21 жовтня 2025 року м. ЧернівціСправа № 926/2093/25
Суддя Господарського суду Чернівецької області Миронюк Сергій Олександрович, за участю секретаря судового засідання Косован А.А., розглянувши матеріали справи
за позовом Чернівецької міської ради, м. Чернівці
до товариства з обмеженою відповідальністю “ТД Максар», м. Чернівці
про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 433083,27 грн.
представники сторін
від позивача - Лелюк Х.М.
від відповідача - не з'явився
Чернівецька міська рада звернулася до Господарського суду Чернівецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “ТД Максар» про стягнення заборгованості в сумі 433083,27 грн., з яких: 346320,00 грн - безпідставно збережені кошти пайової участі, 65272,45 грн - інфляційні втрати, 21490,82 грн - 3% річних.
В обгрунтування позовних вимог зазначено, що в порушення вимог чинного законодавства відповідач, як замовник будівництва на об'єкті «Будівництво магазину медичної техніки з консультативним центром» по вул. Руська, 183-А в м. Чернівці не сплатив до місцевого бюджету кошти пайової участі у розвитку інфраструктури м. Чернівці, шо порушує інтереси відповідної територіальної громади та держави.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.06.2025 справу №926/2093/25 передано на розгляд судді Миронюку С.О.
Ухвалою від 27.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23.07.2025.
Ухвалою від 23.07.2025 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 25.09.2025.
Ухвалою від 25.09.2025 закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті на 21.10.2025.
В судовому засіданні 21.10.2025 представник позивача просив задовольнити позовні вимоги, представник відповідача у судове засідання не з'явився.
В силу приписів ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Згідно ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Суд зазначає, що у зв'язку з відсутністю у відповідача зареєстрованого електронного кабінету, ухвали по справі №926/2093/25 з повідомленням про дату, час і місце судового засідання надсилались на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу відповідача рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
До суду повернулися без вручення адресовані відповідачу поштові відправлення з ухвалами суду з зазначенням причин невручення “за закінченням терміну зберігання».
Виходячи зі змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, суд дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.08.2020 року у справі № 904/2584/19.
Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 року у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 1, 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Крім того, за змістом статті 2 Закону України “Про доступ до судових рішень», кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Ухвали суду у даній справі оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відтак, відповідач мав можливість ознайомитися з текстом цих ухвал.
Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відтак, враховуючи належне повідомлення сторін про дату, час і місце проведення судового засідання, з метою дотримання балансу прав та інтересів сторін у справі, дотримання розумності строку розгляду справи та за умови достатності наявних у справі матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд дійшов висновку про те, що неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши думку представника позивача щодо суті позовних вимог, суд зазначає наступне.
На підставі рішення Чернівецької міської ради від 09.08.2017 №817 між позивачем та ТОВ «ТД МАКСАР» укладено договір оренди землі від 11.09.2017 №10597, відповідно до якого відповідач приймає в строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 7310136600:32:003:0055, загальною площею 0,0287 га. для будівництва магазину з офісними приміщеннями, яка знаходиться за адресою: вул. Руська, 183-А у м.Чернівці.
В подальшому ТОВ «ТД МАКСАР» отримало містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва за вказаною адресою, що затверджені наказом Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради від 07.11.2018 №315-МУО.
На виконання статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» Відповідачем подано до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1)/про зміну даних у повідомленні про початок виконання будівельних робіт щодо об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1) від 12.07.2019 №ЧВ061191932024, яке пізніше (06.04.2023) було відкориговане, шляхом подання змін через помилкове зазначення кадастрового номера земельної ділянки.
Відповідно до зазначеного повідомлення ТОВ «ТД МАКСАР» повідомляє про початок виконання будівельних робіт, а саме: «Будівництво магазину медичної техніки з консультативним центром» по вул. Руська, 183-А в м.Чернівці, що знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 7310136600:32:003:0055 та загальною площею 1418 м.кв.
Завершальною стадією вказаних дій стала реєстрація ТОВ «ТД МАКСАР» у Реєстрі будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва декларації про готовність до експлуатації об'єкта від 27.04.2023 №ЧВ 101230420662.
Кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією складає 8658000,00 тис.грн.
У вказаній декларації Відповідач в графі «Пайова участь» зазначив, як підставу звільнення від сплати пайової участі - пункт 13 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 №132-ІХ.
Відповідно до інформації Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради заява від Замовника щодо визначення розміру пайової участі по Об'єкту будівництва до Чернівецької міської ради не надходила.
З матеріалів справи вбачається, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Чернівці між Чернівецькою міською радою і Замовником по даному Об'єкту будівництва не укладався.
На адресу Відповідача надсилався лист-претензія від 22.05.2025 № 24/01 - 08/3 07/780 про необхідність сплати заборгованості, однак, відповідачем кошти не сплачені, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України “Про регулювання містобудівної діяльності» № 3038-VI від 17.02.2011.
Відповідно до статті 1, частини 1 статті 2 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, замовником будівництва є фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
До 01.01.2020 відносини щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту врегульовувалися приписами статті 40 вказаного Закону.
Відповідно до частини другої статті 40 Закону №3038-VI замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно- транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 3038-VI полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.
Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію (частини п'ята та дев'ята статті 40 Закону № 3038-VI, чинної на момент виникнення спірних правовідносин).
Зі змісту статті 40 Закону № 3038-VI випливає, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов'язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов'язковим на підставі закону.
Аналогічні за змістом висновки були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №911/594/18, від 22.08.2018 у справі №339/388/16-ц, від 22.09.2021 у справі №904/2258/20.
За змістом зазначених норм, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов'язання повинно бути виконане до прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
01 січня 2020 року набув чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» № 132-IX від 20 вересня 2019 року (далі - Закон № 132-IX), яким з 01.01.2020 виключено статтю 40 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності», що регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-IX договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
Згідно Закону № 132-ІХ та прикінцевих і перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.
Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.
Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов'язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.
У певних випадках після скасування нормативного акту має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.
Стаття 40 Закону № 3038-VI визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію. Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання.
Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону № 3038-VI після втрати нею чинності.
Крім того, пунктом 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 1 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.
Наведені вище правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19.
Відповідно до Закону № 132-ІХ статтю 40 Закону № 3038-УІ виключено з 1 січня 2020 року.
Таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього статтею 40 Закону № 3038-УІ обов'язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.
Згідно з абзацами 2, 3, 5 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного Закону установлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку: розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
- для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
- для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта.
Підпунктами 3, 4, 5, 6 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень № 132-IX унормовано, що замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва. Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію. Кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту. Інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Отже, наведеними положеннями Закону № 132-IX визначено обов'язок замовника будівництва сплатити пайову участь до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію, а також розмір пайової участі і порядок її сплати для:
1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Таким чином, у вказаних випадках в силу імперативної норми закону замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Отже, для об'єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
При цьому, обов'язок сплатити пайову участь, у разі його невиконання замовником будівництва у 2020 році, зберігається до прийняття об'єкта в експлуатацію, навіть у наступних після 2020 року.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.07.2025 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 16.10.2023 у справі №140/5484/21, від 20.02.2024 у справі № 910/20216/21, від 23.05.2024 у справі №915/149/23.
Такі висновки Верховного Суду відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та в 2020 році та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності») обов'язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов'язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об'єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, постановах Верховного Суду від 20.02.2024 у справі № 910/20216/21, від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21 та від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22 викладено висновки, що у випадку, якщо замовниками об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач подав повідомлення про початок будівельних робіт 12.07.2019 за №ЧВ061191932024, а 27.04.2023 зареєстрував декларацію про готовність до експлуатації об'єкта за №ЧВ 101230420662.
Таким чином, будівництво об'єкту розпочате до 2020 року, абзацом другим пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-ІХ визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21 в подібних правовідносинах.
Відтак, з огляду на наведені вище законодавчі положення відповідач, як замовник будівництва, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Чернівці та сплатити кошти пайової участі до прийняття Об'єкта будівництва в експлуатацію.
Однак, з матеріалів справи слідує, що в указаний термін відповідач не сплатив кошти пайової участі, що є порушенням вимог підпункту 4 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-IX.
Відповідно до підпункту 1 частини другої розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-ІХ розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
- для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
- для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.
Рішенням Чернівецької міської ради від 24.12.2015 за № 54 затверджено Положення про порядок пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м. Чернівців.
Відповідно до пункту 2.1 Положення розмір пайової участі замовника у розвитку інфраструктури міста з урахуванням не заборонених законом інших відрахувань, встановлених міською радою становить:
- 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта містобудування - для нежитлових будівель та /або споруд;
- 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для житлових будинків.
При цьому, за змістом підпункту 1 пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX у разі, якщо рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом встановлено менший розмір пайової участі, аніж даним Законом, замовники будівництва сплачують пайову участь у розмірі, визначеному рішенням органу місцевого самоврядування.
Однак, відсоток встановлений органом місцевого самоврядування є більшим, ніж встановлено Законом, а тому в даному випадку необхідно застосовувати розміри встановлені Законом.
Згідно даних декларації про готовність до експлуатації об'єкта №ЧВ 101230420662 від 27.04.2023 кошторисна вартість будівництва об'єкту становить 8658000,00 грн.
Враховуючи наведене та зважаючи на норми абзацу 2 пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ розмір пайової участі, який на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України підлягає стягненню із відповідача до бюджету, згідно розрахунку позивача складає 346320,00грн (8658000,00 грн х 4% = 346320,00 грн).
Дослідивши зазначений розрахунок, суд дійшов до висновку, що він є обгрунтованим та здійсненим на законних підставах та з урахуванням приписів пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-IX і Положення про порядок пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м. Чернівців.
При цьому, за матеріалами справи суд не встановив обставин, які б свідчили, що відповідач звільняється від сплати пайової участі на підставі підпункту 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-IX чи на підставі Положення про порядок пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м. Чернівців.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку про наявність у відповідача заборгованості зі сплати коштів пайової участі у розвитку інфраструктури м. Чернівці в сумі 346320,00 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
У зв'язку із простроченням відповідачем грошового зобов'язання зі сплати коштів пайової участі позивач просить стягнути з відповідача нараховані на підставі статті 625 Цивільного кодексу України з 27.04.2023 по 21.05.2025 інфляційні втрати в сумі 65272,45 грн та 3% річних в сумі 21490,82 грн.
За частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної правової норми нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Такий правовий висновок викладений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 904/4334/22, а в постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, а Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 з цим погодилася.
Отже, у даній справі слід констатувати, що відповідач, як замовник будівництва, без достатньої правової підстави за рахунок позивача зберіг у себе кошти пайової участі, у результаті чого відповідно до статті 1212 ЦК України у нього виникло позадоговірне грошове зобов'язання з повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, яке відповідач не виконав. Відтак, за прострочення виконання зобов'язання щодо повернення коштів нараховуються інфляційні втрати і 3% річних від простроченої суми за період прострочення відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.
Приписами частини 1 статті 526, частини 1 статті 530 ЦК України унормовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Вище у рішенні зазначено, що Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX встановлено обов'язок замовника щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, тоді як датою прийняття в експлуатацію Об'єкта будівництва є 27.04.2023.
За результатами здійсненої перевірки нарахування 3% річних в сумі 21490,82 грн та інфляційних втрат в сумі 65272,45 грн., суд зазначає, що розрахунок позивача є арифметично вірним та таким, що відповідає чинному законодавству, а відтак, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Як визначено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно із статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі “Руїз Торіха проти Іспанії» вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Стандарт доказування “вірогідності доказів», який на відміну від “достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. На суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Вказаної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема у постанові від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20.
На підставі викладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позову, стягнення з відповідача заборгованості в сумі 433083,27 грн., з яких: 346320,00 грн - безпідставно збережені кошти пайової участі, 65272,45 грн - інфляційні втрати, 21490,82 грн - 3% річних.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 статті 129 ГПК України покладаються судом на відповідача.
Керуючись ст. 2, 3, 4, 20, 46, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ТД МАКСАР» (58011, м. Чернівці, вул. Січових Стрільців, 1-А, код ЄДРПОУ 39717648) на користь Чернівецької міської ради (58002, м. Чернівці, площа Центральна, 1, код ЄДРПОУ 36068147) заборгованість в сумі 433083,27 грн (з яких: 346320,00 грн - безпідставно збережені кошти пайової участі, 65272,45 грн - інфляційні втрати, 21490,82 грн - 3% річних) (розрахунковий рахунок ІВAN UA148999980314111921000024405 в ДКСУ м. Київ, код платежу 24170000, одержувач Чернів.ГУК/Чернівецька ТГ/24170000) та судовий збір в сумі 6497,00 грн (код ЄДРПОУ 04062216, розрахунковий рахунок IBAN UA708201720344220102000042806, ДКСУ м. Києва).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 28.10.2025.
Суддя С.О.Миронюк