ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.09.2025Справа № 910/4934/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.
за участю секретаря судового засідання: Лобок К.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Акціонерного товариства «Укртрансгаз»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Котрис»
про стягнення 684 869,64 грн.
та
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Котрис»
до Акціонерного товариства «Укртрансгаз»
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача (за зустрічним позовом) Акціонерне товариство «РВС Банк»
про визнання недійсним договору та стягнення безпідставно отриманих коштів.
Представники учасників справи:
Від позивача за первісним позовом/відповідача за зустрічним позовом: Роєнко Є.В.;
Від відповідача за первісним позовом/позивача за зустрічним позовом: Гурай - Рацун О.В.;
Від третьої особи: не з'явився.
Акціонерне товариство «Укртрансгаз» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Котрис» (далі -відповідач) про стягнення пені в розмірі 684 869,64 грн, у зв'язку із порушення умов Договору №2312000051 про закупівлю робіт від 19.12.2023.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що відповідачем порушено пункт 7.3.3. Договору № 2312000051 про закупівлю робіт від 19.12.2023 в частині надання замовником документів для отримання допуску на об'єкт для виконання робіт, що є порушенням умов Договору у зв'язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2025 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
07.05.2025 через систему «Електронний суд» від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Котрис» надійшла зустрічна позовна заява про визнання недійсним Договору №2312000051 про закупівлю робіт від 19.12.2023 та стягнення безпідставно отриманих коштів в розмірі 188 151, 00 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Котрис» обґрунтовуючи заявлені зустрічні позовні вимоги зазначає, що п. 7.3.3 Договору № 2312000051 про закупівлю робіт від 19.12.2023 є нечітким та незрозумілим, вважає, що відсутність погодження в ньому всіх істотних умов, передбачених для договору підряду, а також наявність помилки щодо обставин, є підставою для визнання Договору недійсним на підставі ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України та частини 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, статті 229 Цивільного кодексу України.
Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «Котрис» у зустрічній позовній заяві просить суд повернути суму 188 151, 00 грн, яка була сплачена на підставі Договору про надання гарантії № Д-3803-23Г від 04.12.2023 на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
07.05.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог та зазначив, що пункт 7.3.3 Договору є нечітким та незрозумілим, не дає можливості його виконати, оскільки у даному пункті не визначено конкретний перелік документів, а отже, за доводами відповідача, в даному випадку відсутня його вина, а тому позовні вимоги про стягнення штрафних санкцій не можуть бути задоволені.
Крім того, відповідач вказав на те, що ним, на виконання підпункту 7.3.20 пункту 7.3 Договору, в забезпечення виконання Договору було надано безвідкличну безумовну банківську гарантію № 3803-23Г від 05.12.2023 на суму 188 151,00 грн., видану АТ «РВС БАНК».
ТОВ «Котрис», в свою чергу, на вимогу АТ «РВС БАНК», відповідно до умов Договору про надання гарантії від 04.12.2023 № Д-3803-23Г, сплатив на рахунок АТ «РВС БАНК» грошові кошти в розмірі 188 151,00 грн. для сплати бенефіціару (АТ «Укртрансгаз») за гарантією, що підтверджується платіжною інструкцією № 1568 від 09.07.2024, копія якої додається.
Як зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву, АТ «Укртрансаз» просить стягнути штрафні санкції без врахування вже отриманої суми гарантійного платежу у розмірі 188 151, 00 грн за банківською гарантією, тобто фактично стягує подвійну суму штрафних санкцій за одне і теж порушення, що є незаконним, а тому вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2025 прийнято зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Котрис" для спільного розгляду з первісним позовом у справі № 910/4934/25, об'єднано вимоги за зустрічним позовом в одне провадження з первісним позовом, підготовче засідання призначено на 16.06.2025. На підставі статті 50 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справу третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (за зустрічним позовом) Акціонерне товариство «РВС Банк».
13.05.2025 через систему «Електронний суд» від представника Акціонерного товариства "Укртрансгаз" надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій представник позивача за (первісним позовом/відповідача за зустрічним позовом) заперечив проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву та зазначив, між АТ «Укртрансгаз» та ТОВ «КОТРИС» 19.12.2023 було укладено договір про закупівлю робіт № 2312000051, відповідно сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов Договору, а тому такий Договір є укладеним, що в свою чергу породжує для сторін права та обов'язки встановлені цим Договором та законодавством.
Підрядник зобов'язаний був надати документи передбачені чинним законодавством України та умовами цього Договору, для отримання від Замовника допуску на об'єкт до 02.01.2024 (включно). Однак, відповідач всупереч умовам Договору та взятих на себе зобов'язань, не надав передбачені п.п. 7.3.3. п. 7.3 Договору документи необхідні для надання позивачем допуску на об'єкт для виконання Робіт, що є порушенням умов Договору та є його невиконанням.
Як зазначив позивач у відповіді на відзив, перед підписанням Договору відповідачу було достеменно відомо про істотні умови договору та про необхідність (зобов'язання) звернутися до позивача протягом 10 (десяти) робочих днів з дати укладення Договору з наданням документів, передбачених чинним законодавством України та умовами Договору, для отримання від Замовника допуску на об'єкт, проте відповідач не виконав умови Договору, за таких обставин, невиконання зобов'язань відповідача відноситься до комерційного ризику, незалежно від причин такого невиконання та не звільняє відповідача від встановленої чинним законодавством відповідальності за порушення зобов'язання за договором.
Позивач (за первісним позовом/ відповідач за зустрічним позовом) у відповіді на відзив на позовну заяву вказав, що банківська гарантія як вид забезпечення виконання зобов'язання гарантує саме виконання зобов'язання належним чином, умовами жодного з вказаних документів не передбачене повернення суми банківської гарантії або зменшення нарахування штрафних санкцій на суму отриманої банківської гарантії, адже така процедура прямо суперечить меті забезпечення виконання зобов'язання та забезпечення прав та законних інтересів бенефіціара, на захист якої й покликана банківська гарантія.
За доводами позивача, гарантійне зобов'язання та відповідні правовідносини носять самостійний характер по відношенню до основного зобов'язання, та пов'язані з останнім поняттям виключно моментом порушення основного зобов'язання, що є підставою для виплати забезпечення виконання зобов'язання, а тому просить суд задовольнити позовні вимоги.
