Справа № 203/6828/25
Провадження № 2-з/0203/43/2025
29 вересня 2025 року у місті Дніпрі суддя Центрального районного суду міста Дніпра Ханієва Ф.М., розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Скочиляс Ірини Мирославівни про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОТРАНССЕРВІС», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 , про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням,
24.09.2025 року до Центрального районного суду міста Дніпра від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Скочиляс Ірини Мирославівни (далі - заявник, позивач, представник заявника, позивача, відповідно) надійшла позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОТРАНССЕРВІС», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 , про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, в якому позивач просить суд:
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОТРАНССЕРВІС» (код ЄДРПОУ: 30548889) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) моральну шкоду в розмірі 798460,04 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2025 року, цивільну справу №203/6828/25, провадження №2/0203/2791/2025, було розподілено головуючому судді Ханієвій Ф.М., яка передана судді канцелярією суду - 29.09.2025 року.
Ухвалою суду від 29.09.2025 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання.
Разом з позовом представник позивача подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить суд:
- накласти арешт на майно Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОТРАНССЕРВІС» (код ЄДРПОУ: 30548889), а саме: транспортний засіб, зареєстрований за Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТОТРАНССЕРВІС» (код ЄДРПОУ: 30548889), згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу: автомобіль марки «БАЗ А079.14» АВТОБУС-D, 2013 року, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
В обґрунтування вимог клопотання представник позивача зазначила, що до суду була подана заява про відшкодування моральної шкоди позивачу та стягнення з відповідача грошової компенсації у розмірі 798460,04 грн. Позивач стверджує, що у зв'язку з тим, що у власності відповідача знаходиться майно, яке може забезпечити виконання рішення у випадку його задоволення, ціна позову є відповідною, а розмір заявлених позовних вимог є співмірним заходам забезпечення позову. Тому виникає необхідність у використанні спеціальних засобів, передбачених цивільно-процесуальним законодавством, а саме встановленні обмеження у вигляді заборони відчуження належних на праві приватної власності транспортних засобів, а також передання їх в заставу (іпотеку) для забезпечення власних зобов'язань або зобов'язань третіх осіб. Відповідачу заборонятиметься лише вчиняти будь-які дії щодо відчуження транспортних засобів, що належать товариству на праві власності, що не перешкоджатиме законній діяльності товариства, а тому не завдасть жодних матеріальних втрат.
Також за твердженнями позивача, існує досить висока ймовірність настання обставин, що можуть значно утруднити або взагалі зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки відповідачем може бути відчужене майно, що є у його власності. З метою забезпечення неможливості та ускладнення виконання рішення суду, позивач змушений скористатись своїм правом та звернутися до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу, і знаходяться у нього чи в інших осіб. При цьому представник позивача не бачить підстав для зустрічного забезпечення позову.
З огляду на викладене вище, позивач звернулась до суду із заявою про забезпечення позову разом із позовною заявою.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 24.09.2025 року, заяву про забезпечення позову було розподілено головуючому судді Ханієвій Ф.М., яка передана судді канцелярією суду - 29.09.2025 року.
Суд, вивчивши доводи представника позивача, викладені в заяві, матеріали справи, проаналізувавши норми ЦПК України, дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що предметом позову є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОТРАНССЕРВІС» (код ЄДРПОУ: 30548889) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) моральної шкоди в розмірі 798460,04 грн.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, серії НОМЕР_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТОТРАНССЕРВІС» є власником транспортного засобу: автомобіля марки «БАЗ А079.14» АВТОБУС-D, 2013 року, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Суд зазначає, що відповідно до частин 1 та 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Як роз'яснено в п. 1, п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 року №9, забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір і існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20).
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18).
Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії (постанова ВС від 24 квітня 2024 року у справі №754/5683/22).
У випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Водночас у таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (постанова ВС від 16 серпня 2018 року у справі №910/1040/18 ).
За змістом ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб, учасників процесу.
Згідно з абзацом 1 ч. 10 ст. 150 ЦПК України, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Відповідно до положень частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналіз викладених вище норм та обставин справи вказує, що заявник повинен надати суду докази на підтвердження своїх вимог з метою доведення того, що між сторонами дійсно виник спір і існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а також на підтвердження відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, їх співмірності.
Так, у ході судового розгляду заяви представника позивача про забезпечення позову суд дійшов висновку, що сторона позивача не надала суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження вимог, викладених у заяві, та тверджень, на які посилається представник позивача з метою їх обґрунтування, не доведена наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулась до суду.
При цьому суд наголошує на тому, що позивач не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження об'єктивного існування ризиків незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, того, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси заявника будуть порушені, а само по собі подання позову про відшкодування моральної шкоди не може слугувати таким доказом та не є належним доказом наявності заявлених ризиків.
Так, зі змісту заяви про забезпечення позову не видно, в чому саме полягає необхідність у забезпеченні позову, належним чином не обґрунтована необхідність застосування такого виду забезпечення позову як накладення арешту на майно Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОТРАНССЕРВІС» (ЄДРПОУ 30548889), а саме: транспортний засіб, зареєстрований за Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТОТРАНССЕРВІС» (код ЄДРПОУ 30548889), згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу: автомобіль марки «БАЗ А079.14» АВТОБУС-D, 2013 року, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Крім того, суд зазначає, що особа, яка подала заяву про забезпечення, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із врахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної заяви, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на гарантію забезпечення виконання рішення суду, у випадку його задоволення та потенційну можливість відчуження ТОВ «АВТОТРАНССЕРВІС» зазначеного транспортного засобу, без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення заяви.
Разом з тим, суд враховує, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Також, вирішуючи питання про забезпечення позову, необхідно брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням заходів забезпечення позову.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви позивача про забезпечення позову та необхідності відмовити у її задоволенні.
Керуючись статтями 149, 150, 153, 154, 157, 258-261 ЦПК України, суд,
У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Скочиляс Ірини Мирославівни про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОТРАНССЕРВІС», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 , про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали суду.
Суддя Ф.М. Ханієва