печерський районний суд міста києва
Справа № 757/29301/25-ц
пр. № 2-7421/25
10 жовтня 2025 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Литвинової І. В.,
за участю секретаря судового засідання - Когут Н. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про визнання недійсною односторонню відмову від договору, скасування рішення,
І. Позиція сторін у справі.
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив визнати недійсним вчинення правочину щодо односторонньої відмови в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку, відкритого на ім'я ОСОБА_1 , скасувати через протиправність рішення АТ КБ «Приватбанк» щодо віднесення ОСОБА_1 до категорії з високим ризиком.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що 11 березня 2024 року позивач, який є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до відповідача із повідомленням про вчинення щодо нього шахрайських дій, а саме неконтрольованих списань на суми 19 000,00 грн та 14 000,00 грн. 14 червня 2024 року позивач отримав повідомлення про відмову від підтримання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку. Безпосередньою підставою для рішення в повідомленні зазначено: «встановлення неприйнятного високого ризику/ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей / неможливістю здійснення ідентифікації та / або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників / подання недостовірної інформації/подання інформації з метою введення в оману Банк. Позивач зазначив, що рахунок, відкритий в АТ КБ «Приватбанк» використовувався для заробітної плати. Позивач вважає, що АТ КБ «Приватбанк» безпідставно закрив банківський рахунок, відкритий на його ім'я та відмовляє в подальшому обслуговуванні. За таких обставин, позивач був змушений звернутися до суду із вказаною позовною заявою.
Представник відповідача своїм правом на подачу відзиву не скористався.
ІІ. Процесуальні дії і рішення суду.
19 червня 2025 року вказана позовна заява надійшла до Печерського районного суду м. Києва, для розгляду якої визначено суддю та передано, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Ухвалою судді від 30 червня 2025 року у справі відкрито провадження для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання.
Згідно з частиною першою статті 174 Цивільного процесуального кодексу України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, частиною четвертою статті вказаної статті Кодексу, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
ІІІ. Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 був клієнтом АТ КБ «ПриватБанк».
14 червня 2024 року Банк прийняв рішення про відмову від підтримання ділових / відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин / розірвання договору у зв'язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику / ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей неможливістю здійснення ідентифікації та / або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників / подання недостовірної інформації / подання інформації з метою введення в оману Банк.
Департаментом по роботі зі скаргами здійснено заходи моніторингу ділових відносин із клієнтами - фізичними особами та фінансових операцій, що здійснюються в процесі таких відносин щодо наявності/відсутності індикаторів підозрілості фінансових операцій щодо АТ КБ "ПриватБанк", за результатами якого виявлено обґрунтовані підозри про здійснення Клієнтами операцій ВК/ФТ/інших злочинів, що є підставою для встановлення клієнту неприйнятно високого ризику ділових відносин (далі - НВР).
Підставою для встановлення НВР є:
- наявність критерію, визначеного пунктом 61 розділу IV Положення № 65:клієнт (особа), щодо якого у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ним (ними) операцій ВК/ФТ, інших злочинів;
- наявність критерію, самостійно визначеного банком у Програмі управління ризиками ВК/ФТ (клієнтів (осіб), щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними операцій ВК/ФТ, інших злочинів.
Підставою для фіксування є виявлення фактів проведення фінансових операцій, щодо яких є підозри у використанні банку для ВК/ФТ чи вчинення іншого злочину, що стали наслідком невиконання заходів ПВК/ФТ, виявлених. З урахуванням Типологічного дослідження "Відмивання доходів від податкових злочинів" затвердженого Наказом Державної служби фінансового моніторингу України приклад 5.10.
ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду.
За змістом частини першої статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (частина третя статті 202 ЦК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 202 ЦК України, до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено частиною другою ст. 77 ЦПК України.
Відповідно до частини п'ятої статті 202 ЦК України, до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Стосовно доводів позивача про зупинення банківського обслуговування, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Відповідно до частини першої статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
За нормами частини першої статті 1067 Цивільного кодексу України договір банківського рахунку укладається в письмовій формі для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунку в банку на умовах, погоджених сторонами.
Згідно із частиною першою статті 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов'язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом (частина перша статті 1074 Цивільного кодексу України).
Закон України «Про платіжні послуги» визначає поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, встановлює виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання, категорії надавачів платіжних послуг та умови авторизації їх діяльності, визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, загальні засади випуску та використання в Україні електронних грошей та цифрових грошей Національного банку України, установлює права, обов'язки та відповідальність учасників платіжного ринку України, визначає загальний порядок здійснення нагляду за діяльністю надавачів платіжних послуг, надавачів обмежених платіжних послуг, порядок здійснення оверсайта платіжної інфраструктури.
Відповідно до пункту 43 частини першої статті 1 Закону України «Про платіжні послуги» неналежний отримувач - особа, на рахунок якої без законних підстав зарахована сума платіжної операції або яка отримала суму платіжної операції в готівковій формі.
Згідно зі статтею 34 Закону України «Про платіжні послуги» до платіжних інструментів належать: 1) прямий дебет; 2) кредитовий трансфер; 3) електронні платіжні засоби. Національний банк України має право визначати інші види платіжних інструментів та порядок їх емісії.
Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про платіжні послуги» емісія/надання користувачу платіжного інструменту здійснюється надавачем платіжних послуг на підставі договору, укладеного між надавачем платіжних послуг та користувачем.
Згідно із частиною 20 статті 38 Закону України «Про платіжні послуги» користувач, якому наданий електронний платіжний засіб, зобов'язаний, зокрема: зберігати та використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства та умов договору, укладеного з емітентом,- не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права; не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції.
У той же час, відповідно до частини 21 статті 38 Закону України «Про платіжні послуги» емітент має право:1) заблокувати електронний платіжний засіб користувача після надходження повідомлення про втрату чи загрозу втрати електронного платіжного засобу або в інших випадках відповідно до умов договору та/або законодавства; 2) розблокувати електронний платіжний засіб, якщо втрата електронного платіжного засобу користувачем не підтвердилася або в інших випадках відповідно до умов договору та/або законодавства; 3) зупинити або припинити право користувача на використання електронного платіжного засобу у разі порушення користувачем умов його використання, визначених договором та/або законодавством. Зупинення або припинення права користувача на використання електронного платіжного засобу не припиняє зобов'язань користувача і емітента, що виникли до зупинення або припинення зазначеного права.
Також, відповідно до пунктів 150, 151 розділу VII Положення «Про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів» (затверджене - Постановою Правління Національного банку України 29 липня 2022 року № 164), емітент має право прийняти рішення про зупинення здійснення операцій з використанням певного платіжного інструменту, а також про вилучення платіжного інструменту за наявності обставин, що можуть свідчити про незаконне його використання та/або його реквізитів, значно збільшеного ризику неспроможності користувача виконати своє зобов'язання щодо сплати кредиту та процентів за ним, в інших випадках, установлених договором. Емітент має право зупинити право користувача на використання платіжного інструменту в разі порушення користувачем умов його використання, визначених договором та/або законодавством України. Зупинення права користувача на використання платіжного інструменту не припиняє зобов'язань користувача емітента, що виникли до зупинення зазначеного права. Емітент має право поновити право користувача використовувати платіжний інструмент або надати новий після усунення причини зупинення права використовувати платіжний інструмент.
Правові відносини між Банком та клієнтом регулюються в тому числі Умовами та правила надання банківських послуг (надалі - Умови), що розміщуються в мережі Інтернет за адресою www.privatbank.ua/terms і є невід'ємною частиною договору банківського обслуговування.
Відповідно до пункту 1.1.3.2.7. Умов та правил надання банківських послуг (далі - Умови) в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, банк має право призупинити обслуговування клієнта та обмежити доступ до програмних комплексів банку в разі виникнення у банку підозр щодо можливих незаконних операцій із платіжним інструментом зі сторони клієнта.
Згідно з пунктом 2.1.4.1.3 Умов картка є власністю банку і видається клієнту у тимчасове користування.
Відповідно до пункту 2.1.4.2.2. Умов банк має право призупинити дію платіжної картки, а також відмовити в продовженні строку її дії при здійсненні операцій, що суперечать умовам цього договору, інтересам клієнта або банку, з використанням платіжної картки або нанесеної на них інформації.
У випадках порушення клієнтом вимог чинного законодавства України та/або умов даного Договору та/або у разі виникнення несанкціонованого овердрафту банк має право зупинити здійснення розрахунків за карткою (заблокувати Картку) та/або визнати картку недійсною до моменту усунення зазначених порушень, а також вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань у цілому або у становленій банком частині у разі невиконання клієнтом своїх боргових зобов'язань та інших зобов'язань за цим договором (пункт 2.1.4.2.3 Умов).
Згідно з пунктом 2.1.4.11.2. Умов для призупинення або попередження будь-яких незаконних або не узгоджених із банком дій з платіжною карткою клієнт доручає банку в будь-який час і без укладення будь-яких додаткових угод, зокрема: призупинити або припинити дію платіжної картки або відмовити в її продовженні, заміні або видачі нової картки.
Разом з тим, Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (далі - Закон про ПВК/ФТ), як зазначено в його преамбулі, спрямований на захист прав та законних інтересів громадян, суспільства і держави, забезпечення національної безпеки шляхом визначення правового механізму запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (далі - запобігання та протидія).
Відповідно до п. 39 ст. 1 Закону про ПВК/ФТ неприйнятно високий ризик - максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб'єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу.
Банки є суб'єктами первинного фінансового моніторингу, як встановлено п. 1 ч. 2 сі 6 Закону про ПВК/ФТ.
Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону про ПВК/ФТ суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, враховуючи відповідні критерії ризику, зокрема, пов'язані з його клієнтами, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, видом товарів та послуг, що клієнт отримує від суб'єкта первинного фінансового моніторингу, способом надання (отримання) послуг. Ризик-орієнтований підхід має бути пропорційний характеру та масштабу діяльності суб'єкта первинного фінансового моніторингу.
Згідно з ч. З ст. 7 Закону про ПВК/ФТ критерії ризиків визначаються суб'єктом первинного фінансового моніторингу самостійно з урахуванням критеріїв ризиків, встановлених відповідно:
• Національним банком України - для суб'єктів первинного фінансового моніторингу, щодо яких Національний банк України відповідно до статті 18 цього Закону виконує функції державного регулювання і нагляду;
• центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, - для інших суб'єктів первинного фінансового моніторингу.
Частиною 6 ст. 7 Закону про ПВК/ФТ передбачено, що суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у разі зокрема неможливості виконувати визначені цим Законом обов'язки або мінімізувати виявлені ризики, пов'язані з таким клієнтом або фінансовою операцією; наявності обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону про ПВК/ФТ суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний в тому числі: забезпечувати відповідно до вимог, встановлених відповідним суб'єктом державного фінансового моніторингу, належну організацію та проведення первинного фінансового моніторингу, що належним чином надасть можливість виявляти порогові та підозрілі фінансові операції (діяльність) незалежно від рівня ризику ділових відносин з клієнтом (проведення фінансових операцій без встановлення ділових відносин) та повідомляти про них спеціально уповноважений орган, а також запобігати використанню послуг та продуктів суб'єкта первинного фінансового моніторингу для проведення клієнтами фінансових операцій з протиправною метою; забезпечувати функціонування належної системи управління ризиками, застосування у своїй діяльності ризик-орієнтовного підходу та вжиття належних заходів з метою мінімізації ризиків; здійснювати належну перевірку нових клієнтів, а також існуючих клієнтів.
Відповідно до положень ст. 11 Закону про ПВК/ФТ на банки покладено обов'язок здійснювати належну перевірку клієнтів, в тому числі шляхом проведення ідентифікації та верифікації клієнтів відповідно до вимог законодавства України.
Згідно із ч. З ст. 12 Закону про ПВК/ФТ суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний, наскільки це можливо, проводити аналіз та вивчення підстав і цілей усіх фінансових операцій, що відповідають хоча б одній із таких ознак: є складними фінансовими операціями; є незвично великими фінансовими операціями; проведені у незвичний спосіб; не мають очевидної економічної чи законної мети.
Положеннями ч. 1 ст. 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" передбачено, що суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей.
При цьому, згідно з п. 13 р. 1 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Національного банку України № 65 від 19 травня 2020 року (далі - Положення), де-рискінг - явище, за якого СПФМ відмовляє у встановленні (підтриманні) ділових відносин з клієнтами з метою уникнення ризиків, а не управління ними.
Відповідно до п. 1, 2 Додатку 1 до Положення Банк зобов'язаний здійснювати належну перевірку нових та наявних клієнтів у випадках, передбачених у статті 11 Закону про ПВК/ФТ. Заходи щодо ідентифікації та верифікації клієнта (представника клієнта) здійснюються банком у порядку, визначеному в додатку 2 до Положення.
Пунктами 11 та 12 Додатку 1 до Положення передбачено, що Банк з урахуванням ризик-профілю клієнта на постійній основі проводить моніторинг ділових відносин та фінансових операцій клієнтів, що здійснюються у процесі таких відносин, щодо відповідності таких фінансових операцій наявній у банку інформації про клієнта, його діяльність та ризик (у тому числі, за потреби, про джерело коштів, пов'язаних із фінансовими операціями) у порядку, визначеному в додатку 1 до Положення. Якщо за результатами моніторингу ділових відносин клієнта банк виявляє підозрілі фінансові операції (діяльність), то банк за потреби вживає заходів щодо переоцінки рівня ризику таких ділових відносин з клієнтом та вживає ПЗНП у разі присвоєння високого рівня ризику.
Згідно з п. 1 Додатку 12 до Положення банк зобов'язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин / відмовити клієнту у відкритті рахунку (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку / відмовитися від проведення фінансової операції у випадках, передбачених частиною першою статті 15 Закону про ПВК/ФТ.
Відповідно до п. 61 Положення Банк установлює неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у випадках, визначених ч. 6 ст. 7 Закону про ПВК/ФТ, в інших випадках, визначених банком самостійно у внутрішні, документах банку з питань ПВК/ФТ, а також щодо клієнтів (осіб), щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними операцій ВК/ФТ, інших злочинів.
Частинами 1 та 3 ст. 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Окрім того, відповідно до п. 4 ст. 1075 ЦК України банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі наявності підстав, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення". Залишок грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту.
Таким чином, вбачається, що банки наділені прямим обов'язком встановлення неприйнятно високого ризику ділових відносин стосовно клієнтів у разі зокрема неможливості виконувати визначені Законом обов'язки або мінімізувати виявлені ризики, пов'язані з таким клієнтом, а також щодо клієнтів (осіб), щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними операцій ВК/ФТ інших злочинів.
Аналогічне стосується відмови від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка через встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику, яка також є обов'язковою для банків за Законом.
Водночас, законодавство про фінансовий моніторинг зобов'язує банки як суб'єктів фінансового моніторингу самостійно визначати ризики подальшого обслуговування клієнтів та уникати виявлених ризиків через застосування процедури де-рискінгу.
При цьому, слід також звернути увагу на положення ст. 21 Закону про ПВК/ФТ, якими передбачено, що фінансові операції або спроба їх проведення незалежно від суми, на яку вони проводяться, вважаються підозрілими, якщо суб'єкт первинного фінансового моніторингу має підозру або має достатні підстави для підозри, що вони є результатом злочинної діяльності або пов'язані чи стосуються фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення. При визначенні того, чи є підозрілою фінансова операція або діяльність, суб'єкт первинного фінансового моніторингу враховує типологічні дослідження, підготовлені спеціально уповноваженим органом та оприлюднені ним на своєму веб-сайті, а також рекомендації суб'єктів державного фінансового моніторингу.
Таким чином, на тій підставі, що подальше обслуговування позивача, характер або наслідки його фінансових операцій могли нести реальну або потенційну небезпеку використання відповідача з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення, висновком NPS (Департаменту по роботі зі скаргами), від 13 червня 2024 року щодо позивача було прийнято рішення про встановлення неприйнятно високого ризику та про відмову від підтримання ділових відносин шляхом розірвання ділових відносин на підставі абз. З ч. 1 ст. 15 Закону про ПВК/ФТ.
Окрім того, розділом 1.1.7 Умов та правил надання банківських послуг AT КБ "ПриватБанк" (далі - Умови та правила), перевірка за посиланням http s : //р rivatb ank. u а/te rms, передбачені умови щодо належної перевірки Клієнта, вимоги FATCA, санкційні вимоги, зобов'язання з інформування, відмова від підтримання ділових відносин/проведення операцій:
1.1.7.12. Банк відмовляється від підтримання ділових відносин/відмовляє особі (Клієнту) у обслуговуванні, у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовляється від проведення фінансової операції у разі: якщо здійснення ідентифікації та/або верифікації Клієнта, а також встановлення даних, що дають змогу встановити КБВ, є неможливим, або якщо Банк має підстави вважати, що КБВ Клієнта є комерційним агентом, номінальним власником або номінальним утримувачем, або посередником права власності іншої особи; кщо виникає сумнів стосовно того, що особа виступає від власного імені, видає себе за іншу особу, незаконно присвоюючи собі чужі ідентифікаційні дані, або діє від імені інших осіб (вигодоодержувачів, вигодонабувачів), не маючи на це законних правових підстав; якщо здійснення ідентифікації особи, від імені або в інтересах якої проводиться фінансова операція, та встановлення її КБВ або вигодоодержувача (вигодонабувача) за фінансовою операцією є неможливим; якщо стосовно особи виявлено прояви, спроби або факти проведення підозріло фінансової операції та/ або підозри у фінансовому шахрайстві, політичній корупції, використанні рахунків/послуг Банку з метою ВК/ФТ або для вчинення іншого кримінального правопорушення, визначеного Кримінальним кодексом України, якщо особа має наміри, прояви або спроби вчинення навмисного або навмисно недбалого порушення законодавства України або внутрішніх процедур Банку, не виконує законні вимоги Банку щодо надання документів/відомостей, визначених законодавством та/або іншим чином висловлює свою неповагу та нелояльність до законодавства України та/або внутрішніх процедур Банку; ненадання Клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки Клієнта документів чи відомостей; подання Клієнтом чи його представником недостовірної інформації або подання інформації з метою введення Банка в оману; встановлення Клієнту неприйнятно високого ризику; якщо особа є компанією-оболонкою, трастом, або компанією, яка випустила акції на пред'явника, або є установою, що не підпадає під регулювання та ліцензування державних органів та не підлягає їх нагляду, у тому числі: агентом грошових переказів, обмінною установою, касою/пунктом обміну валют; якщо особу Клієнта віднесено до осіб, співпраця з якими заборонена або обмежена санкційною політикою Банку; якщо фінансові операції мають на меті, сприяють або можуть сприяти уникненню обмежень установлених санкціями; порушують, сприяють або можуть сприяти порушенню обмежень установлених санкціями; ненадання/недостовірного надання інформації, необхідної для виконання Банком санкційних вимог законодавства щодо встановлення зв'язків Клієнтів із державою, що здійснює збройну агресію проти України, та громадянами/резидентами такої держави.
1.1.7.13. Банк, у разі прийняття рішення щодо відмови в підтриманні ділових відносин, у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка: відмовляє Клієнту в проведенні операцій/обслуговуванні/наданні будь-яких послуг за цим Договором; достроково, за ініціативою Банку, розриває укладені договори банківського обслуговування/депозитні (вкладні) договори та інші договори про отримання банківських послуг (продуктів), та закриває поточні/ депозитні та інші рахунки Клієнта у порядку, визначеному розділом 1.1.8. цього Договору; здійснює інформування Клієнта про прийняте рішення про відмову та необхідність звернення до Банку для перерахування залишку коштів згідно із наданими Клієнтом реквізитами на рахунок, відкритий в іншому банку (у разі наявності залишку коштів на рахунку).
У разі наявності кредитних або інших зобов'язань перед Банком, усі кредитні угоди / зобов'язання Клієнта перед Банком залишаються чинними та не припиняються до повного погашення заборгованості/виконання зобов'язань, проведених належним чином.
Відповідно до п. 1.1.8.2. Умов та правил надання банківських послуг, Банк ініціює розірвання Договору та закриває рахунок/рахунки в наступних випадках/ за наявності однієї з таких обставин: якщо протягом 12 місяців з дня відкриття рахунку або протягом 12 місяців підряд відсутні будь-які ініційовані Клієнтом операції за рахунком та відсутній залишок коштів на рахунку; у разі отримання від контролюючих органів інформації про державну реєстрацію припинення Клієнта або самостійного виявлення таких відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; у випадку порушення Клієнтом своїх зобов'язань за Договором, у тому числі щодо актуалізації даних, а також у випадку, якщо було з'ясовано, що дія Договору суперечить законодавству України або може призвести до фінансових збитків, погіршення іміджу Банку; за наявності підстав, передбачених законодавством з питань фінансового моніторингу; у разі встановлення факту надання Клієнтом недостовірної інформації для встановлення податкового резидентства та статусу податкового резидентства своїх власників істотної участі та кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) та іншої обов'язкової інформації відповідно вимог ЕАТСА, СИБ, у випадку виникнення у Банку підозри або виявлення ознак незаконних операцій із платіжним інструментом з боку Клієнта.
При цьому залишок коштів на рахунку Клієнта перераховується на відповідний рахунок згідно облікової політики Банку та повертається Клієнту на його першу вимогу, за умови виконання Клієнтом вимог щодо ідентифікації та верифікації його особи та підтвердження належності йому цих грошових коштів, у випадку технічної неможливості обслуговування Клієнта в подальшому, в інших випадках, передбачених законодавством України та Договором.
Таким чином, вбачається, що спірний правочин відповідає вимогам ст. 203, 215 ЦК України та вчинений АТ КБ "ПриватБанк" з дотриманням вимог законодавства про фінансовий моніторинг.
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що підстави, на які позивач посилався, обґрунтовуючи вимоги, спростовані стороною відповідача, тому у задоволенні позову суд відмовляє.
Частинами першою та третьою статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 1075 ЦК України банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.
У Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення» зокрема, визначено, що:
- неприйнятно високий ризик - це максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб'єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу; фінансовий моніторинг - це сукупність заходів, що вживаються суб'єктами фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії, що включають проведення державного фінансового моніторингу та первинного фінансового моніторингу (пп. 39, 66 ч. 1 ст. 1).
- належна перевірка здійснюється в разі, зокрема: встановлення ділових відносин (крім ділових відносин, встановлених на підставі договорів страхування, що не містять накопичувальної складової та загальна страхова премія за якими не перевищує 40 тисяч гривень або її сума еквівалентна зазначеній сумі, у тому числі в іноземній валюті; а також крім встановлення ділових відносин, що виникають на підставі договорів про участь у лотереї, за умови що розмір ставки учасника не перевищує 5 тисяч гривень); наявності підозри; здійснення платіжних операцій (у тому числі міжнародних) без відкриття рахунка; проведення фінансової операції з віртуальними активами на суму, що дорівнює чи перевищує 30 тисяч гривень; виникнення сумнівів у достовірності чи повноті раніше отриманих ідентифікаційних даних клієнта; проведення разової фінансової операції без встановлення ділових відносин з клієнтами, якщо сума фінансової операції дорівнює або перевищує суму, визначену частиною першою статті 20 цього Закону. Залежно від рівня ризику проведення фінансової операції належна перевірка клієнта здійснюється також у разі проведення ним кількох фінансових операцій, що можуть бути пов'язані між собою, на загальну суму, що дорівнює або перевищує суму, визначену частиною першою статті 20 цього Закону. (ч. 4 ст. 11);
- суб'єкт первинного фінансового моніторингу (банк):
- має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов'язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для здійснення належної перевірки, а також для виконання таким суб'єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії (ч. 7 ст. 11);
- зобов'язаний здійснювати посилені заходи належної перевірки щодо клієнтів, ризик ділових відносин з якими (ризик фінансової операції без встановлення ділових відносин яких) є високим; проводити аналіз та вивчення підстав і цілей усіх фінансових операцій, що відповідають хоча б одній із таких ознак: 1) є складними фінансовими операціями; 2) є незвично великими фінансовими операціями; 3) проведені у незвичний спосіб; 4) не мають очевидної економічної чи законної мети (ч. 1, 3 ст. 12);
- встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин стосовно клієнтів у разі: неможливості виконувати визначені цим Законом обов'язки або мінімізувати виявлені ризики, пов'язані з таким клієнтом або фінансовою операцією; наявності обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною (ч. 6 ст. 7);
- відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин / відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка / відмовитися від проведення фінансової операції, зокрема, у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей (ч. 1 ст. 15).
У справах № 910/18504/20, № 910/10855/21, № 922/1253/23, предметом розгляду у яких були вимоги про визнання недійсними односторонніх правочинів, вчинених банками щодо розірвання договорів з клієнтами у зв'язку із встановленням їм неприйнятно високого рівня ризику, Верховний Суд, аналізуючи положення ч. 6 ст. 7, ст.ст. 11, 12, ч. 1 ст. 15 Закону № 361-IX та ст. 1075 ЦК України, дійшов висновків, зміст яких полягає у такому.
Норма ст. 15 Закону № 361-ІХ є спеціальною та має пріоритет у застосуванні щодо норми ст. 1075 ЦК України, враховуючи пункт 3 частини другої цієї статті Кодексу.
З огляду на приписи частини сьомої ст. 11 Закону № 361-ІХ, вимоги Положення № 65 та наведені висновки Верховного Суду банк: наділений правом, однак не обов'язком, витребувати у клієнта інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для здійснення належної перевірки; уповноважений самостійно у внутрішніх документах визначати критерії ризиків, види необхідних до вжиття банком заходів та обсяг необхідної додаткової інформації для здійснення заходів належної перевірки, а також порядок дій стосовно відмови банку від встановлення (підтримання) ділових відносин, вимоги до рішення про розірвання ділових відносин; має право відмовитися від ділових відносин з клієнтом шляхом розірвання договору банківського рахунку з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику.
Відповідачем було встановлено наявність критерію, визначеного частиною шостою ст. 7 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»; неможливість банку виконувати визначені Законом про ПВК/ФТ обов'язки або мінімізувати виявлені ризики, пов'язані з клієнтом або фінансовою операцією; наявність критерію, визначеного пунктом 61 розділу IV Положення № 65; клієнт (особа), щодо якого у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ним (ними) операцій ВК/ФТ, інших злочинів.
З огляду на вищевикладене, банк вважав діяльність свого клієнта підозрілою.
У зв'язку з наявністю підстав вважати обслуговування зазначеного клієнта, характер або наслідки їх фінансових операцій такими, що можуть нести реальну або потенційну небезпеку, використання Банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення, за клієнтом прийнято рішення про встановлення НВР, відмову від підтримки ділових відносин шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунків. Тому прийнято рішення про відмову від підтримання ділових відносин відповідно до вимог статті 15 Закону «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» та відповідно до Положення про відмову від встановлення (підтримання) ділових відносин / проведення фінансової операції.
Таким чином, дії відповідача, як суб'єкта фінансового моніторингу, щодо розірвання ділових відносин із позивачем відповідають приписам Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, ЦК України та умов Договору банківського обслуговування.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач оспорює правочин, який не був підставою для припинення ділових відносин.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено частиною другою ст. 77 ЦПК України.
Згідно з частиною першою ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов необґрунтований і відмовляє у задоволенні.
На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись
ст.ст. 3, 8, 21, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України,
ст.ст. 1-16, 509 Цивільного кодексу України,
ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»,
ст.ст. 7, 8, 11, 15 «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»,
ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про визнання недійсною односторонню відмову від договору, скасування рішення залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Суддя І. В. Литвинова