Постанова від 15.10.2025 по справі 914/654/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2025 року

м. Київ

cправа № 914/654/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників сторін:

Офісу ГП - Колодяжна А.В.

позивача - Черевичник І.І.

відповідача 1 - не з'явився

відповідача 2 - Вощепинець Р.В.

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.06.2025 (у складі колегії суддів: Якімець Г.Г. (головуючий), Бойко С.М., Бонк Т.Б.)

та рішення Господарського суду Львівської області від 12.02.2025 (суддя Стороженко О.Ф.)

за позовом заступника керівника Львівської обласної прокуратури

в інтересах держави в особі:

позивача Комарнівської міської ради Львівського району Львівської області,

до відповідача-1 Головного управління Держгеокадастру у Львівській області

до відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Платинум"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Фізична особа-підприємець Пархуць Руслан Богданович

про скасування державної реєстрації земельної ділянки; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 01.05.2023 та зобов'язання повернути земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. Заступник керівника Львівської обласної прокуратури (надалі - Прокурор, Скаржник) звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом, заявленим в інтересах держави в особі Комарнівської міської ради Львівського району Львівської області (надалі - Рада, Позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (надалі - Держгеокадастр, Відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Платинум" (надалі - ТОВ "Компанія "Платинум", Відповідач 2) про:

- скасування в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки за кадастровим номером 4620981100:15:000:0002, площею 299,1069 га, за категорією земель - землі сільськогосподарського призначення, з цільовим призначенням - для іншого сільськогосподарського призначення, видом використання - для виробничих потреб, з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо цієї земельної ділянки;

- визнання недійсним укладеного 01.05.2023 між Радою та ТОВ "Компанія "Платинум" договору оренди земельної ділянки площею 299,1069 га, кадастровий номер 4620981100:15:000:0002 (надалі - договір оренди);

- зобов'язання ТОВ "Компанія "Платинум" повернути на користь Держави, в особі Ради, земельну ділянку з кадастровим номером 4620981100:15:000:0002, площею 299,1069 га (надалі - земельна ділянка).

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги Прокурор зазначає про те, що спірна земельна ділянка, фактично належить до земель водного фонду через імперативні приписи статті 58 Земельного кодексу України, статті 4 Водного кодексу України, оскільки зайнята водними об'єктами площею 297,6069 га та гідроспорудами до них, розташована в межах прибережної захисної смуги річки Верещиця, яка безпосередньо межує з нею.

За позицією Прокурора, всупереч вимогам статей 18-20, статті 58 Земельного кодексу України, статті 4 Водного кодексу України, статті 13 Закону України "Про оцінку землі", статті 15 Закону України "Про оренду землі" Радою затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки кадастровий номер 4620981100:15:000:0002 з визначеною в порушення вимог статті 58 Земельного кодексу України, статті 4 Водного кодексу України категорією земель та видом цільового призначення, що свідчить про недійсність договору оренди щодо нормативної грошової оцінки та орендної плати.

З врахуванням викладеного, з метою застосування наслідків недійсності правочину, заявлено позовну вимогу про повернення спірної земельної ділянки її власнику.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.02.2025, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 30.06.2025 у справі № 914/654/24 у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Суди виходили з того, що:

- рішення № 69 від 17.12.2001 Бучалівської сільської ради, Технічна документація по інвентаризації земель та встановлення зовнішніх меж землекористування ВАТ "Львівський обласний виробничий рибний комбінат", висновок державної землевпорядної експертизи № 51 від 26.12.2001 Львівського обласного управління земельних ресурсів та вимоги діючого на момент їх виготовлення та прийняття законодавства підтверджують факт віднесення спірної земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення;

- 30.12.2020 державним кадастровим реєстратором було внесено виправлення до відомостеи? Державного земельного кадастру, згідно з Технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельноі? ділянки в натурі (на місцевості), виконавець СПД Пархуць Руслан Богданович, у відомості щодо цільового призначення з 10.07 для рибогосподарських потреб на 01.13 для іншого сільськогосподарського призначення та категорію земель з землі водного фонду на землі сільськогосподарського призначення, щодо земельноі? ділянки з кадастровим номером 4620981100:15:000:0002;

- на спірній земельній ділянці відсутні водні об'єкти, що виключає можливість віднесення вказаної земельної ділянки до земель водного фонду з підстав розташування на ній водних об'єктів, як стверджує Прокурор;

- визначення Позивачем (при наданні земельної ділянки в оренду) категорії та цільового призначення земельної ділянки здійснено на підставі відомостей Державного земельного кадастру, які внесено 30.12.2020 відповідно до даних Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розробленої третьою особою;

- реєстрація спірної земельної ділянки 30.12.2020 проведена державним кадастровим реєстратором відповідно до вимог Закону України "Про Державний земельний кадастр" (зокрема статей 3, 24) на підставі Технічної документації із землеустрою, при розробленні якої враховано дані про спірну земельну ділянку, зазначені у правовстановлюючих та інших документах, виданих повноважними органами;

- отримавши у порядку, передбаченому чинним законодавством, земельну ділянку в оренду, ТОВ "Компанія "Платинум", мало "правомірні очікування" та "законні сподівання" щодо продовження користування нею на цих правах, які підлягають захисту відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) з огляду на викладені обставини.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі Прокурор просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.06.2025 та рішення Господарського суду Львівської області від 12.02.2025 у справі № 914/654/24 та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

3.2. В обґрунтуванні касаційної скарги Скаржник вказує на:

- неправильне застосування статей 2, 7, 13, 14, 15, 73-74, 76-79, 86 та 236-238 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків Верховного Суду про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18, у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 19.01.2022 у справі № 902/418/20, від 27.01.2022 у справі № 917/996/20, від 19.06.2019 у справі № 910/4055/18, від 16.04.2019 у справі № 925/2301/14, від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20, від 28.12.2021 у справі № 911/1101/21, від 15.07.2021 у справі № 904/1604/19, від 07.02.2024 у справі № 311/2297/21, від 03.04.2024 у справі № 907/383/20.

У цьому контексті Прокурор наголошує, що судами попередніх інстанцій не здійснено належного дослідження та оцінки сукупності доказів, наданих ним у справі, які підтверджують факт незаконного набуття у користування земельної ділянки водного фонду та неправомірної зміни її цільового призначення. Залишення таких доказів поза увагою, на думку Скаржника, унеможливило повне та всебічне встановлення фактичних обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, та призвело до передчасного і помилкового висновку судів про відсутність підтвердження належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду;

- неправильне застосування статей 1, 19, 58, 59, 60, 61, 134 Земельного кодексу України, статей 1, 4, 51, 88 Водного кодексу України, без урахування висновків про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 23.05.2018 у справі № 310/5834/13-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 14.07.2020 у справі № 487/10132/14-ц, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 21.02.2024 у справі № 495/4980/21, у постановах Верховного Суду від 01.07.2015 у справі № 6-184 цс-15, від 20.03.2019 у справі № 810/726/18, від 24.04.2019 у справі № 826/13358/17, від 22.04.2019 у справі № 806/11/16, від 26.06.2019 у справі № 814/2389/15, у постанові Верховного Суду України від 19.11.2014 у справа № 6-175 цс-14.

Скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки доводам про те, що оспорювані рішення та договір оренди суперечать вимогам статей 18- 20, 22, 58- 61, 110, 111 Земельного кодексу України, статей 4, 51, 88- 89 Водного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 15, статті 16 Закону України "Про оренду землі", а також частини першої статті 13 Закону України "Про оцінку землі". Підставою для такого твердження є належність спірної земельної ділянки до земель водного фонду та порушення порядку встановлення і зміни її цільового призначення, що, на переконання Скаржника, зумовлює недійсність укладеного Договору оренди.

Крім того, Скаржник вказує, що судами не було досліджено питання надмірності площі переданої в оренду земельної ділянки порівняно з реальною площею розташованої на ній нежитлової будівлі, що свідчить про порушення вимог статті 134 Земельного кодексу України, оскільки фактичне передання ділянки відбулося без проведення конкурсу, чим було порушено принципи рівності та конкурентності при розпорядженні спірною земельною ділянкою;

- неправильне застосування судами положень статей 58, 60, 79, частини 13 статті 120, статті 124 Земельного кодексу України, статті 51 Водного кодексу України, статей 181- 182, 186, 187, 190, 316 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм, які викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 903/909/16, від 03.10.2018 у справі № 111/2457/13-ц, від 05.12.2018 у справі № 359/2253/15-ц, від 21.01.2024 у справі № 401/2975/20, від 05.06.2024 у справах № 125/1227/22 та № 128/1243/22, від 17.07.2024 у справі № 918/791/23, від 05.03.2025 у справі № 291/255/23, від 04.12.2018 у справі № 903/906/16.

Скаржник наголошує, що незалежно від визначеного цільового призначення земельної ділянки будь-яка гідротехнічна споруда є інженерною спорудою, яка розташована на водному об'єкті, призначена для його регулювання та запобігання шкідливій дії води. Використання гідротехнічної споруди з іншою метою, ніж обслуговування водного об'єкта, без втрати її спеціального правового статусу є неможливим, оскільки вона завжди становить приналежність водного об'єкта.

З огляду на наведене, а також беручи до уваги правову природу гідротехнічної споруди як приналежності водного об'єкта, Скаржник стверджує, що власником такої споруди може бути виключно особа, яка є власником земельної ділянки, на якій розташований водний об'єкт з гідротехнічною спорудою;

- помилковості висновків судів стосовно недотримання принципів правомірного втручання у право на мирне володіння майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції Прокурор зазначає таке.

На переконання Прокурора, втручання держави у право користування Відповідача 2 є законним і пропорційним, оскільки ТОВ "Компанія Платинум" набуло право користування землями водного фонду з порушенням вимог чинного законодавства та без належних правових підстав. Порушення було зумовлене як діями органу місцевого самоврядування, що неправомірно передав земельну ділянку, так і поведінкою самого набувача. Зокрема, товариство, усвідомлюючи, що йдеться про землі водного фонду, проте оформлюючи їх як землі сільськогосподарського призначення, діяло цілеспрямовано, проявивши власне волевиявлення в отриманні спірної ділянки без визначеної та законної мети.

Таким чином, у спірній ситуації було порушено принцип справедливого балансу між приватним інтересом користувача і суспільною необхідністю у збереженні належного правового режиму земель водного фонду. Втручання держави, за наведених обставин, відповідає критеріям законності, легітимності та пропорційності, а отже, є узгодженим із стандартами статті 1 Першого протоколу до Конвенції та практикою Європейського суду з прав людини.

- відсутності висновку Верховного Суду щодо в застосування статей 141, 143 Земельного кодексу УРСР 1970 року, статей 78, 79 Земельного кодексу України 1992 року, а також статей 18- 20, 58, 59, 60, 61, 110, 111, пункту 13 статті 120, статті 124 Земельного кодексу України та статей 1, 4, 51 Водного кодексу України, зокрема:

а) щодо віднесення земельної ділянки через наявність на ній водних об'єктів (ставів) та гідротехнічних споруд та яка розташована в межах прибережної захисної смуги до категорії земель водного фонду відповідно до статей 141, 143 Земельного кодексу 1970 року, статей 78, 79 Земельного кодексу 1992 року та статті 58 Земельного кодексу України, статті 4 Водного кодексу України, щодо наявності у законодавстві розмежування між землями сільськогосподарського призначення і землями водного фонду у випадку здійснення на них сільськогосподарської діяльності, ведення сільськогосподарського виробництва;

б) щодо правомірності отримання в оренду земельної ділянки комунальної власності з розташованими на ній водними об'єктами (ставами) та гідроспорудами до них, та в межах прибережної захисної смуги, яка сформована як земельна ділянка сільськогосподарського призначення за цільовим призначенням - для іншого сільськогосподарського призначення та видом використання - для виробничих потреб;

в) щодо правомірності отримання в оренду земельної ділянки комунальної власності з розташованими на ній водними об'єктами (ставами) та гідроспорудами до них, які всупереч вимогам закону набуті орендарем у приватну власність від попереднього постійного користувача земельної ділянки;

- неналежне дослідження судами наявних у справі доказів та неповне встановлення обставини, що мають суттєве значення.

Скаржник обґрунтовує, що судами першої та апеляційної інстанцій у порушення вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України не було здійснено належного дослідження усіх наявних у справі доказів та не надано їм правової оцінки. Це, на його переконання, унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

За позицією Скаржника, судами залишено поза належною увагою: технічну документацію по інвентаризації земель та встановленню зовнішніх меж землекористування ВАТ "Львівський обласний виробничий рибний комбінат"; дві технічні документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); довідку про кількісну характеристику земельної ділянки та розподілення земель між власниками і користувачами (за даними форми 6-зем) від 11.03.2016 № 1308-0.2-536/9-16- АП, видану відділом Держгеокадастру у Городоцькому районі Львівської області; інформацію Басейнового управління водних ресурсів річок Західного Бугу та Сяну № 18/1645 від 16.11.2023, у якій відображено результати інвентаризації ставкового господарства та гідротехнічних споруд; анкету водного об'єкта № 3/23/1 2021 № 4606021001, яка містить дані про площу водного об'єкта та наявні гідротехнічні споруди; витяги з Державного земельного кадастру, що містять відомості про експлікацію земельних угідь; договір купівлі-продажу нерухомого майна від 28.04.2021, укладений між ПрАТ "Львівський обласний виробничий рибний комбінат" та ТОВ "Компанія "Платинум", до об'єкта продажу якого включено гідротехнічні споруди; відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо реєстраційного номера 1896799446209.

Скаржник наголошує, що сукупність наведених доказів підтверджує існування на спірній земельній ділянці кадастровий номер 4620981100:15:000:0002 площею 299,1069 га водних об'єктів загальною площею 297,6069 га та гідротехнічних споруд, що відповідно до імперативних вимог статті 58 Земельного кодексу України та статті 4 Водного кодексу України свідчить про належність такої земельної ділянки саме до земель водного фонду.

3.3. 27.08.2025 Держгеокадастр надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін

3.4. 02.09.2025 Рада надіслала відзив на касаційну скаргу в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

3.5. 02.09.2025 ТОВ "Компанія "Платинум" надіслало відзив на касаційну скаргу в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

4. Розгляд справи Верховним Судом

4.1. Ухвалою Суду від 19.08.2025 у справі № 914/654/24 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Прокурора на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.06.2025 та рішення Господарського суду Львівської області від 12.02.2025 у справі № 914/654/24 на підставі пунктів 1, 2, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

4.2. Ухвалою Суду від 10.09.2025 оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду касаційної скарги Прокурора на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.06.2025 та рішення Господарського суду Львівської області від 12.02.2025 у справі № 914/654/24.

5. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

5.1. На підставі Державного акта на право постіи?ного користування землею серія Б № 083017 (083018) від 1989 року, якии? зареєстровании? в книзі запису державних актів на право користування землею, Рибгоспу "Комарне" Рибдільниці: "Катериничі", "Риболовка", "Центральна" надано в постіи?не користування для ведення рибного господарства земельну ділянку площею 606,90 га в межах згідно з планом землекористування.

5.2. Рішенням Бучалівськоі? сільськоі? ради Городоцького раи?ону Львівськоі? області № 69 від 17.12.2001 "Про затвердження матеріалів інвентаризаціі? земель ВАТ "Львівськии? облрибкомбінат філіі? "Рибне господарство - Комарно" затверджено ВАТ "Львівськии? облрибкомбінат філіі? "Рибне господарство - Комарно" в постіи?не користування земельну ділянку площею 299,1069 га. Земельну ділянку площею 10,8931 га віднесено до земель водного фонду (річка Верещиця). Зобов'язано підприємство оформити право користування земельною ділянкою площею 299,1069 га в межах згідно з планом користування, відповідно до вимог чинного законодавства.

5.3. Як вбачається з висновку Городоцького раи?онного відділу земельних ресурсів по технічніи? документаціі? з інвентаризаціі?, площа земельноі? ділянки постіи?ного користувача згідно з правовстановлюючими документами - 310 га, а згідно з технічною документацією - 299,1069 га. Характеристика земельноі? ділянки - північна околиця с. Катериничі, діючі ставки в заплаві річки Верещиця. За результатами розгляду технічноі? документаціі? рекомендовано видати правовстановлюючі документи на право постіи?ного користування земельною ділянкою площею 299,1069 га. Вилучити в запас 10,8931 га земель водного фонду. Цільове використання - для ведення рибного господарства.

5.4. Відповідно до кадастровоі? характеристики юридичноі? особи та і?і? землекористування (став "Катериничі") площа земельноі? ділянки становить 299,1069 га, в тому числі під водною поверхнею - 283,0369 га, під каналами - 0,3300 га, під дамбами - 14,2400 га та під господарськими будівлями - 1,5000 га, функціональне призначення земель - ведення рибного господарства, правовий статус земель - землі сільськогосподарського призначення.

5.5. Рішенням Бучалівськоі? сільськоі? ради Городоцького раи?ону Львівськоі? області №69 від 17.12.2001 "Про затвердження матеріалів інвентаризаціі? земель ВАТ "Львівськии? облрибкомбінат філіі? "Рибне господарство - Комарно" вирішено:

- затвердити Відкритому акціонерному товариству "Львівський облрибкомбінат" філії "Рибне господарство "Комарно" (надалі - ВАТ "Львівськии? облрибкомбінат філіі? "Рибне господарство - Комарно") в постійне користування земельну ділянку площею 299,1069 га;

- земельну ділянку площею 10,8931 га віднести до земель водного фонду (р. Верещиця);

- землевпоряднику Дебі І.В. внести зміни в земельно-облікову документацію;

- зобов'язати ВАТ "Львівський облрибкомбінат" оформити право на користування земельною ділянкою площею 299,1069 га в межах згідно з планом землекористування, відповідно до вимог чинного законодавства.

5.6. Відповідно до статуту ВАТ "Львівський обласний виробничий рибний комбінат" предметом діяльності товариства є, зокрема, вирощування ставкової риби, копчення риби, виробництво рибних консервів та ін., вирощування, заготівля сільськогосподарської продукції та ін.

5.7. Згідно з Державним актом на право постіи?ного користування землею № II - ЛВ №0045155, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право постіи?ного користування землею за №2, якии? видано на підставі рішення Бучалівськоі? сільськоі? ради № 69 від 17.12.2001, ВАТ "Львівськии? обласнии? виробничии? рибнии? комбінат" надано в постіи?не користування для виробничих потреб 299,1069 га землі в межах згідно з планом землекористування.

5.8. Технічна документація на земельну ділянку ВАТ "Львівськии? обласний виробничий рибний комбінат" пройшла державну землевпорядну експертизу, про що свідчить висновок експертизи, проведеної Львівським обласний управлінням земельних ресурсів від 26.12.2001 №517.

5.9. За змістом Інженерно-технічних висновків і пропозицій на покращення водозабезпечення ставків в рибогосподарстві "Комарно" Городоцького району Львівської області, розроблених Львівською гідрогеолого-меліоративною експедицієюДержводгоспу України у 2002 році, на основі проведеного рекогносцирувального обстеження ставків та прилеглої території, технічного нівелювання з визначенням висотного положення, картографічних матеріалів М 1 : 25000 нами отримано такі результати:

1. Система ставків рибного господарства "Комарно" функціонує з точки зору їх водозабезпечення за допомогою машинної водоподачі (2 насосних станції).

2. Подача води із нижче розташованого ставка "Остроруг" в даний час неможлива, так як його НПР нижчий на 0,95 м від НПР ставка "Карасівка".

3. Питання самотічної водоподачі на сьогодні актуальне і потребує вирішення, тому пропонується підключити до системи водопостачання ставків водотік б/н із села Переможне.

4. Гідрологічний режим водотоку потребує детального інженерного вивчення, в комплексі із водогосподарськими розрахунками ставків.

5. В геодезичному відношенні отримано такі співвідношення рівнів: а) НПР ставка "Карасівка" - відмітка 97,76 м; б) Меженний рівень в р. Верещиці - 94,97 м; в) НПР ставка №1 - 98,35 м; г) НПР ставка №2 - 98,71 м; д) рівень води в межень водотоку б/н нижче автодорожних труб - 98,72 м.

6. Самотічне водопостачання із водотоку б/н можливе (див.варіанти), яке буде значно полегшувати роботу насосних станцій, як в часі їх роботи так і в об?ємі перекачування (постачання).

5.10. Згідно з Інженерно-гідрологічними вишукування 2016 року Львівської гідрогеолого-меліоративної експедиції Львівського обласного управління водних ресурсів ставки на земельній ділянці площею 310 га у с. Катериничі Городоцького району були побудовані у 1920-1930 роках, на той час їх заповнення відбувалось по водопровідних каналах, за рахунок притоку ґрунтових вод та додатково використовувались насоси. Водночас, в процесі їх експлуатації умови самоплинного наповнення ставків погіршились у зв'язку із замуленням дна насосами та поглибленням дна річки Верещиця. Станом на 23.03.2016 комплекс ставків "Катериничі" не функціонує по своєму призначенню, вони безводні, їх ложе частково заростає рослинністю.

5.11. У 2017 році на замовлення Приватного акціонерного товариства "Львівськии? обласний виробничий рибний комбінат" (надалі - ПрАТ "Львівськии? обласний виробничий рибний комбінат") третьою особою було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельноі? ділянки в натурі (на місцевості), а 25.06.2020 відділом у Городоцькому раи?оні ГУ Держгекокадастру у Львівськіи? області здіи?снено державну реєстрацію земельноі? ділянки державноі? власності з кадастровим номером 4620981100:15:000:0002 площею 299,1069 га, категорія земель - землі водного фонду, цільове призначення - для рибогосподарських потреб, вид використання земельноі? ділянки - для виробничих потреб (витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 4620981100:15:000:0002 НВ-4615790692021 від 14.04.2021).

5.12. На підставі звернення ПрАТ "Львівськии? обласнии? виробничии? рибнии? комбінат", до якого долучено технічну документацію інвентаризаціі? земель ВАТ "Львівськии? облрибкомбінат філіі? "Рибне господарство - Комарно", у 2020 році третьою особою розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельноі? ділянки в натурі (на місцевості), якою змінено категорію та цільове призначення земельноі? ділянки кадастровии? номер 4620981100:15:000:0002, а саме - відповідно до Класифікаціі? видів цільового призначення земель ділянка віднесена до земель сільськогосподарського призначення, цільове призначення - для іншого сільськогосподарського призначення (код КВЦПЗ 01.13).

Вищенаведене стало підставою для внесення 30.12.2020 змін до відомостеи? Державного земельного кадастру щодо категоріі? та цільового призначення земельноі? ділянки кадастровии? номер 4620981100:15:000:0002 та відомостеи? про суміжних землекористувачів.

5.13. На підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 28.04.2021, посвідченого приватним нотаріусом Городоцького районного нотаріального округу Павлишин Х.М. 28.04.2021, реєстровий №362, укладеного між ТОВ "Компанія "Платинум" та ПрАТ "Львівський обласний виробничий рибний комбінат", Відповідач 2 набув у власність наступні будівлі і споруди: виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, загальною площею 507,2 кв. м що знаходиться за адресою: Львівська область Городоцький район, Бучалівська сільська рада урочище "Катериничі" будинок, 1 (будівля рибацького будинку літ.А-1 площею 91,8 кв. м, будівля рибацького дому літ.Б-1 загальною площею 68,0 кв. м, будівля складу літ. Г-1 загальною площею 323,8 кв. м, стави №1, №2, №3, №4, №5, став №6 виросний, №7 - став водопадаючий, № 8 -водонапуск водопадаючого ставу, №9-водонапуск виросного ставу, № 10 - водонапуск ставу ставу №5, №11 - водонапуск ставу №3, №12 -водонапуск ставу №2, №13- перепускна споруда ставу №1, №14- перепускна споруда ставу №4, №17- водовипуск ставу №5, №18 - водовипуск виросного ставу, № 19 - водовипуск водопадаючого ставу).

Вказане нерухоме майно розташоване на земельній ділянці кадастровий номер 462098:1100:15:000:0002 площею 299,1069 га, цільове призначення: 01.13 для іншого сільськогосподарського призначення, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, для виробничих потреб, яка розташована не території Бучалівської сільської ради Городоцького району Львівської області.

5.14. З метою реалізації права користування земельною ділянкою, яка до відчуження об'єктів нерухомості перебувала у постійному користуванні ПрАТ "Львівський обласний виробничий рибний комбінат" на праві постійного користуванні згідно Державного акту серії ЛВ № 004515 від 28.12.2001, Відповідач 2 звернувся з заявою до Комарнівської міської ради з проханням надати дозвіл на укладення договору оренди земельної ділянки.

5.15. На підставі рішення від 02.08.2021 №629 "Про надання Дозволу на розробку технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки для іншого сільськогосподарського призначення за межами с. Катериничі" Рада надала дозвіл на розроблення технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а також припинила право постійного користування ПрАТ "Львівський обласний виробничий комбінат" вказаною земельною ділянкою.

5.16. Надалі, Відповідач 2 подав до Ради розроблену технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка була затверджена рішенням Ради від 02.11.2021 № 996. Вказаним рішенням земельна ділянка надана в оренду Відповідачу 2 терміном на 15 років із орендною платою в розмірі 10 % від її нормативної грошової оцінки.

5.17. Рішенням від 03.02.2022 № 1557 Рада, за результатами розгляду листа Відповідача 2, внесла зміни в рішення від 02.11.2021 № 996, шляхом збільшення терміну оренди земельної ділянки до 25 років та встановлення орендної плати на перших 3 роки оренди в розмірі 5 % від її нормативної грошової оцінки, починаючи з 4 і до 25 року оренди - в розмірі 8 % від її нормативної грошової оцінки.

5.18. На підставі вказаних рішень 01.05.2023 між Радою та ТОВ "Компанія "Платинум" укладено оспорюваний договір оренди земельної ділянки.

5.19. Відповідні обставини слугували підставою для звернення Прокурора до суду з позовом з метою усунення порушень, пов'язаних із неправомірним визначенням правового статусу спірної земельної ділянки, захисту інтересів держави та відновлення належного правового режиму використання земель водного фонду.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Прокурора підлягає задоволенню з таких підстав.

6.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.3. Предметом позову є скасування державної реєстрації земельної ділянки, визнання недійсним договору оренди та зобов'язання повернути земельну ділянку, з підстав безпідставної зміни цільового призначення спірної земельної ділянки, помилковості віднесення її до земель сільськогосподарського призначення замість земель водного фонду, що виключає можливість укладення оспорюваного договору на відповідних умовах та необґрунтованості визначення розміру земельної ділянки, яка підлягає передачі в оренду як для обслуговування нерухомого майна (з підстав надмірності площі земельної ділянки порівняно з площею розташованої на ній нежитлової будівлі).

6.4. Виходячи з мотивів ухвалених судових рішень та аргументів касаційної скарги касаційне провадження у даному випадку охоплює питання правової кваліфікації земельної ділянки, відповідності її реєстрації та передачі в оренду вимогам закону, а також належності застосування судами міжнародних стандартів захисту права власності. Зокрема предметом касаційного дослідження у цій справі є перевірка того:

1) чи дійшли суди попередніх інстанцій обґрунтованого та правомірного висновку про належність спірної земельної ділянки до категорії земель сільськогосподарського призначення? чи належно та повно досліджено та оцінено доводи Прокурора про наявність підстав для віднесення цієї земельної ділянки до земель водного фонду, а також чи відповідає здійснена державна реєстрація вимогам законодавства?

2) чи узгоджується укладений договір оренди з вимогами законодавства, зокрема у частині визначення площі земельної ділянки для обслуговування нерухомого майна, а також чи здійснено належну оцінку доводів прокурора про надмірність переданої в оренду площі порівняно з площею розташованої на ній будівлі?

3) чи правильно судами застосовано концепцію захисту прав власності у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а також чи дотримано принцип справедливого балансу між приватним інтересом користувача і суспільною необхідністю у збереженні правового режиму земель водного фонду.

6.4. З приводу наведеного Суд зазначає таке.

Стосовно визначення та дослідження правового статусу спірної земельної ділянки як земель водного фонду.

6.5. Згідно з частинами першою та другою статті 18 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

6.6. Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

6.7. Статтею 1 Водного кодексу України визначено, що водний об'єкт - це природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал (крім каналу на зрошувальних і осушувальних системах), а також водоносний горизонт). Відповідною нормою визначено, що ставок - штучно створена водойма місткістю не більше 1 млн. кубічних метрів; рибогосподарський водний об'єкт - водний об'єкт (його частина), що використовується для рибогосподарських цілей.

6.8. У статті 3 Водного кодексу України унормовано, що усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, крім каналів на зрошувальних і осушувальних системах; інші водні об'єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море.

6.9. За змістом частини першої статті 58 Земельного кодексу України, статті 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами.

6.10. Відповідно до статті 6 Водного кодексу України води (водні об'єкти) є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування.

6.11. У наведеній для порівняння Скаржником постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №903/909/16 визначено, що водний об'єкт не може бути відокремлений від земельної ділянки та бути самостійним (окремо від земельної ділянки, на якій він розташований) об'єктом прав та обов'язків

6.12. З викладеного слідує, що до земель водного фонду належать землі зайняті водними об'єктами, зокрема, штучною водоймою (ставком).

6.13. Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду, зокрема, відповідно до статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

6.14. За змістом пункту «а» частини третьої та частини четвертої статті 59 Земельного кодексу України землі водного фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і внутрішнього водного транспорту в порядку, встановленому законом.

6.15. Відповідно до статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проєктами землеустрою щодо їх відведення.

6.16. Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до статті 21 Земельного кодексу України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

6.17. Так, суди обох інстанцій, дослідивши доводи Прокурора щодо належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду, з підстав її розташування в межах прибережної захисної смуги річки Верещиця, та знаходження на відповідній земельній ділянці водних об'єктів (ставків) дійшли висновку про недоведеність таких обставин.

Аналізуючи матеріали справи в частині доводів Прокурора щодо розташування спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги річки Верещиця, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про непідтвердження такої обставини з огляду на відсутність належних і допустимих доказів.

Суди врахували, що зі змісту Технічної документації в 2001 році вбачається, що межа спірної земельної ділянки з жодної із сторін не проходить по контурах річки Верещиця. Більш того, відповідно до карток закладки межових знаків відстань до річки становить більше 25 м, враховуючи те, що межа проходить по підошві існуючої дамби.

При цьому було встановлено, що зі змісту долучених документів, у тому числі технічної документації на земельну ділянку, неможливо встановити точне проходження меж прибережної захисної смуги річки Верещиця, яка відповідно до вимог законодавства має становити 25 метрів.

З огляду на це, суди виснували, що Прокурором не надано доказів, які б підтверджували накладення меж спірної земельної ділянки на межі прибережної захисної смуги, а відтак, відповідні доводи є необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними доказами.

6.18. Поряд з цим, аналізуючи матеріали справи на предмет знаходження на спірній земельній ділянці водних обєктів (ставків) суди дійшли суперечливих висновків.

З одного боку, судами встановлено, що відповідно до Державного акта на право користування землею серії Б № 083017(18) від 1989 року земельна ділянка площею 310,00 га ("Катериничі") перебувала у користуванні рибгоспу "Комарне", на якій були облаштовані ставки, реконструкція яких у 1983- 1985 роках передбачала їх функціонування за рахунок водопостачання з річки Верещиця через насосні станції. Виходячи з цього, судами було констатовано факт існування на зазначеній земельній ділянці водних об'єктів у складі масиву площею 310,00 га.

З іншого боку, пославшись на рішення Бучалівської сільської ради від 17.12.2001 № 69 та виданий на його підставі Державний акт на право постійного користування землею серії II-ЛВ № 004515, суди вказали, що з користування ВАТ "Львівський обласний виробничий рибний комбінат" було вилучено земельну ділянку площею 10,8931 га та віднесено її до земель водного фонду (р. Верещиця), тоді як земельна ділянка площею 299,1069 га залишилася у користуванні товариства як землі сільськогосподарського призначення.

6.19. У такий спосіб судами фактично зроблено висновок, що, попри початкове визнання всієї площі у 310,00 га як території, на якій розташовувалися ставки, у подальшому лише окрема її частина (10,8931 га) була віднесена до земель водного фонду, тоді як решта (299,1069 га), до складу якої увійшла спірна ділянка, залишилася віднесеною до земель сільськогосподарського призначення.

6.20. Разом з тим, судами не було здійснено належного аналізу підставності такого розмежування, не досліджено обставини, які могли б підтвердити обґрунтованість висновку про віднесення частини земель до водного фонду, а решти - саме до сільськогосподарських угідь.

6.21. При цьому Прокурор у своїх поясненнях у суді першої інстанції неодноразово наголошував на фактичному існуванні ставків як на момент 2001 року, так і на момент виникнення спірних правовідносин, акцентуючи увагу на відсутності будь-яких доказів їх осушення (ліквідації).

6.22. Одночасно, вказуючи на недоведеність матеріалами справи факту знаходження на спірній земельній ділянці водних об'єктів (ставків), суди врахували,

- що реєстрація спірної земельної ділянки 30.12.2020 проведена державним кадастровим реєстратором відповідно до вимог Закону України "Про Державний земельний кадастр" на підставі Технічної документації із землеустрою, при розробленні якої враховано дані про спірну земельну ділянку, зазначені у правовстановлюючих та інших документах, виданих повноважними органами, а з боку Прокурора не доведено фактичне знаходження водних об'єктів на спірній земельній ділянці.

- судом першої інстанції взято до уваги, що спірна земельна ділянка була надана Рибному господарству "Комарне" як філії ВАТ "Львівський обласний виробничий рибний комбінат", 28.12.2001 на підставі рішення Бучалівської сільської ради № 69 від 17.12.2001 на підставі Державного акта на право постійного користування спірною земельною ділянкою площею 299,1069 га для виробничих потреб.

Місцевим господарським судом враховано матеріали технічної документації по інвентаризації земель та встановлення зовнішніх меж землекористування ВАТ "Львівський обласний виробничий рибний комбінат" (розробленої у 2001 році Державним регіональним проектно-розвідувальним інститутом "Львівдіпроводгосп") в частині пояснювальної записки та кадастрової характеристики, де зазначено, що земельна ділянка належить до категорії земель сільськогосподарського призначення, з цільовим призначенням - для ведення рибного господарства.

- 30.12.2020 державним кадастровим реєстратором було внесено виправлення до відомостеи? ДЗК, згідно з Технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельноі? ділянки в натурі (на місцевості), виконавець СПД Пархуць Руслан Богданович, у відомості щодо цільового призначення з 10.07 для рибогосподарських потреб на 01.13 для іншого сільськогосподарського призначення та категорію земель з землі водного фонду на землі сільськогосподарського призначення щодо земельноі? ділянки з кадастровим номером 4620981100:15:000:0002.

6.23. Водночас аргументи Прокурора були спрямовані на заперечення правомірності внесених відомостей з огляду на фактичний стан спірної земельної ділянки та її природні характеристики. Проте суди обмежилися лише констатацією наявних у матеріалах справи доказів, не здійснивши належної перевірки їх достатності й допустимості у співвіднесенні з доводами Прокурора.

6.24. Суд погоджується з аргументами Скаржника про те, що судами попередніх інстанцій не було надано оцінки доказам, поданим Прокурором на підтвердження існування на спірній земельній ділянці водних об'єктів у відповідний період.

Так, на підтвердження фактичного розташування на спірній земельній ділянці водних об'єктів з боку Прокурора до суду першої інстанції надавалось:

- технічна документація по інвентаризації земель та встановленню зовнішніх меж землекористування ВАТ "Львівський обласний виробничий рибний комбінат" (Том 2, а. с.133-182), дві технічні документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ПрАТ "Львівський обласний виробничий рибний комбінат" (Том 2, а. с. 1-132), у яких міститься інформація про знаходження на спірній земельній ділянці водних об'єктів та цільове використання землі для ведення рибного господарства;

- довідка про кількісну характеристику земельної ділянки, розподілення земель між власниками та користувачами (за даними форми 6-зем) на території Городоцького району Львівської області відділу Держгеокадастру у Городоцькому районі Львівської області ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 11.03.2016 № 1308-0.2-536/9-16- АП, (Том 2, а. с. 48), у якій міститься інформація, що на спірній земельній ділянці знаходяться ставки площею 297,6069 га;

- інформація Басейнового управління водних ресурсів річок Західного Бугу та Сяну № 18/1645 від 16.11.2023 (Том 1, а. с. 159), у якій містяться відомості, що за наслідками інвентаризації у 2021 році на спірній земельній ділянці встановлено розташування ставкового господарства орієнтовною площею 286,10 га та гідротехнічних споруд;

- Анкета водного об'єкта № 3/23/1 2021 № 4606021001 (Том 1, а. с.160), у якій міститься інформація, що площа водного об'єкта на спірній земельній ділянці складає 286,1 га та інформація про гідротехнічні споруди.

6.25. Втім, суди попередніх інстанцій залишили зазначену документацію поза увагою, не надавши їй належної правової оцінки як окремо, так і у взаємозв'язку з іншими доказами та доводами Прокурора, що свідчить про неповноту дослідження обставин справи.

6.26. За встановленими судами попередніх інстанцій обставинами у 2017 році на замовлення ПрАТ "Львівськии? обласний виробничий рибний комбінат" третьою особою було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельноі? ділянки в натурі (на місцевості), а 25.06.2020 відділом у Городоцькому раи?оні ГУ Держгекокадастру у Львівськіи? області здіи?снено державну реєстрацію земельноі? ділянки державноі? власності з кадастровим номером 4620981100:15:000:0002 площею 299,1069 га, категорія земель - землі водного фонду, цільове призначення - для рибогосподарських потреб, вид використання земельноі? ділянки - для виробничих потреб.

Тобто, за матеріалами технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) спірна земельна ділянка, на підставі якої 25.06.2020 відділом у Городоцькому районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області було здійснено її державну реєстрацію, була віднесена до категорії земель водного фонду з визначеним цільовим призначенням - для рибогосподарських потреб.

Між тим на підставі звернення ПрАТ "Львівськии? обласнии? виробничии? рибнии?? комбінат", до якого долучено технічну документацію інвентаризаціі? земель ВАТ "Львівськии? облрибкомбінат філіі? "Рибне господарство - Комарно", у 2020 році третьою особою розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельноі? ділянки в натурі (на місцевості), якою змінено категорію та цільове призначення земельноі? ділянки, а саме її віднесено до земель сільськогосподарського призначення, цільове призначення - для іншого сільськогосподарського призначення.

Вказане стало підставою для внесення 30.12.2020 змін до відомостеи? Державного земельного кадастру щодо категоріі? та цільового призначення земельноі? ділянки кадастровии? номер 4620981100:15:000:0002 та відомостеи? про суміжних землекористувачів.

6.27. Суд звертає увагу, що приписами частин першої-третьої статті 20 Земельного кодексу України в редакції на момент проведення державної реєстрації спірної земельноі? ділянки 30.12.2020 передбачалось, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проєктами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок. Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності провадиться: щодо земельних ділянок, розташованих у межах населеного пункту, - сільською, селищною, міською радою; щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, - районною державною адміністрацією, а щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, що не входять до території району, або в разі якщо районна державна адміністрація не утворена, - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною державною адміністрацією. Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки приватної власності, цільове призначення якої змінюється, розробляється на замовлення власника земельної ділянки без надання дозволу Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування на його розроблення. Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється в порядку, встановленому законом. Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, погодженого в порядку, встановленому статтею 186 -1 цього Кодексу, приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зміну її цільового призначення. Відмова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у зміні цільового призначення земельної ділянки або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

6.28. Втім, суди попередніх інстанцій, встановивши факт зміни категорії землі за цільовим призначенням, не дослідили питання дотримання порядку здійснення такої зміни відповідно до вимог земельного законодавства, зокрема положень статті 20 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Зокрема, судами не надано оцінки тому, чи приймалося уповноваженим органом відповідне рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки, чи погоджувалася така зміна у встановленому порядку, а також чи відповідали матеріали технічної документації із землеустрою вимогам законодавства у частині обґрунтованості та законності зміни категорії земель водного фонду на землі сільськогосподарського призначення.

6.29. При цьому суд звертає увагу, що положеннями статті 122 Земельного кодексу України в редакції на момент виникнення спірних правовідносин визначено повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.

За змістом статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради передають земельні ділянки у власність або у користування з відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб. Районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва. Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб. Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у межах їхніх територій передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Рада міністрів Автономної Республіки Крим на території Автономної Республіки Крим передає земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст, що не входять до складу певного району, та за межами населених пунктів для всіх потреб, а також погоджує передачу таких земель у власність або у користування районними державними адміністраціями на їхній території для будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо). Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Земельні ділянки, що вилучаються, викуповуються або примусово відчужуються для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, надаються у користування для таких потреб органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, які прийняли рішення про їх вилучення, викуп або примусове відчуження для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.

З огляду на це, судам належало дослідити наявність у Ради повноважень щодо передачі спірної земельної ділянки у користування Відповідачу 2, з урахуванням її фактичного стану, категорії землі за цільовим призначення, а також перевірити, чи здійснювалось таке розпорядження у межах компетенції органу, визначеної земельним законодавством.

6.30. Втім, ураховуючи приписи статті 300 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції позбавлений повноважень самостійно надавати оцінку відповідним доказам у контексті встановлення фактичних обставин справи, оскільки така оцінка належить до виключної компетенції судів першої та апеляційної інстанцій.

6.31. Колегія суддів зазначає, що за умови фактичного заперечення Прокурором правомірності даних, відображених у Технічній документації із землеустрою від 2020 року, а також законності внесення 30.12.2020 державним кадастровим реєстратором виправлень до відомостей Державного земельного кадастру (щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з 10.07 "для рибогосподарських потреб" на 01.13 "для іншого сільськогосподарського призначення" та її категорії - із земель водного фонду на землі сільськогосподарського призначення стосовно спірної земельної ділянки), саме ці обставини й зумовили подання відповідної позовної вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Попри це, суди попередніх інстанцій, поклавши в основу своїх висновків відомості, відображені у зазначеній документації та кадастрових записах, фактично врахували їх як беззаперечне підтвердження правомірності визначення категорії земельної ділянки. При цьому залишено поза увагою, що суть позову полягала саме у спростуванні правомірності внесення таких відомостей та у вимозі їх скасування як незаконних.

Зазначене стосується й врахування судами змісту рішення Бучалівської сільської ради від 17.12.2001 № 69, яким спірну земельну ділянку було передано для виробничих потреб як землі сільськогосподарського призначення. Посилаючись на вказане рішення як на підставу визначення категорії земельної ділянки, суди обмежилися лише констатацією його змісту, не здійснивши належного аналізу його відповідності фактичному стану земель на час ухвалення рішення, а також вимогам земельного та водного законодавства. При цьому залишено поза увагою аргументи Прокурора щодо наявності на спірній ділянці водних об'єктів і гідротехнічних споруд у цей період, які могли зумовлювати віднесення земель до категорії земель водного фонду.

6.32. На необхідності повної та всебічної оцінки доказів при дослідженні фактичного стану земельної ділянки у випадку заперечення позивачем відомостей про категорію земельної ділянки, визначену у технічній документації із землеустрою, Верховний Суд наголосив у постанові від 20.03.2024 у справі № 707/1429/21.

За обставинами цієї справи прокурор, діючи в інтересах держави в особі сільської ради та управління захисних масивів водосховищ, звернувся до суду з позовом про скасування державної реєстрації права на земельну ділянку з одночасним припиненням речового права на неї, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її повернення, з підстав того, що за своїм фактичним станом спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, незважаючи на відомості, зафіксовані у затвердженому проекті землеустрою.

Верховний Суд в ході розгляду спору визначив, що за відсутності проведеної відповідної земельно-технічної експертизи у суду відсутні підстави безспірно стверджувати, що на момент прийняття оспорюваного рішення сільської ради про затвердження проектів землеустрою, спірна земельна ділянка не належала до земель водного фонду.

Ураховуючи зазначене, для повного встановлення обставин справи та ухвалення судового рішення, яке відповідатиме вимогам законодавства, колегія суддів Верховного Суду вказала на необхідність проведення земельно-технічну експертизу, оскільки суди не надали належної оцінки доказам сторін щодо належності чи неналежності спірної земельної ділянки до земель водного фонду.

6.33. Суд зазначає, що виходячи з аргументів Позивача про невідповідність фактичного стану спірної земельної ділянки інформації, зазначеній у Технічній документації із землеустрою 2020 року, суди не були позбавлені можливості з'ясувати ці обставини шляхом безпосереднього дослідження доказів за їх місцезнаходженням відповідно до статті 82 Господарського процесуального кодексу України.

6.34. Також в контексті зазначеного Суд зазначає таке.

6.35. Судами встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 28.04.2021, посвідченого приватним нотаріусом Городоцького районного нотаріального округу Павлишин Х.М. 28.04.2021, реєстровий №362, укладеного між Відповідачем 2 та ПрАТ "Львівський обласний виробничий рибний комбінат", Відповідач 2 набув у власність наступні будівлі і споруди: виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, загальною площею 507,2 кв. м що знаходиться за адресою: Львівська область Городоцький район, Бучалівська сільська рада урочище "Катериничі" будинок, 1 (будівля рибацького будинку літ.А-1 площею 91,8 кв. м, будівля рибацького дому літ.Б-1 загальною площею 68,0 кв. м, будівля складу літ. Г-1 загальною площею 323,8 кв. м, стави №1, №2, №3, №4, №5, став №6 виросний, №7 - став водопадаючий, № 8 - водонапуск водопадаючого ставу, №9-водонапуск виросного ставу, № 10 - водонапуск ставу ставу №5, №11 - водонапуск ставу №3, №12 -водонапуск ставу №2, №13- перепускна споруда ставу №1, №14- перепускна споруда ставу №4, №17- водовипуск ставу №5, №18 - водовипуск виросного ставу, № 19 - водовипуск водопадаючого ставу).

Вказане нерухоме майно розташоване на спірній земельній ділянці.

6.36. Таким чином, до переліку нерухомого майна, яке виступає предметом договору купівлі-продажу, включені не лише будівлі, але й водні об'єкти та гідротехнічні споруди, що мають спеціальний правовий статус та безпосередньо пов'язані з функціонуванням водних об'єктів.

6.37. За положенням статті 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

6.38. З огляду на вищезазначені норми права, землі, зайняті гідротехнічними спорудами, належать до земель водного фонду.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17.07.2024 у справі № 918/791/23, від 06.08.2025 у справі № 910/6579/24.

6.39. За положеннями статті 6 Водного кодексу України води (водні об'єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування.

Український народ здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради.

Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.

6.40. Щодо визначення гідротехнічної споруди як складової землі водного фонду наголошено у постановах Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 125/1227/22, від 05.06.2024 у справі № 128/1243/22, на які звертає увагу Скаржник при зверненні з касаційною скаргою.

6.41. Також колегія суддів визнає обґрунтованими аргументи Скаржника про те, що державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин; гідротехнічна споруда є інженерною спорудою, що виконує допоміжну функцію у здійсненні певних водогосподарських заходів як щодо використання водних ресурсів, так і для захисту від шкідливої дії води. Відповідно до висновків Верховного Суду гідроспоруда забезпечує функціонування водного об'єкта та не може існувати окремо від нього (постанова Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 911/30/22)

6.42. Отже, гідротехнічна споруда є річчю, призначеною для обслуговування іншої (головної) речі (земельної ділянки) і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю (частина перша статті 186 Цивільного кодексу України). Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина друга статті 186 Цивільного кодексу України).

6.43. При цьому відповідно до частини четвертої статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв'язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі.

6.44. З огляду на викладене, Суд погоджується, з аргументами Скаржника, що право власності на гідротехнічну споруду не може бути зареєстроване ні за ким, оскільки гідротехнічна споруда як окремий об'єкт права власності насправді не існує.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17.07.2024 у справі № 918/791/23, на яку у касаційній скарзі посилається Прокурор, від 06.08.2025 у справі № 910/6579/24.

6.45. Між тим, суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки обставині розташування на спірній земельній ділянці гідротехнічних споруд у контексті визначення її належності до відповідної категорії земель. Суди обмежилися лише констатацією, що спірна земельна ділянка надавалась для виробничих потреб (пункт 5.1 договору оренди земельної ділянки), а не для обслуговування гідротехнічних споруд. Втім така оцінка проведена без урахування правового значення наявності гідротехнічних споруд як невід'ємних об'єктів водного фонду, без співвіднесення з положеннями земельного та водного законодавства, а також без належної перевірки доводів і доказів Прокурора на підтвердження фактичного існування та використання зазначених гідротехнічних споруд.

6.46. Зважаючи на це колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки статусу спірної земельної ділянки за її цільовим призначенням, залишивши поза увагою необхідність врахування у сукупності всіх поданих Прокурором доказів, які подані на підтвердження наявності на ділянці водних об'єктів та гідротехнічних споруд, що мають істотне значення для правильного визначення правового режиму землі. Вказане виключає наразі можливість надання Судом належної оцінки правомірності визначення судами попередніх інстанцій правового статусу спірної земельної ділянки для правильної кваліфікацію спірних правовідносин у розрізі заявленого предмета позову.

Щодо дотримання вимог статей 120 та 134 Земельного кодексу України при визначенні площі земельної ділянки для обслуговування нерухомого майна.

6.47. За положеннями частини першої статті 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

6.48. Згідно з частиною першою статті 135 Земельного кодексу України порядок проведення земельних торгів, визначений цим Кодексом, є обов'язковим у разі, якщо на земельних торгах здійснюються продаж земельних ділянок державної та комунальної власності, передача їх у користування за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

6.49. Відповідно до частини першої стаття 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта до набувача такого об'єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об'єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об'єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об'єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

6.50. За змістом статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

6.51. Тобто, у даній справі право користування земельною ділянкою виникає не внаслідок процедур, передбачених статтями 134 та 135 Земельного кодексу України, які вимагають дотримання конкурентних засад, а на підставі спеціального правового регулювання, визначеного статтею 377 Цивільного кодексу України.

6.52. У постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20 зроблено правові висновки щодо порядку надання земельних ділянок державної чи комунальної власності без застосування конкурентних процедур.

Суд, виходячи із системного аналізу частини другої статті 124 та абзацу 2 частини другої статті 134 Земельного кодексу України, зазначив, що незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації вже існуючих об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належать на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання.

Таке правове регулювання з боку законодавця є виправданим і логічним та створює передумови одночасно як для усунення випадків покладення на власників таких об'єктів надмірного тягаря, пов'язаного з необхідністю оформлення права землекористування, так і для недопущення ухилення учасників земельних правовідносин від дотримання приписів законодавства щодо отримання земельних ділянок на конкурентних засадах та/або їх отримання з метою використання, що відрізняється від цільового використання об'єктів нерухомості, та/або у розмірі, який необґрунтовано значно перевищує площу таких об'єктів.

6.53. Правовідносини, які виникають на підставі статті 377 Цивільного кодексу України, де право користування земельною ділянкою виникає автоматично разом із набуттям права власності на нерухоме майно, можуть передбачати порушення, пов'язані з умовами передачі землі, зокрема її площі чи цільового використання.

6.54. На необхідність дослідження можливих порушень при визначенні площі земельної ділянки у саме у судовому порядку визначено Верховним Судом у постанові від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20.

Зокрема Верховний Суд зазначив, що у випадках подання позову з підстав надмірності площі земельної ділянки порівняно з площею розташованої на ній нежитлової будівлі, слід враховувати, що одним із можливих способів доказування, крім експертизи, є саме обставини наявності недоліків або неточностей у розробленому проекті землеустрою чи той факт, що проект землеустрою не відповідає вимогам закону або є необґрунтованим. Сама по собі констатація факту того, що площа відведеної земельної ділянки є більшою у математичному порівнянні з площею нерухомості, без обґрунтування належними та допустимими доказами, не може вважатися належним обґрунтуванням позову та не дає підстав для його задоволення.

6.55. З огляду на викладене, питання правомірності та обґрунтованості визначення площі переданої земельної ділянки потребує належного аналізу у судовому порядку. Таке дослідження має бути спрямоване на встановлення відповідності переданої площі фактичним потребам для обслуговування нерухомого майна, а також перевірку законності умов передачі земельної ділянки. Саме за наслідками оцінки таких обставин підлягає вирішенню питання про правомірність укладеного договору. У разі виявлення порушень, які свідчать про невідповідність переданих прав чинному законодавству або їх зловживання, відповідний договір має бути визнаний недійсним.

6.56. У судах попередніх інстанцій Прокурор обґрунтовував неможливість правомірного передання спірної земельної ділянки для виробничих потреб та експлуатації об'єктів нерухомості, посилаючись як на невідповідність її категорії за цільовим призначенням, так і на факт розташування на ній гідротехнічних споруд, які не можуть перебувати у приватній власності, що, у свою чергу, виключає правомірність передання ділянки для обслуговування у визначеному розмірі.

6.57. Суди обох інстанцій, розглядаючи спір, виходили з доведеності належності спірної земельної ділянки до категорії земель сільськогосподарського призначення за її цільовим використанням, у зв'язку з чим дійшли висновку про правомірність передання її в оренду, враховуючи, що ділянка надана для експлуатації розташованого на ній нерухомого майна та використання такого майна для виробничих потреб. Заперечуючи доводи Прокурора про необґрунтованість передання земельної ділянки у відповідному розмірі, суди зазначили, що сама по собі констатація факту того, що площа відведеної земельної ділянки є більшою у математичному порівнянні з площею нерухомості, без обґрунтування належними та допустимими доказами, не може вважатися належним обґрунтуванням позову та не дає підстав для його задоволення. З огляду на це суди дійшли висновку, що з урахуванням конфігурації, площі та характеристик спірної земельної ділянки вона є необхідною для забезпечення виробничої діяльності та належної експлуатації об'єктів нерухомого майна, інженерних і інших споруд, розташованих на ній.

6.58. Втім, суди попередніх інстанцій не здійснили належного дослідження цієї обставини. Зокрема, залишилися поза увагою питання фактичного існування гідротехнічних споруд, їх співвідношення із розташованими на земельній ділянці об'єктами нерухомого майна, а також не було з'ясовано реальну площу останніх. Суди не надали аналізу того, для обслуговування якої саме площі нерухомого майна ініціювалося питання про передання спірної ділянки відповідно до статті 120 Земельного кодексу України та чи включало воно фактично площу, надану як "для функціонування і обслуговування гідротехнічних споруд".

6.59. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що за приписами статті 120 Земельного кодексу України (залежно від редакції на момент виникнення права) передбачено перехід права на земельну ділянку у зв'язку з набуттям права на нерухоме майно.

За приписами частини другої статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Водночас сам по собі факт розташування об'єкта нерухомого майна на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні, набутій унаслідок придбання такого об'єкта, не зумовлює автоматичного виникнення у набувача права на земельну ділянку. Зазначене право може бути реалізоване виключно шляхом належного оформлення права власності або користування земельною ділянкою відповідно до вимог законодавства, яке визначає підстави, порядок та процедуру переходу прав на землю у зв'язку з переходом права власності на розташоване на ній нерухоме майно.

Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 23.11.2023 у cправі № 916/3030/22.

Разом з тим Суд звертає увагу, що передбачені статтею 120 Земельного кодексу України та статтею 377 Цивільного кодексу України правові механізми переходу прав на земельну ділянку у зв'язку з набуттям права власності на розташоване на ній нерухоме майно не можуть використовуватись як спосіб уникнення застосування вимог законодавства щодо передачі земельних ділянок на конкурентних засадах, зокрема у випадку, коли розмір земельної ділянки значно перевищує розмір нерухомого майна.

Щодо застосування судами концепції захисту права власності у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції

6.60. Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

6.61. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014).

6.62. У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності", ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту;

6.63. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

6.64. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності; отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення; справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач, внаслідок втручання в її право власності, понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно.

6.65. Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду"; втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності; принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання; "справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якої необхідно досягти, та засобами, які застосовуються; необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

6.66. Разом з тим Суд зазначає, що дослідження питання, пов'язаного із застосуванням судами концепції захисту права власності у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не може здійснюватися без встановлення ключових обставин, що характеризують спірні правовідносини. Зокрема, необхідним є визначення правового статусу спірної земельної ділянки, з'ясування правомірності її передання у користування та обґрунтованості площі такого відведення. Саме після встановлення цих обставин стає можливим застосування стандартів Конвенції щодо захисту права власності та оцінка дотримання судами принципу справедливого балансу між приватним інтересом користувача й суспільною необхідністю. Відтак дослідження зазначеного питання судами попередніх інстанцій повинно відбуватися у логічному та послідовному зв'язку з установленими фактичними обставинами, що визначають юридичну кваліфікацію спірних правовідносин.

6.67. Оскільки суди не встановили усіх обставин справи, не дослідили докази, які є важливими у спірних правовідносинах, не врахували практику Верховного Суду, а колегія суддів, з огляду на повноваження, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, не може самостійно встановлювати відповідні обставини, касаційну скаргу необхідно задовольнити, судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

6.68. Таким чином, підстави касаційного оскарження, вказані Скаржником, відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, знайшла підтвердження під час касаційного провадження.

6.69. При цьому, оскільки судами не було встановлено обставин спору, які мають ключове значення для розгляду справи, Суд не надає правову оцінку іншим аргументам Скаржника щодо неправильного застосування судами норм матеріального права.

6.70. З огляду на викладене, під час нового розгляду спору суд першої інстанції повинен здійснити повний, всебічний та об'єктивний аналіз фактичних обставин справи з урахуванням вимог процесуального закону та правових висновків Верховного Суду.

Зокрема, суду належить:

- надати правову оцінку статусу спірної земельної ділянки за цільовим призначенням, при цьому врахувати у сукупності всі подані Прокурором докази, які стосуються наявності на ділянці водних об'єктів та гідротехнічних споруд;

- перевірити дотримання порядку зміни цільового призначення спірної земельної ділянки відповідно до вимог статті 20 Земельного кодексу України, зокрема наявність рішення уповноваженого органу про таку зміну, її погодження у визначеному законом порядку та відповідність технічної документації вимогам земельного законодавства;

- перевірити правомірність та обґрунтованість державної реєстрації земельної ділянки, зокрема законність внесення 30.12.2020 змін до відомостей Державного земельного кадастру, встановивши, чи відповідали такі дії вимогам спеціального законодавства та чи були вони підтверджені належною землевпорядною документацією;

- наявність у Ради повноважень щодо передачі спірної земельної ділянки у користування Відповідачу 2, з урахуванням її фактичного стану, категорії землі за цільовим призначення, а також перевірити, чи здійснювалось таке розпорядження у межах компетенції органу, визначеної земельним законодавством;

- якщо суд дійде висновку про приналежність спірної земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення оцінити правові підстави й пропорційність передання земельної ділянки в оренду відповідно до статті 120 Земельного кодексу України, з огляду на фактичне призначення ділянки та її площу, співвіднести розмір наданої в оренду ділянки з реальною площею нерухомого майна, розташованого на ній, та з'ясувати, чи не включено до цього розміру землі, надані "для обслуговування гідротехнічних споруд";

- надати правову оцінку застосуванню стандартів захисту права власності у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, у контексті дотримання принципу справедливого балансу між приватними інтересами користувача земельної ділянки та суспільною необхідністю у збереженні правового режиму землі.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

7.2. Згідно з частинами першою та другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7.3. За змістом частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

7.4. Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

7.5. Під час нового розгляду справи господарському суду слід повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, дати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням учасників справи, якими вони обґрунтовували свої доводи й заперечення під час розгляду справи, і залежно від встановленого прийняти законне та обґрунтоване рішення.

8. Розподіл судових витрат

8.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури задовольнити.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.06.2025 та рішення Господарського суду Львівської області від 12.02.2025 у справі № 914/654/24 скасувати, а справу № 914/654/24 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко