Справа № 357/881/18
1-кп/357/453/25
28.10.2025 Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого суддя - ОСОБА_1 ,
з участю секретарів судового засідання -ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі судового засідання №6 Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, кримінальне провадження №12017110000000656 за обвинуваченням:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Ізюм Ізюмського району, Харківської області, громадянина України з середньою освітою, розлученого, працюючого водієм ТОВ «Транссіті», зареєстрованого: АДРЕСА_1 , та проживаючого АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
сторони кримінального провадження та інші учасники судового провадження:
прокурор - ОСОБА_8
захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_9
обвинувачений - ОСОБА_7
Органом досудового розслідування ОСОБА_7 пред'явлено обвинувачення у тому, що 01.09.2017, приблизно о 10 год. 00 хв., він керуючи автобусом марки «Богдан А09202» д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись проїзною частиною вулиці Надрічна неподалік будинку №62 в м. Білій Церкві, Київської області у напрямку до вул. Леваневського в порушення вимог пункту 2.3 б) Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 та введених в дію з 01.01.2002 (далі - Правила дорожнього руху), відповідно до якого «для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, не відволікатися від керування цим засобом у дорозі», не був уважним під час керування транспортним засобом, не стежив за дорожньою обстановкою, належним чином не відреагував на небезпеку у вигляді пішохода ОСОБА_10 , яка перетинала проїжджу частину вулиці Надрічна справа наліво, відносно напрямку руху автобуса, не вжив заходів термінового гальмування, чим порушив вимоги пункту 12.3 Правил дорожнього руху, відповідно до якого «у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди», внаслідок чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_10 .
В результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_10 від отриманих тілесних ушкоджень загинула на місці події.
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 383 від 28.09.2017 смерть ОСОБА_10 , 1938 року народження, настала від відкритої черепно- мозкової травми з переломом кісток основи черепа. На це вказують: перелом кісток основи черепа, крововиливи у шлуночки головного мозку та під м'якими мозковими оболонками, крововилив у м'які покриви голови, набряк-набубнявіння головного мозку, рана, садна та синці на голові, рідкий стан крові. Знайдені при судово-медичній експертизі трупа ушкодження заподіяні тупими предметами можливо в строк та за обставин, вказаних у постанові по призначення експертизи.
Грубе порушення водієм ОСОБА_7 вимог пунктів 2.3 б), та 12.3 Правил дорожнього руху перебувають у прямому причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді смерті ОСОБА_10 .
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, не визнав повністю. При цьому дав суду показання, що на момент події працював водієм ТОВ «Транссіті» приблизно 3-4 місяці, до цього також працював водієм в м. Києві. Має стаж водія приблизно 20 років, дійсно 01.09.2017 року він виїхав на маршрут № 22. Близько 10.00 год. він рухався зі сторони площі Волі м. Біла Церква в бік вулиці Леваневського. На момент пригоди в салоні автомобіля було близько 25-ти осіб, які сиділи та стояли. Погода була суха, ясна. По ходу руху проїжджа частина мала дві смуги для руху. Він рухався у правій смузі. На той час швидкість автобуса була близько 55- 60 км/год., але перед пішохідним переходом дещо пригальмував. На зупинці за пішохідним переходом він побачив скупчення автомобілів і завчасно запитав пасажирів чи є хтось на вихід. Не отримавши відповіді та оскільки перехід був порожнім, то продовжив свій рух. Проїхавши пішохідний перехід, перелаштувався і ліву смугу. Проїхавши близько 10 метрів від пішохідного переходу він побачив, що з -за пікапу вискочили та стали переходити з права на ліво відносно напрямку руху автобуса молода жінка, та за нею було двоє підлітків. Побачивши це він почав гальмувати та подав звуковий сигнал. Почувши звуковий сигнал жінка з підлітками прискорилися, і він оцінивши ситуацію, зрозумів що вони встигають перебігти дорогу. Його увага була постійно сконцентрована на цих пішоходах. Однак відразу за пішоходами приблизно на відстані 2 м він побачив літню жінку, яка вслід за підлітками намагалася перебігти дорогу перед його автобусом. В цей момент він продовжував гальмувати, та подавати звуковий сигнал пішоходам, але жінка не реагувала та продовжувала перетинати проїжджу частину. Екстрено він не гальмував, оскільки відповідає за безпеку пасажирів, серед яких були такі, що стояли. Автобус вже практично зупинився і в момент зупинки омивач скла вдарив жінку, яка впала на місці. Після цього він вискочив з автобуса, та побачив, що жінка впала приблизно на відстані пів метра від автобуса, була без свідомості, також біля неї побачив кров. Стверджує, що під час керування автобусом вимог Правил дорожнього руху не порушував, від керування не відволікався, контролював дорожню обстановку. Навпаки вживав заходів до зменшення швидкості, оскільки перед потерпілою проїжджу частину перетинали три пішоходи двоє з яких діти. Уникнути наїзду не мав технічної можливості.
Позову справі не заявлено.
Доказуючи обставини, передбачені ст. 91 КПК України, прокурор надав суду як докази вчинення ОСОБА_7 вищевказаного злочину показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , письмові докази: протоколи слідчих дій та процесуальні рішення, висновки судових експертиз.
Сторона захисту як на докази невинуватості ОСОБА_7 в суді посилається на показання допитаних в суді свідків обвинувачення, документи, що є у справі та які сторона захисту надала суду в ході судового засідання в порядку та у спосіб передбачені КПК України, висновки експертиз.
