Постанова від 27.10.2025 по справі 925/1665/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" жовтня 2025 р. Справа№ 925/1665/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пантелієнка В.О.

суддів: Мальченко А.О.

Остапенка О.М.

секретар судового засідання Дюкарєва І.М.

за участю представників згідно протоколу судового засідання,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу господарського суду Черкаської області від 28.07.2025р.

(повний текст складено 19.08.2025р.)

у справі №925/1665/24 (суддя Хабазня Ю.А.)

за заявою ОСОБА_1

про відкриття провадження у справі про його неплатоспроможність

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 28.07.2025р. у справі №925/1665/24 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 31.12.2024р. (із заявою про усунення недоліків від 17.01.2025р.) про відкриття провадження у справі про його неплатоспроможність.

Не погоджуючись із винесеною ухвалою, 01.09.2025р. ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на ухвалу господарського суду Черкаської області від 28.07.2025р., в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу повністю, а заяву ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність передати до господарського суду Черкаської області для продовження розгляду зі стадії підготовчого судового засідання. Крім того, скаржником подано клопотання про звільнення його від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду Черкаської області від 28.07.2025р. у справі №925/1665/24 та призначено її до розгляду на 27.10.2025р.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 , дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 та ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ч.6 ст.12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ст.13 ГПК України).

ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) через підсистему "Електронний суд" звернувся до місцевого суду із заявою від 31.12.2024р. з вимогою відкрити провадження у справі про його неплатоспроможність.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 07.01.2025р. заяву було залишено без руху, встановлено та вказано на спосіб усунення недоліків - викласти заяву у новій редакції у якій усунути недоліки, вказані у пунктах 5-7 мотивувальної частини цієї ухвали суду.

Згідно з ухвалою місцевого суду від 07.01.2025р. було вказано на недоліки: відсутність у заяві викладу обставин, якими заявник обґрунтовує свої вимоги; відсутність у заяві обґрунтованого розрахунку суми 1 198 215,66 грн. основного боргу та суми 54 700 грн. пені і штрафу, які заявлені як сума боргу перед кредиторами і яка підлягає реструктуризації згідно з Планом реструктуризації; не зазначення конкретних доказів, що підтверджують вказані обставини, в тому числі на підтвердження розрахунку суми, а особливо - документів про передачу грошей; відсутність зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); відсутність переліку документів та інших доказів, що додаються до заяви; відсутність зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; виготовлення фотографічного зображення (копії) трудової книжки не з оригіналу документа; відсутність зазначення обставин (фактів) про те, що боржник припинив погашення кредитів за кожним з кредитних та інших зобов'язань (в тому числі й про дату, з якої починається обчислення двомісячного строку та доказів цієї дати); відсутність зазначення обставин (фактів) про те, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; не вказано обставин про те, що існує загроза неплатоспроможності, поняття якого розкрито у постановах Верховного Суду від 15.06.2021р. у справі №910/2971/20 та від 14.09.2021р. у справі №902/1023/19, від 09.06.2022р. у справі №904/76/21, від 06.10.2022р. у справі №903/988/20 та інших; відсутність у описі майна боржника, що належить йому на праві власності, відомостей про незареєстроване рухоме майно заявника (особисті речі, предмети домашньої обстановки, тощо).

17.01.2025р. до місцевого суду через підсистему «Електронний Суд» заявником було подано клопотання про долучення матеріалів до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи у якому він надав як пояснення, так і заперечення щодо вимог у постановленій судом ухвалі від 07.01 2025р., і до якого додав заяву про відкриття провадження у справі про його неплатоспроможність у новій редакції та додатки до заяви "згідно з описом, всього на 1012 аркушах".

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 20.01.2025р. було повернуто заяву ОСОБА_1 від 31.12.2024р. з доданими до неї документами заявнику, оскільки порівнюючи первісну заяву від 31.12.2024р. та заяву про усунення недоліків від 17.01.2025р. місцевий суд прийшов до наступних висновків.

Заявник повністю усунув недолік, вказавши на відсутність відкритих щодо нього виконавчих проваджень; заявник частково усунув недоліки, вказавши більш конкретно у "ОПИСІ документів, які додаються до заяви ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи (у роздруківках та копіях)" окремі конкретні документи (пункти 5, 6, 7, 12. 21, 24, 25, 26, 28, 29, 31 первісного Опису та відповідно пункти 5-7, 12, 21, 24-26, 30, 31, 33-53 нового Опису) і їх вид. Однак заявник не вказав: осіб, якими створені переважна більшість із цих документів (авторів); осіб, у яких знаходиться оригінал кожного конкретного документа; паперовим чи електронним є кожен конкретний документ; решту недоліків заявник не усунув взагалі - а саме: не виготовив копію трудової книжки з оригіналу документа; не виклав обставин про укладення кожного конкретного договору та про факти отримання і сплати коштів по такому конкретному договору, розрахунок боргу по такому договору; не навів обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються за кожним з кредитних зобов'язань; не вказав саме у заяві жодного конкретного доказу; не вказав зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою; не виклав обставин (фактів) про те, що існують інші обставини, які підтверджують, що найближчим часом боржник не зможе виконати грошові зобов'язання чи здійснювати звичайні поточні платежі (загроза неплатоспроможності, п.4 ч.2 ст.115 Кодексу, поняття якого розкрито у постановах Верховного Суду від 15.06.2021р. у справі №910/2971/20 та від 14.09.2021р. у справі №902/1023/19, від 09.06.2022р. у справі №904/76/21, від 06.10.2022р. у справі №903/988/20 та інших); не вказав у заяві підстав виникнення зобов'язань (а саме конкретних первинних документів про передачу грошей); не зазначив у "ОПИСІ документів, які додаються до заяви ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи (у роздруківках та копіях)" відомостей про те: які з доданих документів подані в оригіналі, а які в копії; які з доданих документів є письмовими, а які електронними; оригінали яких документів (які подані суду в копії) наявні у заявника, а які у інших осіб і у кого саме; не зазначив дати останнього платежу за кожним з кредитних зобов'язань; не навів будь-яких обґрунтувань тим обставинам, що за двома (2) договорами із вказаних у вищеназваному Списку строк виконання ще не настав і настане у майбутньому; не надав суду інформації про незареєстроване за ним майно, яке належить йому на праві особистої власності чи на праві спільної сумісної власності подружжя.

При цьому місцевий суд підкреслив, що в даному випадку суд не оцінює чи є вміщені в підсистему "Електронний суд" зображення доказами (як по формі так і по суті), а вказує на те, що сама заява і додатки до заяви не оформлені відповідно до вимог, які визначені ГПК України, що є перешкодою прийняття заяви; що доступ до правосуддя полягає у такому компромісі між державою у особі суду та особою яка звертається до суду, що для виконання судом свого обов'язку здійснити правосуддя, особа спочатку має виконати свій обов'язок звернення до суду саме з такою заявою (за змістом і додатками), яка є прийнятною з точки зору закону, який цей компроміс визначає - суд не приймає до розгляду будь-які заяви, а лише такі, які містять за чітко визначеним переліком необхідні для розгляду відомості і докази. При цьому докази (як основа будь-якого судового рішення) мають бути подані у чітко визначеній формі (а не "те що вдалось отримати" - тобто фактично заявник розуміє і вже наче сам визнає їх ущербність); що компроміс у цьому питанні вирішено у як у ч.1 ст.3 ГПК України, так і у ч.1 ст.2 Кодексу, згідно з якими справа про банкрутство розглядається у порядку, передбаченому ГПК України з урахуванням визначених Кодексом особливостей, тобто спочатку застосовуються норми ГПК України, а лише потім - особливості, визначені Кодексом. Але під такими "особливостями" закон розуміє дві норми, які по різному регулюють одне й те саме питання. Однак ГПК України і Кодекс таких норм (суперечливих) не містять - навпаки, на противагу доводам заявника, процесуальні "особливості" в Кодексі лише доповнюють існуючі в ГПК України норми; що усі ці дії заявника вказують на його неповагу до закону та суду, а також на намагання перекласти обов'язок доказування його неплатоспроможності на суд або ж на домагання визнати його неплатоспроможним без передбачених законом доказів - після прийняття заяви до розгляду.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2025р. ухвалу господарського суду Черкаської області від 20.01.2025р. у справі №925/1665/24 було скасовано та направлено справу для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована наступним.

Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 07.06.2024р. у справі №904/1273/23, випадки повернення заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство без розгляду чітко регламентовані ч.1 ст.38 КУзПБ і останній не містить такої підстави для повернення без розгляду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство/неплатоспроможність як необґрунтованість такої заяви. Розглядаючи заяву боржника у підготовчому засіданні, суд з урахуванням положень ч.3 ст.13, ст.ст. 74, 76, 77 ГПК України, повинен перевірити відповідність поданої заяви вимогам до її форми та змісту відповідно до ст.116 КУзПБ та з'ясувати на підставі поданих боржником доказів наявність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, визначених ч.2 ст.115 КУзПБ. Згідно з висновками Верховного Суду у постановах від 29.07.2021р. у справі №909/1028/20, від 26.05.2022р. у справі №922/1426/21, від 11.01.2024р. у справі №924/622/23, від 11.07.2024р. у справі №909/1179/2 саме на стадії підготовчого засідання у справі судом надається оцінка відповідності поданої заяви боржника за формою та змістом вимогам ст.ст. 115, 116 КУзПБ та наявності підстав для відмови у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність за ч.5 ст.119 КУзПБ за відсутності яких суд зобов'язаний відкрити провадження у справі. В розумінні положень ГПК України подані заявником документи є доказами, на підставі яких суд у підготовчому засіданні може встановити обставини, що входять до предмета доказування у справі. Певні неточності у заяві або списку кредиторів не можуть бути самостійною підставою для повернення заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, оскільки в ухвалі про прийняття заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника до розгляду господарський суд не позбавлений права та можливості зобов'язати заявника, боржника та інших осіб надати суду додаткові відомості, необхідні для вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність або ж вирішити відповідне питання у підготовчому засіданні за наявними у справі документами. Помилковими є посилання суду першої інстанції на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 21.10.2020р. у справі №915/36/20, оскільки предметом розгляду у справі №915/36/20 було питання банкрутства юридичної особи, тоді як предметом розгляду у справі, що переглядається, є питання неплатоспроможності фізичної особи.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 09.06.2025р. було зобов'язано ОСОБА_1 скласти і подати суду (п.4 і п.5 ч.2 ст.42 ГПК України): повний обґрунтований математичний розрахунок кожної складової (додатку) перед кожним конкретним банком чи фінансовою установою із яких складається загальна сума боргу. Якщо з банком чи фінансовою установою укладено декілька договорів, розрахунок має бути складено по кожному договору та розраховано підсумок по усім зобов'язанням. Розрахунок має містити: вказівку на визначену законом чи договором підставу для його здійснення (статтю, пункт, норму); зазначення формул розрахунку; послідовність виконання математичних дій (додавання, віднімання, множення, ділення) щодо конкретних чисел (сум), які дають саме той кінцевий результат, на який зазначає заявник; посилання на конкретні докази (документи - договори, платіжні інструкції чи касові ордери чи конкретні операції у виписці банку, та інші первинні бухгалтерські документи, нормативні акти, судові рішення тощо), які підтверджують кожну складову (число) розрахунку (ч.3 ст.162 ГПК України). Розрахунок суми основного боргу має містити зазначення первинних бухгалтерських документів (на підставі яких отримано кошти та здійснено оплату за договором тощо) із вказівкою щодо кожної окремої операції - дати, документа, ціни за одиницю, суми разом. Розрахунок суми пені, процентів, інших нарахувань на суму основного боргу має містити: зазначення суми боргу, на яку їх нараховано, точні календарні дати періоду та кількість днів. Розрахунок має бути виконаний у такий спосіб, який дає можливість суду перевірити його на відповідність інформації, що міститься у доданих до заяви додатках (доказах) щодо чисел розрахунку. Вказати окремо суму основного боргу та окремо суми штрафних санкцій; викласти список кредиторів і боржників у новій редакції у якому додатково зазначити щодо кожного кредитора (боржника): його повне ім'я або найменування; підстав виникнення зобов'язань (а саме конкретних документів про передачу грошей) (п.3 ч.3 ст.116 КУзПБ); вказати дату останнього платежу та вказати докази припинення погашення кредитів чи здійснення інших планових платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов'язань упродовж двох місяців (зокрема, вказати реквізити останнього документа про сплату коштів за кожним із зобов'язань); вказати докази обставин існування у боржника щонайменше перед двома кредиторами зобов'язань, строк виконання яких настав; наявності у боржника усіх активів у розмірі меншому, ніж сумарний розмір зобов'язань перед усіма кредиторами боржника, строк виконання яких настав. Надати у справу (відповідно до ч.4 ст.74 ГПК України): належним чином посвідчені копії первинних бухгалтерських документів про отримання кредиту та сплату (повернення) коштів (а саме видаткових касових ордерів, платіжних інструкцій, або належним чином посвідчену працівником банку виписку з переліком таких операцій). Такі документи за кожною платіжною операцією необхідно перелічити кожен по одному у письмовій заяві із зазначенням дати кожного документа та суми; належним чином посвідчену копію запиту до ТОВ "Українське бюро кредитних історій" на отримання витягу, який є додатком до заяви. Надати місцевому суду в оригіналі такі докази: кредитні договори; первинні бухгалтерські документи про отримання кредитів: видаткові касові ордери, платіжні інструкції, виписки банку, чеки тощо. Витребувані оригінали надати до суду у наступний спосіб: або пред'явити при особистій явці у судове засідання, або надіслати за окремим супровідним листом до суду (які буде повернено після розгляду справи - ч.6 ст.91, ч.2 ст.96, ст.92 ГПК України). Оригінали електронних документів мають бути пред'явлені на електронному носієві та підписані електронним підписом особи, яка їх створила.

23.07.2025р., на виконання ухвали місцевого суду від 09.06.2025р., ОСОБА_1 направив клопотання про долучення додаткових матеріалів, у якому пояснив, що не має спеціальної бухгалтерської освіти та не є розпорядником бухгалтерських документів, які вимагаються судом, та на підставі яких суд вимагає зробити "повний обґрунтований математичний розрахунок кожної складової (додатку) перед кожним конкретним банком чи фінансовою установою на підставі ч.3 ст.162 ГПК України", не в змозі виконати в повному обсязі ухвалу суду від 09.06.2025р., з причин які від нього не залежать; повний обґрунтований математичний розрахунок не може бути зроблений у зв'язку із тим, що положення ст.162 ГПК України стосується вимог до позовної заяви, а вимоги до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність визначені ст.116 Кодексу України з процедур банкрутства (надалі - КУзПБ), відповідно до яких обґрунтований математичний розрахунок складових додатка до заяви - не вимагається взагалі; у разі постановлення ухвали про прийняття заяви ОСОБА_1 до розгляду вирішити питання про зобов'язання кредиторів, які не надали відповіді (відмовили у наданні відповіді) на адвокатські запити надати необхідні документи; до заяви ним додані: 1.Відповіді_від_кредиторів_ОСОБА_1.zip.; 2.Адвокатські запити.zip.; 3.ОСОБА_4_KI.zip.zip.; 4.повторні запити 15.07.25.zip.

У судовому засіданні місцевого суду ОСОБА_1 та його представник заявлені вимоги підтримали повністю і пояснили, що підставою для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність є обставини, передбачені п.2 і п.4 ч.2 ст.115 КУзПБ; на підтвердження вказаних обставин суду надані додатки; 11.12.2024р. ним отримано кредитну історію; кредитна історія з УБКІ дає інформацію про погашення планових платежів; усім 22 кредиторам було направлено адвокатські запити для з'ясування суми заборгованості, отримання її розрахунку, отримання копій кредитних договорів, копій первинних бухгалтерських документів про отримання кредиту та сплату (повернення) коштів (а саме видаткових касових ордерів, платіжних інструкцій, або належним чином посвідчену працівником банку/установи виписку з переліком таких операцій, чеки тощо); лише 212 075 грн. є кредитними коштами, а решта 82% боргу є відсотками; частина кредитів була закрита, але нараховані відсотки надмірні для їх погашення;

На запитання головуючого представник заявника пояснив, що доказом обставин передбачених п.2 ч.2 ст.115 КУзПБ щодо суми заборгованості, щодо припинення погашення платежів більше 2-х місяців, щодо припинив погашення кредитів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів - є кредитна історія з УБКІ; розрахунок заборгованості по кожному кредитору міститься у списку кредиторів і боржників; розрахунок по кожному кредитору виведено з історії з УБКІ; саме з історії з УБКІ вбачається, що не сплачується усі 100 відсотків заборгованості, отже не сплачується більше 50 відсотків місячних платежів.

При дослідженні заборгованості по АТ "Таскомбанк" (т.3 а.с.50) у Списку кредиторів та боржників ОСОБА_1 представник заявника пояснив, що загальна сума заборгованості 14750 грн. підтверджується з двох джерел - довідкою УБКІ і оновлена на запит адвоката, яка сума коштів по договору була отримана сказати не зміг, це є сума з процентами, кошти не сплачуються з лютого 2021 року, у відповіді на запит вірогідно є дата останнього платежу яку треба шукати, №34 в кредитній історії; по іншим кредиторам ситуація є аналогічною, що або довідка УБКІ або відповідь на запит є доказами наявності суми заборгованості, яка вказана у Списку кредиторів і боржників; останній кредит сплачував у березні 2024 року і більше оплати (погашення) не здійснював.

Відповідно до ст.1 КУзПБ, боржник - юридична або фізична особа, у тому числі фізична особа-підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов'язання, строк виконання яких настав; неплатоспроможність - неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст.113 КУзПБ, провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.

Відповідно до ст.115 КУзПБ, провадження у справі про неплатоспроможність боржника-фізичної особи або фізичної особи-підприємця може бути відкрито лише за заявою боржника. Боржник має право звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у разі, якщо: 2) боржник припинив погашення кредитів чи здійснення інших планових платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов'язань упродовж двох місяців; 3) ухвалено постанову у виконавчому провадженні про відсутність у фізичної особи майна, на яке може бути звернено стягнення; 4) існують інші обставини, які підтверджують, що найближчим часом боржник не зможе виконати грошові зобов'язання чи здійснювати звичайні поточні платежі (загроза неплатоспроможності). До складу грошових вимог, у тому числі щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції.

Згідно ч.1-3 ст.119 КУзПБ, у підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, з'ясовує наявність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, а також вирішує інші питання, пов'язані з розглядом заяви. Підготовче засідання проводиться у порядку, передбаченому цим Кодексом. За наслідками підготовчого засідання господарський суд постановляє ухвалу про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність або про відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність.

Відповідно до ч.1 і ч.3 ст.1087 Цивільного кодексу України, розрахунки за участю фізичних осіб, не пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді. Граничні суми розрахунків готівкою для фізичних та юридичних осіб, а також для фізичних осіб - підприємців відповідно до цієї статті встановлюються Національним банком України.

Відповідно до ч.2, ч.3, ч.4, ч.5 ст.31 Закону України "Про платіжні послуги", після ініціювання платіжної інструкції надавач платіжних послуг зобов'язаний надати ініціатору у спосіб, визначений договором, таку інформацію: 1) дату і час отримання платіжної інструкції; 2) дату і час прийняття до виконання платіжної інструкції надавачем платіжних послуг платника; 3) інформацію про відмову надавача платіжних послуг платника у прийнятті платіжної інструкції до виконання (у разі відмови).

Якщо платіжна операція ініціюється через надавача послуги з ініціювання платіжної операції, надавач послуги з ініціювання платіжної операції негайно після ініціювання платіжної операції зобов'язаний надати платнику та отримувачу (за потреби) таку інформацію: 1) підтвердження про успішне ініціювання платіжної інструкції надавачем платіжних послуг з обслуговування рахунку платника; 2) відомості (посилання на них), які дають змогу платнику та отримувачу ідентифікувати платіжну операцію, а також отримувачу - ідентифікувати платника, та будь-які відомості, що супроводжують платіжну інструкцію; 3) суму платіжної операції; 4) суму всіх комісійних винагород надавача послуг з ініціювання платіжної операції, які будуть стягнуті з користувача під час виконання платіжної операції (за наявності технічної можливості розмір кожної комісійної винагороди зазначається окремо). Надавач послуги з ініціювання платіжної операції також зобов'язаний забезпечити надання відомостей (посилання на них) про платіжну операцію надавачу платіжних послуг з обслуговування рахунку платника.

Після виконання платіжної операції надавач платіжних послуг платника зобов'язаний надати платнику у спосіб та в порядку, визначені договором, таку інформацію: 1) відомості, які дають змогу платнику ідентифікувати виконану платіжну операцію та інформацію про отримувача (за наявності технічної можливості); 2) суму платіжної операції у валюті рахунку платника та у валюті платіжної операції; 3) суму всіх комісійних винагород та зборів, що утримані з платника за виконання платіжної операції (за наявності технічної можливості розмір кожної комісійної винагороди зазначається окремо); 4) курс перерахунку іноземної валюти (якщо платнику надавалися послуги з виконання операцій з обміну іноземної валюти); 5) дату і час прийняття до виконання платіжної інструкції, дату валютування (у разі її зазначення). Надавач платіжних послуг платника зобов'язаний надавати платнику інформацію, передбачену цією частиною, про кожну виконану платіжну операцію за його рахунком не менше одного разу протягом календарного місяця на безоплатній основі у спосіб, визначений договором про надання платіжних послуг.

Після виконання платіжної операції надавач платіжних послуг отримувача зобов'язаний надати отримувачу у спосіб, визначений договором, таку інформацію: 1) відомості, які дають змогу отримувачу ідентифікувати виконану платіжну операцію, інформацію про платника та інші відомості, що супроводжують платіжну інструкцію; 2) суму платіжної операції у валюті рахунку отримувача та у валюті платіжної операції; 3) суму всіх комісійних винагород та зборів, що утримані з отримувача за виконання платіжної операції (за наявності технічної можливості розмір кожної комісійної винагороди зазначається окремо); 4) курс перерахунку іноземної валюти (якщо платнику надавалися послуги з виконання операцій з обміну іноземної валюти); 5) дату і час зарахування коштів на рахунок отримувача. Надавач платіжних послуг отримувача зобов'язаний надавати отримувачу інформацію, передбачену цією частиною, про кожну виконану платіжну операцію за його рахунком не менше одного разу протягом календарного місяця на безоплатній основі у спосіб, визначений договором про надання платіжних послуг.

Згідно ч.1, ч.2, ч.6 ст.40 Закону України "Про платіжні послуги", форма та порядок надання платіжної інструкції визначаються в договорі між користувачем та надавачем платіжних послуг, якщо інше не передбачено законодавством.

Платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції

Надавач платіжних послуг зобов'язаний забезпечити фіксування в операційно-обліковій системі дати і часу надходження платіжної інструкції, прийняття її до виконання (або відмови в її прийнятті), виконання платіжної інструкції.

Відповідно до п.3 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 04.07.2018р. №75 (далі - Положення НБУ №75), у цьому Положенні терміни вживаються в такому значенні:

3) відповідальний виконавець - працівник банку, який відповідно до його службових обов'язків та/або розпорядження керівництва банку має повноваження виконувати певні операції та несе відповідальність за їх належне виконання;

6) клієнтські рахунки - рахунки, за якими обліковуються кошти, розпорядником яких є клієнти банку. До клієнтських рахунків належать кореспондентські, поточні, вкладні (депозитні) рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу), розрахункові рахунки;

14) первинний документ - документ, який містить відомості про операцію;

15) регістри синтетичного та аналітичного обліку операцій - носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, книг, журналів, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого накопичення, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.

Згідно п.9 Положення НБУ №75, право на підписання документів працівникам банку та право контрольного підпису за операціями, що підлягають додатковому контролю, визначаються внутрішніми розпорядчими документами банку. Зразки підписів відповідальних виконавців мають подаватися технологічно пов'язаним структурним підрозділам для здійснення контролю. Перевірка електронних цифрових підписів відповідальних виконавців здійснюється програмними засобами технологічно пов'язаних структурних підрозділів автоматично. Працівники банку, які без відповідних повноважень підписали документ, несуть відповідальність згідно із законодавством України.

Відповідно до п.34 Положення НБУ №75, організація реєстрації і оброблення даних повинна забезпечити суцільне і безперервне відображення всіх операцій, доказовість інформації, збереження узагальненої інформації в електронному вигляді, а також можливість здійснення будь-якого подальшого контролю і створення та засвідчення копій електронних документів на паперових носіях.

Згідно п.42 Положення НБУ №75, підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п.45 Положення НБУ №75, касовими документами оформляються операції з готівкою. Касові документи оформляються відповідно до вимог, визначених нормативно-правовими актами Національного банку України щодо організації касової роботи в банках України.

Згідно п.46 Положення НБУ №75, відображення в обліку операцій банку і його клієнтів за безготівковими розрахунками здійснюється на підставі платіжних інструкцій, наданих/складених відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України з питань безготівкових розрахунків та виконання міжбанківських платіжних операцій в Україні в національній валюті.

Відповідно до п.51 Положення НБУ №75, первинні документи в паперовій/електронній формі повинні мати такі обов'язкові реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності) фізичної особи, який/яка склав/склала документ/від імені якого/якої складений документ; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення; 6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції. Залежно від характеру операції та технології оброблення облікової інформації до первинних документів можуть уключатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції). Банк має право самостійно визначати інші додаткові реквізити первинних документів у паперовій/електронній формі.

Згідно п.52 Положення НБУ №75, первинні документи, які не містять обов'язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку.

Відповідно до п.59 Положення НБУ №75, банк обов'язково має складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри: 1) клієнтські рахунки та виписки з них;

Згідно п.60 Положення НБУ №75, клієнтські рахунки та рахунки з обліку внутрішньобанківських операцій є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.

Відповідно до п.62 Положення НБУ №75, виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із клієнтських рахунків обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

Згідно п.61 Положення НБУ №75, форма клієнтських рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Клієнтські рахунки та виписки з них мають містити такі обов'язкові реквізити: 1) номер клієнтського рахунку; 2) дату здійснення останньої (попередньої) операції; 3) дату здійснення поточної операції; 4) код Єдиного ідентифікатора Національного банку України (далі - ID НБУ) банку, у якому відкрито рахунок; 5) код валюти; 6) сума вхідного залишку за рахунком; 7) код ID НБУ банку-кореспондента; 8) номер рахунку кореспондента; 9) номер документа; 10) суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); 11) сума оборотів за дебетом та кредитом рахунку; 12) суму вихідного залишку.

Відповідно до п.63 Положення НБУ №75, виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить такі реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності) фізичної особи; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта; 5) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку.

Аналізуючи встановлені обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів прийшла до таких висновків.

Обставинами, які повинен довести, заявник відповідно до підстав, які передбачені п.2 і п.4 ст.115 Кодексу є:

а) наявність грошового зобов'язання перед банком чи фінансовою установою, відсутність якого виключає можливість відкриття провадження у справі про неплатоспроможність (п.3 ч.3 ст.116 КУзПБ);

б) повне припинення його виконання або часткове припинення сплати планових платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів;

в) повне або часткове припинення виконання зобов'язання за кожним з кредитних та інших зобов'язань;

г) повне або часткове припинення виконання кожного зобов'язання упродовж двох місяців;

д) обставини, які підтверджують, що боржник протягом наступних 12 місяців не зможе виконати свої грошові зобов'язання у строк, передбачений для їх виконання, чи здійснювати платежі за звичайними господарськими операціями.

Однак, як було правильно встановлено місцевим судом, заявник не довів наявність жодного із 22 заявлених грошових зобов'язань.

Наявність факту грошового зобов'язання полягає у вказівці на точну суму. Доводи заявника про те, що грошове зобов'язання наявне, але у приблизній сумі - нікчемні, оскільки судове рішення може ґрунтуватись лише на доведених фактах. Якщо заявлена і вказана точна сума вимог, то має бути її розрахунок (крім випадку коли уся заявлена сума підтверджується одним доказом). Якщо має бути розрахунок, то у ньому зазначаються застосовані математичні формули, а числа у розрахунку мають підтверджуватись доказами. Тобто розрахунок має містити: вказівку на визначену законом чи договором підставу для його здійснення (статтю, норму, пункт договору); зазначення формул розрахунку (загальновідомі і доказів не потребують); послідовність виконання математичних дій (додавання, віднімання, множення, ділення) щодо конкретних чисел (сум), які дають саме той кінцевий результат, на який зазначає заявник; посилання на конкретні докази (документи - договори, платіжні інструкції, чи касові ордери, чи конкретні операції у виписці банку, та інші первинні бухгалтерські документи, нормативні акти, судові рішення тощо), які підтверджують кожну складову (число) розрахунку (ч.3 ст.162 ГПК України). Розрахунок суми основного боргу має містити зазначення первинних бухгалтерських документів (платіжних інструкцій, на підставі яких отримано кошти та здійснено оплату за договором) із вказівкою щодо кожної окремої операції - дати, документа, ціни за одиницю, суми разом. Розрахунок суми пені, процентів, інших нарахувань на суму основного боргу має містити: зазначення суми основного боргу, на яку їх нараховано, точні календарні дати періоду та кількість днів. Розрахунок має бути виконаний у такий спосіб, який дає можливість суду перевірити його на відповідність інформації, що міститься у доданих до заяви додатках (доказах) щодо чисел розрахунку.

Заявник має заявляти саме таку точну суму, яку може підтвердити наявними у нього доказами, та надати розрахунок цієї суми з посиланням на докази, які її підтверджують. Якщо заявник не може підтвердити доказами заявлену суму, то має її зменшити до тієї, яку може підтвердити доказами і розрахунком.

Апеляційний суд наголошує, що пояснення про те, що докази наявності заборгованості відсутні через їх відсутність або втрату, що вони будуть надані кредиторами надалі при поданні ними заяв до суду, не звільняє заявника самостійно здійснити їх розшук до подання заяви про відкриття провадження у справі, а не перекладати їх розшук на суд чи вимагати визнання вимог без таких документів - згідно з ч.3 ст.116 КУзПБ до заяви додаються "інші документи, що підтверджують наявність підстав, визначених статтею 115 цього Кодексу", а саме документи, які підтверджують "розмір прострочених зобов'язань боржника перед кредитором". Тобто, це мають бути договори і саме головне - первинні касові документи про передачу грошей (надання кредиту - пп.11 п.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017р. №148).

Докази на підтвердження чисел у розрахунку мають бути належними, тобто або в оригіналі, або в належній копії. Кожен такий доказ має містити точну суму, використану у розрахунку.

Оригінал доказу - або паперовий, підписаний власноруч автором (авторами), або електронний файл, підписаний електронним підписом автором (авторами), який суд перевіряє за допомогою програмного забезпечення.

Копія - це документ виготовлений автором оригіналу, або володільцем оригіналу. Копія з копії не є доказом, оскільки будь-яка подана до суду копія має підтверджуватись оригіналом на вимогу суду чи учасника справи (ч.6 ст.91 і ч.5 ст.96 ГПК України), отже відповідно - виготовлятись з нього. Тому доводи заявника про те, що суду надана виготовлена і засвідчена заявником копія з документа, оригіналу якого він не має і він знаходиться у іншої особи - нікчемні. У разі подання заявником копії з документу, оригіналу якого він не має, до суду подається саме та копія, яка виготовлена і засвідчена автором або володільцем оригіналу із зазначенням про те, що оригінал знаходиться у цієї особи.

Якщо заявник не знає навіть реквізитів цих конкретних документів, то установлення фактів, на підставі яких має прийматися судове рішення, є неможливим, що є підставою для відмови у визнанні вимог.

Так, вказуючи у заяві про наявність загальної суми боргу у розмірі 1 198 215,66 грн. (яка є простроченою) та 54 700 грн. пені перед двадцяти двома кредиторами, заявником двічі не було виконано вимоги ухвал місцевого суду і не надано повний обґрунтований математичний розрахунок кожної складової (доданку) перед кожним конкретним банком чи фінансовою установою. Суд першої інстанції вимагав надати: а) зазначення формул розрахунку; б) арифметичних дій щодо кожної суми; в) пояснення використаних у розрахунках цифр з посиланням на відповідні докази (квитанції, платіжні доручення чи виписки банку або інші первинні бухгалтерські документи про отримання коштів /кредиту, позики/ та про їх повернення), які підтверджують вказані у розрахунку суми (ч.3 ст.162 ГПК України); г) вказати окремо суму основного боргу та окремо суми штрафних санкцій (п.3 ч.3 ст.116 КУзПБ).

Зокрема, у заяві заявник вказує таке: "Як вже зазначалось, детальний розрахунок заборгованості відображений у Списку кредиторів та боржників, із зазначенням щодо кожного кредитора окремо загальної суми заборгованості, простроченої заборгованості та суми неустойки (штрафу, пені), який складений на підставі відомостей від ТОВ "УБКІ", розрахунків окремих Кредиторів (листів, довідок) про заборгованість за договорами кредиту (заявами про приєднання до кредитних умов), а також відомостями, отриманими безпосередньо Боржником у банківських та фінансових установах". Однак останній не містить виконання вимог ухвали місцевого суду від 09.06.2025р. (п.7), вказаних вище у цьому пункті цієї ухвали.

Апеляційний суд наголошує, що добросовісність заявника полягає у тому, що він повинен був би чітко вказати, що вимоги кожного кредитора на конкретну суму підтверджуються переліченими заявником конкретними доказами (договором на отримання кредиту, платіжними інструкціями на отримання кредиту і його погашення, договором про уступку права вимоги, актами приймання передачі документів, листами, Кредитним звітом УБКІ, тощо) та підтверджуються розрахунком.

З матеріалів справи вбачається, що місцевий суд намагався з'ясувати у заявника та його представника обставини виникнення боргу перед АТ "Таскомбанк", однак його представник пояснити наявні у справі розрахунки не зміг, мотивуючи це тим, що ці розрахунки підтверджуються доданими до справи доказами, яких не назвав, залишаючи їх вибір на розсуд суду. Усі пояснення звелися до того, що сума боргу підтверджується або Кредитним звітом або наданою до місцевого суду відповіддю АТ "Таскомбанк" на запит адвоката.

Тобто, на думку заявника, суд сам повинен вибрати серед неперелічених документів потрібні, що суперечить ч.1 ст.14, ч.1 і ч.3 ст.74 ГПК України.

Вбачається, що місцевий суд все ж таки здійснив таку вибірку стосовно АТ "Таскомбанк".

Так, заява не містить ніякого викладу обставин стосовно цього кредитора, а у описі документів заявником зазначено: "47. Лист кредитора АТ "ТаскомБанк" №38701/70.2 від 25.12.2024р. з додатками (заява-договір від 23.11.2021р. №002/12716072-СК_SB, розрахунок заборгованості №002/12716072-СК_SB станом на 23.12.2024 року, виписка 2620000970165000001 з 23.11.2021р. по 23.12.2024р.). Тобто, не вказано вид документів (оригінал чи копія, та у кого знаходиться оригінал, якщо подано копію, що є порушенням п.8 ч.3 ст.162 ГПК України і підставою залишення заяви без руху та її повернення ч.1 і ч.3 ст.174 ГПК України, ч.3 ст.37 і ч.1 ст.2 КУзПБ).

Фактично ж, до місцевого суду були надані через підсистему "Електронний суд" (тобто підписані електронним підписом заявника, а не банку): 1) адвокатський запит ТОВ "Фінансова компанія "Центр фінансових рішень" (без дати, без доказів направлення чи вручення); 2) адвокатський запит АТ "Таскомбанк від 19.12.2024р. (без доказів направлення чи вручення); 3) лист АТ "Таскомбанк" від 25.12.2024р. 38701/70.2 (фотокопія із паперової копії електронного листа); 4) виписка по особовому рахунку за період з 23.11.2021р. по 23.12.2024р. (щодо ОСОБА_1 , по рахунку НОМЕР_2 , без будь-яких ознак її підписання (електронним чи цифровим підписом банку) в тому числі й вказаною у кінці особою " ОСОБА_2 " (без вказівки на операції, суми, дати, які мають значення для справи); 5) заява-договір на укладення договору про комплексне банківське обслуговування від 23.11.2021р. №002/12716072-СК_SB, складена ОСОБА_1 з АТ "Таскомбанк" (не має ніякого відношення до отриманого кредиту); 6) розрахунок заборгованості по кредитному договору №002/12716072-CK_SB від 23.11.2021р. укладеному з позичальником ОСОБА_1 станом на 23.12.2024р. на суму 35148,11 грн. (в той час як у Списку кредиторів і боржників у п.1 вказано договір із ТОВ "Фінансова компанія "Центр фінансових рішень" від 08.02.2021р. із сумою заборгованості 14750 грн.).

В матеріалах справи відсутні документи про укладення і виконання договору боржником із ТОВ "Фінансова компанія "Центр фінансових рішень" від 08.02.2021р., про укладення договору ТОВ "Фінансова компанія "Центр фінансових рішень" з АТ "Таскомбанк" про відступлення останньому права вимоги до боржника і про перехід права вимоги (актів приймання передачі документів).

Дійсно, далі в п.17 Списку кредиторів і боржників зазначено, що АТ "Таскомбанк" має ще одну вимогу на суму 35 148,11 грн., однак і ці вимоги колегія суддів не вважає доведеним поданими доказами, оскільки, відсутні первинні документи (платіжні інструкції) про надання кредиту та сплату коштів на його повернення. Походження текстів доданих документів, тексти і зображення з яких заявником вкладено у файл "додатки в суд ОСОБА_1 обновлені.pdf" невідоме, оригінали суду не були надані, тому місцевий суд їх вірно не прийняв як докази. Щодо начебто підпису листа АТ "Таскомбанк" від 25.12.2024р. 38701/70.2 QR кодом, то місцевий суд правильно відхилив його, оскільки: ці позначення не звільняють заявника від обов'язку на виконання вимог ухвали суду надати оригінал у справу; ці позначення не є доказом існування оригіналу документа; ні ГПК України, ні КУзПБ, ні будь-який інший закон не передбачають можливості перевірки судом наявності оригіналу документа, копію якого подано до суду, чи підписання його електронним підписом шляхом перевірки наявності його (документа) на сайті. Навіть складений банком розрахунок заборгованості за кредитним договором від 23.11.2021р. не містить тих сум, які наявні у складеній виписці по особовому рахунку за період з 23.11.2021р. по 23.12.2024р., тобто і у даному випадку (у разі надання такої виписки як належного процесуального доказу з дотриманням вимог п.34, 61-63 Положення НБУ №75), розрахунок має бути складений з посиланням на конкретні платіжні операції з виписки. Отже, колегія суддів вважає, що і ці вимоги не були доведені.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що Кредитний звіт станом на 11.12.2024р. (п.16) за договором 002/12716072-CK SB(12717511) містить інформацію про те, що поточна заборгованість складає 34 574,22 грн., поточна прострочена заборгованість 7485,54 грн., термін кредиту до 22.11.2025р., в той час як банк надає відомості про те, що станом на 23.12.2024р. боржник має заборгованість по тілу кредиту 27 031,65 грн, по відсоткам 8 116,46 грн. (разом 35 148,11 грн), а також про те, що за період з квітня по грудень 2024 року ніяких інших операцій з отримання коштів, сплати коштів, нарахування процентів і пені, штрафу, неустойки не здійснював.

Отже відомості, які містить Кредитний звіт і відомості, які надає АТ "Таскомбанк" за результатами свого обліку (який безспірно слід було б вважати у разі надання доказу більш точним) істотно відрізняються, що є прямим підтвердженням висновків місцевого суду про те, що відомості про суми заборгованості, наявні у Кредитному звіті, не підтверджують точні суми заборгованості, не можуть бути покладені в основу судового рішення, тому Кредитний звіт не може бути доказом з матеріальних підстав.

Жодного доказу факту передачі грошей місцевому суду не було надано, як і не надано жодного доказу сплати грошей заявником на повернення отриманого кредиту хоча б по одному із вказаних вище банків чи одній фінансовій установі. Такі докази в матеріалах справи відсутні.

Апеляційний суд наголошує, що єдиним доказом отримання чи сплати коштів (при безготівкових розрахунках, які мали місце в даному випадку) є виключно платіжна інструкція. Будь-яким іншим доказом ця обставина підтверджуватися не може відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України, ч.1 і ч.3 ст.1087 ЦК України, ст.31, ч.6 ст.40 Закону України "Про платіжні послуги", п.34, п.46 Положення НБУ №75. Тобто, не є і взагалі не може бути допустимим доказом наявності грошового зобов'язання Кредитний звіт ТОВ "Українське бюро кредитних історій" (далі - ТОВ "УБКІ").

Відсутність точних сум і доказів наявності грошових зобов'язань виключає можливість застосування п.4 ст.115 КУзПБ, як підстави для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.

За таких обставин також відсутні докази хоча б одного факту (яких має бути 22 за кожним з укладених договорів, тобто не 21 чи менше) повного або часткового (більше 50 відсотків місячного платежу) припинення виконання зобов'язання, спливу двомісячного строку з дати останньої сплати кожного чергового платежу, що виключає можливість застосування п.2 ст.115 КУзПБ, як підстави для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.

Заявник у заяві посилається на те, що доказом наявності грошових зобов'язань, їх сум, припинення погашення, прострочення сплати більш як два місяці, є отриманий в електронному вигляді кредитний звіт ТОВ "УБКІ" кредитна історія (т.1 а.с.44-128, т.3 а.с.57-142, далі - Кредитний звіт).

Так, у заяві від 31.12.2024р. заявник зазначає: "Загальна історія кредитних відносин Боржника відображається у відповідній Кредитній історії станом на 11.12.2024р., яка була складена та сформована в електронному вигляді ТОВ "Українське бюро кредитних історій" (надалі - ТОВ "УБКІ") у відповідності до Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" (Витяг з електронної Кредитної історії додається, оригінал електронного документу наявний у заявника). ".

У заяві від 16.01.2025р. заявник зазначає: "Відповідно до Кредитної історії станом на 11.12.2024, яка була складена та сформована в електронному вигляді ТОВ "Українське бюро кредитних історій" (надалі - ТОВ "УБКІ") у відповідності до Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" кредиторами ОСОБА_1 є 22 кінцевих суб'єкта."; "Додатки: - заява ОСОБА_1 про відкриття провадження про неплатоспроможність у новій редакції з додатками у якій усунути недоліки, вказані у пунктах 5-7 мотивувальної частини Ухвали Господарського суду Черкаської області від 07.01.2025р. на 1012 арк.".

Фактично до заяви було додано файл з назвою: "додатки в суд ОСОБА_1 обновлені.pdf", який подано через підсистему "Електронний суд", отже підписаний електронним підписом ОСОБА_1 .

У первісній заяві та у заяві про усунення недоліків у "Описі документів", які додаються до заяви ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи (у роздруківках та копіях) (а.с.10 т.1 і а.с.22 т.3) заявник вказує, що ним додається: "13. Копія Витягу з електронної Кредитної історії Боржника, сформованої ТОВ "УБКІ" станом на 11.12.2024р."

Серед додатків до заяви від 16.01.2025р. міститься документ з таким текстом: "Кредитний звіт Звіт актуальний на 11.12.2024р. Українське бюро кредитних історій www.ubki.ua 044-585-11-94 ОСОБА_1 …" і далі текст на 173 арк (т.3 а.с.57-142), який закінчується QR кодом з написом "Код для перевірки звіту: 4d46d57e4ff6ad9abbefc75189fc21fd Перевірити звіт можна за посиланням: https://www.ubki.ua/qrdoc".

Однак, посилаючись на Кредитний звіт, як на доказ, заявник (не виконавши ухвал місцевого суду у цій справі та ч.4 ст.96 ГПК України) умисно не зазначає, що оригінал документа наявний у нього, як і не зазначає, що цей документ наявний у ТОВ "УБКІ". Це порушення стало однією з основних причин, як залишення заяви без руху, так і повернення її без розгляду. Однак, і після призначення справи до розгляду, після скасування цих ухвал судом апеляційної інстанції, заявником до місцевого суду не було надано ні оригіналу (електронного файла з підписом посадової особи ТОВ "УБКІ"), ні належної копії (електронного файла з підписом посадової особи ТОВ "УБКІ").

Колегія суддів вважає, що заявник самостійно його сформував і самостійно його підписав своїм електронним підписом в підсистемі "Електронний суд".

Відповідно до ст.11 Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій", бюро кредитних історій (які є юридичними особами) надають інформацію з кредитних історій у формі кредитних звітів; користувачі мають право звернутися до Бюро за отриманням кредитних звітів упродовж дії укладеного правочину між ним та суб'єктом кредитної історії; Бюро надають кредитні звіти Користувачам за їх запитами на паперовому або електронному носіях на умовах, передбачених цим Законом та Договором.

Отже, по-перше, доказ у формі кредитного звіту:

а) це має бути документ з передбаченими законом реквізитами на матеріальному носієві (паперовому або електронному). Для електронного документа це має бути електронний документ підписаний електронним підписом, який суд може перевірити програмними засобами та витребувати його оригінал у особи, у якої він знаходиться. До суду такого електронного документа не надано;

б) цей документ видається юридичною особою на запит заявника, а не роздруковується заявником із сайту в мережі Інтернет. Навіть якщо певна інформація міститься на сайті ТОВ "УБКІ", який воно (ТОВ "УБКІ") називає офіційним, то така інформація сама по собі не має статусу нормативної чи доказової, як це визначено законами України для судових рішень, Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, тощо.

Заявник на виконання ухвали місцевого суду не надав запиту до ТОВ "УБКІ" на отримання Кредитного звіту, тобто передбаченого Законом України "Про організацію формування та обігу кредитних історій", як і не надав доказу отримання Кредитного звіту у формі матеріального об'єкту (файлу, підписаного електронним підписом посадової особи ТОВ "УБКІ"), тобто доказу не отримав.

По друге, поданий у справу Кредитний звіт підписаний електронним підписом заявника (а не ТОВ "УБКІ"). Якщо ж оцінювати наданий у справу Кредитний звіт, як документ, який створено безпосередньо заявником, то і в цьому випадку він не містить дати його створення та відомостей про створення його особисто заявником. В цьому випадку він не є передбаченим законом доказом, а є поясненнями заявника, які необхідно доводити іншими доказами.

Наявний у справі Кредитний звіт також не можна визнати повним математичним розрахунком заявника, оскільки він не містить викладу порядку обчислення сум 1 198 215,66 грн. основного боргу та суми 54 700 грн. пені і штрафу, тобто доданків, з яких вони складаються, та саме головне - посилання на докази, які ці доданки підтверджують. Закон же вимагає, щоб розрахунок був наданий у заяві (п.3 ч.3 ст.162 ГПК України).

Тобто, всупереч закону і ухвал місцевого суду у цій справі, заявник так і не визначився, який вид цього документа (Кредитного звіту) він подав до місцевого суду "оригінал", "копію" чи "витяг".

Якщо у справі, на думку заявника, "оригінал", то місцевий суд вірно відхилив його як доказ, оскільки "оригінал" міг бути складений (виготовлений) лише ТОВ "УБКІ", лише у окремому файлі, лише підписаному електронним підписом посадової особи ТОВ "УБКІ", який мав би бути приєднаний до підсистеми "Електронний суд" (тобто мав би два електронні підписи - окремо ТОВ "УБКІ" і заявника через підсистему "Електронний суд"), який суд міг би перевірити відповідними програмними засобами (ст.12 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг"). Однак такого окремого файлу електронного доказу у справі (в підсистемі "Електронний суд") немає, суд його перевірити змоги не має. Немає і будь-яких доказів, що такий файл як документ на запит заявника виготовлено ТОВ "УБКІ" (запиту не надано) і передано заявнику в електронному вигляді як копію (яка стає оригіналом відповідно до ч.2 ст.7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг"). Якщо припустити, що заявник дійсно виготовив його копію, яку вклав серед інших текстів у підписаний ним файл "додатки в суд ОСОБА_1 обновлені.pdf", то відповідно до ч.5 ст.96 ГПК України, місцевий суд вірно поставив його під сумнів, тому й не взяв його до уваги, оскільки оригінал не було надано. (Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги).

Якщо у справі на думку заявника наявна "копія", то місцевий суд вірно відхилив її як доказ, оскільки не було надано до суду оригіналу і, відповідно до ч.5 ст.96 ГПК та ухвали місцевого суду від 09.06.2025р. (пункти 8 і 9), правильно не взяв її до уваги.

Якщо у справі на думку заявника "витяг", то місцевий суд вірно відхилив його як доказ, оскільки не було надано до суду оригіналу і, відповідно до ч.5 ст.96 ГПК та ухвали суду від 09.06.2025 (пункти 8 і 9), правильно не взяв його до уваги. Фактично витяг - це копія частини документа, виготовленого з оригіналу.

Щодо QR коду з написами у кінці Кредитного звіту, апеляційний суд зазначає наступне.

Ці позначення не звільняють заявника від обов'язку на виконання вимог ухвали суду надати оригінал у справу. Ці позначення не є доказом існування оригіналу документа. Ні ГПК України, ні КУзПБ, ні будь-який інший закон не передбачають можливості перевірки судом наявності оригіналу документа, копію якого подано до суду, чи підписання його електронним підписом шляхом перевірки наявності його (документа) на сайті, в тому числі й на сайті ТОВ "УБКІ". Єдине таке місце в мережі Інтернет і єдиним таким документом на даний час закон визначає розміщення судових рішень (ч.3 ст.6 Закону України "Про доступ до судових рішень") текст яких з Єдиного державного реєстру судових рішень, а відповідно і встановлені факти, можуть використовуватись судом при прийнятті судових рішень. При цьому суд наголошує на слові "закон", оскільки відповідно до ч.1 ст.6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Решта інформації, в тому числі й на офіційних сайтах органів державної влади (яким ТОВ "УБКІ" навіть не є), є по-перше, інформацією (а не документом) і по друге, є довідковою (а не доказовою), і потребує доказування відповідно до ГПК України. Тому ці позначення не є доказом існування електронного документа, як доказу у справі.

При цьому словосполучення "копія витягу" означає виготовлення копії (третього документа, копії з копії) з витягу (другого документа, копія з оригіналу), який у свою чергу виготовляється з оригіналу (першого документа). Витяг - це частина з оригіналу документа. Однак наявне у справі зображення цього документа не містить слова "витяг", отже не є витягом. Суперечність змісту заяв заявника щодо того, який саме вид документа наявний у заявника (оригінал, копія чи витяг) і як він виготовив/отримав текст Кредитного звіту, поданий до справи, не дає можливості суду надати повну оцінку цьому тексту. Однак у будь-якому випадку поданий до справи Кредитний звіт вірно відхилений місцевим судом як доказ, оскільки не було подано оригінал і суд правильно поставив під сумнів наявний у справі текст Кредитного звіту.

Серед додатків міститься аркуш з текстом (т.3 а.с.134) який починається словами "Документ підписано у сервісі Вчасно (продовження) ОСОБА_1, КІ.pdf …", який наче б-то (на здогадку суду, яку суд перевірити не може) надано для підтвердження підписання Кредитного звіту електронним підписом, однак будь-якої згадки про цей текст (документ) заява не містить, будь-яких обґрунтувань щодо нього у заяві немає, яку обставину він підтверджує заявником не вказано, серед переліку додатків він відсутній, копія це чи оригінал суду невідомо - тому суд й не може надати йому оцінку. Об'єктивно текст цього документа складено (створено) заявником та підписано ним в підсистемі "Електронний суд" самим заявником. Отже це лише пояснення заявника і неналежний доказ існування електронного документа з назвою Кредитний звіт, як і неналежний доказ електронного підпису. За будь-яких обставин, місцевий суд дійшов вірного висновку щодо не визнання його доказом підписання Кредитного звіту електронним підписом, оскільки у суду відсутній оригінал Кредитного звіту.

Тому, суд першої інстанції правильно не визнав Кредитний звіт станом на 11.12.2024р. (а.с.157-142 т3) (чи "кредитну історію" чи "витяг з електронної кредитної історії" чи "копію витягу з електронної Кредитної історії Боржника", як його називає заявник у заявах) доказом з процесуальних підстав.

По-третє, місцевий суд також вірно не визнав Кредитний звіт доказом і з матеріальних підстав по його суті. Навіть якби заявник надав суду цей Кредитний звіт, як належно оформлений "доказ", тобто оформлений згідно із ст.11 Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" (далі - Закон), такий "доказ" не набуває статусу беззаперечного преюдиційного рішення, а підлягає оцінці судом відповідно до правил ст.86 ГПК України нарівні з усіма іншими доказами.

Оцінюючи ж наданий у справу Кредитний звіт (кредитну історію) як доказ по суті, колегія суддів виходить з того, що це не є первинний бухгалтерський документ про здійснену господарську чи фінансову операцію - це є вторинний документ, який узагальнює навіть не певну чітку кількість первинних документів (як баланс), а надану іншою юридичною особою до ТОВ "УБКІ" інформацію (ст.5 Закону). Навіть статистична звітність (баланс) є більш точною, оскільки складається на підставі первинних бухгалтерських документів, як це визначено законом. Для складення ж Кредитного звіту закон такої вимоги не містить, тому Кредитний звіт - це сукупність різних інформацій (а не документів) різних кредитних і фінансових установ про суб'єкта кредитної історії, яка є повним або частковим відображенням його кредитної історії (як про це прямо зазначено у ст.3 Закону) - отже навіть Закон визначає, що інформація в Кредитному звіті не є констатацією фактів, а є узагальненою інформацією за відображеними у кредитора відомостями, про які ні у суду, ні у ТОВ "УБКІ" немає ніяких доказів, що вони узагальнені достовірно. Суд має приймати рішення виключно на підставі доведених фактів.

Тобто, навіть належно оформлений Кредитний звіт не може бути визнаний належним (ст.76 ГПК України) та допустимим (ст.77 ГПК України) доказом, оскільки на його підставі неможливо встановити обставини (факти) отримання конкретних сум грошей та їх сплати (платіжні операції), та оскільки такі факти мають бути підтверджені виключно документами, які передбачені Законом України "Про платіжні послуги" та відповідними нормативними актами НБУ.

Колегія суддів окремо наголошує на тому, що заборгованість перед юридичною особою, яка надала узагальнену інформацію до ТОВ "УБКІ" про боржника, не може бути стягнена за позовом такої юридичної особи судом виходячи з відомостей в Кредитному звіті. Іншими словами, належним чином оформлений Кредитний звіт не є доказом, на підставі якого може бути стягнено суму боргу, процентів та пені перед конкретним кредитором (банком, фінансовою установою). Отже такий Кредитний звіт відповідно не може бути й доказом фактів, які необхідно доказувати належними і допустимими доказами у справі про неплатоспроможність фізичної особи.

Первісна заява про відкриття провадження у справі, заява про усунення недоліків заяви - це не докази. Так само, передбачені законом як додатки до заяви такі документи як: конкретизований список кредиторів і боржників, опис майна боржника, перелік майна, що перебуває у заставі (іпотеці) або є обтяженим в інший спосіб, відомості про всі наявні рахунки боржника, декларації боржника, план реструктуризації - це не докази:

а) це документи, які створює особисто заявник, тобто документами вони стають у момент підписання їх заявником. Ці документи створюються виключно у зв'язку з фактом створення Заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника. Ці документи не може створювати інша особа (банк, фінансова установа, ТОВ "УБКІ", тощо);

б) закон визначає вимоги до кожного створеного заявником документа і вказує на те, що при його складанні заявник повинен зазначити конкретні відомості. Відсутність одного елемента виключає можливість визнання його (документа) таким, що відповідає умовам прийнятності його судом, отже у заявника відсутнє право вимагати від суду прийняти недороблений ним же документ "так як є" і лише потім оцінювати його у судовому засіданні "як доказ" - це не доказ, а документ, який складається заявником. Отже відмову заявника "привести" документ до форми, якої вимагає закон, суд оцінює як відмову надати документ у формі передбаченій законом, що як було підставою залишити заяву без руху, повернути заяву без розгляду, так і було підставою для місцевого суду аналогічно "відмовити" у визнанні вимог.

в) вимоги до заяв, які складаються (створюються, оформляються) учасниками справи для суду (в т.ч. і заявником) і подаються до суду, визначені статтями 162, 164, 170, 172 ГПК України, ч.1 і ч.3 ст.34, ст.51, ст.57, ст.65, ч.2 і ч.3 ст.36, ч.2, ч.4 і ч.5 ст.116, ст.124 тощо КУзПБ.

Суд зобов'язаний оцінювати (порівнювати, співставляти) ті документи, які створив заявник, на відповідність їх тим вимогам, які чітко вказані в законі. Інакше закон і не встановлював би вимог для таких документів. І така оцінка "створеного заявником документа" на стадії прийняття заяви (визначення її прийнятності) не має нічого спільного з оцінкою "доказу" на стадії судового розгляду. Така оцінка є дією з порівняння - чи є в створеній заявником заяві (документі) інформація, наявність якої вимагається законом. Відсутність інформації є перешкодою прийняття зави (документа) і підставою повернення на доопрацювання. Тому, якщо заявник бажає мати доступ до суду, то щонайменше повинен був виконати ті вимоги, які він і зобов'язаний виконати, бо так вимагає закон.

Зокрема, визначення розміру боргу і виділення в ньому суми основного боргу і пені. Така дія здійснюється звичайним математичним розрахунком відповідно до умов кожного договору і залежно від обов'язкових первинних документів: а) про видачу грошей; б) про сплату коштів. Тому місцевий суд вірно зазначив, що заява є визначально неприйнятною - суду у судовому засіданні небуло чого перевіряти - ні конкретні обставини, ні конкретні докази не вказані.

д) вимоги ж до доказів, які вже існують на момент складення відповідної заяви як документи чи об'єкти у іншій матеріальній формі, які подаються до суду, містяться у главі 5 ГПК України (ст.74-109).

Існує істотна (принципова) відмінність між ними, яка полягає у тому, що заяви створюються і підписуються заявником виключно з метою подання їх до суду у конкретну справу, а докази об'єктивно і незалежно від волі заявника вже існують самі по собі до створення заяви і лише додаються до заяви в оригіналі чи в належним чином засвідчених копіях заявником (позивачем). Заява може бути виправлена заявником. Доказ може заявником бути лише поданий у незмінному стані в оригіналі чи копії (витягу).

Як було зазначено вище, місцевий суд відхилив як доказ Кредитний звіт, а також не визнав його одним із додатків, які мав створити заявник відповідно до КУзПБ при складенні заяви про його неплатоспроможність. Крім того, жодного доказу факту здійснення операції з перерахування коштів і наявності грошового зобов'язання місцевому суду надано не було.

Що стосується поданих у справу договорів та заяв про отримання коштів, то самі по собі (без первинних документів про передачу грошей, а саме квитанцій, платіжних доручень, платіжних інструкцій, видаткових касових ордерів інших доказів платіжних операцій, передбачених Законом України "Про платіжні послуги") вони не є і не можуть бути доказами виникнення грошового зобов'язання боржника сплатити конкретному кредитору певну суму - вони є доказами лише виникнення правовідносин між сторонами, у яких вони взяли на себе певні зобов'язання. Зокрема, жоден із наданих у справу документів (договір, заява) не містить вказівки на точно вказану вище суму, яка заявляється ОСОБА_3 як заборгованість перед кожним кредитором.

Однак і доказами вони можуть бути визнані лише за правилами, визначеними ГПК України.

Так, згідно із ч.3 і ч.5 ст.91 ГПК України, учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Відповідно до ч.1, ч.2 і ч.4 ст.96 ГПК України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи… Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Згідно із статтями 5, 6 і 7 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг, електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".

Згідно із ст.4 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг, нормативно-правове забезпечення технології оброблення, створення, передавання, одержання, зберігання, використання та знищення електронних документів. покладено на Кабінет Міністрів України.

Місцевим судом правильно вказано, що заявником копія може бути виготовлена лише з оригіналу, який знаходиться безпосередньо у нього.

Копія із належним чином засвідченої копії може бути засвідчена лише нотаріусом відповідно до ст.76 Закону України "Про нотаріат".

Копія із ксерокопії, чи копія з не посвідченої копії, чи копія з належної копії іншої особи яка наявна у заявника виготовлена і надалі посвідчена електронним підписом заявника, доказом бути не може взагалі і не може подаватися до суду.

Отже, частина контенту (вмісту) доданих до заяви файлів не є в розумінні ГПК України оригіналами документів чи їх належним чином засвідченими копіями і не може бути визнана доказами.

При цьому колегія суддів наголошує на тому, що не доведення вимог стосовно хоча б одного кредитора виключає можливість відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.

Жодного оригіналу електронного документа (тобто електронного файлу з текстом документа на матеріальному носієві такому, як оптичний диск, чи флеш-карта, чи й іншому електронному носієві) місцевому суду пред'явлено не було і через підсистему "Електронний суд" не подано. Також, жодного оригіналу паперового документа місцевому суду пред'явлено не було.

Приєднання електронних копій паперових документів до заяви в підсистемі "Електронний суд" є "засвідченням електронної копії паперового доказу" заявником, але таке засвідчення не звільняє заявника від обов'язку вказати у самій заяві та у переліку додатків які конкретні документи до заяви додано, конкретно які з них є оригіналами, які з них є копіями автора і у кого знаходиться оригінал такого доказу поданого в копії.

Засвідчення заявником в підсистемі "Електронний суд" електронним підписом копій, виготовлених ним не з оригіналів, не може бути підставою для визнання їх доказами судом.

Аналогічно, колегія суддів може аналізувати і інші подані у справу додатки, однак не вбачає у цьому потреби, оскільки у справі немає належного переліку "документів і інших доказів", - фактично суд має сам, замість заявника, складати такий перелік і надавати оцінку кожному з наявних текстів; заява не містить викладу обставин по кожному окремому кредитору щодо яких суд мав би вказати, що саме вказані у заяві обставини підтверджені конкретними доказами із заяви чи з переліку - фактично місцевий суд мав сам викладати за заявника ці обставини; усі вимоги та доводи про наявність грошових зобов'язань фактично ґрунтуються виключно на Кредитному звіті, який місцевий суд вірно не визнав доказом; не доведення вимог хоча б по одному з кредиторів виключає можливість застосування п.2 і п.4 ч.2 ст.115 КУзПБ (яка передбачає дослідження "за кожним з кредитних зобов'язань"); по кредитору ТОВ "Таліон плюс" строк виконання зобов'язання не настав, настане 25.02.2029р. (т.3 а.с.51 зворот), будь-яких обґрунтувань стосовно цієї обставини заяви не містять; по кредитору АТ "Таскомбанк" строк виконання зобов'язання не настав, настане 22.11.2025р. (т.3 а.с.53 зворот), будь-яких обґрунтувань стосовно цієї обставини заяви не містять.

Тобто заявник не виконав вимог закону щодо форми і змісту заяви (прийнятності), що не дає можливості надати оцінку реального стану платоспроможності боржника.

Відповідно до ст.43 ГПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Добросовісність учасника справи полягає у точному дотриманні норм процесуального закону для підготовки і розгляду справи в суді. Зокрема, добросовісність передбачає дотримання принципів змагальності і диспозитивності (ст.13 і ст.14 ГПК України), згідно з якими: кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій; суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках; збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, добросовісність процесуальної поведінки ОСОБА_3 полягає у тому, що він, готуючи заяву про його неплатоспроможність до суду, повинен був чітко дотриматись норм щодо викладу у заяві та у додатках до неї, які не є існуючими доказами, а створювались заявником виключно відповідно до положень Кодексу для суду у цій справі, тих відомостей, зазначення яких передбачено у законі. У першу чергу це мав бути складений чіткий конкретний перелік доказів, які підтверджують обставини, викладені у заяві і створених заявником додатках, тобто перераховано кожний доказ окремо та щодо нього зазначено, в оригіналі його подано чи в копії, і якщо подано в копії від автора чи володільця оригіналу, то у кого знаходиться оригінал, з якого цю копію для суду виготовлено.

Аналіз ч.1 ст.3, ч.6 ст.12 ГПК України, ч.1 ст.2 КУзПБ у сукупності із ч.1 і 4 ст.174 ГПК України дає суду підстави для висновків про те, що основним процесуальним законом, який застосовується господарським судом у розгляді справ про банкрутство, є саме ГПК України, а КУзПБ є субсидіарним, додатковим і доповнюючим процесуальним законом, який встановлює особливості вчинення вже передбаченої в ГПК України процесуальної дії або доповнює новою не передбаченою в ГПК України процесуальною дією. При цьому суд виходить з презумпції відсутності суперечності (конкуренції, колізії, альтернативності) у нормах ГПК України та КУзПБ, згідно з якою, на думку суду, норми різних законів, які регулюють однотипні, аналогічні правовідносини, доповнюють і уточнюють одна одну, а не конкурують між собою чи заперечують одна одну. Визнати наявність конкуренції чи колізії правових норм можна лише у випадку, якщо таке тлумачення одночасно існуючих однопредметних норм у ГПК України і КУзПБ, які мають бути одночасно застосовані у конкретному випадку, є неможливим.

У даному випадку слід виходити з такого їх тлумачення, що три підстави для "повернення" заяви боржника, передбачені ч.1 ст.38 КУзПБ, є додатковими чи уточнюючими до підстав "повернення", передбачених ч.4 і ч.5 ст. 174 ГПК України. Інакше (тобто якщо припустити), що підстави повернення заяви передбачені лише виключно ч.1 ст.38 КУзПБ, і суд не може повернути заяву відповідно до ч.4 ст.174 ГПК, то тоді це прямо суперечить обов'язку застосування судом ч.3 ст. 37 КУзПБ (щодо права суду залишити без руху заяву про відкриття провадження у справі з підстав, передбачених ст.174 ГПК України).

В цьому аспекті суд не вбачає також ніякої суперечності між ч.2 ст.162 ГПК України і ч.2 ст.116 КУзПБ у обов'язку боржника, який подає заяву про відкриття провадження про його неплатоспроможність "викласти обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначити докази, що підтверджують вказані обставини; зазначити правові підстави позову; скласти перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначити докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначити щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви", а не обмежитись наданням суду узагальненої (неконкретної) інформації, яка стала підставою для звернення до суду, з подальшим перекладенням на суд начеб-то обов'язку "витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів" (ч.4 ст.74 ГПК України).

При цьому, колегія суддів звертає увагу заявника, що вказане право (ч.4 ст.74 ГПК України) суд може (а не зобов'язаний) застосувати у разі прийняття заяви боржника до розгляду, що таке право виникає у суду стосовно заявника-боржника, а не стосовно кредиторів (які при вирішенні питання про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи участі не приймають, тобто ще не є учасниками справи, стосовно яких у суду може виникнути сумнів у добросовісності здійснення ними процесуальних прав).

Як встановлено у ході розгляду справи, заявник тричі (при поданні первісної заяви та на виконання ухвал місцевого суду від 07.01.2025р. і від 09.06.2025р.) не виконав обов'язок скласти належний перелік документів, які він вважає доказами. Суд вважає це є основним (головним, грубим) порушенням процесуального закону, який був підставою залишити заяву без руху та повернути її без розгляду, так і призвів до не доведення вимог та є підставою для відмови у їх задоволенні.

Обов'язок складення переліку документів містить як ст.162 ГПК України так і ст.116 КУзПБ. При цьому колегія суддів наголошує на тому, що докази заявником мають зазначатись двічі - один раз безпосередньо у викладі обставин у заяві (п.5 ч.3 ст.162 ГПК України ) і другий раз у переліку документів і інших доказів (п.8 ч.3 ст.162 ГПК України). Саме заявник має визначити конкретні докази і вказати у заяві, які обставини кожен доказ підтверджує. Не суд повинен вибирати із неперелічених додатків докази, а саме заявник повинен вказати, які саме докази які саме обставини підтверджують. Тому й мають бути зазначені у заяві у сукупності і виклад обставин і докази (п.5 ч.3 ст.162 ГПК України)

Перелік доказів має містити вказівку як на кожен документ окремо, так і на його реквізити - дату, номер, автора (особи яка його створила), а також вид (оригінал чи копія), наявність у заявника або іншої особи оригіналу доказу, якщо до суду подана копія (подана до суду копія може бути засвідчена лише автором або володільцем оригіналу) - суд не має самостійно "вибирати" докази, а має оцінювати ті, що конкретно вказані як у тексті заяви (при викладі обставин), так і у переліку документів.

Якщо доказами є документи, то хоча б в одному місці (чи у тексті заяви, чи у переліку додатків) заявник має вказати ідентифікуючі ознаки (визначені законодавством реквізити) кожного доказу, якими є щонайменше назва, автор, дата. Саме ці ознаки дають можливість суду знайти їх серед доданих та відрізнити (ідентифікувати) від інших однотипних доданих і надалі оцінити.

Належність зазначення доказу (переліку) полягає у тому, що заявник має зазначити в оригіналі поданий доказ чи в копії. Саме заявник має визначити і сказати суду вид доказу, оскільки від цього прямо залежить його подальша оцінка судом.

Якщо заявник не зазначає конкретного доказу (їх переліку) та вид кожного документа, то це означає, що він перекладає свій обов'язок скласти перелік доказів (вибрати докази) і давати їм оцінку на суд самостійно, що суперечить принципу диспозитивності - обов'язку заявника доказувати обставини перед судом, а не суд має виправдовуватись, чому він приймає чи не приймає надані тексти як докази. Самостійне вибирання і оцінка не вказаних заявником текстів є прямим зловживанням, оскільки при оскарженні судового рішення заявник завжди має можливість апелювати, що суд не взяв до уваги певного "доказу", що суд неправильно визначив "вид" доказу, що суд неправильно оцінив певний доказ. Але саме заявник повинен довести суду легітимність доказу, і зробити він це повинен у заяві і першим кроком для цього є зазначення назви, дати, автора, виду (оригінал чи копія) а другим - конкретну обставину, яку він підтверджує.

Враховуючи, що заявник отримував і сплачував кошти шляхом безготівкових розрахунків, то усі платіжні інструкції щодо здійснених операцій наявні не лише у кредиторів, які надавали заявнику позики і кредити, а й у банках у яких він є клієнтом (тобто у самого заявника), отже відсутні будь-які перешкоди у тому, щоб виявляючи свою добросовісність та готуючи заяву до суду витребувати відповідні (належним чином складені і завірені) виписки з банків (ст.31 і 40 Закону України "Про платіжні послуги", п.34, 61-63 Положення НБУ №75) та саме за цими виписками скласти розрахунки по кожному кредитору, які одночасно були б доказами таких обставин як припинення сплати планових платежів, як припинення сплати за кожним з кредитних та інших зобов'язань, як припинення сплати упродовж двох місяців.

Витребування відомостей і доказів від кожної із двадцяти двох юридичних осіб заявник мав саме до складення заяви до місцевого суду, а не після призначення справи до розгляду. Усі розбіжності заявник мав можливість з'ясувати до підготовки заяви про його неплатоспроможність та надати суду достовірні відомості. Заявник не має права перекладати свій обов'язок з отримання цих документів на суд і тим більше посилатися на те, що такі докази будуть подані цими кредиторами в майбутньому

На момент подачі заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство боржником повинні бути надані документи (первинні документи, договори, бухгалтерський баланс, аудиторський висновок, судові рішення тощо), які підтверджують наявність ознак неплатоспроможності або її загрози, інакше таке банкрутство має ознаки фіктивного, тобто ініційованого з метою невиконання зобов'язань.

Фізична особа, яка ініціює справу про свою неплатоспроможність, зобов'язана добросовісно доказувати свої вимоги належними і допустимими доказами, які вона повинна зібрати до складання і подання заяви до суду, а не перекладати обов'язки з пошуку, збору, витребування, систематизації доказів та здійснення обґрунтованих розрахунків на суд.

Місцевий суд законно і обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 31.12.2024р. (із заявою про усунення недоліків від 17.01.2025р.) про відкриття провадження у справі про його неплатоспроможність.

Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

За таких обставин, Північний апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, зміни чи скасування ухвали суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 255, 269, 275, 276, 282, 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду Черкаської області від 28.07.2025р.у справі №925/1665/24 - без змін.

Справу №925/1665/24 повернути до господарського суду Черкаської області.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 288 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Повний текст постанови складений 28.10.2025р.

Головуючий суддя В.О. Пантелієнко

Судді А.О. Мальченко

О.М. Остапенко