01 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 201/6497/23
провадження № 61-6637св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача Литвиненко І. В.,
суддів Грушицького А. І., Ігнатенко В. М., Калараша А. А., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - керівник Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації,
відповідачі: Дніпровська міська рада, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
треті особи: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради,
розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги Дніпровської міської ради та ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Новікової Г. В., Гапонова А. В., Никифоряка Л. П., у справі за позовом керівника Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації до Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради, про визнання незаконним та скасування рішення про передачу земельної ділянки, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування держаної реєстрації земельної ділянки, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її витребування з незаконного володіння,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2023 року керівник Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації звернувся до суду з позовом в якому просив:
- визнати незаконним та скасувати рішення Дніпровської міської ради від 21 жовтня 2020 року № 172/62 «Про передачу земельної ділянки у районі АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)»;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 30 листопада
2020 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 предметом якого є земельна ділянка площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:018:0153;
- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:018:0153, у Державному земельному кадастрі;
- усунути перешкоди у здійсненні Дніпропетровською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:018:0153, яка розташована у районі вул. Паустовського у м. Дніпрі Дніпропетровської області, шляхом витребування її із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації.
В обґрунтування вимог вказував, що рішенням Дніпровської міської ради
від 06 грудня 2017 року № 176/27 ОСОБА_1 був наданий дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у районі АДРЕСА_1 .
В подальшому рішенням Дніпровської міської ради від 21 жовтня 2020 року № 172/62 був затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки і передано земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:018:0153 у власність ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в районі АДРЕСА_1 .
На підставі рішення Дніпровської міської ради від 21 жовтня 2020 року № 172/62 державним реєстратором виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Бідковим В. О. 11 листопада 2020 року зареєстровано за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на вищевказану земельну ділянку (номер запису про право власності 39201728).
30 листопада 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу вищезазначеної земельної ділянки, зареєстрований 30 листопада 2020 року за реєстровим № 3837 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М. В. в Державному реєстру речових прав на нерухоме майно з присвоєнням номеру запису про право власності за № 39452841.
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:018:0153 є ОСОБА_2 .
Встановлено, що зазначена земельна ділянка вибула з державної власності з порушенням вимог земельного та лісового законодавства України.
Так, відповідно до інформації ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» ВО «Укрдержліспроект» Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання Державного агентства лісових ресурсів України від 24 жовтня 2022 року № 329 земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:03:018:0153 знаходиться в межах с. 4 виділи 16, 23 Микільського лісництва ДП «Дніпровське лісове господарство», площа перетину меж земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:018:0153 з межами с. 4 виділи 16, 23 Микільського лісництва ДП «Дніпровське лісове господарство» становить 0,1000 га з загальної площі ділянки 0,1000 га.
Враховуючи положення ЗК України, у редакції з внесеними Законом України № 1423-ІХ від 28 квітня 2021 року змінами до ЗК України (27 травня 2021 року), на території Дніпропетровської області повноваження щодо вилучення та розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення здійснюються Дніпропетровською обласною державною адміністрацією - обласною військовою адміністрацією.
Вилучення з порушенням земельного законодавства земель лісового фонду, зміна їх цільового призначення та передача у власність, порушує права та інтереси держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації та ДП «Дніпровське лісове господарство» використовувати спірну земельну ділянку.
ДП «Дніпровське лісове господарство» є користувачем та володільцем земель лісогосподарського призначення. На запити прокурора ДП «Дніпровське лісове господарство» повідомляло, що будь-які листи від органів місцевого самоврядування щодо погодження землевпорядної документації на спірну земельну ділянку не надходили.
Разом з тим, зазначена земельна ділянка, яка перебуває у державній власності та має лісогосподарське призначення, у постійного землекористувача - ДП «Дніпровське лісове господарство» у встановленому порядку (статті 149-151 ЗК України) повноважним органом не вилучалась та зміна її цільового призначення не здійснювалась.
Крім того, оскаржуваним рішенням Дніпровської міської ради затверджений проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .
В той же час, вивченням матеріалів землеустрою щодо спірної земельної ділянки встановлено, що згідно з інформацією (без дати та вих. номеру) щодо земельної ділянки, яка розташована в межах 1210100000:03:018, що надається Державним кадастровим реєстратором і територіальним органом нижчого рівня територіальному органу зобов'язано встановити проектом чи відноситься земельна ділянка до земель сільськогосподарського, рекреаційного, лісогосподарського призначення, лісового фонду і т. д. (пункт 17 матеріалів землеустрою), що розробником матеріалів землеустрою виконано не було, однак не зважаючи на це, матеріали землеустрою було затверджено оскаржуваним рішенням міської ради, а спірна земельна ділянка передана у власність.
Спірна земельна ділянка перебуває у державній власності та має лісогосподарське призначення, у постійного землекористувача - ДП «Дніпровське лісове господарство», повноважним органом не вилучалась та зміна її цільового призначення не здійснювалась.
В силу положень частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України є недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 30 листопада 2020 року, укладений ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , об'єктом якого є земельна спірна ділянка площею в районі вул. Паустовського (Соборний район м. Дніпра) кадастровий номер 1210100000:03:018:0153, а на підставі частини першої статті 388 ЦК України земельна ділянка має бути витребування від набувача, оскільки вибула з володіння власника не з його волі.
Кадастровий номер земельної ділянки має бути скасований у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі статті 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр».
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 18 грудня 2023 року під головуванням судді Наумової О. С. у задоволенні позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що подані прокурором докази у сукупності з іншими обставинами справи не підтверджують факт передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення.
Зібрані докази вказують на те, що спірна земельна ділянка передана у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) з дотриманням вимог чинного законодавства із земель запасу комунальної форми власності.
За даними Державного земельного кадастру земельна ділянка не відносилась до земель лісогосподарського призначення.
Земельна ділянка виділена ОСОБА_1 із дотриманням процедури закону, відомостей про те, що землевпорядна документація генерального плану не оскаржена представниками громадськості, а прокурором не порушується питання про невідповідність оскаржуваного рішення міської ради генеральному плану м. Дніпро, тому відсутні правові підстави стверджувати про незаконність рішення ради.
Відповідно до висновку про розгляд документації із землеустрою експерта державної експертизи Корчми Ю. О. від 19 вересня 2020 року № 16884/82-20 на момент складання документації із землеустрою, земельна ділянка належала до земель житлової та громадської забудови і землі були без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом.
ОСОБА_1 , який набув земельну ділянку на підставі рішення місцевої ради, проявив достатню розумну обачність, адже покладався на зовнішній вигляд земельної ділянки і отримав висновок експерта державної експертизи, який не містив відомостей про заліснення земельної ділянки.
ОСОБА_1 , як «споживач послуг» органу місцевого самоврядування законно сподівався на те, що набута ним від цього органу земельна ділянка не обмежена будь-якими негативними для нього чинниками, які у майбутньому стануть підставами для відібрання (що, до речі, вказано у самому рішенні ради), рішення органу місцевого самоврядування є законними і такими, що прийняте в межах компетенції, тобто ухвалене із принципом «належного урядування», та не призведе до порушення основоположного права людини - права на мирне володіння майном.
Таким чином, укладення відплатного договору купівлі-продажу, реальні розрахунки між покупцем та продавцем за цим договором, відсутність будь-яких обмежень чи обтяжень на спірну земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на день укладення договору, вкладення власних коштів покупця на поліпшення придбаного майна, витрачання коштів на будівництво, тощо, тобто дії покупця як до укладення правочину, так і після його укладення, свідчать саме про добросовісного набувача цього майна, яким є покупець ОСОБА_2 .
Заявлений позов прокурора не передбачає надання власнику компенсації за відібрання земельної ділянки, яка придбана відповідачем за власні кошти.
Місцевий суд вважав, що відібрання земельної ділянки у відповідача є непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Також вважав, що прокурор обрав неправильний спосіб захисту права у частині вимог про визнання незаконним та скасування рішення Дніпровської міської ради про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .
Суд не взяв до уваги доказ наданий прокурором - висновок експерта за результатами проведеної земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 23 червня 2023 року № 6/06/23 судового експерта Петрової О. В., оскільки вважав, що від отриманий не у відповідності до вимог статті 106 ЦПК України, матеріали для експертизи зібрані не у порядку статті 107 ЦПК України, висновок не містить посилання на те, що він підготовлений для подання до суду.
Суд вважав, що означеним висновком прокурор не довів, що земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 02 квітня 2024 року апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнив.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2023 року скасував.
Позов задовольнив.
Визнав незаконним та скасував рішення Дніпровської міської ради від 21 жовтня 2020 року № 172/62 про передачу земельної ділянки у районі АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Визнав недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 30 листопада 2020 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , об'єктом якого є спірна земельна ділянка.
Скасував державну реєстрацію земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:018:0153, у Державному земельному кадастрі.
Усунув перешкоди у здійсненні Дніпропетровською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення, площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:018:0153, яка розташована у районі вул. Паустовського м. Дніпро Дніпропетровської області, шляхом витребування її із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації.
Апеляційний суд виходив з того, що надані ДП «Дніпровське лісове господарство» планово-картографічні матеріали лісовпорядкування Микільського лісництва та матеріали базового лісовпорядкування Микільського лісництва (таксаційний опис земельних ділянок лісового фонду станом на 01 січня 2014 року та планшет № 1 лісовпорядкування 2013 року) є належними та допустимими доказами в підтвердження належності спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення.
Колегія суддів вважала висновок судового експерта належним та допустимим доказом, оскільки в сукупності з іншими наданими доказами він підтверджує, що земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:03:018:0153 повністю розташована в межах земель, які перебувають у постійному користуванні ДП «Дніпровське лісове господарство», відповідачі не спростували цей висновок та не заявляли клопотань про призначення у цій справі експертизи.
Повноваження стосовно розпорядження спірною земельною ділянкою належить, на момент звернення з позовом до суду, до компетенції Дніпропетровської ОДА, яка є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, а тому є належним позивачем.
Зазначена земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, що встановлено на підставі матеріалів лісовпорядкування та цільове призначення землі з лісогосподарського на ведення особистого селянського господарства не змінювалось.
Отже, виходячи з наведеного, апеляційний суд дійшов висновку, що всупереч вимогам ЗК України Дніпровська міська рада ухвалила рішення про передачу ОСОБА_1 земельної ділянки державного лісового фонду за відсутності згоди на її вилучення ДП «Дніпровське лісове господарство», тобто поза волею належного землекористувача. Рішення Дніпровської міської ради суперечить законодавству, порушує цивільні права та інтереси держави в особі ДП «Дніпровське лісове господарство».
Апеляційний суд вказав, що доказів того, що генеральний план розвитку м. Дніпра, затверджений рішенням міської ради від 02 вересня 2020 року № 84/60, розроблений та затверджений при наявності погодження з ДП «Дніпровське лісове господарство» матеріали справи не містять. Документи, які готувалися для передачі
ОСОБА_1 у власність спірної земельної ділянки, виготовлені на підставі генерального плану міста, де вже було встановлено, що вона належить до земель міста. Погодження з суміжними землекористувачами не проводилося.
У ОСОБА_1 не виникло право розпоряджатися спірною земельною ділянкою, проте він уклав з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка належить до земель лісогосподарського призначення, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки є недійсним.
Апеляційний суд також вважав, що прокурор, згідно з частиною третьою статті 388 ЦК України має право на витребування від ОСОБА_2 земельної ділянки, яка вибула з володіння держави поза її волею та була набута у порядку безоплатної приватизації від Дніпровської міської ради, яка не мала права відчужувати цю ділянку.
Загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес ОСОБА_2 у збереженні права на земельну ділянку. Крім того, з огляду на особливості принципів диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України (згідно з якими сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами, зокрема, і щодо подання зустрічного позову, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання) та враховуючи приписи частин третьої і четвертої статті 390 ЦК України, ОСОБА_2 не позбавлена можливості заявити до власника земельної ділянки позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження останньої, здійснених з часу, з якого власнику належить право на її повернення, а у разі здійснення поліпшень земельної ділянки, які не можуть бути відокремлені від неї без завдання їй шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки.
Оскаржена постанова також містить вказівку на те, що, укладаючи договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, фактично через місяць після отримання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки у власність, ОСОБА_2 могла на момент придбання спірної земельної ділянки, бути обізнаною з її фактичним місцезнаходженням, природними властивостями, доступною для ознайомлення документацією тощо, а тому апеляційний суд вважав, що витребування земельної ділянки у ОСОБА_2 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводів касаційних скарг
У травні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Веснін С. О., подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року, в якій просить оскаржене судове рішення скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
У травні 2024 року Дніпровська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року, в якій просить оскаржене судове рішення скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Наведені в касаційних скаргах доводи містять підстави, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Заявники зазначають, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15, від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, від 05 серпня 2022 року у справі № 922/2060/20, від 01 червня 2021 року у справі № 925/9129/19, Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 367/3254/15-ц, від 19 січня 2022 року у справі № 359/4552/14, від 19 січня 2022 року у справі № 483/705/18.
Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на висновок, який викладений у документації із землеустрою та виготовлений експертом державної експертизи Головного управління Держгеокадастру в Харківській області від 19 вересня
2020 року, відповідно до якого на момент складання документації із землеустрою земельна ділянка належала до земель житлової та громадської забудови і ці землі були без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом.
ОСОБА_2 , проявивши розумну обачність, знала про те, що спірна земельна ділянка не була заліснена, оскільки за наданими від продавця документами не було встановлено її залісненість. На спростування цієї обставини ні з боку прокурора, ні з боку ДП «Дніпровське лісове господарство» не надано належних та допустимих доказів.
Відомості генерального плану в частині віднесення земельних ділянок на території населених пунктів, зокрема міста, до певної категорії за цільовим призначенням корелюються із даними Державного земельного кадастру, що означає, що за даними Державного земельного кадастру спірна земельна ділянка не відносилась до земель лісового фонду.
На момент прийняття рішення Дніпровської міської ради від 21 жовтня 2020 року, Дніпропетровська ОДА не мала повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, а отже не є належним позивачем у справі, оскільки правом розпоряджатись такими земельними ділянками мав Кабінет Міністрів України.
Висновок за результатами проведеної земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 23 червня 2023 року не є належним та допустимим доказом, оскільки не містить посилання, що цей висновок підготовлений для подання до суду. При цьому, матеріали означеного висновку містять фактичні та предметні помилки, а сам висновок зроблений на вибірково підібраних або органом досудового розслідування або самим експертом документах, що свідчить про необґрунтованість, необ'єктивність, неясність та неповноту цього висновку.
Земельна ділянка виділена ОСОБА_1 з дотриманням законних процедур, відомостей про те, що землевпорядна документація генерального плану не оскаржена представниками громадськості, прокурор не порушував питання про невідповідність оскарженого рішення міської ради генеральному плану м. Дніпро.
Позбавлення права власності можливе лише за умови, що власник повідомлений про обмеження у користуванні земельною ділянкою, такі обмеження порушить. При цьому, вказані порушення мають бути належним чином зафіксовані, а наслідком таких порушень може бути передбачене законом вилучення земельної ділянки. В іншому випадку позбавлення права власності на земельну ділянку без відповідної майнової компенсації, незалежно від того, чи заявляв про неї відповідач, узаконює порушення органів державної влади чи місцевого самоврядування при розпорядженні землею та звільняє їх від будь-якої відповідальності перед собою, яка потерпіла від їх неправомірних дій.
Жодних самочинних дій ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2 щодо заволодіння спірною земельною ділянкою не вчинялись.
Слід звернути увагу, що заявлений позов прокурора не передбачає надання власнику компенсації за відібрання земельної ділянки, яка придбана ОСОБА_2 за власні кошти.
Разом з тим, прокурор не може вважатись альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Сама по собі обставина незвернення Дніпровської обласної ради з позовом протягом певного періоду не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій з захисту інтересів держави.
Матеріали справи не містять доказів звернення прокурора до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру з відповідним повідомленням про порушення земельного законодавства, а в силу положень частини п'ятої статті 122 ЗК України, яка діяла станом на 21 жовтня 2020 року право розпоряджатись, в тому числі вилучати землі державної власності у межах міст обласного значення, надано обласним державним адміністраціям після внесення змін до ЗК України, за змінами до якого частина дев'ята статті 149 ЗК України та частина восьма статті 122 ЗК України були вилучені, тобто вже після прийняття Дніпровською міською радою рішення від 21 жовтня 2020 року про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки.
Узагальнені доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги
У червні 2024 року від Дніпровської міської ради до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник відповідача просить задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду
від 02 квітня 2024 року.
У червні 2024 року від Дніпропетровської обласної прокуратури до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційні скарги, в яких прокурор просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Прокурор зауважує, що витребування спірної земельної ділянки відновить порушене право Дніпропетровської ОДА, що свідчить про дотримання справедливої рівноваги (балансу) між загальним інтересом громади та інтересами особи, яка страждає від такого втручання, і яка не позбавлена можливості відновити своє право у спосіб звернення до суду з вимогою про відшкодування збитків, а тому втручання у право власності відповідача не може вважатися непропорційним та таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.
Звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі Дніпропетровської ОДА має на меті захист прав держави, які порушені внаслідок неправомірного вибуття спірної земельної ділянки.
Разом з тим, прокуратурою листами від 30 листопада 2022 року та від 09 січня 2023 року повідомлено Дніпропетровську ОДА - ОВА про незаконне вилучення земель, які перебувають у користуванні ДП «Дніпровське лісове господарство» та їх передачу у приватну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та про надання інформації про вжиття Дніпропетровською ОДА заходів щодо повернення вказаної земельної ділянки на користь держави. Дніпропетровська ОДА повідомила, що заходи на усунення виявлених порушень у судовому порядку не вживались.
Крім того, наданий прокурором висновок експерта відповідає вимогам, встановленим статтею 102 ЦПК України. Інші учасники справи клопотання про призначення експертизи не заявляли.
При відведені у власність ОСОБА_1 земельної ділянки було змінене основне цільове призначення із земель лісогосподарського призначення на землі житлової та громадської забудови. Зміна основного призначення була проведена не у відповідності до вимог земельного законодавства. Земельна ділянка повністю розташована в межах земель, які перебувають у постійному користуванні ДП «Дніпровське лісове господарство».
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 24 травня 2024 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Весніна С. О., на постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року у цій справі та витребував справу із Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.
Верховний Суд ухвалою від 17 червня 2024 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Дніпровської міської ради на постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року.
18 червня 2024 року цивільна справа № 201/6497/23 надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 08 вересня 2025 року призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, з'ясовані судами
Рішенням Дніпровської міської ради від 06 грудня 2017 року № 176/27 «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) громадянам у м. Дніпрі (14 осіб)» ОСОБА_1 та іншим громадянам надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в районі АДРЕСА_1 .
Рішенням Дніпровської міської ради від 21 жовтня 2020 року № 172/62 «Про передачу земельної ділянки у районі АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)», затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки і передано земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:018:0153 у власність ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в районі АДРЕСА_1 . Цим же рішенням віднесено земельну ділянку за основним цільовим призначенням «Землі житлової та громадської забудови».
На підставі зазначеного рішення державний реєстратор Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Бідков В. О. 11 листопада 2020 року зареєстрував за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на спірну земельну ділянку (номер запису про право власності 39201728).
У подальшому, 30 листопада 2020 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрований 30 листопада 2020 року за реєстровим № 3837 та посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М. В. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з присвоєнням номеру запису про право власності - 39452841.
Відповідно до умов вказаного договору, продавець - ОСОБА_1 передав, а покупець - ОСОБА_2 прийняла у власність земельну ділянку площею
0,1000 га, яка розташована у районі АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:03:018:0153.
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:018:0153 є ОСОБА_2 .
Прокурор у позові стверджував, що зазначена земельна ділянка вибула з державної власності з порушенням вимог земельного та лісового законодавства України.
Згідно з наданим на запит окружної прокуратури листом ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» ВО «Укрдержліспроект» Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання Державного агентства лісових ресурсів України від 24 жовтня 2022 року № 329, земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:03:018:0153 знаходиться в межах кв. 4 виділи 16, 23 Микільського лісництва ДП «Дніпровське лісове господарство», площа перетину меж земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:018:0153 з межами кв. 4 виділи 16, 23 Микільського лісництва ДП «Дніпровське лісове господарство» становить 0,1000 га з загальної площі ділянки 0,1000 га.
Відповідно до наданого на запит прокурора листа Дніпропетровського обласного управління лісового та мисливського господарства від 20 грудня 2022 року № 671, земельна ділянка кадастровий номер 1210100000:03:018:0153 розташована в межах кварталу 4 виділ 16, 23 Микільського лісництва ДП «Дніпровське лісове господарство», вилучення вказаної земельної ділянки із земель лісового фонду, надання у приватну власність, зміна цільового призначення ні лісгоспом, ні управлінням не погоджувалась, землевпорядна документація на адресу управління не надходила.
Відповідно до наданого на запит прокурора листа ДП «Дніпровське лісове господарство» від 28 листопада 2022 року № 01-05/625 повідомило, що інвентаризація земель лісового фонду проводиться раз на 10 років, останній раз проводилася у 2014 році. Також інвентаризація земель лісового фонду України проводиться у відповідності до пункту 5 Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 квітня 2021 року «Про заходи державної регіональної політики на підтримку децентралізації влади», введеного в дію Указом Президента України від 29 квітня 2021 року № 180/2021. Про присвоєння кадастрового номера 1210100000:03:018:0153, яка накладається на землі лісгоспу, про виділення її ОСОБА_1 рішенням Дніпровської міської ради стало відомо з листа Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра. До листа долучений таксаційний опис земельних ділянок лісового фонду станом на 01 січня 2014 року та планшет № 1 лісовпорядкування 2013 року.
На запит прокурора листом від 18 жовтня 2022 року № 539 Дніпровське обласне управління лісового та мисливського господарства повідомило, що відповідно до статті 48 ЛК України у 2014 році ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» на замовлення ДП «Дніпровське лісове господарство» провела обстеження та склала матеріали лісовпорядкування земель лісового фонду, які перебувають у постійному користуванні вказаного лісового господарства. В подальшому проєкт матеріалів лісовпорядкування був надісланий на адресу Міністерства екології та природних ресурсів України, яким був погоджений проект організації та розвитку лісового господарства для державних підприємств Дніпропетровського обласного управління лісового та мисливського господарства. В свою чергу, 15 лютого 2016 року Дніпропетровське обласне управління лісового та мисливського господарства відповідно до положень пункту 4.30 Положення про обласне управління лісового та мисливського господарства своїм наказом № 8 «Про затвердження матеріалів лісовпорядкування» затвердило вказані матеріали лісовпорядкування. Зважаючи на те, що Інвентаризація земельних ділянок лісогосподарського призначення проводиться в рамках базового лісовпорядкування у відповідності до статті 47 ЛК України з періодичністю один раз на 10 років, вищевказані матеріали лісовпорядкування на теперішній час є чинними. Крім того, 06 грудня 2019 року наказом Дніпропетровського обласного управління лісового та мисливського господарства № 58 на виконання статті 48 ЛК України, відповідно до погоджених Міністерством енергетики та захисту довкілля України від 29 жовтня 2019 року
№ 5/4-15/11733-19 матеріалів лісовпорядкування, затверджений Проект організації та розвитку лісового господарства ДП «Дніпровське лісове господарство». Таким чином, було внесено зміни до вищевказаних матеріалів лісовпорядкування, як це передбачено положеннями статті 48 ЛК України (щорічне оновлення даних здійснюється лише у випадках наявності змін у лісовпорядкуванні, що відбулися протягом звітного (поточного) року). Отже, матеріали лісовпорядкування ДП «Дніпровське лісове господарство» 2014 року, з відповідними змінами та доповненнями 2019 року, є чинною лісовпорядкувальною документацією вказаного лісового господарства. Тому право користування ДП «Дніпровське лісове господарство» відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України підтверджується плановокартографічними матеріалами лісовпорядкування 2014 року. Разом з тим, спірна земельна ділянка, яка перебуває у державній власності та має лісогосподарське призначення, у постійного землекористувача - ДП «Дніпровське лісове господарство» у встановленому порядку (статті 149-151 ЗК України) повноважним органом не вилучалась та зміна її цільового призначення не здійснювалась.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Ухвалюючи рішення про задоволення позову Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації суд апеляційної інстанції вважав позовні вимоги обґрунтованими у повному обсязі та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, проте повністю погодитись з такими висновками апеляційного суду колегія суддів не може з огляду на таке.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно з пунктами «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, в тому числі землі лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).
Частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Пункт 12 Перехідних положень ЗК України встановлює, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.
Відповідно до частини першої статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.
Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін (частина сьома статті 118 ЗК України).
Згідно із статтею 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.
Частинами першою та другою статті 20 ЗК України визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).
Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).
За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).
Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).
До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).
Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).
Ліси та землі лісового фонду України є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 Лісового кодексу України).
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 1 ЛК України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.
Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.
Правова позиція про те, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування підтверджують наявність права постійного користування спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства неодноразово висловлювалася Верховним Судом у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 707/2192/15-ц,
від 21 лютого 2018 року у справі 488/5476/14-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі
№ 369/16418/18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі
№ 183/1617/16 сформувала правовий висновок щодо підтвердження речових прав на земельні ділянки за відсутності правовстановлюючих документів, вказавши таке: «…40. Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).
Цей же висновок Верховним Судом послідовно застосований у постанові
від 13 серпня 2024 року у справі № 910/9909/23.
Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
За загальним правилом, закріпленим у статті 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, підлягає встановленню, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема, чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19).
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження
№ 12-204гс19), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження
№ 12-140гс19).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі
№ 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування норм статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження
№ 14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження
№ 12-97гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження
№ 12-148гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження
№ 14-125цс20).
Так, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження
№ 14-208цс18)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).
Отже, заявлені прокурором вимоги про визнання незаконним та скасування рішення органу державної влади - Дніпровської міської ради, на підставі якого земельна ділянка вибула з власності держави, саме по собі не відповідає належному способу захисту, і такі обставини повинні встановлюватися у межах справи про витребування такого майна з чужого незаконного володіння.
Ураховуючи викладене, у цій справі позовні вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Дніпровської міської ради від 21 жовтня
2020 року № 172/62 не відповідають належному способу захисту права власності.
Ці висновки також стосуються і вимоги прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20),
від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20),
від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).
З огляду на викладене колегія суддів вважає прийнятними арґументи касаційних скарг Дніпровської міської ради та ОСОБА_2 у цій частині позовних вимог прокурора.
Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).
Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України, за умови, що таке володіння нерухомим майном останнім набувачем посвідчено державною реєстрацією.
Апеляційний суд встановив, що передана у приватну власність ОСОБА_1 спірна земельна ділянка перебувала у державній власності, мала лісогосподарське призначення, у постійного землекористувача (ДП «Дніпровське лісове господарство») у встановленому порядку повноважним органом не вилучалась, зміна її цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювалась, тому рішення Дніпровської міської ради від 21 жовтня 2020 року № 172/62 не відповідає положенням чинного законодавства.
Отже земельна ділянка вибула із власності держави незаконно та поза її волею.
У подальшому ця земельна ділянка була відчужена на користь ОСОБА_2 .
Верховний Суд вважає, що скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог прокурора, суд апеляційної інстанції, встановивши, що спірна земельна ділянка лісового фонду незаконно вибула з володіння держави, а право власності на земельну ділянку було зареєстроване за ОСОБА_1 , який фактично відразу (за декілька днів) відчужив її на користь ОСОБА_2 , дійшов правильного висновку, що порушене право держави підлягає відновленню шляхом витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави спірної земельної ділянки, площею 0,10 га з кадастровим номером 1210100000:03:018:0153.
Щодо вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:018:0153, у Державному земельному кадастрі колегія суддів доходить таких висновків.
Відповідно до статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Основним критерієм об'єкта цивільних правовідносин є його оборотоздатність, тобто можливість вільно відчужуватися або переходити від однієї особи, якщо вони не вилучені з цивільного обороту або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.
Згідно з частиною першою статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки.
Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).
Положеннями частини першої статті 79 ЗК України унормовано, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
За змістом положень частин першої-четвертої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Відповідно до частини десятої статті 79-1 ЗК України державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується, зокрема, в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації (частина тринадцята статті 79-1 ЗК України; аналогічне положення передбачене у частині десятій статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
З наведеного вбачається, що повернення земельної ділянки у володіння власника (титульного володільця) шляхом задоволення позовної вимоги про витребування майна в повній мірі не відбувається з огляду на те, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:03:018:0153, як земельна ділянка належна до лісового фонду, втратила статус об'єкта цивільних прав, тому рішення суду про витребування майна не є підставою для здійснення реєстратором відповідних дій щодо проставлення відмітки про скасування державної реєстрації прав і відкриття закритого розділу державного реєстру прав та відповідної реєстраційної справи, оскільки за відповідачем зареєстроване право не на витребувану спірну земельну ділянку, а на новоутворену земельну ділянку, що не відповідатиме меті віндикаційного позову, спрямованого на захист прав власника земельної ділянки.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки відповідно до статей 125, 126 ЗК України виникають із моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Спеціальний Закон, який установлює правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру, є Закон України «Про Державний земельний кадастр».
Згідно з частинами першою, четвертою та дев'ятою статті 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр» внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки.
Відповідно до положень статті 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною на всій території України.
Згідно зі статтею 20 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру є обов'язковим.
Відповідно до пунктів 60, 61 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051, запис у Поземельній книзі скасовується (поновлюється) Державним кадастровим реєстратором на підставі рішення суду.
Скасування (поновлення) запису в Поземельній книзі здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування (поновлення) із зазначенням дати та підстави для скасування (поновлення), посади, прізвища та ініціалів/ініціала власного імені Державного кадастрового реєстратора, який скасував (поновив) запис, та формування з використанням програмного забезпечення Державного земельного кадастру нових аркушів Поземельної книги, які засвідчуються: в електронній (цифровій) формі - кваліфікованим електронним підписом Державного кадастрового реєстратора; у паперовій формі - підписом Державного кадастрового реєстратора та скріплюються його печаткою.
Отже, для ідентифікації земельної ділянки як окремого об'єкта цивільного права необхідною умовою є наявність усіх характеристик такого об'єкта, у тому числі, її кадастровий номер, розмір, межі та координати, які містяться у Державному земельному кадастрі, і використовуються реєстратором за умови наявності таких відомостей у ньому.
З огляду на зазначене та враховуючи встановлені фактичні обставини у цій справі колегія суддів доходить висновку, що у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав на земельну ділянку, а тому Верховний Суд вважає, що задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:018:0153, у Державному земельному кадастрі призведе до ефективного способу захисту порушених прав та законних інтересів позивача.
У поданій касаційній скарзі заявник ОСОБА_2 посилається на непропорційність втручання у її право власності на земельну ділянку, непропорційність витребування земельної ділянки на користь держави.
Згідно зі статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини, серед багатьох інших, рішення у справах «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого Протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на нерухомість.
Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням національних особливостей та фактичних обставин справи, оскільки оцінці підлягає не тільки поведінка органів держави-відповідача, але і самого скаржника.
Згідно з принципами диспозитивності та змагальності сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами (зокрема, і щодо подання зустрічного позову), несуть ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій, а суд не розглядає не ініційовані сторонами питання (пункти 4 і 5 частини третьої статті 2, частини перша-четверта статті 12, частини перша та третя статті 13 ЦПК України). Якщо кінцевий набувач розпорядився процесуальними правами та не заявив зустрічний позов про надання належного відшкодування шкоди у зв'язку з вимогою про витребування майна, це не позбавляє його права заявити цей позов у разі ініціювання повернення майна власнику. Навіть у випадку повернення майна від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред'явивши вимогу до проміжного набувача, у якого він придбав майно, про відшкодування збитків на підставі статті 661ЦК України.
Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц та від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17.
Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи мотивувати висновки про наявність підстав для втручання у володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з гарантій мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц та від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц).
Також при вирішенні питання про витребування майна з володіння іншої особи потрібно оцінювати наявність або відсутність добросовісності набувача нерухомого майна, на чому неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (постанова від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, постанова від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, постанова від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).
Колегія суддів зазначає, що апеляційний суд надав оцінку тому, що спірна земельна ділянка перебувала у державній власності, мала лісогосподарське призначення та вибула з володіння у постійного землекористувача - ДП «Дніпровське лісове господарство» без відома та волі відповідних державних органів, на які покладена функція реалізації державної політики у сфері лісового господарства внаслідок порушення встановленого законодавством України порядку, а ОСОБА_2 набула право на земельну ділянку на підставі оплатного цивільно-правового договору, а тому дійшов правильного висновку про те, що втручання у право останньої відповідає як положенням статті 388 ЦК України, так і критеріям законності, легітимності та пропорційності в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції.
В контексті оцінки пропорційності втручання держави у право власності
ОСОБА_2 та забезпечення «справедливого балансу» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи, суди правильно врахували поведінку усіх осіб, пов'язаних з незаконним вибуттям земельної ділянки з володіння держави а також правовому статусу спірної земельної ділянки.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 107), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 117), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 124), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 190)).
Контроль за використанням земельних ділянок лісогосподарського призначення згідно з їх цільовим призначенням є важливим, враховуючи, зокрема, обмеженість кількості земель цієї категорії, їхнє значення для держави, а також суспільну зацікавленість у попередженні незаконних рубок, пошкоджень, ослаблення, іншого шкідливого впливу на лісовий фонд, у попередженні вичерпання, виснаження лісових ресурсів, у захисті від знищення їх тваринного і рослинного світу. Такий інтерес є як загальнодержавним, так і локальним інтересом членів відповідної територіальної громади, що виражається у підвищеній увазі до збереження безпечного довкілля, у непогіршенні екологічної ситуації.
Отже, витребування спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення, як встановлено та не заперечується заявником протиправно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням цього майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим правовим режимом відповідної земельної ділянки.
Задовольняючи вимогу про витребування спірної земельної ділянки, апеляційний суд не оцінив поведінку кінцевої набувачки як недобросовісну, зокрема не встановив, що вона в силу об'єктивних, видимих природних властивостей спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могла та повинна були знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, тобто не може бути призначеною для будівництва й обслуговування житлового будинку.
Разом із тим вказав, що повернення державі земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.
Апеляційний суд також зауважив, що укладаючи договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки фактично через місяць після отримання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 могла на момент придбання спірної земельної ділянки бути обізнаною з її фактичним місцезнаходженням, природними властивостями, доступною для ознайомлення документацією тощо.
Таким чином колегія суддів зауважує, що суд апеляційної інстанції, за встановлених у справі обставин, не констатував порушення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому вважає, що аналогічні за змістом доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що вона є добросовісним набувачем необґрунтовані.
Особа не може вважатися добросовісною, у випадку, якщо вона знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).
Колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду про те, що обставини відчуження ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, а також дії її титульного власника ставлять під сумнів добросовісність його намірів.
При цьому колегія суддів зауважує, що ОСОБА_2 не позбавлена права вимагати від особи, яка продала їй спірну земельну ділянку, повернення сплачених коштів за договором купівлі-продажу, а крім того, за наявності законних підстав реалізувати права, передбачені статтею 390 ЦК України.
Застосований захід втручання у права ОСОБА_2 , з огляду на обставини вибуття спірної земельної ділянки із власності держави, дій її набувачів є виправданим та пропорційним поставленій меті.
Арґумент касаційної скарги про те, що прокурор не може вважатись альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави колегія суддів відхиляє, адже під час звернення із позовом прокурор вказував, що Дніпропетровська обласна адміністрація - обласна військова адміністрація листами від 18 січня 2023 року
№ 286/0/526-23, від 30 січня 2023 року № 478/0/526-23 повідомляла, що заходів на усунення виявлених порушень вона не вживала.
Арґумент касаційної скарги про те, що висновок за результатами проведеної земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 23 червня 2023 року не є належним та допустимим доказом, оскільки не містить посилання, що цей висновок підготовлений для подання до суду. При цьому, матеріали означеного висновку містять фактичні та предметні помилки, а сам висновок зроблений на вибірково підібраних або органом досудового розслідування або самим експертом документах, що свідчить про необґрунтованість, необ'єктивність, неясність та неповноту цього висновку колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.
Колегія суддів зауважує, що отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі є допустимим і достовірним доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його, що, в свою чергу, узгоджується із правовими висновками Верховного Суду
від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц (провадження № 61-32980св18), від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17 (провадження № 61-8732св20),
від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17 (провадження № 61-10929св20) та від 15 квітня 2021 року у справі № 759/15556/18 (провадження № 61-15236св20),
від 04 червня 2025 року у справі № 309/3659/21 (провадження № 61-3329св25).
Долучений прокурором висновок судового експерта апеляційний суд вважав належним та допустимим доказом, оскільки вважав, що у сукупності з іншими наданими доказами він підтверджує, що земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:03:018:0153 повністю розташована в межах земель, які перебувають у постійному користуванні ДП «Дніпровське лісове господарство».
Разом із тим апеляційний суд зауважив, що відповідачі не спростували цього висновку та не заявляли клопотань про призначення у цій справі експертизи.
Висновок за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Оскільки колегія суддів встановила порушення апеляційним судом норм матеріального права, касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог прокурора про: визнання незаконним та скасування рішення Дніпровської міської ради від 21 жовтня 2020 року № 172/62 про передачу земельної ділянки у районі АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_1 ; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30 листопада 2020 року, який був укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позову у цій частині вимог.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Виходячи із положень статей 133, 141 ЦПК України суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини перша статті 141 ЦПК України).
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини десятої стаття 141 ЦК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Виходячи з того, що колегія суддів дійшла висновку, що за наслідками касаційного перегляду цієї справи лише позовні вимоги прокурора про витребування спірної земельної ділянки та скасування її державної реєстрації підлягають задоволенню, а тому з урахуванням приписів частини десятої статті 141 ЦК України з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь Дніпровської міської ради та
ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір в розмірі по 1 179 грн.
Керуючись статтями 141, 400, 406, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційні скарги Дніпровської міської ради та ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року в частині задоволення позовних вимог керівника Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації до Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення Дніпровської міської ради від 21 жовтня
2020 року № 172/62 «Про передачу земельної ділянки у районі
АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)»; визнання недійсним договору
купівлі-продажу земельної ділянки від 30 листопада 2020 року, який був
укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , об'єктом якого є спірна земельна ділянка скасувати.
Ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні означених позовних вимог керівника Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації відмовити.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року в частині вирішення питання розподілу судових витрат скасувати.
В решті постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року залишити без змін.
Стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь Дніпровської міської ради та ОСОБА_2 по 1 179 (одній тисячі сто сімдесят дев'ять) гривень у відшкодування судових витрат.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Литвиненко
Судді: А. І. Грушицький
В. М. Ігнатенко
А. А. Калараш
Є. В. Петров