Справа № 752/16793/25
Провадження № 2/752/8516/25
іменем України
27 жовтня 2025 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Хоменко В.С.
при секретарі Павлюх П.В.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України, ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди,-
у липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просить стягнути: з МТСБУ на її користь штрафні санкції в розмірі 28 467,53 грн та з ОСОБА_2 на її користь 42 046,94 грн матеріальних збитків, а також судові витрати по справі.
Свої вимоги позивач мотивувала тим, що 19.11.2024 року о 10 год 20 хв на просп. Науки, 68, в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода та внаслідок порушення учасником бойових дій ОСОБА_3 Правил дорожнього руху, який керував автомобілем марки Opel Astra, д.н.з. НОМЕР_1 , завдано матеріальні збитки їй як власнику транспортного засобу Volkswagen E-Golf, д.н.з. НОМЕР_2 .
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 05.02.2025 року в справі № 752/25721/24, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 28.03.2025 року, ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
ОСОБА_1 зазначає, що 21.11.2024 року її представник звернувся до МТСБУ із заявою про регламенту виплату за завдану майнову шкоду учасником бойових дій ОСОБА_2 , однак така виплата в розмірі 160 000,00 грн перерахована на її рахунок лише 14.07.2025 року, хоча МТСБУ зобов'язане в установлені п. 36.2. ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 року № 1961-IVстроки прийняти вмотивоване рішення про здійснення регламентної виплати - не пізніше як через 90 днів з отримання заяви про страхове відшкодування.
Позивач зауважує, що оскільки 90 денний строк сплив 19.02.2025 року, тому відповідно до п. 36.5. ст. 35 цього ж Закону вона має право на отримання за період з 20.02.2025 року по 14.07.2025 року інфляційного збільшення в розмірі 6 988,08 грн, 3 % річних у розмірі 1 906,85 грн, та пені в розмірі 19 572,60 грн, а всього штрафних санкцій на загальну суму 28 467,53 грн.
Також ОСОБА_1 вказує, що відповідно до отриманого від МТСБУ Звіту № 4398 від 13.12.2024 року про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобуVolkswagen E-Golf, д.н.з. НОМЕР_2 , та розрахунку від 16.12.2024 року, витрати на відновлювальний ремонт (738 119,34 грн) перевищують вартість цього транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди (597 744,00 грн), тому ОСОБА_2 зобов'язаний відшкодувати завдані збитки поза межами відповідальності МТСБУ (160 000,00 грн), в розмірі 42 046,94 грн.
На підставі викладеного, позивач просить позов задовольнити.
Ухвалою від 15.07.2025 року, після усунення недоліків позовної заяви,відкрито провадження в указаній справі. Розгляд справи визначено проводити в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін.
18.08.2025 року до суду від представника відповідача МТСБУ надійшов відзив на вказану позовну заяву, в якому представник ОСОБА_4 просить у задоволенні позову до МТСБУ відмовити, посилаючись на те, що МТСБУ 14.07.2025 року провело виплату страхового відшкодування на користь позивача в розмірі 160 000,00 грн, тобто виконало свої обов'язки перед ОСОБА_1 .
Відзиву на позовну заяву від відповідача ОСОБА_2 до суду не надходило.
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Отже, суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач є власником транспортного засобу Volkswagen E-Golf, д.н.з. НОМЕР_2 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .
ОСОБА_2 , о 10 год. 20 хв., 19.11.2024 року, керуючи автомобілем Opel Astra, д.н.з. НОМЕР_1 , в м. Києві по просп. Науки, 68, на перехресті просп. Науки та вул. Моторна, повертаючи ліворуч при зеленому миготливому сигналі основного світлофора на вул. Моторна, не надав дорогу транспортному засобу «Volkswagen E-Golf» д.н.з. НОМЕР_2 , який рухався в зустрічному напрямку, в результаті чого відбулось зіткнення, що призвело до механічного пошкодження транспортних засобів. Вказаними діями ОСОБА_2 порушив п. 16.6. ПДР України, тобто вчинив адміністративний проступок передбачений ст.124 КУпАП.
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 05.02.2025 року в справі № 752/25721/24, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 28.03.2025 року, ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої прийнята постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Сторонами визнається та не заперечується, що відповідач ОСОБА_3 є учасником бойових дій, в зв'язку із чим представник ОСОБА_1 21.11.2024 року звернувся до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування.
Листом МТСБУ № 3-01б/4926 від 18.02.2025 року МТСБУ повідомило позивача про відсутність підстав для проведення регламентної виплати.
