Справа № 314/2090/25
Провадження № 1-кп/314/757/2025
28.10.2025 м. Вільнянськ
Вільнянський районний суд Запорізької області у складі
головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Вільнянськ у режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025082210000160 від 04.03.2025 стосовно
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, Запорізької області, українця, громадянина України, який має вищу освіту, не одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину, водія - радіотелефоніста військової частини НОМЕР_1 Збройних сил України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України,
за участю
прокурора ОСОБА_4 ,
в режимі відеоконференції захисника адвоката ОСОБА_5 ,
в режимі відеоконференції обвинуваченого ОСОБА_3 ,
І. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним та статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.
03 березня 2025 року, приблизно о 21 годині 00 хвилин, військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи технічно справним автомобілем «INFINITI G35», реєстраційний номер НОМЕР_2 , здійснював рух по проїзній частині вул.Миру, в межах населеного пункту с. Петро-Михайлівка, Запорізького району, Запорізької області, зі сторони автодороги Харків-Сімферополь, в напрямку села Дніпровка, зі швидкістю 120 км/год., що перевищує максимально допустиму швидкість руху в населеному пункті.
В салоні вищевказаного автомобіля «INFINITI G35», в якості пасажирів перебували ОСОБА_6 , який знаходився на передньому пасажирському сидінні та ОСОБА_7 який знаходився на задньому пасажирському сидінні за водієм.
Під час руху по проїзній частині вул. Миру в с. Петро-Михайлівка, Запорізького району Запорізької області, в районі будинку № 156, проїжджаючи заокруглення проїзної частини вправо, водій ОСОБА_3 у зв'язку зі зниженням уваги і реакції, а так само порушення координації дії, викликаних вживанням алкогольних напоїв, діючи зі злочинною недбалістю, не врахував дорожню обстановку, не вибрав безпечну швидкість для руху, щоб мати змогу постійно контролювати рух керованого автомобіля, в результаті чого допустив занос керованого автомобіля, який в стані заносу перетнув зустрічну смугу руху та виїхав на ліве узбіччя за напрямком свого руху, де допустив наїзд на бетону опору лінії електромережі.
Своїми діями, водій ОСОБА_3 порушив вимоги п.п. 2.9 a), 12.1, 12.4, 12.9 б) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 зі змінами та доповненнями, відповідно до якого:
- п. 2.9 a): «Водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин»;
- п. 12.1: «Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним»;
- п. 12.4: «У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.»;
- п. 12.9 б) «Водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4, 12.5, 12.6, 12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил».
В наслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пасажир ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , отримав тілесні ушкодження у виді відкритої черепно-мозкової травми, яка виразилась лінійним переломом основ черепу, крововиливами під оболонки та в тканину головного мозку, та ускладнилась розвитком поліорганної недостатності від яких 23 березня 2025 року потерпілий помер під наглядом лікарів.
Суд визнає доведеним наведене формулювання обвинувачення та кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_3 за ч.3 ст.286-1 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що заподіяло смерть потерпілого.
ІІ. Позиція учасників судового процесу.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 , свою вину у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України, тобто у порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що заподіяло смерть потерпілого визнав, та підтвердив викладені в обвинувальному акті обставини. Не оспорює обставини вчинення ним кримінального правопорушення та кваліфікацію його дій. Пояснив, що у скоєному щиро кається, просить суд його суворо не карати, замінити запобіжний захід на більш м'який.
Потерпіла ОСОБА_8 в судове засідання не з'явилась, до суду надійшла заява, в якій просить розглядати дане кримінальне провадження за її відсутності, претензій до обвинуваченого ОСОБА_3 вона не має та в подальшому мати не буде. Просить суворо його не карати.
Прокурор ОСОБА_4 підтримав пред'явлене ОСОБА_3 обвинувачення. Щодо міри покарання обвинуваченому, вказав на необхідність призначення обвинуваченому покарання за ч. 3 ст.286-1 КК України у вигляді 5 років позбавлення волі, з застосуванням додаткової міри покарання у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом на 5 років. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою просив залишити в силі до набрання вироком законної сили та вирішити питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.
Захисник ОСОБА_5 просить призначити обвинуваченому покарання зі застосуванням положень ст.69 КК України, вказуючи, що ОСОБА_3 вину у вчинення кримінального правопорушення визнав та щиро розкаявся, сприяв слідству у розкритті злочину, відшкодував потерпілій шкоду.
ІІІ. Мотиви суду.
Судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення, а саме: за частиною 3 статті 286-1 КК України відповідно до обвинувального акту згідно вимог ст.337 КПК України.
Таким чином, враховуючи ту обставину, що обвинувачений ОСОБА_3 повністю визнав свою вину та враховуючи його покази в судовому засіданні, суд вважає достовірними, а тому відповідно до вимог ст.349 КПК України суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, оскільки проти цього не заперечують учасники судового розгляду та ці обставини ніким не оспорюються. При цьому, суд з'ясував, що позиція обвинуваченого добровільна та він правильно розуміє зміст цих обставин. Суд роз'яснив про позбавлення права оспорювати фактичні обставини справи у апеляційному порядку при такому порядку вирішення справи.
