ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.10.2025Справа № 910/6142/25
Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ДТС" (04080, місто Київ, вулиця Юрківська/Кирилівська, будинок 2-6/32, літ. А)
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Глобинський м'ясокомбінат" (39000, Полтавська область, Глобинський район, місто Глобине, вулиця Володимирівська, будинок 228) Товариства з обмеженою відповідальністю "УПК Груп" (04070, місто Київ, вулиця Волоська, будинок 55/57, літ. А)
простягнення 1 443 008 грн 22 коп.
Представники сторін: не викликались
15.05.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ДТС" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобинський м'ясокомбінат" та Товариства з обмеженою відповідальністю "УПК Груп" про стягнення 1 443 008 грн 22 коп.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач-1 в порушення норм чинного законодавства України та умов договору поставки товарів № 0002-СН від 22.10.2015 виконання зобов'язання за яким забезпечені Товариства з обмеженою відповідальністю "УПК Груп" за договором поруки № 1 від 02.06.2016, не виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати отриманого товару, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідачів 1 271 196 грн 69 коп. заборгованості. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань позивачем нараховано 50 742 грн 93 коп. інфляційних втрат, 12 008 грн 43 коп. 3 % річних та 108 060 грн 17 коп. пені.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 відкрито провадження у справі № 910/6142/25, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
06.06.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву.
18.06.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
22.10.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ДТС" (позивач у справі, постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Глобинський м'ясокомбінат" (відповідач-1 у справі, покупець за договором) укладено договір поставки товарів № 0002-СН, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставляти покупцю передбачену цим договором продукцію, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, приймати і оплачувати: поліамідну оболонку в асортименті.
Відповідно до пункту 5.1 договору покупець оплачує поставлену постачальником продукцію, що є предметом цього договору, за погодженою сторонами у відповідній накладній ціною.
Згідно з пунктом 5.3 договору розрахунок за продукцію, що є предметом цього договору, провадиться в термін, 30 днів після відвантаження продукції.
У відповідності до пункту 6.1. договору у випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього договору, сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним в Україні законодавством. порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.
Пунктом 8.1 договору сторонами погоджено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2016.
Договір автоматично пролонгується на кожен календарний рік, якщо жодна із сторін не повідомить про зміну або розірвання договору в письмовій формі за 30 календарних днів до дати закінчення терміну дії даного договору (пункт 8.7 договору).
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладених між позивачем та відповідачем договорів, суд дійшов висновку, що дані правочини за своєю правовою природою є договорами купівлі-продажу.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Як вбачається з матеріалів справи, 02.06.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ДТС" (кредитор за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "УПК Груп" (поручитель за договором, відповіда-2 у справі) укладено договір поруки № 1, відповідно до умов якого поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором за виконання боржником (Товариством з обмеженою відповідальністю "Глобинський м'ясокомбінат") своїх зобов'язань, що випливають з договору поставки від 22.10.2015 № 0002-СН.
У пункті 1.2. договору поруки визначено, що поручитель відповідає за боржника у обсязі, визначеному цим договором, за умови невиконання або неналежного виконання боржником своїх зобов'язань за договором постачання товарів.
Відповідно до пункту 1.4. договору поруки зобов'язання боржника за договором постачання, виконання яких полягає у наступному: оплата здійснюється боржником шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок кредитора.
Згідно пункту 2.1. договору поруки відповідальність поручителя перед кредитором обмежується сплатою суми у розмірі 1 000 грн 00 грн.
Пунктом 3.1. договору поруки визначено, що кредитор вправі звернутися до поручителя наступного дня після настання строку виконання боржником грошового зобов'язання за договором постачання.
У випадку невиконання грошового зобов'язання боржником за договором постачання, кредитор вправі наступного дня звернутися до поручителя з вимогою вжити заходів для погашення простроченного зобов'язання, а у разі ігнорування вимоги поручителя, він зобов'язаний гарантувати кредитору погашення заборгованості в межах сум, передбачених пунктом 2.1. цього договору (пункт 3.2 договору поруки).
Відповідно до пункту 3.3. договору поруки поручитель зобов'язаний сплатити на користь кредитора 1000 грн 00 коп. не пізніше як протягом двох банківських днів з моменту отримання письмової вимоги шляхом перерахування вказаної суми грошових коштів на поточний банківський рахунок кредитора.
Згідно з нормами статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання (стаття 547 Цивільного кодексу України).
