16 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 161/21477/20
провадження № 51-42км25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
виправданого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42020030000000004, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Ківерців Волинської області, жителя АДРЕСА_1 , такого, що не має судимості,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
1. Луцький міськрайонний суд Волинської області вироком від 19 липня 2023 року визнав ОСОБА_7 невинуватим і виправдав за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК у зв'язку з недоведеністю вчинення ним цих кримінальних правопорушень на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
2. Судові витрати за проведення експертиз у кримінальному провадженні віднесено на рахунок держави.
3. Цивільний позов прокурора відділу Волинської обласної прокуратури ОСОБА_8 в інтересах Луцької міської ради до обвинуваченого ОСОБА_7 про відшкодування шкоди, завданої державі, залишено без розгляду. Вирішено питання стосовно речових доказів.
4. Орган досудового слідства обвинувачував ОСОБА_7 в тому, що він як фізична особа - підприємець (інженер з технічного нагляду), уклавши 23 грудня 2019 року договір № 1390 з Департаментом житлово-комунального господарства Луцької міської ради в особі в. о. директора департаменту ОСОБА_9 (далі - Замовник) про здійснення технічного нагляду за виконанням будівельних робіт на об'єкті «Капітальний ремонт мосту через р. Стир на вул. Ковельській в м. Луцьку Волинської області (додаткові роботи)», що здійснювалися ТОВ «ПБС» згідно з договором від 21 грудня 2019 року № 1381, достовірно знаючи про фактичне невиконання робіт з нарощування бетонного огородження монолітним бетоном, ґрунтування бетонних і обштукатурених поверхонь, фарбування парапетної огорожі, ремонту деформаційних швів проїзної частини, ремонту тротуарів, монтажу трубопроводів та укріплення конусів монолітним бетоном на вказаному вище об'єкті, діючи умисно за попередньою змовою з не встановленими досудовим розслідуванням службовими особами ТОВ «ПБС», підписав і завірив печаткою «інженер технічного нагляду ОСОБА_7 » складені та підписані вказаними службовими особами ТОВ «ПБС» завідомо неправдиві офіційні документи - акти № 1 і 2 приймання виконаних будівельних робіт форми № КБ-2в за грудень 2019 року (код 107_1_2-1_ПД_КБ-2в, код 107_1_7-1_ПД_КБ-2в),що не відповідали дійсності, на суму 931 876 грн, після чого передав ці документи для підписання Замовнику, здійснивши їх видачу. 27 грудня 2019 року управління Державної казначейської служби у Волинській області на підставі платіжного доручення, поданого уповноваженими службовими особами Замовника, на розрахунковий рахунок ТОВ «ПБС» перерахувало 1 162 907,17 грн як оплату за додаткові роботи на об'єкті «Капітальний ремонт мосту через р. Стир на вул. Ковельській в м. Луцьку Волинської області (додаткові роботи)». У такий спосіб ОСОБА_7 , зловживаючи службовим становищем, як пособник шляхом усунення перешкод сприяв службовим особам ТОВ «ПБС» у незаконному заволодінні бюджетними коштами в особливо великих розмірах на суму 931 876 грн.
5. Луцький міськрайонний суд Волинської області дійшов висновку, що сторона обвинувачення не надала належних, достовірних і допустимих доказів, які б доводили поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК, а тому виправдав його за недоведеністю вчинення цих кримінальних правопорушень.
