Справа № 685/930/25
Провадження № 2/685/513/25
27 жовтня 2025 року
Теофіпольський районний суд Хмельницької області
в складі головуючої судді Бурлак Г.І.
з участю секретаря Ковальчука О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Теофіполь
справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення заборгованості, мотивуючи його тим, що 10.08.2021 року між ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено договір позики на умовах невідновлювальної кредитної лінії №236708 (далі договір позики) у формі електронного документа з використанням електронного підпису, створеного за допомогою одноразового персонального ідентифікатора. Відповідно до умов договору відповідачці надано позику в сумі 10000 грн зі сплатою фіксованих процентів у розмірі 1,6% в день від початкового розміру позики за Траншем №1, строк повернення позики за Траншем №1 (термін платежу): 08 вересня 2021 року, орієнтовна реальна річна процентна ставка становить 584,00% (п. 1.5.4 договору). Позику надано у безготівковій формі (шляхом зарахування відповідної суми на банківський рахунок/банківську картку вказану позичальником під час надання особистих даних позичальника в Особистому кабінеті). Згідно з п.1.6 договору позики нарахування процентів за договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою. Пунктом 1.7 договору позики передбачено, що плата за користування позикою за договором встановлюється у вигляді процентів та складає 3% в день від загального розміру невідновлювальної кредитної лінії відповідно п.1.9. Договору. Строк дії договору становить три роки з дати підписання сторонами (п.1.10 договору позики). Відповідачка зобов'язалася повернути отриману суму позики та сплатити проценти за користування позикою згідно з Графіком платежів, який є невід'ємною частиною договору, однак взяті на себе зобов'язання за договором позики №236708 щодо повернення суми позики та сплати відсотків за користування позикою не виконує, у зв'язку із чим утворилася заборгованість у розмірі 36000 грн, з яких: 10000 грн - заборгованість за сумою позики, 26000 грн - заборгованість за відсотками за користування позикою. Просить позов задовольнити та стягнути з відповідачки 36000 грн заборгованості за договором позики №236708 від 10.08.2021, а також 2422,40 грн судового збору та 5000 грн витрат на правову допомогу.
Позивач про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, в судове засідання не з'явився, подав клопотання про підтримання позовних вимог та розгляд справи у відсутності його представника. Проти винесення заочного рішення не заперечує.
Відповідачка, про час та місце розгляду справи повідомлена відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України, до суду повернулася повістка з відміткою органу поштового зв'язку «адресат відсутній за вказаною адресою», в судове засідання не з'явилася, про причину неявки не повідомила, клопотань не подала.
Суд вважає можливим проводити заочний розгляд справи.
Вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.
П.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 ЦК).
Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою
Положеннями ч.1 ст. 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
В судовому засіданні встановлено, що 10.08.2021 року між ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено договір позики на умовах невідновлювальної кредитної лінії №236708 (далі договір позики) у формі електронного документа з використанням електронного підпису, створеного за допомогою одноразового персонального ідентифікатора 16ss33g1. Відповідно до умов договору відповідачці надано позику в сумі 10000 грн (п.1.5.1 договору) зі сплатою фіксованих процентів у розмірі 1,6% в день від початкового розміру позики за Траншем №1 (п.1.5.2 договору), строк повернення позики за Траншем №1 (термін платежу): 08 вересня 2021 року (п.1.5.3 договору), орієнтовна реальна річна процентна ставка становить 584,00% (п. 1.5.4 договору). Відповідно до п.1.5.6 договору позики відповідачці позику надано у безготівковій формі (шляхом зарахування відповідної суми на банківський рахунок/банківську картку вказану позичальником під час надання особистих даних позичальника в Особистому кабінеті). Згідно з п.1.6 договору позики нарахування процентів за договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою. Пунктом 1.7 договору позики передбачено, що плата за користування позикою за договором встановлюється у вигляді процентів та складає 3,0% в день від загального розміру невідновлювальної кредитної лінії відповідно п.1.9. Договору. Строк дії договору становить три роки з дати підписання сторонами (п.1.10 договору позики). Відповідно довідки від 01.09.2025, на картковий рахунок НОМЕР_1 позивачем 10.08.2021 перераховано 10000 грн. Відповідачка зобов'язалася повернути отриману суму позики та сплатити проценти за користування позикою згідно з Графіком платежів, який є невід'ємною частиною договору (п.3 договору позики), однак взяті на себе зобов'язання за договором позики №236708 щодо повернення суми позики та сплати відсотків за користування позикою не виконує, у зв'язку із чим утворилася заборгованість у розмірі 36000 грн, з яких: 10000 грн - заборгованість за сумою позики, 26000 грн - заборгованість за відсотками за користування позикою, що підтверджується розрахунком заборгованості.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Оскільки відповідачка не надала суду доказів того, що це не вона підписувала договір 10.08.2021 року №236708 з ТОВ «ФК «Гелексі», що не їй належить банківська картка НОМЕР_1 на яку перераховано кредитодавцем 10000 кредитних коштів, та не надала доказів відсутності заборгованості за вказаним договором , суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідачки на його користь судових витрат у розмірі 2422,40 грн на сплату судового збору та 5000 грн на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
За змістом ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст. 141 ЦПК України, у відповідності до ч. ч. 1, 2 якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно ч.4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.) Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц , від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц, від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18, від 24 грудня 2024 року у справі № 206/5280/21.
Судом встановлено, що відповідно до платіжної інструкції від 25.09.2025 №1288 позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн. На підтвердження понесених витрат у розмірі 5000 грн на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правничої допомоги від 09.07.2025, Акт №204 наданих послуг правничої допомоги.
Оцінюючи докази у їх сукупності, суд дійшов переконання, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 36000 грн заборгованості за договором позики, 2422,40 грн судового збору, 5000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. 526, 638, 1048, 1054 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», ст.12, 81, 89, 265 ЦПК України, районний суд
ухвалив:
позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» (ЄДРПОУ 41229318) заборгованість за договором №236708 від 10.08.2021 у розмірі 36000 грн, 2422,40 грн судового збору, 5000 грн витрат на правничу допомогу.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня проголошення рішення до Хмельницького апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 статті 358 цього Кодексу.
Головуюча