Дата документу 15.10.2025 Справа № 334/3090/25
Єдиний унікальний № 334/3090/25 Головуючий у 1-й інстанції: Фетісов М.В.
Провадження № 22-ц/807/1552/25 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.
15 жовтня 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Трофимової Д.А.
суддів: Гончар М.С.,
Онищенка Е.А.
при секретарі: Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Чекменьова Дениса Миколайовича на ухвалу Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 01 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Енергодарської міської ради про визнання права власності,
У квітні 2025 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Чекменьова Д.М. звернувся до суду з позовом до Енергодарської міської ради про визнання права власності.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що відповідно до договору купівлі - продажу квартири, посвідченого державним нотаріусом Енергодарської державної міської нотаріальної контори Запорізької області 03.12.1996 № 1-5927, квартира АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 . Даний договір був зареєстрований у бюро технічної інвентаризації, про що свідчить відповідний запис на зворотному боці договору.
Відповідно до технічного паспорту вищевказана квартира складається з 4-х кімнат загальною площею 78,34 кв.м., житловою площею 46,7 кв.м.
Згідно розпорядження міського голови Енергодарської міської ради «Про перейменування вулиць Комсомольської та Радянської вулиці в місті Енергодар» від 18.02.2016 року №56-р, вул. Комсомольська була перейменована на вул. Молодіжну.
З метою подальшої реалізації прав власника щодо звернення за відшкодуванням шкоди, завданої країною-агресором, позивач звернувся 31.01.2025 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) м. Київ із заявою № 64906709 про реєстрацію прав власності на квартиру. Однак 26.02.2025 отримав рішення № 77507020 про відмову в проведенні реєстраційних дій, мотивоване тим, що: «… листом від 20.02.2025 № 074/676 Запорізька обласна військова адміністрація повідомила, що порушене у запиті питання опрацьовано з виконавчим комітетом Енергодарської міської ради. Згідно листа відповіді Енергодарської міської ради від 11.02.2025 № 02-33/0146 територія Енергодарської міської територіальної громади Василівського району Запорізької області з 04.02.2022 року тимчасово окупована, у зв'язку з чим, КП «Енергодарське БТІ» на теперішній час не функціонує …».
Тому здійснити реєстрацію права власності на квартиру позивача з причин, викладених в рішенні про відмову в проведенні реєстраційних дій, не можливо.
Наразі провести реєстрацію права власності на квартиру не можливо, так як відсутня можливість отримання інформації з БТІ щодо реєстрації права власності на неї.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просить суд визнати за ним право приватної власності на 4-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею - 78,34 кв.м., житловою площею - 46,7 кв.м.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 01 липня 2025 року провадження у справі закрито за відсутністю предмету спору.
Зобов'язано Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області повернути ОСОБА_2 судовий збір у сумі 4 512 гривень 32 копійки, сплачений відповідно до платіжної інструкції АТ КБ «ПРИВАТБАНК» № 0.0.4314893128.1 від 16.04.2025.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Чекменьов Д.М. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що головним порушенням, яке було допущено судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали, є висновок про відсутність предмету спору та невірне визначення судом підстав, які призвели до необхідності звернення позивача до суду.
Суд першої інстанції встановив, що предметом спору у цій справі є визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 . Доказами неможливості підтвердити право власності позивача є рішення державного реєстратора, яким відмовлено у державній реєстрації права власності позивача на спірну квартиру, що чинить перешкоди останньому у реєстрації його права власності на спірну квартиру в ДРРП.
Крім того, судом першої інстанції не враховано, що 04.03.2022 ворожі війська тимчасово окупували територію Енергодарської міської територіальної громади Василівського району Запорізької області та згодом захопили КП «Енергодарське БТІ» Енергодарської міської ради. Юридична адреса КП «Енергодарське бюро технічної інвентаризації» Енергодарської міської ради: 71502, Запорізька область, Василівський район, м. Енергодар, вул. Українська, буд. 4а. КП «Енергодарське БТІ» ЕМР на підконтрольній території України не функціонує. Зазначені обставини виключають можливість підтвердження реєстрації права власності в БТІ через окупацію населеного пункту. Саме через це позивачу відмовлено в державній реєстрації прав на нерухоме майно. Тому в інший (позасудовий) спосіб підтвердити право власності на квартиру і Зареєструвати його в Державному реєстрі речових прав позивач не має можливості.
