22 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 359/5054/23
провадження № 51-2417км25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засуджених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника засудженого ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Київського апеляційного суду від 26 березня 2025 року та захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_9 на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 травня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 26 березня 2025 року щодо
ОСОБА_11 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Артемове Донецької області, жителя АДРЕСА_1 ,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК), та
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Пісочне Ковельського району Волинської області, громадянина України, жителя АДРЕСА_1 ,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 травня 2024 року:
- ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років;
- ОСОБА_11 визнано винуватим та засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років;
- ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 вирішено рахувати з моменту його фактичного затримання, тобто з 09 березня 2023 року та зараховано в строк відбування покарання строк тримання його під вартою під час судового розгляду, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день тримання під вартою.
Строк відбування покарання ОСОБА_11 вирішено рахувати з дня проголошення вироку, тобто з 27 травня 2024 року. Зараховано в строк відбування покарання ОСОБА_11 строк тримання його під вартою з 09 березня по 08 червня 2023 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день тримання під вартою.
Строк відбування покарання ОСОБА_6 вирішено рахувати з дня проголошення вироку, тобто з 27 травня 2024 року. Зараховано в строк відбування покарання ОСОБА_6 строк тримання його під вартою з 09 березня по 08 червня 2023 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день тримання під вартою.
Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, процесуальних витрат і речових доказів.
Відповідно до обставин, установлених районним судом та детально наведених у вироку, ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , ОСОБА_6 та ОСОБА_12 08 березня 2023 року перебували за місцем свого проживання: АДРЕСА_1 , де всі разом вживали алкогольні напої.
Цього ж дня, у вечірній час доби, між ОСОБА_7 та ОСОБА_12 виникла сварка, під час якої ОСОБА_7 на ґрунті неприязних відносин наніс ОСОБА_12 кілька ударів сокирою по голові (лезом та обухом), спричинивши останньому тілесні ушкодження, які є тяжкими, небезпечними для життя в момент спричинення, від яких ОСОБА_12 втратив свідомість.
Далі, ОСОБА_6 , ОСОБА_11 та ОСОБА_7 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, вступили у злочинну змову на вчинення вбивства ОСОБА_12 , з мотивів неприязних відносин.
Реалізуючи спільний злочинний умисел, ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_11 електричним дротом зв'язали ОСОБА_12 руки і ноги, чим знерухомили його та унеможливили здійснення ним опору.
Після цього, ОСОБА_6 та ОСОБА_11 на території домоволодіння, зазначеного вище, почали викопувати яму, щоб вчинити вбивство ОСОБА_12 шляхом його закопування. Проте викопати яму достатньої глибини не змогли через перешкоду у ґрунті.
Після того, ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_11 домовились вчинити вбивство ОСОБА_12 шляхом його утоплення у воді. З цією метою ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_11 поклали зв'язаного ОСОБА_12 , який подавав ознаки життя та стогнав, у садовий возик, відвезли до водойми, розташованої по вул. Садовій в СТ «Злагода», та викинули його у воду, зануривши обличчям вниз.
Від умисних дій ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_11 настала смерть ОСОБА_12 від механічної асфіксії внаслідок утоплення у воді.
Київський апеляційний суд ухвалою від 26 березня 2025 року залишив без змін вирок районного суду, а апеляційні скарги захисників ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - без задоволення.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
У поданих касаційних скаргах:
- адвокат ОСОБА_9 , в інтересах засудженого ОСОБА_7 , просить скасувати оскаржувані рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Свою позицію обґрунтовує тим, що районний суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, неправильно кваліфікував дії його підзахисного, адже, як наполягає захисник, ОСОБА_7 визнав вину у вчиненні вбивства ОСОБА_12 , яке вчинив одноособово, без допомоги ОСОБА_6 та ОСОБА_11 , що підтверджується показаннями усіх обвинувачених. Запевняє, що показання ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , надані ними під час слідчих експериментів, суд не повинен був брати до уваги, оскільки ці показання отримані всупереч ч. 4 ст. 95 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), а показання, надані ОСОБА_7 під час судового розгляду, свідчать про необхідність кваліфікації дій останнього за ч. 1 ст. 115 КК. Крім іншого захисник не погоджується з ухвалою апеляційного суду в частині мотивування рішення щодо обопільності умислу обвинувачених на вбивство ОСОБА_12
- адвокат ОСОБА_8 , в інтересах засудженого ОСОБА_11 , покликаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у цьому суді.
Обґрунтовуючи доводи, викладені в касаційній скарзі, захисник уважає, що сторона обвинувачення не довела належними і допустимими доказами, що його підзахисний вчинив умисне вбивство за попередньою змовою групою осіб, адже матеріали провадження не містять доказів, які були б достатніми для кваліфікації дій ОСОБА_11 за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК. Натомість показаннями всіх трьох обвинувачених підтверджується лише той факт, що ОСОБА_11 приховував злочин, вчинений іншою особою, а тому, на думку адвоката, дії його підзахисного необхідно було кваліфікувати за ст. 396 КК, що залишилось поза увагою апеляційного суду і призвело до постановлення рішення, яке не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджені ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , захисники - адвокати ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 підтримали доводи, викладені в касаційних скаргах, прокурор ОСОБА_5 заперечила проти їх задоволення, просила оскаржувані судові рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту і під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 та кваліфікація його дій за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК у касаційному порядку ніким не оскаржуються.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Оспорювання захисниками установлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії події, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, враховуючи вимоги ст. 438 КПК, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Тому колегія суддів касаційного суду відхиляє доводи касаційних скарг сторони захисту щодо неправильної, на їх думку, оцінки судами досліджених доказів за відсутності або безпідставності конкретних доводів щодо неналежності, недопустимості чи недостовірності окремих досліджених судом доказів.
Водночас у касаційних скаргах захисників не порушується питання про недопустимість доказів з огляду на ст. 87 КПК, а йдеться про їх неправильну оцінку, неналежність та недостатність для висновку про наявність в діях ОСОБА_7 та ОСОБА_11 складу інкримінованого їм кримінального правопорушення.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 та ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК, уважаючи цей висновок обґрунтованим, зробленим на підставі об'єктивного з'ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст. 23 КПК й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.
Даючи оцінку дослідженим у судовому засіданні доказам, а саме: показанням обвинувачених, письмовим і речовим доказам у справі, висновкам експертиз, детально відображеним у вироку, які місцевий суд визнав належними й допустимими, такими, що в сукупності підтверджують, визначені ст. 91 КПК, обставини, які підлягають доказуванню, не містять суперечностей, доповнюють один одного, цей суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 та ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення і правильно кваліфікував їх дії за пунктом 12 частини 2 статті 115 КК.
Колегія суддів уважає надану оцінку доказам судами попередніх інстанцій правильною, зважаючи на таке.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у його вчиненні.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, установленими на підставі допустимих доказів, і єдиною версією, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред'явленим обвинуваченням.
Суди першої та апеляційної інстанцій врахували вказаний стандарт та навели мотиви прийнятого рішення зі спростуванням версії сторони захисту.
Згідно з фактичними обставинами кримінального провадження, встановленими місцевим судом, ОСОБА_7 на ґрунті неприязних відносин наніс ОСОБА_12 кілька ударів сокирою по голові (лезом та обухом), спричинивши тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент спричинення, від яких ОСОБА_12 втратив свідомість. Далі ОСОБА_6 , ОСОБА_11 та ОСОБА_7 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, вступили у злочинну змову на вчинення вбивства ОСОБА_12 , з мотивів неприязних відносин, зокрема, реалізуючи спільний злочинний умисел, ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_11 електричним дротом зв'язали ОСОБА_12 руки і ноги, чим знерухомили його та унеможливили здійснення ним опору. Після цього, ОСОБА_6 та ОСОБА_11 на території домоволодіння почали викопувати яму, щоб вчинити вбивство ОСОБА_12 шляхом його закопування. Проте викопати яму достатньої глибини не змогли через перешкоду у ґрунті. Після того, ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_11 домовились вчинити вбивство ОСОБА_12 шляхом його утоплення у воді. З цією метою ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_11 поклали зв'язаного ОСОБА_12 , який подавав ознаки життя та стогнав, у садовий возик, відвезли до водойми, розташованої по вул. Садовій в СТ «Злагода», та викинули його у воду, зануривши обличчям вниз.
За версією сторони захисту, ОСОБА_7 одноособово вбив ОСОБА_12 без попередньої змови з ОСОБА_6 та ОСОБА_11 , при цьому адвокат останнього наполягає, що його підзахисний приховував злочин, вчинений іншою особою, тобто ОСОБА_7 .
Таким чином, сторона захисту вказує на відсутність попередньої змови засуджених на вчинення кримінального правопорушення, однак колегія суддів не може погодитися з такою позицією, з огляду на таке.
Кримінальне правопорушення, яке інкримінується засудженим вчинено в співучасті, а саме за попередньою змовою групою осіб.
Так, положеннями ч. 2 ст. 28 КК установлено, що злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (два або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.
Співучасть у вчиненні злочину характеризується, зокрема спільною участю, що означає вчинення злочину спільними зусиллями кількох осіб; злочин єдиний для всіх; зусилля співучасників спрямовані на досягнення загального результату; між діяннями співучасників і загальним злочинним наслідком наявний причинний зв'язок.
Формою співучасті є у тому числі вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою.
Попередня змова як кримінально-правова ознака злочинного об'єднання - це домовленість кількох осіб (двох і більше) про спільне вчинення злочину, що відбувається заздалегідь, тобто до початку його вчинення за попередньою домовленістю. При чому проміжок часу між домовленістю і реальним початком учинення злочину різний і вирішальної ролі не відграє. Домовленість досягається словами, жестами, умовними знаками, конклюдентними діями (поведінкою, що свідчить про намір діяти для досягнення спільної злочинної мети), а іноді поглядами як за тривалий час до початку вчинення злочину, так і за кілька годин, хвилин чи секунд.
Повертаючись до матеріалів цього кримінального провадження, слід зазначити, що суди попередніх інстанцій, незважаючи на позицію сторони захисту про відсутність попередньої змови у засуджених, спростували її належними та допустимими доказами, зокрема: показаннями самих засуджених - ОСОБА_7 (який повідомив суду, що наніс ОСОБА_12 декілька ударів сокирою по голові (обухом та лезом), від яких потерпілий впав, потім зв'язав йому руки та ноги білим дротом, щоб останній не чинив опору, оскільки був ще живий. Про вбивство ОСОБА_12 повідомив ОСОБА_11 та ОСОБА_6 , потім останній на вулиці почав копати яму, однак ОСОБА_6 не вдалося викопати відповідного розміру яму, тому вирішили вивезти тіло ОСОБА_12 до озера та викинути у водойму); - ОСОБА_6 (який повідомив суду, що ОСОБА_7 , зайшовши до будинку всередину, де в цей час перебували ОСОБА_6 та ОСОБА_11 , повідомив останнім, що вбив ОСОБА_12 . ОСОБА_6 перелякався, не знав що робити, тому почав копати яму під деревом, щоб закопати тіло, однак через корінь дерева викопати яму відповідної глибини йому не вдалося. Потім він та ОСОБА_7 поклали потерпілого до візку та відвезли до озера, де ОСОБА_7 перевернув візок у воду та скинув потерпілого у воду); - ОСОБА_11 (який повідомив суду про те, що ОСОБА_7 , перебуваючи на вулиці разом із ОСОБА_12 , наніс декілька ударів сокирою по голові останнього. Яму він на подвір'ї домоволодіння фізично не міг копати, хто її копав, йому не відомо. До озера він не дійшов, тому не бачив, яким чином і хто викинув потерпілого у воду.
Крім того, суди обґрунтували свої висновки щодо вчинення умисного вбивства за попередньою змовою групою осіб фактичними даними протоколів слідчих експериментів за участі ОСОБА_7 та ОСОБА_6 (кожного окремо) з відеозаписом слідчих дій від 10 березня 2023 року, які проведено в присутності захисників ОСОБА_13 та ОСОБА_10 . Під час цих слідчих дій підозрювані ОСОБА_7 та ОСОБА_6 (кожен окремо) детально відтворили обставини вчинення 08 березня 2023 року кримінального правопорушення, зокрема, процес нанесення ОСОБА_7 ударів сокирою по ОСОБА_12 , зв'язування останнього, копання ями ОСОБА_6 та ОСОБА_11 , транспортування ОСОБА_12 на візку до озера та подальше скидання його у воду.
Також, на спростування версії сторони захисту щодо відсутності попередньої змови, суди першої та апеляційної інстанцій покликались на висновки експертів: - № СЕ-19/111-23/14618-БД від 16 січня 2024 року, відповідно до якого, у наданих на дослідження змивах з правої та лівої рук підозрюваного ОСОБА_11 виявлено кров людини, генетичні ознаки якої збігаються з генетичними ознаками зразка крові потерпілого ОСОБА_12 . Походження вищевказаних слідів крові від підозрюваних ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_11 виключається; та - № СЕ-19/111-23/14608-БД від 05 лютого 2024 року, згідно з яким, на наданих на дослідження штанах, що були вилучені у обвинуваченого ОСОБА_11 , виявлено кров людини. Генетичні ознаки (ДНК-профілі) слідів крові на штанах збігаються між собою, збігаються з генетичними ознаками зразка крові потерпілого ОСОБА_12 і не збігаються з генетичними ознаками зразків букального епітелію підозрюваних ОСОБА_7 , ОСОБА_11 та ОСОБА_6 . Генетичні ознаки (ДНК-профілі) слідів крові на штанах є змішаними, збігаються між собою та містять генетичні ознаки зразка букального епітелію підозрюваного ОСОБА_11 та зразка крові потерпілого ОСОБА_12 .
Суд касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного суду, що послідовність і характер дій обвинувачених, які не надали ОСОБА_12 ніякої допомоги, не викликали швидку та працівників поліції, а навпаки вчиняли дії, спрямовані на позбавлення життя останнього, свідчить про наявність в обвинувачених наміру діяти для досягнення спільної злочинної мети, що в свою чергу свідчить про наявність між обвинуваченими попередньої змови на заподіяння смерті іншій людині.
При цьому, апеляційним судом вірно відмічено, що невчинення ОСОБА_11 окремих дій, спрямованих на заподіяння смерті ОСОБА_12 , наприклад, таких як перекидання візка з потерпілим у воду, внаслідок травми ноги, не свідчать про відсутність наміру діяти для досягнення спільної злочинної мети - позбавлення життя особи та відсутність попередньої змови.
Отже, зважаючи на фактичні обставини кримінального провадження, встановлені судами попередніх інстанцій, кожен із співучасників мав змогу бачити та усвідомлювати дії інших учасників, погоджувався із ними і продовжував активну протиправну поведінку.
На переконання колегії суддів, якщо дії нападників об'єднані єдиною спільною метою та узгоджені між собою, що свідчить про їх попередню домовленість у цьому кримінальному провадженні саме на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого пунктом 12 частини 2 статті 115 КК, то відсутні підстави кваліфікувати їх дії за вчинення різних злочинів.
Безпідставним є твердження адвоката ОСОБА_9 про необґрунтоване покликання суду на показання ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , надані ними під час слідчих експериментів, оскільки, на його думку, під час цієї слідчої дії фактично отримані показання, з огляду на таке.
Документи, до яких належать і протоколи проведення слідчих експериментів, є самостійними джерелами доказів, суд першої інстанції правильно покликався у своєму рішенні на дані, які містяться у протоколах слідчих експериментів від 10 березня 2023 року за участі підозрюваних ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , як на докази їх винуватості у вчиненні злочину, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК.
Проведення слідчого експерименту у формі, що не містить ознак відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення дослідів чи випробувань, а посвідчує виключно проголошення підозрюваним зізнання у вчиненні кримінального правопорушення з метою його процесуального закріплення, належить розцінювати як допит, що не має в суді доказового значення з огляду на зміст ч. 4 ст. 95 КПК.
Так, під час слідчого експерименту слідчий, прокурор не допитує особу, а лише перевіряє або уточнює певні відомості, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, тому зафіксовані в документі (протоколі) результати слідчого експерименту не є тотожними наданим слідчому, прокурору показанням, про які йдеться у частинах 1 та 4 ст. 95 КПК.
З матеріалів кримінального провадження слідує, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 (кожен окремо) на місці події детально відтворили хто з них яку роль виконував, уточнив які дії виконував кожен із підозрюваних під час вчинення злочину, що підтверджується протоколами слідчих дій та відео додатками до них.
Таким чином, враховуючи процесуальне призначення і мету проведення слідчого експерименту, заперечення стороною захисту у суді певних відомостей, які слідчий, прокурор перевіряв або уточнював за участю підозрюваних ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , під час такої слідчої дії, не може автоматично свідчити про недопустимість як доказу результатів слідчого експерименту.
Слідча дія проведена згідно з вимогами ст. 240 КПК, а складені за результатами їх проведення протоколи відповідають приписам статей 104, 105 КПК, тому, підстав уважати ці письмові докази недопустимими в колегії суддів немає.
Отже, ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що в сукупності та взаємозв'язку вони є достатніми для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_7 , ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 12 ч. 2 ст. 115 КК.
Вирок суду є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам статей 370, 374 КПК.
Перевіривши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд надав належну оцінку доводам, викладеним в апеляційних скаргах захисників ОСОБА_8 , в інтересах засудженого ОСОБА_11 , та ОСОБА_9 , в інтересах засудженого ОСОБА_7 , які є аналогічними за своїм змістом доводам в їх касаційних скаргах, та навів підстави прийнятого рішення.
Суд уважає, що перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, постановлена ухвала не суперечить приписам статей 370, 419 КПК.
Верховний Суд, перевіривши доводи в касаційних скаргах і матеріали кримінального провадження, погоджується з наведеними місцевим та апеляційним судами висновками на спростування наведених вище доводів, уважає їх обґрунтованими та мотивованими.
Порушень норм матеріального чи процесуального права, які би були безумовними підставами для зміни або скасування судових рішень, під час перевірки матеріалів кримінального провадження суд касаційної інстанції не встановив.
У касаційних скаргах містяться також інші аргументи, які не потребують детального аналізу Суду та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційних скарг захисників.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 травня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 26 березня 2025 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_11 залишити без зміни, а касаційні скарги їхніх захисників - адвокатів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3