Допитана в судовому засіданні 26.12.2019 свідок ОСОБА_12 дала показання, відповідно до яких вона 01.09.2017, перебуваючи на зупинці, дочекалася на маршрутне таксі та зайшла до салону автобуса, на передню площадку. В автобусі всі місця були зайняті та вона стояла за водієм. Під'їжджаючи до зупинки «Мічуріна», водій запитав чи є пасажири на вихід на вищевказаній зупинці, але всі промовчали, і водій поїхав далі. На цій ділянці вулиця має дві смуги для руху в одну сторону. До моменту ДТП водій від керування автобусом не відволікався, ні з ким з пасажирів не розмовляв та нікого не розраховував за проїзд, по телефону також не розмовляв. В якийсь момент вона побачила, що через проїжджу частину з - за машини вийшли двоє хлопців-підлітків, та стали переходити дорогу з права на ліво відносно напрямку руху автобуса. Водій став гальмувати та подавати звуковий сигнал. Хлопці пришвидшилися, та закінчили маневр перебігання. В цей час вона побачила як слідом за ними швидко перетинає проїжджу частину вулиці літня жінка. В цей момент водій продовжив гальмувати та подавати звуковий сигнал. Коли автобус вже майже зупинився, відбувся наїзд на жінку. Вона побачила як жінка повернулася і витягнула руку наче хотіла зупинити автобус. Потім побачила жінку, яка лежала на асфальті нерухомо. Далі вона викликала карету ШМД та працівників поліції, оскільки водій не міг цього зробити. Щодо обставин проведення слідчого експерименту повідомила, що слідча дія проводилася одночасно з трьома свідками, які були в автобусі . Чи чули інші свідки, коли вона розповідала про обставини ДТП в автобусі не пам'ятає. Стверджує, що статистом, який відтворював рух жінки був чоловік. З якою швидкістю бігти статисту визначали усі втрьох.
Допитаний в судовому засіданні 26.12.2019 свідок ОСОБА_11 , який в момент ДТП був пасажиром автобуса повністю підтвердив показання свідка ОСОБА_12 щодо обставин які передували ДТП, та в момент самого ДТП. Стверджує, що водій став гальмувати та подавати звуковий сигнал відразу як тільки підлітки стали переходити проїжджу частину і постійно гальмував до самої зупинки. Також стверджує, що під час слідчого експерименту він виконував роль статиста, коли відтворював швидкість руху жінки. Місце падіння жінки визначали усі разом.
Допитана в судовому засіданні 26.12.2019 свідок ОСОБА_13 , яка в момент ДТП була пасажиром автобуса повністю підтвердила показання свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_11 щодо обставин, які передували ДТП, та в момент самого ДТП. Водночас заначила, що моменту коли підлітки вибігли на проїжджу частину вона не бачила, водночас бачила як бабуся лавірувала між машинами, які стояли та побігла на автобус коли той уже майже зупинився. Також зазначила, що зі свідків ніхто у якості статиста не залучався, статистом була жінка.
Допитана в судовому засіданні 10.09.2020 свідок ОСОБА_14 яка в момент ДТП була пасажиром автобуса та перед самим ДТП стояла біля передніх дверей дала показання, що узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_11 ОСОБА_13 . При цьому ззаанчила, що коли водій запитав чи є хтось на вихід на зупинці «Мічуріна» і ніхто не виходів він продовжував «потихеньку їхати далі». Вона дивилася в лобове скло, коли побачила як справа на ліво стали перебігати двоє хлопців, на що водій став гальмувати та сигналити. За хлопцями вибігла жінка. Водній продовжував гальмувати та сигналити, але стався наїзд. Під час руху водій не відволікався, ні з ким не розмовляв ні в салоні, ні по телефону.
Витяги з ЄРДР від 01.09.2017 та 18.01.2018, з яких видно, що 01.09.2017 розпочато кримінальне провадження № 12017110000000656 за ознаками вчинення злочину передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України за обставин що 01.09.2017 приблизно о 10 год. 00 хв. в м. Біла Церква по вул. Надрічна водій ОСОБА_7 керуючи автобусом марки «Богдан А09202», р.н.з НОМЕР_1 рухаючись в напрямку вул. Леваневського, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_10 , котра перетинала проїзну частину з права на ліво відносно напрямку руху автобуса. Внаслідок ДТП пішохід ОСОБА_10 від отриманих тілесних ушкоджень померла на місці пригоди. (а.с. 1,2 т. 2)
Протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 01.09.2017 зі схемою огляду місця пригоди та фототаблицею до нього, відповідно до якого ДТП сталося на прямому відрізку дороги, в районі зупинки громадського транспорту по ходу руху автобуса, на момент огляду (з 14 год. 10 хв. по 15 год. 27 хв.) покриття було сухе, в одному напрямку руху проїжджа частина має дві смуги руху загальною шириною 9,55 м. У лівій смузі руху на відстані 0,1м від краю проїжджої частини та на відстані 1,8 м від передньої частини автобуса розташована пляма речовини бурого кольору, схожа на кров розміром 1,2 х 2,5 м. Пляма видовжена перпендикулярно відносно напрямку проїжджої частини та відносно розташування автобуса. Автобус розташований у лівій смузі руху та має пошкодження лівого вітрового скла по середині. З фототаблиці та схеми ДТП видно, що труп потерпілої розташований таким чином, що голова розміщена в безпосередній близькості біля ґрунтової смуги, яка розділяє зустрічні потоки руху транспортних засобів, а ноги - в напрямку краю проїжджої частини. Безпосередньо біля голови трупа лежить побутовий пакет. На момент огляду біля трупа розташований автобус позаду якого на відстані 44,9 м знаходиться пішохідний перехід позначений дорожніми знаками та розміткою «зебра» (а.с. 3-10 т.2)
