21 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 210/3372/22
провадження № 51-1799км25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 жовтня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2025 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Харкова, який зареєстрований в АДРЕСА_1 ,
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 111, ч. 1 ст. 263 КК, і
Короткий зміст прийнятих судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу ОСОБА_7 визнано винуватим та призначено покарання:
- за ч. 1 ст. 111 КК у виді позбавлення волі на строк 12 років;
- за ч. 2 ст. 111 КК у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією усього належного йому на праві приватної власності майна;
- за ч. 1 ст. 263 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією усього належного йому на праві приватної власності майна.
Вирішено інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2025 року вирок місцевого суду залишено без змін, а апеляційні скарги прокурора та захисника - без задоволення.
Суди попередніх інстанцій визнали винуватим ОСОБА_7 у наданні іноземній державі та її представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України, зокрема у тому, що він:
- 25 лютого 2022 року у месенджері Телеграм направив представнику РФ текстове повідомлення з інформацією про місця розташування блок-постів, військової техніки та особового складу ЗС та інших військових формувань України на території м. Маріуполя;
- 27 лютого 2022 року у месенджері Телеграм направив представнику РФ текстове повідомлення з інформацією про переміщення військової техніки у м. Кривому Розі;
- 02 березня 2022 року після здійснення відеозапису місць розташування об'єктів критичної інфраструктури м. Кривого Рогу у месенджері Телеграм направив представнику РФ відповідний відеофайл;
- 10 березня 2022 року в період дії воєнного стану у месенджері Телеграм направив представнику РФ текстове повідомлення з інформацією про розташування військового аеродрому;
- 03 квітня 2022 року в період дії воєнного стану у месенджері Телеграм направив представнику РФ текстове повідомлення з інформацією про розташування військовослужбовців територіальної оборони на території школи та гімназії м. Кривого Рогу.
Окрім цього, під час обшуку автомобіля, який перебував у користуванні ОСОБА_7 , було вилучено споряджений корпус гранати Ф-1, уніфікований запал дистанційної дії та 55 патронів калібру 5,45 мм.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник стверджує про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування касаційних вимог захисник вказує, що:
- було порушено право на захист, оскільки затримання засудженого відбулося без участі захисника;
- сторона обвинувачення не надала доказів того, що отримувачами інформації від ОСОБА_7 були представники РФ;
- отримані із сайту Центру «Миротворець» докази є неналежними, оскільки вказаний центр є недержавною організацією, а інформацію до нього було внесено перед проведенням огляду слідчим;
- спілкування засудженого з абонентами мало побутовий характер;
- протокол обшуку автомобіля було складено не за адресою затримання ОСОБА_7 , а обставини вилучення з нього телефону викликають сумнів;
- у висновку експерта не встановлено номера телефону, з якого здійснювалася передача файлів;
- було порушено правила КПК під час огляд змісту телефона;
- зброя до автомобіля засудженого була поміщена іншими особами;
- з урахуванням ч. 1 ст. 5 КК дії ОСОБА_7 підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 114 - 2 КК.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні:
- сторона захисту підтримала вимоги касаційної скарги та просила її задовольнити;
- прокурор заперечив касаційну скаргу та просив відмовити у її задоволенні.
Мотиви суду
Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, пояснення учасників судового провадження, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи і дійшла висновку про таке.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суд спершу зупиниться на питанні доведення винуватості засудженого у вчиненні державної зради поза розумним сумнівом, оскільки фактично доводи захисту про те, що засуджений спілкувався з побутових питань, абоненти-отримувачі його повідомлень не є представниками РФ, а належність телефону, його вміст та процес вилучення викликають сумніви, зумовлює детальне дослідження озвучених питань під час касаційного перегляду.
Сторона обвинувачення вважає, що засуджений передавав інформацію про розташування військових об'єктів, військовослужбовців, військову техніку, її кількість та переміщення двом особам на ім'я « ОСОБА_8 » та « ОСОБА_9 », які є представниками РФ. Сторона обвинувачення стверджує, що надала суду достатньо доказів для встановлення як факту, так і змісту таких переписок.
