ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.10.2025Справа № 910/7422/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С.,
за участю секретаря судового засідання: Видиш А.В.
розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод"
до Фонду державного майна України
про звільнення від орендної плати та визнання зобов'язань припиненими,
За участі представників сторін:
від позивача: Мезінов О.Г. за ордером від 03.09.2024 року серії ВЕ № 1130727;
від відповідача: Ленько М.М. (у порядку самопредставництва).
Товариство з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" (далі - позивач, Товариство) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фонду державного майна України (далі - відповідач, Фонд), в якому просило суд:
- зобов'язати Фонд звільнити позивача від орендної плати за договором оренди від 09.06.1999 року № 572 (далі - Договір) на підставі частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України за період з 01.01.2023 року до моменту скасування заборони руху всіх суден та плавзасобів річками Південний Буг та Інгул, руху всіх суден та плавзасобів від 1 коліна БДЛК до 3 коліна Спаського каналу, відшвартовування всіх суден, буксирів та інших плавзасобів, які перебувають біля причалів та терміналів Миколаївського регіону;
- визнати припиненими зобов'язання Товариства щодо сплати орендної плати за Договором за період з 01.01.2023 року по дату ухвалення судового рішення за цим позовом.
В обґрунтування пред'явлених вимог Товариство вказувало на те, що останнє на підставі укладеного з відповідачем Договору є орендарем державного майна - причалів № № 1-5 Дніпро-Бузького морського порту, розташованих за адресою: Миколаївська обл., Вітовський р-н, с. Галицинове, вул. Набережна, 64. Розпорядженнями Капітана Миколаївського морського порту 09.03.2022 року № 15 та № 15/1 заборонено рух всіх суден та плавзасобів річками Південний Буг та Інгул; заборонено відшвартовування всіх суден, буксирів та інших плавзасобів, які перебувають біля причалів та терміналів Миколаївського регіону; заборонено рух всіх суден та плавзасобів від 1 коліна БДЛК до 3 коліна Спаського каналу; заборонено відшвартовування всіх суден, буксирів та інших плавзасобів, які перебувають біля причалів та терміналів Миколаївського регіону. З урахуванням наведених обставин, господарська діяльність позивача була зупинена, тоді як використання орендованого майна з вказаних вище причин є неможливим.
Зважаючи на викладене, Товариство зазначало про наявність підстав для звільнення останнього від сплати орендних платежів за весь час, протягом якого майно не могло бути використане позивачем, через обставини, за які він не відповідає.
Ухвалою від 13.06.2025 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/7422/25, вирішив здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 09.07.2025 року.
27.06.2025 року на адресу суду надійшов відзив Фонду від 25.06.2025 року № 10-48-16197 на позовну заяву, в якому останній заперечив проти задоволення вимог Товариства з огляду на те, що позивачем не було надано довідки балансоутримувача орендованого державного майна, що унеможливлює прийняття рішення про звільнення від сплати орендної плати за Договором оренди. Крім того, Товариство обрало неналежний спосіб захисту його прав, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні його вимог.
Крім того, у відзиві на позовну заяву Фонд просив суд залучити Миколаївську філію Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача. Означене клопотання обґрунтоване, зокрема, тим, що вищенаведена особа є балансоутримувачем майна за Договором оренди та наділена повноваженнями щодо видачі відповідних довідок про невикористання орендарем державного майна, що передбачено пунктом 41 постанови Кабінету Міністрів України № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" (далі - Постанова № 634).
07.07.2025 року на адресу суду надійшло клопотання позивача від 02.07.2025 року № МГЗ-Вих-01-25-430 про долучення оригіналів документів, копії яких були додані до позовної заяви.
08.07.2025 року через систему "Електронний суд" надійшла відповідь Товариства від 08.07.2025 року на відзив на позовну заяву, в якій останнє, зокрема, вказало про помилковість посилань відповідача на приписи Постанови № 634, оскільки вимоги позивача ґрунтуються не на положеннях цієї постанови, а на приписах частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України, за якими наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
У підготовчому засіданні 09.07.2025 року суд постановив протокольну ухвалу про відмову в залученні Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, продовжив строк проведення підготовчого провадження у справі № 910/7422/25 на 30 днів, встановив Фонду строк на подання заперечень та відклав підготовче засідання на 20.08.2025 року.
Ухвалою від 20.08.2025 року господарський суд міста Києва закрив підготовче провадження у справі № 910/7422/25 та призначив її до судового розгляду по суті на 10.09.2025 року.
У судових засіданнях 10.09.2025 року, 24.09.2025 року та 07.10.2025 року оголошувалися перерви до 24.09.2025 року, до 07.10.2025 року та до 15.10.2025 року відповідно.
08.10.2025 року через систему "Електронний суд" надійшла заява Товариства про долучення до матеріалів справи копії розпорядження Капітана Миколаївського морського порту від 09.03.2022 року № 15/1 у вигляді вкладення до повідомлення електронної пошти. Означений документ долучений судом до матеріалів справи.
У судовому засіданні 15.10.2025 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.
Представник відповідач у цьому судовому засіданні проти задоволення вимог Товариства заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву від 25.06.2025 року № 10-48-16197.
У судовому засіданні 15.10.2025 року суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва
09.06.1999 року між Фондом (орендодавець) та Товариством (орендар) був укладений Договір, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає державне майно Дніпро-Бузького морського порту (групу інвентарних об'єктів), яке тимчасово знаходиться на балансі ВАТ "Миколаївський глиноземний завод", у строкове платне користування за вартістю, що визначена на 10.03.1999 року відповідно до висновків експерта про вартість об'єкта експертної оцінки (майна Дніпро-Бузького морського порту, що передається в оренду ВАТ "Миколаївський глиноземний завод") і становить 59 815 000 грн.
З метою уточнення переліку орендованого майна, зміни вартості майна та орендної плати, приведення умов договору у відповідність до законодавства, Фонд та Товариство вносили зміни до Договору шляхом укладення додаткових угод, зокрема від 10.04.2000 року № 585/174/1, від 21.04.2003 року № 259, від 22.04.2003 року № 624, від 31.05.2007 року № 339, від 27.06.2007 року № 411,
Вищевказаний правочин, а також додаткові угоди до нього підписі уповноваженими представниками сторін та скріплені відбитками печаток вказаних юридичних осіб.
Згідно з пунктом 2.1 Договору вступ орендаря у користування майном настає одночасно із підписанням сторонами Договору та Акта прийому-передачі.
За умовами пунктів 3.1, 3.2 Договору (в редакції додаткової угоди від 27.06.2007 року № 411) орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку січень 2007 року - 547 185,57грн. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Орендна плата перераховується орендарем щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.
Відповідно до пункту 3.4 Договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується на користь орендодавця (до бюджету) відповідно до чинного законодавства з урахуванням пені у розмірі 120 % річних від облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення (включаючи день оплати).
У пункті 10.1 Договору (в редакції додаткової угоди від 21.04.2003 року № 259) сторони погодили, що останній діє з 01.04.1999 року до 01.04.2004 року строком на 15 (п'ятнадцять) років.
Судом встановлено, що 09.06.1999 року орендодавець та орендар підписали відповідний акт прийому-передачі державного майна Дніпро-Бузького морського порту.
З матеріалів справи також вбачається, що рішенням господарського суду міста Києва від 19.08.2014 року в справі № 910/11171/14 вищевказаний Договір визнано продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим правочином з урахуванням змін, внесених додатковими угодами, до 01.04.2029 року.
В обґрунтування пред'явлених у даній справі вимог позивач посилався на те, що до 24.02.2022 року вищевказане орендоване майно використовувалось позивачем в його господарській діяльності. Проте, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та блокуванням останньою торгового судноплавства у Чорному морі, господарська діяльність позивача була зупинена, а використання Товариством орендованого майна після 24.02.2022 року стало неможливим.
Крім того, як на підставу своїх вимог Товариство посилалося на розпорядження Капітана Миколаївського морського порту від 09.03.2022 року № 15 та № 15/1, якими заборонено рух всіх суден та плавзасобів річками Південний Буг та Інгул; заборонено відшвартовування всіх суден, буксирів та інших плавзасобів, які перебувають біля причалів та терміналів Миколаївського регіону; заборонено рух всіх суден та плавзасобів від 1 коліна БДЛК до 3 коліна Спаського каналу; заборонено відшвартовування всіх суден, буксирів та інших плавзасобів, які перебувають біля причалів та терміналів Миколаївського регіону.
