Справа №359/3054/25
Провадження №2/359/2276/2025
29.09.2025 р. м. Бориспіль
Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді Чирки С.С.,
при секретарі судового засівання Кулик Т.В.
за участю
відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
У березні 2025 року до суду надійшла позовна заява ТОВ «Пін-Понг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 09.03.2020 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №1865404. За яким ТОВ «Мілоан» зобов'язалось надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 12000 гривень, а відповідач зобов'язався протягом визначеного строку повернути вказану суму, сплатити відсотки за її користуванням та комісію за надання кредиту.
ТОВ «Мілоан» виконало своє зобов'язання за кредитним договором та надало ОСОБА_1 грошові кошти у вказаному розмірі. Відповідач неналежним чином виконував грошові зобов'язання, тому у нього виникла заборгованість за вказаним договором у загальному розмірі 27747,66 грн., з яких 11640,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу, 15099,66 грн. суму заборгованості за процентами та 1008 грн. суму заборгованості за комісією. В подальшому, на підставі договорів факторингу ТОВ «Пін-Понг»набуло право грошової вимоги за вищевказаним кредитним договором.
Відповідач відмовляється добровільно сплатити заборгованість. Тому позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у загальному розмірі 27747,66 грн.
Ухвалою судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14.01.2025 справа призначена до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
16.07.2025 на адресу Бориспільського міськрайонного суду надійшла письма заява позивача про зміну назви підприємства з ТОВ «ФК «Пінг-Понг» на ТОВ «ФК «Солвентіс».
Представник позивача в судове засідання не з'явився. У поданій позовній заяві просив проводити розгляд справи без його участі.
Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги визнав.
Суд, заслухавши думку відповідача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 09.03.2020 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №1865404. За яким ТОВ «Мілоан» зобов'язалось надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 12000 гривень, а відповідач зобов'язався до 05.04.2020 року повернути вказану суму, сплатити відсотки за користування нею у розмірі 497 % річних та комісію за надання кредиту (а.с.32-37).
ТОВ «Мілоан» надало ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 12000 грн., що підтверджується платіжним дорученням №16341798 від 09.03.2020 року (а.с.61).
Згідно розрахунку заборгованості наданої позивачем у відповідача виникла заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 27747,66 гривень, що складається: з суми заборгованості за основною сумою боргу - 11640,00 гривень, суми заборгованості за відсотками - 15099,66 гривень, 1008 борг по комісії (а.с.23-25).
Відповідно до ч. 1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1ст. 628 ЦК України).
Згідно з ч. 1ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з вимогами ст.1046,1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договорами або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
З урахуванням встановленого, суд дійшов висновку, що відповідач взяті на себе зобов'язання за вищезазначеним договором не виконав, в передбачений у договорі строк кошти (суму позики) не повернув, внаслідок чого в нього виникла заборгованість за основним зобов'язанням, яка складається із непогашеної суми тіла кредиту в розмірі 11640,00 грн.
Таким чином, заборгованість відповідача за тілом кредиту по вказаному договору становить 11640,00 грн. і вимога позивача в цій частині є доведеною, а тому підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками суд зазначає наступне.
За положеннями статей 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст.1048та ч. 1 ст.1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 ч. 1 ст.1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
З аналізу зазначених норм матеріального права слідує, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що за умовами укладеного між фінансовою установою і відповідачем кредитного договору від 09 березня 2020 року дана фінансова установа надала позичальнику суму кредиту, а останній зобов'язувався повернути наданий кредит в повному обсязі у визначений договором строк до 05 квітня 2020 року.
Таким чином, позикодавець відповідно до ст.1048 ЦК України мав право стягнути заборгованість по нарахованих і несплачених процентах за користування кредитними коштами в межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто до 05 квітня 2020 року.
Досліджений судом розрахунок заборгованості свідчить про те, що визначені позивачем до стягнення заборгованості по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитом включає період, який виходить за межі строку кредитування.
Оскільки після закінчення строку кредитування у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти, то заявлені ТОВ «ФК «Пінг-Понг» вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості по відсотках за користування кредитом за період з 06 квітня 2020 року по 15 червня 2020 року, є безпідставними та задоволенню не підлягають.
За таких обставин, з урахуванням викладеного, суд вважає, що з відповідача підлягають до стягнення відсотки за кредитним договором №1865404 від 09 березня 2020 року в розмірі, що становить 3402,00 грн., оскільки саме вказана сума відсотків була погоджена сторонами договору (п.1.5.2 договору).
Разом з тим, щодо обов'язку позичальника сплачувати комісію за надання кредиту в розмірі 1008,00 грн., не відповідає вимогам чинного законодавства з огляду на наступне.
Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) дійшла висновку про те, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій є в силу статті 228 ЦК України нікчемними. У той же час Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 дійшла висновку, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.
Отже, суд приходить до висновку, що положення спірного кредитного договору про сплату комісії за надання кредиту є нікчемними в силу ст.228 ЦК України. А тому в задоволенні вимог про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту в сумі 1008,00 грн. слід відмовити.
Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок , зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
09.10.2020 між ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ «Мілоан» укладено договір факторингу № 03/10 від 09 жовтня 2020 року, у відповідності до умов якого, клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені в реєстрі прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та сплатити Клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим Договором.
Згідно витягу з додатку до договору факторингу №03/10 від 09 жовтня 2020 року, до ТОВ «Діджи Фінанс» перейшло право вимоги за кредитним договором №1865404 від 09.03.2020 року (а.с.17).
24.01.2022 між ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ «Пінг-Понг» укладено договір факторингу № 1/15 від 24 січня 2022 року, у відповідності до умов якого, клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені в реєстрі прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та сплатити Клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим Договором.
Згідно витягу з додатку до договору факторингу №1/15 від 24 січня 2022 року, до ТОВ «Пінг-Понг» перейшло право вимоги за кредитним договором №1865404 від 09.03.2020 року (а.с.16).
Суд вважає, що позивачем доведено факт виникнення зобов'язальних правовідносин між сторонами, зокрема, шляхом укладання договору про споживчий кредит між ТОВ «Мілоан» та відповідачем. Вказане товариство, правонаступником яких у зобов'язанні є ТОВ «Пінг-Понг» (нова назва ТОВ «ФК «Солвентіс»), належним чином виконувало свої обов'язки по наданню кредиту, а відповідач отримав кредитні кошти, але належним чином не виконував свої обов'язки за договором.
Таким чином, з огляду на зазначене, оскільки відповідач умови вказаного договору належним чином не виконував, то суд вважає за необхідне, частково задовольняючи позовні вимоги, стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Пінг-Понг» (нова назва ТОВ «ФК«Солвентіс») заборгованість за кредитним договором №1865404 від 09 березня 2020 року в розмірі 15402,00 грн., яка складається із сума заборгованості за основною сумою боргу та сума заборгованості за відсотками.
Зважаючи на викладене, в іншій частині в позові необхідно відмовити.
За змістом ч.1 та п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвокат та визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Встановлено, що ТОВ « ФК«Пінг-Понг» (нова назва ТОВ «ФК«Солвентіс») понесло витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 гривень. Вказана обставина підтверджується договором про надання правничої допомоги №43657029 від 01 листопада 2024 року, укладеним між ТОВ «ФК «Пінг-Понг» та адвокатом Білецьким Б.М., додатковою угодою №1865404 від 03 березня 2025 року, детальним описом робіт, виконаних адвокатом Білецьким Б.М., необхідних для надання правничої допомоги на загальну суму 6000,00 грн. та актом №1865404 про підтвердження факту надання правової допомоги адвокатом від 03 березня 2025 року.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн., як передбачено ст.4 ЗУ «Про судовий збір».
Ціна позову, визначена позивачем сумою стягнення 27747,66 грн.
Оскільки, суд частково задовольняє вимоги - на суму 15402,00 грн., що становить 55,55% від ціни позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1344,65 грн. витрат на сплату судового збору та 3330,00 грн. понесених витрат на правову допомогу.
Керуючись ст. ст. 12, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 141, 211, 223, 263,265,280,285,289 ЦПК України, ст.ст. 512, 514, 526, 610, 625, 638, 639, 1054, 1077 ЦК України, суд,
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс», код ЄДРПОУ 43657029, розташованого за адресою: Київська область, м.Бровари, вул.С.Петлюри, 21/1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 15 402 грн., судовий збір в розмірі 1344,65грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 3330 грн.
В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 06 жовтня 2025 року.
Суддя Чирка С.С.