23 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 134/1667/23
провадження № 51-1464 км 25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційними скаргами захисника ОСОБА_6 та засудженого на вирок ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05 лютого 2025 року, яким
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
уродженця та мешканця
АДРЕСА_1 ,
засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
ІНФОРМАЦІЯ_3 вироком від 17 червня 2024 року визнав ОСОБА_7 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК, та виправдав на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284, абз. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати.
05 лютого 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_4 скасував вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 та ухвалив новий вирок, яким визнав обвинуваченого за ч. 1 ст. 369 КК винним та призначив йому покарання у виді штрафу в розмірі 2 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі - НМДГ), що становить 34 000 грн.
За обставин, детально викладених у вироку суду апеляційної інстанції, ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні ним кримінального правопорушення за таких обставин.
30 червня 2023 року приблизно о 19:30 ОСОБА_7 перебував на автодорозі сполученням смт Крижопіль - смт Вапнярка перед в'їздом у с. Сонячне Тульчинського району Вінницької області.
Маючи на меті бажання уникнути відповідальності за вчинені ним адміністративні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 130 та ч. 4 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), ОСОБА_7 висловив службовій особі - поліцейському офіцеру громади ІНФОРМАЦІЯ_5 старшому лейтенанту поліції ОСОБА_8 пропозицію про надання неправомірної вигоди в розмірі 15 000 грн за нескладання стосовно нього протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 130 КУпАП та невинесення стосовно нього постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення за ч. 4 ст. 126 КУпАП.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
Захисник ОСОБА_6 та засуджений, не погодившись із вироком суду апеляційної інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, подали касаційні скарги, в яких просять його скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Свої вимоги захисник та засуджений мотивували тим, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи вирок суду першої інстанції:
- не врахував судові рішення в адміністративних провадженнях, якими було встановлено порушення права на захист ОСОБА_7 , допущені працівниками поліції під час складання стосовно нього матеріалів про адміністративні правопорушення, визнано неналежним та недопустимим відеозапис на мобільний телефон, а також наказ, яким ОСОБА_8 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності;
- не надав належної оцінки тому, що відеозапис, який зробив працівник поліції ОСОБА_8 на власний телефон до внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР), є недопустимим доказом;
- неправомірно врахував як доказ винуватості ОСОБА_7 висновок експерта № СЕ-19/102-23/16060-ВЗ від 04 квітня 2024 року, який долучено прокурором під час судового розгляду з порушенням КПК, оскільки він не був відкритий стороні захисту під час виконання ст. 290 КПК;
- не зважив на те, що ОСОБА_8 є працівником поліції, тобто упередженою особою, його показання в якості свідка є недопустимим доказом;
- відтворив лише частину показань свідка ОСОБА_8 , наданих ним у суді першої інстанції 22 листопада 2023 року, попри те, що цей свідок допитувався повторно 01 березня 2024 року;
- не врахував того, що в матеріалах кримінального провадження відсутні докази, які підтверджують перебування за кермом саме ОСОБА_7 ;
- безпосередньо не дослідив під час апеляційного розгляду відеодокази, які містяться в кримінальному провадженні;
- не обґрунтував свого рішення щодо неможливості призначення ОСОБА_7 більш м'якого виду покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 369 КК;
- ухвалив вирок, який не відповідає вимогам КПК.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримав доводи касаційних скарг, просив скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Прокурор заперечив проти задоволення касаційних скарг, просив залишити оскаржуване рішення без змін.
Мотиви Суду
Положеннями ст. 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу;переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Під час перевірки доводів, зазначених захисником та засудженим у їхніх касаційних скаргах, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених судом апеляційної інстанції.
У поданих касаційних скаргах сторона захисту ставить вимогу про скасування вироку суду апеляційної інстанції, покликаючись, зокрема, на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що, на їхню думку, призвело до безпідставного засудження ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 369 КК.
Проте наведені у касаційних скаргах доводи Суд уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогах кримінального й кримінального процесуального законів з огляду на таке.
За змістом вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ч. 2 ст. 420 КПК вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків.
Приписами ст. 94 КПК встановлено, що суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку.
Згідно зі ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.
Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Під час розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 судом апеляційної інстанції вказаних вимог кримінального процесуального закону дотримано.
Свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК, правильність кваліфікації його дій за цією нормою кримінального закону судом апеляційної інстанції зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.
При цьому суд врахував:
- показання свідка ОСОБА_8 , відтворені під час апеляційного провадження, про те, що під час чергування в червні-липні 2023 року йому на мобільний телефон зателефонував ОСОБА_9 та повідомив, що з траси з'їхала машина. На місці події, під час спілкування з водієм помітив у нього ознаки алкогольного сп'яніння. Після того, як ОСОБА_7 було запропоновано пройти тест на стан алкогольного сп'яніння та попереджено про те, що буде складатися протокол про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 130 КУпАП, останній відкликав його у сторону. Він відійшов із ним, оскільки думав, що ОСОБА_7 хоче запитати його про особисте. Зазначив про те, що ОСОБА_7 до того моменту він не знав, бачив його вперше. Знімав усе на свій власний телефон, оскільки його боді-камера була в ремонті. Про те, що камера не працює, він повідомляв керівництво та внутрішню безпеку, однак з чергування його не зняли. Вказав, що знає про накладення на нього дисциплінарного стягнення, наказ щодо цього не оскаржував. Повідомити про те, чи працювала боді-камера в напарниці, він не може, оскільки не знає, пояснити чому не просив її включити боді-камеру - не може. ОСОБА_7 запропонував 10 000 грн грошової винагороди за те, щоб не проходити освідування на стан алкогольного сп'яніння та щоб стосовно нього не складали протокол. Він неодноразово попереджав ОСОБА_7 про кримінальну відповідальність за дачу хабаря. В подальшому сума зросла до 15 000 гривень. ОСОБА_7 йому особисто пропонував хабар. Ним була викликана слідчо-оперативна група. Відеозйомку розпочав здійснювати з часу, коли ОСОБА_7 почав пропонувати йому грошову винагороду. Пояснити чому не розпочав відеофіксацію відразу, як прибули на місце події, не може;
- протоколи від 17 липня та 24 липня 2023 року тимчасового доступу, відповідно до яких слідчим з дозволу слідчого судді вилучені два відеозаписа з мобільного телефону «Iphone 12 Pro» та відеозапис із камери відеоспостереження, розташованої на АДРЕСА_2 ;
- протоколи від 17 та 25 липня 2023 року огляду відеозаписів, відповідно до яких на відеозаписах під назвами «IMG_3030», « ІНФОРМАЦІЯ_6 » зафіксовано розмову між працівником поліції ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , а також факт з'їзду належного обвинуваченому автомобіля з дороги;
- висновок експерта № СЕ-19/102-23/16060-ВЗ від 04 квітня 2024 року, відповідно до якого відеозаписи, що містяться в файлах формату МOV із назвами «IMG_3029», «IMG_3030», є безперервними та послідовними, ознак монтажу чи змін, що могли бути привнесені як до початку запису, так і після нього - не виявлено.
На підставі вказаних доказів суд апеляційної інстанції встановив, що під час апеляційного розгляду повністю знайшло своє підтвердження обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК, - пропозиції службовій особі надати їй неправомірну вигоду за невчинення цією службовою особою в інтересах того, хто пропонує та надає таку вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.
Як убачається з вироку, суд апеляційної інстанції здійснив аналіз процесуальних документів і за результатом розгляду кримінального провадження не встановив таких порушень КПК, що свідчили би про недопустимість зібраних органом досудового розслідування доказів.
Апеляційний розгляд проведено з дотриманням вимог статей 337, 404 КПК, в межах пред'явленого обвинувачення, діям ОСОБА_7 надано правильну юридичну оцінку. Вирок суду апеляційної інстанції містить формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, в ньому викладені дані про спосіб і мотив вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, наведені докази на підтвердження встановлених судом обставин, тобто рішення апеляційного суду відповідає вимогам статей 368, 370, 374, 420 КПК.
Доводи про неврахування судових рішень в адміністративних провадженнях та документів про дисциплінарну відповідальність ОСОБА_8 .
