Справа № 487/2697/25
Провадження № 2/487/1855/25
(заочне)
09.10.2025 року Заводський районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Нікітіна Д.Г. , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом Акціонерного товариства "Правекс Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
22.04.2025 року АТ "Правекс Банк" звернулося до суду з позовом до відповідача, яким просить стягнути з останнього заборгованість за кредитним договором №4146-006/07Р від 26.10.2007 року у розмірі 81730,85 грн. а також судові витрати у розмірі 2422,40 грн.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 01.04.2009 р. у справі № 2-4862/2009 яким стягнуто з ОСОБА_1 солідарно з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № 4146-006/07Р від 26.10.2007 року в розмірі 270 063, 82 грн. та держмито в розмірі 850,00 грн. з кожного. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10.11.2015 р. у справі № 759/13146/15-ц набрало законної сили.
Проте станом на день подання цього позову вище зазначене рішення суду не виконано. Відтак, грошове зобов'язання, визначене таким рішенням суду, вважається простроченим.
З огляду на приписи статті 625 Цивільного кодексу України, беручи до уваги розмір простроченого грошового зобов'язання визначеного рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 01.04.2009 р. у справі № 2-4862/2009, розмір нарахованих 3 % річних від суми заборгованості визначеної рішенням суду за період з 23.02.2019 р. по 23.02.2022 р. становить 81 730 (вісімдесят одна тисяча сімсот тридцять) грн. 85 коп.
3 % річних від суми заборгованості визначеної рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 01.04.2009 р. у справі № 2-4862/2009, за період з 23.02.2019 р. по 23.02.2022 р. становить 81 730,85 грн., з яких:
-21 345,65 грн. - сума заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість;
-60 385,20 грн. - сума заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість.
Від представника позивача до суду надано клопотання про розгляд справи в його відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві, проти винесення заочного рішення не заперечує.
Відповідач в судове засідання не з'явився, ричину неявкисуду не повідомив, про час та місце розгляду повідомлений належним чином.
Відповідно до частини другоїстатті 247 Цивільного процесуального кодексу України(далі ЦПК України) у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У відповідності до положеньст. 280-281 ЦПК України, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення по справі.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною,Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно дост.
9Конституції Україниєчастиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
Суд, дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до наступного.
Згідно ст.626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 627ЦК України передбачає, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
При цьому, згідност. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
Відповідно до ч.ч. 1-3ст.207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно ч. 1 ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно дост.1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст.ст.611,612,623-625,1049,1050ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором. В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов'язку виконання зобов'язання, зокрема, повинен достроково повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.
Як вбачається з матеріалів справи, між АТ «Правекс Банк» та відповідачем був укладений кредитний договір №4146-006/07Р від 26.10.2007 року року відповідно до якого банк надав останньому кредит у розмірі 50000 доларів США для споживчих цілей, а також для оплати страхових платежів, зі строком користування протягом 11 років, а відповідач зобов'язався щомісячно частинами (згідно узгодженого графіку) повертати кредит, повернувши його в термін до 26.10.2018 зі сплатою 11,3 % річних.
Таким чином, відповідач ОСОБА_1 набув статусу, прав та обов'язків позичальника у кредитних правовідносинах з АТ «Правекс Банк».
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 01.04.2009 р. у справі № 2-4862/2009 яким стягнуто з ОСОБА_1 солідарно з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № 4146-006/07Р від 26.10.2007 року в розмірі 270 063, 82 грн. та держмито в розмірі 850,00 грн. з кожного. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10.11.2015 р. у справі № 759/13146/15-ц набрало законної сили.
Проте станом на день подання цього позову вище зазначене рішення суду не виконано. Відтак, грошове зобов'язання, визначене таким рішенням суду, вважається простроченим.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на приписи статті 625 Цивільного кодексу України, беручи до уваги розмір простроченого грошового зобов'язання визначеного рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 01.04.2009 р. у справі № 2-4862/2009, розмір нарахованих 3 % річних від суми заборгованості визначеної рішенням суду за період з 23.02.2019 р. по 23.02.2022 р. становить 81 730 (вісімдесят одна тисяча сімсот тридцять) грн. 85 коп.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Однією з підстав звільнення від доказування є преюдиціальність обставин, існування або неіснування яких встановлене судовим рішенням, що вступило в законну силу, у цивільній, господарській або адміністративній справі.
Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову. Отже, обставини, встановлені рішенням суду у порядку цивільного, господарського або адміністративного судочинства не доказуються при розгляді інших цивільних справ, в яких беруть участь ті ж особи, або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 23.02.2022 у справі № 554/8632/18.
Отже наявність договірних кредитних відносин та фактичного боргу перед позивачем не потребує додаткового доказування у відповідності до приписів встановлених ст. 82 ЦПК України, оскільки дані обставини вже було встановлено згідно із рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 01.04.2009 р. у справі № 2- 4862/2009.
У постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 463/3724/18 Верховний Суд зробив висновок про те, що формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
3 % річних від суми заборгованості визначеної рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 01.04.2009 р. у справі № 2-4862/2009, за період з 23.02.2019 р. по 23.02.2022 р. становить 81 730,85 грн., з яких:
-21 345,65 грн. - сума заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість;
-60 385,20 грн. - сума заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість.
Детальний розрахунок суми нарахованих трьох відсотків річних додається.
У постанові від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 Верховний Суд дійшов такого правового висновку, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК. Наведена вище правова позиція підтримується висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (14- 16цс18).
У постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14 викладена схожа правова позиція Верховного Суду України: нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Так, згідно з пунктом 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому у пункті 6.20 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду роз'яснила, що термін “користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Таким чином у справі №910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання, врегульованої частиною 2 статті 625 ЦК України.
Отже, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання, у зв'язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.
Відповідно до рішення № 918/329/16 Верховного суду України від 26 квітня 2017 року: «Правовий аналіз положень ст.526, 599, 611, 625 ЦК дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього кодексу, за час прострочення Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3% річних за увесь час прострочення, у зв'язку із чим таке зобов'язання є триваючим.
З огляду на викладене висновок суду першої інстанції про сплив строку позовної давності за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3% річних у зв'язку зі спливом строку за вимогою про стягнення основного боргу помилковий, оскільки інфляційні та річні не є додатковими вимогами в розумінні ст. 266 ЦК».
Отже, враховуючи все вищевикладене АТ «Правекс Банк», має право з метою захисту своїх майнових прав та інтересів кредитора звернутися до ОСОБА_1 з позовною заявою про стягнення 3% річних від суми заборгованості визначеної рішенням суду за період з 23.02.2019 р. по 23.02.2022 р. що становить 81 730 (вісімдесят одна тисяча сімсот тридцять) грн. 85 коп.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 11.01.2005 у справі "Дубенко проти України" ("Dubenko v. Ukraine") визначено, що невиконання судового рішення на користь заявника понад три роки було втручанням у право заявника на мирне володіння своїм майном, яке закріплене у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Отже, відповідно до судової практики Європейського суду з прав людини користування боржником грошовими коштами стягувача в період виконавчого провадження порушує право стягувача на мирне володіння своїм майном у світлі вимог статті 1 Першого протоколу до зазначеної Конвенції.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 09.07.1997 р. у справі «Аккус проти Туреччини» (Akkys v.Turkey) зазначено, що , додаткова компенсація і 30 відсотків річних були сплачені позивачу у лютому 1992 року, тобто через 17 місяців з дня винесення Касаційним Судом рішення, в той час як інфляція досягла 70 відсотків річних. Така різниця між вартістю компенсації, остаточно певної Касаційним Судом, і її вартістю, коли вона була вже фактично отримана, спричинила окремий збиток на додаток до збитку від експропріації. Відстрочив платіж компенсації на 17 місяців, національна влада зробили компенсацію недостатньою і, отже, порушили баланс між захистом права власності та інтересами суспільства. Тим самим було виявлено факт порушення ст..1 1 Першого протоколу Конвенції».
Відповідно до ч. 3 ст.12, ч.ч. 1, 5, 6 ст.81,78ЦПКУкраїни кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ч.1 ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
За змістом ч. 7 статті 265 ЦПК України, у разі необхідності в резолютивній частині також вказується про: 1) порядок і строк виконання рішення;2) надання відстрочення або розстрочення виконання рішення; тощо.
Згідно ст. 267 ЦПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Отже, з відповідача на користь Банку підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором №4146-006/07Р від 26.10.2007 року у розмірі 81 730,85 грн., з яких:
-21 345,65 грн. - сума заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість;
-60 385,20 грн. - сума заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість.
Відповідно до ч. 1ст. 141 ЦПК Україниз відповідача на користь позивача також підлягають стягненню понесені останнім судові витрати, а саме 3028,00 грн судового збору.
Керуючись ст.ст.12,13,76-83,141,259,263-265,280-282 ЦПК України, суд
Позов Акціонерного товариства "Правекс Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 81 730,85 грн., з яких:
-21 345,65 грн. - сума заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість;
-60 385,20 грн. - сума заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість.
Стягнути з ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 2422,40 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви на його перегляд - якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили якщо протягом строків встановленихЦПК Українине подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач:Акціонерне товариство «Правекс Банк», місцезнаходження: 02094, м. Київ, вул. Леоніда Каденюка, 23, код ЄДРПОУ 14360920..
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Суддя Д.Г. Нікітін