Справа № 473/14/25
іменем України
"28" жовтня 2025 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючого - судді Вуїва О.В.,
за участю: секретаря судового засідання Москаленко С.Л., відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , про стягнення боргу за договором позики,
У січні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, у якому вказувала, що 15 травня 2024 року її син - ОСОБА_4 уклав з відповідачем договір позики, що підтверджується письмовою розпискою.
За умовами договору ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_4 в борг на умовах позики грошові кошти у розмірі 5 200 доларів США та зобов'язався повернути їх до 15 липня 2024 року.
В подальшому, за узгодженням сторін договору, повернення боргу було відтерміновано до 01 листопада 2024 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
ОСОБА_2 , як спадкоємиця першої черги за законом, належним чином прийняла спадщину після смерті сина. Зокрема, за її заявою приватний нотаріус Миколаївського районного нотаріального округу Лактіонова С.А. завела спадкову справу №118/2024, а тому до неї перейшло право вимоги повернення боргу.
Оскільки відповідач ухилився від повного та своєчасного виконання умов договору щодо повернення коштів позикодавцю або його правонаступниці, а тому ОСОБА_2 просила стягнути зі ОСОБА_1 на свою користь борг за договором позики у розмірі 5 200 доларів США, що еквівалентно 213 000 грн, а також понесені нею судові витрати.
Ухвалою суду від 31 липня 2025 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору залучено ОСОБА_3 .
В судове засідання позивачка ОСОБА_2 та її представниця ОСОБА_5 не з'явилися, однак представниця позивачки надіслала суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, вказуючи на те, що він повністю виконав умови договору позики, оскільки у липні-серпні 2024 року повернув позикодавцю борг. При цьому вказував, що позикодавець надав йому підтвердження виконання зобов'язання у формі розписки про отримання коштів, однак вказану розписку відповідач не може надати суду з об'єктивних причин (у зв'язку з тим, що цей документ знаходиться в іншої особи, яка є військовослужбовцем та перебуває в зоні проведення бойових дій).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, причину неявки суду не повідомила.
Суд вважав можливим провести розгляд справи без особистої участі позивачки ОСОБА_2 , її представниці ОСОБА_5 та третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , оскільки матеріали справи містять достатньо інформації та доказів для вирішення спору.
Заслухавши пояснення відповідача ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи в межах заявлених вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.
Зокрема, суд встановив, що 15 травня 2024 року син позивачки - ОСОБА_4 уклав з відповідачем договір позики, що підтверджується письмовою розпискою.
За умовами договору ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_4 в борг на умовах позики грошові кошти у розмірі 5 200 доларів США та зобов'язався повернути їх до 15 липня 2024 року.
В подальшому, за узгодженням сторін договору, повернення боргу було відтерміновано до 01 листопада 2024 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
Як вбачається з відповіді на судовий запит, наданої приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області Лактіоновою С.А. від 04 липня 2025 року за вих. №210/01-16, а також інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (а.с. 62, 63), ОСОБА_2 , як спадкоємиця першої черги за законом, належним чином прийняла спадщину після смерті сина. Зокрема, за її заявою приватний нотаріус Миколаївського районного нотаріального округу Лактіонова С.А. завела спадкову справу №118/2024.
Водночас, з довідки нотаріуса слідує, що окрім позивачки також згідно положень ч. 4 ст. 1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину донька спадкодавця ОСОБА_3 (яка на час відкриття спадщини не досягла повноліття).
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з підстав, передбачених законом, зокрема з договорів та інших правочинів.
З положень ст.ст. 1046, 1047 ЦК України вбачається, що за договором позики (який укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми) одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.
Зі змісту розписки чітко прослідковується факт виникнення між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 позикових зобов'язань, зокрема отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_4 коштів у якості позики, у ній визначена сума та строк повернення позики.
Положення ч.ч. 1-3 ст. 1049 ЦК України передбачають обов'язок позичальника повернути позикодавцеві позику (кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у тій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Крім цього, згідно ч.ч. 1-3 ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Таким чином, наявність боргового документа у правонаступниці позикодавця вказує на те, що боржник зобов'язання по поверненню коштів не виконав. Докази повного або часткового повернення боргу в матеріалах справи відсутні.
Згідно з ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19).
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у ст. 13 ЦПК України, втрачає сенс.
За встановленого, суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що він повністю виконав умови договору позики шляхом повернення позикодавцю боргу за договором позики, оскільки вони не підтверджені жодними доказами.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України в разі несвоєчасного повернення суми позики, позичальник не звільняється від виконання зобов'язання та зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.
Однак, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 позикодавець ОСОБА_4 помер, а тому у вказаному спорі окрім положень закону, що регулюють зобов'язальні правовідносини, підлягають застосуванню положення закону, що регулюють спадкові правовідносини.
Зокрема, згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).
Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу (ст. 1219 ЦК України).
Таким чином, кошти за договором позики входить до складу спадщини (див. постанову Верховного суду від 22 жовтня 2022 року у справі № 185/5681/18).
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (ст. 1220 ЦК України).
Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1222 ЦК України).
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (ст. 1223 ЦК України).
Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу (ст. 1258 ЦК України).
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК України).
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України).
Разом з тим, згідно ч.ч. 4, 5 ст. 1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними (ч. 1 ст. 1278 ЦК України).
За встановлених обставин, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як спадкоємці першої черги за законом, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 , мають право на стягнення зі ОСОБА_1 боргу за договором позики в рівних частках (по частці кожна).
Тому зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню борг за договором позики у розмірі 2 600 доларів США, що еквівалентно 106 600 грн (1/2 частка боргу).
Відповідно до вимог ст.ст. 137, 141 ЦПК України з відповідача на користь позивачки (згідно розміру задоволених позовних вимог) також підлягають стягненню:
- 1 066 грн судового збору;
- витрати на професійну правничу допомогу. При цьому, суд вбачає обґрунтованими наступні витрати позивачки на правничу допомогу: досудовий аналіз справи, консультації, вартість послуг 1 000 грн; написання позовної заяви, вартість послуги 4 000 грн.
У той же час витрати на представництво адвокатом клієнта в суді у розмірі 5 000 грн не підлягають включенню до розрахунку та стягненню, оскільки представниця позивачки - адвокат Коренко Т.В. не приймала особистої участі у розгляді справи в суді.
Тому, до стягнення підлягають витрати на правничу допомогу у розмірі 2 500 грн (5 000 грн (обґрунтований та доведений розмір витрат на правничу допомогу) х 50 % (відсоток задоволених позовних вимог) / 100).
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , про стягнення боргу за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути зі ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; ідент. номер НОМЕР_2 ) борг за договором позики від 15 травня 2024 року б/н у розмірі 2 600 (дві тисячі шістсот) доларів США, що еквівалентно 106 600 (ста шести тисячам шестистам) гривням, а також 3 566 (три тисячі п'ятсот шістдесят шість) гривень судових витрат.
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: О.В. Вуїв