про відмову у відкритті касаційного провадження
27 жовтня 2025 року
м. Київ
справа №200/827/25
адміністративне провадження № К/990/42714/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області
на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року (суддя Михайлик А.С.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року (колегія у складі суддів Геращенка І.В., Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г.)
у справі № 200/827/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - ГУ ПФ України в Житомирській області, відповідач, скаржник), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФ України в Житомирській області № 057350009080 від 27.01.2025 про відмову у призначенні пенсії,
- зобов'язати відповідача призначити пенсію відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 19.01.2025, зарахувавши до пільгового стажу за Списком 2 період роботи з 23.02.2004 по 25.01.2021.
Донецький окружний адміністративний суд рішенням від 20.05.2025, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2025, позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував рішення ГУ ПФ в Житомирській області від 27.01.2025 № 057350009080 про відмову у призначенні пенсії. Зобов'язав ГУ ПФ в Житомирській області розглянути повторно заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 19.01.2025 із зарахуванням до пільгового (спеціального) стажу періоду роботи з 23.02.2004 по 25.01.2021 на підставі відомостей трудової книжки та із врахуванням висновків суду, викладених в цьому рішенні. Відмовити у задоволенні іншої частини позовних вимог.
20.10.2025 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ГУ ПФ України в Житомирській області, в якій відповідач з посиланням на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.05.2025 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2025, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Перевіряючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, Суд виходить з такого.
Відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Частиною 6 ст. 12 КАС України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності.
Згідно з п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
У спрощеному позовному провадженні не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (ч. 4 ст. 12 КАС України), а також через складність та інші обставини.
При цьому згідно з положеннями ч. 4 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Системний аналіз вищезазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.
У цій справі оскаржується рішення територіального органу Пенсійного фонду України про відмову у призначенні особі на пільгових умовах пенсії за віком у зв'язку з тим, що така особа на момент звернення за призначенням пенсії не досягла 50-ти річного віку та не мала необхідного трудового (пільгового) стажу.
Житомирський окружний адміністративний суд в ухвалі від 11.02.2025 про відкриття провадження вирішив питання про розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження.
У такому разі ухвалені у цій справі судові рішення відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Зокрема, для підтвердження фундаментального значення для формування єдиної правозастосовної практики скаржник має сформулювати проблемне правове питання, вирішення якого у випадку відкриття Верховним Судом касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Вжите ж законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
У той же час оцінка «значного суспільного інтересу» до розгляду справи та її винятковості може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має таке значення. Тому особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Проте ГУ ПФ України в Житомирській області у касаційній скарзі не обґрунтовує, у чому саме полягає фундаментальне значення розгляду цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики, не вказує приклади неоднакового застосування судами в інших справах у подібних правовідносинах норм матеріального чи процесуального права.
Також відповідач не наводить аргументів щодо наявності значного суспільного інтересу безпосередньо до цієї справи; не зазначає обставин, які б вирізняли цю справу з-поміж інших справ цієї категорії спорів.
Суд відхиляє як безпідставні посилання скаржника на неврахування судами під час розгляду справи правових висновків, наведених у постанові Верховного Суду від 29.11.2022 у справі № 560/4589/21, оскільки такі сформовані щодо застосування нерелевантних правовідносин (а саме з питання здійснення перерахунку призначеної в автоматизованому режимі пенсії за віком).
Загалом зміст доводів касаційної скарги зводиться до незгоди відповідача із наданою судами попередніх інстанцій правовою оцінкою встановлених обставин і досліджених доказів, тобто - до їх переоцінки, що не узгоджується із правовим визначенням заявлених скаржником підстав касаційного оскарження та у силу приписів ст. 341 КАС України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Крім того, у постанові від 21.04.2021 у зразковій справі № 360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила таке: відповідно до п. 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ст. 13, ч. 2 ст. 14, п. «б» - «г» ст. 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (п. 1 рішення).
Згідно з п. 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають ст. 13, ч. 2 ст. 14, п. «б» - «г» ст. 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (п. 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. п. 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За викладених обставин ГУ ПФ України в Житомирській області слід відмовити у відкритті касаційного провадження.
Керуючись ст.ст. 328, 333, 359 КАС України, Верховний Суд, -
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року у справі № 200/827/25.
2. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя В.М. Кравчук
Суддя А.А. Єзеров
Суддя О.П. Стародуб