16.05.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача за первісним позовом/ позивача за зустрічним позовом надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких представник відповідача зазначив, що підпунктом 5.5.1 п. 5.5 Договору передбачено, що для виконання встановлених цим Договором робіт Замовник надає Підряднику допуск на об'єкт, відповідно до Інструкції з безпечного виконання сторонніми (підрядними) організаціями робіт, завдань та надання послуг на об'єктах підприємств Групи Нафтогаз, затвердженої рішенням акціонера від 14.04.2020 № 379, рішенням правління акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» від 10.04.2020, протоколом № 168, проте, жодний пункт Договору не містить умови, що відповідач (підрядник за Договором) має керуватися цією Інструкцією. Такий обов'язок покладено саме на Замовника (зокрема, п.п. 5.5.1 п. 5.5 Договору). Більше того, пунктом 1.2 вказаної Інструкції передбачено, що вона є обов'язковою для всіх підприємств Групи Нафтогаз, які є замовниками робіт, що виконуються на їх об'єктах сторонніми організаціями.
За доводами відповідача дія Інструкції з безпечного виконання сторонніми (підрядними) організаціями робіт, завдань та надання послуг на об'єктах підприємств Групи Нафтогаз, затвердженої рішенням акціонера від 14.04.2020 № 379, рішенням правління акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» від 10.04.2020, протокол № 168 поширюється виключно на підприємства Групи Нафтогаз і не поширюється на сторонні організації та зазначає, що посилання Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на вказану Інструкцію є безпідставними.
20.05.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача за первісним позовом/позивача за зустрічним позовом надійшла заява на виконання вимог ухвали суду від 13.05.2025.
30.05.2025 через систему «Електронний суд» від представника позивача за первісним позовом/відповідача за зустрічним позовом надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якому позивач за первісним позовом заперечив проти задоволення заявлених зустрічних позовних вимог та вказав, що перед підписанням Договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Котрис» було обізнане про проєкт Договору про закупівлю робіт (Додаток ІV до тендерної документації), достеменно було відомо про всі істотні умови договору та в т.ч. про необхідність (зобов'язання) звернутися до позивача протягом 10 (десяти) робочих днів з дати укладення Договору з наданням документів, передбачених чинним законодавством України та умовами Договору, для отримання від Замовника допуску на об'єкт.
Отже, за доводами позивача за первісним позовом, відповідач спочатку погодився з усіма умовами документації Замовника, включаючи проєкт Договору про закупівлю робіт, подавши свою пропозицію на участь в торгах та гарантував виконати зобов'язання із здійснення «Послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (Ремонт обладнання САК ГПА на об'єктах АТ «Укртрансгаз»)», що закуповувались АТ «Укртрансгаз», проте після підписання договору не вчинив жодних дій щодо надання Замовнику необхідних документів для отримання допуску на об'єкт у визначені (встановлені) в Договорі строки.
Позивач за первісним позовом у відзиві на зустріну позовну заяву зазначив, що враховуючи норми цивільного законодавства, висновки Верховного Суду викладені в постановах 910/11944/18 від 28.08.2019 та № 904/3145/18 від 01.08.2019, сума банківської гарантії у розмірі 188 151,00 грн була стягнута абсолютно правомірно у зв'язку з настанням гарантійного випадку - не виконанням підрядником умов Договору, відтак, сума банківської гарантії поверненню не підлягає, що в свою чергу, вказує на безпідставність, та необґрунтованість зустрічних позовних вимог, а тому просить суд відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог та задовольнити первісні позовні вимоги.
09.06.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача за первісним позовом надійшла відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву.
12.06.2025 через відділ діловодства суду від представника Акціонерного товариства «Укртрансгаз» надійшло клопотання про долучення доказів.
12.06.2025 через систему «Електронний суд» від представника Акціонерного товариства "Укртрансгаз" надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в яких позивач за первісним позовом/відповідач за зустрічним звернув увагу суду на те, що Товариству з обмеженою відповідальністю «Котрис» позивачем було надіслано Лист № 95-КТ від 21.12.2023, в якому було зазначено, що для виконання встановлених цим Договором робіт та отримання допуску на початок виконання робіт, відповідачу необхідно надати документи згідно «Інструкції з безпечного виконання сторонніми (підрядними) організаціями робіт, завдань та надання послуг на об'єктах підприємств Групи Нафтогаз, затвердженої рішенням акціонера від 14.04.2020 №379, рішенням правління акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» від 10.04.2020, протокол №168.
Однак, відповідач за первісним позовом/позивач за зустрічним позовом не відреагував на вказаний лист АТ «Укртрансгаз» та всупереч умовам Договору та взятих на себе зобов'язань, не надав передбачені п.п. 7.3.3. п. 7.3 Договору документи необхідні для надання Позивачем допуску на об'єкт для виконання Робіт, що є порушенням умов Договору та є його невиконанням.
Представник третьої особи у підготовче засідання 16.06.2025 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставку процесуального документа до електронного кабінету особи.
Судом у підготовчому засіданні 16.06.2025 постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання про відкладення підготовчого засідання на 14.07.2025.
01.07.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача за первісним позовом/ позивача за зустрічним позовом надійшло клопотання про зменшення неустойки, в якому відповідач просив суд зменшити розмір пені до 34 243, 50 грн.
01.07.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача за первісним позовом/позивача за зустрічним позовом надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.
07.07.2025 через систему «Електронний суд» від представника позивача за первісним позовом/ відповідача за зустрічним позовом надійшли заперечення на клопотання про зменшення неустойки.
08.07.2025 через систему «Електронний суд» від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Котрис» надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2025 задоволено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Котрис» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
14.07.2025 через систему «Електронний суд» від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Котрис» надійшла заява про розгляд справи без участі представника.
Представник відповідача за первісним позовом/позивача за зустрічним позовом у підготовче засідання 14.07.2025 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою про відкладення розгляду справи від 16.06.2025, яка наявна у матеріалах справи.
Представник третьої особи у підготовче засідання 14.07.2025 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час підготовчого засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставку процесуального документа до електронного кабінету особи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2025 закрито підготовче провадження по справі № 910/4934/25 та призначено розгляд справи по суті на 13.08.2025.
08.08.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача за первісним позовом/позивача за зустрічним позовом надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
11.08.2025 через систему «Електронний суд» від представника позивача за первісним позовом/відповідача за зустрічним позовом надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Представники позивача та відповідача у судове засідання 13.08.2025 не з'явились, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином.
Представник третьої особи у судове засідання 13.08.2025 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставку процесуального документа до електронного кабінету особи.
Судом у судовому засіданні 13.08.2025 постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання про оголошення перерви по розгляду справи по суті на 03.09.2025.
Представник третьої особи у судове засідання 03.09.2025 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставку процесуального документа до електронного кабінету особи.
Представник позивача за первісним позовом у судовому засіданні 03.09.2025 підтримав заявлені первісні позовні вимоги.
Представник відповідача за первісним позовом у судовому засіданні 03.09.2025 заперечив проти задоволення заявлених первісних позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Представник позивача за зустрічним позовом підтримав заявлені зустрічні позовні вимоги.
Представник відповідача за зустрічним позовом заперечив проти задоволення заявлених зустрічних позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві на зустрічну позовну заяву.
Судом у судовому засіданні 03.09.2025 постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання про оголошення перерви по розгляду справи по суті на 29.09.2025.
Представник третьої особи у судове засідання 29.09.2025 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставку процесуального документа до електронного кабінету особи.
Представник позивача за первісним позовом/відповідача за зустрічним у судовому засіданні 29.09.2025 підтримав заявлені первісні позовні вимоги, заперечив щодо задоволення заявлених зустрічних позовних вимог.
Представник відповідача за первісним позовом/позивача за зустрічним у судовому засіданні 29.09.2025 заперечив проти задоволення заявлених первісних позовних вимог, підтримав заявлені зустрічні позовні вимоги.
Згідно ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
З огляду на наведене та керуючись вказаними приписами господарського процесуального закону, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника третьої особи.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Після судових дебатів суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення, оголошення перерви у судовому засіданні та час проголошення рішення в судовому засіданні 29.09.2025.
У судовому засіданні 29.09.2025 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення суду буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
19.12.2023 року між Акціонерним товариством «Укртрансгаз» (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КОТРИС» (далі - підрядник) було укладено Договір про закупівлю робіт № 2312000051 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого, Підрядник зобов'язується за завданням Замовника на свій ризик виконати відповідно до умов цього Договору роботи, зазначені в п. 1.2 (далі - роботи), а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи.
Найменування робіт: «Послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (Ремонт обладнання САК ГПА на об'єктах АТ «Укртрансгаз»)», код ЄЗС ДК 021-2015:50410000-2 (п. 1.2. Договору).
Згідно з п. 1.3. Договору, зміст робіт, вимоги до робіт, обсяги робіт, назва та місцезнаходження об'єктів Замовника (далі - об'єкти), на яких Підрядник зобов'язаний виконати роботи, технічні вимоги та якісні характеристики робіт, інші вимоги зазначені в технічному завданні, яке наведене у додатку № 1 до Договору.
Строки виконання робіт зазначені у графіку виконання робіт, який наведений у додатку № 2 до цього Договору (п. 1.4 Договору).
Відповідно до п. 3.1. Договору, ціна цього Договору становить 3 763 020, 00 грн, в тому числі ПДВ 627 170,00 гривень.
Згідно з п. 5.1. Договору Підрядник зобов'язується виконати роботи протягом строку, зазначеного у графіку виконання робіт, після отримання від Замовника допуску до виконання робіт на об'єктах Замовника (далі - допуск на об'єкт).
Пунктом 5.4 Договору передбачено, що Підрядник виконує передбачені цим Договором роботи із застосуванням матеріалів Підрядника, доставку яких до місця виконання робіт Підрядник здійснює власним транспортом та за свій рахунок, після отримання від Замовника відповідного допуску на об'єкт, який оформляється відповідною документацією, зазначеною в п.п. 5.5.1 цього Договору. Підрядник відповідає за неналежну якість застосованих ним матеріалів, а також за надання матеріалів, обтяжених правами третіх осіб.
Роботи, виконані з використанням матеріалів, що не відповідають установленим вимогам, Замовником не приймаються та не оплачуються.
Згідно з п. 5.5.1 Договору для виконання встановлених цим Договором робіт Замовник надає Підряднику допуск на об'єкт, відповідно до вимог Інструкції з безпечного виконання сторонніми (підрядними) організаціями робіт, завдань та надання послуг на об'єктах підприємств Групи Нафтогаз, затвердженої рішенням акціонера від 14.04.2020 №379, рішенням правління акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» від 10.04.2020, протокол № 168.
Пунктом 5.8 Договору встановлено, що підрядник, у письмовій формі, за 5 робочих днів інформує замовника про можливе сповільнення або зупинення виконання робіт за незалежних від підрядника обставин. Замовник повинен здійснити необхідні заходи для усунення таких обставин.
Після одержання повідомлення від Підрядника про готовність виконаних робіт до здачі, Замовник має розпочати їх приймання протягом 5 (п'яти) робочих днів.
Приймання виконаних робіт здійснюється на підставі актів приймання виконаних робіт (форма КБ-2в), довідок про вартість виконаних робіт та витрат (форма КБ-3).
При прийманні виконаних робіт Замовник може затребувати сертифікати/паспорти на застосовані матеріали, документи, що підтверджують вартість матеріалів, розрахунки, інші витрати та іншу документацію, визначену чинним законодавством України. Також, на вимогу Замовника, Підрядник надає електронні файли актів виконаних робіт в форматі, сумісному з програмним комплексом АВК-5 (що також можуть іменуватись інформаційні моделі).
Замовник протягом 5-ти (п'яти) робочих днів після підписання акта приймання виконаних робіт (форма КБ-2в) та довідки про вартість виконаних робіт та витрат (форма КБ-3) надсилає оформлені належним чином примірники актів Підряднику.
У випадку невідповідності виконаних робіт вимогам державних стандартів, будівельних норм, технічної документації, цього Договору, додатків до Договору Замовник надсилає Підряднику мотивовану відмову від прийняття робіт з переліком недоліків, які підлягають усуненню (п. 5.9.1 Договору).
Відповідно до п. 7.1.1 п.7.1 Договору Замовник зобов'язаний надати Підряднику допуск на об'єкт для виконання робіт на умовах цього Договору.
Пунктом 7.1.2 Договору встановлено, що не пізніше 10 (десяти) робочих днів після одержання повідомлення від Підрядника про готовність до передачі виконаних робіт здійснити заходи для приймання таких робіт, та у разі відсутності зауважень, підписати відповідний акт приймання виконаних робіт (форма КБ2в). В разі наявності обґрунтованих зауважень щодо якості та обсягів виконаних робіт, письмово повідомити Підрядника, протягом того ж строку, про відмову від підписання такого акта до моменту усунення Підрядником цих зауважень.
Згідно з п. 7.3.1 п. 7.3 Договору підрядник зобов'язаний виконати роботи якісно та у встановлені графіком виконання робіт строки відповідно до вимог державних стандартів, норм і правил, технічного завдання, умов Договору, додатків до Договору.
Відповідно до п.п 7.3.3. п.7.3. Договору, Підрядник зобов'язаний протягом 10 (десяти) робочих днів з дати укладення цього Договору надати документи, передбачені чинним законодавством України та умовами цього Договору, для отримання від Замовника допуску на об'єкт.
Також, у п. 7.3.13 Договору узгоджено, що підрядник зобов'язаний інформувати у встановленому порядку замовник про хід виконання зобов'язань за цим Договором, обставини, що перешкоджають його виконанню, а також про заходи, необхідні для їх усунення.
Пунктом 8.1 Договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим Договором.
У випадку несвоєчасного надання документів, передбачених п.п. 7.3.3 п.7.3 цього Договору Підрядник сплачує на користь Замовника пеню у розмірі 0,1% (нуль цілих одного десятого) відсотка від ціни Договору за кожен день прострочення виконання (п. 8.3 Договору).
Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін і діє по « 31» грудня 2024 року, в частині гарантійних зобов'язань - до закінчення зазначених у розділі 6 гарантійних строків, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання Сторонами зобов'язань (п. 13.1 Договору).
Додатком № 1 до Договору про закупівлю робіт № 2312000051 від 19.12.2023 сторони узгодили технічне завдання (технічні вимоги та якісні характеристики).
Додатком № 2 до Договору про закупівлю робіт № 2312000051 від 19.12.2023 сторони узгодили графік виконання робіт.
Додатком № 3 до Договору про закупівлю робіт № 2312000051 від 19.12.2023 сторони узгодили договірну ціну.
Листом № 65 від 29.05.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Котрис» звернулось до позивача за первісним позовом з пропозицією пролонгації дії Договору на 1 рік.
Акціонерне товариство «Укртрансгаз» надало відповідь Товариству з обмеженою відповідальністю «Котрис» листом № 1001ВИХ-24-3568 від 07.06.2024 в якому зазначило, що для повного та всебічного розгляду обставин, зазначених у листі № 65 потрібно надати перелік документів.
Згодом, 20.02.2025 на адресу відповідача за первісним позовом направлялась претензія №1 вих. №1001ВИХ-25-1078 в якій позивач за первісним позовом вимагав сплатити суму пені у розмірі 684 869,64 грн, нараховану відповідно до п. 8.3 Договору.
Проте, Товариство з обмеженою відповідальністю «Котрис» відповідь на претензію не надало.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що відповідачем порушено пункт 7.3.3. Договору № 2312000051 про закупівлю робіт від 19.12.2023 в частині надання замовником документів для отримання допуску на об'єкт для виконання робіт, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Відповідач за первісним позовом заперечив проти задоволення заявлених первісних позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
У свою чергу, 07.05.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Котрис» подало до Господарського суду зустрічну позовну заяву про визнання недійсним Договору №2312000051 про закупівлю робіт від 19.12.2023 та стягнення безпідставно отриманих коштів в розмірі 188 151, 00 грн.
Обґрунтовуючи заявлені зустрічні позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю «Котрис» зазначило, що п. 7.3.3 Договору № 2312000051 про закупівлю робіт від 19.12.2023 є нечітким та незрозумілим, а тому відсутність погодження в ньому всіх істотних умов, передбачених для договору підряду, а також наявність помилки щодо обставин, є підставою для визнання Договору недійсним на підставі ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України та частини 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, статті 229 Цивільного кодексу України.
Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «Котрис» у зустрічній позовній заяві просить суд повернути суму 188 151, 00 грн, яка була сплачена на підставі Договору про надання гарантії № Д-3803-23Г від 04.12.2023 на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Відповідач за зустрічним позовом/позивач за первісним позовом заперечив проти задоволення заявлених зустрічних позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві на зустрічну позовну заяву.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову у повному обсязі, з огляду на наступне.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
За приписами ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правовою природою укладений між сторонами Договір № 2312000051 від 19.12.2023 є договором підряду.
Відповідно до положень статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Згідно зі статтею 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.
Відповідно до статті 857 Цивільного кодексу України робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а у разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру. Виконана робота має відповідати якості, визначеній у договорі підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові. Результат роботи в межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до договору підряду або для звичайного використання роботи такого характеру.
Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 846 ЦК України передбачено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
Статтею 858 ЦК України встановлена відповідальність підрядника за неналежну якість роботи. Так, якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду, які погіршили роботу, або з іншими недоліками, які роблять її непридатною для використання відповідно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру, замовник має право, якщо інше не встановлено договором або законом, за своїм вибором вимагати від підрядника: 1) безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк; 2) пропорційного зменшення ціни роботи; 3) відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором.
За приписами ч. 1 ст. 850 та ст. 851 ЦК України замовник зобов'язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду. Підрядник має право не розпочинати роботу, а розпочату роботу зупинити, якщо замовник не надав матеріалу, устаткування або річ, що підлягає переробці, і цим створив неможливість виконання договору підрядником.
Права замовника під час виконання роботи підрядником передбачені статтею 849 ЦК України, відповідно до якої:
- замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника (частина перша статті);
- якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків (частина друга статті);
- якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника (частина третя статті);
- замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору (частина четверта статті).
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
При цьому, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що відповідачем не виконано взятий на себе обов'язок, визначений п. 7.3.3 Договору, з надання документів, передбачених чинним законодавством України та умовами цього Договору для отримання від замовника допуску на об'єкт.
Відповідач за первісним позовом в свою чергу, заперечуючи проти позову зазначає, що
пункт 7.3.3 Договору є нечітким та незрозумілим, не дає можливості його виконати, оскільки у даному пункті не визначено конкретний перелік документів, а отже, за доводами відповідача, в даному випадку відсутня його вина, а тому позовні вимоги про стягнення штрафних санкцій не можуть бути задоволені.
Крім того, відповідач вказав на те, що ним, на виконання підпункту 7.3.20 пункту 7.3 Договору, в забезпечення виконання Договору було надано безвідкличну безумовну банківську гарантію № 3803-23Г від 05.12.2023 на суму 188 151, 00 грн., видану АТ «РВС БАНК».
ТОВ «Котрис», в свою чергу, на вимогу АТ «РВС БАНК», відповідно до умов Договору про надання гарантії від 04.12.2023 № Д-3803-23Г, сплатив на рахунок АТ «РВС БАНК» грошові кошти в розмірі 188 151,00 грн. для сплати бенефіціару (АТ «Укртрансгаз») за гарантією, що підтверджується платіжною інструкцією № 1568 від 09.07.2024, копія якої додається.
Як зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву, АТ «Укртрансгаз» просить стягнути штрафні санкції без врахування вже отриманої суми гарантійного платежу у розмірі 188 151, 00 грн за банківською гарантією, тобто фактично стягує подвійну суму штрафних санкцій за одне і теж порушення, що є незаконним, а тому вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими.
До матеріалів справи позивачем за первісним позовом подано лист № 95 КТ від 21.12.2023 надісланий Товариству з обмеженою відповідальністю «Котрис» (адреса: 01011, місто Київ, Печерський узвіз, буд. 15) в якому відповідачу повідомлено наступне:
Для виконання встановлених Договором робіт на отримання допуску на початок виконання робіт необхідно надати документи згідно «Інструкції з безпечного виконання сторонніми (підрядними) організаціями робіт, завдань та надання послуг на об'єктах підприємств Групи Нафтогаз, затвердженої рішенням акціонера від 14.04.2020 №379, рішенням правління акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» від 10.04.2020, протокол №168».
Документи оформити та надати на ім'я відповідальної особи Стрийського ВУПЗГ, Дашавського та Мринського ВУПЗГ з дотриманням термінів зазначених у п.7.3.3 Договору.
На виконання п.5.5.2 Договору, повідомляємо, що офіційне листування необхідно здійснювати на ім'я підписанта Договору, який уповноважений представляти інтереси Замовника при виконанні умов цього Договору - Карягіна Павла Олеговича - директора із закупівель та забезпечення виробництва АТ «Укртрансгаз». Юридична адреса: 01021, вул. Кловський узвіз, 9/1, м. Київ. Тел. (044) 461-20-52. Офіційна електронна адреса для листування - ІНФОРМАЦІЯ_3 Відповідальна особа на об'єкті Стрийського ВУПЗГ, яка уповноважена представляти інтереси АТ «Укртрансгаз» - Кохтюк Роман Васильович - начальник Стрийського ВУПЗГ. Адреса: 82400, Львівська обл., м. Стрий, вул. Сколівська 3, Тел. (032) 455-21- 31 . Електронна адреса - ІНФОРМАЦІЯ_2. Відповідальна особа на об'єкті Мринського ВУПЗГ, яка уповноважена представляти інтереси Замовника - - Малинський Михайло Миколайович - начальник Мринського виробничого управління підземного зберігання газу (ВУПЗГ). Адреса: 17113, Чернігівська обл., Носівський р-н, село Мрин, Ніжинський Шлях, будинок 1. Тел. (04642) 2-94-01. Електронна адреса - ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідальна особа на об'єкті Дашавського ВУПЗГ, яка уповноважена представляти інтереси Замовника - Цап'як Андрій Михайлович - начальник Дашавського ВУПЗГ. Адреса: 82445, вул. Промислова 1, с. Йосиповичі, Стрийський р-н, Львівська обл. Тел. (03245) 72-121. Електронна адреса - ІНФОРМАЦІЯ_4.
Зазначено, що відповідачу необхідно надати інформацію щодо відповідальних осіб з контактними даними, які уповноважені представляти інтереси товариства при виконанні даного Договору.
У листі звернуто увагу на те, що у випадку порушення зобов'язань за цим Договором (в т.ч. несвоєчасного виконання робіт та надання документів для отримання від Замовника допуску на об'єкт) сторони несуть відповідальність згідно розділу 8 до Договору та чинного законодавства.
АТ «Укртрансгаз» просило відповідача з розумінням та відповідальністю приступити до своїх зобов'язань за Договором для належного та своєчасного виконання робіт.
Вказаний лист Товариство з обмеженою відповідальністю «Котрис» отримало 02.01.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0100113258360.
Заперечення відповідача про те, що, жодний пункт Договору не містить умови, що відповідач (підрядник за Договором) має керуватися Інструкцією з безпечного виконання сторонніми (підрядними) організаціями робіт, завдань та надання послуг на об'єктах підприємств Групи Нафтогаз, затвердженої рішенням акціонера від 14.04.2020 № 379 та те, що Інструкція є обов'язковою виключно на підприємства Групи Нафтогаз і не поширюється на сторонні організації є безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.
Згідно з п. 5.5.1 Договору для виконання встановлених цим Договором робіт Замовник надає Підряднику допуск на об'єкт, відповідно до вимог Інструкції з безпечного виконання сторонніми (підрядними) організаціями робіт, завдань та надання послуг на об'єктах підприємств Групи Нафтогаз, затвердженої рішенням акціонера від 14.04.2020 № 379, рішенням правління акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» від 10.04.2020, протокол № 168.
Пунктом 7.3.3 п. 7.3 Договору підрядник зобов'язаний протягом 10 робочих днів з дати укладення цього Договору надати документи, передбачені чинним законодавством України та умовами цього Договору, для отримання від замовника допуску на об'єкт.
Інструкція з безпечного виконання сторонніми (підрядними) організаціями робіт, завдань та надання послуг на об'єктах підприємств Групи Нафтогаз затвердженої рішенням акціонера від 14.04.2020 № 379, рішенням правління акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» від 10.04.2020, протокол № 168 є внутрішнім документом замовника.
Разом з цим, у п. 5.5.1 Договору № 2312000051 від 19.12.2023 та у листі № 95 КТ від 21.12.2023 є посилання на дану Інструкцію, а тому, відповідач укладаючи Договір № 2312000051 від 19.12.2023 мав ознайомитись з нею, та розуміти, що для виконання робіт замовник надає допуск на об'єкт відповідно до вимог даної Інструкції, а отже, заперечення відповідача за первісним позовом у цій частині судом оцінюються критично.
Як встановлено судом, відповідно до п. 7.3.3 п. 7.3 Договору відповідач за первісним позовом повинен був надати документи, передбачені чинним законодавством та умовами Договору в строк до 02.01.2024 (включно).
Так, відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20).
Так, відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.112021 у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/2037/21 викладено наступну правову позицію щодо використання електронних доказів.
Відповідно до частин першої, другої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Таким чином, матеріали справи не містять, а відповідачем в свою чергу не надано, жодного належного та допустимого доказу в підтвердження направлення позивачу документів, визначених п. 7.3.3 п. 7.3 Договору, для отримання від замовника допуску на об'єкт.
При цьому, суд враховує, що Додатком № 2 до Договору сторонами узгоджено Графік виконання робіт, відповідно до якого строк виконання робіт після отримання від замовника допуску на об'єкт, складає 270 календарних днів та не може перевищувати строку дії Договору, однак, незважаючи на узгодження у п. 5.8 Договору обов'язку підрядника, у письмовій формі, за 5 робочих днів інформувати замовника про можливе сповільнення або зупинення виконання робіт за незалежних від підрядника обставин, а також у п. 7.3.13 Договору обов'язку підрядника інформувати у встановленому порядку замовника про хід виконання зобов'язань за цим Договором, обставини, що перешкоджають його виконанню, а також про заходи, необхідні для їх усунення, жодних повідомлень про наявність обставин, зокрема про відсутність допуску до об'єкту, матеріали справи не містять, що додатково спростовує доводи відповідача щодо виконання обов'язку п. 7.3.3 Договору.
В свою чергу, згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання (та одночасно вид відповідальності за неналежне виконання/невиконання зобов'язання) як пеня та механізм її нарахування встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України та частиною шостою статті 232 ГК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до п. 8.3 Договору у випадку несвоєчасного надання документів, передбачених п. 7.7.3 цього Договору підрядник сплачує на користь замовника пеню у розмірі 0,1 % від ціни Договору за кожен день прострочення виконання.
Здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру пені, оскільки відповідачем не виконано передбаченого п. 7.3.3 Договору обов'язку, що відповідно є підставою для застосування відповідача відповідальності передбаченої сторонами у п. 8.3 Договору, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягає пеня в розмірі 684 869, 64 грн.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення пені на підставі ч.3 статті 551 Цивільного кодексу України на 95 % до розміру 34 243, 50 грн, суд зазначає наступне.
Обґрунтовуючи заявлене клопотання відповідач зазначив, що послуги, що є предметом Договору, не є актуальними для АТ «Укртрансгаз» на сьогоднішній день, що підтверджується відсутністю в річному плані закупівель АТ «Укртрансгаз» на 2025 рік таких послуг.
Як зазначає відповідач за первісним позовом в період дії Договору внаслідок обстрілів російською федерацією були пошкоджені деякі об'єкти АТ «Укртрансгаз», в тому числі ті, які підлягали ремонту ТОВ «Котрис» за Договором про закупівлю робіт № 2312000051 від 19.12.2023, у зв'язку з цим АТ «Укртрансгаз» звертався до ТОВ «Котрис» з проханням направити його фахівців для обстеження та дефектування таких об'єктів.
Таким чином, в результаті значних пошкоджень об'єкту ремонтні роботи, які були визначені Договором, не могли бути виконані без попереднього відновлення об'єкту. Тобто, крім неможливості отримати допуск на об'єкт з підстав, які зазначені у відзиві ТОВ «Котрис» (через непогодження в Договорі переліку документів, які мали надаватися ТОВ «Котрис» для отримання допуску), роботи за Договором фактично не могли бути виконані через пошкодження об'єкту внаслідок обстрілів, яке мало місце вже після укладення Договору.
Таким чином загальна сума неустойки, яку АТ «Укртрансгаз» хоче стягнути з ТОВ «Котрис» є надмірно великою.
З доводів відповідача за первісним позовом вбачається, що для АТ «Укртрансгаз» не є актуальними на сьогодні послуги з ремонту, що були предметом Договору про закупівлю робіт № 2312000051 від 19.12.2023, відпала необхідність в цих послугах, доказів заподіяння Позивачу за первісним позовом збитків в результаті невиконання Договору ним не надано, а тому відповідач за первісним позовом просить суд зменшити розмір штрафних санкцій.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, суд має право зменшити розмір санкцій зокрема з таких підстав: у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до усталеної та послідовної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.
Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 ЦК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.10.2021 у справі №910/8396/20, від 08.10.2020 у справі №904/5645/19; від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 05.03.2019 у справі №923/536/18; від 10.04.2019 у справі №905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі №914/2252/18; від 30.09.2019 у справі №905/1742/18; від 14.07.2021 у справі №916/878/20.
Суд наголошує, що положення ст. 551 ЦК України у вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є універсальними у правозастосуванні, що підтверджується сталою та послідовною практикою Верховного Суду.
Суд вважає за необхідне звернутися до висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, які викладені у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.
Зокрема, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в означеній постанові вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку ст. 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.
Об'єднана палата відзначила, що урахування індивідуального характеру підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Отже, індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчить про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено. Наведене, у свою чергу, вимагає, щоб розмір неустойки відповідав принципам верховенства права.
Крім того, суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 сформувала висновки щодо застосування означених норм права та у розділі "Висновки щодо застосування норм матеріального права", зокрема, в п. 213, 214, зазначила таке:
"213. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
214. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".
Також у пункті 72 постанови від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу та зазначила, зокрема, "що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення".
Отже, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Дослідивши наявні у справі докази та пояснення відповідача за первісним позовом, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.
Щодо зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Котрис», суд зазначає наступне.
Обґрунтовуючи заявлені зустрічні позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю «Котрис» зазначає, що п. 7.3.3 Договору № 2312000051 про закупівлю робіт від 19.12.2023 є нечітким та незрозумілим, вважає, що відсутність погодження в ньому всіх істотних умов, передбачених для договору підряду, а також наявність помилки щодо обставин, є підставою для визнання Договору недійсним на підставі ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України та частини 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, статті 229 Цивільного кодексу України.
Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «Котрис» у зустрічній позовній заяві просить суд повернути суму 188 151, 00 грн, яка була сплачена на підставі Договору про надання гарантії № Д-3803-23Г від 04.12.2023 на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Акціонерне товариство «Укртрансгаз» у відзиві на зустрічну позовну заяву заперечив проти задоволення заявлених зустрічних позовних вимог та вказав, що перед підписанням Договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Котрис» було обізнане про проєкт Договору про закупівлю робіт (Додаток ІV до тендерної документації), останньому було відомо про всі істотні умови договору та в т.ч. про необхідність (зобов'язання) звернутися до позивача протягом 10 (десяти) робочих днів з дати укладення Договору з наданням документів, передбачених чинним законодавством України та умовами Договору, для отримання від Замовника допуску на об'єкт.
Отже, за доводами позивача за первісним позовом/ відповідача за зустрічним позовом, відповідач за первісним позовом спочатку погодився з усіма умовами документації Замовника, включаючи проєкт Договору про закупівлю робіт, подавши свою пропозицію на участь в торгах та гарантував виконати зобов'язання із здійснення «Послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (Ремонт обладнання САК ГПА на об'єктах АТ «Укртрансгаз»)», що закуповувались АТ «Укртрансгаз», проте після підписання договору не вчинив жодних дій щодо надання Замовнику необхідних документів для отримання допуску на об'єкт у визначені (встановлені) в Договорі строки.
Позивач за первісним позовом/відповідач за зустрічним позовом у відзиві на зустрічну позовну заяву зазначив, що сума банківської гарантії у розмірі 188 151,00 грн була стягнута абсолютно правомірно, у зв'язку з настанням гарантійного випадку - не виконанням підрядником умов Договору, відтак, сума банківської гарантії поверненню не підлягає, подібні висновки, викладені у Постановах Верховного Суду у справі № 910/11944/18 від 28.08.2019 та № 904/3145/18 від 01.08.2019, що в свою чергу, вказує на безпідставність та необґрунтованість зустрічних позовних вимог, а тому просить суд відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог.
Договори можуть визнаватися недійсними в судовому порядку з підстав недодержання в момент їх вчинення вимог, установлених ст. 203 Цивільним кодексом України.
Стаття 203 Цивільного кодексу України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.
Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).
Товариство з обмеженою відповідальністю «Котрис» звертаючись до Господарського суду з зустрічним позовом про визнання недійсним Договору № 2312000051 про закупівлю робіт від 19.12.2023, свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що п. 7.3.3 Договору є нечітким та незрозумілим, не дає змоги його виконати, оскільки покладає на позивача обов'язок надати документи, однак не визначає, які саме.
Позивач за зустрічним позовом вважає, що відсутність погодження в ньому всіх істотних умов, передбачених для договору підряду , а також наявність помилки щодо обставин, які мають суттєве значення, позбавляє можливості визначити права та обов'язки сторін, строки початку робіт за Договором, що є підставою для визнання Договору недійсним на підставі ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України та частини 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, статті 229 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин першої та третьої статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Згідно статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду (частини перша та четверта статті 251 ЦК України).
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Матеріалами справи встановлено, що відповідно до п. 1.4 Договору строки виконання робіт зазначені у графіку виконання робіт, який наведений у додатку № 2 до цього Договору
Згідно з п. 5.1. Договору Підрядник зобов'язується виконати роботи протягом строку, зазначеного у графіку виконання робіт, після отримання від Замовника допуску до виконання робіт на об'єктах Замовник.
В Додатку № 2 до Договору сторонами узгоджено Графік виконання робіт, відповідно до якого строк виконання робіт після отримання від замовника допуску на об'єкт, складає 270 календарних днів та не може перевищувати строку дії Договору.
Аналіз вказаного пункту договору свідчить про те, що строк виконання робіт розпочинається після отримання від замовника допуску на об'єкт.
Разом з цим, п. 5.5.1 Договору передбачено, що для виконання встановлених цим Договором робіт Замовник надає Підряднику допуск на об'єкт, відповідно до вимог Інструкції з безпечного виконання сторонніми (підрядними) організаціями робіт, завдань та надання послуг на об'єктах підприємств Групи Нафтогаз, затвердженої рішенням акціонера від 14.04.2020 № 379, рішенням правління акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» від 10.04.2020, протокол № 168.
Тобто, Договір № 2312000051 про закупівлю робіт від 19.12.2023 містить таку істотну умову, як строк виконання робіт.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади визначає Закон України «Про публічні закупівлі» (в редакції, що діяла на момент проведення процедури закупівлі та порядку підписання Договору).
Згідно з частиною першою ст. 41 Закону «Про публічні закупівлі», договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Так, 17.11.2023 року АТ «Укртрансгаз» оголошено про проведення відкритих торгів UA-2023-11-17-009256-a предметом закупівлі якого були послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів та опубліковано умови укладання договору про закупівлю та розміщено Додаток ІV до тендерної документації - проєкт Договору про закупівлю робіт.
Протоколом № 23/ПО/184-н-1 від 04.12.2023, за результатами розгляду тендерної пропозиції ТОВ «КОТРИС» по предмету закупівлі «Послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (Ремонт обладнання САК ГПА на об'єктах АТ «Укртрансгаз»)», код ЄЗС ДК 021- 2015:50410000-2 (номер процедури закупівлі в електронній системі закупівель UA2023-11-17-009256-a), прийнято рішення про відповідність тендерної пропозиції цього учасника, встановленим вимогам тендерної документації. Також, 04.12.2023 опубліковано повідомлення про намір укласти договір про закупівлю UA-2023-11-17-009256-a. Так, між АТ «Укртрансгаз» та ТОВ «КОТРИС» 19.12.2023 було укладено договір про закупівлю робіт № 2312000051.
Судом встановлено, що перед підписанням Договору ТОВ «Котрис» було обізнано про проєкт Договору про закупівлю робіт (Додаток ІV до тендерної документації), останньому було відомо про всі істотні умови договору та в т.ч. про необхідність (зобов'язання) звернутися до Позивача протягом 10 (десяти) робочих днів з дати укладення Договору з наданням документів, передбачених чинним законодавством України та умовами Договору, для отримання від Замовника допуску на об'єкт. Жодних заперечень щодо тексту договору чи звернень до АТ «Укртрансгаз» з роз'ясненнями певних пунктів договору матеріали справи не містять.
Більше того, на думку суду, ТОВ «КОТРИС» поданням своєї тендерної пропозиції як учасника закупівлі інформував АТ «Укртрансгаз», що він підтверджує повну і беззаперечну згоду з усіма умовами, в т.ч., що вказані в проєкті договору згідно вимог оголошення про проведення відкритих торгів та зобов'язується укласти договір про закупівлю робіт, що спростовує доводи позивача за зустрічним позовом про нечіткість не незрозумілість пунктів укладеного Договору.
Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Котрис".
Щодо вимог позивача за зустрічним позовом про стягнення безпідставно отриманих коштів за банківською гарантією на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, суд зазначає наступне.
На виконання підпункту 7.3.20 пункту 7.3 Договору ТОВ «Котрис», в забезпечення виконання Договору, було надано безвідкличну безумовну банківську гарантію № 3803-23Г від 05.12.2023 на суму 188 151,00 грн., видану АТ «РВС БАНК».
19.06.2024 Акціонерне товариство «Укртрансгаз» звернулось до АТ «РВС БАНК» з письмовою вимогою вих. № 1001ВИХ-24-3837 щодо настання гарантійного випадку та перерахування коштів за банківською гарантією, оскільки «ТОВ «Котрис» неналежно виконав свої зобов'язання за договором від 19.12.2023 № 2312000051 про закупівлю робіт «Послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (Ремонт обладнання САК ГПА на об'єктах АТ «Укртрансгаз»)», оголошення про проведення закупівлі № UA-2023-11-17-009256-а, порушив умови п.п. 7.3.3 договору, а саме не надав в строк документів, передбачених чинним законодавством України та умовами договору, необхідних для початку виконання робіт».
Згідно із ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Згідно з приписами ст. 560 ЦК України, за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Статтею 563 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.
Згідно зі ст. 568 ЦК України, зобов'язання гаранта перед кредитором припиняється у разі: 1) сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію; 2) закінчення строку дії гарантії; 3) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов'язків за гарантією.
