вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" жовтня 2025 р. Справа№ 911/1651/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Шапрана В.В.
Буравльова С.І.
секретар судового засідання - Король Д.А.
учасники справи:
від позивача : Мазуренко М.М.;
від відповідача : Гула М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Полісся 2010»
на рішення Господарського суду Київської області від 01.04.2025 (Повне рішення складено 02.06.2025)
у справі № 911/1651/24 (суддя В.А. Ярема)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сузір'я Агро"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся 2010"
про стягнення 3 749 350,87 гривень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Сузір'я Агро» звернулось в Господарський суду Київської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полісся 2010» про стягнення 3 749 350,87 гривень, з яких: 2 150 441,28 грн попередньої оплати, 157 660,00 грн 3% річних та 750 751,73 грн інфляційних втрат, а також у редакції заяви про зміну предмету позову в частині обрахованої у збільшеній сумі пені - 260 409,60 грн, та заявленої додатково вимоги про стягнення 430 088,26 грн штрафу.
Рішенням Господарського суду Київської області від 01.04.2025 по справі № 911/1651/24 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся 2010" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сузір'я Агро" 2 150 441, 28 грн передоплати за непоставлений товар, 260 409, 60 грн пені та 430 088, 26 грн штрафу.
Не погоджуючись з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Полісся 2010» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 01.04.2025 по справі № 911/1651/24 та ухвалити нове, яким у задоволені позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на думку апелянта, місцевим господарським судом необґрунтовано було задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сузір'я Агро". За твердженням апелянта договір поставки №204/1021-П від 25.10.2021 не був укладений між ТОВ «СУЗІР'Я АГРО» та ТОВ «ПОЛІССЯ 2010», питання щодо недійсності якого розглядається Господарським судом Житомирської області у межах справи №906/299/25, рішення у якій ще не ухвалено. При цьому, наявна упереджена позиція Господарського суду Київської області, наслідком якої стало незаконне, протиправне та безпідставне ухвалення рішення від 01.04.2025 у справі №911/1651/24, а отже, таке рішення підлягає обов'язковому скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «СУЗІР'Я АГРО» в повному обсязі
20.08.2025 через систему «Електронний суд» ТОВ "Сузір'я Агро" було подано відзив на апеляційну скаргу у якому позивач просив суд рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Полісся 2010» на рішення Господарського суду Київської області від 01.04.2025 у справі № 911/1651/24, розгляд апеляційної скарги призначено на 01.10.2025.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів встановила, що 25.10.2021 між ТОВ Сузір'я Агро як покупцем та ТОВ Полісся 2010 як постачальником укладено договір поставки №204/1021-П, згідно пункту 3 якого постачальник зобов'язується в строки, визначені договором, поставити кукурудзу врожаю 2021 року, надалі за текстом товар, а покупець зобов'язується отримати зазначений вище товар та оплатити продавцю встановлену ціну.
У п.п. 6.1., 6.4., 7.2., 8, 10.1 та 14.1. договору №204/1021-П сторони погодили, відповідно, такі умови:
- ціна товару за цим договором погоджується сторонами у специфікації до договору, яка є його невід'ємною частиною;
- оплата товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів у безготівковій формі в національній валюті України гривні, на банківський рахунок постачальника;
- датою поставки партії товару вважається дата, зазначена у видатковій накладній на товар;
- поставка покупцю товару здійснюється постачальником в строк з 01.11.2021 по 31.12.2021, поставка відбувається окремими партіями, згідно видаткових накладних;
- якщо інші умови не будуть визначені додатками (специфікаціями) до договору, оплата вартості товару здійснюється у гривнях шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника протягом 5-и днів з моменту підписання сторонами видаткової накладної. Покупець має право здійснювати авансовий платіж до поставки товару;
- договір набирає чинності з моменту його належного підписання сторонами та діє до 31.01.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх обов'язків.
25.10.2021 сторонами підписано до договору №204/1021-П додаток специфікацію №1, якою погоджено поставку товару кількістю 312 тон загальною вартістю 2 150 441,28 грн.
Звертаючись до суду із позовом, позивач стверджує, що на підставі договору №204/1021-П та специфікації до нього перерахував на банківський рахунок відповідача 100% попередньої оплати за товар - 2 150 441,28 грн, чим виконав свої договірні обов'язки. На підтвердження таких обставин додано платіжну інструкцію №808 від 27.10.2021 на суму 2 150 441,28 грн з призначенням платежу «За кукурудзу врожаю 2021 року згідно договору №204/1021-П від 25.10.2021».
Позивач стверджує, що відповідач за фактом отриманої попередньої оплати в Єдиному реєстрі податкових накладних було складено та зареєстровано податкову накладну №4 від 27.10.2021 на суму 2 150 441,28 грн, що також підтверджує обставини перерахування та, власне, отримання вказаної вище суми коштів у якості попередньої оплати за погоджений до поставки товар. Копія вказаної накладної міститься у матеріалах справи.
Спід у даній справі виник у зв'язку із тим, що за твердженням позивача відповідач в порушення умов договору погоджений договором і специфікацією товар не поставив, як і не повернув надалі 2 150 441,28 грн здійсненої позивачем попередньої оплати. При цьому позивач, з посиланням на ч. 1 ст. 1212 ЦК України, стверджує, що кошти отримано відповідачем без достатньої правової підстави, оскільки шляхом подання цього позову позивач відмовився від договору поставки №204/1021-П від 25.10.2021, а тому, враховуючи непоставку відповідачем товару, такий правочин припинився. Відповідач проти заявлених вимог заперечував.
У відповідності до ч. 1 ст. 655, ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Частина 1 статті 530 ЦК України визначає, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Отже, підписання апелянтом договору №204/1021-П та специфікації до нього без будь-яких заперечень щодо вказаних у них умов свідчить про погодження відповідача з таким правочином та, з урахуванням проведеної позивачем попередньої оплати товару вказаною у специфікації вартістю - 2 150 441,28 грн, породжує для відповідача обов'язок по поставці погодженого специфікацією товару - кількістю 312 тон загальною вартістю 2 150 441,28 грн, у погоджений пунктом 8 договору строк, останнім днем якого є 31.12.2021.
Колегія суддів відзначає, що апелянтом не було спростовано того, що він не виконав власний договірний обов'язок за договором №204/1021-П та не поставив позивачу товар на суму 2 150 441,28 грн, у строк до 31.12.2021.
Так само апелянт не заперечив та не спростував обставини отримання на власний рахунок 2 150 441,28 грн, сплачених позивачем згідно платіжної інструкції №808 від 27.10.2021.При цьому доказів повернення вказаної суми позивачу матеріали справи не містять.
Приписами статей 73, 74, 76, 78, 86 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надана позивачем платіжна інструкція №808 від 27.10.2021, у сукупності з наявними в матеріалах справи доказами реєстрації відповідачем податкової накладної, є належним та достовірним доказом перерахування відповідачу 2 150 441,28 грн за погоджений до поставки договором №204/1021-П та специфікацією до нього товар.
При цьому колегія відзначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на спростування вказаних вище обставин отримання від позивача 2150441,28 грн за погоджений до поставки договором №204/1021-П та специфікацією до нього товар.
Згідно ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Приписами ч. ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1-3 та 6 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є інші юридичні факти.
Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Так, умовою застосування частини другої статті 693 ЦК України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю та у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: вимагати передання оплаченого товару від продавця або вимагати повернення суми попередньої оплати, і така можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця.
Волевиявлення ж стосовно обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, доведеної до продавця.
Звідси, оскільки законом не визначено форми пред'явлення такої вимоги покупця, останній може виразити свою волю та здійснити право вимоги будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Судом встановлено, що позивач не звертався до відповідача з письмовими вимогами та/або претензіями стосовно обрання одного з варіантів поведінки відповідача у спірних відносинах поставки попередньо оплаченого товару на суму 2 150 441,28 грн або повернення цієї суми коштів позивачу.
Подання позивачем позову у цій справі, враховуючи факт непоставки відповідачем товару на суму 2 150 441,28 грн, є достатньою підставою для застосування частини другої статті 693 ЦК України та виникнення у відповідача обов'язку повернення попередньо сплачених коштів у сумі 2 150 441,28 грн. При цьому цей обов'язок є таким, що настав, з моменту звернення позивача до місцевого господарського суду з даним позовом.
При цьому суд наголошує, що диспозиція ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України визначає правило поведінки не для продавця, зокрема у вигляді обов'язку поставити товар або повернути попередню оплату, а саме для покупця його право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Звідси, момент трансформації обов'язку продавця з поставки товару у грошовий обов'язок з повернення попередньої оплати обумовлений відмовою покупця від прийняття виконання зобов'язання з поставки товару, яка, як зазначено судом раніше, реалізується вчиненням конклюдентних дій щодо однієї з наданих ч. 2 ст. 693 ЦК України правомочностей. Аналогічну позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі №910/1186/23.
Закінчення ж строку поставки товару, як і логічна ймовірність усвідомлення продавцем протиправного характеру його поведінки щодо поставки товару не змінюють структури вказаної регулятивної норми права, зокрема і її диспозиції щодо чітко визначеного правила поведінки та його адресата.
Крім того суд ураховує, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 висновки щодо виникнення у продавця обов'язку повернути суму попередньої оплати з наступного дня після спливу строку поставки відповідно до ч. 2 ст. 693 та ч. 1 ст. 530 ЦК України ґрунтувались на інших фактичних обставинах справи та стосувались питання застосування права за конкретних життєвих обставин, зокрема можливості віднесення зобов'язання із повернення попередньої оплати до грошового та нарахування на нього сум 3% річних та інфляційних втрат.
Таким чином, питання віднесення зобов'язання із повернення попередньої оплати до грошового та, відповідно, можливості нарахування на нього сум 3% річних, інфляційних втрат не є спірним та у згаданій ситуації встановленню судом підлягає лише час, з якого та протягом якого сума попередньої оплати набула ознак грошового зобов'язання.
Згідно ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, тоді як правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи.
При цьому колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що застосуванню у спірних правовідносинах підлягає ч. 2 ст. 693 ЦК України, тоді як приписи ч. 1 ст. 1212 ЦК України до вказаного правовідношення не застосовуються.
Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, що кореспондує зі ст. ст. 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Колегія суддів критично оцінює твердження апелянта про відмову ТОВ "ПОЛІССЯ 2010" від обов'язку повертати попередню оплату з огляду на наявність у апелянта сумнівів та підозри щодо підписання директором відповідача договору №204/1021-П. Суд відзначає, що вказані твердження апелянта не ґрунтується на відповідних нормах права і належних, допустимих та достовірних доказах.
Щодо тверджень апелянта про неукладеність, нікчемність договору №204/1021-П суд зауважує таке.
Цивільний кодекс України передбачає поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані, звідси за ступенем недійсності правочину правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов.
Оспорюваними є правочини, які Цивільний кодексу України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.
Оспорювані правочини породжують передбачені ними правові наслідки до тих пір, доки вони не оскаржені, однак якщо вони заперечуються (оскаржуються) стороною чи заінтересованою особою, то суд за наявності відповідних підстав визнає їх недійсними з моменту їх вчинення.
Нікчемність же правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону.
На нікчемність правочину мають право посилатися і вимагати в судовому порядку застосування наслідків його недійсності будь-які заінтересовані особи.
Колегія суддів відзначає, що апелянтом не надано суду належних та допустимих доказів визнання недійсним договору №204/1021-П у судовому порядку. Так само апелянтом не надано суду належних та допустимих доказів наявності обставин, із якими чинне законодавство пов'язує нікчемність відповідного правочину.
З огляду на вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що оскільки відповідач порушив взяте на себе зобов'язання по поставці товару, суми попередньої оплати позивачу не повернув, вимога про стягнення з відповідача 2 150 441,28 грн передоплати за непоставлений товар є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
У зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання з повернення попередньої оплати позивач просить суд стягнути з ТОВ "ПОЛІССЯ 2010":
- 157 660,00 грн 3% річних, нарахованих з 03.01.2022 по 13.06.2024 на 2 150 441,28 грн боргу;
- 750 751,73 грн інфляційних втрат, нарахованих з січня 2022 року по травень 2024 року на 2 150 441,28 грн боргу.
З наведеного вище розрахунку слідує, що позивач здійснив відповідні нарахування з січня 2022 року, тобто з моменту закінчення визначеного договором строку на поставку товару з 01.11.2021 по 31.12.2021.
Приписами ст. ст. 612, 625 ЦК України унормовано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, згідно наведених вище норм закону для застосування статті 625 ЦК України щодо сплати боржником інфляційних втрат та 3% річних необхідним є встановлення періоду прострочення, зокрема й моменту, з якого боржник вважається таким, що прострочив грошове зобов'язання.
Враховуючи встановлений судом момент трансформації зобов'язання відповідача з поставки товару у грошовий обов'язок з повернення попередньої оплати, відповідач вважається таким, що прострочив грошове зобов'язання з повернення попередньої оплати лише з моменту подання позову у цій справі.
Отже, враховуючи, що грошовий обов'язок з повернення попередньої оплати є таким, що настав з моменту звернення позивача до суду з позовом у цій справі (24.06.2024), колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про безпідставність нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат на суму попередньої оплати за періоди: з 03.01.2022 по 13.06.2024 та з січня 2022 року по травень 2024 року, тобто за час, коли відповідач не вважався таким, що прострочив відповідний грошовий обов'язок. Отже, суд правомірно відмовив в позові в частині вимог про стягнення з відповідача 157 660,00 грн 3% річних та 750 751,73 грн інфляційних втрат.
Щодо вимог про стягнення 260 409,60 грн пені, нарахованої з 01.01.2022 по 30.06.2022 на 2 150 441,28 грн боргу (вартість непоставленого товару) згідно п. 11.2. договору №204/1021-П, а також 430 088,26 грн штрафу, обрахованого у розмірі 20% від 2 150 441,28 грн боргу (вартість непоставленого товару) згідно п. 11.6. договору №204/1021-П суд відзначає наступне.
Приписами ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 199, ч. 1 ст. 230, ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Пунктами 11.2. та 11.6. договору №204/1021-П передбачено, що за порушення строку поставки товару, передбаченого пунктом 8 цього договору, постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару, що діяла в період такого прострочення.
У разі якщо постачальник в односторонньому порядку відмовляється від поставки товару, він зобов'язується, зокрема, сплати штраф на користь покупця в розмірі 20% від вартості непоставленого товару.
Судом встановлено, що відповідачем не було поставлено позивачу погодженого договором №204/1021-П та специфікацією товару на суму 2 150 441,28 грн, і відповідні обставини визнані самим відповідачем.
Отже, вказані обставини свідчать про наявність підстав для відповідальності відповідача згідно пунктів 11.2. та 11.6. договору №204/1021-П.
За таких обставин вимоги позивача про стягнення з відповідача 260 409,60 грн пені є обґрунтованими.
Оскільки відповідач не поставив товар, правомірним є застосування до нього передбаченого п. 11.6. договору штрафу у розмірі 20% від вартості непоставленого товару 430 088,26 грн.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 01.04.2025 у справі №911/1651/24 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Полісся 2010» на рішення Господарського суду Київської області від 01.04.2025 у справі №911/1651/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 01.04.2025 у справі №911/1651/24 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Полісся 2010».
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 27.10.2025
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді В.В. Шапран
С.І. Буравльов