Засуджений натомість повністю заперечує факт передачі інформації представникам РФ, заперечує належність йому телефону, стверджує, що телефон не його, а підкинутий, висуває версію про те, що переписка такого змісту була закачана на його телефон представниками СБУ, веде мову про недозволені методи слідства, які до нього застосовувалися і інші процесуальні порушення.
Суд пізніше наведе версії засудженого про походження і належність телефону більш детально. Однак спершу вважає за доцільне розпочати із доводів захисту про застосування недозволених методів у цьому провадженні.
Засуджений повідомляв суду першої інстанції, що відображено у вироку суду, про те, що після його затримання 23 квітня 2022 року його посадили у автомобіль правоохоронців і повезли до Довгинцівського РВ, а потім повезли до іншої будівлі. Стверджує, що йдеться про будівлю Криворізького СБУ. Після цього йому на голову щось одягли, щоб він не бачив куди пересувається автомобіль (стверджує, що одягли мішок). Згідно з хронологією подій, яку повідомляє засуджений, далі його привезли на вул. Українську, де проводили обшук його автомобіля.
Суд не буде встановлювати правдивість чи неправдивість інформації повідомленої засудженим. Зокрема Суд не буде аналізувати доцільності переміщення засудженого з обмеженням можливості бачити маршрут, яким рухалися правоохоронці, з урахуванням того, що засудженого затримали за підозрою у передачі інформації військового характеру ворогу та того, що події відбувалися фактично на початку війни. Окрім інформації про неможливість бачити маршрут, яким його везли правоохоронці, засуджений повідомляв про інше насильство щодо нього, в тому числі не скаржився на застосування фізичного насильства, побиття тощо. Інформації про надання ним під тиском будь-яких показань викривального характеру матеріали справи не містять, а сторона захисту теж не повідомляє.
Суд першої інстанції детально описав процедуру перевірки того чи застосовувалися до засудженого недозволені методи слідства. Тобто ці скарги засудженого були перевірені і отримали відповідь.
Однак Суд наголошує, що засуджений протягом всього судового розгляду, в тому числі в суді касаційної інстанції, вільно викладав свою версію подій і вести мову про те, що він дав будь-які показання під тиском немає жодних підстав. Так само вільно засуджений висловлював свої версії розвитку тих подій, які йому інкримінуються, й в касаційній інстанції.
Тепер Суд наведе більш детально версії засудженого про подію, яка йому інкримінується і про його покази протягом судового розгляду.
Щодо змісту інформації, передачу якої інкримінують засудженому.
Суд процитує деякі із повідомлень, пересилання яких представникам ворога інкримінують ОСОБА_7 :
«ІНФОРМАЦІЯ_3»;
«ІНФОРМАЦІЯ_4»
Засуджений надавав різні показання в суді першої інстанції: то повністю заперечував будь-яку переписку, то стверджував, що переписка мала побутовий характер і він просто спілкувався зі знайомими.
Суд не вважає, що інформація такого характеру є характерною для побутового спілкування зі знайомими. Це чітка інформація з відомостями військового характеру, поширення якої вочевидь є чутливим для держави, яка перебуває в стані війни.
Тож версію сторони захисту про спілкування зі знайомими (у касації озвучувалася версія про спілкування з пенсіонерами) суди правильно відхилили. До того ж суд першої інстанції перевірив правдивість її змісту, співставивши дані про реальне розміщення техніки, військових тощо у відповідні дати, коли засуджений повідомляв інформацію через Телеграм.
З інформації наданої командиром частини полковником ОСОБА_10 , начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 , листа виконавчого комітету Криворізької міської ради слідує, що дійсно у той час у певних місцях, про які йдеться у повідомленнях засудженого знаходилися військовослужбовці, техніка тощо. Ця інформація відтворена у вироку суду і Суд не вбачає доцільності у її дублюванні.
Також суд висловиться про показання засудженого про те, що фотографії блокпостів і техніки він робив для себе напам'ять. Суди попередніх інстанцій не вважали вказані показання засудженого правдивими і касаційний суд погоджується із таким висновком. Вочевидь, що збирання, поширення інформації про переміщення, рух та розташування військ, техніки тощо, особливо під час воєнного стану у державі, перебуває під особливим контролем держави. Тому версія про фотографування блокпостів та інших скупчень військових під час воєнного стану з мотивацією залишити її собі напам'ять підставно відхилена судами.
