справа № 488/1827/24
номер провадження № 1-кп/488/130/25
28.10.2025 року
Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з приміщення Веселинівського районного суду Миколаївської області),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальне провадження за обвинуваченням,-
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Луб'янка, Веселинівського району Миколаївської області, громадянина України, українця, раніше не судимого в силу ст.89 КК України, з незакінченою середньою освітою (3 класи ЗСШ), не одруженого, зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , звільнений з військової служби у запас, не працює,-
за ч.5 ст. 407 КК України,
ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем військової служби за загальною мобілізацією та проходячи військову службу на посаді старшого стрільця 3 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 3 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст.17, 65, 68 Конституції України, ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1, 2, 4, 6, 8 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи умисно та протиправно, 27.09.2022 року о 16:45 годин самовільно залишив місце дислокації НОМЕР_2 ТрО 3 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , незаконно перебував поза межами місця служби, проводячи час на власний розсуд, не повідомляючи про себе органам військового управління та правоохоронним органам як про військовослужбовця, який самовільно залишив місце служби до 27.02.2023 року.
Обвинувачений ОСОБА_6 вину визнав повністю, в судовому засіданні не оспорював обставин залишення ним 27.09.2022 року військової частини НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Суду показав, що в цей день він посварився з командиром ВЧ, бо той не відпускав його побачитись з матір'ю, тому він залишив ВЧ та поїхав додому. Спочатку він хотів повернутися на службу, але зараз не бажає цього, бо мати вже не хоче, щоб він воював. У вчиненому він кається.
Показання обвинуваченого повністю відповідають фактичним обставинам справи, які він не заперечує.
Вина обвинуваченого підтверджується також:
витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 14.03.2022 року №32 про призначення солдата ОСОБА_6 старшим стрільцем 3 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 3 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 ; заявою командира військової частини НОМЕР_1 до ТУ ДБР у АДРЕСА_1 про вчинений ОСОБА_6 злочин; витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.09.2022 року №232 про призначення службового розслідування за фактом самовільного залишення служби солдатом ОСОБА_6 ; витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20.10.2022 року №123 про завершення службового розслідування за фактом самовільного залишення служби солдатом ОСОБА_6 , відповідно до якого визнано такі дії ОСОБА_6 неправомірними, які містять ознаки кримінального правопорушення за ч.5 ст.407 КК України; актом службового розслідування від 20.10.2022 року, який містить рапорти та пояснення військових про обставини залишення ОСОБА_6 ВЧ; витягом з наказу командира НОМЕР_3 окремої бригади ТОРУ СТО « ІНФОРМАЦІЯ_2 » СТО ЗСУ від 09.03.2023 року №17-Рс про звільнення у запас за підпунктом «в» (у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі старшого солдата ОСОБА_6 з 27.02.2023 року.
За таких обставин, суд дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_6 за ч. 5 ст. 407 КК України - у самовільному залишенні місця служби військовослужбовцем, вчинене в умовах воєнного стану.
При призначенні обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, суд враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України відноситься до тяжких злочинів, та особу обвинуваченого, який за місцем служби характеризується негативно, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий в силу ст.89 КК України.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого суд враховує повне визнання вини, щире каяття у скоєному, активне сприяння розкриттю злочину, прийняття обвинуваченим участі у відсічі збройної агресії Російської Федерації на території України.
Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченого, відсутні.
Крім того, суд враховує, що в Україні продовжує діяти правовий режим воєнного стану у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації, при цьому оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності є конституційним обов'язком кожного громадянина.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного (обвинуваченого, засудженого), а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Відсутність належного реагування держави, зокрема суду під час призначення покарання за вчинення військовослужбовцями кримінальних правопорушень проти встановленого порядку несення військової служби під час дії військового стану (збройної агресії та повномасштабного вторгнення збройних сил Російської Федерації на територію України) нівелює визначену ст. 50, 65 КК України мету призначення покарання та може призвести до збільшення рівня злочинності у військах, зниження рівня дисципліни та підриву боєготовності військових підрозділів, неспроможності забезпечення командуванням військових частин належного виконання завдань з оборони держави, захисту незалежності та територіальної цілісності України, що призводить до порушення прав та інтересів суспільства в цілому та держави.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом хоча й у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання, та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання (постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 740/5424/15-к та від 05 лютого 2019 року у справі № 753/24474/15-к).
З огляду на фактичні обставини кримінального провадження, положення кримінального закону, мету покарання, суд вважає за можливе обмежитись мінімальним покаранням відповідно до санкції ч. 5 ст. 407 КК України.
Таке покарання, на переконання суду, буде відповідати обставинам кримінального провадження, тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого, буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого і запобігання вчиненню ним нових злочинів, а також є справедливим.
Суд не знаходить підстав для застосування до обвинуваченого ст.75 КК України.
Положеннями статей 69, 75 КК України визначено, що до винної особи, яка засуджується за кримінальне правопорушення, передбачене ст. 407 КК України, вчинене в умовах воєнного стану не можна призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення, а також звільнити її від відбування призначеного покарання з випробуванням.
При цьому висновки суду про неможливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням також узгоджуються з висновками, викладеним у постанові Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №726/78/23, згідно з якими «звільнення від відбування покарання з випробуванням військовослужбовця за невиконання ним наказу в умовах воєнного стану, а саме наказу на вибуття в район бойових дій для захисту Батьківщини від збройної агресії ворога, не лише не сприятиме запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень іншими особами, а навпаки створить у таких осіб впевненість у безкарності за відмову від виконання наказів командирів, а також відмову від захисту Батьківщини. Вказане свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого злочину, оскільки може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим».
Звільнення від відбування покарання з випробуванням особи, яка, будучи військовослужбовцем, самовільно залишила місце служби, сприятиме тому, що інші громадяни України, які проходять військову службу під час мобілізації на особливий період та самовільно залишатимуть місце служби, будуть впевненими у безкарності за залишення місця служби під час мобілізації, на особливий період, для виконання обов'язку із захисту Батьківщини, що є неприпустимим та сприятиме погіршенню обороноздатності та захисту держави в умовах ведення війни з країною-агресором російською федерацією.
Речові докази, судові витрати відсутні.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.368-371, 373, 374, 376 КПК України, суд,-
ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України та призначити йому покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
Строк відбування покарання обчислювати з моменту приведення вироку до фактичного виконання.
Вирок може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду через Корабельний районний суд м. Миколаєва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя ОСОБА_1