27 жовтня 2025 року
м. Київ
справа №240/5350/25
адміністративне провадження № К/990/41162/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів: Рибачука А. І., Тацій Л. В.
перевірив касаційну скаргу Міністерства оборони України про перегляд рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування пункту протоколу, зобов'язання вчинити дії, і
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати пункт 14 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 15 березня 2024 року № 5/в;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити їй одноразову грошову допомогу у зв'язку зі смертю батька - військовослужбовця ОСОБА_2 у розмірі 320166 грн 67 коп.
Вимоги мотивував тим, що Міністерство оборони України протиправно відмовилося призначити та виплатити їй одноразову грошову допомогу на підстав підпункту «а» частини першої статті 164 Закону № 2011-ХІІ, оскільки всупереч правилам цього Закону дійшло хибних висновків, що загибель (смерть), поранення (контузія, травма інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності) її батька, військовослужбовця ОСОБА_2 , настала тоді, коли військовослужбовець був у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння.
Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 16 червня 2025 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року, позовні вимоги задовольнив цілком.
Міністерство оборони України не погодилося з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і через підсистему «Електронний суд» подало касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює принцип забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
З наведеними конституційними приписами кореспондується стаття 13 КАС України та стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 328 цього Кодексу учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), та у разі, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Поняття справи незначної складності (малозначної справи) міститься у пункті 20 частини першої статті 4 КАС України, а частиною шостою статті 12 цього Кодексу передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ цієї категорії. Такий перелік не є вичерпним.
Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 КАС України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у винятковому порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини.
Предметом спору у цій справі є дії органу виконавчої влади щодо питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби. Суди попередніх інстанцій, коли ухвалювали свої оскаржені судові рішення у цій справі, застосували відповідне нормативне регулювання спірних відносин, яке було зумовлено контекстом конкретних фактичних обставин, а також прослалися на релевантну судову практику касаційного суду та Великої Палати Верховного Суду.
Суд першої інстанції розглянув цю справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), підлягають касаційному оскарженню у виняткових випадках, перелік яких передбачений підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі скаржник описує фактичні обставини у справі, наводить відповідне обґрунтування, яке містить посилання на практику касаційного суду, яка (практика), як її інтерпретує скаржника, доводить слушність і переконливість доводів касаційної скарги. Автор скарги покликається також на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, як на встановлену процесуальним законом підставу для касаційного оскарження, та підпункт «а» частини п'ятої цієї самої статті, оскільки гадає, що в касаційній скарзі порушуються питання, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Верховний Суд уяснив доводи касаційної скарги і вважає, що вони не містять приводів та передумов, які би на виконання вимог, передбачених частиною п'ятою статті 328 КАС України, уможливлювали відкриття касаційного провадження.
Зі змісту касаційної скарги, спрямованості, логічності, внутрішньої узгодженості її аргументації випливає, що скаржник фактично просить, щоб касаційний суд дав свою фактичну і юридичну оцінку встановленим у справі обставинам, надав перевагу одним доказам над іншими і ухвалив пропоноване у скарзі нове судове рішення. Інакше кажучи, скаржник просив, аби таким чином суд касаційної інстанції вийшов за межі своїх повноважень, які лімітовані приписами частини другої статті 341 КАС України.
Верховний Суд нагадує, що такого змісту обґрунтування та мотивування касаційної скарги за законом не може визнаватися достатніми підставами для касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій.
Попри посилання на передбачені підпунктом «а» частини п'ятої статті 328 КАС України умови прийняття до касаційного провадження справ незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), до яких відноситься й справа за позовом ОСОБА_1 , автор касаційної скарги не навів змістовних, доладних, вагомих (істотних) аргументів, які би насправді ілюстрували й переконували в тому, що в аспекті окреслених спірних правовідносин порушені в касаційній скарзі питання насправді мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики. З контексту цих аргументів видно, що вони не охоплюють правничі явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості, не містять в собі чинників систематичного порушення державою норм матеріального та / чи процесуального права, які зачіпають (вірогідно можуть зачіпати) інтереси великого кола осіб, що призводить до великого числа скарг на такі рішення у подібних справах, тощо.
Посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, оскільки суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 20 квітня 2024 року у справі № 817/1269/17 від 24 квітня 2018 року у справі № 825/705/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі 917/1345/17, теж не видаються доречними та слушними.
Верховний Суд вкотре зауважує, що обов'язковими умовами для оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: норми матеріального права, яку неправильно застосували суди; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладений; висновки судів, які суперечить позиції Верховного Суду; обґрунтування, в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладений висновок про застосування норми права; потрібною, обов'язковою умовою мотивування скарги є стислий виклад змісту спірних правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга), щоб можна було побачити їхню подібність.
Подібність правовідносин означає, зокрема подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. До того ж, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Верховний Суд підкреслює, що у цій касаційній скарзі скаржник не проілюстрував (не окреслив) подібність правовідносин у справах. Видається, що зробити це було непросто, бо аналізи тексту оскарженого рішення суду апеляційної інстанції, перебігу судового розв'язання самого спору у цій справі і те, як розв'язувалися спори судами у справах, які скаржник перелічив в касаційній скарзі, дозволяє визначити, що спірні правовідносини у кожній зі згаданих справ за обсягом та змістом фактичних обставин, за характером цих відносин, їхньою об'єктивною природою, за юридичним значенням певним чином різняться між собою; вони не є схожими.
Відтак можна презюмувати, що зміст касаційної скарги не підтверджує того факту, що правовідносини у цій справі є подібними з правовідносинами у справах, на які посилається відповідач.
Тобто, обґрунтування застосування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України не повинно зводитися винятково до викладення обставин справи на підставі оцінки доказів, цитування встановлених контролюючим органом порушень та норм законодавства з абстрактним зазначенням, що суди попередніх інстанцій ухвалили рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки таке аргументування виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України, та не є належним правним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Отож, можна узагальнити, що Міністерство оборони України подало касаційну скаргу на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 3, 328, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України про перегляд рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, про визнання протиправним та скасування пункту протоколу, зобов'язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали, касаційну скаргу та додані до неї матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не оскаржується.
Суддя-доповідач М. І. Гриців
Судді А. І. Рибачук
Л. В. Тацій