27 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 552/6095/24
провадження № 61-12658ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвали Київського районного суду м. Полтави від 30 вересня 2024 року та від 05 грудня 2024 року, рішення Київського районного суду м. Полтави від 27 лютого 2025 року, ухвалу Полтавського апеляційного суду від 20 серпня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 серпня 2025 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс України» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди,
У вересні 2024 року ПрАТ «СК «Євроінс України» звернулося до суду із указаним позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути з відповідача страхове відшкодування у розмірі 104 727,08 грн.
Київський районний суд м. Полтави ухвалою від 30 вересня 2024 року заяву ОСОБА_1 із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження залишив без задоволення.
Київський районний суд м. Полтави ухвалою від 05 грудня 2024 року відмовив
у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення у справі судової експертизи.
Відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів та виклик в судове засідання аварійного комісара ОСОБА_2 .
Київський районний суд м. Полтави рішенням від 27 лютого 2025 року позов
ПрАТ «СК «Євроінс України» задовольнив.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «СК «Євроінс України» 104 727,08 грн суми сплаченого страхованого відшкодування, 3 028,00 грн судового збору, а всього стягнув 107 755,08 грн.
Полтавський апеляційний суд ухвалою від 20 серпня 2025 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 30 вересня 2024 року закрив як помилково відкрите.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Полтави
від 30 вересня 2024 року повернув скаржнику.
Полтавський апеляційний суд постановою від 20 серпня 2025 року ухвалу Київського районного суду м. Полтави 05 грудня 2024 року залишив без змін.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 27 лютого 2025 року в частині стягнення судового збору у розмірі 3 028,00 грн скасував.
Компенсував судові витрати за подачу позовної заяви за рахунок держави у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 3 028,00 грн у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
В іншій частині рішення залишив без мін.
08 жовтня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвали Київського районного суду м. Полтави
від 30 вересня 2024 року та від 05 грудня 2024 року, рішення Київського районного суду м. Полтави від 27 лютого 2025 року, ухвалу Полтавського апеляційного суду
від 20 серпня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 серпня 2025 року у зазначеній справі.
13 жовтня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку надіслав до Верховного Суду доповнення до касаційної скарги.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів
у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження
(про відмову у відкритті касаційного провадження).
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на такі обставини.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини
і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини,
яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень
та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими,
ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури
у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те,
що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі
№ 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом
(пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод),
та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах
з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же статті ЦПК України.
Встановлення у процесуальному законі виняткових підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах (справах незначної складності) та справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним (зокрема, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно
до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу), має гарантувати право на остаточне та обов'язкове
до виконання судове рішення, сприяти стабільності й визначеності у цивільних правовідносинах.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується,
чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Отже, ціна позову у цій справі станом на 01 січня 2025 року не перевищує
двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних
осіб (3 028,00 грн х 250 = 757 000,00 грн) та становить 104 727,08 грн.
За таких обставин ухвалені у цій справі судові рішення можуть бути оскаржені
в касаційному порядку виключно за наявності випадків, передбачених
пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали містять посилання на випадки, передбачені підпунктами «а», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню: якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики,
якщо справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, а також суд першої інстанції відніс цю справу до категорії малозначних помилково.
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що наведені заявником обставини, передбачені підпунктом «а» пункту 2 частини третьої
статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає,
що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний
від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Заявником не наведено переконливих доводів стосовно того, в чому полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано
не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Також, заявник посилається на підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та зазначає, що справа має виняткове значення для нього.
Стосовно посилання на виняткове значення для заявника цієї справи, то слід зазначити, що оцінка судом «винятковості» може бути зроблена виключно
на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає
її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи
для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскарженими судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи
як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони
щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.
Також, заявник посилається на підпункт «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суд першої інстанції відніс цю справу до категорії малозначних помилково.
При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує критерії, визначені в частині третій
статті 274 ЦПК України, а саме: ціну позову; значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи
за правилами спрощеного позовного провадження.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, вважає, що наведені заявником обставини не дають підстав для висновку про те, що суд першої інстанції відніс цю справу до малозначних справ помилково.
Посилання у касаційній скарзі на порушення норм матеріального та процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу,
з оскарженими судовими рішеннями, і, відповідно, не свідчить, що суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Інших належних та обґрунтованих доводів, які б свідчили про можливість відкриття касаційного провадження в цій справі, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі не наведено. Підстав, які б спростовували віднесення цієї справи до категорії малозначних, касаційна скарга також не містить і суд касаційної інстанції їх не встановив.
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Застосування критерію малозначності у цій справі є передбачуваним, судовий спір було розглянуто судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник
не навів інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Сама по собі незгода заявника із судовим рішенням, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою
судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання
та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено,
а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц).
Верховним Судом досліджено та взято до уваги предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено передбачених законом підстав для перегляду оскаржених судових рішень в касаційному порядку.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно
до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи
на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов'язаний враховувати помилки, яких
припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ
до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі.
У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє
у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано
на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судові рішення, що згідно положень ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвали Київського районного суду м. Полтави
від 30 вересня 2024 року та від 05 грудня 2024 року, рішення Київського районного суду м. Полтави від 27 лютого 2025 року, ухвалу Полтавського апеляційного суду
від 20 серпня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 серпня 2025 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс України» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров