Справа№751/8840/25
Провадження №1-кс/751/2287/25
23 жовтня 2025 року місто Чернігів
Слідчий суддя Новозаводського районного суду міста Чернігова ОСОБА_1
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3 , слідчого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , підозрюваної ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання старшого слідчого в ОВС слідчого управління ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_4 , погоджене прокурором ОСОБА_7 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваної ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025270440000130 від 29 червня 2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України,
Старший слідчий в ОВС слідчого управління ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_4 звернувся до суду з клопотанням, погодженим прокурором ОСОБА_7 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваної ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025270440000130 від 29 червня 2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України.
Прокурор в судовому засіданні підтримав клопотання з викладених у ньому підстав, просив суд продовжити на 60 днів строк дії ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою та не визначати в кримінальному провадженні розмір застави.
Підозрювана та її захисник - адвокат ОСОБА_5 просили відмовити у задоволенні даного клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу та застосувати до підозрюваної менш суворий запобіжний захід, зокрема цілодобовий домашній арешт за місцем її проживання. Захисник зазначив, що наведені у клопотанні прокурора ризики є абстрактними та недоведеними, а підозрювана не вчиняла жодних дій спрямованих на те, аби переховуватися від органів досудового розслідування, чинити тиск на свідків або іншим чином перешкоджати кримінальному провадженні. Підозрюваній інкримінується вчинення тяжкого злочину, водночас вона є раніше не судимою особою, а інкримінований злочин, попри його тяжкість, не є умисним злочином. Також захисник акцентувала увагу на тому, що доводи сторони обвинувачення щодо негативних характеристик підозрюваної не відповідають дійсності, зокрема вона є особою молодого віку (2005 р.н.), виховує двох малолітніх дітей, перебуває у цивільному шлюбі та декретній відпустці по догляду за дітьми, а крім того - у червні 2025 року закінчила навчання за напрямом професійно-технічної освіти, а тому доводи сторони обвинувачення щодо виключно негативної її характеристики та відсутності стали соціальних зв'язків не відповідають дійсності.
Дослідивши матеріали клопотання, заслухавши думку учасників, суд дійшов наступного висновку.
І. Обставини кримінального провадження, установлені слідчим суддею в ході розгляду клопотання
СУ ГУНП в Чернігівській області розслідується кримінальне провадження № 12025270440000130 від 29.06.2024 за підозрою ОСОБА_6 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України.
ОСОБА_6 затримана 29.06.2025 у порядку ст. 208 КПК України, і 30.06.2025 їй вручено письмове повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України.
02.07.2025 ухвалою слідчого судді Ічнянського районного суду Чернігівської області до підозрюваної ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 27.08.2025 з подальшим її утриманням в ДУ «Чернігівський слідчий ізолятор», без визначення розміру застави.
25.08.2025 ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова продовжено строк досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12025270440000130 від 29.06.2024 за підозрою ОСОБА_6 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, до 4 місяців, тобто 29.10.2025 включно.
25.08.2025 ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави на 60 днів до 23.10.2025, з утриманням в Державній установі «Чернігівській слідчий ізолятор», без визначення розміру застави.
Ухвалою слідчого судді Новозаводського районного суду міста Чернігова від 23 жовтня 2025 року продовжено строк досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025270440000130 від 29 червня 2025 року за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, до 5 місяців, тобто до 29 грудня 2025 року включно.
ІІ. Відповідність стандарту «обґрунтованої підозри»
Органом досудового розслідування інкримінується ОСОБА_6 те, що остання не маючи документу, що посвідчує право на керування транспортним засобом, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем марки «VOLKSWAGEN» модель «GOLF», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухалась по вул. Шевченка, с. Іржавець Прилуцького району Чернігівської області, в напрямку автомобільної дороги «Т 2515».
Рухаючись у вказаному напрямку, 29.06.2025 близько 20 год. 00 хв. неподалік домогосподарства № 88 по вул. Шевченка, с. Іржавець Прилуцького району Чернігівської області, ОСОБА_6 , діючи необережно, проявляючи кримінально протиправну недбалість, не передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинна була і могла їх передбачити, на заокругленій ділянці дороги вправо проявила неуважність, неправильно оцінила дорожню обстановку, що склалась, не обрала безпечної швидкості руху, унаслідок чого виїхала на смугу зустрічного руху, де здійснила зіткнення з мотоциклом марки «Lifan» моделі «CnyR 200» номер шасі НОМЕР_2 , без реєстраційного номеру під керуванням ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який рухався у зустрічному напрямку, в межах своєї смуги руху.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир мотоциклу неповнолітній ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , отримав тілесне ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми від якої того ж дня помер у реанімаційному відділенні КНП «Ічнянська міська лікарня», водій мотоциклу ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження, які згідно з Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17.01.1995 N2 6, у своїй сукупності, відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_6 обґрунтовано (для даної стадії досудового розслідування) підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, та підозра підтверджується зібраними по справі доказами: протоколом огляду місця події; висновком щодо результатів медичного огляду; результатами токсикологічного дослідження; протоколом допиту свідків; лікарським свідоцтвом про смерть потерпілого; протоколом слідчого експерименту; протоколом огляду документу; висновком судової інженерно-транспортної експертизи; речовими доказами у кримінальному провадженні.
Слід також відзначити, що відповідність підозри ОСОБА_6 стандарту «обґрунтованої підозри» учасниками кримінального провадження не оспорювалася.
Також слідчий суддя нагадує, що будь-які висновки слідчого судді щодо обґрунтованості підозри не мають преюдиційного значення та не є доказом винуватості особи під час судового розгляду кримінального провадження по суті.
ІІІ. Наявність ризиків, які виправдовують застосування запобіжного заходу
Ухвалою слідчого судді про продовження строку дії запобіжного заходу встановлено наявність у кримінальному провадженні низки ризиків, які зумовили застосування та продовження строку дії запобіжного заходу, а саме ризиків, передбачених п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України: усвідомлюючи невідворотність покарання підозрювана може переховуватись від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення; незаконно впливати свідків та потерпілого у кримінальному провадженні; іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню; перебуваючи на волі ОСОБА_6 може вчинити інше кримінальне правопорушення.
Як було встановлено слідчими суддями при застосуванні та продовженні строку запобіжного заходу, ризик переховування від органів досудового розслідування та суду обумовлено, у першу чергу, загрозою можливого призначення покарання, а відтак свідчить про обґрунтованість цього ризику. Наслідки ризику втечі для підозрюваної у цьому випадку можуть бути визнаними як менш небезпечними ніж покарання і процедура виконання покарання.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків та потерпілого слідчими суддями враховано встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками та потерпілими у кримінальному провадженні, а саме: отримання показань на стадії досудового розслідування та безпосередній допит свідків та потерпілих вже на стадії судового розгляду.
Ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України - іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню, як було встановлено у кримінальному провадженні судовими рішеннями щодо обрання та продовження запобіжного заходу, виражається у можливості створення підозрюваною штучних доказів та підбурення осіб, які не були або були свідками кримінального правопорушення, до дачі завідомо неправдивих показань на підтвердження висунутих стороною захисту захисних версій, оскільки підозрювана ОСОБА_6 , є місцевою мешканкою, яка знає жителів с. Іржавець.
Також, у кримінальному провадженні було наявність ризику вчинення іншого кримінального правопорушення в аспекті того, що підозрюваній інкримінується те, що підозрювана не маючи права на керування транспортним засобом, однак у стані сп'яніння остання сіла за кермо, що призвело до порушення правил дорожнього руху, наслідком чого стала смерть потерпілого, та тяжкий стан іншого потерпілого, при цьому становило небезпеку для більшої кількості осіб.
Слідчий суддя при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу в цілому погоджується із тим, що раніше встановлені ризики, передбачені п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України продовжують існувати та виправдовують подальше застосування до підозрюваної запобіжного заходу.