Разом із тим, з платіжної інструкції № 23020 від 14.07.2025 року,вбачається, що МТСБУ здійснило виплату позивачу в розмірі 160 000,00 грн, призначення платежу: виплата по справі № 110919, транспортний засіб АА5765YB.
Сторонами визнається та не заперечується, що розмір регламентної виплати обмежується лімітами страхового відшкодування, які діяли на момент дорожньо-транспортної пригоди, що сталася в 2024 році - за шкоду завдану майну потерпілого 160 000,00 грн.
За змістом п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 року № 1961-IV (далі - Закон № 1961-IV), тут і далі - чинного на момент виникнення спірних правовідносин, в тому числі учасники бойових дій звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.
Відповідно до пп. «г» п. 41.1. ст. 41 цього ж Закону МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону.
Згідно п. 36.2. ст. 36 Закону № 1961-IVстраховик (МТСБУ) приймає рішення про здійснення страхового відшкодування після узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування.
За змістом ст. 36 цього ж Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Відповідно до п. 36.5 ст. 36 Закону № 1961-IV за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Тобто, вказана норма Закону встановлює обов'язок страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) виплатити страхове відшкодування в повному обсязі не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування, та не дає право страховику на розтермінування виплати страхового відшкодування поза межами 90-денного строку з моменту отримання заяви про виплату страхового відшкодування.
До цього зводиться правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 09.06.2021 року в справі № 440/510/19.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У ч. 3 ст. 510 ЦК України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Отже, грошовим необхідно вважати зобов'язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити кошти на користь кредитора. Саме до таких грошових зобов'язань належить укладений договір про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки він установлює ціну договору страхову суму.
З огляду на юридичну природу спірних правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Схожі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 07.06.2017 року у справі № 6-282цс17, Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15-ц, Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 758/16044/16-ц.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10.04.2018 року в справі № 910/10156/17 зазначила, що приписи ст. 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними в постанові від 01.06.2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
При безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу страхувальника зобов'язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст. 526, ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Отже, враховуючи прострочення відповідачем МТСБУ виплати позивачу страхового відшкодування, суд дійшов висновку про обґрунтованість визначених ОСОБА_1 позовних вимог щодо стягнення з відповідача МТСБУ на її користь пені, інфляційних втрат і 3 % річних.
Враховуючи той факт, що представник позивача звернувся із заявою до МТСБУ про здійснення регламентної виплати 21.11.2024 року, що не заперечується самим МТСБУ, однак таку виплату в розмірі 160 000,00 грн ОСОБА_1 отримала лише 14.07.2025 року, тому розрахунки інфляційних втрат, пені та 3 % річних необхідно здійснити після спливу 90 денного строку (ст. 36 Закону № 1961-IV), починаючи з 28.03.2025 року (дата набрання законної сили постановою Київського апеляційного суду від 28.03.2025 року в справі № 752/25721/24), а не 20.02.2025 року про що вказано представником позивача, що буде відповідати абз. 4 п. 36.2 ст.36 цього ж Закону, відповідно до якого - якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку (90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування - п. 36.2. ст. 36 Закону № 1961-IV) припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили.
Отже, розмір інфляційних втрат за період з 01.04.2025 року по 14.07.2025 року становить 4520,28 грн та розраховується наступний чином: 160 000,00 грн (сума боргу) ? 102,825% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 160 000,00 грн (сума боргу).
Сума 3 % річних за цей же період (109 днів) становить 1 433,42 грн та розраховується наступним чином: 160 000,00 грн (сума боргу) ? 3,000% (процентна ставка) / 100% ? 109 (кількість днів) / 365 (днів у році).
Крім того, загальний розмір пені становить 14 812,05 грн, який розраховується: період розрахунку: з 28.03.2025 року по 17.04.2025 року (21 день) =15,500%(облікова ставка НБУ) ? 2 = 31,000%[Пеня] = 160 000,00 грн (сума боргу) ? 31,000% (розрахункова ставка) / 100% ? 21 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 2 853,70 грн + період розрахунку: з 18.04.2025року по14.07.2025 року (88 днів) [Розрахункова ставка] =15,500% (облікова ставка НБУ) ? 2 = 31,000%[Пеня] = 160 000,00 грн (сума боргу) ? 31,000% (розрахункова ставка) / 100% ? 88 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 11 958,36 грн.
Таким чином, з МТСБУ на користь позивача підлягають стягненню: інфляційні втратив сумі 4 520,28 грн, 3 % річних в розмірі 1 433,42 грн та пеняв розмірі 14 812,05 грн, а всього 20 765,75 грн.
Відповідачем МТСБУ всупереч положенню ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів своєчасної виплати регламентної виплати, а також виплати позивачу пені, 3 % річних та інфляційних втрат, тобто факт існування заборгованості перед позивачем за заявленими позовними вимогами не спростовано.
Отже, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог до МТСБУ.
Що ж стосується позовних вимог, заявлених ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , то суд зазначає наступне.
Відповідно до Звіту № 4398 від 13.12.2024 року про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Volkswagen E-Golf, д.н.з. НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_4 , становить 738 119,34 грн. Ринкова вартість вказаного автомобіля до дорожньо-транспортної пригоди становить 597 744,00 грн.
Вказані обставини також підтверджуються розрахунком вартості транспортного засобу Volkswagen E-Golf, д.н.з. НОМЕР_2 , після дорожньо-транспортної пригоди та розміру регламентної виплати (номер справи 110919 від 16.12.2024 року), яким також визначено, що вартість цього автомобіля в пошкодженому стані становить 202 046,94 грн, а вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу - 395 046,94 грн.
За змістом ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
Частиною 1 ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом вказаної норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Відповідно до ст. 22 Закону № 1961-IV у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 29 цього ж Закону у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до ст. 1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року по справі № 755/18006/15-ц визначено, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
За змістом абз. 2 та 4 п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» при визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, судам слід враховувати, що відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов'язку надати річ того ж роду і якості, виправити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі, застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди. Як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми потерпілому на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв'язку з заподіянням шкоди майну.
Особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації.
При цьому, судом з'ясовано, що розмір заподіяної майнової шкоди позивачу (597 744,00 грн) перевищує проведену МТСБУ регламентну виплату (160 000,00 грн), а також вартість ремонтно-відновлювальних робіт автомобіля Volkswagen E-Golf, д.н.з. НОМЕР_2 (738 119,34 грн), перевищує його ринкову вартість до моменту дорожньо-транспортної пригоди (597 744,00 грн).
Відповідно до ст. 28 Закону № 1961-IV шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.
Згідно ст. 29 цього ж Закону в зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, зокрема, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а згідно ст. 30 - транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим.
Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.
У постанові від 19.09.2019 року в справі № 643/4161/15-ц Верховний Суд дійшов висновку про те, що відповідно до статті 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.
Отже, якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, у разі фізичного знищення транспортного засобу заподіювачем шкоди відшкодовується потерпілому різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди.
Саме до цього зводяться висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 14.04.2022 року в справі 205/7747, від 25.11.2021 року в справі № 204/5314/18, від 02.12.2021 року в справі № 753/17190/18.
У зв'язку з вищевикладеним, а також, з огляду на той факт, що МТСБУ здійснено позивачу регламентну виплату в розмірі 160 000,00 грн, яка виявилася недостатньою для повного відшкодування майнової шкоди заподіяної внаслідок пошкодження автомобіля марки Volkswagen E-Golf, д.н.з. НОМЕР_2 , у ОСОБА_1 як власника пошкодженого з вини відповідача ОСОБА_2 транспортного засобу виникло право на відшкодування майнової шкоди за рахунок останнього в розмірі різниці вартості цього автомобіля до та після дорожньо-транспортної пригоди та за вирахуванням здійсненої МТСБУ регламентної виплати, а саме в розмірі 235 697,06 грн=597 744,00 грн (вартість автомобіля марки Volkswagen E-Golf, д.н.з. НОМЕР_2 , до дорожньо-транспортної пригоди) - 202 046,94 грн (вартість цього транспортного засобу після дорожньо-транспортної пригоди) - 160 000,00 грн (здійснена відповідачем МТСБУ сума регламентної виплати).
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що станом на день ухвалення рішення суду відповідач ОСОБА_2 хоча б частково відшкодував позивачу майнову шкоду, а також ним під час розгляду справи не спростовано належними та допустимими доказами визначений МТСБУ розмір завданої майнової шкоди.
Поряд із цим, позивачем заявлені позовні вимоги до ОСОБА_2 про стягнення на її користь майнової шкоди в розмірі 42 046,94 грн
У ст. 2 ЦПК України визначені завдання та основні засади цивільного судочинства, серед яких змагальність та диспозитивність.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
У ч. 1 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (постанови Верховного Суду від 06.03.2019 року в справі № 571/1306/16-ц, від 29.05.2019 року в справі № 2-3632/11, від 15.07.2019 року в справі № 235/499/17, від 17.07.2019 року в справі № 523/3612/16-ц, від 24.07.2019 року в справі № 760/23795/14-ц, від 25.09.2019 року в справі № 642/6518/16-ц, від 30.10.2019 року в справі № 390/131/18, від 06.11.2019 року в справах № 464/4574/15-ц, № 756/17180/14-ц.
Наведене означає, що принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених вимог (постанова Верховного Суду від 19.02.2019 року в справі № 824/399/17-а).
До початку розгляду судом справи по суті позивач має право у спосіб подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову (постанова Верховного Суду від 13.02.2018 року в справі № 264/4263/16-ц).
Відповідно, право особи звернутися до суду із самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов'язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява (постанова Верховного Суду від 24.09.2019 року ч справі № 819/1420/15).
Враховуючи, що вина ОСОБА_2 у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди в результаті якої позивачу завдано майнову шкоду встановлена постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 05.02.2025 року в справі № 752/25721/24, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 28.03.2025 року, тому наявні правові підстави для покладення на відповідача ОСОБА_2 відповідальності по відшкодуванню завданої майнової шкоди, а тому з огляду на положення ст. ст. 2, 13 ЦПК України, саме в межах заявленої позивачем суми, з останнього на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 42 046,94 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Пунктами 4, 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору; інші види правової допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Статтею 19 вказаного Закону передбачено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Для вирішення питання про відшкодування витрат на правничу допомогу від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Як вбачається з позовної заяви та долучених письмових доказів 21.11.2024 року між ОСОБА_1 та адвокатом Шиліним В.А. укладено договір про надання правової допомоги.
Відповідно до Додатку № 1 до договору про надання правової допомоги від 21.11.2024 року, розмір гонорару є фіксованим і становить 25 000,00 грн.
З акта взаєморозрахунків до договору про надання правової допомоги від 21.11.2024 року сторони підтвердили надання послуг правничої допомоги в справі № 752/16793/25 на суму 25 000,00 грн.
Враховуючи викладене, та те, що обсяг виконаних адвокатом робіт підтверджується матеріалами справи, суд вважає, що наявні підстави для відшкодування судових витрат на правничу допомогу.
Разом з тим, ч. ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Враховуючи категорію і складність даної справи, зміст заявлених позивачем позовних вимог, обсяг робіт, виконаних адвокатом, з огляду на те, що позивач понесла судові витрати на оплату послуг з надання професійної правничої допомоги, що підтверджено належними доказами, суд вважає, що вимога позивача про стягнення витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню в загальному розмірі 5 000,00 грн і стягує з відповідачів з урахуванням часток задоволених позовних вимог до кожного з них: з МТСБУ - 2 000,00 грн та з ОСОБА_2 - 3 000,00 грн, понесених ОСОБА_1 витрат на оплату послуг з надання професійної правничої допомоги.
Суд вважає, що такий розмір витрат на правничу допомогу є реальним, обґрунтованим та співмірним з обсягом виконаних адвокатом робіт, що підтверджується матеріалами справи, а також розміром частково задоволених позовних вимог.
За змістом ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, з відповідачів необхідно також стягнути судові витрати по справі, понесені позивачем по сплаті судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 606,14 грн - з МТСБУ та 808,19 грн з - ОСОБА_2 , а також підтверджені поштові витрати: з МТСБУ - 36,56 грн та з ОСОБА_2 - 48,75 грн.
Всього сума судового збору та інших судових витрат, що підлягає стягненню на користь позивача з МТСБУ становить 2 642,70 грн, а з ОСОБА_2 - 3 856,94 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 19, 76-81, 82, 89, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд, -
позов ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України, ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 20 765,75 грн (двадцять тисяч сімсот шістдесят п'ять гривень 75 копійок) за несвоєчасне здійснення регламентної виплати.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 42 046,94 грн (сорок дві тисячі сорок шість гривень 94 копійки) на відшкодування майнової шкоди.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 2 642,70 грн (дві тисячі шістсот сорок дві гривні 70 копійок).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 3 856,94 грн (три тисячі вісімсот п'ятдесят шість гривень 94 копійки).
Відомості щодо учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Моторне (транспортне) страхове бюро України, код ЄДРПОУ 21647131, місцезнаходження: Русанівський бульвар, буд. 8, м. Київ, 02653.
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_3 .
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.С. Хоменко