Зауважує, що оскільки право власності позивача на нерухоме майно не внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відомості БТІ недоступні, отже публічно доступних відомостей про власника спірного майна немає, тому територіальна громада в особі відповідача у спосіб, передбачений ст. 335 Цивільного Кодексу може набути право комунальної власності на майно позивача.
Зазначає, що позивачем право власності набуте у 1996 році. Наданий позивачем договір купівлі - продажу квартири посвідчений державним нотаріусом Енергодарської державної міської нотаріальної контори Запорізької області 03.12.1996 року №1-5927, підтверджує право власності позивача на квартиру АДРЕСА_1 . Судом не враховано, що реєстрація майна відбулася в Енергодарському бюро технічної інвентаризації, відповідно до чинного на час реєстрації законодавства. Відомості про таку реєстрацію перебувають на окупованій території та наразі є недоступними.
На думку скаржника, позивачем доведено відсутність необхідних документів для підтвердження права власності на житло шляхом внесення відомостей в ДРРП, що робить відмову державного реєстратора законною, також наведені докази неможливості підтвердження права власності в позасудовому порядку. Надання заперечень чи визнання позову є правом відповідача та не виключає власного майнового інтересу відповідача щодо предмету спору в силу приписів закону. Отже, висновок суду про відсутність спору є передчасним та таким, що не відповідає положенням ст. 335 Цивільного кодексу України та висновкам Верховного Суду. В позасудовому порядку позивач позбавлений права зареєструвати право власності в Державному реєстрі речових прав, а при прийнятті ухвали про закриття провадження у справі судом допущено формальний підхід при наданні оцінці обставинам справи, що призвело до обмеження доступу до суду та до неможливості відновлення порушеного права.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Чекменьова Д.М., перевіривши матеріали справи в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В силу вимог ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 є власником спірної квартири, його право власності зареєстроване у встановленому законом порядку і не оспорюється відповідачем (Енергодарською міською радою). Отже, у даній справі відсутній об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. За таких обставин суд дійшов висновку про закриття провадження у справі за відсутністю предмета спору.
Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до договору купівлі - продажу квартири, посвідченого державним нотаріусом Енергодарської державної міської нотаріальної контори Запорізької області 03.12.1996 № 1-5927, квартира АДРЕСА_1 , належить на праві особистої власності ОСОБА_1 . Правовстановлюючий документ був зареєстрований у бюро технічної інвентаризації, про що свідчить відповідний запис на зворотному боці договору.
Відповідно до технічного паспорта вказана квартира складається з 4-х кімнат, загальною площею 78,34 кв.м., житловою площею 46,7 кв.м.
ОСОБА_1 31.01.2025 звернувся до державного реєстратора з заявою про проведення реєстраційних дій щодо нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 .
06.02.2025 державним реєстратором прийняте рішення про зупинення розгляду заяви № 77060562 з підстав неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року.
Державним реєстратором в порядку пункту 3 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» 06.02.2025 направлено запит до Запорізької обласної військової адміністрації. Листом від 20.02.2025 № 074-676 Запорізька обласна військова адміністрація повідомила, що порушене у запиті питання опрацьовано з виконавчим комітетом Енергодарської міської ради. Згідно листа-відповіді Енергодарської міської ради від 11.02.2025 № 02-33/0146 територія Енергодарської міської територіальної громади Василівського району Запорізької області з 04.02.2022 тимчасово окупована, у зв'язку з чим КП «Енергодарське БТІ» на теперішній час не функціонує. Враховуючи вищевказані обставини, виконавчий комітет Енергодарської міської ради позбавлений можливості надати запитувану інформацію.
З урахуванням вищезазначеного, державним реєстратором прийняте рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій від 26.02.2025 № 77507020.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб'єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Право на застосування певного способу захисту порушеного права існує у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб'єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов'язань).
Захист порушених цивільних прав та інтересів є елементом механізму правового регулювання цивільних відносин, саме тих, у яких й відбулося порушення зазначених прав або інтересів особи. Такий захист цивільних прав та інтересів їх учасників є необов'язковим (факультативним) у структурі такого механізму, оскільки він з'являється лише за необхідності вирівнювання викривленого розвитку правового регулювання цивільних відносин з метою приведення їх у певний стан - відповідно до умов договору або положень законодавства.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються, зокрема, Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV).
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-IV - державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України № 1952-IV, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною 3 цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом (ч. 4 ст. 3 Закону № 1952-IV).
За правилом абз. 4 ч. 5 ст. 3 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав.
Так, ч. 3 ст. 10 Закону № 1952-IV врегульовано, що державний реєстратор:
1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;
2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;
3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв'язку з вчиненням такої дії.
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону № 1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема: свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
Статтею 24 Закону № 1952-IV передбачено умови для відмови в державній реєстрації прав, зокрема, подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями (п.п. 4, 5 ч. 1 ст. 24 Закону).
Зміст наведених норм дає підстави дійти висновку, що законодавцем чітко встановлено процедуру розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, яка включає в себе перевірку документів на предмет відповідності таким вимогам законодавства, відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявності підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 висловлено правову позицію, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави.
У постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 363/4852/17 зроблено висновок, що державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав.
Таким чином, відсутність у Державному реєстрі речових прав записів про реєстрацію права власності особи на майно не свідчить про відсутність у неї такого права.
Матеріали справи свідчать про те, що позивач є власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
Колегія суддів звертає увагу на те, що система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону № 1952-IV, запроваджена в Україні з 01 січня 2013 року, до цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об'єкти нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. При цьому Закон про державну реєстрацію не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях.
Тобто, до 2013 року державна реєстрація таких об'єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.
Судом встановлено, що реєстрація права власності позивача на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , була здійснена відповідно до вимог законодавства, що було чинним на момент проведення такої реєстрації. У позивача не існувало обов'язку щодо реєстрації права власності на квартиру у відповідному реєстрі речових прав.
Отже, квартира, що розташована за вищевказаною адресою, належить на праві власності ОСОБА_1 згідно вказаних вище правовстановлюючих документів, які є підставою виникнення права власності у позивача, що не потребує подальшої перевірки, оскільки такі документи належним чином підтверджують його право власності на квартиру.
Згідно з положеннями статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1 та 2 статті 319 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.
Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.
Така правова позиція відповідає висновкам Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у його постановах від 02 травня 2018 року у справі № 914/904/17, від 27 червня 2018 року у справі № 904/8186/17 та від 11 квітня 2019 року у справі № 910/8880/18, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Позивачем у такому позові може бути суб'єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.
Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98).
Водночас такий спосіб захисту не може бути застосований, якщо право на об'єкт нерухомості ні за ким не зареєстроване, а позивач не може зареєструвати своє право на об'єкт нерухомості, бо не здатний беззаперечно підтвердити своє право власності на об'єкт нерухомості належними правовстановлюючими документами.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19) зазначено, що відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що це правило за аналогією закону має застосовуватися не тільки у випадках, коли власник втратив документ, який засвідчує його право власності, а й у випадках, коли наявні в нього документи не дають змоги беззаперечно підтвердити своє право власності на нерухоме майно (зокрема тоді, коли з документа вбачається право власності особи, але не випливає однозначно, що майно є саме нерухомістю), але лише за умови, що право на майно не зареєстроване за іншою особою. Якщо така реєстрація здійснена, то належним способом захисту, як зазначено вище, є віндикаційний позов, а не позов про визнання права власності.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19).
Позивач у цій справі прагне здійснення державної реєстрації права власності на своє майно. Саме в цьому полягає його інтерес, за захистом якого він звернулася до суду.
Колегія суддів зазначає, що належним способом захисту прав та інтересів позивача у цій справі є позовна вимога про визнання права власності на квартиру, оскільки судове рішення про визнання права власності на квартиру є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем, якщо на момент такої реєстрації право власності на квартиру ні за ким не зареєстроване.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом статей 43 та 49 ЦПК України позивач самостійно визначає предмет позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову.
При цьому згідно зі пунктом 5 частини 3 статті 175 ЦПК України підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19), прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Врахувавши викладене, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21) зазначив, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України є можливим, якщо предмет спору був відсутній як на час пред'явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції відповідного судового рішення.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про неможливість закриття провадження з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що ухвала суду прийнята з порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Оскільки справа передається для продовження розгляду до суду першої інстанції, то відсутні підстави для розподілу судових витрат, понесених позивачем у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відповідно до положень статей 141, 382 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чекменьова Дениса Миколайовича задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 01 липня 2025 року у цій справі скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 27 жовтня 2025 року.
Головуючий Д.А. Трофимова
Судді: М.С. Гончар
Е.А. Онищенко