20 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 212/6236/22
провадження № 51-1605км25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,
засудженого (у режимі відеоконференції) ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 на вирок Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 жовтня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 28 січня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022041730000235від 17 лютого 2022року, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Поті Грузія, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 319 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 жовтня 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 319 КК України та призначено покарання за ч. 1 ст. 319 КК України у виді штрафу у розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн з позбавленням права обіймати посаду лікаря-нарколога на строк 1 рік; за ч. 2 ст. 319 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посаду лікаря-нарколога на строк 3 роки.
Згідно з ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки зі штрафом у розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн., з позбавленням права обіймати посаду лікаря-нарколога на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України останнього звільнено від відбування основного покарання з іспитовим строком 2 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Вирішено питання щодо заходів забезпечення у провадженні та речових доказів.
Відповідно до встановлених судом фактичних обставин, які детально викладено у вироку, ОСОБА_7 , будучи лікарем наркологом медичного центру ТОВ «Інститут Гуманітарних Технологій» (далі - ТОВ), діючи з корисливих мотивів, всупереч п. 1 Розділу І Правил виписування рецептів та лікарських засобів і виробів медичного призначення, затверджених Наказом МОЗ України від 19 липня 2005 року №360, будучи обізнаним, що згідно із затвердженим Постановою Кабінету міністрів України №770 від 06 травня 2000 року Переліком наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів (зі змінами, затвердженими Постановою КМ України №796 від 27 липня 2011 року), (таблиця ІІ, список №1) метадон віднесений до наркотичних засобів, обіг яких обмежено, не маючи на це підстав та повноважень, незаконно видавав спеціальні рецептурні бланки форми №3 (ф-3) для виписування наркотичних та психотропних засобів, а саме рецепт на право одержання лікарського засобу, що містить наркотичний засіб чи психотропну речовину, який є документом суворої звітності, за наступних обставин:
Так, 18 лютого 2022 року ОСОБА_7 в невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 17:00, знаходився на своєму робочому місці в приміщенні медичного центру за адресою: вул. Е. Фукса, 67/1, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, та, діючи з корисливих мотивів, в порушення положень п. 6-8 Порядку проведення медичного огляду та медичного обстеження осіб, які зловживають наркотичними засобами або психотропними речовинами, затвердженого Наказом МОЗ України №158/417 від 16 червня 1998 року, п. 2.4, п. 2.5 Інструкції про порядок виявлення та постановки на облік осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби або психотропні речовини, затвердженого Наказом від 10 жовтня 1997 року № 306/680/21/66/5, безпідставно, самовільно прийнявши на себе повноваження, передбачені п. 26, п. 27 Порядку придбання, перевезення, зберігання, відпуску, використання та знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів у закладах охорони здоров'я, затвердженого Постановою КМУ від 13 травня 2013 року №333, не скерувавши ОСОБА_8 на обстеження в умовах стаціонару до профільного медичного закладу, не маючи висновку лікарської комісії, а також даних про можливе проведення такого обстеження останнього раніше, тобто за відсутності належних медичних показань, що пацієнту дійсно за станом здоров'я дозволено вживати наркотичні засоби, без достатніх для цього підстав, робив вигляд, що діє за Клінічним протоколом надання медичної допомоги хворим з психічними та поведінковими розладами внаслідок вживання опіоїдів, заповнив своїм рукописним текстом спеціальний рецептурний бланк форми № 3 (ф-3) для виписування наркотичних та психотропних лікарських засобів, який є документом суворої звітності, виписавши тим самим рецепт на право одержання препарату «Меthadoni» (тобто метадон) 0,025 г., в кількості 40 таблеток, на ім'я ОСОБА_8 , після чого поставив на вказаному рецептурному бланку свій підпис, відбиток печатки «ЛІКАР ОСОБА_7 » та печатки ТОВ «ІНГУТ», тим самим надавши ознак офіційного документу, та передав рецепт і листок призначень ОСОБА_8 . В свою чергу ОСОБА_8 , після отримання зазначеного вище рецепту та листка призначень, передав ОСОБА_7 обумовлену раніше матеріальну винагороду.
Крім того, ОСОБА_7 , в період з 18 лютого 2022 року по 20 травня 2022 року в невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 17:00, знаходився на своєму робочому місці за вищевказаною адресою та, діючи повторно, з корисливих мотивів, в порушення зазначених нормативно правових актів, у той же спосіб незаконно виписував рецепти на право одержання препарату «Меthadoni» (тобто метадон) 0,025 г, в кількості 40 таблеток, на ім'я ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , після чого останні в свою чергу передавали ОСОБА_7 за це обумовлену раніше матеріальну винагороду.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 28 січня 2025 року апеляційні скарги прокурора та захисника залишив без задоволення, а вирок Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 жовтня 2024 року - без змін.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
У касаційній скарзі сторона захисту, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що:
· матеріали провадження не містять доказів винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення;
· засуджений надавав пацієнтам вторинну медичну допомогу, тож не порушував положення п. 1 Розділу І Правил виписування рецептів та лікарських засобів і виробів медичного призначення, затверджених Наказом МОЗ України від 19 липня 2005 року №360. Водночас в оскаржуваних рішеннях не зазначено, чому саме ОСОБА_7 не мав повноважень виписувати рецепти на засіб «Метадон», та на підставі чого суди дійшли такого висновку. Не вказано і конкретних норм права, які забороняють лікарю наркологу встановлювати діагноз хворим, які добровільно звернулися за медичними послугами, та призначати останнім Метадон у відповідному дозуванні;
· на діяльність ОСОБА_7 не розповсюджується Наказ МОЗ № 200 від 27 березня 2012 року «Про затвердження Порядку проведення замісної підтримувальної терапії осіб з психічними та поведінковими розладами внаслідок вживання опіоїдів», оскільки останній не видавав лікарські препарати, а лише виписував рецепти на них;
· Закон України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними» від 15 лютого 1995 року є застарілим та суперечить чинному законодавству, а отже не міг бути застосований засудженим. Судами проігноровано низку нормативно-правових актів, якими керувався у своїй роботі засуджений;
· накази МОЗ, на які посилаються суди, поставлені під сумнів Наказом цього ж міністерства за № 712 від 01 квітня 2019 року, як такі, що потребують перегляду, а тому всі сумніви повинні тлумачитися на користь засудженого. Наголошують, що ОСОБА_7 надавав вторинну (спеціалізовану) медичну допомогу - медичні послуги з лікування Синдрому залежності від опіоїдів, з призначенням, з метою лікування, як передбачено Наказом МОЗ № 2555 від 09 листопада 2020 року «Про затвердження стандартів медичної допомоги психічні та поведінкові розлади в наслідок вживання опіоїдів», тобто проводив терапію, у тому числі Метадоном;
· засуджений не ставив пацієнтам діагнози «наркоманія», які відносяться до Міжнародної класифікації хвороб дев'ятого перегляду (далі - МКХ-9), оскільки наразі в Україні діє Міжнародна класифікації хвороб десятого перегляду (далі - МКХ-10), де вказаного діагнозу не існує. Останнім були встановлені діагнози «Розлади психіки та поведінки внаслідок вживання опіоїдів. Синдром залежності (шифр F11.2)», який відповідно до Закону України «Про психіатричну допомогу» міг встановлюватися ним одноособово. Крім того, місцевим судом не взято до уваги відповідь Міністерства охорони здоров'я на адвокатський запит захисника, у якому зазначено, що лікарі наркологи у своїй діяльності повинні керуватися ЗУ «Про психіатричну допомогу», який дозволяє ставити діагнози пацієнтам одноособово без звернення до лікувально-лікарської комісії. Зауважують, що жоден із зазначених у оскаржуваних судових рішеннях нормативно-правових актів ОСОБА_7 не порушував. Більше того, одноособове встановлення діагнозу та дозування метадону не охоплюються об'єктивною стороною ст. 319 КК України, тому вони безпідставно інкримінуються ОСОБА_7 ;
· необґрунтованим є висновок суддів про наявність у ОСОБА_7 корисливих мотивів, адже він є лікарем приватного медичного закладу, який надає медичні послуги згідно з прейскурантом, а всі отримані від пацієнтів грошові кошти він вносив на банківський рахунок закладу;
· клініко-експертна оцінка якості надання медичної допомоги пацієнтам є сумнівною, оскільки висновок за результатами його проведення підписаний особою, яка немає сертифікату на проведення експертизи, до того ж відсутній опис конкретних медичних карток, у яких нібито наявні недоліки, а складений Акт містить недостовірні відомості. Водночас органом досудового розслідування не була проведена експертиза на предмет законності ведення медичної документації та лікування хворих;
· вся необхідна медична документація в тому числі Журнал реєстрації спеціальних рецептурних бланків «форми № 3» заповнювалися засудженим згідно з вимогами законодавства. Стверджує, що у матеріалах справи наявні копії перших двох сторінок медичних карток пацієнтів та, оскільки у ході обшуку вони не були опечатані, то і не містили деякі медичні документи. Вказане підтверджується тим, що свідок ОСОБА_17 , яка складала Акт перевірки медичної допомоги пацієнтам повідомляла, що отримала медичні картки в неопечатаному вигляді, а тому частина документів з них могла втратитися;
· свідки ОСОБА_18 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_19 не були допитані у судовому засіданні;
· матеріалами провадження підтверджується, що усі свідки, які були пацієнтами засудженого, лікувалися в Психоневрологічному диспансері з відповідним діагнозом МКХ10 F11.2 та звернулися до ОСОБА_7 для полегшення симптомів гострого стану відміни вживання опіоїдів та мають встановлений засудженим діагноз. Водночас жодних негативних наслідків від дій ОСОБА_7 не настало;
· постанова про призначення групи прокурорів не містить підпису керівника окружної прокуратури. Стверджує, що у матеріалах кримінального провадження відсутній також і супровідний лист про направлення вказаної постанови слідчому з відповідними відмітками вихідного та вхідного номерів. До того ж у вказаному процесуальному документі зазначена ч. 3 ст. 319 КК України, якої не існує. Наголошує, що у витягу з ЄРДР відсутній запис про прокурора ОСОБА_20 , який був процесуальним керівником у ході досудового розслідування та незаконно погоджував низку процесуальних документів;
· стороні захисту безпідставно відмовлено у перегляді фото, на яких зображені грубі порушення норм КПК України слідчим та прокурором;
· дані протоколу обшуку в приміщенні ТОВ є недопустимим доказом, оскільки вказана слідча дія була здійснена за відсутності захисника, а в ухвалі про дозвіл на її проведення зазначено іншого власника приміщення. Зауважує, що до протоколу обшуку не додано запис з відеофіксацією вилучення медичних карток, а також не описано які документи у них знаходилися. Сторона захисту зауважує, що до ОСОБА_7 було застосовано психологічний тиск у вигляді погрози арешту;
· орган досудового розслідування був упередженим, адже усі приватні медичні заклади надають послуги лікаря нарколога з одноосібною постановкою діагнозу та випискою, зокрема, і метадону. До того ж стороною обвинувачення проігноровано наявність у діях пацієнтів ТОВ ознак злочину, передбаченого ст. 318 КК України;
· оскаржувані судові рішення є невмотивованими, а ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК України.
Письмові заперечення на касаційну скаргу сторони захисту від інших учасників провадження до Суду не надходили.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги, просила оскаржувані судові рішення залишити без зміни.
Засуджений і його захисник касаційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Зі змісту статті 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368 - 380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, крім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.
