27 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 742/1066/24
провадження № 51-5633ск24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 28 липня 2025 року в кримінальному провадженні
№ 12023270000000084 щодо
ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Чернігова, жителя
АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 3 ст. 332 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської областівід 29 жовтня
2024 рокуОСОБА_4 визнано винуватим та засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1КК - на строк 5 років; ч. 3 ст. 332 КК - на строк 7 років з конфіскацією усього належного йому майна з позбавленням права обіймати посади в органах Державної прикордонної служби України на строк 3 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_4 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією усього належного йому майна з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування на строк 3 роки.
Цим вироком засуджено також ОСОБА_5 , судові рішення щодо якого
не оскаржуються.
Вирішено питання щодо долі речових доказів та процесуальних витрат
у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим у тому, що він вчинив кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 28ч. 1 ст. 114-1, ч. 3 ст. 332КК,
за таких обставин.
Так, усвідомлюючи, що діє в умовах воєнного стану, Особа 1, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження (далі - Особа 1), та ОСОБА_5 на початку лютого 2023 року дізналися про намір ОСОБА_6
у період дії воєнного стану в Україні незаконно, тобто без наявності підстав, передбачених Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Правилами перетинання державного кордону громадянами України» (далі - «Правила»), затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 57
від 27 січня 1995 року (в редакції із змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ № 1285 від 15 листопада 2022 року), перетнути державний кордон України та виїхати до Республіки Польща з метою уникнути мобілізації.
З цією метою Особа 1, діючи з корисливих мотивів, мотивів порушення суспільних відносин з охорони суверенітету України, цілісності і недоторканності її кордонів та перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України шляхом зменшення мобілізаційного потенціалу на початку лютого 2023 року (більш точного часу
не встановлено), перебуваючи у м. Прилуки Чернігівської області (більш точне місце не встановлено), за грошову винагороду у розмірі 2 500 доларів США, достовірно знаючи, що ОСОБА_6 не має наміру отримувати посвідку на постійне місце проживання за кордоном, а бажає уникнути мобілізації на військову службу, розробив план незаконного переправлення останнього через державний кордон України шляхом незаконного створення умов для його виїзду до Республіки Польща нібито на постійне місце проживання.
З метою реалізації свого злочинного умислу, Особа 1 у невстановлений час,
але не пізніше 25 травня 2023 року, залучив до своєї злочинної діяльності ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , яким довів до відома свій злочинний план.
Відповідно до розподілених функцій ОСОБА_5 повинен отримати
від ОСОБА_6 частину грошових коштів та пакет необхідних документів, а також організувати їх подання до територіального органу ДМС, надати ОСОБА_6
усі необхідні консультації та поради.
У свою чергу ОСОБА_4 повинен залучити до спільної злочинної діяльності службову особу Управління адміністративних послуг (Центру надання адміністративних послуг м. Прилуки) Прилуцької міської ради з метою створення штучних умов для виконання подальших дій, спрямованих на організацію незаконного переправлення ОСОБА_6 через державний кордон України.Крім того, ОСОБА_4 повинен надати ОСОБА_6 документи, які будуть містити завідомо неправдиві відомості щодо його постановки на облік та зняття з обліку
в ІНФОРМАЦІЯ_2 , які в подальшому будуть використані для оформлення документів для виїзду за кордон.
На початку лютого 2023 року (точної дати під час судового розгляду
не встановлено), перебуваючи у м. Прилуки, ОСОБА_6 особисто зустрівся
з ОСОБА_5 , який відвіз його до Особи 1. Під час розмови Особа 1
у присутності ОСОБА_5 повідомила ОСОБА_6 про обставини незаконного його переправлення через державний кордон України та зазначила суму винагороди за вказані дії у розмірі 2 500 доларів США. Після цього у продовж лютого-травня 2023 року Особа 1 та ОСОБА_5 підтримували зв'язок
з ОСОБА_6 за допомогою мобільного зв'язку та менеджерами миттєвого обміну повідомленнями «Вайбер» та «Ватцап».
У подальшому з метою реалізації спільного злочинного умислу, спрямованого
на організацію незаконного переправлення особи через державний кордон України, Особа 1 15 травня 2023 року о 10:22, перебуваючи у м. Чернігові на ділянці місцевості поблизу будівлі на вул. Курській, 7А, зустрівся з ОСОБА_6 . Під час спілкування Особа 1 повідомив ОСОБА_6 про механізм незаконного його переправлення через державний кордон України шляхом створення фіктивних умов для отримання відмітки «Оформлено виїзд на постійне проживання Республіки Польща», яка надає право на безперешкодний перетин державного кордону України, а також, надавши консультації щодо порядку дій під час проходження прикордонного контролю, отримав від ОСОБА_6 частину раніше обумовленої суми у розмірі 1 000 доларів США для її розподілу між іншими учасниками групи відповідного до раніше прийнятих домовленостей.
Надалі 17 травня 2023 року ОСОБА_6 , виконуючи вказівки Особи 1, надіслав йому через месенджер фотокопії своїх документів - паспорту громадянина України, паспорту громадянина України для виїзду за кордон та реєстраційного номеру облікової картки платника податків.
Водночас, ОСОБА_4 , діючи відповідно до спільного плану, у невстановленому
під час судового розгляду місці у невстановлений судовим розглядом час, але
не пізніше 23 травня 2023 року залучив до злочинної діяльності начальника Управління адміністративних послуг (Центру надання адміністративних послуг
м. Прилуки) Прилуцької міської ради, ОСОБА_7 , яка виконуючи функції реєстратора, мала можливість внесення до Реєстру територіальної громади відомостей про реєстрацію місце проживання ОСОБА_6 на території
м. Прилуки Чернігівської області.
Так, 23 травня 2023 року ОСОБА_7 на виконання вказівки ОСОБА_4 здійснила зміну місця проживання ОСОБА_6 з адреси:
АДРЕСА_2 на адресу: АДРЕСА_3 ,
тим самим створила умови для виконання подальших дій інших учасників групи щодо організації незаконного переправлення особи через державний кордон України, після чого сформувала Витяг № 2023/003901792 з реєстру територіальної громади.
Після цього ОСОБА_7 у невстановлений судовим розглядом час та місці передала вищезазначений Витяг ОСОБА_4 . У подальшому ОСОБА_4 , діючи відповідно до розробленого спільного плану та розподілу дій учасників групи, вищезазначений Витяг про реєстрацію місця проживання ОСОБА_6
у м. Прилуки за невстановлених обставин у невстановлений судовим розглядом час, але не пізніше 01 червня 2023 року, передав ОСОБА_5 . Надалі Особа 1 надала вказівку ОСОБА_6 прибути 01 червня 2023 року до м. Прилуки та зустрітися з ОСОБА_5 для отримання подальших інструкцій та виконання дій, спрямованих на створення умов для незаконного переправлення через державний кордон України.
Так, 01 червня 2023 року о 09:24 ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , діючи
за вказівкою Особи 1, зустрілися поблизу магазину «АТБ», розташованому на вул. Київській, 291А у м. Прилуки Чернігівської області. Під час зустрічі ОСОБА_5 надав ОСОБА_6 сформований ОСОБА_7 витяг № 2023/003901792
від 23 травня 2023 року з Реєстру територіальної громади та роз'яснив порядок подальших дій при поданні заяви до Прилуцького міського відділу УДМС
України в Чернігівській області, тим самим сприяючи організації незаконного переправлення останнього. Крім того, під час вищевказаної зустрічі
ОСОБА_5 вказав ОСОБА_6 про необхідність сплати решти раніше обумовленої суми у розмірі 1 500 доларів США, інакше подальші дії щодо організації його незаконного переплавлення не будуть здійснюватися.
Того ж дня, 01 червня 2023 року ОСОБА_6 , діючи за вказівкою
ОСОБА_5 , прибув до Прилуцького відділу УДМС у Чернігівській області та, виконуючи його настанови, поради та використовуючи наданий ним Витяг з Реєстру територіальної громади, подав необхідний пакет документів та пройшов співбесіду з уповноваженим працівником Прилуцького відділу УДМС у Чернігівській області.
У подальшому, 06 червня 2023 року ОСОБА_6 , діючи за вказівкою Особи 1, знову прибув до м. Прилуки, де приблизно о 12:20 поблизу магазину «АТБ», розташованому на вул. Київські, 291А у м. Прилуки Чернігівської області, зустрівся з ОСОБА_5 , якому передав копію свого приписного посвідчення військовозобов'язаного та решту раніше обумовленої суми - 1 500 доларів США
для її розподілу між іншими учасниками групи відповідного до раніше узгоджених домовленостей.
Продовжуючи реалізацію спільного злочинного умислу Особа 1, на початку липня 2023 року зателефонував ОСОБА_6 та повідомив йому, що подальші дії щодо організації його незаконного переправлення через державний кордон України та надання необхідних засобів буде здійснювати ОСОБА_4 , та він ( ОСОБА_6 ) повинен виконувати вказівки останнього, надавши при цьому його контактний номер.
Діючи відповідно до вказівки Особи 1, 18 липня 2023 року ОСОБА_6 прибув до м. Прилуки Чернігівської області та зателефонував ОСОБА_4 . У ході телефонної розмови ОСОБА_4 надав ОСОБА_6 вказівку отримати
у відділенні АТ «Укрпошта» на вул. Київській, 313 у м. Прилуки Чернігівської області лист від УДМС в Чернігівській області щодо надання ОСОБА_6 дозволу
на постійне місце проживання до Республіки Польща.
Виконавши вищевказану вказівку ОСОБА_4 , того ж дня (18 липня 2023 року)
о 16:31 ОСОБА_6 зустрівся з останнім на ділянці місцевості на перехресті вулиць Київської та Гімназійної м. Прилуки та під час зустрічі передав йому своє посвідчення про приписку до призивної дільниці. Під час бесіди ОСОБА_4 , діючи відповідно до єдиного злочинного умислу, надав ОСОБА_8 роз'яснення щодо порядку отримання необхідних документів та підстав для перетину державного кордону України, запевнивши, що усі необхідні дії та документи будуть виготовленні без його участі.
У подальшому, 17 серпня 2023 року, діючи відповідно до вказівки Особи 1, ОСОБА_6 прибув до м. Прилуки Чернігівської області, де, перебуваючи поблизу будинку № 123 на вул. Садовій у м. Прилуки, о 08:27 зустрівся з ОСОБА_4 . Під час бесіди, ОСОБА_4 , діючи відповідно до єдиного злочинного умислу, надав ОСОБА_6 завідомо недостовірну довідку військовозобов'язаного, який виїжджає за кордон на його ім'я, нібито видану ІНФОРМАЦІЯ_3
без реєстраційного номеру та дати, а також повернув раніше передані йому ОСОБА_6 приписне посвідчення військовозобов'язаного з недостовірними відмітками про взяття та зняття ОСОБА_6 з військового обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримані без участі та присутності ОСОБА_6 . Крім цього, під час передачі вказаних документів ОСОБА_4 , діючи відповідно до єдиного злочинного умислу з метою сприяння та надання засобів для незаконного переправлення ОСОБА_6 через державний кордон України, власноручно вніс у вказану довідку та у приписне посвідчення військовозобов'язаного завідомо недостовірні відомості про дату складання та реєстраційний номер документів. Після цього, ОСОБА_4 , діючи відповідно до єдиного злочинного умислу, надав ОСОБА_6 вказівку прибути того ж дня о 12:00 до ЦНАПу м. Прилуки за адресою: м. Прилуки, вул. Івана Скоропадського, 102А, де отримати витяг з реєстру територіальної громади з відміткою про вибуття на постійне проживання до Республіки Польща.
Після цього ОСОБА_6 вийшов на прилеглу територію біля приміщення ЦНАПу, де він за вказівкою ОСОБА_4 о 12:25 зустрівся з ОСОБА_7 , яка надала йому витяг з реєстру територіальної громади з відміткою про вибуття на постійне проживання до Республіки Польща з відтиском гербової печатки ЦНАПу м. Прилуки, тим самими надавши засіб для незаконного переправлення ОСОБА_6 через державний кордон України.
Того ж дня ОСОБА_6 , виконуючи вказівки Особи 1 та ОСОБА_4 , поїхав
до м. Чернігова, де прибув до приміщення УДМС в Чернігівській області, розташованого за адресою: м. Чернігів, вул. Шевченка, 51А, на підставі наданих ОСОБА_4 та ОСОБА_7 документів отримав у паспортах громадянина України та громадянина України для виїзду за кордон відмітки «Оформлено виїзд на постійне проживання Республіки Польща», яка надає право на безперешкодний перетин державного кордону України.
У подальшому 23 серпня 2023 року ОСОБА_6 , діючи відповідно до вказівок Особи 1, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , а також засобів, наданих ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , у пункті пропуску «Шегині» Львівської області, використовуючи вищевказані Витяг з реєстру територіальної громади з відміткою про вибуття
на постійне проживання до Республіки Польща з відтиском гербової печатки ЦНАПу м. Прилуки та довідку військовозобов'язаного, який виїжджає за кордон на його ім'я, нібито виданої ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка містила недостовірні відомості, незаконно, тобто без передбачених законодавством підстав, переправився через державний кордон України до Республіки Польща, тим самим зменшивши мобілізаційний потенціал Збройних Сил України.
Київський апеляційний суд ухвалою від 28 липня 2025 року вказаний вирок щодо ОСОБА_4 змінив, пом'якшивши призначене останньому покарання, та призначив: за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки; ч. 3 ст. 332 КК покарання із застосуванням
ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки з конфіскацією майна, яке є його особистою власністю, окрім житла, з позбавленням права обіймати посади
в органах державної влади та місцевого самоврядування на строк 3 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_4 остаточно призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з конфіскацією майна, яке є його особистою власністю, окрім житла, з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування на строк 3 роки.
В іншій частині вирок щодо ОСОБА_4 залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Засуджений у касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити оскаржене судове рішення, звільнивши його на підставі ст. 75 КК від відбування призначеного покарання
з випробуванням.
Вважає, що судом апеляційної інстанції порушено вимоги загальних засад призначення покарання, не враховано можливість його виправлення без відбування покарання з випробуванням за наявності великої кількості пом'якшуючих покарання обставин та даних про його особу. Більш того, звертає увагу на те,
що ОСОБА_5 , який також був засуджений тим же вироком за вчинення тих же злочинів за наявності тих же пом'якшуючих покарання обставин призначено покарання із застосуванням положень ст. 75 КК, а йому ні, і це при тому,
що ОСОБА_5 призначили більше покарання у виді позбавлення волі, ніж йому, оскільки, як встановив суд, він переслідував корисливий умисел, вчиняючи кримінальні правопорушення.
Мотиви суду
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку,
що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення
у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 3 ст. 332 КК, і правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі засудженого не оспорюються.
Доводи засудженого щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість та можливості застосування до нього положень ст. 75 КК колегія суддів вважає необґрунтованими.
Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару,
а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Відповідно
до принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і
не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання,
яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
За правилами ст. 75 КК, у разі, якщо суд, крім випадків засудження
за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (наприклад, у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
У цьому кримінальному провадженні не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання винній особі призначено з порушенням указаних норм права.
Як убачається із копій судових рішень, суд першої інстанції під час призначення
ОСОБА_4 покарання врахував ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, дані про особу винного, який раніше не судимий, на обліку психіатра не перебуває, є фізичною особою-підприємцем, має проблеми зі здоров'ям (початкові прояви остеохондрозу відділів хребта, мікробна екзема правої кисті), навчався у Прилуцькому агротехнічному коледжі та характеризується позитивно, проходив військову службу за контрактом у внутрішніх військах МВС України, має матір - пенсіонерку, яка проживає у будинку, який не придатний для цього, має подяки від волонтерських організацій, за місцем проживання характеризується позитивно, а також взяв до уваги відсутність обтяжуючих та пом'якшуючих покарання обставин.
Враховуючи обставини справи і особу обвинуваченого, суд дійшов висновку
про необхідність призначення ОСОБА_4 покарання у межах санкції статей у виді позбавлення волі з конфіскацією майна з позбавленням права обіймати посади
в органах державної влади та місцевого самоврядування та відповідно до вимог
ст. 70 КК за сукупністю злочинів призначив йому остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.
Апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_4
за апеляційними скаргами сторони захисту, змінив оскаржений вирок в частині призначеного покарання, застосувавши положення ст. 69 КК як до ч. 2 ст. 28ч. 1
ст. 114-1, так і до ч. 3 ст. 332КК.
