27 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 500/332/23
адміністративне провадження № К/990/40900/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р. (далі - Суд), перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року у справі №500/332/23, за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 липня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 липня 2023 року скасовано і прийнято нове рішення, яким позов задоволено:
- визнано протиправними та скасовано накази Державної податкової служби України від 06 вересня 2022 року № 1440-О «Про звільнення ОСОБА_1 », Головного управління ДПС у Тернопільській області від 20 грудня 2022 року № 368-о зі змінами, внесеними наказами Головного управління ДПС у Тернопільській області від 21 грудня 2022 року № 369-о та від 02 січня 2023 року № 2-о;
- поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління ДПС у Тернопільській області з 06 січня 2023 року;
- стягнуто з Головного управління ДПС у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 06 січня 2023 року по 26 жовтня 2023 року у розмірі 150531,80 грн, з урахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Постановою Верховного Суду від 30 серпня 2024 року рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 липня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 скасовано, справу №500/332/23 направлено на новий розгляд до Тернопільського окружного адміністративного суду.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року, позов задоволено:
- визнано протиправними та скасовано накази в.о. голови Державної податкової служби України №1440-о від 06 вересня 2022 року «Про звільнення ОСОБА_1 »; в.о. начальника Головного управління ДПС у Тернопільській області №368-о від 20 грудня 2022 року «Про оголошення наказу Державної податкової служби України від 06 вересня 2022 року №1440-о», зі змінами внесеними наказами в.о. начальника Головного управління ДПС у Тернопільській області №369-о від 21 грудня 2022 року та №2-о від 02 січня 2023 року;
- поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління ДПС у Тернопільській області з 06 січня 2023 року;
- стягнуто з Головного управління ДПС у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 06 січня 2023 року по 24 квітня 2025 року у розмірі 430 090,86 грн, з вирахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
07 жовтня 2025 року до Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року у справі №500/332/23.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У касаційній скарзі скаржник, зокрема, посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували пункт 3 частини першої статті 83 Закону №889-VIII «Про державну службу» без урахування висновків щодо його застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі №640/18748/19, від 30 серпня 2024 року у справі №500/332/25.
Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми під час касаційного розгляду конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Отже, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, а не різним застосуванням норми.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Водночас скаржником указаних вимог не дотримано, оскільки не систематизовано, який висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування конкретної норми права суперечить позиції Верховного Суду щодо застосування цієї норми, а також не обґрунтовано, що ця правова позиція Верховного Суду зберігає юридичну силу до спірних правовідносин, тобто має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.
Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування.
З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що скаржником не обґрунтовано наявності правових підстав для оскарження судового рішення на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також у касаційній скарзі скаржник посилається на наявність підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання норми права у подібних правовідносинах.
Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також значення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Водночас скаржником у касаційній скарзі не зазначено конкретної норми права, застосування якої потребує висновку Верховного Суду та, відповідно, не наведено обґрунтування в чому полягає необхідність формування Верховним Судом висновку щодо застосування такої норми (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо).
Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Підставою касаційного оскарження у цій справі скаржник також зазначає порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права з посиланням на пункт 4 частини четвертий статті 328 КАС України.
Суд звертає увагу на те, що у випадку посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, необхідно навести порушені судами норми процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи в сукупності з обґрунтуванням підстав, передбачених частинами другою та третьою статті 353 КАС України.
На обґрунтування зазначеної підстави касаційного оскарження заявник касаційної скарги вказує на оскарження судових рішень з підстави, передбаченої частиною п'ятою статті 353 КАС України (висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи).
Водночас Судом установлено, що зміст касаційної скарги не містить посилання на відповідні пункти частин другої, третьої статті 353 КАС України, що указує на необґрунтованість наявності підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Отже, Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв'язку із частиною п'ятою статті 353 КАС України.
Крім того, вимогами касаційної скарги є не направлення справи на новий розгляд, як це передбачено статтею 353 КАС України, а скасування судових рішень та ухвалення нового.
З огляду на викладене, Суд уважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, заявником не викладено передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
З огляду на зазначене, клопотання скаржника про зупинення виконання судових рішень Судом не вирішується.
Керуючись статтями 248, 328, 332, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року у справі №500/332/23 повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є статочною та не може бути оскаржена.
Суддя: О.Р. Радишевська