Водночас відповідно до частини 3 статті 176 КПК України слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
Відповідно до частини 1 статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Отже, слідчий суддя має право продовжити дію найбільш суворого запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави лише в тому разі, якщо наявні у кримінальному провадженні ризики дійсно унеможливлюють застосування іншого запобіжного заходу.
Метою застосування запобіжного заходу не може бути опосередковане (до набрання законної сили обвинувальним вироком суду) покарання особи, а такою метою є саме та виключно запобігання ризикам у кримінальному провадженні.
Водночас, положення національного законодавства України, зокрема Кримінального процесуального кодексу України, а також і практика Європейського суду з прав людини зобов'язують слідчого суддю при вирішенні питання щодо продовження запобіжного заходу не обмежитися лише відтворенням у судовому рішенні тих доводів, якими керувався суд при застосуванні (або попередньому продовженні) запобіжного заходу, однак зобов'язують об'єктивно оцінити ступінь наявних у кримінальному провадженні ризиків саме станом на даний час вирішення питання про продовження запобіжного, розглянути можливість застосування менш тяжкого запобіжного заходу та навести об'єктивні (а не формальні) мотиви неможливості застосування менш суворого запобіжного заходу.
Слідчий суддя не може не звернути увагу на те, що як саме існування ризиків, так і ступінь гостроти їх вираження у кримінальному провадженні не є константними явищами. Вони мають тенденцію до зміни у залежності від багатьох факторів, одними із яких, безмовно, є як тривалість кримінального провадження, стадія досудового розслідування та тривалість перебування підозрюваної особи під вартою.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно із положеннями статті 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
У пункті 111 рішення «Александровська проти України» ЄСПЛ акцентував увагу на тому, що рішення національних судів з питань застосування запобіжних заходів повинні відповідати критеріям вмотивованості: «... ніщо не свідчить про те, що національні суди належним чином розглядали можливість застосування альтернативних запобіжних заходів. Хоча вони у загальних формулюваннях зазначили, що розглянути таку можливість, вони не вказали, чому жоден із цих запобіжних заходів не міг бути застосований …».
Обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог п. 4 ст. 5 Конвенції (п. 85 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011).
Підсумовуючи викладене слід зазначити, що обґрунтованість запобіжного заходу має піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за яких вказаний запобіжний захід застосовано, та у зв'язку з виникненням інших обставин, які можуть бути підставами зміни запобіжного заходу в сторону його пом'якшення або скасування, а тривалість в часі запобіжного заходу без врахування обставин справи в конкретному випадку може призвести до порушення прав, свобод чи інтересів учасників кримінального провадження.
Повертаючись до обставин даного кримінального провадження слідчий суддя зауважує, що в цілому погоджується із аргументами прокурора щодо існуванням ризиків у кримінальному провадженні. Водночас, при вирішення питання щодо запобіжного заходу слідчий суддя враховує наступні обставини.
2.1. Тривалість застосування найбільш суворого запобіжного заходу у формі тримання під вартою без визначення застави
Хоча суворість покарання є релевантною обставиною при оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув'язнення особи («Ідалов проти Росії» (Idalov v. Russia) [ВП], 2012, § 145; «Гарицький проти Польщі» (Garycki v. Poland), 2007, § 47; «Храїді проти Німеччини» (Chraidi v. Germany), 2006, § 40; «Ілійков проти Болгарії» (Ilijkov v. Bulgaria), 2001, §§ 80-81).
Згідно із висновками ЄСПЛ у справі «Ігнатов проти України»: «… із плином часу для тривалого тримання заявника під вартою потрібне додаткове обґрунтування, але суди не надали жодних додаткових аргументів. Крім того, на жодному з етапів національні суди не розглянути будь-які інші превентивні заходи в якості альтернативи тримання під вартою».