Також суд звертає увагу на показання засудженого щодо його номеру телефону. Сторона обвинувачення надала два номери телефону, якими користувався ОСОБА_7 і з яких відбувалася передача повідомлень представникам РФ.
Сам засуджений вказав в суді першої інстанції, що номеру свого телефону не пам'ятає, яким оператором користувався теж не може пригадати, чи був у нього месенджер Телеграм не пам'ятає.
Водночас суд взяв до уваги інформацію, повідомлену свідком ОСОБА_11 (жінкою, з якою підтримував відносини засуджений та до якої вранці в день затримання телефонував та приїжджав) про те, з якого номера їй телефонував засуджений і яким номером вони взагалі спілкувалися раніше.
Також суд перевірив інформацію, надану операторами мобільного зв'язку (ПрАТ Київстар, ТОВ Лайфсел) щодо адреси розташування і номерів базових станцій і зробив висновок про те, що ця інформація співпадає з показаннями обвинуваченого про його перебування, а також з його рухом та фіксуванням інформації військового змісту під час пересування з Маріуполя до Кривого Рогу.
Зі змісту отриманої судом інформації підтвердився факт спілкування засудженого із ОСОБА_11 саме у день його затримання саме з одного із номерів, які вказує сторона обвинувачення.
Тому Суд вважає, що інформація про належність номерів телефону засудженому була належними чином перевірена і встановлена.
Щодо кола спілкування засуджений повідомив суду, що не пам'ятає з ким спілкувався, підтримував зв'язки з подружжям ОСОБА_12 , як давно знайомі і коли познайомилися теж не пам'ятає. Чи спілкувався з особами на ім'я « ОСОБА_8 » та « ОСОБА_9 » не пригадує. Також не міг пригадати засоби зв'язку, якими користувався, а про спілкування з рідними повідомив, що спілкувався голубами («голубиною поштою»).
На запитання суду про походження телефону і дослідження належності телефону засудженому знову ж стверджував, що не пам'ятає, який у нього був телефон, не може пригадати ні його кольору, ні марки, ні моделі. Каже, що телефон у нього вилучили і що далі з ним було не знає.
Суд допитав низку свідків у цьому провадженні. Свідки, які були понятими, стверджували, що телефон було вилучено під час обшуку у автомобілі, засуджений повідомляв, що це відбулося раніше, суд перевіряв факт поступлення дзвінків на телефон і факт користування ним після часу вилучення, який зазначав засуджений і прийшов до висновку, що телефон був активний в цей час.
Оглядом та експертизою ЗЕС ІСТЕ СБУ в УСБУ у Дніпропетровській області експертизи комп'ютерної техніки та програмних продуктів було встановлено та зафіксовано листування засудженого з використанням облікового запису « ОСОБА_13 », інтернет-месенджеру «Telegram» у вигляді текстових повідомлень, з представниками іноземної держави - рф, де ОСОБА_7 надав інформацію, у період з 25 лютого 2022 року по 03 квітня 2022 року про розташування об'єктів інфраструктури, сил та засобів військових формувань Збройних сил України.
Також суд першої інстанції досліджував чи відкривався автомобіль до його обшуку, чи мав доступ до автомобіля засуджений, інші особи перед обшуком, з якою метою засуджений перед обшуком автомобіля і фіксацією цього процесу на відео відчиняв його чи пробував це зробити, хто мав ключі від авто і яким чином його відкрили.
Засуджений стверджував, що всі речі, які були знайдені в автомобілі, були туди підкинуті. Суд перевіряв цю версію і розпочав із перевірки інформації про знаходження ключів від автомобіля. Засуджений стверджував, що передав їх ОСОБА_11 , однак остання це категорично заперечила. Засуджений стверджував, що його авто можна відкрити лише дистанційно (шляхом натискання на кнопку), а ключем відкрити неможливо. Але така версія є вочевидь спростовною, оскільки загальновідомо, що будь-який автомобіль можна відкрити ключем.
Також у суду була інформація з відеозапису обшуку автомобіля, в ході якого ОСОБА_14 на запитання чий це телефон відповідає, що це його телефон.
