27 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 759/12016/23
провадження № 61-9733св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 29 січня 2024 року у складі судді Петренко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2024 року у складі колегії суддів Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2023 року ОСОБА_1 через свого представника звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.
Позов мотивувала тим, що 18 грудня 2013 року вона та ОСОБА_2 уклали договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 , як позикодавець, передала ОСОБА_2 , як позичальнику, грошові кошти у розмірі 50 000 000 грн строком до 31 грудня 2020 року.
Пунктом 3.1 договору позики встановлено, що він забезпечується іпотекою нерухомого майна - земельної ділянки, розташованої за адресою:
АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:75:155:0007, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площа 0,1 га, належить позичальнику на праві особистої приватної власності.
18 грудня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 також уклали договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М.
Вказувала, що вказані договори укладено зі згоди чоловіка
ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , справжність підпису на якій засвідчено акредитованим нотаріусом штату Каліфорнія, Лос-Анжелес, США, 12 грудня 2013 року, апостиль від 16 грудня 2013 року.
Зазначала, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровано 22 квітня 1994 року.
Наголошувала, що договори позики та іпотеки укладено в інтересах сім'ї з набуттям права у спільну сумісну власність, а тому цивільні права та обов'язки за цими договорам виникли в обох із подружжя.
Станом на дату звернення із цим позовом, позичальник порушила умови договору позики, взяті на себе зобов'язання в повному обсязі не виконала.
Посилаючись на викладене, позивач просила суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за договором позики у розмірі 52 788 077,23 грн, з яких: 37 406 015,49 грн - сума основного боргу, 13 165 371,01 грн - інфляційне збільшення, 2 216 690 грн - 3 % річних; зазначити в рішенні про нарахування
3 % річних на розмір заборгованості до моменту повного виконання рішення суду.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Святошинський районний суд міста Києва рішенням від 29 січня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задовольнив частково. Стягнув солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 18 грудня 2013 року у розмірі 52 788 077,23 грн з них: 37 406 015, 49 грн - сума боргу за договором позики від 18 грудня 2013 року; 13 165 371, 01 грн - інфляційне збільшення; 2 216 690, 73 грн - 3% річних згідно зі статтею 625 ЦК України.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що оскільки договір позики укладений за згодою чоловіка та в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за вказаним договором виникають в обох з подружжя, а тому є всі підстави для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за договором позики.
Відмовляючи у задоволенні вимоги про нарахування 3 % річних на розмір заборгованості відповідачів до моменту повного виконання рішення суду, суд першої інстанції вказав, що такий спосіб нарахування чинним законодавством не передбачено.
Київський апеляційний суд постановою від 04 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишив без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 29 січня 2024 року - без змін.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, апеляційний суд зазначив, що у місцевого суду були всі підстави для відкриття провадження у справі, оскільки суд здійснив усі можливі дії для відшукування місця проживання ОСОБА_3 з метою його належного повідомлення про розгляд справи. ОСОБА_3 не навів належних і достатніх доказів обізнаності ОСОБА_1 про його місце проживання.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказав, що ОСОБА_3 не надав жодних належних та достатніх доказів на підтвердження того, що кошти, отримані за договором позики, використані не в інтересах сім'ї.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
04 липня 2024 року ОСОБА_8., яка діє від імені ОСОБА_3 , засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 29 січня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2024 року у вказаній справі.
У касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 10 липня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував її із Святошинського районного суду міста Києва.
01 серпня 2024 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
ОСОБА_3 вказує, що суд першої інстанції порушив вимоги процесуального права, оскільки ухвалив рішення за його відсутності, він не був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Наголошує, що ці доводи він наводив й в апеляційній скарзі на рішення місцевого суду, однак суд апеляційної інстанції їх належним чином не перевірив.
Заявник також зазначає про неврахування судами правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 639/7335/15-ц та від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц щодо обов'язкових обставин, які підлягають додатковому з'ясуванню для встановлення солідарного обов'язку подружжя відповідно до частини четвертої статті 65 СК України.