Нормами частини 1 та 2 статті 543 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, на виконання умов укладеного договору поставки товарів № 0002-СН від 22.10.2015 позивачем було поставлено, а відповідачем-1 прийнято передбачений договором товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими та податковими накладним на загальну суму 1 271 196 грн 69 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними від 08.11.2024 № 662 на суму 145 149 грн 02 коп., від 11.11.2024 № 669 на суму 53 166 грн 95 коп., від 15.11.2024 № 680 на суму 168 746 грн 20 коп., від 19.11.2024 № 686 на суму 37 534 грн 90 коп., від 20.11.2024 № 690 на суму 58 972 грн 27 коп., від 22.11.2024 № 700 на суму 28 026 грн 79 коп., від 29.11.2024 № 714 на суму 116 641 грн 44 коп., від 23.12.2024 № 759 на суму 674 998грн 40 коп.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач-1 в порушення умов договору товарів № 0002-СН від 22.10.2015 та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 1 271 196 грн 69 коп. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань позивачем нараховано 50 742 грн 93 коп. інфляційних втрат, 12 008 грн 43 коп. 3 % річних та 108 060 грн 17 коп. пені.
Відповідач-1, заперечуючи проти позову зазначає, що після відкриття провадження у справі відповідачем сплачено суму боргу в розмірі 965 272 грн 37 коп., а в частині вимог про стягнення грошових коштів за поставлений товар на загальну суму 300 853 грн 64 коп. відхиляє їх в повному обсязі, оскільки позивачем на вказану суму було поставлено товар у якому було виявлено приховані недоліки які унеможливлюють його подальше використання в процесі виробництва.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (чинного станом на момент виникнення спірних правовідносин) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.
Статтею 675 Цивільного кодексу України встановлено, що товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу. Договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк). Гарантія якості товару поширюється на всі комплектуючі вироби, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до статті 676 Цивільного кодексу України гарантійний строк починається з моменту передання товару покупцеві, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу. Гарантійний строк, встановлений договором купівлі-продажу, продовжується на час, протягом якого покупець не міг використовувати товар у зв'язку з обставинами, що залежать від продавця, до усунення їх продавцем.
У відповідності до статті 679 Цивільного кодексу України продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту. Якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили.
Згідно з пунктом 2.1 договору якість і комплектність продукції, що є предметом цього договору, повинні відповідати ДСТУ, ТУ, іншим технічним документам.
Постачальник гарантує якість і надійність продукції, що є предметом цього договору (пункт 2.2 договору).
У відповідності до пунктів 2.3 та 2.4 договору при виявленні неякісної продукції при її прийманні, використанні у виробництві виклик представника постачальника є обов'язковим. Строк усунення недоліків або заміни продукції встановлюється в 5-й денний строк. В разі недодержання строків усунення недоліків, постачальник сплачує штраф у розмірі 5% від суми неякісної продукції.
Згідно приписів пункту 6.12. договору у випадку постачання неякісного товару, який не відповідає якісним показникам згідно нормативного документу (ДСТУ, ТУ тощо), в зв'язку з чим покупець вимушений повернути товар. Постачальник зобов'язаний замінити на товар належної якості. У випадку постачання товару з прихованим браком, який призвів до браку продукції покупця, та при доведенні цього факту, постачальник зобов'язаний компенсувати всі збитки завдані покупцю в повному об'ємі.
З огляду на викладене, твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, не приймаються судом до уваги, оскільки умовами договору сторони чітко узгодили механізми врегулювання спорів щодо якості товару, зокрема, заміни товару або відшкодування збитків. Проте жоден із цих механізмів відповідачем використаний не був.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд зазначає, що у наведеному в позовній заяві розрахунку заборгованості з посиланням на належні докази позивачем обґрунтовано термін виконання зобов'язання за договором, факт прострочення, а тому даний розрахунок є арифметично вірним, та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства і положенням договору.
В свою чергу згідно матеріалів справи судом встановлено, що після відкриття провадження у справі ухвалою Господарського суду міста Києва відповідачем-1 в рахунок часткового погашення заборгованості за товар на рахунок позивача відповідно до платіжної інструкції № 352 від 04.06.2025 (призначення платежу: за поліамідна оболонка в асортименті зг.дог.№0002-сн від 22.10.15 !4997275! , у т.ч ПДВ 20% = 160878.73) сплачено 965 272 грн 37 коп.
У відповідності до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Отже, господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної вище норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
При цьому суд звертає увагу, що закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення, у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Таким чином, оскільки в процесі розгляду справи судом встановлено, що відповідачем-1 було сплачено на рахунок позивача 965 272 грн 37 коп., отже заборгованість у вказаній сумі була погашена відповідачем шляхом перерахування позивачеві після відкриття провадження у справі, відповідно, на момент розгляду справи предмет спору в частині стягнення 965 272 грн 37 коп. основного боргу відсутній.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем-1 обов'язку з оплати товару, поставленого позивачем, та з урахуванням часткового погашення боргу, вимоги позивача про стягнення суми основного боргу підлягають задоволенню в розмірі 305 924 грн 32 коп., в тому числі стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобинський м'ясокомбінат" та Товариства з обмеженою відповідальністю "УПК Груп" 1 000 грн 00 коп. - основного боргу
Крім того, у зв'язку з неналежним виконаннямвідповідачем-1 зобов'язань за договором щодо оплати товару позивачем нараховано 50 742 грн 93 коп. інфляційних втрат, 12 008 грн 43 коп. 3 % річних та 108 060 грн 17 коп. пені, нарахованих за загальний період прострочення з 09.12.2024 по 01.05.2025.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Пунктом 6.3. договору сторонами погоджено, що у випадку несвоєчасної оплати товару (партії товару) покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення оплати.
Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України та застосування відповідальності відповідно до умов пункту 6.3. договору.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині пені, процентів річних та інфляційних втрат суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені, відсотків річних та інфляційних втрат судом встановлено, судом встановлено, що розмір пені, відсотків річних та інфляційних втрат, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам договору та є арифметично вірними, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 50 742 грн 93 коп. інфляційних втрат, 12 008 грн 43 коп. 3 % річних та 108 060 грн 17 коп. пені втрат підлягають задоволенню за розрахунком позивача.
Водночас, відповідачем у відзиві на позовну заяву було заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 80 % на підставі статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України.
Суд зазначає, що відповідно до статті 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України).
З огляду на приписи частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України приймаючи рішення господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.
Згідно з приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.
Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
Суд звертає увагу, що ні у вище зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Поряд із цим суд наголошує, що наявність обставин для зменшення штрафних санкцій повинна бути доведена належними та допустимими доказами саме відповідачем.
Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №910/9765/18.
Судом встановлено, що відповідач є господарюючим суб'єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Тобто відповідач, здійснюючи господарську діяльність, однією зі складових якої є укладення господарських договорів, мав передбачити пов'язані із цим ризики, зокрема, наявність реальної можливості виконання умов спірного правочину, а саме щодо здійснення фактичної оплати поставленого товару у строк, визначений умовами договору, виходячи з можливості фактичного виконання розрахунків та наявних вільних грошових ресурсів.
Зменшення (за клопотанням сторони) заявленої неустойки, яка нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі № 910/9765/18.
Крім того, вирішуючи питання зменшення нарахованих позивачем сум 3 % річних та інфляційних втрат, суд притримується того, що заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі статті 233 Господарського кодексу України, статі 551 Цивільного кодексу України.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.04.2020 у справі № 920/653/19 та від 31.01.2022 у справі № 910/15116/18.
Також суд звертається до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, де Велика Палата Верховного Суду вказала, що розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), - це законодавчо встановлений та мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником, не підлягає зменшенню судом. Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов'язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.
При цьому, суд враховує, що розмір процентів річних, пені та штрафу не є надмірним, а визначено саме в тому розмірі, який передбачає нормами чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору. З огляду на викладене клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій визнається судом необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського процесуального кодексу України суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Оскільки на момент ухвалення рішення позивач не звертався до суду із відповідним клопотанням, у суду на даний момент відсутні правові підстави для повернення судового збору.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтями 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Закрити провадження у справі № 910/6142/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ДТС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобинський м'ясокомбінат" в частині стягнення 965 272 грн 37 коп. основного боргу, у зв'язку з відсутністю предмета спору.
3. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобинський м'ясокомбінат" (39000, Полтавська область, Глобинський район, місто Глобине, вулиця Володимирівська, будинок 228, ідентифікаційний код 25167451) та Товариства з обмеженою відповідальністю "УПК Груп" (04070, місто Київ, вулиця Волоська, будинок 55/57, літ. А, ідентифікаційний код 38952863) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ДТС" (04080, місто Київ, вулиця Юрківська/Кирилівська, будинок 2-6/32, літ. А, ідентифікаційний код 36128368) 1 000 (одну тисячу) грн 00 коп. заборгованості
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобинський м'ясокомбінат" (39000, Полтавська область, Глобинський район, місто Глобине, вулиця Володимирівська, будинок 228, ідентифікаційний код 25167451) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ДТС" (04080, місто Київ, вулиця Юрківська/Кирилівська, будинок 2-6/32, літ. А, ідентифікаційний код 36128368) 304 924 (триста чотири тисячі дев'ятсот двадцять чотири) грн 32 коп. заборгованості, 50 742 (п'ятдесята тисяч сімсот сорок два) грн 93 коп. інфляційних втрат, 12 008 (дванадцять тисяч вісім) грн 43 коп. 3 % річних, 108 060 (сто вісім тисяч шістдесят) грн 17 коп. пені та 14 390 (чотирнадцять тисяч триста дев'яносто) грн 58 коп. судового збору.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УПК Груп" (04070, місто Київ, вулиця Волоська, будинок 55/57, літ. А, ідентифікаційний код 38952863) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ДТС" (04080, місто Київ, вулиця Юрківська/Кирилівська, будинок 2-6/32, літ. А, ідентифікаційний код 36128368) 30 (тридцять) грн 17 коп. судового збору.
6. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя Н.Плотницька