27 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 495/8674/19
провадження № 61-6533св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: державний реєстратор комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манюта Сергій Васильович, товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест»,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» на постанову Одеського апеляційного суду від 27 березня 2023 року у складі колегії суддів Дришлюка А. І., Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манюти Сергія Васильовича, товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» про скасування запису про право власності та поновлення права власності.
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» (далі - КП «АРП») Манюти С. В. та товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» (далі - ТОВ «ФК «Алькор Інвест») про скасування запису про право власності та поновлення права власності.
Позов мотивовано тим, що 29 травня 2007 року ОСОБА_1 та філія «Одеське регіональне управління» банку «Фінанси та Кредит» уклали кредитний договір № 9к-356 на суму 31 500,00 дол. США. Кредитні ресурси, отримані позивачем за цим договором, використані за цільовим призначенням, а саме для придбання 3-кімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 64,9 кв. м, житловою площею 38,5 кв. м.
За кредитним договором позивач зобов'язувалася повністю повернути кредитні ресурси, отримані за цим договором, до 29 травня 2020 року.
Відповідно до пункту 5.1 кредитного договору, забезпеченням виконання зобов'язань за цим договором є застава нерухомого майна (іпотека) - 3-кімнатна квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 64,9 кв. м, житловою площею 38,5 кв. м.
30 травня 2007 року сторони уклали іпотечний договір.
Відповідно до пункту 4 іпотечного договору, зазначена у пункті 1 цього договору квартира передається в іпотеку, як забезпечення повернення кредитних ресурсів, виданих за кредитним договором від 29 травня 2007 року № 9к-356 на суму 31 500,00 дол. США, строком до 29 травня 2020 року, а також сплати процентів за користування кредитними ресурсами, виходячи з процентної ставки 13,5 % річних, а також комісійної винагороди за кредитними договором, неустойки за цим договором або за кредитним договором, враховуючи відшкодування збитків, завданих прострочкою платежів за кредитним договором, відшкодування витрат по зверненню стягнення на предмет іпотеки в повному обсязі (в тому числі витрати за виконавчим написом), визначеному на момент фактичного задоволення вимог.
У випадку зміни сторонами кредитного договору процентної ставки за користування кредитними ресурсами, іпотекодавець зобов'язується невідкладно укласти з іпотекодержателем відповідну додаткову угоду до цього договору.
01 листопада 2008 року сторони уклали додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 29 травня 2007 року № 9к-356, відповідно до якої внесені зміни в пункт 4.1, а саме позичальник сплачує банку проценти за користування кредитними ресурсами у валюті кредиту, за процентною ставкою 20 % річних.
Позивач вказує, що пункт 4.1 додаткової угоди № 1 до кредитного договору від 29 травня 2007 року № 9к-356 в частині «Позичальник зобов'язується укласти з Банком додаткову угоду до договору застави (іпотеки) протягом 3 банківських днів з моменту підписання цієї угоди» не було виконано, у зв'язку з чим, на її думку, іпотечний договір від 30 травня 2007 року припинив дію, так як змінилися умови кредиту.
Відповідно до квитанцій про сплату кредиту вона сплатила в період з червня 2013 року по жовтень 2017 року 36 059,00 дол. США та 11 009,00 грн, що підтверджує факт припинення основного зобов'язання.
14 квітня 2015 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося з позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитним договором, яку було визнано неподаною та повернено позивачу.
17 липня 2019 року державний реєстратор КП «АРП» Манюта С. В. провів державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ТОВ «ФК «Алькор Інвест».
Позивач вказувала, що в цій квартирі вона мешкає з чоловіком та дітьми та дана квартира є їх єдиним власним об'єктом нерухомого майна, постійним місцем реєстрації та мешкання.
На думку позивача, невідомо з яких підстав до ТОВ «ФК «Алькор Інвест» перейшло право вимоги, так як підставами внесення відомостей є іпотечний договір від 30 травня 2007 року, лист-вимога, звіт про оцінку майна, що суперечить переліку документів, визначених Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.
Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності не містить підстав, а саме наступних документів: договору факторингу; договору відступлення права вимоги; вимогу про усунення порушень основного зобов'язання.
Крім того, позивач вказала, що квартира АДРЕСА_2 має загальну площу 64,9 кв. м, є предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, її загальна площа не перевищує 140 кв. м та вона використовується як місце постійного проживання її сім'ї. Іншого житла вона не має, тому вважає, що ця квартира підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року.
Позивач просила суд:
- скасувати запис про право власності номер: 32438461 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, який було внесено на підставі рішення державного реєстратора КП «АРП» Манюти С. В., індексний номер: 174211474 від 17 липня 2019 року, щодо державної реєстрації права власності за ТОВ «ФК «Алькор Інвест» на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1874508251103;
- поновити за нею право власності шляхом поновлення запису про державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 64,9 кв. м, на підставі договору купівлі-продажу від 30 травня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області Щукіною Л. С.;
- стягнути на її користь з державного реєстратора КП «АРП» Манюти С. В., ТОВ «ФК «Алькор Інвест» судовий збір у розмірі 1 536,80 грн, у рівних частках, тобто по 768,40 грн з кожного.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області рішенням від 14 червня 2021 року у складі судді Мишко В. В. у задоволенні позовних вимог відмовив.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що дія іпотечного договору не закінчилась, а забезпечені іпотекою зобов'язання за кредитним договором не виконано в повному обсязі, тому зобов'язання за договором іпотеки, які є похідними від кредитного договору не припиняються, відповідно немає підстав вважати, що іпотечний договір припинив свою дію. Стягнення звернуто у позасудовому порядку відповідно до умов іпотечного застереження, добровільно погодженого сторонами при укладенні іпотечного договору. Положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюється на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
Одеський апеляційний суд постановою від 27 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14 червня 2021 року скасував.
Ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково.
Скасував рішення державного реєстратора Манюти С. В., КП «АРП», індексний номер: 47828346 від 17 липня 2019 року, номер запису 32438461 про реєстрацію права власності ТОВ «ФК «Алькор Інвест» на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 64,9 кв. м, житловою площею 38,5 кв. м (підстава виникнення права власності іпотечний договір, серія та номер: 3896, виданий 30 травня 2007 року, видавник ПН БДМНО Щукіна Л. С.; докази повідомлення, серія та номер: б/н, виданий 15 травня 2019 року, видавник Укрпошта; лист-вимога, серія та номер: 7, виданий 26 квітня 2019 року, видавник ТОВ «ФК «Алькор Інвест»; звіт про оцінку майна, серія та номер 902/06/19, виданий 24 червня 2019 року, видавник ПП «ГАБ'ЯНО»).
Стягнув з ТОВ «ФК «Алькор Інвест» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви в сумі 768,40 грн та за подання апеляційної скарги в сумі 2 305,00 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на момент вчинення державної реєстрації права власності на квартиру за ТОВ «ФК «Алькор Інвест» діяв Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та його положення розповсюджувалися на спірні правовідносини між учасниками даної справи, а тому державний реєстратор мав відмовити у проведенні державної реєстрації.
З 16 січня 2020 року, тобто на час ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права. Разом з тим, суд першої інстанції не врахував вказаних обставин.
Позовні вимоги щодо суті спору є обґрунтованими, апеляційний суд в контексті статті 5 ЦПК України, відповідно до викладених позовних вимог визначає ефективний спосіб захисту, який не суперечить закону, а саме про скасування рішення державного реєстратора.
Державний реєстратор є неналежним відповідачем, тому позовні вимоги до державного реєстратора не підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2023 року до Верховного Суду, ТОВ «ФК «Алькор Інвест», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 31 серпня 2023 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував її із Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.
13 вересня 2023 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 645/5280/16-ц, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц та інших.
У касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не розповсюджується на стягнення предмета іпотеки, яке відбулось шляхом позасудового врегулювання.
У державного реєстратора не було підстав для відмови у вчиненні реєстраційних дій.
