ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
про відмову у забезпеченні позову
28.10.2025Справа № 910/13182/25
Суддя Господарського суду міста Києва Котков О. В., розглянувши
заяву Приватного підприємства “Інженерно-Виробничий Центр “Вектор»
про забезпечення позову
за позовом Приватного підприємства “Інженерно-Виробничий Центр “Вектор»
до 1) Комунального підприємства “Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд міста Києва»;
2) Консорціуму "Промбуд Технолоджи"
про визнання недійсним договору
без повідомлення учасників справи
До Господарського суду міста Києва звернулось з позовом Приватне підприємство “Інженерно-Виробничий Центр “Вектор» (далі - ПП «ІВЦ «Вектор», позивач) до Комунального підприємства “Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд міста Києва» (далі - КП “Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд міста Києва», відповідач-1) та Консорціуму «Промбуд Технолоджи» (далі - Консорціум, відповідач-2), в якому просить суд визнати недійсним договір підряду № 07/1-25 від 07.10.2025, укладений між відповідачами в результаті завершення процедури закупівлі «Демонтаж будівлі цеху № 5 АТ «Перший Київський машинобудівний завод» в складі об'єкту «Реконструкція транспортної розв'язки на перетині проспекту Перемоги з вул. Гетьмана у Солом'янському та Шевченківських районах (м. Києва) (45000000-7 Будівельні роботи та поточний ремонт) (підрядні роботи) ідентифікатор закупівлі: UA-24-12-27-005920-а).
Позовні вимоги обґрунтовані укладенням договору підряду № 07/1-25 від 07.10.2025 з порушенням ч. 1 ст. 203 ЦК України (правочин не може суперечити, зокрема, інтересам держави і суспільства), у зв'язку з чим наявні підстави для визнання його недійсним.
Разом з позовом, позивачем було подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просить заборонити КП “Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд міста Києва» та Консорціуму «Промбуд Технолоджи» до прийняття рішення у справі виконувати будь-які роботи стосовно договору підряду № 07/10-25 від 07.10.2025, предметом якого є «Демонтаж будівлі цеху № 5 АТ «Перший Київський машинобудівний завод» в складі об'єкту «Реконструкція транспортної розв'язки на перетині проспекту Перемоги з вул. Гетьмана у Солом'янському та Шевченківських районах (м. Києва) (45000000-7 Будівельні роботи та поточний ремонт) (підрядні роботи)».
У обґрунтування заяви зазначено, що сторони, незважаючи на рішення Комісії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель № 10162-р/к-пз від 26.06.2025 розпочали виконання спірного договору підряду № 07/1-25 від 07.10.2025, що, у подальшому може значно ускладнити або зробити неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд приходить до висновку про наступне.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд зазначає, що інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Тобто, забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Вказані висновки щодо застосування ст. 136, 137 ГПК України викладені в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.
Виходячи з положень ст. 136, 137 ГПК України при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, ймовірності ускладнення чи не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.
Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших осіб, не залучених до участі у справі. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову слід враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду в разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст. 73, 74, 76-79 ГПК України, яка передбачає обов'язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; імовірності ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту (поновлення) прав та інтересів позивача в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення господарського суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи унеможливити виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Оскільки позивач звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Так, предметом позову є вимоги про визнання договору підряду № 07/1-25 від 07.10.2025 недійсним.
У заяві про забезпечення позову, ПП «ІВЦ «Вектор» просить заборонити КП “Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд міста Києва» та Консорціуму «Промбуд Технолоджи» до прийняття рішення у справі виконувати будь-які роботи стосовно спірного договору підряду.
Проте, у встановленому законом порядку не було надано суду жодних доказів, що сторонами вчиняються дії щодо виконання договору, а також на підтвердження того, що невжиття зазначених позивачем заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (визнання договору, стороною якого він не є, недійсним).
Суд зазначає, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.01.2020 по справі № 915/1912/19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 висловлено правову позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
При цьому, обов'язок доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
За приписами ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року в справі “Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Поняття “ефективний засіб», за висновками Європейського суду з прав людини (рішення від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії"), передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Отже, в розумінні зазначених положень, обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. З урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 73 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 14.06.2018 по справі № 910/361/18.
Припущення позивача, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення його прав і охоронюваних законом інтересів без обґрунтування підстав для вжиття таких заходів з посиланням на відповідні докази, а також без відповідного обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову не може бути підставою для винесення ухвали про забезпечення позову.
Враховуючи наведене вище, суд зазначає, що позивачем у заяві про забезпечення позову не наведено належних обґрунтувань та не доведено належними доказами того факту, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів ПП «ІВЦ «Вектор», за захистом яких він звернувся до суду. Наведені заявником обставини щодо необхідності застосування заходів до забезпечення позову ґрунтуються виключно на припущеннях, які не підтверджені відповідними доказами.
Також вказані позивачем обставини не свідчать про те, що виконання прийнятого судового рішення, стане неможливим або буде утрудненим.
Отже, за висновком суду заявник не подав належних та допустимих доказів, у розумінні ст. 76, 77 ГПК України, із якими діюче законодавство пов'язує наявність підстав для застосування заходів щодо забезпечення позову та які б свідчили про вчинення відповідачами дій, направлених на ускладнення виконання рішення господарського суду за поданим позовом.
За таких обставин, суд вважає заяву позивача необгрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Згідно зі ст. 129 ГПК України судовий збір за подання заяви про забезпечення позову, у разі відмови у її задоволенні, покладається на заявника.
Керуючись ст. 129, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Відмовити у задоволенні заяви Приватного підприємства “Інженерно-Виробничий Центр “Вектор» про вжиття заходів забезпечення позову.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та з цього часу може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, визначеними ст. 256-259 ГПК України.
Суддя Котков О.В.