Господарський суд Чернігівської області
14000 м. Чернігів, проспект Миру 20 Тел. 7-99-18, факс 7-44-62
Іменем України
"12" вересня 2006 р. Справа № 6/229а
12 вересня 2006р., 15 год.10 хв. , м. Чернігів Справа № 6/229а
Господарський суд Чернігівської області у складі:
судді Блохіної Ж.В.
при секретарі Сороці Я.Є.,
за участю представників:
позивача Мартинюк Є.М.- голова правління,
Ігнатенко В.Ю., довіреність від 25.07.2006р.,
відповідача Репех О.О., , довіреність №803/9/10-015 від
06.04.2006р.,
Авраменко Л.П., довіреність №1579/9/10-015 від
29.08.2006р.,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні позов відкритого акціонерного товариства
“Куликівський льонозавод»,
смт. Куликівка Чернігівської області,
вул. Перемоги, 18
до відповідача Чернігівської міжрайонної державної податкової
інспекції, м. Чернігів, вул. Воровського, 6
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,
Відкритим акціонерним товариством “Куликівський льонозавод» подано позов про визнання повністю недійсним податкового повідомлення-рішення Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції від 29.06.2006р. № 0000062340/0, яким визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість в сумі 79696,09 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Відповідач та його представники позовних вимог не визнають, проти позову заперечують.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, представники позивача посилаються на те, що податкове повідомлення-рішення, яке є предметом спору, прийнято неправомірно, оскільки висновки акту перевірки, на підставі яких прийнято рішення, не відповідають фактичним обставинам і суперечать нормам чинного законодавства. Представники позивача стверджують, що товариство не порушувало вимог п.11.29 ст.11 Закону України “Про податок на додану вартість» та приписи Постанови Кабінету Міністрів України від 26.02.1999р. №271 “Про Порядок акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини». Так, товариство не мало змоги перерахувати ПДВ на окремий рахунок, оскільки всі спеціальні (окремі) рахунки були арештовані виконавчою службою, а тому цільове використання сум ПДВ, які залишаються в розпорядженні підприємства на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення здійснювалося за допомогою грошових коштів, які надійшли від реалізації продукції в касу та поточні банківські рахунки, що підтверджується платіжними дорученнями, чеками, квитанціями. Представники вважають, що товариство порушило лише порядок акумулювання грошовий коштів, передбачений п.4 Порядку і не порушував п. 11.29 вищевказаного Закону щодо цільового використання грошових коштів, які залишаються в розпорядженні підприємства на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. Також представники зазначають, що Законом встановлена відповідальність у вигляді стягнення акумульованих коштів лише за нецільове їх використання і не встановлена відповідальність за порушення порядку їх акумуляції.
Відповідач у запереченні на позов та представники відповідача у судових засіданнях стосовно позовних вимог заперечують, посилаючись на обґрунтованість прийнятого податкового повідомлення-рішення, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість на підставі висновків акту перевірки від 16.06.2006р. Просять у позові відмовити.
Вислухавши представників сторін, дослідивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.
Чернігівською міжрайонною державною податковою інспекцією 29.06.2006р. прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000062340/0, яким Відкритому акціонерному товариству “Куликівський льонозавод» визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість в сумі 79696,09 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Спірне рішення прийнято Чернігівською МДПІ відповідно до висновків виїзної планової перевірки ВАТ “Куликівський льонозавод» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.04.2005р. по 31.03.2006р., за результатами якої складено акт №9/23-108/0036177 від 16.06.2006р.
Як вбачається з акту, документальною перевіркою встановлено, зокрема, порушення позивачем вимог п.11.29 ст.11 Закону України “Про податок на додану вартість» та абзацу 2 пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 26.02.1999р. №271 “Про Порядок акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини» в частині неперахування сум податку на додану вартість на окремий рахунок в розмірі 79696,09 грн. з урахуванням порушень, встановлених при перевірці декларації, в якій відображаються операції з продажу товарів власного виробництва (декларації №2).
Як вбачається з акту від 16.06.2006р., перевіркою встановлено наступні обставини.
Так, на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України ВАТ “Куликівський льонозавод» було відкрито 04.01.2002р. спеціальний рахунок 260451091 в ЧОД АППБ “Аваль» та 15.07.2005р. спеціальний рахунок 2604605994381 в ВАТ АБ “Приватінвест». Відповідно де декларації з податку на додану вартість (скорочена форма) за перевіряємий період у підприємства в окремих звітних періодах була різниця між сумою податку на додану вартість, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою податку на додану вартість, сплаченою ними постачальникам, яка повинна перераховуватись з поточного рахунку на окремий рахунок у термін, передбачений для перерахування суми податку на додану вартість до бюджету.
Перевіркою встановлено і не заперечується позивачем той факт, що ВАТ “Куликівський льонозавод» було перераховано згідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України на окремий рахунок грошові кошти в розмірі 117987,91 грн., а саме:
- по декларації за березень 2005р. перераховано в квітні 2005р. на спецрахунок ПДВ в сумі 19000 грн.;
- по декларації за вересень 2005р. перераховано в листопаді 2005р. на спецрахунок ПДВ в сумі 37095,15 грн.;
- по декларації за грудень 2005р. перераховано в січні 2006р. на спецрахунок ПДВ в сумі 10000 грн.;
- по декларації за січень 2006р. перераховано в квітні 2006р. на спецрахунок ПДВ в сумі 36000 грн.;
- по декларації за лютий 2006р. перераховано в квітні 2006р. на спецрахунок ПДВ в сумі 3600 грн. та в травні 2006р. перераховано 1368 грн.;
- по декларації за березень 2006р. перераховано в травні 2006р. на спецрахунок ПДВ в сумі 10924,76 грн.
Як вбачається з таблиці №4 на сторінці 12-13 акту перевірки, сума ПДВ, яка залишається в розпорядженні підприємства (р.23 Декларації) становить у березні 2005р. 30302 грн., у липні 2005р. 19699 грн., у серпні 2005р. 347 грн., у вересні 2005р. 33407 грн., у жовтні 2005р. 21634 грн., у листопаді 2005р. 7080 грн., у грудні 2005р. 32747 грн., у січні 2006р. 12561 грн., у лютому 2006р. 3205 грн., у березні 2006р. 23140 грн., усього 184122 грн.
За таких обставин відповідач дійшов висновку, що позивачем в порушення вимог п.11.29 ст.11 Закону України “Про податок на додану вартість “ та абз.2 п.4 вищевказаної Постанови Кабінету Міністрів України від 26.02.1999р. №271 не перераховано сум податку на додану вартість на окремий рахунок в розмірі 79696,09 грн.
Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Пунктом 11.29 статті 11 Закону України “Про податок на додану вартість» від 03.04.97р. № 168/97-ВР ( далі -Закон №168) до 1 січня 2004 року зупинено дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.
Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку.
Порядок акумуляції та використання зазначених коштів визначається Кабінетом Міністрів України.
Дію пункту 11.29 статті 11 було продовжено до 01.01.2006 року згідно із Законом N 2287-IV від 23.12.2004р. та продовжено до 01.01.2007 року згідно із Законом N 2987-IV від 18.10.2005р.
З метою підтримки сільськогосподарських товаровиробників та відповідно до пункту 11.29 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість" Кабінет Міністрів України 26 лютого 1999 р. прийняв постанову N 271, якою затвердив Порядок акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини ( далі -Порядок №271)
Цим Порядком визначається механізм акумуляції та використання коштів податку на додану вартість, що не підлягають сплаті до бюджету, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, крім операцій з продажу переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою..
Згідно абзацу 2 пункту 4 Порядку №271 залишок податкових зобов'язань відповідно до декларації з податку на додану вартість з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, тобто різниця між сумою податку на додану вартість, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою податку на додану вартість, сплаченою ними постачальникам, перераховується сільськогосподарськими товаровиробниками з поточного рахунка на окремий рахунок у терміни, передбачені для перерахування суми податку на додану вартість до бюджету. Не перераховані на окремий рахунок зазначені кошти вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням, і підлягають стягненню до державного бюджету у безспірному порядку.
Згідно п. 5 Порядку №271 кошти, перераховані сільськогосподарськими товаровиробниками на окремий рахунок, використовуються ними для придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання кошти стягуються до державного бюджету в безспірному порядку.
Отже, і Закон №168, і Порядок №271 передбачають, що у разі нецільового використання акумульованих коштів, тобто, у разі використання коштів не на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення, вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку.
Проте, Порядок №271 розширив, ніж це передбачено Законом №168, підстави стягнення до Державного бюджету України вищевказаних коштів. Так, Закон передбачає стягнення коштів тільки у разі нецільового використання акумульованих коштів, а Порядок №271 передбачив ще одну підставу їх стягнення -у разі неперархування коштів на окремий рахунок, що ототожнюється з їх нецільовим використанням.
Позивач посилається на те, що не міг перерахувати на спеціальні рахунки кошти, оскільки дані рахунки були арештовані виконавчою службою.
Таке твердження позивача не підтверджується належними доказами, оскільки згідно наданих ним постанов державних виконавці арешт накладався не на відповідні рахунки в банківських установах, а на грошові кошти в межах певних сум, які знаходились на цих рахунках.
Позивач стверджує, що порушив порядок акумуляції грошових коштів згідно п. 4 Порядку №271 і взагалі не порушував п.11.29 Закону №168 щодо цільового використання грошових коштів, які залишаються в розпорядження підприємства на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення.