Електронні рапорти чергового Білоцерківського ВП ГУ НП в Київській області від 01.09.2017, у яких зафіксовано надходження на службу 102 двох повідомлень від громадян ОСОБА_15 та ОСОБА_12 про дорожньо транспортну пригоду, під час якої автобус збив жінку. (а.с. 11,12 т.2)
Електронний рапорт чергового Білоцерківського ВП ГУ НП в Київській області від 01.09.2017, у якому зафіксовано надходження на службу 102 об 11 год. 00 хв. від лікаря, що в ході ДТП було збито ОСОБА_10 . Смерть настала до приїзду лікарів ШМД. (а.с.13-14 т.2)
Висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції №293 від 01.09.2017, відповідно до якого на момент огляду 01.09.2017 о 13 год. 10 хв. ОСОБА_7 був тверезий (а.с. 15 т.2)
Висновок судово-медичного експерта №383 від 04-28.09.2017, відповідно до якого смерть ОСОБА_10 , 1938 року народження, настала від відкритої черепно-мозкової травми з переломом кісток основи черепа. На це вказують перелом кісток основи черепа, крововиливи у шлуночки головного мозку та під м'якими мозковими оболонками; крововилив у м'які покриви голови, набряк-набубнявіння головного мозку, рана, садна та синці на голові; рідкий стан крові. Знайдені при судово-медичній експертизі трупа ушкодження заподіяні тупими предметами можливо у строк та з обставин вказаних у постанові для відповіді на питання, мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень по критерію як небезпечні для життя і перебувають у прямому причинному зв'язку з настанням смерті. При судово-токсикологічному дослідженні в крові трупа та сечі метиловий, етиловий, пропіловий, аміловий спирти та їх ізомери не виявлені. (а.с. 18-19 т.2) .
Висновок судової інженерно-транспортної експертизи № 12-1/1894 від 23.11.2017, відповідно до якого наїзд на пішохода автобусом «Богдан А09202» д.н.з. НОМЕР_1 стався в межах проїзної частини вул. Надрічної, призначеної для руху в напрямку до вул. Левановського. Встановити більш точне розташування місця наїзду автобусом на пішохода, тим більше розташування місця наїзду відносно елементів дороги, не надається можливим через відсутність в наданих на дослідження матеріалах кримінального провадження необхідного комплексу слідової інформації, щодо положення пішохода чи автобуса на проїзній частині в момент наїзду (а.с. 22-23 т.2).
Висновок судової інженерно-транспортної експертизи № 12-1/1891 від 27.09.2017, відповідно до якого рульове керування автомобіля «Богдан А09202» д.н.з. НОМЕР_1 на момент огляду знаходиться в працездатному стані. Несправностей, що могли б викликати погіршення або відмову в роботі рульового керування перед ДТП не виявлено. Система робочого гальма автомобіля «Богдан А09202» д.н.з. НОМЕР_1 на момент огляду знаходиться в працездатному стані. Несправностей, що могли б викликати погіршення або відмовлення в роботі системи робочого гальма перед ДТП не виявлено. Елементи підвіски автомобіля на момент огляду знаходяться в працездатному стані. Несправностей, що могли б викликати зміну курсової стійкості транспортного засобу перед ДТП, не виявлено. (а.с. 25-28 т. 2)
Протокол слідчого експерименту від 03.10.2017, який було проведено одночасно з трьома свідками - ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 . Як видно з протоколу кожному зі свідків було запропоновано повідомити про обставини ДТП, на що кожен свідок відповів, що про обставини ДТП він повідомляв під час допиту слідчому і свої показання підтримує. Після цього усім трьом свідкам одночасно було запропоновано встановити особу статиста, яка за статурою та зовнішністю схожа на потерпілу там, де вони побачили її, а саме в правій смузі руху ближче до дорожньої розмітки у бік масиву «Леваневський». Після цього свідкам, які знаходились в салоні автобуса було запропоновано вказати на темп, у якому пішохід переходила проїжджу частину. Статист з місця, де вони її виявили до місця наїзду долав відстань 4 м за час, який був заміряний при трьох контрольних замірах та склав 3,2с, 3,2 с, 3,4 с. Свідки Стьопіна та Малинко зробили зауваження, що під час слідчого експерименту не було враховано обставину що перед наїздом проїжджу частину перетинали підлітки, на яких була звернута уся увага (а.с. 156-160 т.2).
Протокол слідчого експерименту від 03.10.2017, який було проведено з - ОСОБА_7 у процесуальному статусі - «іншої особи», який був попереджений про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України за завідомо неправдиве показання свідка, потерпілого, а також роз'яснено положення ст.1, 2, 56, 57 КПК України - права та обов'язки потерпілого (а.с.161 т.2). На місці ДТП водію ОСОБА_16 було запропоновано розповісти про обставини ДТП, на що він погодився та дав показання з цього приводу. Також водій Коломієць встановив автобус у місці наїзду на пішохода, відтворив темп руху пішохода, який долав відстань 5 м за час 2,8 с, 2,8 с, 3,0с. Водій також вказав траєкторію руху пішохода - під кутом відносно напрямку руху автомобіля. Видимість пішохода складала 38,9м (а.с. 161-164 т.2).