Згідно із рішенням Європейського суду з прав людини від 26 червня 1991 р. у справі «Летельє проти Франції»: «попереднє затримання не має передувати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути «формою очікування» обвинувального вироку».
Відповідно до рішення ЄСПЛ по справі «Ноймайстер проти Австрії» позбавлення волі особи (тримання під вартою) не повинно перетворюватися на своєрідну прелюдію до завчасного відбування можливого у майбутньому вироку про позбавлення волі.
Отже, при вирішенні про можливість подальшого утриманні підозрюваної ОСОБА_6 як безальтернативного запобіжного заходу слідчий суддя повинен брати до уваги той факт, що на даний час підозрювана утримується під вартою без застави протягом майже чотирьох місяців, що безумовно є тривалим періодом утримання під вартою, і що в свою чергу впливає на ступінь інтенсивності вираження ризиків у кримінальному провадженні, а також зобов'язує слідчого суддю розглянути можливість застосування менш суворого запобіжного заходу.
2.2. Щодо ступеня ризику спроби підозрюваної переховуватися від органів досудового розслідування або суду
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади, способу життя системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків тощо).
У пункті 105 рішення у справі «Александровська проти України» ЄСПЛ зазначив, що обґрунтування, які можуть вважатися «відповідними» та «достатніми», включають небезпеку переховування, ризик чинення тиску на свідків або фальсифікації доказів, ризики змови, повторного вчинення злочину або спричинення порушення громадського порядку, а також необхідність захисту затриманого (див. рішення у справі «Бузаджі проти Республіки Молдова», заява № 23755/07, пункти 87, 88 та 102). Ці ризики повинні бути належним чином обґрунтовані, і міркування органів державної влади з цих питань не можуть бути абстрактними, загальними або стереотипними (рішення у справі «Мерабішвілі проти Грузії», пункт 222). Таким чином, ризик переховування не може оцінюватися виключно на підставі тяжкості можливого покарання; його слід оцінювати з урахуванням інших факторів, таких як характер обвинуваченого, моральні якості, майновий стан, зв'язки з країною та міжнародні контакти (там само, пункт 223).
За змістом правової позиції Європейського суду з прав людини, що викладена у п. 60 рішення у справі «Єлоєв проти України», після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому суду в разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
При цьому, суд враховує висновки ЄСПЛ викладені у пункті 63 рішення у справі «Тодоров проти України», згідно яких загальна складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання під вартою протягом тривалого періоду.
Станом на час застосування запобіжного заходу та його попереднього продовження слідчі судді вмотивовано виходили із того, що тяжкість можливого обвинувачення зумовлює існування у кримінальному провадженні ризику переховування від органів досудового розслідування або суду. Водночас, як це узгоджується із наведеною вище практикою ЄСПЛ, виключно цей аргумент поступово втрачає свою вагу із плином часу перебування особи під вартою, і з плином цього часу перестає виступати достатнім обґрунтуванням утримання особи під вартою без альтернативи застосування іншого запобіжного заходу.
Крім того, як неодноразово відзначав ЄСПЛ у своїх рішеннях ризик втечі неминуче зменшується з плином часу, проведеного в ув'язненні («Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria), 1968, § 10).
Як уже було відзначено вище, підозрювана утримується під вартою протягом тривалого періоду часу, що саме по собі є фактором, який впливає на зниження ризику втечі.
На той факт, що ризик переховуватися від органів досудового розслідування та суду має найбільш суттєве вираження саме на первинних стадіях кримінального провадження, та згодом, внаслідок дії застосованих запобіжних заходів, має тенденцію до зниження, неодноразово було вказано судами апеляційної інстанції (див. зокрема ухвалу Апеляційної палати ВАКС від 21 грудня 2023 року у справі № 991/10584/23).
Водночас станом на момент повторного вирішення питання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою (що загалом вже триває близько чотирьох місяців) стороною обвинувачення не було здобуто та надано слідчому судді фактичних відомостей про те, що підозрюваною або її оточенням вчинялися певні дії, спрямовані на організацію втечі. Так само у матеріалах провадження відсутні докази наявності в підозрюваної фінансових або організаційних спроможностей, зокрема зв'язків у кримінальному середовищі або в інших державах, які би зумовлювали висовку ймовірність організації втечі.
Аргументи сторони обвинувачення в цій частині зводяться до повторення тих аргументів, які покладені в основу попередніх судових рішень щодо застосування запобіжного заходу та його продовження - тяжкість можливого покарання та наявність неконтрольованих ділянок державного кордону. Водночас об'єктивно із плином чотирьохмісячного строку тримання особи під вартою такі аргументи поступово втрачають свою вагу, і за відсутності інших аргументів, які безпосередньо вказують на схильність саме цієї конкретної особи до втечі та на об'єктивну можливість її організації саме цією особою, такі аргументи хоча й не втрачають свою актуальність повною мірою та враховуються слідчим суддею, однак втрачають відповідність критерію достатності для безальтернативного застосування найбільш суворого запобіжного заходу.
За сукупності наведеного слідчий суддя дійшов висновку, що ризик переховуватися від досудового слідства або суду, обґрунтований тяжкістю можливого покарання та існуванням неконтрольованих ділянок державного кордону, хоча й продовжує існувати та потребує нівелювання шляхом застосування запобіжного заходу, водночас має об'єктивно менше вираження, аніж на час попереднього вирішення питань щодо запобіжних заходів.
За таких умов слідчий суддя вважає, що даний ризик може бути нівельований шляхом застосування цілодобового домашнього арешту як запобіжного заходу, у ході чого підозрювана перебуватиме цілодобово під контролем правоохоронних органів, а крім того - забороною покидати населений пункт, у якому підозрювана проживає, а також обов'язком здати на зберігання документи, які надають право на виїзд закордон.
2.3. Ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України - іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню
Слідчий суддя бере до уваги те, що як випливає із судової практики у питаннях запобіжних заходів, ступінь вираження ризику знищення, спотворення чи фальсифікації доказів у кримінальному провадженні має тенденцію до зменшення із плином часу, оскільки стороною обвинувачення завершується збирання доказів у кримінальному провадженні та позиція сторони обвинувачення істотно посилюється після завершення досудового розслідування.
Наведена позиція узгоджується, зокрема, із висновками, наведеними в ухвалах Вищого антикорупційного суду від 23.12.2020 у справі №991/9802/20; від 03.12.2021 у справі №991/1467/21, Апеляційної палати ВАКС від 21.12.2023 у справі №991/10584/23; від 02.11.2023 у справі №991/8873/23 тощо.
Так, в ухвалі АП ВАКС від 02.11.2023 у справі №991/8873/23 було наведено такий висновок щодо ризику переховування від органів досудового розслідування та суду, незаконного впливу на учасників цього кримінального провадження; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, вчинення іншого кримінальне правопорушення: «… з плином досудового розслідування інтенсивність ризиків знижується, враховуючи перебіг та тривалість досудового розслідування, а також впливу раніше застосованого до підозрюваної особи запобіжного заходу».
За доводами сторони обвинувачення, ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, виражається у можливості створення підозрюваною штучних доказів та підбурення осіб, які не були або були свідками кримінального правопорушення, до дачі завідомо неправдивих показань на підтвердження висунутих стороною захисту захисних версій, оскільки підозрювана ОСОБА_6 є місцевою мешканкою, яка знає жителів с. Іржавець.
Як вбачається із матеріалів клопотання та доводів сторін, досудове розслідування у даному кримінальному провадженні доходить до фінальної стадії його проведення. Зокрема стороною обвинувачення проведено допит свідків, слідчий експеримент та зібрано письмові докази. На даний час у межах кримінального провадження продовження строку досудового розслідування обумовлено лише необхідністю завершення призначених раніше судових експертиз, впливу на проведення яких підозрювана не має, що суттєво пливає на зменшення раніше встановленого попередніми ухвалами слідчих суддів ризику іншим чином вплинути на досудове розслідування.
Фальсифікація доказів на такій стадії кримінального провадження є суттєво утрудненою, оскільки вимагатиме від підозрюваного додаткового обґрунтування неможливості раніше надати (ініціювати отримання стороною обвинувачення) таких доказів та об'єктивно створюватиме в суду, який здійснює розгляд кримінального провадження по суті, сумнівів у достовірності таких доказів.
Ризик фальсифікації доказів або підбурювання свідків до дачі неправдивих показань хоча й продовжує існувати, однак із огляду на: стадію й тривалість кримінального провадження; фактичне завершення збирання стороною обвинувачення доказів; вплив на підозрювану попередньо застосованого суворого запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення застави та на відсутність на даний час конкретизованих відомостей про спроби підозрюваної або її оточення фальсифікувати докази у кримінальному провадженні, ступінь вираження цього ризику на даний час зменшилася.
2.4. Ризик впливу на свідків та потерпілих у кримінальному провадженні
Слідчий суддя погоджується із тим, що враховуючи стадію кримінального провадження та те, що суд вправі обґрунтовувати своє рішення по суті кримінального провадження лише показаннями, безпосередньо сприйнятими в ході судового розгляду (за виключенням випадків, передбачених ст. 225 КПК України), ризик впливу на свідків у кримінальному провадженні продовжує існувати.
Водночас слідчий суддя повинен взяти до уваги й те, що на час розгляду питання про продовження строку запобіжного заходу досудове розслідування триває близько чотирьох місяців, і як підтверджується наведеною вище судовою практикою, із плином часу досудового розслідування та дії запобіжного заходу цей ризик також має тенденцію до зменшення.
Також слідчий суддя бере до уваги й те, що на даний час відсутні відомості про спроби підозрюваної або її оточення здійснювати вплив на потерпілих або свідків у кримінальному провадженні.
В оцінці ступеня цього ризику слідчий суддя бере до уваги й процесуальну поведінку підозрюваної, зокрема те, що як підтверджено стороною обвинувачення в судовому засіданні, підозрювана на даний час визнає винуватість у інкримінованому кримінальному правопорушенні та не оспорює обставин вчинення кримінального правопорушення, інкримінованих у підозрі. Будь-яких зауважень щодо виконання процесуальних обов'язків від учасників процесу не надходило.
Наведені обставини в сукупності хоча й не нівелюють повною мірою існування ризику впливу на свідків у кримінальному провадженні, однак дають підстави для висновку про його зменшення, та про можливість нівелювання на даній стадії кримінального провадження цього ризику шляхом обмеження свободи переміщення підозрюваної у виді цілодобового домашнього арешту із можливістю контролю за її поведінкою та покладенням відповідних обов'язків утримуватися від спілкування зі свідками та потерпілими у кримінальному провадженні.
2.5. Ризик вчинення іншого кримінального правопорушення
Важливим в аспекті розгляду даного клопотання є ризик вчинення іншого кримінального правопорушення.
При цьому слідчим суддею враховуються ті обставини, які інкримінуються підозрюваній - вчинення злочину у стані сп'яніння, за відсутності права керування транспортним засобом, залишення місця дорожньо-транспортної пригоди, тобто ті обставини, які свідчать про існування цього ризику.
Водночас слідчий суддя враховує й те, що при врахуванні обставин вчинення кримінального правопорушення, які інкримінуються особі в підозрі, слідчий суддя повинен виявляти обережність та зважати на те, що особа в силу статті 62 Конституції України на даний час вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Тобто, оцінюючи ступінь ризику вчинення іншого кримінального правопорушення слідчий суддя не може виходити виключно з обставин, наведених у повідомленні про підозру.
Разом із цим в аспекті інтенсивності даного ризику слідчий суддя не може не взяти до уваги те, що як підтверджується раніше згаданою судовою практикою, ризик вчинення іншого кримінального правопорушення (ступень його інтенсивності) зменшуються із впливом раніше застосованого до особи запобіжного заходу.
Так, суд звертається до уже раніше загаданої ухвали АП ВАКС від 21 лютого 2024 року у справі №991/715/24, де було надано наступну оцінку ризику вчиненні іншого кримінального правопорушення в аспекті тривалості застосування запобіжного заходу: «з плином часу ризик вчинення іншого кримінального правопорушення хоч і продовжує існувати, але він мінімізується». Подібні за своїм змістом висновки містяться і в ухвалі АП ВАКС від 21 грудня 2023 року №991/10584/23.
Також, оцінка ризику вчинення іншого кримінального правопорушення (як і ризику втечі) тісно пов'язана із відомостями про особу підозрюваного та ступенем сталості його соціальних зв'язків.
Слідчий суддя бере до уваги те, що підозрювана ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 має на утриманні двох малолітніх дітей, проживає із цивільним чоловіком, відповідно довідки-характеристики (а.с. 59) навчалася Дігтярівському професійному аграрному ліцеї з 01.09.2022 по 27.06.2025, перебувала в основному на індивідуальній формі навчання, програмовий матеріал засвоїла на середньому рівні, державні кваліфікаційні іспити скала на достатньому рівні. Як встановлено у судовому засіданні, підозрювана отримувала допомогу по догляду за дітьми, цивільний чоловік є військовослужбовцем, тобто мала певні джерела для забезпечення свого існування. У контексті наведених обставин слідчий суддя не може погодитися із аргументами сторони обвинувачення щодо відсутності в підозрюваної сталих соціальних зв'язків.
Щодо негативних характеристик, дійсно слід відзначити що згідно характеристики Іржавецького старостинського округу (а.с. 58) ОСОБА_6 допускала факти розпиття спиртних напоїв в публічних місцях та неналежне виконання материнських обов'язків, водночас згідно листа ГУ НП В Чернігівській області від 30.06.2025 (а.с. 56) до адміністративної відповідальності не притягувалася. У судовому засіданні ОСОБА_6 визнала факти неналежної поведінки у зв'язку із розпиттям спиртних напоїв, тому на думку слідчого судді об'єктивне повідомлення негативних обставин щодо себе може свідчити про не повністю втрачену здатність підозрюваної щодо критичної переоцінки власної поведінки.
Оцінюючи у сукупності наведене, а саме те, що тривале перебування особи під вартою саме по собі є суттєвим чинником, який сприяє зменшенню ризику повторного вчинення кримінального правопорушення, беручи до уваги відсутність попередніх судимостей та неумисну форму вини особи (згідно обставин інкриімнованої підозри), а також з урахуванням наявності соціальних зв'язків, а також у тому числі із врахуванням негативної характеристики за місцем проживання та стандартної характеристики з місця навчання, слідчий суддя доходить висновку про те, що ризик вчинення нового кримінального правопорушення у кримінальному провадженні продовжує існувати, однак його ступень вираження (інтенсивність) на даний час зменшилася.
ІІІ. Висновок щодо запобіжного заходу
При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу слідчий суддя бере до уваги й те, що значний суспільний резонанс та справедлива негативна суспільна оцінка (обурення) щодо кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 286-1 КК України, є одним із факторів, що виправдовують застосування найбільш суворого запобіжного заходу у виді тримання особи під вартою, однак лише протягом певного періоду часу.
Зі спливом часу перебування під вартою та перебігом досудового розслідування позиція сторони обвинувачення посилюється та інтенсивність ризиків зменшується, водночас в силу принципа презумпції невинуватості особа не може утримуватися під вартою саме з метою очікування ухвалення вироку, про що наголошувалося ЄСПЛ у згаданих вище судових рішеннях.
Також суд наголошує, що відповідно до ухвали слідчого судді про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою від 02 липня 2025 року аргументом щодо неможливості застосування до підозрюваної цілодобового домашнього арешту слугував саме ризик створення перешкод у відшуканні та забезпеченні збереження доказів для з'ясування всіх обставин кримінального провадження, у той час як даний ризик на сьогоднішній день істотно знизився в аспекті стадії кримінального провадження, наслідків дії застосованого найсуворішого запобіжного заходу, процесуальної позиції підозрюваної, яка не оспорює обгрунтованості підозри та змісту обставин інкримінованої підозри, відсутності порушень процесуальних обов'язків.
За наведених умов слідчий суддя дійшов висновку про те, що на даний час інтенсивність ризиків у кримінальному провадженні знизилася, і на сьогоднішній день вони не виправдовують застосування виняткового, найсуворішого запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави, що в силу ч. 1 ст. 183 КПК України зумовлює обов'язок слідчого судді розглянути питання про застосування іншого, менш суворого запобіжного заходу.
Щодо визначення розміру застави, слідчий суддя бере до уваги те, що матеріальний стан підозрюваної (доходи у виді допомоги по догляду за дітьми та доходи цивільного чоловіка, який будучи військовослужбовцем не проходить службу після лікування від поранення) не дають можливості визначити такий розмір застави, який, з одного боку, був би достатнім для забезпечення процесуальних обов'язків, а з іншого - не був би очевидно непомірним для підозрюваного та не спричиняв би порушення вимог ч. 2 ст. 182 КПК України, згідно якої розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього. Отже, застава як запобіжний захід на даний час застосована бути не може.
Інші, менш обтяжливі запобіжні заходи, як-то особисте зобов'язання чи особиста порука не зможуть дієво забезпечити виконання процесуальних обов'язків.
Водночас із урахуванням ступеня вираження інтенсивності ризиків, терміну перебування підозрюваної під вартою, стадії кримінального провадження, запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, із забезпеченням контролю місцезнаходження та поведінки підозрюваної з боку правоохоронних органів та покладенням на неї відповідних обов'язків є дієвим запобіжним заходом, що зможе забезпечити нівелювання ризиків у кримінальному провадженні. При цьому слідчий суддя бере до уваги й те, що в силу висновків ЄСПЛ цілодобовий домашній арешт особи розглядається як один із найбільш суворих запобіжних заходів, однак у силу наведених вище обставин саме такий запобіжний захід є достатнім та пропорційним наявним у кримінальному провадженні ризикам, а менш суворі запобіжні заходи не здатні нівелювати наявні ризики.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 176, 177, 178, 181, 183, 184, 193, 194 196, 197 199 КПК України -
У задоволенні клопотання старшого слідчого в ОВС слідчого управління ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_4 , погодженого прокурором ОСОБА_7 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваної ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025270440000130 від 29 червня 2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України - відмовити.
Застосувати до підозрюваної ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Ічня Чернігівської області, громадянки України, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту строком на 2 (два) місяці, до 23 грудня 2025 року включно, в межах строку досудового розслідування, заборонивши цілодобово залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Покласти на підозрювану ОСОБА_6 в межах строку досудового розслідування, до 23 грудня 2025 року включно, наступні обов'язки:
- прибувати до слідчого, у провадженні якого перебуває кримінальне провадження, прокурора та суду за викликом;
- не відлучатися із населеного пункту с. Іржавець, Прилуцького району, Чернігівської області, в якому ОСОБА_6 проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- утриматися від спілкування зі свідками та потерпілими у кримінальному провадженні;
- здати на зберігання слідчому, у провадженні якого перебуватиме кримінальне провадження, паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Роз'яснити підозрюваній, що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на неї зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю.
Працівникам правоохоронних органів доставити підозрювану за місцем зареєстрованого проживання негайно після звільнення підозрюваної з-під варти в залі суду.
Контроль за виконанням ухвали покласти на слідчого та прокурора у кримінальному провадженні.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'яти днів безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду.
Повний текст ухвали суду складено та оголошено 28.10.2025.
Слідчий cуддя ОСОБА_1