Захисник та засуджений у касаційних скаргах указували на те, що суд апеляційної інстанції не врахував судових рішень в адміністративних провадженнях, якими встановлено порушення права ОСОБА_7 на захист при складанні матеріалів про адміністративні правопорушення, та наказу, за яким ОСОБА_8 притягнуто до дисціплінарної відповідальності.
Сторона захисту вважає, що суд апеляційної інстанції піддав сумніву ці судові рішення, чим порушив принцип правової визначеності.
Як убачається з вироку, суд апеляційної інстанції дослідив надані стороною захисту документи:
- копію постанови від 08 вересня 2023 року ІНФОРМАЦІЯ_7 , якою провадження в справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_7 закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП;
- копію рішення від 11 жовтня 2023 року ІНФОРМАЦІЯ_8 , яким скасовано постанову про притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП та закрито справу про адміністративне правопорушення;
- копію наказу № 476 від 24 липня 2023 року начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 про притягнення до дисціплінарної відповідальності поліцейського офіцера громади ОСОБА_8 .
Відповідно до ст. 90 КПК рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів.
За результатами дослідження суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що зазначені документи не спростовують обвинувачення ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 369 КК, яке не пов'язано з наслідками розгляду справ про адміністративні правопорушення.
Колегія суддів уважає такий висновок обґрунтованим. До того ж він узгоджується з указаними приписами ст. 90 КПК.
Доводи про недопустимість відеозапису з мобільного телефону
У касаційних скаргах сторона захисту вважала недопустимим доказом наданий стороною обвинувачення відеозапис події на таких підставах:
- він зроблений телефоном поліцейського, а не відеореєстратором нагрудної камери;
- отриманий як доказ до внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР;
- цей доказ уже визнано неналежним і недопустимим судами в адміністративних провадженнях.
Як убачається з вироку, суд апеляційної інстанції встановив:
- орган досудового розслідування отримав відеозапис з мобільного телефону ОСОБА_8 як доказ у кримінальному провадженні на підставі ухвали слідчого судді Крижопільського районного суду Вінницької області від 13 липня 2023 року про тимчасовий доступ до нього;
- зйомка відбувалася відкрито, на вулиці; ОСОБА_7 жодних заперечень не висловлював; сторона захисту не обґрунтувала, як за таких обставин було порушено права та свободи обвинуваченого;
- існування внутрішніх інструкцій щодо використання відеореєстраторів не свідчить про заборону поліцейським використовувати власні мобільні телефони;
- відомості, що містяться на дослідженому відеозаписі, повністю співпадають з показаннями свідка ОСОБА_8 ;
- висновки про винуватість ОСОБА_7 ґрунтуються на сукупності цього відеозапису та інших доказів.
Колегія суддів погоджується з цими висновками, враховуючи практику Касаційного кримінального суду Верховного Суду (постанова від 26 березня 2024 року, № 749/630/21, № 51-3823 км 23), та вважає доводи сторони захисту в цій частині необґрунтованими з огляду на таке:
- Суд відхиляє посилання сторони захисту на недопустимість відеозапису через порушення внутрішніх інструкцій Національної поліції України щодо використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів). Для здійснення спірного відеозапису не використовувався відеореєстратор, тому відповідні інструкції до використання телефону не застосовні;
- сторона захисту не наводить аргументів щодо недостовірності оспорюваного відеозапису;
- доводи сторони захисту про те, що цей доказ уже визнаний неналежним та недопустимим іншими судами в адміністративних провадженнях, суперечать положенням ст. 90 КПК;
- відеозапис з'явився в даному кримінальному провадженні, зареєстрованому в ЄРДР 01 липня 2023 року, як доказ на підставі ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ від 13 липня 2023 року.
Доводи про неправомірне врахування висновку експерта
Захисник та засуджений у касаційних скаргах зазначили про неправомірне врахування судом апеляційної інстанції на підтвердження винуватості ОСОБА_7 висновку експерта від 04 квітня 2024 року через те, що цей доказ не був відкритий стороні захисту під час виконання вимог ст. 290 КПК, а до суду першої інстанції наданий лише перед судовими дебатами.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції дослідив висновок № СЕ-19/102-23/16060-ВЗ за результатами судової експертизи відео-звукозапису, відповідно до якого відеозапис на файлах «IMG_3029», «IMG_3030» (з мобільного телефону ОСОБА_8 ) є безперервним та послідовним, ознак монтажу чи змін, що могли бути привнесені як до початку запису, так і після нього - не виявлено.
Суд апеляційної інстанції, перевіряючи заперечення сторони захисту, встановив:
- рішення про проведення експертизи відео-звукозапису ухвалив слідчий 06 вересня 2023 року перед закінченням досудового розслідування, що відображено в реєстрі матеріалів;
- висновок експерта складено 04 квітня 2024 року в той час, коли справа стосовно ОСОБА_7 вже розглядалась судом першої інстанції;
- прокурор вжив заходів до відкриття цього додаткового доказу стороні захисту;
- висновок експерта є належним і допустимим доказом, а відомості, викладені в ньому, підтверджують безперервність відеозапису.
Колегія суддів уважає такі висновки суду апеляційної інстанції достатньо переконливими, до того ж зважає на таке:
- слідчий призначив експертизу на виконання ухвали слідчого судді від 05 вересня 2023 року, якою було задоволено скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 та скасовано постанову заступника начальника СВ відділення поліції № 1 Тульчинського РВП ГУНП у Вінницькій області від 09 серпня 2023 року про відмову в призначенні експертизи відеозапису;
- сторона захисту мала достатньо часу для ознайомлення зі змістом висновку експерта та підготовки своєї позиції щодо нього до апеляційного розгляду.
Доводи про недопустимість показань свідка ОСОБА_8 .
Захисник та засуджений у своїх касаційних скаргах указували на недопустимість показань свідка ОСОБА_8 через його зацікавленість як працівника поліції, порушення вимог ч. 7 ст. 97 КПК та неповне їх відтворення судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 65 КПК свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань.
Частина 2 цієї статті передбачає виключний перелік осіб, які не можуть бути допитані як свідки, до якого працівники поліції не входять.
Згідно з ч. 7 ст. 97 КПК у будь-якому разі не можуть бути визнані допустимим доказом показання з чужих слів, якщо вони даються слідчим, прокурором, співробітником оперативного підрозділу або іншою особою стосовно пояснень осіб, наданих слідчому, прокурору або співробітнику оперативного підрозділу під час здійснення ними кримінального провадження.
За приписами частин 1, 2 ст. 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
Показання, отримані, зокрема, під час допиту свідка, у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану, можуть бути використані як докази в суді виключно у випадку, якщо хід і результати такого допиту фіксувалися за допомогою доступних технічних записів відеофіксації (ч. 11 ст. 615 КПК).
Як убачається з вироку, суд апеляційної інстанції зважив на те, що свідок ОСОБА_8 не міг прибути до суду через відрядження для виконання бойових завдань до зведеного підрозділу Департаменту поліції особливого призначення « ІНФОРМАЦІЯ_9 ».
Тому, керуючись приписами ч. 3 ст. 404, ч. 11 ст. 615 КПК, суд апеляційної інстанції відтворив у судовому засіданні показання ОСОБА_8 , допитаного судом першої інстанції із застосуванням технічних засобів аудіо- відеофіксації.
Колегія суддів уважає, що доводи сторони захисту про недопустимість показань свідка ОСОБА_8 через те, що він - працівник поліції, не ґрунтуються на вказаних приписах ст. 65 КПК.
Щодо посилання сторони захисту на ч. 7 ст. 97 КПК, то воно є нерелевантним до обставин даного кримінального провадження, позаяк ОСОБА_8 свідчив про побачене та почуте безпосередньо, а не давав показань з чужих слів.
Водночас колегія суддів погоджується з доводами сторони захисту щодо того, що суд апеляційної інстанції відтворив у судовому засіданні лише частину показань ОСОБА_8 , наданих у суді першої інстанції 22 листопада 2023 року, хоча він допитувався ще й 01 березня 2024 року.
Але при цьому суд апеляційної інстанції визнав достатнім доказом винуватості ОСОБА_7 відтворену частину показань свідка, а сторона захисту в касаційних скаргах не зазначила, як саме невідтворена частина показань ОСОБА_8 впливає на правильність висновків суду апеляційної інстанції про достовірність цього доказу.
Доводи про недоведення того факту, що саме ОСОБА_7 перебував за кермом автомобіля, та про недослідження судом апеляційної інстанції відеодоказів
Сторона захисту стверджувала в касаційних скаргах про те, що суд апеляційної інстанції безпосередньо не дослідив відеозаписів, долучених до провадження в якості доказів, - з мобільного телефона ОСОБА_8 та з камери відеоспостереження.
Також, за твердженнями захисника та засудженого, суд апеляційної інстанції зробив бездоказовий висновок про перебування ОСОБА_7 за кермом автомобіля, біля якого його було затримано. Особливо враховуючи те, що цей факт спростували суди в адміністративних провадженнях.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції дійсно безпосередньо не досліджував указані стороною захисту відеодокази. Проте він ретельно дослідив зміст протоколів від 17 та 25 липня 2023 року огляду відеозаписів, у яких зафіксовано факт з'їзду належного обвинуваченому автомобіля з дороги та наведено детально зміст розмови між працівником поліції ОСОБА_8 та ОСОБА_7 .
Суд апеляційної інстанції визнав досліджені докази достатніми для доведення винуватості обвинуваченого.
До того ж захисник та засуджений у касаційних скаргах не зазначили, як встановлена обставина вплинула на об'єктивність ухваленого рішення.
Щодо доводів сторони захисту про недоведення того факту, що саме ОСОБА_7 перебував за кермом автомобіля, колегія суддів зважає на таке.
Суд апеляційної інстанції, проаналізувавши докази, пов'язані з відеозаписом з камери відеоспостереження, зробив висновок про те, що ці докази дозволяють встановити місце, час кримінального правопорушення та особу, яка перебувала за кермом транспортного засобу.
Водночас суд апеляційної інстанції не зробив категоричної заяви щодо того, що досліджені докази доводять перебування за кермом автомобіля саме ОСОБА_7 .
Більше того, колегія суддів уважає, що встановлення особи, яка перебувала за кермом автомобіля, біля якого ОСОБА_8 виявив ОСОБА_7 , жодним чином не пов'язано з питанням доведення винуватості обвинуваченого за ч. 1 ст. 369 КК.
Доводи про суворість призначеного покарання
Захисник у касаційній скарзі вказував на те, що суд апеляційної інстанції, призначаючи ОСОБА_7 покарання, не мотивував свого рішення щодо неможливості призначення більш м'якого виду покарання, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК.
Санкція ч. 1 ст. 369 КК передбачає покарання у виді штрафу від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк від двох до чотирьох років, або позбавлення волі на той самий строк.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до ст. 65 КК при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Питання, що вирішуються при призначенні покарання, пов'язані з суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Як убачається з вироку, суд апеляційної інстанції при призначенні ОСОБА_7 покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке у відповідності до положень ст. 12 КК відноситься до категорії нетяжких злочинів, відсутність обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання, досудову доповідь органу пробації, дані про особу, зокрема те, що він раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, проживає разом із матір'ю, посередньо характеризується, офіційно не працевлаштований,та призначив покарання у виді штрафу в межах санкції ч. 1 ст. 369 КК, тобто в цілому дотримався вимог статей 50, 65-67 КК.
Суд касаційної інстанції вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання у виді штрафу в розмірі 2 000 НМДГ, наближеному до мінімального, визначеного санкцією ч. 1 ст. 369 КК, відповідає справедливому балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основоположних прав особи, воно є необхідним для виправлення засудженого й попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами.
Крім того, захисник у касаційній скарзі не навів переконливих доводів щодо невідповідності призначеного ОСОБА_7 судом апеляційної інстанції покарання у виді штрафу у визначеному розмірі ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість з огляду на зміст положень ст. 414 КПК.
Ураховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками, викладеними у вироку суду апеляційної інстанції, які зроблені з дотриманням вимог ст. 23 КПК на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час апеляційного розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу, вважає їх достатньо мотивованими.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, умотивованість його висновків, захисник та засуджений у касаційних скаргах не навели.
Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК та які перешкодили чи могли перешкодити суду апеляційної інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.
Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд
постановив:
касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та засудженого залишити без задоволення, а вирок Вінницького апеляційного суду від 05 лютого 2025 року стосовно ОСОБА_7 - без зміни.
Постанова набирає чинності з моменту оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3