27 жовтня 2025 року
м. Київ
Справа № 174/333/24
Провадження № 51-729 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого
ОСОБА_5 на вирок Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 03 червня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2025 року щодо
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого 19.03.2024 П'ятихатським районним судом Дніпропетровської області за ч. 4 ст. 185 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі положень ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробовуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4
ст.185 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 03 червня 2024 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Вирок П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 19 березня 2024 року стосовно ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 185, ст. ст. 75, 76 КК України ухвалено виконувати самостійно.
Згідно з вироком ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено за те, що
він 27 січня 2024, близько 01:20, більш точного часу встановити не виявилося можливим, маючи умисел на таємне заволодіння чужим майном, в умовах воєнного стану, повторно, за допомогою раніше викрадених у знайомого ОСОБА_6 ключів відчинив вхідні двері та проник до квартири АДРЕСА_2 , звідки таємно викрав належний ОСОБА_6 телевізор марки «SAMSUNG» вартістю 5 400 грн, чим заподіяв потерпілій ОСОБА_6 матеріальний збиток на вищевказану суму.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року вирок місцевого суду було змінено в частині призначення покарання.
За ч. 4 ст. 185 КК України із застосуванням положень ст. 69 КК України ОСОБА_5 було призначено покарання у виді виправних робіт строком на 2 роки з відрахуванням в дохід держави 20% заробітку. В іншій частині вирок суду першої інстанції було залишено без зміни.
Постановою Верховного суду від 14 травня 2025 року ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 28 листопада 2024 року було скасовано та призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2025 року вирок Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 03 червня 2024 року щодо ОСОБА_5 було залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого, просить скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що під час судового розгляду ОСОБА_5 повністю визнав свою вину, не заперечував фактичних обставин вчинення злочину, щиро розкаявся у скоєному, у зв'язку з чим розгляд справи проводився у порядку, передбаченому положеннями ч. 3 ст. 349 КПК України. На думку сторони захисту, ці обставини свідчать про наявність підстав для визнання їх пом'якшуючими покарання відповідно до змісту ст. 66 КК України.
Крім того, захисник звертає увагу, що, хоча ОСОБА_5 й був раніше засуджений вироком П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 19 березня 2024 року, кримінальне правопорушення, за яким ухвалено вирок у цьому провадженні, було вчинено до постановлення попереднього вироку, а тому, на думку захисника, суд безпідставно врахував цю обставину як таку, що негативно характеризує обвинуваченого.
Також у скарзі наголошується, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки особі ОСОБА_5 , який має постійне місце проживання, позитивно характеризується за місцем проживання, хворіє, потребує постійного лікування, доглядає за хворим батьком похилого віку, а потерпіла не має до нього претензій і не заявляла цивільного позову.
На думку захисника, зазначені обставини в сукупності істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, у зв'язку з чим є підстави для призначення засудженому більш м'якого покарання із застосуванням положень
ст. 69 КК України.
Мотиви суду
Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, дослідивши копії оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з огляду на таке.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення та кримінально-правова оцінка його діянь за ч. 4
ст. 185 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Стосовно доводів захисника щодо суворості призначеного ОСОБА_5 покарання, безпідставного неврахування обставин, які пом'якшують покарання, необхідності пом'якшення засудженому покарання, в тому числі із застосуванням положень ст. 69 КК України, то вони, на думку колегії суддів, є безпідставними.
Відповідно до положень ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, але й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно з вимогами ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання.
При цьому суд наділений дискреційними повноваженнями обрати винній особі вид і розмір заходу примусу у межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене правопорушення.
Статтею 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Колегія суддів зауважує, що частина 1 статті 69 КК України надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м'яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: 1) вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до положень частин 1 та/або 2 статті 66 КК України; 2) вони істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами кримінального правопорушення, поведінкою особи під час вчинення кримінального правопорушення та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та/або небезпечність винуватої особи.
Вирішення судом першої інстанції питання про призначення ОСОБА_5 покарання, зокрема й в аспектах недоцільності застосування положень ст. 69 КК України та звільнення його від відбування покарання з випробуванням, ґрунтується на наведених вимогах закону.
Місцевий суд, призначаючи ОСОБА_5 покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до положень ст. 12 КК України відноситься до тяжких; дані про особу засудженого, зокрема те, що він за місцем проживання характеризується посередньо, не одружений, дітей не має, має постійне місце проживання, на обліку лікаря психіатра не перебуває, раніше притягувався до кримінальної відповідальності.
Також суд врахував, що засуджений повністю визнав себе винним у вчиненні кримінального правопорушення, а також взяв до уваги досудову доповідь, складену Кам'янським районним відділом № 1 філії Державної установи «Центр пробації» у Дніпропетровській області, згідно з якою виправлення ОСОБА_5 без позбавлення або обмеження волі неможливе, оскільки є висока ймовірність вчинення ним повторного кримінального правопорушення та високий рівень ризику небезпеки для суспільства, у тому числі окремих осіб.
Крім цього, судом першої інстанції визнано обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_5 , щире каяття. Обставин, які обтяжують покарання, не встановлено.
Таким чином, місцевий суд дав належну оцінку обставинам провадження в контексті положень ст. ст. 50, 65 КК України щодо аспектів призначення покарання, й апеляційний суд обґрунтовано погодився з такими висновками.
Крім того, доводи сторони захисту щодо позиції потерплої є безпідставними, оскільки із доданих до касаційної скарги копій судових рішень вбачається, що потерпіла ОСОБА_6 подала лише заяву, в якій вона просила розглядати справу за її відсутності та не заперечувала проти розгляду справи в порядку передбаченому
ч.3 ст.349 КПК України. Посилань на інші заяви чи клопотання, які б свідчили про її позицію щодо покарання засудженому, оскаржувані судові рішення не містять.
Стосовно доводів захисника про безпідставне врахування судом першої інстанції факту засудження ОСОБА_5 за попереднім вироком як обставини, що негативно його характеризує, колегія суддів вбачає, що місцевий суд обґрунтовано врахував зазначений факт, оскільки на момент ухвалення вироку у цьому кримінальному провадженні вже був чинним вирок П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 19 березня 2024 року стосовно ОСОБА_5 .
Апеляційний суд, оцінюючи доводи сторони захисту, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для призначення засудженому більш м'якого покарання. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Таким чином, оскільки з касаційної скарги захисника та доданих до неї копій судових рішень не убачається підстав для її задоволення, згідно з положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити.
Керуючись положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 03 червня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2025 року.
Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3