З урахування наведених обставин, Товариство, з посиланням на положення частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України, зазначало, що останнє звільняється від сплати орендних платежів за весь час, протягом якого відповідне майно не могло бути використане позивачем через обставини, за які він не відповідає. Проте, незважаючи на неодноразове порушення орендарем питання щодо звільнення його від сплати орендної плати, відповідач не приймав будь-яких рішень з вказаного приводу.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.
Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України (тут і далі чинного на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з положеннями статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
В силу частин 1, 4 статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За умовами частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України).
Укладений сторонами у справі Договір за своїм змістом відповідає визначенню договору найму (оренди), за яким наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно з частинами 1, 2 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
В силу положень частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Закон України "Про оренду державного та комунального майна" врегульовує правові, економічні та організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, а також передачею права на експлуатацію такого майна.
Абзацом 4 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" врегульовано, що договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.
Відповідно до частин 1, 4 статті 17 цього ж Закону орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.
Стаття 14 Цивільного кодексу України унормовує, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Виконання цивільних обов'язків забезпечується як засобами заохочення, так і відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.
Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає (частина 6 статі 762 Цивільного кодексу України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 року в справі № 910/7495/16 дійшла висновку, що вказана норма не містить вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин та засобів їх підтвердження, а тому підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.
Для застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном, визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Тобто він повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане ним, і він не відповідає за ці обставини (що узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 27.02.2024 року в справі № 916/599/23).
При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об'єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон'юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили чи у зв'язку з природними властивостями майна, що є об'єктом оренди тощо.
Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї ж норми Закону він вправі порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду в справах № 914/1248/18, № 914/2264/17, № 910/13158/20, № 911/3067/20, № 911/654/21, № 916/599/23.
Звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних або надзвичайних обставин.
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Ознаками таких обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за таких умов здійснення господарської діяльності. При цьому сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов'язань.
При цьому сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що саме в цьому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконанні нею конкретних договірних зобов'язань.
Загальновідомим є факт того, що приміщення та території Державного підприємства "Миколаївський морський торгівельний порт" (Дніпро-Бузький морський торговельний порт), спеціалізованого морського порту "Ольвія", Державного підприємства "Дельта-лоцман" відносяться до об'єктів стратегічної інфраструктури, відносно яких в силу введеного воєнного стану запроваджено певні обмеження у використанні, з метою посилення обороноздатності країни.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року, який продовжує діяти станом на дату ухвалення рішення у даній справі.
З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Капітана Миколаївського морського порту від 09.03.2022 року № 15 та № 15/1 заборонено рух всіх суден та плавзасобів річками Південний Буг та Інгул; заборонено відшвартовування всіх суден, буксирів та інших плавзасобів, які перебувають біля причалів та терміналів Миколаївського регіону; заборонено рух всіх суден та плавзасобів від 1 коліна БДЛК до 3 коліна Спаського каналу; заборонено відшвартовування всіх суден, буксирів та інших плавзасобів, які перебувають біля причалів та терміналів Миколаївського регіону.
Розпорядження капітана морського порту з питань забезпечення безпеки мореплавства і порядку в морському порту, що належать до його компетенції, обов'язкові для всіх суден, юридичних і фізичних осіб, які перебувають в акваторії та на території цього морського порту. Розпорядження капітана морського порту може бути скасовано центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері морського транспорту, або адміністративним судом у порядку, встановленому законодавством. За порушення законодавства і правил щодо безпеки мореплавства та порядку в морському порту капітан морського порту має право накладати адміністративні стягнення відповідно до закону (стаття 79 Кодексу торговельного мореплавства України).
Оскільки місцезнаходженням орендованого Товариством державного майна є: Миколаївська область, Миколаївський район, село Галицинове, виконання вищевказаних розпоряджень Капітана Миколаївського морського порту від 09.03.2022 року № 15 та № 15/1 є обов'язковими для позивача.
Отже, у зв'язку із запровадженням воєнного стану на території України було фактично зупинено здійснення морських та річкових перевезень в акваторії морського порту Миколаїв, що є загальновідомим фактом, який не заперечувався відповідачем.
Також, як вбачається з наявного у матеріалах справи листа Капітана Миколаївського морського порту від 28.04.2025 року № 17, рух суден Бузько-Дніпровським Лиманським каналом починаючи з 25.02.2022 року не здійснювався, у зв'язку з початком військової агресії рф проти України. Тому цивільні вантажні перевезення по БДЛК та захід вантажних суден з Чорного моря до Дніпро-Бузького морського порту в період з 25.02.2022 року не здійснювались, як і не виконувались на дату надіслання вказаного листа.
Крім того, у матеріалах справи наявна відповідь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" від 08.05.2025 року № 1405/10-11-01/вих, в якій останнє зазначило що у період з 01 березня 2022 року по дату складання цієї відповіді (08.05.2025 року) захід будь-яких суден в акваторію морського порту Миколаїв з метою їх швартування біля причалів Дніпро-Бузького морського торговельного порту не здійснювався. Також, Товариство з 01 березня 2022 року не сплачувало лоцманський збір за послуги лоцманського проведення суден до ДБМТП.
Заперечуючи проти звільнення позивача від сплати орендної плати, Фонд посилався на те, що Товариство неодноразово порушувало питання щодо звільнення останнього від орендної плати, проте таке рішення прийнято не було. Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначав, що Товариство використовувало орендоване майно - групу інвентарних об'єктів у вигляді причалів № № 1, № 2, № 3, № 4 та № 5 відповідно до його призначення та умов Договору. Також, Фонд вказував, що на території, що використовується позивачем, пришвартовано три іноземних судна та судна портфлоту орендаря, на причалах розміщені портальні крани та упаковані біг-беги із сировиною, що належить орендарю. На підтвердження означених обставин відповідач надав суду копію Звіту з перевірки використання нерухомого майна, що належить до державної власності і орендується Товариством, та виконання орендарем умов Договору, складеного 02.10.2023 року в с. Галицинове, Миколаївський р-н, Миколаївська обл., ТОВ "МГЗ".
Разом із тим, суд оцінює вказані твердження відповідача критично, оскільки в матеріалах справи наявна довідка виконуючого обов'язки начальника Дніпро-Бузького морського порту від 28.08.2023 року № НГЗ-Исх-10157-23-004, в якій останній вказав, що біля причалу № 4 ДБМП ТОВ "МГЗ" наразі перебуває іноземне морське судно т/х "Anna-Sophia" (назва на час вивантаження - т/х "Chariana L") без вантажу. Вказане морське судно в лютому 2022 року прямувало до Товариства з вантажем "боксит" та після розвантаження не змогло покинути акваторію Миколаївського морського порту в зв'язку із небезпекою для судноплавства у Дніпро-Бузькому лимані через військову агресію російської федерації проти України, розпочату з 24.02.2022 року, заборону на вхід/вихід (від швартування від причалів) морських суден з морських портів. Портовий флот Товариства складається з чотирьох буксирів, водолазного катера та нафто-сміттєзбирача, які використовуються з метою забезпечення виконання швартових робіт та ліквідації можливого забруднення акваторії ДБМП. Порт приписки власного портового флоту ДБМП - Миколаїв, тому вказані судна швартуються біля причалів № 1-5 ДБМП.
При цьому, зі змісту наявного у матеріалах справи листа генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина" від 25.08.2023 року № 25/08 вбачається, що т/х "Dongfushan" (причал № 2) IMO: 9185853 (прапор Hongkong) прибув під завантаження олії соняшникової до ТОВ МП "Термінал-УХЗС" 23-24 лютого 2022 року, т/х "МТМ CHASCAIS" - ІМО: 9774707 (прапор CAIMAN ISLANDS), прибув під завантаження соняшникової олії до ТОВ МП "Термінал-УХЗС" 23-24 лютого 2022 року. У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, розпочатою 24.02.2022 року, та забороною на вхід/вихід морських суден з морських портів, вказані вище судна не змогли покинути акваторію Миколаївського морського порту.
За таких обставин, наведені у відзиві посилання відповідача на використання Товариством орендованого майна не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, тоді як вищевказані докази свідчать про вимушене перебування морських суден на орендованих позивачем причалах, оскільки вказані морські судна позбавлені можливості покинути акваторію Миколаївського морського порту, у зв'язку із забороною на відшвартування, вхід/вихід морських суден з морських портів.
З урахуванням вищенаведеного, оцінивши надані сторонами докази, обставини, на які сторони посилалися в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд дійшов висновку про те, що Товариство у період, зокрема з 01.01.2023 року по дату ухвалення цього рішення, було та лишається позбавленим можливості використовувати орендоване майно через обставини, за які останнє не відповідає. При цьому, Фонд не довів належними та допустимими доказами факту провадження позивачем з 01.01.2023 року по сьогоднішній день господарської діяльності із використанням орендованого за Договором майна.
Слід зазначити, що у даній справі позивач обрав спосіб захисту, зокрема, у вигляді визнання судом припиненими всіх зобов'язань Товариства перед Фондом щодо сплати орендної плати за Договором за період з 01.01.2023 року по дату ухвалення судового рішення за цим позовом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно з частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд, відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Із системного тлумачення наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав і законних інтересів осіб. Такі права та законні інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити в рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Отже, розглядаючи справу суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року в справі № 916/1415/19).
Особливість спорів про захист інтересу у правовій визначеності при виконанні договірних зобов'язань полягає в тому, що позивач просить суд підтвердити (визнати) існуючий стан прав і обов'язків у договірних відносинах з іншою стороною для правової визначеності сторін договору в цих відносинах, однакового розуміння ними своїх прав та обов'язків за цим договором.
Саме цим спори про захист інтересу у правовій визначеності при виконанні договірних зобов'язань відрізняються від спорів про зміну, припинення правовідносин (наприклад, зміну, розірвання договору), коли договірні відносини між сторонами змінюються або припиняються внаслідок судового рішення.
Одним зі способів захисту, який передбачений частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, є визнання права. Норми частини 2 статті 20 Господарського кодексу України визначають такі способи захисту, як визнання наявності або відсутності прав.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Отже, зобов'язання містить дві нерозривно поєднані складові - обов'язок боржника вчинити дію або утриматись від її вчинення та право кредитора вимагати виконання цього від боржника.
Виходячи з наведеного, способами захисту інтересу особи у правовій визначеності при виконанні договірних зобов'язань можуть бути: 1) визнання права позивача; 2) визнання відсутнім (припиненим) обов'язку позивача; 3) визнання відсутнім (припиненим) права вимоги відповідача.
Схожі висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 21.11.2012 року в справі № 6-134цс12, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 року в справі № 522/1528/15-ц.
Водночас застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.
Зокрема, неефективними є такі способи захисту права чи законного інтересу, як визнання права вимоги виконання зобов'язання від відповідача або визнання наявності договірного обов'язку відповідача, оскільки такі способи не ведуть до виконання боржником свого зобов'язання, у тому числі в примусовому порядку, та отримання кредитором належного на виконання зобов'язання. У цьому випадку в позивача виникне потреба повторного звернення до суду.
Також слід ураховувати, що наведені вище способи захисту інтересу особи у правовій визначеності при виконанні договірних зобов'язань будуть належними лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите. Зокрема, у таких випадках: кредитор у правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право в межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов'язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював.
Тотожна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 року в справі № 522/1528/15-ц.
У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора або кореспондуючого обов'язку боржника не є належним способом захисту.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.10.2022 року в справі № 910/14224/20.
Як вбачається зі змісту поданих сторонами заяв по суті справи, з метою реалізації встановленого Постановою № 634 права на звільнення від орендної плати, Товариство зверталося до відповідача з листами про звільнення останнього від сплати орендної плати. Водночас, Фонд повідомляв позивача про нарахування заборгованості з орендної плати за Договором та зазначав про відсутність підстав для звільнення позивача від сплати орендної плати за таким Договором, вказувавши на необхідність надати довідку балансоутрамувача - Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на підтвердження невикористання орендованого майна.
Разом із тим, відповідно до підпункту 4-1 пункту 1 Постанови № 634 звільнення від орендної плати надається окремим рішенням орендодавця (тобто у даному випадку Фонду) за зверненням орендаря.
Отже, саме рішення орендодавця (Фонду), а не видана балансоутримувачем довідка, є підставою для звільнення орендаря від сплати орендної плати за орендоване державне майно.
За таких обставин Фонд, не приймаючи протягом тривалого часу відповідного рішення щодо звільнення позивача від орендної плати та зазначаючи про наявність підстав для її нарахування (та при цьому не ініціюючи спір щодо стягнення заборгованості), створив для позивача правову невизначеність щодо наявності в останнього обов'язку зі сплати орендної плати.
При дослідженні матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що вимога Товариства про визнання припиненими на підставі статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язань позивача щодо сплати орендної плати за Договором за період з 01.01.2023 року по дату ухвалення судового рішення у справі є такою, що спрямована на захист охоронюваного законом інтересу Товариства у правовій визначеності як превентивний спосіб захисту в правовідносинах між сторонами, який має забезпечити, щоб обидві сторони могли знати свої права та обов'язки за Договором (зокрема щодо наявності у позивача обов'язку зі сплати орендної плати з 01.01.2023 року, а також можливості стягнення на користь Фонду штрафних санкцій та компенсаційних виплат у випадку ініціювання відповідачем у майбутньому спору про стягнення з Товариства заборгованості з орендної плати).
Враховуючи викладене, беручи до уваги встановлені під час розгляду справи підстави для звільнення позивача від орендної плати на підставі частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги позивача про визнання припиненими зобов'язань Товариства перед відповідачем за Договором за період з 01.01.2023 року по дату ухвалення судового рішення за цим позовом, у зв'язку з чим, відповідна позовна вимога Товариства підлягає задоволенню.
Щодо вимоги Товариства про зобов'язання Фонду звільнити позивача від орендної плати за Договором на підставі частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України за період з 01.01.2023 року до моменту скасування заборони руху всіх суден та плавзасобів річками Південний Буг та Інгул, руху всіх суден та плавзасобів від 1 коліна БДЛК до 3 коліна Спаського каналу, відшвартовування всіх суден, буксирів та інших плавзасобів, які перебувають біля причалів та терміналів Миколаївського регіону, суд дійшов висновку про те, що така вимога не є належним способом захисту та може розглядатися господарським судом лише при існуванні та розгляді спору між сторонами щодо виконання зобов'язання в частині нарахування та сплати орендної плати за Договором, зокрема за позовом відповідача про стягнення з позивача заборгованості з орендної плати за відповідний період.
Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.08.2021 року в справі № 910/13397/20, від 16.09.2021 року в справі № 922/3734/20, від 20.10.2021 року в справі № 922/3735/20.
У той же час, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні вимоги Товариства про зобов'язання Фонду звільнити позивача від орендної плати за Договором на підставі частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України за період з 01.01.2023 року до моменту скасування заборони руху всіх суден та плавзасобів річками Південний Буг та Інгул, руху всіх суден та плавзасобів від 1 коліна БДЛК до 3 коліна Спаського каналу, відшвартовування всіх суден, буксирів та інших плавзасобів, які перебувають біля причалів та терміналів Миколаївського регіону.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
При цьому, суд зазначає, що інші доводи сторін не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування сторін не впливають на результат вирішення спору, оскільки суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судові витрати позивача відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з частковим задоволенням позову, покладаються на обидві сторони в рівних частинах.
Приймаючи до уваги все вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства у даній справі.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати припиненими зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" (57286, Миколаївська область, Миколаївський район, село Галицинове, вулиця Набережна, будинок 64; код ЄДРПОУ 33133003) перед Фондом державного майна України (01133, місто Київ, вулиця Генерала Алмазова, будинок 18/9; код ЄДРПОУ 00032945) щодо сплати орендної плати за договором оренди від 09.06.1999 року № 572 за період з 01.01.2023 року по дату ухвалення судового рішення у справі № 910/7422/25 (15.10.2025 року).
3. Стягнути з Фонду державного майна України (01133, місто Київ, вулиця Генерала Алмазова, будинок 18/9; код ЄДРПОУ 00032945) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" (57286, Миколаївська область, Миколаївський район, село Галицинове, вулиця Набережна, будинок 64; код ЄДРПОУ 33133003) 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. витрат по сплаті судового збору.
4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
6. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 27.10.2025 року.
Суддя В.С. Ломака