13 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 644/6168/19
провадження № 61-7866св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Кредобанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги Акціонерного товариства «Кредобанк», в інтересах якого діє адвокат Павленко Сергій Валерійович, на постанову Полтавського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Панченка О. О., Одринської Т. В., Пікуля В. П. та додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 16 травня 2024 року у складі колегії суддів: Панченка О. О., Одринської Т. В., Пікуля В. П.,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року Акціонерне товариство «Кредобанк» (далі - АТ «Кредобанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 779 975,39 грн.
Позов обґрунтований тим, що 16 травня 2016 року між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1908/2016, за умовами якого банк надав відповідачу кредит в сумі 545 224,62 грн на строк до 15 травня 2023 року. Відповідач взяті на себе зобов'язання не виконує, а тому станом на 17 травня 2019 рік виникла заборгованість яка становить 779 795,39 грн.
Враховуючи викладене, АТ «Кредобанк» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму заборгованості за кредитним договором від 16 травня 2019 року № 1908/2016 в розмірі 779 975,39 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 509 835,10 грн, заборгованості за відсотками - 180 490,04 грн, заборгованості за пенею - 87 470,25 грн та понесені витрати - 2 000,00 грн.
16 липня 2021 року позивач подав заяву, в якій зменшив розмір позовних вимог та зазначив, що в ході примусового виконання виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на транспортний засіб було реалізовано предмет застави та банком отримано грошові кошти в розмірі 349 362,73 грн на погашення заборгованості.
Враховуючи викладене, банк просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором з урахуванням отриманої банком суми в розмірі 430 432,66 грн.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 09 серпня 2023 року позов задоволено.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «Кредобанк» заборгованість за кредитним договором від 16 травня 2016 року № 1908/2016 в розмірі 430 432,66 грн та судовий збір - 6 456,49 грн. Повернено АТ «Кредобанк» судовий збір у розмірі 5 240,44 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вимоги АТ «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості є обґрунтованими, а розрахунок заборгованості за кредитним договором позивачем здійснено відповідно до умов укладеного між сторонами кредитного договору.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року рішення Київського районного суду м. Полтави від 09 серпня 2023 року змінено, зменшено розмір стягненої з ОСОБА_1 на користь АТ «Кредобанк» заборгованості за кредитним договором від 16 травня 2016 року № 1908/2016 з 430 432,66 грн до 160 472,32 грн та судовий збір з 6 456,49 грн до 2 406,97 грн.
Стягнено з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3 610,47 грн.
Стягнено з АТ «Кредобанк» в дохід держави судовий збір в розмірі 6 074,27 грн.
Змінюючи рішення суду першої інстанції та зменшуючи розмір стягнутої заборгованості, апеляційний суд дійшов висновку, що вчинення виконавчого напису нотаріуса про стягнення усієї суми кредиту свідчить про зміну позивачем строку кредитування. Тому, після вчинення виконавчого напису нотаріуса банк втратив право на нарахування відсотків та штрафних санкцій.
Додатковою постановою Полтавського апеляційного суду від 16 травня 2024 року частково задоволено заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Камінська М. І., про ухвалення додаткового рішення.
Стягнено з АТ «Кредобанк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.
Додаткова постанова обґрунтована тим, що умови договору адвоката з клієнтом не є обов'язковими для суду, а з урахуванням матеріалів справи, її категорії та складності, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, виходячи з ціни, предмету заявленого позову, принципу розумності, справедливості та пропорційності з відповідача АТ «Кредобанк» необхідно стягнути 20 000,00 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У травні 2024 року АТ «Кредобанк», в інтересах якого діє адвокат Павленко С. В., звернулося до Верховного Суду з касаційними скаргами на: постанову Полтавського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року просить її скасувати; додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 16 травня 2024 року, проситьскасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Камінська М. І., про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга на постанову Полтавського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16.
Апеляційний суд, змінюючи рішення місцевого суду і повністю відмовляючи у стягненні процентів, не врахував, що навіть з урахуванням правових позицій, на які він посилався, з відповідача підлягали стягненню, після закінчення строку кредитування, нараховані відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) проценти.
Касаційна скарга надодаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 16 травня 2024 рокумотивована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 910/4515/18, від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18, від 05 липня 2022 року у справі № 910/10507/21, від 23 серпня 2022 року у справі № 909/328/18, від 31 серпня 2022 року у справі № 914/1565/20, від 07 лютого 2023 року у справі № 922/4022/20, від 25 липня 2023 року у справі № 914/4092/21, від 25 липня 2023 року у справі № 340/4492/22, від 30 серпня 2023 року у справі № 911/3586/21, від 06 вересня 2023 року у справі № 914/131/22, від 14 вересня 2023 року у справі № 911/3076/21, від 20 вересня 2023 року у справі № 922/838/22, від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21.
Заявник просить врахувати порушення процедури подання доказів (договорів на правничу допомогу); адвокатом відповідача до апеляційного суду були несвоєчасно подані докази про витрати на правничу допомогу, без клопотання про поновлення таких строків. Адвокати відповідача (щодо стягнення витрат за послуги яких заявлено вимоги) зловмисно ввели суд в оману щодо обсягу своїх повноважень (яких у адвокатів насправді немає, з договорів вбачається, що у адвокатів немає повноважень підписувати від імені клієнта жодних документів (лише готувати та подавати - але не підписувати).В актах виконаних робіт не вказано здійснених адвокатами витрат часу за кожним із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги, що позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалами Верховного Суду від 14 червня 2024 року та від 05 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У липні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченоїпунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
16 травня 2016 року між ПАТ «Кредобанк», правонаступником якого є АТ «Кредобанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1908/2016, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 545 224,62 грн на строк до 15 травня 2023 року.
Відповідно до пункту 3.2 кредитного договору за користування кредитом встановлюється змінювана процентна ставка на умовах, визначених договором.
За вказаним кредитним договором банк свої вимоги виконав в повному обсязі, кредит у обумовленому сторонами договорі розмірі надав, що підтверджується меморіальними ордерами від 16 травня 2016 року № 22146296, від 16 травня 2016 року № 22146428, від 16 травня 2016 року № 22146476.
16 травня 2016 року між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором укладено договір застави, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харитоновою Я. М. № 1887. Предметом застави є автомобіль марки KIA Sportage, 2016 року випуску, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_1 , колір - бежевий, тип - легковий універсал - В, об'єм двигуна - 1999 куб. см., номерний знак НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданого 14 травня 2016 року.
Станом на 17 травня 2019 року заборгованість ОСОБА_1 перед АТ «Кредобанк» за кредитним договором № 1908/2016 становила 779 975,39 грн, в тому числі: заборгованість за тілом кредиту - 509 835,10 грн, заборгованість за відсотками - 180 490,04 грн, за пенею - 87 470,25 грн, понесені витрати 2 000,00 грн.
08 листопада 2017 року ПАТ «Кредобанк» зареєструвало звернення стягнення на предмет застави (автомобіль марки KIA Sportage) у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, що підтверджується витягами № 54509205 та № 53939756. 03 січня 2018 року ПАТ «Кредобанк» звернулося до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Черник Н. С. із заявою про звернення стягнення за заставлене майно (автомобіль марки KIA Sportage) шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса.
03 січня 2018 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Черник Н.С. було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 20, згідно з яким звернуто стягнення на автомобіль марки KIA Sportage, 2016 року випуску, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_1 , колір - бежевий, тип - легковий універсал - В, об'єм двигуна - 1999 куб. см., номерний знак НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданого 14 травня 2016 року. За рахунок коштів, отриманих від реалізації вказаного транспортного засобу задоволено вимоги ПАТ «Кредобанк» станом на 26 грудня 2017 року за період з квітня 2017 року по 26 грудня 2017 року включно у розмірі 574 762,59 грн, в тому числі: 509 835,10 грн заборгованість за кредитом, 50 195,45 грн прострочені відсотки, 12 732,04 грн заборгованість за пенею та 2 000,00 грн плата за вчинення виконавчого напису.
03 серпня 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області відкрито виконавче провадження № 56922343 щодо примусового виконання виконавчого напису від 03 січня 2018 року № 20.
03 березня 2021 року банком отримано грошові кошти від реалізації предмета застави в розмірі 349 362,73 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором, станом на 17 травня 2019 року сума заборгованості за тілом кредиту 509 835,10 грн, сума заборгованості за відсотками становила 180 490,04 грн.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Змінюючи рішення суду першої інстанції та зменшуючи суму заборгованості, апеляційний суд мотивував його тим, що нарахування банком відсотків після вчинення виконавчого напису нотаріуса та звернення стягнення на заставне майно, заявлення вимог до позивача про їх стягнення є безпідставним.
Верховний Суд погоджується із такими висновками апеляційного суду з огляду на таке.
За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів. Прострочення виконання зобов'язання, в свою чергу, є його порушенням.
Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.
Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) викладено висновок про те, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчують такі зміни.
Встановлення строку дії кредитного договору має важливе значення для правильного вирішення справи з огляду на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18)).
Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явленням вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом») (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16).
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що у зв'язку із неналежним виконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором, в рахунок погашення кредитної заборгованості було звернуто стягнення на заставне майно автомобіль марки KIA Sportage, номерний знак НОМЕР_2 шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса.
За рахунок коштів, отриманих від реалізації вказаного транспортного засобу задоволено вимоги ПАТ «Кредобанк» станом на 26 грудня 2017 року за період з квітня 2017 року по 26 грудня 2017 року включно у розмірі 574 762,59 грн, в тому числі: 509 835,10 грн заборгованість за кредитом; 50 195,45 грн прострочені відсотки; 12 732,04 грн заборгованість за пенею; 2 000,00 грн плата за вчинення виконавчого напису.
Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором, станом на 17 травня 2019 року сума заборгованості за тілом кредиту 509 835,10 грн, сума заборгованості за відсотками - 180 490,04 грн.
Отже, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що вчинення виконавчого напису нотаріуса про стягнення усієї суми кредиту свідчить про зміну позивачем строку кредитування, оскільки з реалізації предмету застави передбачалося погашення усієї суми кредиту, а не поточної заборгованості. Тому після вчинення виконавчого напису банк втратив право на нарахування відсотків та штрафних санкцій.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред'явленням до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи спір у справі № 910/458/16, наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачено частиною другою статті 1050 ЦК України). Саме за це благо (можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу) позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Водночас, зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту останній позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явленням вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Таким чином, регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.
При цьому щодо можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування Велика Палата Верховного Суду зауважила, що сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини, виходячи з правової природи останніх.
Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд.
При вирішенні відповідних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з'ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування (або після пред'явленням вимоги про дострокове погашення кредиту). Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо.
У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
У зв'язку із наведеним Велика Палата Верховного Суду також уточнила висновок, наведений у постанові від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17, про те, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, таким: у разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.
У справі, яка переглядається, з урахуванням того, що банк скористався правом вимоги дострокового повернення всієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати відсотків відповідно до статті 1048 ЦК України, підвищених відсотків за порушення умов договору, обґрунтованим є висновок апеляційного суду про відсутність у банку права нараховувати відсотки за кредитним договором, передбачені саме умовами цього договору.
Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням обставин цієї справи, не суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, на які позивач посилався в обґрунтування доводів касаційної скарги.
Доводи касаційної скарги про те, що відмовляючи у стягненні процентів, апеляційний суд не врахував, що з відповідача підлягали стягненню проценти після закінчення строку кредитування, нараховані відповідно до статті 625 ЦК України, Верховний Суд відхиляє, оскільки позивачем не заявлялася вимога про стягнення 3 % річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Таким чином, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Щодо оскарження додаткової постанови апеляційного суду
Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року в справі № 756/4441/17 (провадження № 61-17081св18)).
У частині першій та третій статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Суд апеляційної інстанції, установивши, що заява про розподіл судових витрат та докази їх понесення подані позивачем з дотриманням вимог статті 141 ЦПК України, дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу.
Розмір витрат на правничу допомогу визначений судом апеляційної інстанції з урахуванням складності цієї справи та обсягу виконаних адвокатом робіт, наданням оцінки запереченням відповідача, а також з дотриманням критерію розумності розміру понесених стороною витрат й доводи касаційної скарги цього не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
Доводи касаційної скарги про те, що адвокат відповідача зловмисно ввела суд в оману щодо обсягу своїх повноважень (у адвоката немає повноважень підписувати від імені клієнта жодних документів, а лише готувати та подавати - але не підписувати), Верховний Суд відхиляє, оскільки адвокат Камінська М. І., яка уповноважена представляти інтереси ОСОБА_1 у Полтавському апеляційному суді та діяти в її інтересах у межах своїх повноважень, уклала договір про надання правової допомоги від 02 лютого 2024 року. Доказів оскарження або розірвання вказаного договору сторонами не надано. Станом на час подання апеляційної скарги вказаний договір є чинним, строк його дії не закінчився, що підтверджується копією договору про надання правничої допомоги від 02 лютого 2024 року. Також представником ОСОБА_1 адвокатом Камінською М. І. на підтвердження повноважень 16 лютого 2024 року було надано Полтавському апеляційному суду копію ордера на надання правничої (правової) допомоги в якому зазначено, що договором про надання правової (правничої) допомоги повноваження адвоката не обмежуються.
Висновки апеляційного суду не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у постановах зазначених у касаційній скарзі.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги Акціонерного товариства «Кредобанк», в інтересах якого діє адвокат Павленко Сергій Валерійович, залишити без задоволення.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року та додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 16 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська