27 жовтня 2025 року
м. Київ
Справа № 449/1198/20
Провадження № 51-4150 ск 22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 16 липня 2025 року,
встановив:
Засуджений ОСОБА_4 звернувся до суду касаційної інстанції із касаційною скаргою на ухвалу Львівського апеляційного суду від 16 липня 2025 року, якою залишено без змін ухвалу Перемишлянського районного суду Львівської області від 17 березня 2025 року, якою відмовлено у відкритті провадження за заявою засудженого ОСОБА_4 про перегляд вироку Перемишлянського районного суду Львівської області від 06 червня 2022 року у зв'язку із нововиявленими обставинами.
Перевіривши відповідність касаційної скарги вимогам ст. 427 КПК України, колегія суддів дійшла висновку, що її необхідно залишити без руху, встановивши скаржнику строк для усунення недоліків.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону (ст. 412 КПК України); 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК України); 3) невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого (ст. 414 КПК України).
Отже, посилаючись на незаконність судових рішень, особа, яка подає касаційну скаргу, повинна вказати на конкретні порушення закону, передбачені у ст. 438 КПК України, які мають співвідноситися зі змістом оскаржуваного рішення та підставами його ухвалення.
Всупереч викладеному, засуджений у касаційній скарзі не зазначає конкретні норми права, які, на його думку, порушені судами першої та/чи апеляційної інстанцій, а також не вказує, у чому саме полягають допущені судами порушення, які в силу положень ст. 438 КПК України є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з урахуванням положень статей 412-414 КПК України.
Проаналізувавши зміст касаційної скарги, колегія суддів встановила, що засуджений, оскаржуючи ухвалу Львівського апеляційного суду від 16 липня 2025 року (яку у своїй скарзі він помилково називає вироком), фактично висловлює незгоду з ухвалою цього ж суду від 03 жовтня 2022 року, якою було залишено без змін вирок Перемишлянського районного суду Львівської області від 06 червня 2022 року щодо нього по суті висунутого обвинувачення.
Таким чином, оскаржуючи зазначену вище ухвалу від 16 липня 2025 року, якою залишено без змін ухвалу Перемишлянського районного суду Львівської області від 17 березня 2025 року, якою відмовлено у відкритті провадження за заявою засудженого ОСОБА_4 про перегляд вироку Перемишлянського районного суду Львівської області від 06 червня 2022 року у зв'язку із нововиявленими обставинами, додаючи до касаційної скарги її копію, касаційних вимог щодо неї засуджений не зазначає, доводів на її оскарження не наводить, висловлюючи свої доводи виключно щодо судових рішень за суттю висунутого йому обвинувачення, які мали місце у 2022 році.
З огляду на викладене, колегія суддів позбавлена можливості точно встановити, які саме судові рішення оскаржує ОСОБА_4 , оскільки предметом оскарження він зазначає одне судове рішення апеляційного суду (за нововиявленими обставинами), доводи за змістом скарги стосуються інших судових рішень місцевого та апеляційного судів (за суттю висунутого обвинувачення), а касаційні вимоги сформульовано узагальнено без вказівки на конкретні судові рішення, які засуджений просить суд касаційної інстанції скасувати, змінити тощо.
Потрібно зазначити, що 22 грудня 2022 року до Верховного Суду вже надходила касаційна скарга засудженого на вирок Перемишлянського районного суду Львівської області від 06 червня 2022 року та ухвалу Львівського апеляційного суду 03 жовтня 2022 року, яку ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2022 року було залишено без руху, а ухвалою від 31 січня 2023 року - повернуто засудженому через не усунення недоліків у визначений строк.
З огляду на це, за умови, що засуджений намагається оскаржити рішення судів щодо себе по суті обвинувачення, які мали місце у 2022 році, ним мають бути зазначені причини пропуску передбаченого законом строку на касаційне оскарження, а також мають бути надані належним чином завірені копії цих рішень.
Крім того, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Всупереч викладеному, за змістом касаційної скарги засуджений вказує на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду, неправильну оцінку доказів у рішеннях щодо нього по суті обвинувачення, що згідно з положеннями статей 433, 438 КПК України не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Окрім цього, згідно з п. 5 ч. 2 ст. 427 КПК України касаційна скарга повинна містити вимоги особи, яка її подала, із зазначенням того, яке рішення має ухвалити суд касаційної інстанції.
Такі вимоги мають узгоджуватись з їх обґрунтуванням та відповідати приписам ст. 436 КПК України, згідно з якими суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право: 1) залишити судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення; 2) скасувати судове рішення і призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанції; 3) скасувати судове рішення і закрити кримінальне провадження; 4) змінити судове рішення.
У своїй касаційній скарзі засуджений просить вирок (ухвалу) суду в частині засудження його за вчинення крадіжок скасувати та закрити кримінальне провадження, а в частині засудження за ст. 395 КК України та ч. 2 ст. 194 КК України - залишити без змін.
Таким чином, зазначене в касаційній скарзі формулювання касаційних вимог не узгоджується з положеннями ст. 436 КПК України, адже не містить конкретних касаційних вимог щодо конкретних судових рішень.
Додатково колегія суддів звертає увагу засудженого на те, що 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким було внесено зміни до КПК України і визначено, що судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Враховуючи, що касаційна скарга не відповідає вимогам, передбаченим ст. 427 КПК України, колегія суддів вважає необхідним на підставі ч. 1 ст. 429 КПК України залишити касаційну скаргу без руху та встановити строк для усунення допущених недоліків.
Протягом визначеного строку засуджений має право звернутись до суду касаційної інстанції з уточненою касаційною скаргою на усунення зазначених в ухвалі недоліків.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 429 КПК України касаційна скарга повертається, якщо особа не усунула недоліки касаційної скарги, яку залишено без руху, в установлений строк.
Керуючись положеннями ст. 429 КПК України, Суд
постановив:
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 16 липня 2025 року залишити без руху.
Надати скаржнику строк для усунення недоліків скарги протягом 15 днів із дня отримання копії цієї ухвали.
У разі невиконання ухвали протягом установленого строку, скарга буде повернута особі, яка її подала.
Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3