6. Волинський апеляційний суд ухвалою від 15 жовтня 2024 року вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
7. Прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_8 , посилаючись у касаційній скарзі на істотне порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу Волинського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_7 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Стверджує, що апеляційний розгляд кримінального провадження було здійснено формально, без належної перевірки наведених в апеляційній скарзі прокурора доводів і надання мотивованих відповідей на них, тому ухвалу апеляційного суду не можна вважати законною та обґрунтованою. Зауважує, що в апеляційній скарзі ставилося питання про скасування виправдувального вироку у зв'язку з однобічністю, неповнотою судового розгляду і невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, адже ОСОБА_7 за умовами договору мав повноваження контролювати вартість будівельних матеріалів та обладнання, а факт невстановлення конкретного виконавця злочину не спростовує його злочинної співучасті у формі пособництва і не виключає наявності в його діях складу інкримінованих кримінальних правопорушень, оскільки саме обвинувачений виконав частину об'єктивної сторони заволодіння чужим майном, що сприяло закінченню вчиненого злочину. Проте апеляційний суд не взяв до уваги зазначених доводів, усупереч вимогам статей 23 і 404 КПК безпосередньо повторно не дослідив доказів, про дослідження яких просив прокурор, проігнорував положення ст. 94 КПК щодо надання оцінки кожному доказу сторони обвинувачення з точки зору належності та допустимості, не з'ясував обставин, які мають істотне значення для справи, і постановив рішення без дотримання правил ст. 370 КПК. Зокрема, суд апеляційної інстанції не вжив заходів для виклику представника потерпілої особи ОСОБА_10 , свідка ОСОБА_9 , експерта ОСОБА_11 , не допитав їх і безпосередньо не дослідив письмових доказів: документів, вилучених 15 січня 2020 року в ході огляду приміщення Департаменту ЖКГ Луцької міської ради; матеріалів тимчасового доступу до речей і документів від 13 лютого 2020 року; висновку експерта від 27 квітня 2020 року № 8036 за результатами комісійної судової будівельно-технічної експертизи; висновку експерта від 22 липня 2020 року № 16135/20-72 за результатами судової економічної експертизи; висновку експерта від 10 вересня 2020 року № 238 за результатами судової почеркознавчої експертизи. У такий спосіб апеляційний суд, допустивши істотні порушення кримінального процесуального закону, безпідставно погодився з вироком суду першої інстанції про недоведеність учинення ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, передбачених ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК.
8. Захисник виправданого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 подав заперечення на касаційну скаргу прокурора.
Позиції учасників судового провадження
9. У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 , просила задовольнити її, скасувавши ухвалу стосовно ОСОБА_7 і призначивши новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
10. Виправданий ОСОБА_7 і захисник ОСОБА_6 заперечували щодо задоволення касаційної скарги прокурора, просили залишити рішення суду апеляційної інстанції без зміни.
11. Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися.
Мотиви Суду
12. За змістом ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
13. Умотивованим є судове рішення, в якому належним чином зазначені підстави, на яких воно ґрунтується. Під умотивованістю розуміється повне і всебічне відображення в рішенні мотивів, якими суд керувався під час ухвалення рішення, оцінювання доказів для встановлення наявності або відсутності обставин, на які сторони посилалися як на підґрунтя висловлених ними вимог і заперечень, із зазначенням, чому певні докази були взяті до уваги або відхилені, і віддзеркалення мотивів своєї позиції в ході застосування норм матеріального та процесуального права.
14. Статтею 373 КПК передбачено, що виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; у діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
15. За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень має суворо додержуватися принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
16. Відповідно до ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
17. Дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов'язок, передбачений ст. 92 КПК, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, та яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.
18. Згідно з вимогами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
19. Обов'язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, - на потерпілого.
20. Відповідно до приписів ст. 433 КПК суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Він перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
21. Під час вирішення питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
22. Відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
23. Суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість у ході перегляду судових рішень виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
24. Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції під час розгляду провадження відповідно до вимог кримінального процесуального закону, забезпечивши принцип змагальності сторін і свободи в поданні ними суду своїх доказів, передбачений ч. 2 ст. 22 КПК, згідно з яким сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, ретельно перевірив усі представлені сторонами докази, без винятку, у тому числі ті, на підставі яких було пред'явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів, дав належну оцінку кожному з них з точки зору належності, допустимості й достовірності та дійшов висновку про недоведеність учинення ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, передбачених ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК.
25. Обґрунтовуючи свій висновок, суд указав на те (із чим небезпідставно погодився суд апеляційної інстанції), що надані стороною обвинувачення докази не доводять поза розумним сумнівом наявності в діях ОСОБА_7 прямого умислу, корисливого мотиву та корисливої мети на пособництво невстановленим службовим особам у розтраті або заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем за попередньою змовою осіб в особливо великому розмірі та службового підроблення (видачі службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів). Більше того, надані прокурором доказижодним чином не доводять ані взаємозв'язку чи контактів ОСОБА_7 зі службовими особами ТОВ «ПБС», ані обізнаності обвинуваченого у злочинних намірах останніх заволодіти чужим майном в особливо великих розмірах. Суд погоджується з рішенням суду про виправдання обвинуваченого.
26. Стосовно обвинувачення ОСОБА_7 в пособництві шляхом зловживання службовим становищем та усунення перешкод незаконному заволодінню службовим особам ТОВ «ПБС» бюджетними коштами в особливо великих розмірах Суд вкотре нагадує, що обов'язковою складовою злочину, передбаченого ст. 191 КК, є наявність в обвинуваченої особи спеціальних повноважень щодо розпорядження відповідним майном. У разі обвинувачення за цією нормою закону необхідно доводити, що обвинувачений мав такі повноваження або мав владні повноваження, які давали можливість впливати на осіб, яким майно ввірене чи у віданні яких воно перебуває (постанови Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 517/639/17, провадження № 51-2342км20; від 14 вересня 2023 рокуу справі № 503/700/21, провадження № 51-838км23; від 16 квітня 2024 року у справі № 404/6810/20, провадження № 51-4201км23).
27. У цьому кримінальному провадженні сторона обвинувачення не лише не довела, але й не намагалася довести, що виправданий з огляду на службове становище мав можливість впливати на управління коштами замовника і використав ці можливості для обернення зазначених коштів на користь службових осіб ТОВ «ПБС», які у справі іменуються як«не встановлені досудовим розслідуванням службові особи» указаного товариства та щодо яких також відсутня інформація про їхню можливість впливати на управління коштами замовника.
28. За версією обвинувачення, між юридичними особами було укладено договір додаткових робіт № 1381, який виконав підрядник ТОВ «ПБС», що підтверджено відповідними актами, а виправданий ОСОБА_7 , діючи на підставі укладеного ним із Замовникомдоговору № 1390, перевірив відповідність відомостей в актах фактично виконаних робіт і погодив ці акти. Тобто службові повноваження ОСОБА_7 обмежувалися лише технічним наглядом за якістю та обсягом виконаних підрядником робіт, утім вони не поширювалися на майно Замовника. Сторона обвинувачення не надала жодного доказу того, що він мав якісь можливості здійснювати пособництво невстановленим службовим особам підрядника в управлінні або розпорядженні майном Замовника.
29. Таким чином, сторона обвинувачення не довела обов'язкового елементу злочину, передбаченого ст. 191 КК, що є достатньою підставою для виправдання особи за пред'явленим їй обвинуваченням.
30. Що стосується обвинувачення ОСОБА_7 у службовому підробленні, яке полягало у видачі ним як службовою особою офіційних документів, воно також не знайшло підтвердження.
31. Відповідно до статей 10, 11 Закону України «Про ціни та ціноутворення» від 21 червня 2012 року № 5007-VI суб'єкти господарювання під час господарської діяльності використовують вільні ціни, які встановлюються ними самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін. Продавець (підрядник, постачальник) на власний розсуд визначає ціну відчужуваного ним товару або послуги, а покупець чи замовник вирішує, чи влаштовує його запропонована продавцем ціна, після чого вони узгоджують ціну товару або, якщо не дійшли згоди про істотні умови договору, не укладають відповідний договір.
32. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, Замовник і ТОВ «ПБС» уклали договір на виконання підрядних робіт за договірною ціною, яку надалі змінили в бік зменшення за додатковою угодою (т. 2, а. с. 41- 48).
33. За правилами ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
34. У кримінальному провадженні, що розглядається, посвідчені виправданим документи стосовно обсягу, якості та вартості виконаних робіт були складені за безпосередньою участю представників виконавця і Замовника, підписані останніми і не містять жодних зауважень з боку замовника. Тому Суд не вбачає підстав ставити під сумнів висновок судів попередніх інстанцій про невинуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого за ч. 1 ст. 366 КК.
35. Таким чином, Верховний Суд уважає, що рішення судів про виправдання ОСОБА_7 за пред'явленими йому обвинуваченнями ґрунтується на досліджених ними обставинах справи і правильному застосуванні кримінального закону. З огляду на викладене Суд не вважає за потрібне детально розглядати решту доводів касаційної скарги сторони обвинувачення.
36. У тому числі Суд відхиляє довід прокурора про те, що відмова апеляційного суду повторно дослідити докази є підставою для скасування його рішення. Суд наголошує, що згідно з ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням сторони повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, є обов'язковим лише за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повно або з порушеннями. У касаційній скарзі не зазначається, які саме обставини, що мають істотне значення для кримінального провадження, залишилися недослідженими і які дії чи рішення суду першої інстанції завадили стороні обвинувачення їх дослідити.
37. Апеляційний суд розглянув справу цілком відповідно до вимог кримінального процесуального закону і, погодившись з висновками суду першої інстанції, надав умотивовані відповіді на всі доводи, наведені в апеляційній скарзі прокурора. Зміст ухвали відповідає положенням ст. 419 КПК.
38. З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не має підстав вважати рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що суперечать нормам кримінального процесуального права щодо законності, обґрунтованості й умотивованості судового рішення. Касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.
Ураховуючи викладене, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Ухвалу Волинського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3