Суд обмежився допитом обвинуваченого ОСОБА_3 та дослідженням документів, які характеризують обвинуваченого, як особу.
Показання обвинуваченого ОСОБА_3 , в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів у суду щодо правильності розуміння ним змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.
Жодних розумних сумнівів щодо доведеності винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення у суду немає та будь-які належні, допустимі і достовірні докази на спростування вищевказаного відсутні, жодних клопотань з цього приводу стороною захисту не заявлялося.
Суд переконаний, що дії обвинуваченого юридично вірно кваліфіковано органом досудового розслідування за частиною 3 статті 286-1 КК України, - порушення правил дорожнього руху особою, яка керувала транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, що спричинило смерть потерпілій особі.
ІV. Призначення покарання.
Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд приймає до уваги роз'яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму ВСУ №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
Суд враховує, що у Постанові від 10.07.2018р.,(Справа№148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
У постанові від 14.06.2018р. (справа №760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Крім того, ВС у Постанові від 09.10.2018р.(справа№756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду, як вже було зазначено вище, визнаються і Європейським судом з прав людини.
Верховний суд зауважив, що ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд, у відповідності до ст.65 КК України, враховує обставини справи, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Обвинувачений ОСОБА_3 , вчинив кримінальне правопорушення, яке згідно ст.12 КК України відноситься до тяжкого злочину.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_3 відповідно до ст.66 КК України є щире каяття.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , відповідно до ст.67 КК України, не встановлено.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 року у справі № 1-33/2004 покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного; покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Правова держава, вважаючи покарання передусім виправним та превентивним засобом, має використовувати не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи. Обмеження конституційних прав обвинуваченого повинно відповідати принципу пропорційності: інтереси забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та безпеки тощо можуть виправдати правові обмеження прав і свобод тільки в разі адекватності соціально обумовленим цілям.
Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_3 , під час кримінального провадження добровільно, своєю активною поведінкою сприяв розкриттю кримінального правопорушення та з'ясуванню обставин його вчинення, у скоєному щиро розкаявся, дав критичну оцінку своїм злочинним діям, виказав готовність нести кримінальну відповідальність, враховуючи обставини справи, а також особу обвинуваченого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, характеризуються за місцем проживання позитивно, за місцем несення служби характеризується посередньо, займаній посаді не відповідає, не перебуває на спеціальному обліку у лікаря нарколога та психіатра, має діагноз розлад адаптації з порушенням поведінки, психічні та поведінкові розлади в наслідок вживання конабіноїдів, а також думку потерпілої особи, котра просила обвинуваченого суворо не карати, а тому суд приходить до переконливого висновку, про необхідність призначити обвинуваченому ОСОБА_3 , основне покарання, у виді позбавлення волі, в межах санкції ч.3 ст.286-1 КК України.
При цьому, суд вважає неможливим застосування ст. 69 КК України та призначення покарання нижче від найнижчої межі санкції статті, як про це просив захисник, оскільки судом не встановлено двох та більше пом'якшуючих обставин, що є обов'язковим для застосування цієї норми, доказів відшкодування збитків та маральної шкоди потерпілій в судове засідання надані не були.
Крім того, суд враховує, що санкція частини 3 статті 286-1 КК України передбачає також додаткове покарання - позбавлення права керування транспортними засобами.
Зі змісту вказаної норми убачається, що при засудженні особи за ч.3 ст.286-1 КК України позбавлення права керування транспортним засобом є обов'язковим додатковим покаранням.
З вищенаведеного випливає, що визначене законодавцем у ч.3 ст.286-1 КК України додаткове покарання справедливо обмежує на певний строк можливість особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину щодо безпеки руху та експлуатації транспорту, реалізувати у майбутньому, після відбуття основного покарання, право на керування транспортними засобами.
Зі змісту частини третьої статті 55 КК України убачається, що при призначенні позбавлення права займатися певною діяльністю як додаткового покарання до позбавлення волі на певний строк - воно поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання.
Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_3 , додаткового покарання, передбаченого санкцією частини 3 статті 286-1 КК України у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд враховує порушення Правил дорожнього руху з боку обвинуваченого ОСОБА_3 , свідоме нехтування обвинуваченим правил безпеки та правил дорожнього руху України, що спричинило загибель людини, а тому, з метою забезпечення міри виховного характеру, суд приходить до висновку про призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортним засобом на строк 5-ть років.
Відповідно до ст.3 Загальної Декларації прав людини кожна людина має право на життя, свободу та особисту недоторканність. Згідно з положеннями ст.6 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та ст.2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на життя є невід'ємним правом людини, яке охороняється законом. Зазначені положення міжнародних правових стандартів мають універсальний характер і відображені в Конституції України. Зокрема, у ст.3 Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до ст.27 Конституції України кожна людина має невід'ємне право на життя, ніхто не може бути свавільно позбавлений життя, а обов'язок держави - захищати життя людини. Формою державного захисту життя та особистої недоторканності людини є встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти життя і здоров'я.
Суд дійшов глибокого переконання, що таке покарання (основне і додаткове) перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
V. Інші рішення, щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку.
Цивільний позов під час досудового розслідування та судового розгляду не пред'явлено.
Згідно положень ст.174 КПК України, накладений арешт майна підлягає скасуванню.
Долю речових доказів необхідно вирішити у відповідності до вимог ст.100 КПК України.
Процесуальні витрати відповідно до ст.124 КПК України необхідно стягнути з обвинуваченого ОСОБА_3 на користь держави.
Щодо клопотання ОСОБА_3 про зміну до вступу вироку в законну силу запобіжного заходу на домашній арешт, то з даного приводу слід зазначити наступне.
Обвинуваченому ОСОБА_3 на підставі ухвали слідчого судді Вільнянського районного суду Запорізької області від 04.04.2025 (справа № 314/1030/25, пр.№ 1-кс/314/408/2025) був обраний запобіжний захід - тримання під вартою з 04.04.2025, котрий неодноразово продовжено.
Оскільки ризики, передбачені ст.177 КПК України, не зменшилися, є реальними і триваючими, об'єктивно існують, а також те, що обвинуваченому призначено судом реальна міра покарання, тому обраний відносно обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжний захід - тримання під вартою слід залишити попередній до набрання вироком законної сили.
Відповідно до статті 72 КК України зарахувати ОСОБА_3 , у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 04.04.2025 року по день набрання вироком законної сили, із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , рахувати з часу фактичного затримання, 04.04.2025 року.
На підставі частини 15 статті 615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
Керуючись статтями 368, 370, 374 КПК України, суд
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 286-1 КК України та призначити йому покарання 5 (п'ять) років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 5 (п'ять) років.
Строк відбуття основного покарання ОСОБА_3 рахувати з часу фактичного затримання, - 04.04.2025.
Зарахувати ОСОБА_3 , відповідно до статті 72 КК України, в строк відбуття покарання строк попереднього ув'язнення з 04.04.2025 року до набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Строк додаткового покарання у виді позбавленням права керування транспортними засобами ОСОБА_3 обчислюється з моменту відбуття основного покарання.
Обраний відносно ОСОБА_3 запобіжний захід - тримання під вартою, - залишити до набрання вироком законної сили.
Цивільний позов потерпілою особою під час досудового розслідування та судового розгляду не пред'явлено.
Заходи забезпечення у виді арешту, які накладені на підставі ухвали слідчого судді Вільнянського районного суду Запорізької області від 07.03.2025 - скасувати.
Речовий доказ: автомобіль марки «INFINITI G35», реєстраційний номер НОМЕР_3 , належний ОСОБА_3 , котрий знаходиться на території стоянки тимчасово вилученого автотранспорту ГУНП в Запорізькій області по вул. Привокзальна, 13 м. Запоріжжя, - повернути ОСОБА_3 .
Речові докази:
- спрацьована подушка безпеки з правої сторони панелі приладів на проти переднього пасажирського сидіння, спрацьована подушка безпеки з керма автомобіля, спрацьована подушка безпеки з лівої бічної частини салону автомобіля, фрагмент полімеру з слідами РБК з поверхні заднього пасажирського сидіння, марлевий тампон з нашаруваннями сліду РБК з підголівнику переднього правого сидіння автомобіля, змив РБК на марлевому тампоні з поверхні заднього сидіння автомобіля, змив РБК на марлевий тампон з поверхні обшивки задньої правої двері, а саме з ручки відкривання двері, котрі знаходяться в камері зберігання речових доказів СУ ГУНП в Запорізькій області (квитанція 1490 від 21.09.2025) - знищити;
- заднє ліве колесо автомобіля «INFINITI G35», реєстраційний номер НОМЕР_3 , котре знаходиться на території стоянки тимчасово вилученого автотранспорту ГУНП в Запорізькій області по вул. Привокзальна, 13 м. Запоріжжя, - знищити.
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів у кримінальному провадженні, а саме: на проведення експертизи № СЕ-19/108-25/5126-ІТ від 18.03.2025 у розмірі 4 775,40 грн.; експертизи № СЕ-19/108-25/5644-ІТ від 14.03.2025 у розмірі 3 183,60 грн.; експертизи № СЕ-19/108-25/7563-ІТ від 25.04.2025 у розмірі 5 348,40 грн., а всього в сумі 13 307,40 грн.
Вирок суду може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду через Вільнянський районний суд Запорізької області протягом 30 днів з дня його проголошення, з урахуванням особливостей, передбачених статтею 394 КПК України.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 394 КПК України - судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 цього Кодексу.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Відповідно до п.15 ст.615 КПК України, після складання та підписання повного тексту вироку суд обмежується проголошенням його резолютивної частини.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
З текстом вироку суду можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua
Суддя ОСОБА_9
28.10.2025