23 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 752/24322/23
провадження № 61-6139ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Пархоменка П. І., суддів Гудими Д. А., Краснощокова Є. В. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження
за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Воробей Ілля Вікторович, на постанову Київського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Слюсар Т. А.,
Таргоній Д. О.,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням,
постановив ухвалу про таке:
I. Короткий зміст позовних вимог
1. У листопаді 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням.
2. Позов обґрунтований тим, що вона є наймачем квартири АДРЕСА_1 , яка належить до державного житлового фонду. У вказаній квартирі, окрім неї, з 12 серпня 2015 року також зареєстрований її онук - ОСОБА_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач, хоч і зареєстрований у квартирі, однак з дня народження ніколи в цьому жилому приміщенні не проживав без поважних причин. З наведених підстав та посилаючись на норми статей 71, 72 Житлового кодексу України (далі - ЖК), ОСОБА_1 просила суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
ІІ. Короткий зміст судових рішень
3. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 31 травня
2024 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
4. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач більше року без поважних причин не проживає за адресою: АДРЕСА_2 , в якій він зареєстрований, при цьому витрат на утримання вказаної квартири не несе, а тому суд прийшов до висновку, що останній втратив право користування вказаним житловим приміщенням.
5. Постановою Київського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалене нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
6. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не з'ясував фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення даної справи, не дослідив наявні у справі докази у їх сукупності, в тому числі й пояснення самих сторін, неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання відповідача таким, що втратив право користування квартирою.
ІІІ. Короткий зміст касаційної скарги
7. 13 травня 2025 року представник позивачки - адвокат
Воробей І. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, в якій просить скасувати вказану постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
8. Підставою касаційного оскарження представник позивачки вказує
пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), посилаючись на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 520/17947/18 та від 09 жовтня 2019 року у справі № 2-3729/11.
9. Зазначає, що суд першої інстанції правильно встановив природу заявленого позову, в достатньому розмірі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив зібрані у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12. 13, 81, 89 ЦПК, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення. Суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення районного суду.
ІV. Мотиви, з яких Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження
10. Верховний Суд робить висновки, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити на підставі пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК.
11. Вказаною нормою ЦПК (див. пункт 10) передбачено, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
12. В цьому випадку матеріали касаційної скарги, зміст оскаржуваних судових рішень свідчать про те, що доводи, наведені представником
позивачки у скарзі, не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень.
13. Верховний Суд уже робив висновки щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі,і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
14. Мотивами, з яких суд дійшов такого висновку, є наступні.
15. Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
16. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
17. Важливим також є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (стаття 264 ЦПК).
18. З урахуванням наведеного, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.
19. З матеріалів касаційного провадження та судових рішень у справі вбачається, що між сторонами виникли спірні правовідносини щодо права користування житловим приміщенням - квартирою
АДРЕСА_1 , яка неприватизована та належить до державного житлового фонду.
20. Отже, вказані правовідносини виникли не із права власності і не направлені на захист права власності позивачки, а виникли із договору найму житлового приміщення і регулюються відповідними статтями ЖК.
21. У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
22. Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
23. Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві».
24. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див. рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»).
25. Частиною четвертою статті 9 ЖК визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
26. Згідно зі статтею 379 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
27. За положеннями статті 29 ЦК місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
28. Право на користування житловим приміщенням може ґрунтуватися на документальній підставі (довідка про наявність зареєстрованих осіб на житловий площі) та на законі.
29. У відповідності до статті 64 ЖК члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
30. Статтею 71 ЖК врегульовано збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.
31. Так, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом (частина перша, друга статті 71 ЖК).
32. У частині третій статті 71 ЖК визначені випадки, за яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців, перелік яких не є вичерпним.
33. Відповідно до законодавства України може бути встановлено й інші умови і випадки збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами на більш тривалий строк.
34. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим вказане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил щодо оцінки доказів.
35. Збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім'ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.
36. Відповідно до статті 72 ЖК визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
37. Аналіз статей 71, 72 ЖК дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.
38. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК строки у жилому приміщенні без поважних причин понад шість місяців.
39. У постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі
№ 490/12384/16 зроблено висновок щодо застосування статей 71, 72 ЖК, який полягає в тому, що саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись право (намір) ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
40. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду
від 09 червня 2020 року у справі № 279/4963/17.
41. Отже, саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК строки у жилому приміщенні без поважних причин і така практика Верховного Суду є сталою та не змінювалась.
42. З урахуванням наведеного, у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності. Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності у жилому приміщенні понад зазначені у статті 71 ЖК строки.
43. При цьому під час вирішення питання про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення.
44. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 454/2025/15-ц.
45. У цій справі апеляційний суд обґрунтовано виснував, що на підтвердження факту непроживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у квартирі АДРЕСА_1 понад строк, встановлений статтею 71 ЖК, ОСОБА_1 надала суду акт від 09 листопада 2023 року, складений сусідами по будинку ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , підписи яких засвідчені начальником ЖЕД № 105 Омельченко О.
46. Апеляційний суд встановив, що в цьому акті вказано, що відповідач фактично не проживає у спірному житлі з дня народження по теперішній час, тобто по ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Проте вказаний акт не може бути належним доказом у розумінні статті 77 ЦПК, який містить інформацію щодо предмета доказування, оскільки акт про непроживання особи у жилому приміщенні складається і підписується уповноваженим представником житлово-комунального підприємства, управляючої компанії, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, а висновки в ньому робляться після з'ясування таких обставин як наявність у квартирі речей відповідача, причини відсутності відповідача на час перевірки тощо.
Акт, наданий позивачкою до суду на підтвердження наявності обставин, на які вона посилалась як на підставу своїх вимог, складений та підписаний двома сусідами, а не уповноваженим представником житлово-комунального підприємства, в даному випадку - комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва», а обставини у цьому акті вказані також зі слів сусідів, підписи яких лише засвідчено начальником ЖЕД № 105, без з'ясування обставин щодо наявності у квартирі речей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та причин його непроживання.
47. Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 19 травня 2021 року у справі
№ 759/19579/17.
48. Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що, задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, що сам по собі факт непроживання відповідача у спірній квартирі також не є належною підставою для визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням, оскільки підставою для задоволення таких вимог є непроживання фізичної особи понад шість місяців в житловому приміщенні без поважних причин.
49. З оскаржуваного судового рішення вбачається, що в матеріалах справи наявна роздруківка із Єдиного державного реєстру судових рішень рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 липня 2022 року у справі
№ 752/7613/21.
50. На підставі даних Єдиного державного реєстру судових рішень, які перебувають у відкритому доступі, встановлено, що у квітні 2021 року
ОСОБА_1 зверталась до суду з позовом до ОСОБА_2 , законним представником якого є ОСОБА_5 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
51. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12 липня
2022 року у задоволенні вказаного позову ОСОБА_1 відмовлено з підстав того, що факт непроживання відповідача як дитини у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення його права користування цим житлом, оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання.
52. Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
53. Отже, судовим рішенням у справі № 752/7613/21, яке набрало законної сили, вже встановлені обставини щодо поважності причин непроживання відповідача у спірному житлі за місцем реєстрації до досягнення ним повноліття, тобто ІНФОРМАЦІЯ_3 .
54. У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 вказував, що після розірвання шлюбу між його батьками ОСОБА_2 та
ОСОБА_5 у квітні 2017 року він, будучи ще дитиною, проживав разом із матір'ю за адресою: АДРЕСА_3 . Після смерті батька у червні 2021 році, а також з досягненням повноліття у листопаді 2022 року він намагався налагодити стосунки із своєю бабою - ОСОБА_1 та навідувався до квартири, але позивачка була категорично проти цього, а також його проживання у спірному житлі, між ними склалися конфліктні відносини з приводу користування житловим приміщенням, і баба чинить йому перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , а тому він не мав об'єктивної змоги проживати за місцем своєї реєстрації. Крім того, у зв'язку із збройною агресією рф проти України та запровадження правового режиму воєнного стану у березні 2022 року він в супроводі матері - ОСОБА_6 виїхав за кордон - до Королівства Іспанії, де фактично проживав до березня 2023 року.
55. З огляду на зазначені обставини, досягнувши повноліття у листопаді 2022 року, відповідач не проживав у спірній квартирі понад встановлені законом строки з поважних причин, в тому числі через наявність між ним та його бабою - позивачкою у справі напружених і конфліктних відносин, за яких спільне проживання та повноцінне користування квартирою АДРЕСА_1 є неможливим.
56. У цій справі апеляційний суд врахував, що судом першої інстанції під час розгляду справи не було встановлено обставин, які б свідчили про відсутність поважних причин непроживання ОСОБА_2 у спірному жилому приміщенні понад шість місяців, які б давали підстави визнати його таким, що втратив право користування цим жилим приміщенням.
57. Слід зауважити, підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома або недбала поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення, чого під час перегляду даної справи в апеляційному порядку встановлено не було.
58. Враховуючи викладене, позбавлення відповідача, який до 15 листопада 2022 року був неповнолітньою особою, права користування житловим приміщенням, в якому він не проживав до листопада 2023 року з незалежних від нього причин, за відсутності у нього іншого належного йому на праві власності чи постійного користування житла, буде становити для нього надмірний тягар, неспівмірний із переслідуваною правомірною метою та не є необхідним у демократичному суспільстві.
59. Скасовуючи рішення районного суду, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що суд першої інстанції не з'ясував фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення даної справи, не дослідив наявні у справі докази у їх сукупності, в тому числі й пояснення самих сторін, неправильно застосував вищенаведені норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання відповідача таким, що втратив право користування квартирою, у зв'язку з його відсутністю у квартирі більше року без поважних причин.
V. Загальні висновки
60. Враховуючи характер спірних правовідносин та застосованих апеляційним судом норм права, наведена в касаційній скарзі практика Верховного Суду не свідчить про застосування норм права у цій справі без урахування висновків, що містяться у перелічених представником позивачки постановах.
61. Таким чином, викладені представником позивачки у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права і недотримання правових висновків Верховного Суду. По суті доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального і процесуального права і направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
62. За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити на підставі пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК.
Керуючись статтями 258-261, 394 ЦПК, Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Воробей Ілля Вікторович, на постанову Київського апеляційного суду від 09 квітня
2025 року справі № 752/24322/23.
2. Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити особі, яка подала цю скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: П. І. Пархоменко
Д. А. Гудима
Є. В. Краснощоков