Нормами ЦК України, зокрема, статтею 569, також передбачене право гаранта на зворотну вимогу до боржника. Частиною 1 статті 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У розумінні наведеної норми, яка надає визначення порушення зобов'язання, останнє може бути двох видів.
Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано.
Гарантія є одностороннім правочином, змістом якого є обов'язок гаранта сплатити кредитору-бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантії у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією. У відносинах за гарантією беруть участь три суб'єкти - гарант, бенефіціар (кредитор за основним зобов'язанням) та принципал (боржник за основним зобов'язанням). Гарантія призначена перш за все для того, щоб бенефіціар як кредитор за основним зобов'язанням міг безперешкодно задовольнити свої вимоги за рахунок гаранта, якщо боржник (принципал) належним чином не виконає зобов'язання.
У ст. 562 ЦК України зафіксований принцип незалежності гарантії, згідно з яким зобов'язання гаранта перед кредитором не залежать від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.
Оскільки змістом гарантії є обов'язок гаранта сплатити кредитору-бенефіціару грошову суму, вона відноситься не до майнових (забезпечуються шляхом одержання, утримання майна), а особистих забезпечень виконання зобов'язань, відповідно до яких кредитор покладається на ділову репутацію, порядність гаранта, від якого має отримати задоволення у разі порушення зобов'язання боржником. Гарантія не є мірою цивільно-правової відповідальності, настання якої можливе лише за наявності вини боржника (неустойка, завдаток), а тому при реалізації гарантії вина боржника не має значення, достатньо лише факт порушення останнім (боржником) забезпеченого зобов'язання. Грошове зобов'язання, що виникає за договором гарантії, є зобов'язанням між гарантом та бенефіціаром, а не між бенефіціаром і принципалом.
У разі невідповідності виконання зобов'язання критеріям належності, можна говорити про неналежне виконання, а отже порушення зобов'язання.
Відтак, з вказаних статей вбачається, що право на стягнення забезпечення виконання зобов'язання настає з моменту порушення принципалом такого зобов'язання (у даному випадку таким порушенням є не вчинення дій (зобов'язань) передбачених п.п. 7.3.3. Договору, а саме не надано в строк документів необхідних для отримання від АТ «Укртрансгаз» допуску на об'єкт для початку виконання Робіт).
Банківська гарантія як вид забезпечення виконання зобов'язання гарантує саме виконання зобов'язання належним чином, адже гарантійний випадок настає виключно у разі порушення зобов'язання, а після сплати суми забезпечення виконання зобов'язання та виконання мети такого забезпечення, правовідносини між гарантом, бенефіціаром та принципалом припиняють своє існування.
Стягнення пені і банківська гарантія є різними способами захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання, різними засобами забезпечення виконання господарських зобов'язань. Сплата коштів кредитору гарантом і сплата штрафних санкцій боржником не належать до одного виду відповідальності. Крім того, такі платежі на користь кредитора здійснюються різними особами.
Щодо доводів позивача за зустрічним позовом про те, що від суми нарахованої пені потрібно відрахувати суму стягнутої банківської гарантії, оскільки це подвійне стягнення, суд оцінює критично, оскільки банківська гарантія, передбачена у пункті 7.3.20 п. 7.3 Договору, не є штрафною санкцією в розумінні статті 549 ЦК України, а є інструментом покликаним мінімізувати ризики бенефіціара від неналежного виконання контрагентом договору та забезпечити грошовою сумою виконання робіт у встановлені договором строки, порушення яких тягне за собою відповідальність принципала у вигляді повернення виплаченої гарантом (банком) бенефіціару суми гарантійного платежу.
Аналогічна за змістом правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у від 28.08.2019 у справі № 910/11944/18.
Таким чином, можливість стягнення з відповідача пені за порушення умов Договору № 2312000051 про закупівлю робіт від 19.12.2023 не ставиться у залежність від реалізації позивачем свого права на звернення стягнення за банківською гарантією. До того ж, положення Договору № 2312000051 про закупівлю робіт від 19.12.2023 не містять застережень про пріоритетність у застосуванні або можливість взаємного зарахування цих способів забезпечення виконання зобов'язань.
Отже, вищенаведені доводи позивача за зустрічним позовом судом відхиляються, оскільки ґрунтуються лише на власному помилкову тлумаченні ТОВ «Котрис» норм чинного законодавства.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 Цивільного кодексу України).
Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17).
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Крім того, згідно з пунктом 3 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17).
Судом зроблено висновок про те, що кошти у розмірі 188 151, 00 грн сплачені ТОВ «Котрис» на виконання умов п. 7.3.20 Договору № 2312000051 про закупівлю робіт від 19.12.2023 та Договору про надання гарантії № Д-3803-23Г від 04.12.2023, на виконання своїх чинних зобов'язань за договорами, не були безпідставно набуті АТ «Укртрансгаз» відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України, як зазначає позивач у зустрічній позовній заяві, що свідчить про відсутність правових підстав для повернення надмірно сплачених коштів у розмірі 188 151, 00 грн позивачу за зустрічним позовом.
Отже, приймаючи до уваги положення ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та враховуючи, що позивач за зустрічним позовом, не довів наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, та не надав суду доказів факту порушення вчиненням такого правочину його прав та законних інтересів, вимоги за зустрічним позовом задоволенню не підлягають, а тому суд приходить до висновку про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Котрис».
Згідно з ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд наголошує, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.11.2023 у справі № 16/137б/83б/22б (910/12422/20)).
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за подання первісного позову покладаються на відповідача за первісним позовом, а судові витрати за подання зустрічного позову залишаються за позивачем за зустрічним позовом (у зв'язку з відмовою у задоволенні зустрічних позовних вимог).
Керуючись ст. 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Первісні позовні вимоги Акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Котрис" про стягнення 684 869, 64 грн задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Котрис" (адреса: 01011, місто Київ, Печерський узвіз, будинок 15; код ЄДРПОУ 30780858) на користь Акціонерного товариства "Укртрансгаз" (адреса: 01021, місто Київ, Кловський узвіз, будинок 9/1; код ЄДРПОУ 30019801) пеню у розмірі 684 869 (шістсот вісімдесят чотири тисячі вісімсот шістдесят дев'ять) грн 64 коп та витрати по сплаті судового збору у розмірі 8 218 (вісім тисяч двісті вісімнадцять) грн 44 коп.
3. У задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Котрис" до Акціонерного товариства "Укртрансгаз", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Акціонерного товариства "РВС Банк" про визнання недійсним договору та стягнення безпідставно отриманих коштів у розмірі 188 151, 00 грн відмовити повністю.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 27.10.2025.
Суддя М.Є.Літвінова