14 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 711/4047/22
провадження № 51-3940км23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючогоОСОБА_1 ,
суддівОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю: секретаря судового засідання захисника прокурора ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах засудженого
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1.
на вирок Золотоніського міськрайонного суду Черкаської областівід 14 вересня 2022 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 24 квітня 2023 року.
Оскаржені судові рішення
1. Оскарженим вироком ОСОБА_7 засуджено за частиною 2 статті 111 Кримінального кодексу України (КК) із застосуванням статті 69 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років без конфіскації майна.
2. Суд визнав доведеним, що засуджений в період з 11 травня до 01 червня 2022 року на виконання вказівок співробітника Федеральної служби безпеки Російської Федерації (ФСБ РФ), з яким добровільно погодився співпрацювати, через месенджер Viber передав:
відомості про межі комендантського часу в м. Черкасах та точки доступу до відкритих мереж WiFi у центрі міста;
відео деяких окопів і блокпостів в Черкасах;
фото і координати деяких дитячих садочків і шкіл, річкового вокзалу і мосту через Дніпро;
відео і координати складів військової частини, центру комплектування та соціальної підтримки, Головного управління Національної поліції, Будинку офіцерів, штабу територіальної оборони, виправної колонії, де перебували військові, господарського суду, обласної прокуратури, управління СБУ, блокпосту на в'їзді до Черкас, мосту через Дніпро, блокпостів у с. Благодатне та на Золотоніському кільці, військової частини в місті Золотоноша.
3. За надану інформацію він отримав винагороду в сумі 8000 грн.
4. Апеляційний суд оскарженою ухвалою залишив вирок без змін.
Вимоги і доводи касаційних скарг
5. Захисник, посилаючись на пункти 1 та 2 частини 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить скасувати оскаржені рішення та закрити кримінальне провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК у зв'язку з відсутністю в діянні засудженого складу інкримінованого злочину.
6. Захист вважає, що суди помилково кваліфікували дії засудженого за статтею 111 КК, оскільки:
саме по собі надання згоди на виконання завдань представника ФСБ РФ не означало «перехід на бік ворога», тому що з переписки неможливо встановити зміст домовленості;
в законодавстві України відсутній термін «інтелектуальний перехід на бік ворога»;
висновок про те, що дії засудженого становлять «допомогу в проведенні підривної діяльності проти України» суперечить висновку про «перехід на бік ворога».
7. Також сторона захисту вважає, що певні діяння засудженого охоплюються частиною 3 статті 114-2 КК, за якою обвинувачення йому не пред'являлось.
Позиції учасників касаційного розгляду
8. Захисник підтримав доводи скарги та просив її задовольнити.
9. Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, вважаючи судові рішення законними і обґрунтованими.
10. Іншим учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
Оцінка Суду
11. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали провадження, обговоривши наведені сторонами доводи, Суд дійшов висновку, що скаргу слід залишити без задоволення.
12. Статтею 438 КПК передбачено, що при вирішенні питання про наявність підстав для скасування судових рішень суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
13. Суд зазначає, що в першій інстанції сторона захисту не заперечувала фактичні обставини пред'явленого обвинувачення, у зв'язку з чим суд, керуючись положеннями статті 349 КПК, не досліджував докази, і сторона захисту втратила право оспорювати визнані нею факти.
14. Касаційна скарга стосується правильності тлумачення і застосування положень статті 111 КК, тому відповідно до частини 2 статті 433 КПК Суд перегляне рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги.
15. Сторона захисту стверджує, що певні дії засудженого мають кваліфікуватися не за частиною 2 статті 111, а за частиною 3 статті 114-2 КК, що, стосовно обставин цієї справи, передбачає:
«поширення інформації про переміщення, рух або розташування Збройних Сил України чи інших … військових формувань, за можливості їх ідентифікації на місцевості…, вчинене в умовах воєнного … стану…, вчинені … з корисливих мотивів, або з метою надання такої інформації державі, що здійснює збройну агресію проти України, або її представникам, …якщо вони спричинили тяжкі наслідки, за відсутності ознак державної зради або шпигунства».
16. Суд зазначає, що склади злочинів, передбачених частиною 2 статті 111 та частиною 3 статті 114-2 КК, мають спільні ознаки, оскільки «перехід на бік ворога в період збройного конфлікту» і «надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України» можуть полягати, серед іншого, у переданні інформації, згаданої в статті 114-2 КК.