Посилається на помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про те, що договір позики було укладено за його згодою та в інтересах сім'ї, вважає, що їх зроблено на підставі припущень.
Доводи інших учасників справи
У вересні 2024 року до Верховного Суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , поданий її представником.
Верховний Суд ухвалою від 03 вересня 2024 року за клопотанням представника ОСОБА_1 продовжив до 02 вересня 2024 року строк на подання відзиву на касаційну скаргу.
У відзиві на касаційну скаргу позивач в особі свого представника посилається на необґрунтованість її доводів та відсутність підстав для її задоволення.
Наголошує на тому, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили, що грошові кошти, отримані за договором позики, були використані в інтересах сім'ї, а ОСОБА_3 надавав у письмовій формі згоду на укладення договору позики.
Вказує на недоведеність посилань заявника на зловживання позивачем своїми процесуальними правами при поданні позову у зв'язку із незазначенням правильної адреси ОСОБА_3 .
Фактичні обставини справи
За умовами договору позики від 18 грудня 2013 року ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 50 000 000 грн та зобов'язалася їх повернути до 31 грудня 2020 року (а. с. 9).
Відповідно до пункту 3.1 договору за домовленістю сторін договір позики забезпечується іпотекою нерухомого майна - земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:75:155:0007, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1000 га, що належить позичальнику на праві особистої власності.
18 грудня 2013 року ОСОБА_1 (як іпотекодержатель) та ОСОБА_2
(як іпотекодавець) уклали договір іпотеки, відповідно до пункту 1.1 якого іпотекодавець передає в іпотеку нерухоме майно, а саме: земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:75:155:0007, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площа 0,1000 га, що належить іпотекодавцю на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серія КВ № 133816, виданого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації). Цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що випливають з договору позики, укладеного між іпотекодержателем та іпотекодавцем 18 грудня 2013 року, за умовами якого іпотекодавець зобов'язаний повернути іпотекодержателю до 31 грудня 2020 року позику у розмірі 50 000 000,00 грн. Заставна вартість предмета іпотеки визначається сторонами у сумі 1 000 000 грн (а. с. 10-12).
Відповідно до розписки від 20 січня 2022 року ОСОБА_1 підтвердила виконання зобов'язання ОСОБА_2 на суму 474 343 доларів США за договором позики від 18 грудня 2013 року; очікує повернення залишку заборгованості за цим договором до 31 березня 2023 року (а. с. 90).
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами (пункт 3 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку (частина п'ята статті 4 ЦПК України).
Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина перша статті 8 ЦПК України).
Учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб (пункт 3 частини першої статті 43 ЦПК України).
Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно (частина п'ята статті 128 ЦПК України).
Днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України).
Відповідно до частини одинадцятої статті 128 ЦПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному вебсайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Якщо місцеперебування відповідача невідоме, суд розглядає справу після надходження до суду відомостей щодо його виклику до суду в порядку, визначеному цим Кодексом (частина десята статті 130 ЦПК України).
Обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18).
У касаційній скарзі ОСОБА_3 , серед іншого, вказує,
що не був поінформований про розгляд справи судом першої інстанції, оскільки не отримував жодної кореспонденції від суду чи інших учасників процесу. Він стверджує, що не мав змоги взяти участь у судовому засіданні через неналежне інформування, внаслідок чого був позбавлений можливості реалізувати свої права як учасник судового процесу під час розгляду справи місцевим судом.
Як відомо з матеріалів справи, суд першої інстанції надсилав судові повістки про виклик ОСОБА_3 та копії ухвал, постановлених судом під час підготовчого засідання, рекомендованим листом з повідомленням про вручення за поштовою адресою, яка вказана ОСОБА_1 у позовній заяві:
АДРЕСА_2 . При цьому усі поштові відправлення повернулись до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а. с. 72, 100, 102).
Повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення
«за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 752/11896/17-ц та від 10 квітня 2019 року в справі № 461/10610/13-ц).
Такі ж висновки містять постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 127/2871/16-ц, від 19 вересня 2019 року в справі № 361/6095/15-ц та від 04 листопада 2019 року в справі № 753/12524/16-ц.
Обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання,
а й основних засад (принципів) цивільного судочинства.
Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки-повідомлення, є порушенням
статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також порушенням вимог статей 128, 130 ЦПК України.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, місцевий суд не звернув уваги на зазначені вимоги закону та розглянув справу за відсутності ОСОБА_3 , щодо якого відсутні докази належного повідомлення про дату, час і місце розгляду справи.
Вказане порушення, допущене судом першої інстанції, апеляційний суд, розглядаючи апеляційну скаргу ОСОБА_3 , не усунув та вказав на те, що місцевий суд здійснив всі можливі дії для відшукування місця проживання ОСОБА_3 з метою його належного повідомлення про розгляд справи.
Із вказаним висновком суду апеляційної інстанції колегія суддів Верховного Суду не погоджується, оскільки матеріали цивільної справи не містять доказів вжиття місцевим судом належних заходів для інформування ОСОБА_3 про розгляд справи, окрім як направлення повістки про виклик на останню відому адресу його місця проживання.
Більше того, сам зміст позовної заяви, а також встановлені судами у цій справі обставини, свідчать щонайменше про обізнаність позивача із тим, що відповідач ОСОБА_3 впродовж тривалого періоду часу проживає закордоном.
Відсутність у матеріалах справи доказів інформування про розгляд справи позбавила ОСОБА_3 права на участь у судовому процесі та на захист своїх інтересів під час розгляду справи в суді першої інстанції, що є порушенням принципу змагальності та рівності сторін у процесі.
Зазначена обставина в силу приписів пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд.
При цьому, у зв'язку із доведеністю та обґрунтованістю доводу касаційної скарги про неналежне повідомлення заявника про дату, час та місце судового засідання і розгляд справи судом за його відсутності, колегія суддів не надає оцінку іншим аргументам касаційної скарги.
Щодо укладення мирової угоди
У квітні 2025 року до Верховного Суду від представників сторін надійшла заява про затвердження мирової угоди від 30 вересня 2024 року, в якій вказано, що вона укладена шляхом домовленостей та взаємного компромісу та її примірник додано до вказаної спільної заяви.
Частиною сьомою статті 49 ЦПК України визначено, що сторони можуть примиритися, у тому числі шляхом медіації, на будь-якій стадії судового процесу. Результат домовленості сторін може бути оформлений мировою угодою.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.
Згідно із частиною четвертою статті 207 ЦПК України укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі.
Положеннями статті 408 ЦПК України визначено, що незалежно від того, за касаційною скаргою кого з учасників справи було відкрито касаційне провадження, у суді касаційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони мають право укласти між собою мирову угоду з додержанням правил цього Кодексу, що регулюють порядок і наслідки вчинення цих процесуальних дій. Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 206 і 207 цього Кодексу, суд визнає нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно закриває провадження у справі.
До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії (частина третя статті 207 ЦПК України).
Верховний Суд двічі листами від 11 квітня 2025 року та від 22 травня 2025 року звертався до сторін та їх представників із роз'ясненнями того, які наслідки матиме для них затвердження мирової угоди, у зв'язку з чим просив підтвердити подану ними заяву, а також те, що їм зрозумілі відповідні наслідки вказаної процесуальної дії суду.
Станом на момент розгляду справи відповідного підтвердження від ОСОБА_3 або його уповноважених представників до Верховного Суду не надходило, що позбавляє можливості зробити висновок про його обізнаність із наслідками затвердження мирової угоди.
За таких обставин, ураховуючи відсутність достовірних відомостей про те, що ОСОБА_3 обізнаний із наслідками затвердження мирової угоди, передбаченими чинним процесуальним законодавством України, а також доводи його касаційної скарги про неналежне повідомлення про розгляд справи в суді першої інстанції, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у затвердженні мирової угоди.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно із пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
За наведених обставин оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 5 частини першої, частини четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 401, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні спільної заяви ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_6 , та ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_7 , про затвердження мирової угоди від 30 вересня 2024 року відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 29 січня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров