Справа №752/23468/24
Провадження № 2/752/2548/25
Іменем України
24.02.2025 року Голосіївський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді - Чекулаєва С.О.,
за участі секретаря судового засідання - Пастух З.Ф.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами цивільну справу
за позовом ОСОБА_1
до Акціонерного товариства «СЕНС БАНК»
про стягнення коштів,
1.Описова частина
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до АТ «СЕНС БАНК» , у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у порядку ст.1212 ЦК України у розмірі 16 823,00 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн.
1.1. Стислий виклад позиції позивача
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 09.09.2024 у справі №296/5453/24 визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис нотаріуса №13726 від 28.1.2021, виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М.
Вказане рішення набрало законної сили 10.10.2024.
Однак під час виконання виконавчого напису, приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Уманець Н.О. було стягнуто з позивача на користь відповідача 16 823,00 грн.
Позивач вважає, що такі кошти є безпідставно набутими та підлягають поверненню згідно статті 1212 ЦК України.
1.2. Стислий виклад позиції учасників справи
Відповідач відзиву на позовну заяву не подавав.
21.04.2025 через систему «Електронний суд» надійшли письмові пояснення відповідача, у яких останній вказує на необхідність встановлення у даних правовідносинах абсолютної безпідставності набуття грошових коштів, чого позивачем у позові не наведено. Вважає, що судом при розгляді цієї справи підлягають з'ясуванню не лише обставини, які встановлюють підстави набуття коштів та їх розмір, але і підстави їх збереження, тобто наявності між сторонами грошового зобов'язання та розміру заборгованості.
Також відповідач заперечив проти покладення на нього обов'язку по відшкодуванню витрат на правничу допомогу, вважаючи заявлену суму цих витрат не співмірною із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).
Відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні заявлених ним вимог.
1.3. Заяви, клопотання учасників справи
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами до суду не надходили.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
1.4.Процесуальні дії у справі
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.11.2024 головуючим суддею у справі визначений суддя С. О. Чекулаєв.
Ухвалою Голосіївського районного суду від 06.11.2024 у справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи.
Оскільки розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
2.Мотивувальна частина
2.1.Фактичні обставини, встановлені судом
Судом встановлено, що 28.10.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О. М. вчинено виконавчий напис №13726 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа Банк» заборгованості за кредитним договором №490054261 від 27.12.2007 у загальному розмірі 24 340,22 доларів США.
08.11.2021 приватним виконавцем виконавчого округу м. Київ Уманець Н. О. відкрито виконавче провадження № 674409732 з примусового виконання вказаного виконавчого напису від 12.09.2024
Згідно листа приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Уманець Н.О. від 12.09.2024 №7036 у ході примусового виконання в рамках виконавчого провадження з боржника було стягнуто кошти в загальному розмірі 16 823,00 грн., з яких 14 612,48 грн та 400,00 грн перераховано на корить стягувача АТ «СЕНС ЬАНК», 1 464,82 грн та 345,70 грн - перераховано на користь приватного виконавця.
Рішенням Королівського районного суду м. Житомира від 09 вересня 2024 року визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М. №13726 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа Банк» заборгованості за кредитним договором №490054261 від 27.12.2007 у загальному розмірі 24 340,22 доларів США.
Підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню слугувала відсутність доказів на підтвердження безспірності заборгованості.
Вказане рішення набрало законної сили 10.10.2024.
2.2. Застосовані норми права
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України - завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 8 Конституції України, кожному гарантується звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
Відповідно до частини першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 4 ЦПК України, передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Закон України «Про захист прав споживачів», регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про захист прав споживачів» законодавство про захист прав споживачів складається з цього Закону, ЦК України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів, що містять положення про захист прав споживачів.
Згідно із ст. 22 Закон України «Про захист прав споживачів», захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.
Чинне законодавство виділяє низку специфічних видів позовів, які випливають зі змісту самих норм права. Відтак поряд із віндикаційним, негаторним позовами використовується також позов, можливість подання якого виникає у зв'язку з кондикційними правовідносинами між сторонами, тобто про повернення безпідставно набутого чи збереженого майна. Суть кондикційного позову випливає з положень ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зі змісту статті 1212 ЦК України, про виникнення зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов'язань з повернення безпідставного збагачення.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов:
По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.
По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.
По-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 Цивільного кодексу України).
Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Результат аналізу статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов'язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав).
Набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі.
Для виникнення зобов'язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.
Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.
Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 201/6498/20. Крім того у свої постанові Верховний Суд вказував, що судовий акт про скасування рішення суду, за яким відбулося повне або часткове виконання, є правовою підставою для виникнення зобов'язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акта правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до ст. 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили зобов'язаний повернути потерпілому все отримане майно.
Відповідно до ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
2.3. Мотиви, з яких виходить суд
Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.
Отже, визнання виконавчого напису (на підставі якого у виконавчому провадженні було здійснено стягнення грошових коштів з позивача) таким, що не підлягає виконанню, є підставою для повернення коштів відповідно до статті 1212 ЦК України.
Зазначене повністю узгоджується із правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20, від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18 та від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18.
Таким чином, до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 1212 ЦК України, тому суд вважає, що оскільки відпали правові підстави для набуття АТ «СЕНС БАНК» коштів, примусово стягнутих за виконавчим написом, оскільки останній визнаний таким, що не підлягає виконанню, вони підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Суд критично ставиться до тверджень сторони відповідача про те, що позичальником, на час розгляду справи, кредит не погашений в повному обсязі, про що свідчить розрахунок до залишку по кредиту, хоча і стягнуті певні кошти з позивача, а отже кошти не підлягають поверненню. Оскільки питання наявності та/або відсутності заборгованості позивача перед відповідачем за таким кредитним договором може бути предметом окремого судового розгляду.
До таких висновків дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18.
Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про витребування у АТ «СЕНС БАНК» на його користь грошових кошти в розмірі 16 823,00 грн обґрунтовані та підлягають задоволенню.
3. Висновки суду
Ураховуючи викладене, оцінюючи всі досліджені судом докази в їх сукупності, суд вважає доведеними та такими, що підлягають до задоволення позовні вимоги у загальному розмірі 16 823,00 гривень, що складаються з безпідставно одержаних грошових коштів за виконавчим написом №13726 від 28.10.2021.
4.Судові витрати
Відповідно до частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 та частин 1 - 3 ст. 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частини 1-3 статті 134 ЦПК України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Разом з цим, Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
З матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів позивача здійснював адвокат Бородін Д. В. на підставі Договору про надання правничої допомоги від 25.09.2019; протокол погодження гонорару від 14.09.2024; Ордеру на надання правової (правничої) допомоги, Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Судом встановлено, що сторони домовилися про те, що вартість професійної правничої допомоги складає 20 000,00 грн.
Однак при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Наведений підхід до вирішення питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу є сталим та неодноразово викладався у постановах Верховного Суду, зокрема, від 18 червня 2019 року у справі № 910/3929/18, від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15ц (провадження № 14-382цс19), від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20), від 19 листопада 2021 року у справі № 752/16038/19 (провадження № 61-7905св21).
Отже, суд вважає, що надані стороною позивача документи є належними та допустимими в розумінні статей 137-138 ЦПК України.
Суд враховує обсяг виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності цих витрат та розумності їхнього розміру. Виходячи з конкретних обставин справи, взявши до уваги, що позов задоволено, заперечення відповідача щодо заявленої позивачем суми витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до розмір 10 000,00 грн, яка відповідає критерію розумності, встановлений їхньою дійсністю та необхідністю у цій справі.
Стаття 141 ЦПК України регламентує, ухвалюючи рішення суд вирішує питання про розподіл судових витрат між сторонами.
Так як позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати стягуються з відповідача на користь держави в розмірі 1211,20 грн.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-78, 81, 128, 131, 141, 247, 259, 263, 264, 265, 280, 274, 275, 279, 352, 354 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про стягнення коштів - задовольнити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» (ЄДРПОУ 23494714, адреса: 03150, м.Київ, вул. Велика Васильківська, 100) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) грошові кошти у розмірі 16 823 (шістнадцять тисяч вісімсот двадцять три) гривні 00 копійок.
Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» (ЄДРПОУ 23494714, адреса: 03150, м.Київ, вул. Велика Васильківська, 100) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.
Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» (ЄДРПОУ 23494714, адреса: 03150, м.Київ, вул. Велика Васильківська, 100) на користь держави судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С. О. Чекулаєв