Протокол слідчого експерименту від 09.01.2018, який було проведено з - ОСОБА_7 у процесуальному статусі - «іншої особи», якому було роз'яснено положення ст. 1, 2, 56, 57 (права та обов'язки потерпілого) ст. 384 КПК України -роз'яснення права на суд присяжних (а.с.167 т.2). Слідчий експеримент проводився з метою перевірки максимального віддалення автобуса та встановлення максимальної видимості пішохода в момент виходу з-за передньої частини попутного транспортного засобу. Було встановлено що видимість пішохода становить 56,7 м в момент виходу з-за передньої частини попутного транспортного засобу.
Висновок інженерно-транспортної експертизи № 12-1/2698 від 18.12.2017 відповідно до якого 1. За даних обставин, враховуючи повне завантаження автобуса (близько 30-ти осіб), водій автобуса «БОГДАН А09202 реєстраційний номер НОМЕР_1 , повинен був діяти відповідно до вимог п. 12.1 та п. 12.3 Правил дорожнього руху України.
2.В даній дорожньо-транспортній ситуації, при заданих вихідних даних згідно показів ОСОБА_7 , водій автобуса «БОГДАН А09202» реєстраційний номер НОМЕР_1 , мав технічну можливість попередити наїзд на пішохода шляхом застосування термінового гальмування в момент виникнення небезпеки для руху.
3.В даній дорожньо-транспортній ситуації, при заданих вихідних даних згідно показів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , водій автобуса «БОГДАН А09202» реєстраційний номер НОМЕР_1 , мав технічну можливість попередити наїзд на пішохода шляхом застосування термінового гальмування в момент виникнення небезпеки для руху.
4.Для встановлення відповідності дій пішохода вимогам Правил дорожнього руху України не потрібно спеціальних знань в галузі автотехніки, а тому дане питання не вирішувалось.
5.З технічної точки зору, невідповідність дій водія автобуса «БОГДАН А09202» реєстраційний номер НОМЕР_1 вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху України, знаходиться в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди.
Для встановлення відповідності дій пішохода вимогам Правил дорожнього руху України - та причинного зв'язку з виникненням даної ДТП спеціальних знань не потрібно, а тому частина даного питання щодо оцінки дій пішохода, не вирішувалась. (а.с. 172-176 т. 2).
За результатами дослідження наданих стороною обвинувачення доказів у сторони захисту виникло зауважень щодо належності та допустимості ряду доказів, а саме:
- протоколу слідчого експерименту від 03.10.2017, який було проведено одночасно з трьома свідками - ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13
- висновку інженерно-транспортної експертизи № 12-1/2698 від 18.12.2017 який ґрунтується в тому числі на вихідних даних отриманих в ході слідчого експерименту з трьома свідками - ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13
- протоколу слідчого експерименту від 09.01.2018, який було проведено з - ОСОБА_7 з метою перевірки та підтвердження висновків інженерно-транспортної експертизи № 12-1/2698 від 18.12.2017, що суперечить меті слідчого експерименту.
Стороною обвинувачення як доказ винуватості ОСОБА_7 надано протокол проведення слідчого експерименту від 03.10.2013, який було проведено одночасно з трьома свідками - ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 (а.с. 156-160 т.2)
Суд погоджується з правовою позицією сторони захисту про недопустимість указаного доказу з підстав невідповідності указаної слідчої дії положенням ч. 1 ст. 240 КПК України. При цьому суд виходить з наступного.
З метою з'ясування обставин проведення слідчого експерименту судом були допитані поняті ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , які підтвердили, що указана слідча дія проводилася одночасно з трьома свідками. Відповідаючи на поставлені запитання слідчого свідки сперечалися між собою щодо швидкості руху потерпілої.
Відповідно до ч. 1,3,6 ст.240 КПК України з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.
3. До участі в слідчому експерименті можуть бути залучені підозрюваний, потерпілий, свідок, захисник, представник.
6. Про проведення слідчого експерименту слідчий, прокурор складає протокол згідно з вимогами цього Кодексу. Крім того, у протоколі докладно викладаються умови і результати слідчого експерименту.
Виходячи з положень ч. 1 ст. 240 КПК України слідчий експеримент як окрема слідча дія полягає в проведенні за рішенням слідчого, прокурора дослідних дій, спрямованих на перевірку можливості сприйняття особою певних фактів, вчинення в певному місці й певним способом чи з використанням певних знарядь конкретних дій, існування визначених подій у минулому, з'ясування механізму утворення слідів тощо. Складовою слідчого експерименту є проведення його в умовах, що максимально наближені до тих, в яких подія мала місце в минулому. Результатом проведення слідчого експерименту є отримання нових фактичних даних, підтвердження або спростування раніше отриманої в ході слідства інформації, отримання даних, які можуть стати предметом досліджень, і в тому числі судових експертиз.
Даючи відповідь на питання чи відповідає дана слідча дія положенням ст. 240 КПК України суд виходить з:
1) предмету досудового розслідування конкретного кримінального правопорушення тобто обставин які підлягають з'ясуванню;
2) форми причетності особи до того чи іншого кримінального правопорушення - підозрюваний (обвинувачений), свідок (в тому числі очевидець події).
Предметом досудового розслідування у даному провадженні є обставини дорожньо-транспортної пригоди - події, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок чого загинула людина та встановлення зокрема механізму ДТП, яке включає визначення послідовності подій, траєкторій руху, швидкості, гальмівного шляху, місця зіткнення, поведінку учасників ДТП до та в момент ДТП, тощо.
Суд допускає, що в окремих випадках у слідчому експерименті можуть брати участь одночасно дві і більше особи, наприклад якщо вони, будучи об'єднані спільним умислом виконували певну роль у вчиненні кримінального правопорушення і завдання кримінального провадження потребують перевірки можливості вчинення в певному місці й певним способом чи з використанням певних знарядь конкретних дій.
Свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 будучи пасажирами автобуса займали пасивну роль у цій події та які візуально та аудіально сприймали (чи могли сприймати) обставини, які підлягають з'ясуванню.
При цьому суд враховує, що кожен зі свідків окремо в силу індивідуальних фізичних особливостей організму, емоційного стану, життєвого досвіду, особистого ставлення до тих чи інших речей, людей, подій, місця знаходження в автобусі під час ДТП, суб'єктивно сприймали одні й ті ж об'єктивні обставини події.
На переконання суду з метою встановлення об'єктивних фактичних даних обставин ДТП слідчий повинен був провести слідчий експеримент з кожним свідком окремо та з урахуванням отриманих нових фактичних даних, як б підтверджували чи спростовували вже отримані дані, мав призначити їх дослідження в рамках судової експертизи (експертиз).
Таким чином проведення слідчого експерименту одночасно з трьома свідками та отримання від них «спільних» вихідних даних не відповідає положенням ст. 240 КПК України, а сам слідчий експеримент, на переконання суду, не досяг мети слідчого експерименту з огляду на предмет досудового розслідування.
Більш того, слідчий не дотримався вимог ч. 6 ст. 240 КПК України та не виклав у протоколі докладно, яким чином за наявності трьох свідків кожен з яких повинен був повідомити свої дані, були отримані зазначені в протоколі зведені до одиниці результати.
Враховуючи, що фіксація слідчої дії здійснювалась лише у протоколі без застосування відеозапису, а поняті в силу перебігу часу та неуважності не змогли більш детально повідомити про обставини проведення слідчої дії, суд позбавлений можливості встановити об'єктивні фактичні дані слідчої дії та перевірити правильність отриманих результатів.
При цьому суд відхиляє твердження прокурора в обґрунтування допустимості доказу, що слідчий експеримент одночасно з трьома свідками проведено з метою економії часу, оскільки указана прокурором обставина не є визначальною (пріоритетною) при проведенні слідчих дій.
Суд також не бере до уваги та відхиляє у даному конкретному випадку твердження прокурора в тій частині, що чинний КПК України не забороняє проведення слідчого експерименту одночасно з кількома свідками. Дійсно чинний КПК України не містить заборони на проведення даної слідчої дії одночасно з кількома особами. Однак як вже зазначав суд вище, слідчий має виходити з предмету розслідування та мети слідчої дії. Крім того сам протокол та додані до нього додатки мають детально і повно відображати перебіг слідчої дії та фіксацію шляху отримання певних фактичних даних, з метою виключення у суду та інших учасників кримінального провадження підстав для розумних сумнів щодо їх отримання, що у даному випадку зроблено не було.
За таких обставин суд розцінює протокол слідчого експерименту від 03.10.2017, такий, що не має в суді доказового значення, що тягне визнання його недопустимим.
За таких обставин суд визнає недопустимим та відхиляє як джерело доказу протокол проведення слідчого експерименту від 03.10.2017 року зі свідками - ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ..
Стороною обвинувачення суду надано як доказ винуватості протокол слідчого експерименту від 03.10.2017 з ОСОБА_7 . При цьому суд звертає увагу що дана слідча дія була проведена з ОСОБА_7 у процесуальному статусі - «іншої особи», який був попереджений про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України за завідомо неправдиве показання свідка, потерпілого, а також роз'яснено положення ст.1, 2, 56, 57 КПК України - права та обов'язки потерпілого. За результатами проведення даної слідчої дії слідчий отримав показання про обставини ДТП, а також ряд вихідних даних: місце наїзду на пішохода, траєкторію руху пішохода, швидкість з якою рухалася жінка, внаслідок чого було визначено показники часу, за який вона перетинала певну відстань, відстань видимості пішохода (а.с.161-165 т.2).
Вирішуючи питання допустимості указаного доказу, суд виходить з фактичних обставин кримінального провадження та правових норм, що регулюють відповідні правовідносини.
Суд констатує, що на час проведення з ОСОБА_7 слідчої дії у вигляді слідчого експерименту, слідство з самого початку кримінального провадження володіло достеменними ключовими даними щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди, а саме, що:
а) ДТП сталася за участі одного транспортного засобу та пішохода.
б) водієм транспортного засобу був саме ОСОБА_7
в) за наслідками ДТП ОСОБА_7 будь яких тілесних ушкоджень не отримав.
За таких обставин, на переконання суду, слідчий мав підстави проводити слідчі дії з ОСОБА_7 , який не лише безпосередньо сприймав подію, що сталася, а й як водій вчиняв певні дії та став учасником ДТП.
За наявності у слідства доказів, у яких містилося б достатньо фактів та інформації, що вказували на те, що саме ОСОБА_7 міг вчинити кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, він міг перебувати у процесуальному статусі «підозрюваний».
Водночас суд враховує, що специфіка розслідування злочинів у сфері безпеки дорожнього руху, полягає в тому, що зазвичай для здобуття достатніх доказів для обґрунтованого повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину у слідства є необхідність у проведенні ряду слідчих дій, залучення відповідних судових експертів, які мають спеціальні знання та отримання відповідних висновків, на підтвердження обґрунтованості підозри.
Як видно з наведених вище та досліджених судом доказів у слідчого на той час не було достатніх підстав вважати, що надалі ОСОБА_7 буде визнано підозрюваним. Жоден зі свідків не вказував факти, які б свідчили, що ОСОБА_7 на момент ДТП вчиняв дії, які б вказували на очевидне грубе порушення ним правил дорожнього руху.
Таким чином ОСОБА_7 на час проведення слідчого експерименту, не перебуваючи в процесуальному статусі підозрюваного, підпадав під критерії особи, якій відомі або могли бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, що згідно з ч. 1 ст. 65 КПК України відповідає процесуальному статусу «свідок».
За таких обставин слідча дія у вигляді слідчого експерименту з ОСОБА_7 повинна була бути проведена як зі свідком.
Така ж правова позиція викладена у постанові Другої судової палати ККС ВС від 22.02.2024 у справі №518/215/19, провадження № 51-3266км23.
При цьому суд звертає увагу, що слідчий перед проведенням слідчої дії зобов'язаний був роз'яснити ОСОБА_7 :
1) положення ст. 63 Конституції України, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.
2) права свідка і, зокрема, право відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім'ї, що можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні ним … кримінального правопорушення (п. 3 ч. 1 ст. 66 КПК України)
3) право користуватися під час давання показань та участі у проведенні інших процесуальних дій правовою допомогою адвоката, повноваження якого підтверджуються згідно з положеннями статті 50 цього Кодексу (п. 2 ч . 1 ст. 66 КПК України)
Натомість слідчий вдався до роз'яснення ОСОБА_7 прав та обов'язків потерпілого, хоча той не мав жодних ознак такої особи, а отже апріорі не міг набути такого процесуального статусу учасника кримінального провадження.
За результатами проведеної слідчої дії з ОСОБА_7 у процесуальному статусі «іншої особи» без роз'яснення прав свідка, слідчий отримав фактичні дані, які в подальшому були використані при отриманні доказів, які стали підставою для повідомлення йому ж про підозру та висунення обвинувачення.
Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч.2 ст. 18 КПК України кожна особа має право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, а також бути негайно повідомленою про ці права.
Відповідно до ч. 1, п. 3, 4 ч. 2 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
2. Суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння:
3) порушення права особи на захист;
4) отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права.
Таким чином слідчий отримав доказ за участю ОСОБА_7 без застосування до останнього належної правової процедури, з порушенням засад верховенства права та свободи від самовикриття, та порушення права на захист.
За таких обставин суд визнає недопустимим та відхиляє процесуальне джерело доказу - протокол слідчого експерименту від 03.10.2017 з участю ОСОБА_7 як з «іншою особою».
Крім того, суд звертає увагу, що у рішенні у справі «Гефген проти Німеччини» Європейський суд з прав людини для описання доказів, отриманих із порушенням встановленого порядку, сформував доктрину «плодів отруєного дерева», відповідно до якої, якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його допомогою, будуть такими ж.
У рішенні у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що докази, отримані в кримінальному провадженні з порушенням встановленого порядку, призводять до його несправедливості в цілому, незалежно від доказової сили таких доказів і від того, чи мало їх використання вирішальне значення для засудження обвинуваченого судом.
З огляду на викладене суд, дійшов переконання, що оскільки у висновку інженерно-транспортної експертизи № 12-1/2698 від 18.12.2017 були використані вихідні дані, отримані при проведенні слідчих експериментів 03.10.2017 зі свідками - ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , та з ОСОБА_7 у процесуальному статусі «іншої особи», протоколи про які судом визнані недопустимими джерелами доказів, то указаний висновок експерта як «плід отруєного дерева» суд також визнає недопустимим доказом.
Стороною обвинувачення суду надано як доказ винуватості протокол слідчого експерименту від 09.01.2018, який було проведено з - ОСОБА_7 у процесуальному статусі - «іншої особи», якому було роз'яснено положення ст. 1, 2, 56, 57 (права та обов'язки потерпілого) ст. 384 КПК України -роз'яснення права на суд присяжних (а.с.167 т.2).
Суд констатує, що слідчим вдруге допущено ті ж самі порушення закону, що і під час слідчого експерименту 03.10.2017 з ОСОБА_7 які стали підставою для визнання указаного протоколу недопустимим джерелом доказу.
Таким чином слідчий отримав доказ за участю ОСОБА_7 під час слідчого експерименту 09.01.2018 без застосування до останнього належної правової процедури, з порушенням засад верховенства права та свободи від самовикриття, та порушення права на захист.
За таких обставин суд визнає недопустимим та відхиляє процесуальне джерело доказу - протокол слідчого експерименту від 09.01.2018 з участю ОСОБА_7 як з «іншою особою».
Допитаний за клопотанням сторони захисту 05.08.2024 судовий експерт ОСОБА_19 дав показання, що він проводив експертні дослідження, які викладені у висновку інженерно-транспортної експертизи № 12-1/2698 від 18.12.2017. При цьому зазначив, що при проведенні експертизи брав за основу вихідні дані отримані в ході слідчих експериментів зі свідками, а також з учасником ДТП ОСОБА_7 . Під час розрахунків він виходив з того, що швидкість автобуса до моменту наїзду на пішохода була сталою 50-60 км/год. Він не брав до уваги показання свідків та самого ОСОБА_7 , що автобус до моменту зіткнення постійно гальмував та зменшував швидкість в силу відсутності слідової інформації.
Інкримінуючи в обвинуваченні ОСОБА_7 порушення вимог п. п. 2.3б), 12.3 ПДР України, прокурор зазначив, що обвинувачений не був уважним під час керування транспортним засобом, не стежив за дорожньо обстановкою, належним чином не відреагував на небезпеку вигляді пішохода ОСОБА_10 , яка перетинала проїжджу частину вулиці Надрічна справа на ліво відносно напрямку руху автобуса, не вжив заходів термінового гальмування внаслідок чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_10 .
Однак при цьому в обвинуваченні не зазначено у чому проявилася неуважність обвинуваченого, не викладено конкретні обставини, які свідчать про невжиття обвинуваченим негайних заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу.
Навпаки в ході дослідження судом поданих стороною обвинувачення доказів було встановлено, що до початку перетину ОСОБА_10 проїжджої частини перед нею в тому ж місці дорогу перетинали жінка та два підлітки позаду неї. На вказану обставину ОСОБА_20 своєчасно та належним чином відреагував, застосувавши гальмування та подаючи звуковий сигнал. При цьому з моменту виявлення небезпеки у вигляді указаних пішоходів ОСОБА_7 не припиняв гальмувати. Про вказану обставину стверджує як сам обвинувачений, так і усі допитані в суді свідки. Як видно з показань обвинуваченого та свідків ОСОБА_10 вийшла на проїжджу частину вже після того як ОСОБА_7 розпочав вживати заходи до уникнення наїзду на двох підлітків та жінку.
При цьому на переконання суду у разі неналежного та несвоєчасного реагування на небезпеку у вигляді пішоходів - підлітків та руху зі сталою швидкістю 50-60 км/год. ОСОБА_7 міг здійснити на них наїзд.
Суд розцінює показання обвинуваченого ОСОБА_7 щодо обставин ДТП як правдиві, оскільки вони повністю узгоджуються та підтверджуються показаннями допитних в суді свідків.
Інших доказів, які б підтверджували вину обвинуваченого ОСОБА_7 , у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України стороною обвинувачення не надано.
З метою забезпечення повноти судового розгляду судом задоволено клопотання сторони захисту та призначено комплексну інженерно-транспортну експертизу.
При цьому експерту були надані вихідні дані, отримані в ході проведення слідчих експериментів за участю ОСОБА_7 від 03.10.2017 та 09.01.2018 та отриманих за результатами експертизи. Також експерту були надані обставини, встановлені в ході судового розгляду, а саме, що наїзду на пішохода передувало зменшення швидкості автобуса шляхом застосування гальмування та сам наїзд здійснений перед зупинкою автобуса «БОГДАН» А09202», на останньому метрі гальмування (згідно з показаннями ОСОБА_7 та свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 ). рух пішохода швидким бігом, а не кроком, при необхідності по табличним даним.
Відповідно до висновку комплексної інженерно-транспортної експертизи № 10-279/24-52 від 03.02.2025:
1. В даній дорожній ситуації та з технічної точки зору, водій автобуса «Богдан» ОСОБА_7 повинен був діяти відповідно до вимог п.п.12.3 і 12.9 г) ПДР України.
2. Виходячи із наданих на дослідження матеріалів, де місце наїзду на пішохода не встановлено, а експертним шляхом в категоричній формі визначити поздовжнє розташування місця наїзду неможливо (із причин викладених в дослідницькій частині), швидкість руху автобуса Богдан з моменту застосування його водієм не екстреного гальмування (з моменту виявлення пішоходів жінку і двох підлітків) не відома, а також, кут (відносно напрямку руху автобуса Богдан) під яким пішохід ОСОБА_10 перетинала проїзну частину вул. Надрічна не встановлено, то в категоричній формі встановити наявність технічної можливості уникнути наїзду для водія ОСОБА_7 , не виявляється можливим.
За умови, що в момент виникнення небезпеки для руху водію ОСОБА_7 пішохід перетинаючи проїзну частину дороги рухалась перпендикулярно напрямку руху автобуса Богдан, напрямок і темп свого руху не змінювала, а автобус Богдан рухався із швидкістю 50...55...60км/год (в залежності від варіанту розвитку пригоди), не сповільнюючись, то як при величині віддалення автобуса Богдан від лінії руху пішохода 8а/ = 38,9м, так і при величині віддалення автобуса Богдан від лінії руху пішохода 8а2 = 56,7м, водій ОСОБА_7 мав технічну можливість зупинити керований ним транспортний засіб до лінії руху пішохода ОСОБА_10 і тим самим уникнути наїзду на пішохода шляхом застосування екстреного гальмування до керованого ним транспортного засобу.
3. Надати відповідь на питання «Чи мав водій автобуса «БОГДАН» А09202», реєстраційний номер НОМЕР_1 . технічну можливість попередити наїзд на пішохода ОСОБА_10 , шляхом застосування термінового гальмування в момент виникнення небезпеки для руху згідно з показаннями свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , якщо так, то яким чином?», неможливо. Оскільки, через відсутність уточнюючої слідової інформації, не виявляється можливим визначити розташування місця наїзду, в категоричній формі.
4. Невідповідність дій водія ОСОБА_7 вимогам п. 12.3. ПДР України знаходились в причинному зв'язку з виникненням дано пригоди.
5. Питання стосовно причинного зв'язку між діями пішохода та скоєнням даної ДТП в даному випадку може бути вирішене судом самостійно шляхом оцінки дій пішохода ОСОБА_10 згідно з вимогами п.п.4.7, 4.10., 4.14. а),б) ПДР України.
Суд не бере до уваги та відхиляє висновок експерта в частині абз. 2 п.2, що водій ОСОБА_7 мав технічну можливість зупинити керований ним транспортний засіб до лінії руху пішохода ОСОБА_10 , оскільки такий висновок не ґрунтується на встановлених в суді фактичних обставинах, що автобус не рухався зі сталою швидкістю 50-60 км/год., а постійно гальмував, зменшуючи швидкість. Крім того вихідні дані, які взяті для розрахунків та покладені в основу указаного висновку отримані в ході слідчих дій докази у яких визнані судом недопустимими з підстав викладених у вироку вище.
Вирішуючи питання про винуватість чи невинуватість обвинуваченого, суд враховує також неправомірність дій потерпілої ОСОБА_10 як пішохода та порушення нею вимог Правил дорожнього руху України, а саме:
- п. 1.5 ПДР України, згідно з яким дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
- п. 4.7. Пішоходи повинні переходити проїзну частину по пішохідних переходах, у тому числі підземних і надземних, а у разі їх відсутності - на перехрестях по лініях тротуарів або узбіч.
-п. 4.8. Якщо в зоні видимості немає переходу або перехрестя, а дорога має не більше трьох смуг руху для обох його напрямків, дозволяється переходити її під прямим кутом до краю проїзної частини в місцях, де дорогу добре видно в обидва боки, і лише після того, як пішохід упевниться у відсутності небезпеки.
- п. 4.14. Пішоходам забороняється:
а) виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху;
б) раптово виходити, вибігати на проїзну частину, в тому числі на пішохідний перехід.
В ході судового розгляду встановлено, що пішохід ОСОБА_10 , порушуючи вимоги вищевказаних положень Правил дорожнього руху, вийшла на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху та перетинали її в зоні дії розділювальної смуги, незважаючи на наявність в зоні видимості пішоходного переходу.
Водночас суд враховує що відповідно до п. 1.4 ПДР України кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.
Виходячи з дорожньої обстановки зафіксованої у протоколі огляду місця ДТП і схеми до нього в місці наїзду на ОСОБА_10 , зокрема після проїзду попереджувальних чи інформаційно-вказівних дорожніх знаків, які повинен ураховувати водій під час вибору швидкості, смуги руху та прийомів керування транспортним засобом, ОСОБА_7 відповідно до п. 1.4 ПДР України, мав право розраховувати, що інші учасники дорожнього руху і в тому числі пішохід ОСОБА_10 дотримуватиметься вищенаведених правил дорожнього руху, враховуючи, що гальмуючи він також подавав звуковий сигнал.
З огляду на викладене, суд не встановив достатніх доказів які б поза межами розумного сумніву давали підставу для висновку про наявність причинно - наслідкового зв'язку між діями ОСОБА_7 та заподіянням смерті ОСОБА_10 ..
Відповідно до ст. 62 Конституції України, ч.2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе вину особи поза розумним сумнівом.
Згідно з ч.4 ст. 17 КПК України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь цієї особи.
Відповідно до ст. 92 КПК України обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу покладається на слідчого, прокурора.
Відповідно до п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, а також на доказах отриманих незаконним шляхом. Докази мають бути визнані отриманими незаконним шляхом, тоді, коли їх збір та закріплення здійснено з порушенням гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку, або не уповноваженою на це особою або органом, або за допомогою дій не передбаченими процесуальними нормами.
Стандарт доведення «поза розумним сумнівом» передбачає, що сторона обвинувачення, виконуючи свій професійний обов'язок, передбачений статтею 92 КПК, має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожен елемент складу злочину, який визначає його кваліфікацію за кримінальним законом, що відображено в позиціях викладених у постановах ККС ВС від 15.04.2021 у справі № 751/2824/20 та від 23.02.2021 у справі № 742/642/18).
При цьому суд відповідно до норм КПК України не вправі витребувати, вимагати від сторони обвинувачення будь-які інші докази, ніж ті які надані, на підтвердження винуватості особи у вчинені злочину. Суду також не дозволяється збирання, витребування доказів у кримінальному провадженні з власної ініціативи.
Згідно з частиною першою статті 2 КК України підставою для кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.
Під складом кримінального правопорушення розуміють сукупність встановлених законом ознак, що визначають суспільно небезпечне діяння як кримінальне правопорушення. Ці ознаки характеризують такі елементи: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона.
Тобто поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів складу злочину. Недоведення хоча б одного із елементів свідчитиме про відсутність складу злочину у діянні особи.
Оцінюючи наведені вище докази у їх сукупності та взаємозв'язку суд дійшов висновку, що прокурором не доведено за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що в діях обвинуваченого наявні усі елементи об'єктивної сторони складу злочину передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, зокрема не доведено наявність причинно - наслідкового зв'язку між діями ОСОБА_7 та заподіянням смерті ОСОБА_10 , а також не доведено що з боку ОСОБА_7 мало місце невиконання п. 2.3б) ПДР України що він не був уважним під час керування транспортним засобом, не стежив за дорожньо обстановкою, належним чином не відреагував на небезпеку вигляді пішохода ОСОБА_10 .
Дослідивши усі надані суду докази, які стосуються обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, з урахуванням наведеного вище, суд доходить висновку, що ОСОБА_7 підлягаєвиправданню за недоведеністю, що у його діянні є склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Цивільний позов у справі не заявлено.
Судові витрати по справі віднести на рахунок держави.
Питання речових доказів вирішити відповідно до ст. 100 КП України.
На підставі викладеного та керуючись ст. 62 Конституції України, ст.ст. 17, 22 91, 92, 369-371,373, 374, 376, 392, 393, 395 КПК України, суд -
Визнати ОСОБА_7 невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Виправдати ОСОБА_7 за недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Цивільний позову справі не заявлено.
Процесуальні витрати у справі в сумі 4354 грн. 56 коп. віднести на рахунок держави
Речовий доказ: автомобіль марки «Богдан А09202» д.н.з. НОМЕР_1 , який знаходиться на зберіганні у власника залишити власнику.
Вирок суду може бути оскаржений до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляції через Білоцерківський міськрайонний суд.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, якщо його не буде скасовано.
Суддя: ОСОБА_21