Як наслідок колегія суддів вважає, що належність як телефону, так і номерів, якими користувався засуджений, було встановлено поза розумним сумнівом. Також у суду не має підстав вважати, що граната, дистанційний запал і патрони не належали засудженому.
Окремо суд перевіряв версію засудженого про те, яким чином було отримано доступ до вмісту його телефону. Слідчий під час допиту як свідок в суді першої інстанції повідомив, що засуджений передав йому телефон в розблокованому вигляді. Сам засуджений у суді зазначав, що в телефоні був встановлений логічний захист по відбитку пальця та код телефону. Інформації про те, що до нього застосовували примус для розблокування телефону останній не повідомляв. Експерт, який надавав висновок в цьому провадженні та був допитаний судом, повідомив, що систем логічного захисту він не взламував, а скільки на це потрібно часу не може сказати, бо йому не ставилось таке питання та й сам він не проводив такої процедури із телефоном ОСОБА_7 .
У суду немає підстав вважати, що мав місце доступ до телефону засудженого без його згоди. Адже ті системи захисту, які були ним встановлені, відсутність інформації про примус до засудженого з боку правоохоронців з метою заставити розблокувати телефон дають підстави для висновку, що він сам передав телефон у розблокованому вигляді.
Додатково суд вважає за необхідне звернути увагу на запитання, які ставив засуджений експерту і які стосувалися процесів викривлення даних про дату надсилання повідомлення, завантаження повідомлення, режим віддаленого доступу до телефону, доцільність вмикання режиму польоту тощо. Зміст цих питань дещо дисонує із неможливістю засудженого пригадати марку і модель свого телефону, його колір, номер чи хоча б оператора зв'язку.
Тому суд погоджується із критичним ставленням судів попередніх інстанцій до версій розвитку подій, озвучених засудженим, які фактично зводяться до неповідомлення суду інформації, яка має значення у цьому провадженні і висуненні версії про те, що все було сфабриковано працівниками СБУ.
Суд далекий від думки про те, що кримінальне провадження проти ОСОБА_7 порушили з метою покращення статистики правоохоронних органів, зокрема й СБУ.
Суд вважає доведеним той факт, що передача інформації відбувалася представникам держави-агресора. Сам зміст повідомлень, фото блокпостів, які ніби то робив на пам'ять засуджений, дозволяє виснувати, що отримувач інформації працює також на ворожу державу, його дії є узгодженими і консолідованими із діями ОСОБА_7 , він знає яким чином використати чи як далі передати означену інформацію.
Обоє отримувачів інформації від засудженого мали номери операторів, які працюють в РФ та на окупованих українських територіях. Інформація з сайту Миротворець хоч і використана судами для висновку, що спілкування відбувалося з представниками РФ, однак ключовим для такого висновку є саме зміст інформації і спосіб її подачі, який вочевидь вказує на те, що отримувач інформації працює на РФ і збирає інформацію військового характеру.
Завершуючи із аналізом доводів сторони захисту про доведення вчинення засудженим саме державної зради, колегія суддів вважає, що аргументи про підставність кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 114-2 КК слід відхилити. Передусім такі аргументи є ще однією з версій захисту і суду складно зрозуміти чи можна їх оцінювати як визнання факту передання інформації військового характеру, яку заборонено поширювати. Саме тому суд детально аналізував позицію захисту про невинуватість у вчиненому загалом.
Щодо розмежування ст. 111 і ст. 114-2 КК між собою, то суд вже робив висновок у постанові ККС ВС від 14 жовтня 2025 року у справі № 711/4047/22 про те, що умисел у державній зраді спрямований на спричинення шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.
У цьому провадженні мала місце систематична передача чутливих для держави даних про розташування військових об'єктів, техніки і особового складу, яка підставно оцінена як надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, тобто як державна зрада.
У цій справі було встановлено, що засуджений одразу на другий день після повномасштабного вторгнення рф (25 лютого 2022 року) надіслав представнику ворожої іноземної держави відомості про місця розташування блок-постів, військової техніки та особового складу ЗС та інших військових формувань України на території м. Маріуполя, які становили цінність для ворога, оскільки саме у той період часу у цьому місті тривали інтенсивні бойові дії по відсічі ворога, зокрема й знешкодження російських диверсійно-розвідувальних груп.
