вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"27" жовтня 2025 р. Справа № 911/168/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Корсака В.А.
Євсікова О.О.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»
на рішення Господарського суду Київської області від 08.05.2025
у справі № 911/168/25 (суддя Рябцева О.О.)
за позовом Заступника керівника Броварської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу та Згурівської селищної ради
до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»
про стягнення коштів,
Заступник керівника Броварської окружної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу (надалі - позивач-1; ДЕІ Столичного округу) та Згурівської селищної ради (в подальшому - позивач-2; Згурівська СР) до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (в тексті - відповідач; ДСГП «Ліси України»; апелянт; скаржник) про стягнення 176 063,52 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Прокурор посилався на те, що 25.04.2024 у кварталі 82 виділ 1 Березанського лісництва працівниками державної лісової охорони філії «Бориспільське лісове господарство» виявлено незаконну рубку двох дерев, з яких породи Клен 1 дерево, породи Акація 1 дерево. Прокурор зазначав, що відповідачем, як лісокористувачем, в порушення ст.ст. 19, 64, 86, 89, 90 Лісового кодексу України не було забезпечено охорону і збереження лісу від незаконної рубки. У результаті вказаного порушення державі заподіяно шкоду у сумі 176 063,52 грн, розраховану згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.2022 № 575 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу», яку Прокурор, посилаючись на п. 5 ч. 2 ст. 105, ст. 107 Лісового кодексу України, ст. 1166 ЦК України, просив стягнути з відповідача на користь Згурівської селищної ради.
Рішенням Господарського суду Київської області від 08.05.2025 позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь держави в особі Згурівської селищної ради 176 063,52 грн шкоди, заподіяної незаконною порубкою лісу. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь Київської обласної прокуратури 3 028,00 грн судового збору.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 08.05.2025 у справі № 911/168/25 та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим у зв'язку з порушенням норм процесуального та матеріального права, неповним з'ясуванням всіх обставин справи, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні, обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідачем зазначено, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що Прокурором не вказано, яке з порушень, перелічених у ст. 105 Лісового кодексу України, допустив відповідач, адже виявлення порушення (незаконної порубки) відбулося лише внаслідок активних дій саме з боку відповідача по виконанню своїх обов'язків в сфері охорони лісового господарства.
Відповідач вважає, що відсутній причинний зв'язок між діями (бездіяльністю) відповідача та шкідливими наслідками у вигляді завдання шкоди незаконною порубкою, також відсутня й провина відповідача, адже останній всіма силами намагався запобігти незаконної рубки в кварталі 82 виділ 1 Березанського лісництва філії «Бориспільське лісове господарство». Філією «Бориспільське лісове господарство» була проведена службова перевірка та розроблений акт огляду місця правопорушення та складений розрахунок завданої шкоди.
Судом першої інстанції та Прокурором не вказано жодної дії, якої відповідач не вчинив, а мав би вчинити, щоб запобігти незаконній порубці лісу, також не вказав перелік дій (заходів), спрямованих на охорону лісових ресурсів, недотримання яких відповідачем безпосередньо призвело до незаконної порубки лісових ресурсів.
Відповідач також зазначає, що Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» у силу дії форс-мажорних обставин (введення воєнного стану на території України та встановлення комендантської години на території України) не мав можливості в повній мірі здійснювати заходи щодо охорони лісів.
Окремо в апеляційні скарзі відповідачем вказується, що Державна екологічна інспекція Столичного округу та Згурівська селищна рада в цьому випадку є органами, уповноваженими державою здійснювати функції державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, зокрема, на території Київської області та наділені повноваженнями щодо звернення до суду із позовом про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції.
За висновком скаржника, звертаючись із цим позовом до господарського суду, Прокурор фактично перебирає на себе компетенцію відповідного уповноваженого органу та намагається зобов'язати відповідача до вчинення певних дій у судовому порядку, оскільки, на його думку, уповноваженими на це органами цього здійснено не було. Прокурором не дотримано вимоги положення статті 23 Закону України «Про прокуратуру», оскільки прокуратура, звернулась з позовною заявою передчасно та не зібрала усі належні та допустимі докази на підтвердження повноважень у суді та доказів щодо неналежного виконання Інспекцією або ж місцевою радою своїх повноважень.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2025, апеляційна скарга у справі № 911/168/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Київської області від 08.05.2025 у справі № 911/168/25, розгляд апеляційної скарги призначено у порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи.
Апеляційний суд запропонував учасникам судового процесу подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання, протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали.
Про перегляд справи в апеляційному порядку учасники справи повідомлялись у передбачений законом спосіб, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного документа від 11.08.2024 в електронні кабінети останніх.
Поряд із цим, на момент прийняття даної постанови правом на подання відзиву та/або заперечень на апеляційну скаргу Прокурор та позивачі не скористались.
За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Судова колегія зазначає, що за частиною 1 статті 273 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Водночас, апеляційний господарський суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Враховуючи зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених ГПК України, проте в розумні строки.
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 25.04.2024 працівниками Філії «Бориспільське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» у кварталі 82 виділі 1 Березанського лісництва було виявлено незаконну рубку двох дерев породи акації та клена, відповідальність за яку передбачена статтею 65 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Як наслідок, начальником відділу охорони та захисту лісу Ковальчуком Олексієм Григоровичем за участю провідного інженера з охорони та захисту лісу Тимошенко Вікторії Павлівни було складено та підписано акт від 25.04.2024 огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства та здійснено розрахунок збитків, спричинених рубкою і пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту.
Із вказаного акта дійсно вбачається, що в результаті незаконної порубки дерев у кількості 2 шт. (акація, клен) заподіяно шкоду лісовому господарству на суму 176 063,52 грн, що розрахована за таксами для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 575 від 10.05.2022.
Згідно з абз. 1 ст. 3 Лісового кодексу України лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Особливій державній охороні підлягають території та об'єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об'єкти, визначені відповідно до законодавства України.
Згідно зі ст. 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.
Згідно з ч. 1 ст. 17 Лісового кодексу України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов'язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів.
Статтею 63 Лісового кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
За змістом п. 5 ч. 1 ст. 64 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.
Забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу (ч. 5 ст. 86 Лісового кодексу України).
Статтею 89 Лісового кодексу України визначено, що охорону і захист лісів на території України здійснює, зокрема, лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів.
Основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів, зокрема, від незаконних рубок (ст. 90 Лісового кодексу України).
Статтею 93 Лісового кодексу України передбачені завдання контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів. Зокрема, такими завданнями є запобігання порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.
За змістом п. 5 ч. 2 ст. 105 Лісового кодексу України, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України (ст. 107 Лісового кодексу України).
Отже організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.
Таким чином, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.
Отже цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.02.2020 у справі № 920/1106/17 та від 30.11.2021 у справі № 926/2174/20.
Суд першої інстанції правильно вказав, що земельна ділянка (квартал 82 виділ 1 Березанського лісництва), на якій виявлено факт незаконної порубки дерев, знаходиться на території Згурівської селищної ради, що вбачається з планшету № 7 лісовпорядкування Березанського лісництва ДП «Переяслав-Хмельницький Лісгосп» за матеріалами лісовпорядкування 2014 року.
Наказом № 388 від 21.09.2022 Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів «Про затвердження Положення про Парк-пам'ятку садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Згурівський парк»« затверджено Положення про Парк-пам'ятку садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Згурівський парк».
Відповідно до п. 1.2 положення парк-пам'ятка входить до складу природно-заповідного фонду України і охороняється як національне надбання, щодо якого встановляється особливий режим охорони, відтворення і використання.
Відповідно до постанови Державного комітету Української РСР по екології і раціональному природокористуванню від 30.08.1990 № 18 «Про затвердження переліку державних парків-пам'яток садово-паркового мистецтва республіканського значення» площа парку-пам'ятки становить 309 га.
Парк-пам'ятка розташований в смт Згурівка Броварського району Київської області на землях державної власності, в межах кварталів 76, 77, 78, 79 ,80, 81, 82, 83, 84, 85, 86 (входять всі виділи) Березанського лісництва Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» (п. 1.3 положення).
Відповідно до п. 3.5 положення охорона парку-пам'ятки здійснюється землекористувачем, з оформленням охоронного зобов'язання щодо додержання встановленого режиму території.
01.11.2022 Департаментом екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації видано Державному підприємству «Бориспільське лісове господарство» охоронне зобов'язання № 42/05.3-08.
Цим охоронним зобов'язанням Державному підприємству «Бориспільське лісове господарство» передано під охорону та дотримання встановленого режиму територію (частина території, об'єкт) парк-пам'ятку садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Згурівський парк» загальною площею 309,00 га у межах смт. Згурівка Броварського району Київської області на землях державної власності, в межах кварталів 76, 77, 78, 79 ,80, 81, 82, 83, 84, 85, 86 (входять всі виділи) Березанського лісництва Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» (п. 2 охоронного зобов'язання).
Землекористувач (землевласник) зобов'язаний: дотримуватись встановленого режиму для території (об'єкта) природно-заповідного фонду; не здійснювати у межах території (об'єкта) природно-заповідного фонду забороненої господарської діяльності; вживати заходів щодо попередження і ліквідації екологічних наслідків аварій та шкідливого впливу на територію (об'єкт) природно-заповідного фонду; дотримуватися вимог щодо використання території (об'єкта) природно-заповідного фонду; забезпечити охорону та збереження цінних природних комплексів території (об'єкта) природно-заповідного фонду (п. 3 охоронного зобов'язання).
Землекористувач (землевласник) забезпечує охорону та збереження території (об'єкта), що перебуває у його користуванні (власності) (п. 4 охоронного зобов'язання).
Наказом від 28.10.2022 № 942 Державного агентства лісових ресурсів України «Про припинення Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» та затвердження складу Комісії з припинення», зокрема припинено Державне підприємство «Бориспільське лісове господарство» шляхом реорганізації, а саме - приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», яке є правонаступником прав та обов'язків Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство».
Наказом від 12.01.2023 р. № 128 Державного агентства лісових ресурсів України затверджено передавальний акт Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство».
Відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ч. 5 ст. 104 Цивільного кодексу України).
Згідно з інформацією, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» здійснено 14.06.2024 р., про що здійснено відповідний запис № 1003541120021004657 в Реєстрі.
Також з інформації, що міститься в ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вбачається, що правонаступником Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» (код 00992102) є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (код 44768034).
Територія, на якій виявлено факт незаконної рубки дерев, на підставі охоронного зобов'язання № 42/05.3-08 від 01.11.2022 перебувала у користуванні та під охороною Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство», правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», та знаходиться у межах смт. Згурівка Броварського району Київської області на землях державної власності.
Відповідно до п. 3.2 Статуту Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 13.05.2024 р. № 120, основними напрямами діяльності підприємства є забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу (пп. 3.2.2); запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового та мисливського господарства, а також використання лісових ресурсів і мисливських тварин (пп. 3.2.3).
Пунктом 4.6 Статуту встановлено, що підприємство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах належного йому майна згідно із законодавством.
Підприємство в порядку, встановленому законодавством, цим Статутом та внутрішніми документами має право утворювати на території України та за її межами філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами (п. 4.8 Статуту).
Згідно з п. 2.1 Положення про Філію «Бориспільське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», затвердженого наказом державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 26.12.2023 р. № 2102, філія створена з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів; ведення мисливського господарства, як спеціалізований підрозділ для ведення мисливського господарства; охорони, відтворення та раціонального використання державного мисливського фонду на території мисливських угідь, наданих у користування підприємству; одержання прибутку від комерційної діяльності; забезпечення потреб держави або територіальних громад на промисловій чи комерційній основі.
Філія «Бориспільське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» є відокремленим підрозділом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», діяльність якого спрямовується, координується та контролюється Столичним лісовим офісом (п. 1.1 Положення).
Відповідно до п. 3.1 положення філія є відокремленим підрозділом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», який не має статусу юридичної особи.
Предметом діяльності філії є: забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу (пп. 2.2.2 п. 2.2 положення); забезпечення дотримання заповідного режиму та вимог щодо охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду, які розташовані на землях, що закріплені за філією, під час здійснення господарської та іншої діяльності, розробки проектної і проектно-планувальної документації землевпорядкування, лісовпорядкування, здійснення оцінки впливу на довкілля (пп. 2.2.9 п. 2.2 положення).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме на Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», як на землекористувача земельної ділянки, на якій відбулась незаконна рубка двох дерев, та його працівників, покладений обов'язок проведення заходів щодо збереження лісонасаджень від самовільних рубок, за неналежне виконання якого останній має нести встановлену чинним законодавством відповідальність.
Відповідно до п. 2.5 Інструкції з оформлення органами Державного комітету лісового господарства України матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом Державного комітету лісового господарства України від 31.08.2010 р. № 262, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.09.2010 р. за № 863/18158, у разі якщо виявлено факт порушення лісового законодавства, однак особу порушника встановити неможливо (порушник вчинив правопорушення і зник з місця події), посадовою особою органу лісового господарства складається акт огляду місця вчинення порушення лісового законодавства. Складений акт протягом трьох днів з моменту виявлення правопорушення направляється до органу внутрішніх справ за місцем вчинення правопорушення для встановлення особи порушника. Виявлені при цьому незаконно добуті лісові ресурси вилучаються, про що зазначається в акті.
Отже акт огляду місця вчинення лісопорушення, складений посадовими особами органу лісового господарства, до яких відноситься відповідач, є належним та допустимим доказом в розумінні ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження факту вчинення порушення лісового законодавства.
У постанові від 24.02.2021 у справі № 906/366/20 Верховний Суд дійшов висновків про те, що матеріали перевірки, за результатом яких встановлено лісопорушення працівниками лісокористувача, є достатніми та належними доказами.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що акт від 25.04.2024 огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства та вказані в ньому розрахунки завданих збитків, є належним та допустимим доказом вчинення протиправного діяння у вигляді незаконної вирубки лісу.
Як правильно встановлено місцевим господарським судом, предметом діяльності Філії «Бориспільське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» серед іншого є забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб та мисливського господарства, а також використання лісових ресурсів і травин.
Викладене свідчить про те, що відповідач здійснює управлінські, організаційно-розпорядчі та господарські заходи з організації належної охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду підприємства.
Однак, факт вчинення вказаного правопорушення свідчить про те, що такі заходи не були достатніми і не змогли забезпечити збереження лісу відповідачем.
Таким чином, наведені обставини у їх сукупності є належним підтвердженням протиправної поведінки відповідача, яка полягає у незабезпеченні працівниками підприємства належної охорони і захисту лісів від незаконної порубки на підвідомчій відповідачу території.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 88 постанови від 13.05.2020 у справі № 9901/93/19 дійшла висновку, що виходячи з вимог частини другої статті 19, статей 63 і 86 Лісового кодексу України, з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09 серпня та 19 вересня 2018 року у справах № 909/976/17, 925/382/17, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів.
Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень. Таким чином, право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці порубки нарівні з лісокористувачами.
Отже цивільно-правову відповідальність за порушення природоохоронного законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів, а також і постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні їх працівниками та не перешкоджанні незаконному вирубуванню лісових насаджень, внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків. Тобто проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев невстановленими особами.
Отже, Прокурором було доведено протиправну поведінку відповідача, яка полягає у незабезпеченні належної охорони і захисту лісів від незаконної вирубки на підвідомчій йому території. З такими висновками суду першої інстанції погоджується й колегія суддів.
Статтею 41 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено, що економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, серед іншого, передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Положеннями статті 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Частиною 1 ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що шкода заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Відповідно до статті 107 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, в розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначено ст. 1166 Цивільного кодексу України яка встановлює, що майнова шкода, завдана неправомірними рішенням, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 Цивільного кодексу України необхідно довести такі елементи:
1) неправомірність поведінки особи; неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду зокрема підстав невиконання завдавачем шкоди покладених на нього обов'язків;
2) наявність шкоди; під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо);
3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди;
4) вина особи, що завдала шкоду.
Враховуючи вимоги статті 1166 Цивільного кодексу України у вирішенні спору про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу слід виходити з презумпції вини правопорушника. Отже позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, навпаки, відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.
Слід погодитись з тим, що відповідачем не надано жодних доказів відсутності його вини та вчинення ним дій, спрямованих на збереження та охорону лісів та недопущення самовільної рубки лісу, створення сприятливих умов щодо охорони лісу та недопущення самовільної (незаконної) рубки невідомими особами на наданих відповідачу в користування земельних ділянках, а тому колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд обґрунтовано дійшов висновку про наявність складу цивільного правопорушення.
Разом з тим, на підтвердження розміру шкоди, завданої внаслідок незаконної вирубки дерев, Прокурор надав розрахунок збитків спричинених рубкою і пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту у Березанському лісництві в кварталі 82 виділі 1, проведений начальником відділу ОЗЛ Філії «Бориспільське лісове господарство» Олексієм Ковальчуком згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.2022 р. № 575, відповідно до якого розмір збитків за два зрублених сухостійних дерева (діаметр дерев в корі біля шийки - 46,1-50,0) становить 176 063,52 грн.
Наявний в матеріалах справи розрахунок збитків, спричинених рубкою і пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту, здійснений з урахуванням Постанови Кабінету Міністрів України від 10.05.2022 № 575 (з додатками), є арифметично правильним та відповідачем не заперечувався.
Таким чином, як вважає судова колегія, суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку, що матеріалами справи підтверджується склад цивільного правопорушення, зокрема:
протиправна поведінка відповідача, яка виражається в неналежному виконанні своїх обов'язків щодо охорони та захисту лісу та об'єкту природно-заповідного фонду;
розмір шкоди заподіяної навколишньому природному середовищу, обрахований відповідно до чинних Такс, затверджених Постановою від 10.05.2022 № 575;
безпосередній причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою відповідача, оскільки шкода виступає об'єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання природоохоронного законодавства;
вина відповідача, що полягає в протиправній бездіяльності та неперешкоджанні його посадовими особами незаконному вирубуванню лісових насаджень та порушенню природно-заповідного режиму.
Посилання відповідача на не зазначення в рішенні суду 1-ої інстанції дій, які необхідно було вчинити відповідачу як лісокористувачу, не свідчить про відсутність вини відповідача та не звільняє від відповідальності за допущене правопорушення.
Отже вимоги Прокурора про стягнення з відповідача 176 063,52 грн шкоди, заподіяної незаконною порубкою лісу, є законними і обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
В свою чергу, за висновками колегії суддів доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтування суду першої інстанції в частині наявності складу правопорушення, яке полягає у завданні шкоди державі внаслідок незаконної порубки лісу.
Аналогічні висновки щодо дослідження наявності вини лісокористувача наведено у постановах Касаційного господарського суду від 23.01.2025 у справі № 914/669/22, від 08.07.2025 у справі № 925/556/24, від 12.03.2025 у справі № 909/131/24.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що відповідач об'єктивно не мав можливості здійснювати заходи контролю за дотриманням лісового законодавства у період дії правового режиму воєнного стану з огляду на те, що здійснення заходів державного нагляду (контролю) на час військового стану було припинено підзаконним нормативним актом, а саме Постановою КМУ від 13.03.2022 № 303 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану», то такі відхиляються колегією суддів з огляду на наступне.
Статтею 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» встановлено, що державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування в межах повноважень передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Постановою Кабінету Міністрів від 13.03.2022 № 303 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану» припинено проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) на період воєнного стану.
Зазначені вимоги законодавства стосуються проведення заходів державного нагляду (контролю) уповноваженими особами у діяльності суб'єктів господарювання - Державною екологічною інспекцією, яка уповноважена здійснювати державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, національного використання, відтворення та охорони природних ресурсів.
Як вже згадано, відповідно до п. 3.2 Статуту Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 13.05.2024 № 120, основними напрямами діяльності підприємства є, зокрема, запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового та мисливського господарства, а також використання лісових ресурсів і мисливських тварин (пп. 3.2.3).
Враховуючи наведене, посадові особи Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» не мали заборон щодо проведення заходів із охорони лісів від незаконних рубок.
З приводу посилання скаржника на запровадження воєнного стану та відповідно комендантської години, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що сам факт введення воєнного стану, а також запровадження комендантської години, не може вважатись належною правовою підставою для невиконання постійним лісокористувачем покладених на нього обов'язків із охорони лісу та запобіганню незаконної рубки.
Матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про те, що незаконна рубка дерев відбулась під час комендантської години, а також не містять доказів, які б підтверджували доводи відповідача про неможливість виконання покладених на нього обов'язків з охорони лісу під час воєнного стану.
Стосовно посилань скаржника на відсутність у позовній заяві належного обґрунтування Прокурором підстав для звернення до господарського суду, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Закон України «Про прокуратуру» визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Так, відповідно до частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Згідно ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» вбачається, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган;
2) у разі відсутності такого органу.
При цьому поняття «компетентний орган» вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Отже, з урахуванням вище викладеного, у розумінні положень ст.ст. 73, 76, 77 ГПК України прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб'єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.
Колегія суддів звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, у якій наведено такі правові висновки:
«Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим».
Право органів місцевого самоврядування щодо подання позовів про стягнення завданої довкіллю шкоди ґрунтується на приписах ст.13, 142, 145 Конституції України; ст. 15, 19, 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»; ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Статтею 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Вказана норма узгоджується з положеннями ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Оскільки місцем заподіяння шкоди внаслідок незаконної порубки дерев є Березанське лісництво, яке знаходиться в адміністративних межах Згурівської територіальної громади, то органом місцевого самоврядування, до повноважень якого належить здійснення контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є Згурівська сільська рада.
Броварська окружна прокуратура звернулась із листом від 16.10.2024 № 52/2-8879 вих24 до Згурівської селищної ради, в якому, посилаючись на незаконну порубку дерев, внаслідок якої завдано шкоду у розмірі 176 063,52 грн, просила невідкладно повідомити прокуратуру, чи вживались Згурівською селищною радою заходи претензійно-позовного характеру щодо стягнення завданих збитків.
У відповідь на лист прокуратури від 16.10.2024 р. № 52/2-8879 вих24 Згурівська селищна рада листом від 24.10.2024 р. № 0707/4882/2602 повідомила, що Згурівською селищною радою будь-які заходи цивільно-правового характеру за вказаним у запиті прокуратури фактом не вживались у зв'язку з відсутністю інформації про спричинення шкоди Згурівській територіальній громаді.
Броварська окружна прокуратура звернулась із листами від 22.11.2024 р. № 52/2-10163 вих24 та № 52/2-10164 вих24 до Державної екологічної інспекції Столичного округу та Згурівської селищної ради відповідно, в яких прокуратура повідомила про намір звернутися до господарського суду Київської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Згурівської селищної ради, Державної екологічної інспекції Столичного округу до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про відшкодування шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев (82 квартал 1 виділ).
Доказів надання позивачами відповідей на вказані листи Прокурора, чи вжиття ними будь-яких заходів реагування, матеріали справи не містять.
Тому, в контексті викладених положень Закону України «Про прокуратуру» та висновків Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Прокурор належним чином обґрунтував підстави для представництва ним інтересів держави і подав даний позов з дотриманням вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та положень ГПК України, та повідомив позивачів про звернення з позовною заявою.
Таким чином, у місцевого господарського суду не було підстав для залишення позовної заяви у справі № 911/168/25 без розгляду відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов'язку доказування визначається предметом спору.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру останнього.
З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у цій постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За висновками колегії суддів, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим у зв'язку з порушенням норм процесуального та матеріального права, неповним з'ясуванням всіх обставин справи, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні, обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду Київської області від 08.05.2025 у справі № 911/168/25 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.
В свою чергу, апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта (відповідача у справі).
Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Київської області від 08.05.2025 у справі № 911/168/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 08.05.2025 у справі № 911/168/25 - залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України».
4. Справу № 911/168/25 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді В.А. Корсак
О.О. Євсіков