17. Залишивши осторонь інші ознаки, які розмежовують склади злочинів, передбачених цими двома положеннями кримінального закону, Суд зазначає, що якщо злочинним діянням (actus reus) є передача інформації представникам ворожої країни, то стаття 111 КК має застосовуватися у тому разі, якщо крім спільних елементів, притаманних кожному з цих злочинів, діяння містить ознаки, які є визначальними для застосування статті 111 КК. На необхідність таких додаткових ознак вказує і застереження в частині 3 статті 114-2 КК - «за відсутності ознак державної зради або шпигунства».
18. Відмінність між статтями 114-2 і 111 КК у разі передання інформації, згаданої в статті 114-2 КК, полягає у характері умислу, з яким вчиняються інкриміновані дії. При вчиненні державної зради передача певної інформації спрямована на реалізацію мети спричинити шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України. Така мета виходить за межі mens rea у злочині, передбаченому статтею 114?2 КК, і утворює умисел, характерний для державної зради.
19. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що діяльність засудженого носила систематичний характер, а не обмежилася разовою передачею інформації. Ця діяльність здійснювалася на замовлення представника ворожої країни. Крім того, за визнанням засудженого, певну інформацію він передавав з власної ініціативи. Він також просив забезпечити його зброєю для того, щоб при нагоді він міг надати дієву підтримку збройним силам ворожої держави.
20. Суд вважає, що цих фактів достатньо для висновку, що умисел засудженого виходив далеко за межі разової передачі інформації представнику ворожої держави, і свідчив про усвідомлене ототожнення своїх цілей з її цілями та прагнення до активної підривної діяльності, що дозволяє кваліфікувати його поведінку як державну зраду за частиною 2 статті 111 КК, і не вимагає кваліфікації за частиною 3 статті 114-2 КК.
21. Суд не вважає за необхідне в контексті цієї справи розглядати питання, з якого моменту «перехід на бік ворога» можна вважати закінченим злочином, оскільки, як правильно зазначено в ухвалі апеляційного суду, засуджений не обмежився лише наданням згоди на виконання завдань, а й здійснив конкретні дії на виконання цієї домовленості. Це не лише спростовує довід сторони захисту, що з обміну повідомленнями між засудженим і представником ворожої держави неможливо зробити висновок про зміст домовленості, але й позбавляє практичного сенсу визначення, чи утворює сама по собі домовленість склад інкримінованого злочину в обставинах цієї справи.
22. Суд не погоджується з тим, що дві форми державної зради - «перехід на бік ворога» і «допомога в проведенні підривної діяльності проти України» є взаємовиключними. Ці поняття частково перетинаються, тому допомога в проведенні підривної діяльності проти України, яка може відбуватися поза межами збройного конфлікту, коли іноземна держава не проявила себе як ворог, в період збройного конфлікту може розглядатися як допомога відкритому ворогу, і, відповідно, як перехід на бік ворога. Тому мотивація апеляційного суду, який в своєму рішенні вживає як одне, так і інше визначення, жодним чином не свідчить про невірну кваліфікацію дій засудженого за статтею 111 КК.
23. Також Суд не вбачає підстав вдаватися в запропоновану стороною захисту доктринальну дискусію про точний зміст поняття «інтелектуального» переходу на бік ворога, вжитого апеляційним судом. Суд зазначає, що важливим для кваліфікації за статтею 111 КК є здійснення реальних дій, встановлених судом і не заперечених стороною захисту, спрямованих на допомогу ворогу.
24. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо доведеності винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочину і обґрунтовано залишив вирок місцевого суду без змін, надавши умотивовані відповіді на всі аргументи, наведені в апеляційних скаргах, які майже повністю повторюються у касаційних скаргах. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статті 419 КПК.
25. Призначене засудженому покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, за своїм видом і розміром є необхідним та достатнім для виправлення засудженого й попередження вчинення ним нових злочинів.
26. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б були підставою для скасування судових рішень по справі, не виявлено. Тому касаційна скарга сторони захисту задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Вирок Золотоніського міськрайонного суду Черкаської областівід 14 вересня 2022 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 24 квітня 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3