15 жовтня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/13394/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,
секретаря судового засідання - Кондратюк Л. М.,
розглянувши касаційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2024 (колегія суддів: Іоннікова І. А., Михальська Ю. Б., Тищенко А. І.) у справі
за позовом Спеціалізованого лісогосподарського комунального підприємства "Орлан" до: 1) Хмельницької обласної військової адміністрації, 2) Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про визнання протиправним та часткове скасування розпорядження, скасування рішення та визнання права постійного користування,
за участі представників:
позивача - Підопригори Р. Б.,
відповідача-1 - Зайця Б. С.,
відповідача-2 - Талалай А. С.
1. Спеціалізоване лісогосподарське комунальне підприємство "Орлан" (далі - СЛКП "Орлан", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Хмельницької обласної військової адміністрації (далі - відповідача-1) та до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (далі - ДП "Ліси України", відповідача-2) про:
1) визнання противоправним та скасування розпорядження Хмельницької обласної військової адміністрації від 23.09.2022 № 347/2022-р "Про передачу в постійне користування земельних ділянок Державному підприємству "Ізяславське лісове господарство" (далі - ДП "Ізяславське лісове господарство") в частині надання в постійне користування ДП "Ізяславське лісове господарство": земельних ділянок з кадастровими номерами 6820385500:11:001:0147 - площею 98,0900 га та 6820385500:06:001:0001 - площею 76, 1902 га;
2) скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права постійного користування за ДП "Ізяславське лісове господарство", оформлену рішенням державного реєстратора:
- індексний номер 65649957 від 02.12.2022, щодо земельної ділянки з кадастровими номером 6820385500:11:001:0147 - площею 98,0900 га (номер запису про інше речове право 48591562, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2604059468060);
- індексний номер 656650655 від 02.12.2022, щодо земельної ділянки з кадастровими номером 6820385500:06:001:0001 - площею 76, 1902 га (номер запису про інше речове право 48597172, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2604303268060);
3) визнання за позивачем права постійного користування на земельні ділянки: 6820385500:11:001:0147-площею 98,0900га та 6820385500:06:001:0001-площею 76,1902 га.
Короткий зміст позовних вимог
2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням права постійного користування позивача спірними земельними ділянками.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
3. Рішенням Білогірської районної ради Хмельницької області від 17.05.2002 № 15 "Про створення спеціалізованого лісогосподарського комунального підприємства" вирішено створити СЛКП "Орлан" (позивач), затверджено його статут, делеговано права щодо управління спеціалізованим сільськогосподарським підприємством - управлінню сільського господарства та продовольства районної державної адміністрації.
4. Згідно з розпорядженням Білогірської районної державної адміністрації Хмельницької області від 15.11.2002 № 200/2002 "Про передачу земель лісового фонду" передано позивачу на праві постійного користування землі лісового фонду загальною площею 3323 га та зобов'язано останнього, зокрема, в п'ятимісячний термін виготовити і здійснити реєстрацію державного акта на право постійного користування землею. Додатком до вказаного розпорядження є відомість земель лісового фонду, які передаються в постійне користування позивачу та в якій зазначено сільські та селищні ради, в межах яких передається в користування земля та її площа.
5. Розпорядженням Білогірської районної державної адміністрації Хмельницької області від 18.01.2006 за № 9/2006-р "Про передачу в постійне користування земель лісового фонду" передано позивачу в постійне користування землі, зайняті лісовим фондом, за межами населених пунктів згідно з додатком, а саме: Гулівецька сільська рада - 366,28 га, Хорошівська сільська рада - 308,772 га та Ставищанська сільська рада - 753,956 га.
6. Отже, згідно з вказаними розпорядженнями позивачу було передано в постійне користування землі лісового фонду загальною площею 4752,00 га.
7. Так, на виконання розпоряджень позивачем у 2006 році були виготовлені акти на право постійного користування землею на 31 земельну ділянку та в 2018 році здійснено реєстрацію права постійного користування на 21 земельну ділянку.
8. Позивач у позові зазначив, що в 2019 році, було скликано першу лісовпорядну нараду, оформлену протоколом першої лісовпорядної наради з лісовпорядкування лісів спеціалізованого лісогосподарського комунального підприємства від 15.11.2019, що затверджений начальником Хмельницького обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України та Генеральним директором Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання.
9. На порядку денному серед ряду питань, які були оформлені протоколом, у зв'язку з необхідністю проведення базового лісовпорядкування, зумовлене змінами в лісовому фонді спеціалізованого лісогосподарського комунального підприємства та закінченням ревізійного періоду, в пункті 1 - ухвалено проведення в 2019 році польових лісовпорядних робіт спеціалістами Комплексної лісовпорядної експедиції ВО "Укрдержліспроект" на площі 3335 га за 1 розрядом лісовпорядкування позивача. У пункті 4 вказаного протоколу передбачено, що межі лісогосподарського підприємства, його площу прийняти у відповідності з державними актами на право постійного користування землею, а за їх відсутності - за узгодженими даними управління (відділами) Держгеокадастру та у відповідності до технічної документації.
10. Відповідно до рішення Білогірської районної ради від 18.09.2020 за № 15-47/2020 безоплатно передано зі спільної власності територіальних громад Білогірського району у власність Білогірської селищної ради Хмельницької області - СЛКП "Орлан" як цілісний майновий комплекс, а також рухоме майно, яке закріплене за цим підприємством. Згідно з додатком 1 до вказаного рішення площа лісових насаджень становить 3481,60 га.
11. Заступником начальника відділу управління у Білогірському районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області та директором позивача були узгоджені дані та складено акт за № 47 про те, що станом на 01.01.2022 площа земель лісового фонду позивача становить 3481,60 га, в тому числі за державними актами на право постійного користування - 2015,2 га, без державних актів - 1466,4 га.
12. Однак 23.09.2022 розпорядженням Хмельницької обласної військової адміністрації за № 347/2022-р "Про передачу в постійне користування земельних ділянок ДП "Ізяславське лісове господарство" надано в постійне користування ДП "Ізяславське лісове господарство" земельні ділянки державної форми власності загальною площею 709,7282 га (землі лісогосподарського призначення) для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг, які розташовані за межами населених пунктів на території Білогірської та Ямпільської селищних рад Шепетівського району, зокрема, земельні ділянки з кадастровими номерами 6820385500:11:001:0147 - площею 98,0900 га та 6820385500:06:001:0001 - площею 76, 1902 га.
13. 19.11.2022 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було здійснено державну реєстрацію права постійного користування за ДП "Ізяславське лісове господарство" (правонаступником якого є відповідач-2 - ДП "Ліси України") на підставі рішень державного реєстратора індексний номер 65649957 від 02.12.2022, щодо земельної ділянки з кадастровими номером 6820385500:11:001:0147 - площею 98,0900 га (номер запису про інше речове право 48591562, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2604059468060) та індексний номер 656650655 від 02.12.2022, щодо земельної ділянки з кадастровими номером 6820385500:06:001:0001 - площею 76, 1902 га (номер запису про інше речове право 48597172, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2604303268060).
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
14. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2023 у справі № 910/13394/23 відмовлено у задоволенні позову повністю.
15. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався, як на підставу позову. Суд зазначив, що на момент прийняття спірного розпорядження відповідача-1 від 23.09.2022 за № 347/2022-р в частині надання в постійне користування ДП "Ізяславське лісове господарство" земельних ділянок площею 98,0900 га та площею 76, 1902 га, відомості про зазначені земельні ділянки лісогосподарського призначення в Державному земельному кадастрі, відомості про право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою, а також відомості про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та права постійного користування земельною ділянкою відповідно до статті 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) були відсутні.
16. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2024 рішення суду першої інстанції скасоване, прийнято нове, яким позов задоволено.
17. Суд апеляційної інстанції встановив, що право постійного користування спірними землями лісогосподарського призначення позивач набув саме на підставі рішення Білогірської районної державної адміністрації Хмельницької області від 15.11.2002 № 200/2002, яке є чинним, а отже, таким, що підлягає виконанню. Суд також виходив з того, що відсутність у позивача державного акта на право постійного користування спірними землями лісогосподарського призначення не може свідчити про відсутність в останнього такого права, враховуючи триваючий характер оформлення землекористування, оскільки відповідне право вважається набутим у зв'язку з прийняттям радою рішення та подальшою державною реєстрацією такого права. При цьому державна реєстрація лише підтверджує існування в особи такого права.
Короткий зміст касаційної скарги
18. ДП "Ліси України" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
19. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункти 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), наполягаючи на ухваленні судом апеляційної інстанцій оскаржуваного судового рішення без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених:
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 щодо підтвердження існуючого речового права відповідача-2 на спірні земельні ділянки, без дослідження обставини відсутності речових прав позивача на вказані землі та порушення вимог пункту 5 розділу VIII Прикінцевих положень ЛК України;
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц щодо реєстраційного підтвердження речових прав, без дослідження даної обставини відносно обох відповідачів, в порушення вимог статті 236 ГПК України щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що входять у предмет доказування в спірних правовідносинах та мають значення для правильного вирішення спору по суті;
- у постановах Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 01.02.2023 у справі № 911/1838/20 щодо недійсності рішення державного органу, без обґрунтування порушення розпорядженням відповідача-1 вимог статті 144 Конституції України, пункту 1 Перехідних положень ЗК України та пункту 5 розділу VIII Прикінцевих положень ЛК України, які призвели до порушення речового права позивача;
- у постановах Верховного Суду від у справі 15.11.2021 № 906/620/19, від 10.05.2023 у справі № 920/1448/21 щодо моменту набуття речових прав та належного підтвердження речових прав відповідно до вимог законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, чим визнав за позивачем неіснуюче речове право на спірні земельні ділянки та позбавив такого права відповідачів.
20. Скаржник також вказує про порушення апеляційним судом норми матеріального права - пункту 5 розділу VIII Прикінцевих положень ЛК України, вимоги якого на позивача не розповсюджуються, оскільки позивача як юридичну особу (за відсутності правонаступності від правопопередників) зареєстровано лише 17.05.2002, тому посилання апеляційним судом на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 13.08.2024 у справі № 910/9909/23, є помилковим з огляду на застосування судом нерелевантної до спірних правовідносин норми.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
21. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а постанову суду апеляційної інстанції - залишити без змін.
22. Подані Хмельницькою обласною державною адміністрацією пояснення щодо касаційної скарги не можуть бути прийняті до розгляду разом із касаційною скаргою виходячи із наступного.
23. Згідно статті 297 ГПК України учасники справи мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До касаційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (ч.1). До заяви про приєднання до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору та докази направлення заяви іншим учасникам справи (ч.3).
24. Отже оскільки подані відповідачем-1 пояснення не містять обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, а за своєю суттю є приєднанням до касаційної скарги, однак нею не додано документу про сплату судового збору, а ГПК України не містить положень щодо надання строку для усунення недоліків стосовно приєднання до касаційної скарги, подані додаткові пояснення залишаються без розгляду.
Позиція Верховного Суду
25. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
26. За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
27. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
28. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
29. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
30. Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
31. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.
32. Водночас питання щодо належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з'ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19).
33. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.
34. Таким чином, з огляду на положення процесуального закону (зокрема статей 236, 237, 267, 270, 282, 301, 315 ГПК України) суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.
35. У справі, що розглядається, позивач звернувся до відповідачів з позовом про визнання противоправним та скасувати розпорядження, скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права постійного користування, оформленої рішенням державного реєстратора, та визнання за позивачем права постійного користування земельними ділянками.
Щодо визнання противоправним та скасування розпорядження Хмельницької обласної військової адміністрації від 23.09.2022 № 347/2022-р "Про передачу в постійне користування земельних ділянок ДП "Ізяславське лісове господарство"
36. Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
37. За статтею 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися i розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
38. У найбільш загальному вигляді "класична тріада" стосовно такого об'єкта прав, як земельна ділянка - це забезпечена правом можливість: панування над земельною ділянкою (право володіння, jus possidendi); видобування корисних властивостей земельної ділянки (право користування, jus fruendi); визначення долі (юридичної та фактичної) земельної ділянки волевиявленням самого власника (право розпорядження jus abutendi).
39. Закон визначає право власності як право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб (стаття 317 ЦК України). Суть власності полягає в умовно необмеженому (обмеження визначаються правопорядком і стосуються інтересів окремих осіб і суспільства в цілому) та винятковому пануванні особи над річчю. Оскільки "земельна ділянка" як індивідуалізована частина поверхні і відповідна частина простору є річчю (об'єктом цивільних прав) і, відповідно, майном (нерухомим майном), таке визначення підходить і до нього.
40. Згідно з розпорядженнями Білогірської районної державної адміністрації Хмельницької області за від 15.11.2002 № 200/2002 та від 18.01.2006 за № 9/2006-р позивачу було передано в постійне користування землі лісового фонду загальною площею 4752,00 га.
41. Станом на 01.01.2022 площа земель лісового фонду позивача становить 3481,60 га, в тому числі по державних актах на право постійного користування - 2015,2 га, без державних актів - 1466,4 га.
42. Судами також встановлено, що рішенням Білогірської селищної ради від 09.10.2020 за № 04-32/2020 прийнято у комунальну власність Білогірської селищної ради Хмельницького району зі спільної власності територіальних громад Білогірського району СЛКП "Орлан", як цілісний майновий комплекс та рухоме майно, яке закріплене за підприємством з 01 січня 2021 року; відповідно до додатку 1 до вказаного рішення, площа лісових насаджень становить 3481,60 га.
43. За встановлених обставин вбачається, що Хмельницька обласна військова адміністрація прийняла спірне розпорядження від 23.09.2022 № 347/2022-р "Про передачу в постійне користування земельних ділянок ДП "Ізяславське лісове господарство" вже після того, як районна державна адміністрація розпорядилася землями лісового фонду та передала право постійного користування, зокрема, і спірними земельними ділянками позивачу.
44. Cудами попередніх інстанцій не встановлено, що надані позивачу у постійне користування землі вибували із комунальної власності територіальних громад відповідних сільських та селищних рад.
45. З огляду на викладене вбачається, що Хмельницька обласна військова адміністрація не мала права розпоряджатись спірними земельними ділянками комунальної власності, тому оскаржуване позивачем розпорядження не породжує і відповідних прав.
46. За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду, якщо рішення органу державної влади, місцевого самоврядування виконане, вимога про визнання такого рішення недійсним не відповідає належному способу захисту, бо її задоволення не приводить до відновлення прав позивача. При цьому, якщо таке рішення не відповідає закону, воно не створює тих наслідків, на які спрямоване. Тому немає потреби оскаржувати таке рішення -позивач може обґрунтовувати свої вимоги, зокрема, незаконністю такого рішення.
47. Отже, зважаючи на викладене, сталу судову практику, за встановлених у цій справі обставин та спрямованість заявлених позовних вимог, вимога про визнання незаконним та скасування рішення місцевого органу державної влади у відповідній частині є неефективною, оскільки її задоволення не призведе до відновлення права, яке позивач вважає порушеним, тобто не дозволить ефективно відновити право постійного користування спірними земельними ділянками, тому така вимога не підлягає задоволенню, що свідчить про правильність висновку суду першої інстанції про відмову в позові у наведеній частині, проте з інших підстав, а саме - обрання неефективного способу захисту, а не з підстав його необґрунтованості.
Щодо скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права постійного користування за ДП "Ізяславське лісове господарство" земельними ділянками
48. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20, пункт 87).