При цьому суд послався на правові висновки, викладені у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду України
№ 51-2132км18 від 01 березня 2018 року у частині, що стосується дискреційних повноважень суду при призначенні обвинуваченим покарання з урахуванням встановлених під час апеляційного розгляду обставин, а також те, що обвинувачений засуджує свою поведінку, розкаявся у вчиненому, що колегією суддів було визнано обставинами, що пом'якшують його покарання, роль та ступінь його участі у вчиненні кримінальних правопорушень, відсутність тяжких наслідків; дані про особу обвинуваченого, який, окрім даних, встановлених судом першої інстанції, має подяки за волонтерство та вагомий внесок у зміцненні територіальної оборони м. Прилуки, стан здоров'я обвинуваченого, про що під час апеляційного розгляду надані додаткові відомості, спосіб життя обвинуваченого, що також визнано колегією суддів обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого; має матір, яка потребує його допомоги, у т. ч. з приведенням будинку до належного для проживання стану.
Колегія суддів апеляційного суду, оцінивши сукупність встановлених обставин, дійшла висновку, що вони істотно знижують ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, а тому призначила ОСОБА_4 за кожен злочин покарання з застосуванням положень ч. 1 ст. 69 КК, а саме нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч. 3 ст. 332, ч. 1 ст. 114-1 КК, у виді позбавлення волі, яке, як зазначила, не є м'яким та яке обвинувачений повинен відбувати реально
в умовах ізоляції від суспільства, оскільки саме таке покарання за видом
та розміром є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, відповідає принципам призначення покарання та сприятиме досягненню цілей покарання.
Окрім того, колегія суддів врахувала, що місцевий суд, обґрунтовуючи
в оскаржуваному вироку вид і розмір покарання, яке слід призначити обвинуваченому, дійшов висновку про призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді конфіскації майна з позбавленням права обіймати посади
в органах державної влади та місцевого самоврядування, проте без належного обґрунтування призначив обвинуваченому за ч. 3 ст. 332 КК додаткове покарання
у виді конфіскації усього належного йому майна з позбавленням права обіймати посади в органах Державної прикордонної служби України на строк 3 роки,
а на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень -
з конфіскацією усього належного йому майна з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування на строк 3 роки.
За встановлених обставин колегія суддів вважала, що вирок суду в частині призначеного додаткового покарання у виді позбавлення обвинуваченого права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування підлягає уточненню шляхом зміни. Водночас колегія суддів погодилася з призначенням обвинуваченому додаткового покарання у виді конфіскації майна, яке є особистою власністю обвинуваченого, але, з огляду на всі обставини справи в їх сукупності, окрім житла.
Також, як убачається з постановленої ухвали, колегія суддів не вбачала підстав
для застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК, з огляду на характер вчинених кримінальних правопорушень в період воєнного стану в країні.
З наведеними в ухвалі висновками погоджується і колегія суддів касаційного суду.
Постановлена у кримінальному провадженні ухвала є належно вмотивованою та обґрунтованою, її зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у ній наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час її постановлення.
Суд касаційної інстанції не вбачає підстав для зміни оскарженої ухвали внаслідок неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність
та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого через суворість.
При цьому варто зауважити, що апеляційний суд, як видно з оскарженого судового рішення, зважив на можливість застосування до ОСОБА_4 положень ст. 75 КК, однак обґрунтованих підстав для того не знайшов. Дійсно, як зазначає засуджений, апеляційний суд визнав ряд обставин такими, що пом'якшує ОСОБА_4 покарання, однак врахував їх під час призначення йому покарання із застосуванням положень ст. 69 КК до кожної із інкримінованих йому статей. З приводу посилань ОСОБА_4 на те, що ОСОБА_5 на підставі ст. 75 КК звільнено
від відбування покарання з випробуванням, а його - ні, колегія суддів звертає увагу на принцип індивідуалізації покарання.
В касаційній скарзі засудженого не наведено переконливих доводів
на обґрунтування невиправданої суворості призначеного йому покарання та можливості застосування до нього положень ст. 75 КК.
Доводів щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону,
які були би безумовними підставами для скасування оскарженої ухвали, касаційна скарга засудженого не містить.
Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК
у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого слід відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд,
постановив:
Відмовити засудженому ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 28 липня 2025 року щодо нього.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3