Процесуальні вимоги, засновані на вмотивованій незгоді та обґрунтованому запереченні правильності висновків місцевого суду щодо встановлених обставин, зобов'язують апеляційний суд надати мотивовані відповіді на доводи апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції зобов'язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. У разі залишення заявлених вимог без задоволення в судовому рішенні має бути зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
За результатами перевірки доводів апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має обов'язок усунути (у разі встановлення) допущені місцевим судом недоліки та суперечності, вжити заходів для дотримання процесуальних прав усіх учасників провадження і постановити законне та обґрунтоване судове рішення. Жодна норма кримінального процесуального закону, як установлений імперативний припис, не звільняє апеляційний суд від указаного вище обов'язку.
Крім того, як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини, мета викладення мотивів рішення полягає в тому, щоб показати сторонам, що їх почули. Водночас це зобов'язує суддю обґрунтовувати свої міркування об'єктивними аргументами і дотримуватись прав сторони захисту (Ruiz Torija v. Spain, 09 December 1994, §29, SeriesA, no.303-A). Хоча суд не мусить надавати відповідь на кожне порушене питання (Van de Hurk v. the Netherlands, 19 April 1994, §61, Series A, no.288), проте з рішення має бути зрозуміло, що головні проблеми, порушені у справі, було вивчено (Boldea v. Romania, 15 February 2007, §30, no.19997/02).
Втім суд апеляційної інстанції під час розгляду цього кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 таких вимог не дотримався.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, за наслідками його розгляду, суди дійшли висновку, щоОСОБА_7 , будучи лікарем наркологом, незаконно видавав рецепти на право придбання наркотичних засобів з корисливих мотивів, а тому визнали його винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 319, ч. 2 ст. 319 КК України.
Однак на переконання колегії суддів Верховного Суду, такого висновку суди дійшли без ретельної та всебічної перевірки доводів сторони захисту.
Так, захисник у своїй апеляційній скарзі (доводи якої фактично є аналогічними доводам касаційної скарги сторони захисту), зокрема, зауважував, що судом першої інстанції безпідставно визнано винуватим ОСОБА_7 у вчиненні вказаних вище кримінальних правопорушень, адже він діяв у відповідності до ЗУ «Про психіатричну допомогу», а отже мав усі підстави встановлювати діагнози одноособово, а також проводив пацієнтам терапію у тому числі препаратами ПТАО (підтримувальна терапія агоністами опіоїдів - Метадон) відповідно до Наказу МОЗ № 2555 від 09 листопада 2020 року «Про затвердження стандартів медичної допомоги психічні та поведінкові розлади в наслідок вживання опіоїдів». Сторона захисту наголошувала й на тому, що зазначені в обвинуваченні нормативно-правові акти, які на переконання місцевого суду порушив ОСОБА_7 , є застарілими, не відповідають діючій МКХ-10 та більш сучаснішим нормам права.
Спростовуючи доводи сторони захисту в цій частині, апеляційний суд обмежився посиланням на те, що обвинувачений в порушення положень п. 6-8 Порядку проведення медичного огляду та медичного обстеження осіб, які зловживають наркотичними засобами або психотропними речовинами, затвердженого Наказом МОЗ України №158/417 від 16 червня 1998 року; п. 2.4, п. 2.5 Інструкції про порядок виявлення та постановки на облік осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби або психотропні речовини, затвердженого Наказом від 10 жовтня 1997 року № 306/680/21/66/5, безпідставно, самовільно прийнявши на себе повноваження, передбачені п. 26, п. 27 Порядку придбання, перевезення, зберігання, відпуску, використання та знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів у закладах охорони здоров'я, затвердженого Постановою КМУ від 13 травня 2013 року №333, ігноруючи вимоги наведених вище нормативних актів, не скерувавши осіб, яким виписував рецептурні бланки на обстеження в умовах стаціонару до профільного медичного закладу, не маючи висновку лікарської комісії та не маючи даних про можливе проведення такого обстеження останнього раніше, тобто не маючи належних медичних показань, що пацієнту дійсно за станом здоров'я дозволено вживати наркотичні засоби, не маючи достатніх для цього підстав, виписував рецептурні бланки форми №3 (ф-3) на право придбання наркотичного засобу «Меthadoni».
До того ж суд апеляційної інстанції також зауважив, що нормативні документи, порушення яких ставиться у провину ОСОБА_7 є чинними та в передбаченому законом порядку не скасовані.
Однак, на думку колегії суддів, така відповідь апеляційного суду є формальною і явно недостатньою для переконливості такого висновку як підстави визнання зазначених доводів сторони захисту необґрунтованими.
Кримінальна відповідальність за ст. 319 КК України наступає за незаконну видачу рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах.
Незаконна видача рецепта має місце тоді, коли медичний працівник, не маючи необхідних повноважень, виписує особі рецепт на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин чи робить це без відповідних медичних показань або з порушенням правил виписування рецептів.
Водночас зі змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що ОСОБА_7 самовільно перебрав на себе повноваження, не скерував пацієнтів на обстеження в умовах стаціонару до профільного медичного закладу, не мав висновку лікарської комісії та даних про можливе проведення такого обстеження останнього раніше, тобто не мав належних медичних показань, що пацієнту дійсно за станом здоров'я дозволено вживати наркотичні засоби, не мав достатніх для цього підстав, однак виписував рецептурні бланки форми №3 (ф-3) на право придбання наркотичного засобу «Меthadoni».
Так, частиною 3 ст. 12 ЗУ «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними» від 15 лютого 1995 року, невиконання якої ставиться у вину ОСОБА_7 , передбачено, що встановлення наявності стану наркотичного сп'яніння внаслідок незаконного вживання наркотичних засобів або психотропних речовин є компетенцією лише лікаря, на якого покладено обов'язки щодо проведення медичного огляду (обстеження), а діагноз «наркоманія» встановлюється лікарсько-консультаційною комісією.
Відповідно до п. 6-7 Порядку проведення медичного огляду та медичного обстеження осіб, які зловживають наркотичними засобами або психотропними речовинами, затвердженого Наказом МОЗ України №158/417 від 16 червня 1998 року медичним обстеженням особи, яка зловживає наркотичними засобами або психотропними речовинами, вважається її обстеження в стаціонарних умовах за направленням лікаря-нарколога після проведеного медичного огляду з метою підтвердження (або не підтвердження) встановленого лікарем-наркологом діагнозу «наркоманія» чи «токсикоманія». Термін медичного обстеження не повинен перевищувати 10 діб. Діагноз «наркоманія» чи «токсикоманія» встановлюється лікарсько-консультативною комісією наркологічного закладу, де проводиться медичне обстеження.
Втім згідно зі ст. 11 ЗУ «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 року, на який посилалася сторона захисту у ході судового розгляду, психіатричний огляд проводиться з метою з'ясування: наявності чи відсутності в особи психічного розладу, потреби в наданні їй психіатричної допомоги, а також для вирішення питання про вид такої допомоги та порядок її надання. Психіатричний огляд проводиться лікарем-психіатром, зокрема, особи, яка досягла 14 років, на її прохання або за її усвідомленою письмовою згодою.
За приписами пункту 26 Порядку придбання, перевезення, зберігання, відпуску, використання та знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів у закладах охорони здоров'я, затвердженого Постановою КМУ від 13 травня 2013 року №333 препарати наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів призначаються лікарями або в установлених МОЗ випадках фельдшерами, парамедиками відповідно до медичних показань.
Пунктом 11 Наказу МОЗ № 200 від 27 березня 2012 року «Про затвердження Порядку проведення замісної підтримувальної терапії осіб з психічними та поведінковими розладами внаслідок вживання опіоїдів», зареєстрованого МЮУ № 889/21201 від 05 червня 2012 року, передбачено, що рішення про видачу препаратів пацієнтам за рецептом або безпосередньо з місця надання ЗПТ для їх самостійного прийому в амбулаторних умовах, приймається лікуючим лікарем щодо кожного пацієнта індивідуально (за виключенням пацієнтів ЗПТ, які відбувають покарання в установах виконання покарань, а також осіб, взятих під варту, які тримаються у слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України) у разі, якщо пацієнт: отримує ЗПТ не менше 6 місяців; дотримується правил участі у ЗПТ; не вживає наркотичних засобів протягом останніх 6 місяців, крім тих, які призначені лікарем, що підтверджується результатами щомісячних тестів.
У той же час, як убачається з касаційної скарги і підтверджується матеріалами кримінального провадження, лікар ОСОБА_7 не встановлював пацієнтам діагноз «наркоманія» чи «токсикоманія». Засуджений встановлював пацієнтам діагноз «Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання опіоїдів. Синдром залежності», який відповідно до МКХ-10 відноситься до психіатричного діагнозу.
Більше того, у ході судового розгляду сторона захисту зауважувала, діагноз «наркоманія» наразі не існує, оскільки він мав місце у Міжнародній класифікації хвороб дев'ятого перегляду, тоді як станом на час інкримінованих ОСОБА_7 подій в Україні діяла і діє до сьогодні Міжнародна класифікації хвороб десятого перегляду, яка була затверджена Наказом МОЗ України № 297 від 08 жовтня 1998 року «Про перехід органів і закладів охорони здоров'я України на Міжнародну статистичну класифікацію хвороб і споріднених проблем охорони здоров'я десятого переогляду», на яку здійснено перехід з 01 січня 1999 року, який передбачає діагноз: «Розлади психіки та поведінки внаслідок вживання опіоїдів. Синдром залежності.» (шифр F11.2).
Варто зауважити, що відповідно до листа Міністерства юстиції України від 26 грудня 2008 року № 758-0-2-08-19 «Щодо практики застосування норм права у випадку колізії» у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності. Така неузгодженість може виникнути внаслідок того, що прийняття нової норми не завжди супроводжується скасуванням «застарілих» норм з одного й того ж питання.
У той же час згідно з п. 2 прикінцевих положень ЗУ «Про психіатричну допомогу» до приведення законодавства України у відповідність з цим Законом нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
Крім того, за приписами ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
Втім, як убачається зі змісту обвинувального акта, незаконність виписки рецепту ОСОБА_7 полягала у тому, що він не мав для цього повноважень та що такий рецепт було виписано ним без достатніх медичних показань, однак порушення правил виписування рецептів останньому не інкримінувалося.
Тож, оскільки згідно із презумпцією невинуватості, закріпленою у Конституції України та кримінальному процесуальному законі, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи, то вказані доводи сторони захисту потребували більш ретельного аналізу судом апеляційної інстанції, що у цьому кримінальному провадженні виконано не було.
Водночас поза увагою суду апеляційної інстанції залишалася також і версія сторони захисту про те, що усі кошти, отримані в результаті надання ОСОБА_7 медичних послуг, були занесенні останнім до каси ТОВ, яка є приватним медичним закладом, що надає послуги згідно з прейскурантом, а отже стороною обвинувачення не доведено наявності у нього корисливого мотиву.
За таких обставин, залишаючи без ефективної відповіді вищевикладені доводи сторони захисту, апеляційний суд істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, що могло стати причиною неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
З огляду на наведене, на думку колегії суддів, ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною, обґрунтованою і вмотивованою, що суперечить положенням статей 370, 419 КПК України, а висновки суду апеляційної інстанції про правильність застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність є передчасними.
Отже колегія суддів доходить висновку про часткове задоволення касаційної скарги засудженого та його захисника, а також про скасування ухвали апеляційного суду на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України.
Ураховуючи підстави для скасування, Верховний Суд не перевіряє інші доводи, викладені у касаційній скарзі сторони захисту, які за своїм змістом є аналогічними доводам її апеляційної скарги, оскільки ці питання мають бути належно перевірені в ході нового апеляційного перегляду.
Під час нового розгляду апеляційному суду належить урахувати вказане в постанові суду касаційної інстанції, безпосередньо, за наявності для цього передбачених у законі підстав, дослідити необхідні докази, проаналізувати й оцінити їх у сукупності, і, дотримуючись приписів кримінального та кримінального процесуального законів, постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, навівши докладні, послідовні мотиви його ухвалення.
Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.
Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 28 січня 2025 року скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3