49. Так, за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав. Таким чином, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав (записів до Державного реєстру прав). З відображенням таких відомостей (записів) у Державному реєстрі прав рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію. Отже, вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 152)). Пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за володільцем не є необхідним для ефективного відновлення права власника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 100), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29)).
50. Також Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)), незалежно від того чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 ЦК України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212 - 1215 ЦК України), чи в порядку примусового виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 року у справі №914/2618/16 (пункт 38), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21, пункт 5.38)).
51. Отже, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, якщо право власності неправомірно зареєстроване за відповідачем, то належному способу захисту прав відповідає позовна вимога про витребування нерухомого майна від відповідача, а не позовні вимоги про скасування рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, скасування рішення державного реєстратора, визнання права власності, припинення права власності чи будь-які інші позовні вимоги.
52. Натомість, заявляючи позовні вимоги про скасування державної реєстрації права постійного користування ДП "Ізяславське лісове господарство" на спірні земельні ділянки площею площею 98,0900 га та 76, 1902 га, позивач вказує, що йому належить право постійного користування земельними ділянками. При цьому право власності на цю землю у позивача відсутнє.
53. Оскільки право на позов, який спрямований на захист володіння нерухомим майном (землею), належить саме власнику цього майна, то суб'єкт права постійного користування земельною ділянкою не має права звертатися до суду з таким позовом (зокрема, з позовом про витребування земельної ділянки).
54. Водночас у справі, що розглядається, позивач прагне добитися захисту та безперешкодної реалізації свого права постійного користування спірними земельними ділянками: 6820385500:11:001:0147 - площею 98,0900га та 6820385500:06:001:0001 - площею 76,1902 га, тому єдиною належною та ефективної вимогою у даному випадку буде вимога про визнання права постійного користування. Таке рішення суду буде підставою для внесення до Державного реєстру речових прав відомостей про відповідне речове право позивача на такі земельні ділянки. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 911/1153/23.
55. Отже, заявлені у цій справі вимоги позивача в частині скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права постійного користування за ДП "Ізяславське лісове господарство" спірними земельними ділянками не відновлять його право постійного користування землею, а обраний спосіб захисту порушеного права є неналежним, що є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині заявлених вимог, тому така вимога не підлягає задоволенню, що свідчить про правильність висновку суду першої інстанції про відмову в позові у наведеній частині, проте з інших підстав, а саме обрання неефективного способу захисту, а не з підстав його необґрунтованості.
Щодо визнання за позивачем права постійного користування земельними ділянками
56. Позивачем також заявлено вимогу про визнання за ним права постійного користування земельними ділянками: 6820385500:11:001:0147 - площею 98,0900 га та 6820385500:06:001:0001 - площею 76,1902 га.
57. У разі подання позову про визнання права обов'язковою умовою для його задоволення є встановлення наявності тих матеріально-правових фактів, з якими закон пов'язує виникнення цього права.
58. Передумовами та матеріальними підставами для захисту невизнаного/оспорюваного права у судовому порядку є підтверджена належними доказами наявність цього права у позивача та його невизнання або оспорювання відповідачем.
59. У цій справі для встановлення наявності у позивача підстав для захисту права вирішальним є з'ясування того, чи набув він у встановленому законом порядку права постійного користування земельними ділянками, щодо яких наявний спір.
60. Позивач доводить, що його право постійного користування земельними ділянками виникло на підставі чинних розпоряджень Білогірської районної державної адміністрації від 15.11.2002 № 200/2002 та від 18.01.2006 за № 9/2006-р, що підтверджується належними доказами, а тому відсутність державного акта на право постійного користування не свідчить про припинення такого права. Водночас спірне розпорядження Хмельницької обласної військової адміністрації від 23.09.2022 № 347/2022-р "Про передачу в постійне користування земельних ділянок ДП "Ізяславське лісове господарство" прийнято за відсутності законних підстав для припинення вже існуючого права постійного користування позивача.
61. Як встановлено судом апеляційної інстанції, на час прийняття рішення Білогірської районної державної адміністрації Хмельницької області від 15.11.2002 № 200/2002, остання діяла в межах наданих їй статтями 6, 9, 13 ЛК України, статтею 19 Земельного кодексу УРСР повноважень, припиняючи право колективної власності на земельні ділянки лісового фонду та передаючи їх у комунальну власність на праві постійного користування позивачеві.
62. Земельний кодекс УРСР втратив чинність з 01.01.2002 у зв'язку із прийняттям та вступом у дію ЗК України від 25.10.2001.
63. Частиною 1 статті 92 ЗК України (тут і надалі в редакції, чинній на час винесення спірного розпорядження відповідачем-1) передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
64. Право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.
65. Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди враховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140- 149 ЗК України. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 та у постановах Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 927/135/22, від 07.10.2020 у справі № 922/2751/19.
66. Як встановлено судом апеляційної інстанції, право постійного користування спірними землями лісогосподарського призначення позивач набув саме на підставі рішення Білогірської районної державної адміністрації Хмельницької області від 15.11.2002 № 200/2002.
67. В контексті аргументів касаційної скарги щодо нерелевантності висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13.08.2024 у справі № 910/9909/23 та від 15.11.2021 у справі № 906/620/19, які зазначив суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові, колегія суддів зазначає наступне.
68. Верховний Суд у постанові від 13.08.2024 у справі № 910/9909/23, з посиланням на пункт 5 розділу VІІІ "Прикінцеві положення" ЛК України виснував щодо належних доказів підтвердження наявності у спеціалізованого лісогосподарського підприємства права постійного користування землями лісогосподарського призначення, якими є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
69. У постанові Верховного Суду від 15.11.2021 у справі № 906/620/19 викладено висновок, відповідно до якого право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов'язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду (пункт 85 постанови). У цій постанові Верховний Суд також дійшов висновку, що право постійного користування землею, яке виникло в суб'єкта господарювання до набрання чинності ЗК України - 01 січня 2002 року, продовжує зберігатися у подальшому, а отже, може переходити від підприємства до його правонаступника навіть якщо чинне законодавство вже не передбачає підстав для набуття права постійного користування землею для такої особи.
70. Скаржник наполягає на тому, що відмінною обставиною у вказаних справах є те, що розпорядження, за яким позивач набув право постійного користування спірними земельними ділянками видане 15.02.2022, тобто вже за чинності ЗК України в редакції Закону №2768, водночас у справах № 910/9909/23 та №906/620/19 розпорядження про передачу у постійне користування земельними ділянками винесені до 01.01.2022, тобто до введення в дію ЗК України в новій редакції.
71. Пункт 1 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України від 25.10.2001 передбачає, що рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.
72. З 10.07.2022 набув чинності Закон України від 20.06.2022 № 2321-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів", відповідно до якого пункт 5 розділу VІІІ "Прикінцеві положення" ЛК України викладено у такій редакції: "До здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності ЗК України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування".
73. З огляду на прийняття рішення Білогірською районною державною адміністрацією Хмельницької області - 15.11.2002, тобто після введення в дію ЗК України пункт 5 розділу VIII Прикінцевих положень ЛК України, не застосовується до спірних правовідносин.
74. Колегія суддів зазначає, що висновки в цих постановах не впливають на результат вирішення цього спору, оскільки як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, розпорядження Білогірської районної державної адміністрації Хмельницької області від 15.11.2002 № 200/2002 про надання у постійне користування земельних ділянок позивачу є чинним, право постійного користування позивача не є припиненим, а відсутність у позивача державного акта на право постійного користування земельними ділянками свідчить про те, що визначена законом процедура набуття землекористувачем такого права не завершена. Тому за встановлених судами обставин у відповідача-1 не виникло права розпоряджатися спірними земельними ділянками.
75. Частиною 1 статі 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
76. За встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог в частині визнання за СЛКП "Орлан" Білогірської селищної ради права постійного користування земельними ділянками: 6820385500:11:001:0147 - площею 98,0900 га, 6820385500:06:001:0001 - площею 76,1902 га, що є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас посилання суду апеляційної інстанції на постанови Верховного Суду від 13.08.2024 у справі № 910/9909/23 та від 15.11.2021 у справі № 906/620/19 не вплинуло на обґрунтованість висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
77. У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував підтвердження існуючого речового права відповідача-2 (ДП "Ліси України"), без дослідження підтвердження речових прав позивача, з посиланням на правові висновки Верховного Суду (зазначені у пункті 19 постанови) щодо підтвердження речового права. Водночас, колегія суддів зазначає, державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовану презумпцію права такої особи, водночас у справі, що розглядається метою позову є спростування права розпорядження спірними земельними ділянками у відповідача-1, за відсутності припинення права постійного користування спірними земельними ділянками позивача. Відтак, суд відхиляє доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків викладених у постановах Верховного Суду щодо від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц , від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 01.02.2023 у справі № 911/1838/20, від 15.11.2021 № 906/620/19, від 10.05.2023 у справі № 920/1448/21, оскільки у справі, що розглядається, та в наведених скаржником справах суди встановили різні фактичні обставини та прийняли відповідні рішення, що не свідчить про різне застосування одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.
78. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.
79. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК, що кореспондується з пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК, скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції надав неналежну оцінку доказам, не обґрунтував незаконність спірного розпорядження як такого, що порушує речові права позивача, а також помилково застосував до спірних правовідносин пункт 5 розділу VIII Прикінцевих положень ЗК України.
80. Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
81. За змістом статті 74 зазначеного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
82. Відповідно до положень статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
83. Статтею 86 ГПК України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
84. Відповідно до частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
85. Стаття 77 ГПК України визначає, що допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
86. Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
87. Верховний Суд відзначає, що чинний ГПК України не містить таке поняття як "достатність" доказів, натомість законодавцем запроваджено новий стандарт доказування - "вірогідність доказів".
88. Верховний Суд наголошує, що стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
89. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
90. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
91. Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
92. У справі, що переглядається, судом апеляційної інстанції на підставі власної оцінки доказів встановлено те, що право постійного користування спірними землями лісогосподарського призначення позивач набув на підставі рішення Білогірської районної державної адміністрації Хмельницької області від 15.11.2002 № 200/2002, яке є чинним та підлягає виконанню.
93. Водночас скаржник у касаційній скарзі не спростував вказаних висновків суду апеляційної інстанції.
94. Верховний Суд підкреслює, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (аналогічний висновок Великої Палати Верховного Суду викладено у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц та Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду - у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).
95. За встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог в частині визнання за СЛКП "Орлан" Білогірської селищної ради права постійного користування земельними ділянками: 6820385500:11:001:0147 - площею 98,0900 га, 6820385500:06:001:0001 - площею 76,1902 га.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
96. Згідно із частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
97. Суд відповідно до частин першої, третьої статті 311 ГПК України також скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
98. Враховуючи те, що колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення ради, а також в частині скасування запису про державну реєстрацію права власності із залишенням в силі рішення суду першої інстанції в цій частині з власних мотивів - касаційна скарга ДСГП "Ліси України" підлягає задоволенню частково.
99. При цьому колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування постанови апеляційного суду в іншій частині позовних вимог. За таких обставин касаційна скарга в цій частині не підлягає задоволенню.
100. Оскільки Верховний Суд ухвалою від 06.08.2025 зупинив дію постанови Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2024 у справі № 910/13394/23 у справі до закінчення її перегляду в касаційному порядку, дію оскаржуваної постанови необхідно поновити у відповідності до приписів частини третьої статті 332 ГПК України.
Судові витрати
101. Згідно з приписами статті 129 ГПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
102. СЛКП "Орлан" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Хмельницької обласної військової адміністрації та до ДП "Ліси України" про:
1) визнання противоправним та скасування розпорядження Хмельницької обласної військової адміністрації від 23.09.2022 № 347/2022-р "Про передачу в постійне користування земельних ділянок ДП "Ізяславське лісове господарство" в частині надання в постійне користування ДП "Ізяславське лісове господарство": земельних ділянок з кадастровими номерами 6820385500:11:001:0147 - площею 98,0900 га та 6820385500:06:001:0001 - площею 76, 1902 га;
2) скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права постійного користування за ДП "Ізяславське лісове господарство", оформлену рішенням державного реєстратора:
- індексний номер 65649957 від 02.12.2022, щодо земельної ділянки з кадастровими номером 6820385500:11:001:0147 - площею 98,0900 га (номер запису про інше речове право 48591562, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2604059468060);
- індексний номер 656650655 від 02.12.2022, щодо земельної ділянки з кадастровими номером 6820385500:06:001:0001 - площею 76, 1902 га (номер запису про інше речове право 48597172, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2604303268060);
3) визнання за позивачем право постійного користування на земельні ділянки: 6820385500:11:001:0147 - площею 98,0900га та 6820385500:06:001:0001 - площею 76,1902 га.
103. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
104. Позаяк у цій справі задоволенню підлягає позовна вимога про визнання права постійного користування, з відповідача-2 на користь позивача слід стягнути сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2684,00 грн за подання позовної заяви та сплачений позивачем судовий збір у розмірі 4026, 00 грн за подання апеляційної скарги.
105. Натомість у зв'язку із частковим задоволенням касаційної скарги на користь відповідча-2 з позивача варто стягнути витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у сумі 10 736,00 грн.
106. Отже, на користь СЛКП "Орлан" має бути стягнуто 6710,00 грн, а на користь ДП "Ліси України" слід стягнути 10 736,00 грн.
107. Верховний Суд звертає увагу на те, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (частина одинадцята статті 129 ГПК України).
108. Оскільки на СЛКП "Орлан" покладається більша сума судових витрат, воно має сплатити на користь ДП "Ліси України": 10736,00 грн - (2684,00 + 4026,00 грн)=4 026,00 грн.
Керуючись статтями 240, 300, 308, 309, 311, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2024 у справі № 910/13394/23 скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування розпорядження Хмельницької обласної військової адміністрації від 23.09.2022 № 347/2022-р "Про передачу в постійне користування земельних ділянок Державному підприємству "Ізяславське лісове господарство" в частині надання в постійне користування Державному підприємству "Ізяславське лісове господарство": земельних ділянок з кадастровими номерами 6820385500:11:001:0147 - площею 98,0900 га, 6820385500:06:001:0001 - площею 76,1902 га та в частині скасування державної реєстрації права постійного користування за Державним підприємством "Ізяславське лісове господарство", а рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2023 в цих частинах - змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2024 у справі № 910/13394/23 в частині задоволення позовних вимог про визнання за Спеціалізованим лісогосподарським комунальним підприємством "Орлан" Білогірської селищної ради права постійного користування на земельні ділянки: 6820385500:11:001:0147 - площею 98,0900 га, 6820385500:06:001:0001 - площею 76,1902 га - залишити без змін.
4. Поновити дію постанови Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2024 у справі № 910/13394/23.
5. Стягнути зі Спеціалізованого лісогосподарського комунального підприємства "Орлан" (30200, Хмельницька область, Білогірський район, смт. Білогір'я, вул. Шевченка, будинок 46; код ЄДРПОУ 31919374) на користь Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (01601, м. Київ, вул. Руставелі Шота, будинок 9а; код ЄДРПОУ 44768034) витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 026,00 грн (чотири тисячі двадцять шість грн 00 коп).
6. Доручити господарському суду першої інстанції видати відповідний наказ.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснов
Суддя Г. М. Мачульський
Суддя Л. І. Рогач