Суд апеляційної інстанції за наслідками неповного та одностороннього розгляду справи не надав належну правову оцінку наявним в матеріалах справи доказам.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи
Суд встановив, що 29 травня 2007 року ОСОБА_1 та філія «Одеське регіональне управління» банку «Фінанси та Кредит» уклали кредитний договір № 9к-356, відповідно до якого банк надав позивачу в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитні ресурси в сумі 31 500,00 дол. США з оплатою по процентній ставці 13,5 % процентів річних. Кредитні ресурси отримані позивачем за цим договором використовуються за цільовим призначенням, а саме для придбання 3-кімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 64,9 кв. м, житловою площею 38,5 кв. м (т. 1 а. с. 15-17).
За вказаним договором позивач зобов'язувалася повністю повернути кредитні ресурси до 29 травня 2020 року, погашення проводиться шляхом зарахування щомісячно в термін до 10 числа кожного місяця заборгованості по кредитних ресурсах у складі щомісячного платежу у розмірі 430,00 дол. США. Відповідно до пункту 5.1 кредитного договору забезпеченням виконання зобов'язань за цим договором є застава нерухомого майна (іпотека) 3-кімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 64,9 кв. м, житловою площею 38,5 кв. м. Позивач зобов'язувалася укласти з банком договір застави (іпотеки) зазначеної нерухомості, в термін до 30 травня 2007 року (т. 1 а. с. 16).
30 травня 2007 року ПАТ Банк «Фінанси та Кредит» та позивач уклали іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу Одеської області Щукіною Л. С. та зареєстрований в реєстрі за № 3896, предметом якого є квартира АДРЕСА_2 (т. 1 а. с. 19, 20).
01 листопада 2008 року ПАТ Банк «Фінанси та Кредит» та позивач уклали додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 29 травня 2007 року № 9к-356, відповідно до якої внесені зміни в пункт 4.1, а саме позичальник сплачує банку проценти за користування кредитними ресурсами у валюті кредиту, за процентною ставкою 20 % річних. Вказана додаткова угода є невід'ємною частиною кредитного договору від 29 травня 2007 року № 9к-356, набирає чинності з моменту підписання та діє до повного виконання зобов'язань сторонами (т. 1 а. с. 18).
14 квітня 2015 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 та інших про стягнення заборгованості за кредитним договором, яку було визнано неподаною та повернено позивачу.
23 квітня 2019 року ПАТ Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «ФК «Алькор Інвест» уклали договір відступлення прав вимоги, в тому числі за кредитним договором від 29 травня 2007 року № 9к-356, укладеним з ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 95-99).
Також, 23 квітня 2019 року ПАТ Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «ФК «Алькор Інвест» уклали нотаріально посвідчений договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, в тому числі за укладеним з ОСОБА_1 договором від 30 травня 2007 року, зареєстрованим за № 3896 (т. 1 а. с. 100-105).
В матеріалах справи міститься лист-вимога від 26 квітня 2019 року № 7, який ТОВ «ФК «Алькор Інвест» направляло позичальнику ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 89).
Позичальник отримала вказану вимогу, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке було отримане 15 травня 2019 року (т. 1 а. с. 90).
Згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17 липня 2019 року № 174211474 за рішенням державного реєстратора КП «АРП» Манюти С. В. проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1874508251103 за ТОВ «ФК «Алькор Інвест». Підстава виникнення права власності: іпотечний договір, серія та № 3896, виданий 30 травня 2007 року, лист-вимога, звіт про оцінку майна (т. 1 а. с. 45).
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права
і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
У статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).
Частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Частинами першою та другою статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
07 червня 2014 року набрав чинності Закон України № 1304-VII (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин), підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Пунктом 4 вказаного Закону передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Закон України «Про іпотеку» вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Водночас Закон України № 1304-VII увів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.
Відповідно до вказаного, доводи скаржника про те, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не розповсюджується на стягнення предмета іпотеки, яке відбулось шляхом позасудового врегулювання є безпідставними.
При цьому, апеляційний суд правильно звернув увагу на те, що встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).
Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є безпідставними, оскільки апеляційний суд розглянув справу відповідно до висновків, зроблених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 27 березня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров