27 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 354/245/24
провадження № 51-3888ск25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 , на вирок Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 30 січня 2025 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 08 липня 2025 року у кримінальному провадженні № 12023091110000069 за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Херсон та жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 30 січня 2025 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку 2 роки та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК.
Також місцевий суд вирішив питання щодо цивільного позову, арешту майна, речових доказів та відшкодування процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Як встановив суд у вироку, ОСОБА_4 08 травня 2023 року приблизно о 16:20, керуючи технічно справним автомобілем марки «TOYOTA CHASER», номерний знак НОМЕР_1 , рухався ділянкою автодороги Н-09 сполученням «Мукачево-Львів», по вул. Незалежності в с. Татарів зі сторони с. Яблуниця в напрямку с. Микуличин Надвірнянського р-ну Івано-Франківської обл. Під час руху проявив неуважність, не обрав у встановлених межах безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку та стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух і безпечно керувати ним, виїхав на смугу зустрічного руху, чим порушив вимоги п.п. 10.1, 12.1, 12.3, 12.4, 14.2(в) Правил дорожнього руху (далі - ПДР), внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем «VOLKSWAGEN GOLF», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_6 , що здійснював маневр повороту ліворуч, та у якому перебував пасажир ОСОБА_7 .
У результаті порушення водієм ОСОБА_4 зазначених вище ПДР сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), внаслідок якої пасажиру ОСОБА_7 спричинено: тяжкі, середнього ступеню тяжкості тілесні ушкодження; легкі тілесні ушкодження і легкі тілесні ушкодження, що викликали короткочасний розлад здоров'я.
Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 08 липня 2025 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_4 залишив без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 порушує питання про зміну вироку Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 30 січня 2025 року та ухвали Івано-Франківського апеляційного суду від 08 липня 2025 року в частині призначеного додаткового покарання та просить на підставі ст. 69 КК не призначати засудженому покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Аргументуючи вимоги, захисник зазначає, що з урахуванням обставин вчинення кримінального правопорушення; позиції потерпілої сторони; особи засудженого, який щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, критично оцінює наслідки свого діяння, вибачився перед потерпілим та надав матеріальну допомогу, а також з огляду на відсутність у засудженого інших джерел доходу для забезпечення утриманців, що є обставинами, які пом'якшують покарання та суттєво знижують ступінь суспільної небезпеки ОСОБА_4 , можливо не призначати йому додаткове покарання.
Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду
За частиною 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Доведеності винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених та перевірених місцевим судом, а також правильності кваліфікації діяння ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 286 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки захисник не оскаржує законності й обґрунтованості судових рішень у цій частині.
Твердження ОСОБА_5 щодо відсутності підстав для призначення засудженому додаткового покарання Верховний Суд вважає безпідставними з огляду на таке.
Як визначено частинами 1, 2 ст. 50 КК, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, згідно з положеннями статей 66, 67 КК.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винуватій особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини й захистом інтересів держави та суспільства.
Статті 65-73 КК є кримінально-правовими нормами, що встановлюють загальні засади та правила призначення покарання.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Статтею 414 КПК встановлено, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Призначаючи ОСОБА_4 покарання, суд першої інстанції згідно з указаними нормами закону врахував, зокрема: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК є тяжким злочином; відомості про особу засудженого, який судимостей не має, неодружений, має постійне місце проживання та реєстрації, офіційно непрацевлаштований, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно; наявність обставини, що пом'якшує покарання - щире каяття, й відсутність обставин, що його обтяжують; досудову доповідь органу пробації, згідно з якою ризики вчинення повторного кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства оцінюються як низькі.
З огляду на зазначене, ураховуючи суспільну небезпеку та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, суд дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_4 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Водночас, урахувавши обставини провадження, суд вважав за можливе застосувати приписи ст. 75 КК та звільнити засудженого від відбування основного покарання з випробуванням.
Крім того, місцевий суд під час вирішення питання щодо призначення додаткового покарання урахував, що засуджений вчинив хоч і необережний, але тяжкий злочин, обставини його вчинення та наслідки, що настали в результаті грубого порушення засудженим численних пунктів ПДР, унаслідок чого потерпілому було спричинено, зокрема, тяжкі тілесні ушкодження, що, на переконання суду першої інстанції, виключає можливість незастосування до обвинуваченого додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки таке покарання спрямоване на запобігання вчиненню нових правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху як засудженим, так і іншими особами.
Також Яремчанський міський суд Івано-Франківської області зауважив, що ПДР регламентують єдиний порядок дорожнього руху на території України, якого повинні неухильно дотримуватися усі його учасники, оскільки автомобіль є джерелом підвищеної небезпеки, а тому уникнення ОСОБА_4 додаткового покарання за обставин цього кримінального провадження у справедливому розмірі може негативно вплинути на сприйняття суспільством, зокрема іншими водіями, необхідності суворо дотримуватися ПДР.
Не погоджуючись із вироком місцевого суду, захисник ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу.
Івано-Франківський апеляційний суд під час перегляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_4 не встановив підстав для зміни вироку місцевого суду в частині призначеного покарання.
Обґрунтовуючи свої висновки, суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий суд оцінив негативні наслідки та суспільну небезпечність вчиненого кримінального правопорушення та обґрунтовано ухвалив рішення про необхідність призначити додаткове покарання.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та додатково зауважує, що санкцією ч. 2 ст. 286 КК передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого. Отже, указані приписи закону мають альтернативний характер застосування додаткового покарання і це питання, як визначив законодавець, суд вирішує ураховуючи конкретні обставини кримінального провадження, характер допущених особою порушень вимог ПДР та їх наслідки тощо. За таких обставин колегія суддів Верховного Суду вважає безпідставною вимогу захисника про непризначення ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на підставі ст. 69 КК. До того ж, за змістом санкції ч. 2 ст. 286 КК додаткове покарання можливо не призначати і без застосування приписів ст. 69 КК.
Крім того, Суд зауважує, що позиція потерпілого щодо призначення покарання, а також факт відшкодування спричиненої шкоди не є визначальними у ході розгляду зазначеного питання і враховуються судом під час призначення покарання разом із іншими обставинами кримінального провадження та даними про особу винуватого.
Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій не порушили загальних засад призначення покарання, встановлених КК, їх висновок про необхідність призначення засудженому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік є обґрунтованим і відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості.
Крім того, колегія суддів зазначає, що закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов'язана з користуванням таким правом, є їх роботою, джерелом засобів для існування тощо. Ці обставини потребують врахування з точки зору більш виваженого підходу до аспектів призначення покарання, однак не вказують на неможливість застосування такого додаткового покарання.
З матеріалів провадження за скаргою вбачається, що водій ОСОБА_4 допустив низку порушень ПДР, що призвели до ДТП, у результаті якої потерпілий ОСОБА_7 зазнав тілесних ушкоджень різних ступенів тяжкості. З урахуванням наслідків ДТП твердження захисника про відсутність у засудженого інших джерел доходу для забезпечення утриманців не може бути достатньою підставою для незастосування до нього додаткового покарання. Також Суд зауважує, що сторона захисту не обґрунтувала того, що заробіток ОСОБА_4 пов'язаний виключно з необхідністю керування транспортним засобом.
Крім того, колегія суддів зауважує, що доводи захисника про наявність у засудженого інших обставин, передбачених ст. 66 КК, які пом'якшують покарання та суттєво знижують ступінь суспільної небезпеки ОСОБА_4 , не є слушними з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини цього кримінального провадження.
За таких обставин не вбачається підстав вважати призначене ОСОБА_4 покарання явно несправедливим через суворість.
Отже, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно вмотивованими й обґрунтованими і за змістом відповідають приписам статей 370, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися, постановляючи рішення.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі захисника доводи не спростовують правильності висновків, викладених у оскаржуваних рішеннях судів, та не містять вагомих аргументів, які би свідчили про залишення поза увагою судів важливих доводів сторони захисту, у зв'язку з чим немає підстав для сумнівів у законності та обґрунтованості рішень судів першої та апеляційної інстанцій. З огляду на зазначене вище відсутні підстави для задоволення касаційної скарги захисника.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для її задоволення немає.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК відмовляє у відкритті касаційного провадження.
На цих підставах Верховний Суд постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 , на вирок Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 30 січня 2025 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 08 липня 2025 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3