Справа № 489/4366/25
Номер провадження 2/489/2448/25
Іменем України
23 жовтня 2025 року місто Миколаїв
Інгульський районний суд м. Миколаєва в складі:
головуючого судді Кокорєва В. В.,
за участю секретаря судового засідання Ковальової С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 10 Інгульського районного суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк» або позивач) до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості
встановив
Представник позивача звернувся до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи вимоги тим, що 28.12.2007 року між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № SME0007517. 12.08.2022 загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк», запис про що внесений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань 30.11.2022.
Позивач свої зобов'язання за Договором виконав в повному обсязі, надавши Відповідачеві кредит, однак відповідач належним чином взяті на себе зобов'язання не виконує, в результаті чого має заборгованість перед кредитором. Відповідно до виконавчого напису від 07.12.2016 року на користь АТ «Альфа- Банк» було стягнуто з Відповідача заборгованість за кредитним договором № SME0007517 від 28.12.2007 року, в розмірі 50 537,21 дол. США. Відповідно до ст. 625 ЦК України, Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тому якщо рішенням суду від 20 серпня 2013 року стягнуто всю заборгованість за кредитним договором достроково, то в кредитора виникло право нараховувати відсотки за неправомірне користування кредитом в іншому (збільшеному) розмірі, адже після отримання вимоги про дострокове погашення заборгованості або винесення рішення суду про стягнення такої заборгованості достроково, вся заборгованість за кредитним договором вважається простроченою, оскільки такими діями кредитор змінив строк кредитування. Таким чином, в результаті не виконання рішення суду та умов договору у відповідача виникла заборгованість розрахована на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов'язання встановленого рішенням суду яка станом на 23.02.2022 року становить - 7 514,12 дол. США, та складається з: Сума заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість 7 514,12 дол. США.
З цих підстав позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № від року розраховану на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов'язання встановленого рішення суду яка станом на 23.02.2022 року становить - 7 514,12 дол. США, та складається з: сума заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість 7 514,12 дол. США
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, просив розглядати справу без його участі, проти заочного розгляду справи не заперечував.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки до суду не повідомив, подав до суду відзив. У відзиві зазначено, що в позивач вніс до позовної заяви неправдиві відомості , що підтверджуються змістом ст. 625 ЦК України, де зазначено, що Банк як кредитор має право стягнути із відповідача за невиконаним рішенням суду щодо заборгованості за споживчим кредитом три % річних від простроченої суми; тим, що відповідальність за невиконання рішення суду не є відповідальністю за порушення грошового зобов'язання; тим, що в ст. 431 ЦК України не встановлено способу виконання рішення суду шляхом застосування вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України; тим, що примусове виконання рішення здійснюється на підставі ЗУ "Про виконавче провадження". Вказав, що постанови суду касаційної інстанції не можуть містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції, Верховний Суд не має права тлумачити закон, в даному випадку ст. 625 ЦК У. В такому разі, суд на думку відповідача, у відповідності до п.2 ч.2 ст.200 ЦПК України може закрити провадження у справі. Окрім того, зазначає, що заборгованість за кредитним договором вже встановлена рішенням суду і вона не може бути переглянута інакше як в апеляційній чи касаційній інстанції; позивач може стягнути заборгованість тільки за період з 03.06.2022 по 03.06.2025; з урахуванням п. 18 забороняється нарахування відповідальності, передбаченої ст.625 ЦКУ у період дії воєнного стану.
Дослідивши докази у справі, суд встановив такі обставини та відповідні правовідносини.
28.12.2008 між ЗАТ "Альфа - Банк" та ОСОБА_1 укладено договір №SME0007517, відповідно до умов якого кредитор надає позичальнику кредит в сумі 35149,00 дол. США на строк користування 72 місяці зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 15,5% річних, а позичальник зобов'язується повернути наданий кредит і сплатити проценти та комісії за кредитом у встановлений цим Договором строк і сплатити проценти та комісії за кредитом.
Судом встановлено, що відповідно до виконавчого напису зареєстрованого в реєстрі за №21657 від 07.12.2016 приватний нотаріус Чуловський В.А. пропонує стягнути на користь ПАТ "Альфа-Банк" заборгованість, що виникла по кредитному договору №SME0007517 від 28.12.2007, боржником за яким є ОСОБА_1 . Стягнення заборгованості проводиться за період з 22.12.2013 по 07.11.2016 в загальному розмірі 50537,21 дол. США та суми плати за вчинення виконавчого напису.
12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на AT «Сенс Банк». Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 01.12.2022.
Позивач стверджує, що відповідачем вказана заборгованість не сплачена та на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України він має право на отримання від останнього 3% річних.
Згідно з розрахунком заборгованості за період з 12.03.2017 по 23.02.2022 сума 3% річних станом на 23.02.2022 становить 7514,12 дол. США.
З матеріалів справи встановлено, що відповідачем не оскаржується виконавчий напис № 21657 від 07.12.2016. Більш того, відповідач визнає факт, що "заборгованість за кредитним договором вже встановлена рішенням суду, вона не може бути переглянута інше ніж в апеляційному або касаційному порядку".
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком документів є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц.
Згідно з підпунктами 1.1, 1.2 пункту 1 глави 16 розділу ІІ Порядку для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що обов'язковою умовою вчинення виконавчого напису є те, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Вказана норма встановлює якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Тобто інший строк давності для вчинення виконавчого напису нотаріуса повинен бути прямо передбачений саме законом, і не може бути змінений домовленістю сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц наведено правовий висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси банку забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).
