вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
про відмову у забезпеченні позову
"27" жовтня 2025 р. м. Рівне Справа № 918/933/25
Господарський суд Рівненської області у складі судді Романюк Ю.Г., розглянувши заяву Фермерського господарства "П'ятигірське" про забезпечення позову у справі за позовом Фермерського господарства "П'ятигірське" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Устя Агро", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Устя Агро Груп" про визнання недійсним договору купівлі-продажу
09.10.2025 ФГ "П'ятигірське" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до ТОВ "Устя Агро" про визнання недійсним договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення від 01.06.2023, укладеного між ТОВ "Устя Агро", як продавцем, та ТОВ "Устя Агро Груп", як покупцем.
Як вказувалось позовній заяві, за наслідком розгляду справи №918/148/21 Господарським судом Рівненської області прийнято рішення від 18.07.2023, яким позов ФГ "П'ЯТИГІРСЬКЕ" до ТОВ "УСТЯ АГРО" про стягнення заборгованості задоволено частково, стягнуто із ТОВ "УСТЯ АГРО" на користь ФГ "П'ЯТИГІРСЬКЕ" заборгованість у розмірі 662 198,70 і 15 333,4 грн - судового збору. В межах іншого судового провадження за №918/568/23 між тими ж сторонами, було прийнято рішення від 23.08.2023 про задоволення позову, яким стягнуто з відповідача на користь ФГ "П'ЯТИГІРСЬКЕ" вартість неповернутого майна у розмірі 1 589 760,00 грн та 23 847,00 грн - судового збору. Судові рішення набрали законної сили і на їх виконання видано відповідні накази, які на разі перебувають на виконанні, об'єднані в одне зведене виконавче провадження №73022364 на підставі постанови приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Сідоренко С.П. від 11.10.2023.
Обґрунтовуючи підстави для визнання недійсним з моменту його укладення договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення від 01.06.2023 ФГ "П'ЯТИГІРСЬКЕ" посилалося на те, що за період здійснення судочинства Господарським судом Рівненської області по справам №918/148/21 та №918/568/23, між ТОВ "УСТЯ АГРО" та ТОВ "УСТЯ АГРО ГРУП" укладено оскаржуваний договір купівлі-продажу, за яким ТОВ "УСТЯ АГРО" реалізувало на користь ТОВ "УСТЯ АГРО ГРУП" право оренди на 1343 земельні ділянки.
Разом із тим ФГ "П'ЯТИГІРСЬКЕ" вважає, що вказаний договір купівлі-продажу укладений зі сторони відповідача не для мети реального настання відповідних правових наслідків, а з метою ухилення від виконання грошового зобов'язання, яке виникло у ТОВ "УСТЯ АГРО" перед ФГ "П'ЯТИГІРСЬКЕ" на підставі судового рішення у справах №918/148/21 та №918/568/23 на суму 2 703 19,29 грн.
Ухвалою від 14.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати її за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.11.2025.
24.10.2025 ФГ "П'ЯТИГІРСЬКЕ" звернулося до суду із заявою про забезпечення цього позову, в якій просить суд вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкти нерухомого майна, які перебувають в оренді ТОВ "УСТЯ АГРО ГРУП", а саме на 1331-дну земельну ділянку (у заяві зазначено кадастрові номери).
Обґрунтовуючи заяву, ФГ "П'ЯТИГІРСЬКЕ" є просить суд взяти до уваги значний розмір боргу ТОВ "УСТЯ АГРО", поведінку останнього, яка проявилась в безпідставному невиконанні судових рішень по справах №918/148/21 та №918/568/23 щодо виплати на користь ФГ "П'ЯТИГІРСЬКЕ" заборгованості на суму 2 703 19,29 грн, а також дії, які були вчинені відповідачем для приховування основного та єдиного активу за рахунок якого ТОВ "УСТЯ АГРО" могло відповідати за своїми зобов'язаннями, а саме: відчуження земельних ділянок згідно оскаржуваного договору.
Вищезазначене ФГ "П'ЯТИГІРСЬКЕ" вважає достатніми підстави прийти до висновку, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду по справі №918/933/25 у разі задоволення поданої ФГ "П'ЯТИГІРСЬКЕ" позовної заяви, оскільки вказане нерухоме майно та/або майнові права/право оренди, може бути повторно відчужено на користь третіх осіб до набрання законної сили судовим рішенням за результатом вирішення даного спору.
Відтак, з метою належного захисту своїх прав та інтересів, позивач звернувся з заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на вказані у прохальній частині земельні ділянки, доводячи, що такий захід забезпечення позову буде співмірним та відповідатиме заявленим позовним вимогам, оскільки дане обмеження права власності змусить невідкладно та в повній мірі виконати рішення суду, яким спір буде вирішено по суті. Також вважає, що ймовірне задоволення позову буде наслідком виникнення у позивача можливості забезпечити виконання ТОВ "УСТЯ АГРО" свого грошового зобов'язання щодо виплати ФГ "П'ЯТИГІРСЬКЕ" визначеної згідно судових рішень по справам №918/148/21 та №918/568/23 суми боргу.
Ухвалою від 27.10.2025 ТОВ "УСТЯ АГРО ГРУП" залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Розглянувши заяву ФГ "П'ЯТИГІРСЬКЕ" про забезпечення позову, проаналізувавши наведені заявником підстави для забезпечення позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.
Господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 ГПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (стаття 136 ГПК України).
Відповідно до ч.1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч.4 ст. 137 ГПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Згідно з ч.11 ст. 137 ГПК України, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
У кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Під час вирішення питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.
Якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
В таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 року № 910/1040/18.
Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Отож, у такому випадку, за наявності немайнового спору між сторонами, суд повинен дослідити питання: - чи не призведе невжиття заявлених позивачем заходів до істотного ускладнення, чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; - чи зможе позивач захистити свої права в межах цього одного судового провадження без нових звернень до суду; - дослідити докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду заходу забезпечення позову.
Суд вважає, що в даному випадку ФГ "П'ятигірське" не доведено, що існує достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на земельні ділянки може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав позивача, як кредитора особи, яка відчужила право оренди на ці земельні ділянки, а не самі ділянки.
Такий висновок суд робить враховуючи, що наявність обставин, з якими ФГ "П'ятигірське" пов'язує позитивне вирішення питання про забезпечення позову базуються на припущеннях товариства та не підтверджено належними та допустимими доказами.
Як зазначалось у заяві про забезпечення позову позивач просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на вказані у прохальній частині заяви земельні ділянки, які перебувають у користуванні третьої особи - ТОВ "Устя Агро Груп" на праві оренди.
Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Такі висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20).
Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору. Правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/13985/19, від 25.09.2020 у справі № 925/77/20.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно існує спір та наявна реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати зміст позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Безпідставне застосування заходів забезпечення позову може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Правова позиція викладена в постанові КЦС ВС від 25.11.2020 у справі № 757/61850/18-ц.
За сталою судовою практикою під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому він може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів. Сума арештованих коштів обмежується розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, належного до предмета спору.
За своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження.
Суд констатує, що власником земельних ділянок, на які позивач просить накласти арешт, не є ні відповідач, ані третя особа. Так, відповідачем отримані дані земельні ділянки в оренду, право на яку було відчужено третій особі за спірним договором купівлі-продажу.
Згідно відомостей з наданої інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, орендодавцями спірних земельних ділянок виступають фізичні особи та органи місцевого самоврядування.
Отож, суд приходить до висновку, що обраний позивачем вид заходу забезпечення позову (арешт самих земельних ділянок) може призвести до порушення права власників земельних ділянок володіти/користуватись/розпоряджатися своїм майном.
Крім того, суд звертає увагу на неспівмірність такого заходу забезпечення позову, як "арешт земельної ділянки" заявленим позовним вимогам, адже предметом позову є оскарження договору, яким не відбувся перехід права власності на нерухомість, а лише відчужено третій особі право на їх оренду.
При цьому, накладення арешту на майно обмежує право власника реалізувати належне йому майно, а не лише позбавляє третю особу можливості здійснити подальшу реалізацію права оренди.
Суд звертає увагу на те, що обмеження можливості власника розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
Разом з цим, просячи накласти арешт на майно, власником якого є держава та треті особи, передане у оренду відповідачу, право на яку реалізовано третій особі, позивач не доводить, що ці земельні ділянки, на момент виконання рішення можуть вибути з власності держави і фізичних осіб (які є орендодавцями), зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю, а також не надано доказів на підтвердження вчинення дій, направлених третьою особою на відчуження права оренди на ці земельні ділянки.
В розрізі даного питання, суд враховує, що позовна заява ФГ "П'ятигірське" надійшла до суду в жовтні 2025 року, тоді як спірний договір укладено в червні 2023 року, проте за 28 місяців жодних дій для подальшої передачі (відчуження) права оренди на спірні ділянки третьою особою не вчинялось.
Отож, заявником не обґрунтовано належними доказами обставин того, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову може призвести до неможливості чи утруднення виконання судового рішення в майбутньому - про що заявник зазначає у заяві.
Сама наявність судового спору між сторонами за відсутності доведення необхідності вжиття судом заходів забезпечення позову не може бути підставою для забезпечення позову, самі лише твердження позивача в даному випадку не є достатніми та обґрунтованими підставами для задоволення поданої заяви про забезпечення позову.
Також, проаналізувавши і співставивши кадастрові номери земельних ділянок, на які позивач просить накласти арешт з кадастровими номерами земельних ділянок, право на оренду яких відчужено за спірним договором, суд встановлено деякі невідповідності:
- по-перше, заява про забезпечення позову містить прохання накласти арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 5623087900:04:013:0195, право оренди на яку не відчужене за договором купівлі-продажу права оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення від 01.06.2023;
- по-друге, заява про забезпечення позову містить перелік, який налічує 1331 земельну ділянку, тоді як за договором купівлі-продажу права оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення від 01.06.2023 реалізовано право оренди на 1343 земельні ділянки. В переліку відсутні кадастрові номери 5620481800:03:002:0031, 5620486600:04:001:0117, 5620488900:01:002:0403, 5620488900:02:003:0331, 5623087900:04:004:0005, 5623087900:04:004:0169, 5623087900:04:005:0381, 5623087900:04:008:0021, 5623087900:04:012:0076, 5623087900:04:013:0104, 5623087900:04:013:0332.
При цьому, у заяві про забезпечення позову позивачем не пояснюється наявність таких невідповідностей, не приводиться аргументів чому одні земельні ділянки включені до його списку, а інші - ні; та не зазначається, чому заявник просить накласти арешт на земельну ділянку, яка не є предметом оспорюваного договору купівлі-продажу права оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення від 01.06.2023.
Що, у свою чергу, позбавляє суд можливості прийти до висновку про наявність підстав для задоволення даної заяви про забезпечення позову.
За таких обставин, ураховуючи все вище зазначене, суд приходить до обгрунтованого висновку, що заява ФГ "П'ятигірське" про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 136-140, 234 ГПК України, суд
У задоволенні заяви Фермерського господарства "П'ятигірське" про забезпечення позову у справі №918/933/25 відмовити.
Ухвала набирає законної сили в порядку, передбаченому ч.2 ст. 235 ГПК України, з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Суддя Ю.Г. РОМАНЮК