Так, позивачем надані чеки, авансові звіти, всього 522 документи, які підтверджують, що підприємство за рахунок коштів, які надходили в касу придбавало матеріально-технічні ресурси виробничого призначення. У квітні 2005р. придбано матеріально-технічних ресурсів (паливно-мастильних матеріалів) на суму 7202,15 грн., у березні 2006 р. на суму 5862,71 грн., у квітні 2006р. на суму 4009,77 грн.
Окрім того, підприємство платіжним дорученням №68 від 28.04.2005р. перерахувало 5000 грн. за добрива, платіжним дорученням №150 від 23.08.2005р. перерахувало 36967,27 грн. за поставлене дизпаливо, платіжним дорученням №28 від 31.10.2005р. перераховано 61579 грн. за послуги по збиранню врожаю. Всього перераховано коштів на суму 124035,82 грн.
Отже, кошти які залишились в розпорядженні позивача, як сільськогосподарського товаровиробника, були використані ним на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення, а тому саме нецільове використання коштів в діях позивача відсутнє.
Окрім того, приймаючи рішення, суд виходив з наступного.
Чернігівською міжрайонною державною податковою інспекцією спірним податковим повідомленням-рішенням № 0000062340/0 Відкритому акціонерному товариству “Куликівський льонозавод» визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість в сумі 79696,09 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Приймаючи це рішення, відповідач посилається на п.п “б» п.п.4.2.2 ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 №2181-ІІІ ( далі -Закон №2181), абзац 2 п.4 Постанови Кабінету Міністрів України №271 від 26.02.1999р.
Згідно п.1.2 ст.1 Закону №2181 податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.
Згідно абзацу “б» п.п. 4.2.2 п. 42 ст.4 Закону №2181 контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.
Як вбачається з акту, встановивши при проведенні перевірки порушення позивачем п.11.29 ст.11 Закону №168 та п.4 Порядку №271 (неперерахування сум ПДВ на окремий рахунок в розмірі 79696,09 грн.), відповідач не встановив факту завищення або заниження позивачем суми податкового зобовязання по деклараціям з податку на додану вартість (скорочена форма), тобто, відповідачем не було визначено суму податкового зобовязання.
Згідно п.п. 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону №2181 податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.
Відповідно до п. 6.1 ст.6 Закону №2181 у разі коли сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом відповідно до статті 4 цього Закону, такий контролюючий орган надсилає платнику податків податкове повідомлення, в якому зазначаються підстава для такого нарахування, посилання на норму податкового закону, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок податкових зобов'язань, сума податку чи збору (обов'язкового платежу), належного до сплати, та штрафних санкцій за їх наявності, граничні строки їх погашення, а також попередження про наслідки їх несплати в установлений строк та граничні строки, передбачені законом для оскарження нарахованого податкового зобов'язання (штрафних санкцій за їх наявності).
При цьому штрафні санкції за порушення податкового законодавства накладаються на платника податків у розмірах, визначених статтею 17 Закону №2181.
Відповідач направив позивачу податкове повідомлення-рішення № 0000062340/0, яким визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість в сумі 79696,09 грн. штрафних (фінансових) санкцій, при цьому:
не визначивши суму податкового зобов'язання платника податків при проведенні документальної перевірки у відповідності до абзацу “б» п.п. 4.2.2 п. 42 ст.4 Закону №2181;
не застосовуючи штрафних санкцій, передбачених ст.. 17 Закону №2181.
Поза увагою відповідача лишився той факт, що п.11.29 ст.11 Закону №168 передбачає право стягнення акумульований коштів до Державного бюджету України у безспірному порядку у разі їх нецільового використання платником податку.
Таким чином, визначаючи суму 79696,09 грн. сумою податкового зобовязання позивача за штрафними (фінансовими санкціями), відповідач порушив приписи п.11.29 Закону №168, Порядку №271, вищевказаних приписів Закону №2181.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України державні органи та їх посадові особи діють у спосіб, в межах повноважень та на підставах, передбачених Конституцією та Законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У частини 3 статті 2 КАС України передбачено наступне:
“У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства в Україні в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездітності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач не довів належними засобами доказування правомірність прийняття свого рішення.
Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи податкове повідомлення-рішення, яке є предметом спору, діяв з порушенням законів України, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, недобросовісно, а тому таке рішення має бути визнано недійсними.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Керуючись ст. ст. 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати повністю недійсним податкове повідомлення-рішення Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції від 29.06.2006р. № 0000062340/0, яким Відкритому акціонерному товариству “Куликівський льонозавод» визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість в сумі 79696,09 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства “Куликівський льонозавод» ( с.м.т Куликівка Куликівського району Чернігівської області, вул.. Перемоги, 18, рахунок 26005301634 в Ніжинському відділенні Ощадбанку №204, ідентифікаційний код 00306377) 3,40 грн. судових витрат.
4. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
5. Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення вищевказаних строків залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
6. Постанова в повному обсязі виготовлена 18.09.2006р.
Суддя Ж.В. Блохіна