Згідно із частиною 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
За змістом наведених норм, нараховані на суму боргу 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
З наявних у справі доказів судом встановлено, що відповідач неналежно виконував свої зобов'язання перед банком, що спричинило утворення заборгованості з повернення кредитних коштів та процентів за користування ними.
Відповідно висновків, викладених у Постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12, від 04.07.2018 року у справі №310/11534/13-ц, від 31.10.2018 року у справі №202/4494/16-ц, - якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у Постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №310/11534/13-ц, від 04.06.2019 року у справі №916/190/18.
Наявність кредитної заборгованості та факту не виконання виконавчого напису нотаріуса у цій справі відповідачем не спростовані.
Враховуючи викладене, суд вважає доведеним, що суб'єктивне цивільне право АТ «Сенс Банк» на повернення заборгованості за кредитним договором були порушені відповідачем і таким чином, позивач має право захистити таке порушено право на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Посилання відповідача на той факт, що заборгованість вже була стягнута з нього та таке рішення не може бути переглянуто, суд вважає помилковим, оскільки позивач просить стягнути не заборгованість, а плату за прострочення виконання грошового зобов'язання. Також є помилковим твердження позивача, що заборгованість, яка встановлена виконавчим написом або рішенням суду не є грошовим зобов'язанням.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах ВС (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
Зазначене спростовує твердження відповідача що посилання на постанови Верховного Суду є нікчемним та не заслуговує на увагу.
Окрім того, відповідач стверджує, що позивач не може стягнути заборгованість (3 % річних) за період з 03.06.2022 по 03.06.2025, враховуючи вимоги ЗУ "Про внесення змін до ПКУ та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", на що суд зазначає таке.
Пункт 18 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Вказаний пункт застосовується до порушення грошового зобов'язання в період з 24 лютого 2022 року. Позивач просить стягнути 3 % річних за порушення грошового зобов'язання за період з 12.03.2017 до 23.02.2022, тобто ця сума не підлягає списанню на підставі п. 18 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч. 1 ст. 264 ЦПК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Водночас у п. 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Закон України від 30.03.2020 №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), відповідно до якого Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнений пунктом 12, набрав чинності 02.04.2020 р.
Постановою КМУ від 11 березня 2020 р. N 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відповідно до статті 29Закону України"Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2,і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020р. установлено з 12 березня 2020 р. на усій території України карантин.
Дію карантину, встановленого зазначеною постановою, продовжено на всій території України згідно з постановами КМУ №392 від 20.05.2020, №500 від 17.06.2020, №641 від 22.07.2020, №760 від 26.08.2020, №956 від 13.10.2020, №1236 від 09.12.2020, №104 від 17.02.2021, №405 від 21.04.2021, №611 від 16.06.2021, №855 від 11.08.2021, №981 від 22.09.2021, №630 від 27.05.2020.
Постановою № 630 від 27.05.2020 Кабінет Міністрів України вніс зміни, зокрема, до постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», якими передбачено, що продовжено термін дії карантину та обмежувальних протиепідемічних заходів в Україні для запобігання розповсюдженню COVID-19 до 31 серпня 2022 року.
Крім того, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» (№64/2022) воєнний стан було запроваджено з 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому його було продовжено та він триває і на сьогоднішній день.
Законом №4434-IX від 14.05.2025 скасовано зупинення строків позовної давності, що діяло під час воєнного стану та карантину, та відновлено їх перебіг з 04 вересня2025 року.
Відповідач заявив про застосування строку позовної давності.
Суд враховує, що позивач звернувся до суду 02.06.2025 та просив стягнути суму 3 % річних нараховану за період 12.03.2017 по 23.02.2022, строки, визначені ст. 257 ЦК України були продовжені з 02.04.2020, а згодом зупинені.
Перевіривши розрахунок 3% річних, наданий позивачем, судом встановлено, що заборгованість за вказаними показниками нарахована за період з 12.03.2017 по 23.02.2022, що суперечить вищенаведеним нормам Закону, а саме нарахування 3% річних за період з 12.03.2017 до 02.04.2017 здійснено поза межами трирічного строку позовної давності. Тому в цій частині суд вважає за необхідне застосувати наслідки спливу строків позовної давності. Так, не підлягає стягненню з відповідача сума 3% річних у розмірі 83,07 дол. США (березень 2017 року) та 4,15 дол. США. (01.04.2017). Відтак, задоволенню підлягає вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних за період з 02.04.2017 по 23.02.2022 у розмірі 7426,9 дол. США.
Дослідивши докази долучені до матеріалів справи щодо їх належності і допустимості, суд приходить до висновку про задоволення позову частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору у розмірі 3699,43 грн., пропорційно до задоволеної частини вимог (98,8%).
Керуючись ст. ст. 89, 259, 263-265 ЦПК України, суд
вирішив
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов'язання,яка станом на 23.02.2022 року становить - 7 426,90 дол. США (сім тисяч чотириста двадцять шість доларів США дев'яносто центів), та складається з: сума заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість 7 426,90 дол. США.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3699,43 грн. 00 коп. (три тисячі шістсот дев'яносто дев'ять гривень сорок три копійки).
Інформація про учасників справи:
Позивач: Акціонерне товариство «Сенс Банк», код ЄДРПОУ 23494714, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі оголошення лише вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи - з моменту складення повного тексту рішення
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 28.10.2025.
Суддя В. В. Кокорєв