Така оперативність дій засудженого щодо повідомлення військової інформації іноземному представнику вказує на спрямованість його умислу на проведення підривної діяльності проти України, яка полягала у протидії захисту державі.
Надалі після 25 лютого 2022 року до затримання засудженим ще 4 рази було повідомлено ворогу інформацію, яка становила військовий інтерес для ворога. Окрім цього, інформацію було передано не лише текстову, а й відеофайл з місцями розташування об'єктів критичної інфраструктури м. Кривого Рогу у тому вигляді, який вони мали на момент відеозйомки (02 березня 2022 року).
Дії ОСОБА_7 носили послідовний характер, відбувалися у невеликих проміжках часу саме у критичний момент для держави в умовах повномасштабного вторгнення рф, а тому передача ворогу військової інформації, яка за своїм змістом є такою, що спрямована на допомогу у проведенні підривної діяльності проти України, є ознакою ст. 111 КК.
Щодо інших доводів сторони захисту.
У касаційній скарзі захисник стверджує про порушення права на захист засудженого, оскільки його затримання відбулося без участі захисника.
Колегія суддів вважає наведені аргументи необґрунтованими.
Затримання в порядку статей 207 або 208 КПК за визначенням є несподіваною для його учасників подією. Оскільки закон надає органам правопорядку повноваження за певних умов проводити затримання без попереднього судового дозволу, це означає, що законодавець визнає непередбачуваність обставин, які зумовлюють таке затримання. Тому затримання без участі захисника не може вважатися порушенням права на правову допомогу (постанови ККС ВС від 30 травня 2023 року у справі № 272/229/17, від 15 червня 2021 року у справі № 204/6541/16 к).
Згідно з інформацією, відображеною у дослідженому місцевим судом протоколі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 24 квітня 2024 року, ОСОБА_7 фактично був затриманий 24 квітня 2022 року о 01:27, проте доставлений до слідчого відділу УСБУ у Дніпропетровській області о 09:00 ( а. с. 54-65, Т. 1).
Суд першої інстанції врахував позицію засудженого про його затримання 23 квітня 2022 року, а не 24 квітня 2022 року як вказано у протоколі затримання, та обґрунтовано вважав саме цю дату датою фактичного затримання ОСОБА_7 , та у резолютивній частині оскаржуваного вироку за правилами ч. 5 ст. 72 КК строк відбування покарання вирішив відраховувати з 23 квітня 2022 року.
Зі змісту протоколу затримання вбачається, що засудженому було повідомлено підстави затримання і те, у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз'яснено, що він має право отримувати медичну допомогу, негайно повідомити близьких родичів, членів сім'ї чи інших осіб (за вибором) про своє затримання і місце перебування відповідно до положень статті 213 КПК та інші процесуальні права, передбачені ч. 3 ст. 42 КПК, серед яких і право на правову допомогу, у тому числі безоплатну, про що свідчить його підпис.
Після ознайомлення з правами підозрюваного ОСОБА_7 повідомив, що бажає користуватися правовою допомогою захисника, після чого слідчим було повідомлено центр безоплатної правової допомоги та згідно з дорученням Регіонального центру з надання безоплатної правової допомоги, виданого 24 квітня 2022 року о 09:28 ОСОБА_7 було призначено захисника ОСОБА_15 .
Також Суд звертає увагу на те, що під час досудового розслідування ОСОБА_7 за відсутності захисника не допитували, не залучали для проведення слідчих дій, підозра пред'явлена в присутності захисника, захисту відкривались матеріали досудового розслідування, і він був проінформований про характер обвинувачення.
За наведених обставин Суд не вбачає порушення права на захист засудженого.
Інші доводи касаційної скарги сторони захисту також не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій і фактично зводяться до переоцінки доказів й установлених у справі обставин, що в силу вимог ст. 433 КПК не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.
Таким чином, за результатами касаційного розгляду колегією суддів Верховного Суду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, як про це стверджує сторона захисту у касаційній скарзі.
Вирок місцевого суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду - вимогам ст. 419 КПК.
Керуючись статтями 433, 436, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
Вирок Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 жовтня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3