Господарський суд Чернігівської області
14000 м. Чернігів, проспект Миру 20 Тел. 7-99-18, факс 7-44-62
Іменем України
"19" вересня 2006 р. Справа № 6/243
19 вересня 2006р., 11 годин 10 хв., м. Чернігів справа №6/243
Господарський суд Чернігівської області у складі:
судді Блохіної Ж.В.
при секретарі Сороці Я.Є.,
за участю представників
позивача: Зайковської М.В., довіреність №04-115/974 від 17.05.06р.,
відповідача: Карпенко В.К., довіреність №1 від 21.08.06р.,
прокурора відділу
прокуратури
Чернігівської області: Козакової І.М.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
позов Прилуцького міжрайонного прокурора в інтересах
держави в особі Відділення Фонду соціального захисту інвалідів в Чернігівській області,
м. Чернігів, вул. Комінтерну, 14
до Комунального підприємства «Зелене місто»,
м. Прилуки, вул. Земська, 11а,
про стягнення 6126,09 грн.
Прилуцьким міжрайонним прокурором в інтересах держави в особі Відділення Фонду соціального захисту інвалідів в Чернігівській області подано позов до Комунального підприємства «Зелене місто» про стягнення 6126,09 грн. штрафних санкцій за нестворення 1 робочого місця для працевлаштування інвалідів у 2005 році.
Представник відповідача проти позову заперечує.
Присутні у судових засіданнях прокурор відділу прокуратури Чернігівської області та представник позивача підтримали позовні вимоги і просять їх задовольнити.
Відповідач у запереченні на позовну заяву та представник відповідача у судових засіданнях стосовно позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» №875-ХІІ від 21.03.1991р. підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів, не поширюється дія частини першої статті 20 даного Закону, а також у відповідності до п.39 ст. 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» зупинено дію статті 20 Закону України №875 в частині сплати бюджетними установами штрафних санкцій, а тому КП «Зелене місто» не повинно сплачувати штрафні санкції, оскільки фінансується з місцевого бюджету. Крім того, відповідач посилається на те, що ним у 2005 році було створено одне робоче місце для інваліда, про що неодноразово було повідомлено службу зайнятості.
Вислухавши пояснення представників сторін та прокурора, розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
Відповідно до ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.91 р. № 875-ХІІ, із змінами і доповненнями (далі -Закон), для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік -у кількості одного робочого місця.
Статтею 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.91р. №875-ХІІ передбачено, що підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
З наявного у матеріалах справи Звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік по формі державної статистичної звітності № 10-П (річна) вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу товариства становила 23 чоловіки, кількість інвалідів -штатних працівників, які повинні працювати на підприємстві становить 1 особа, працевлаштовано 0 інвалідів.
На думку представників позивача, виходячи із даних середньооблікової чисельності штатних працівників, зазначених відповідачем у Звіті, 4 % норматив на підприємстві відповідно до статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» становить 1 робоче місце.
Згідно вищевказаного Звіту, відповідачем не було створено жодного робочого місця для працевлаштування інвалідів у 2005 році.
Згідно Інструкції щодо заповнення форми №10-П поштова-річна “Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів», затвердженої наказом Мінпраці України від 29.12.2004р. №338, дані щодо середньо облікової кількості штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (рядок 02), та кількості інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях (рядок 03), відображаються в цілих одиницях. Якщо при обчисленні виникає дробове число, його необхідно округлити до цілого (якщо після коми число 5 і більше, то воно округлюється в бік збільшення.
На думку позивача, відповідач на підставі ст.20 ЗУ “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» повинен сплатити штрафні санкції в сумі 6126,09 грн. за невиконання 4% нормативу у кількості 1 робочого місця для працевлаштування інвалідів у 2005 році.
Суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» №875-ХІІ від 21.03.1991р. в редакції, що діяла у 2005 році, визначено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Пунктом 1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95р. №314 “Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів» (далі -Положення) робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації (далі - підприємство) незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.
За змістом п.3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95р. №314 “Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів» робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про охорону праці» №2694-XII від 04.10.1992р. (далі -Закон №2694) державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності.
Статтею 5 Закону №2694 передбачено, що умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я.
Згідно ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» обов'язок пошуку інвалідів покладено на центральний орган виконавчої влади з питань праці і соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів. Отже, обов'язок відповідача створити робочі місця для інвалідів не супроводжується його обов'язком їх працевлаштувати.
Це підтверджується і змістом абзацу другого пункту третього Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України №1434 від 26.09.2002 року, згідно з яким завданням Фонду є здійснення контролю за додержанням підприємствами нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, а також підпункту 3 пункту 4 та підпункту 3 пункту 5 цього Положення, якими Фонду надано право здійснювати контроль за своєчасним перерахуванням підприємствами штрафних санкцій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Центральними органами виконавчої влади з питань праці і соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів інваліди для працевлаштування на підприємство відповідача не направлялися, так само як і не було безпосереднього звернення інвалідів до КП «Зелене місто» для працевлаштування.
Пунктом 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей та професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
КП «Зелене місто» подавало Звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу у працівниках (інвалідах) за формою 3-ПН до Прилуцького міськрайонного центру зайнятості, що підтверджується довідками останнього від 16.03.2006р. та 19.08.2006р., а також Звітами, відповідно до яких було заявлено вакансії для інвалідів від 21.01.2005р. (озеленювач, працевлаштований інвалід), 12.05.2005р., 28.05.2005р., 28.06.2005р., 28.07.2005р., 28.09.2005р. заявлено 0,25 ставки прибиральника службових приміщень.
Згідно довідки Прилуцького міськрайонного центру зайнятості від 13.09.2006р. заявка від 21.01.2005р. -працевлаштований інвалід Дівотченко В.П., по заявкам, поданим 12.05.2005р., 28.05.2005р., 28.06.2005р., 28.07.2005р., 28.09.2005р. інваліди не направлялись в зв'язку з відсутністю бажаючих працювати на 0,25 ставки прибиральника службових приміщень
Згідно листа Управління праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради від 13.09.2006р. протягом 2005 року Управлінням не направлялися інваліди для працевлаштування на КП «Зелене місто».
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правої відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
За таких обставин, оскільки відповідачем вжито всі передбачені чинним законодавством заходи по забезпечення працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись.
Керуючись ст. ст. 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. У позові відмовити.
2. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
3. Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Суддя Ж.В.Блохіна