ф
27 жовтня 2025 року
м. Київ
справа №200/270/25
адміністративне провадження № К/990/36455/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І.В.,
суддів: Білак М.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року у справі № 200/270/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 31 грудня 2024 року № 2107 "Про порушення службової дисципліни інспектором взводу № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецького) ГУНП в Донецькій області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_1 та його покарання";
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 03 січня 2025 року № 3 о/с "По особовому складу";
- поновити ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді інспектора взводу № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецького) ГУНП в Донецькій області з 04 січня 2025 року;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 всі види грошового забезпечення (в тому числі премія) за час вимушеного прогулу з дня звільнення;
- звернути до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року, позов задоволено.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2025 року касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року у справі № 200/270/25 залишено без руху. Надано скаржнику десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків, шляхом надання до суду уточненої касаційної скарги із обґрунтуванням наявності підстав передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та документа про сплату судового збору.
03 жовтня 2025 року до Суду надійшла уточнена касаційна скарга із обґрунтуванням наявності підстав передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України та виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за вказаною касаційною скаргою, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
На підставі статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
За змістом частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Розгляд справи в суді першої інстанції відбувався в порядку спрощеного позовного провадження.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України визначено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Частиною першою статті 257 КАС України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Крім того, згідно із частиною другою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до частини четвертої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, скаржник посилається на підстави встановлені підпунктами «а» та «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відхиляє вказані доводи, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин. Доводи скаржника щодо фундаментального значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики зводяться виключно до припущень скаржника та не містять належного обґрунтування.
Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Однак, скаржник не навів конкретних фактів наявності значного суспільного інтересу саме до цієї конкретної справи та за таких конкретних обставин.
Також заявником у касаційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її виняткового значення та суспільної важливості, а також не виділено вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
Інші обґрунтовані посилання на існування обставин передбачених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України у касаційній скарзі відсутні та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги.
При цьому використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», «малозначні справи» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду наголошує, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
Водночас, імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу.
Згідно з пунктом четвертим частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, у якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України позивач повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Оскаржуючи рішення судів попередніх інстанцій, відповідач посилається на пункт 3 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах та про те, що суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини другої статті 353 КАС України).
Щодо підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд зазначає таке.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Верховний Суд наголошує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України треба зазначати, щодо яких саме правовідносин Верховний Суд ще не сформував правового висновку, а не абстрактно на це посилатися.
Водночас скаржник не визначає щодо конкретно якої саме норми права, відсутній висновок Верховного Суду.
Також посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржником не зазначено: 1) за результатами розгляду касаційної скарги, який саме висновок має бути сформований Верховним Судом з урахуванням зазначених нею норм матеріального та / або процесуального права; 2) необхідності висновку Верховного Суду щодо цієї норми, за обставин, установлених судами саме у цій справі.
Разом з цим, доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду не пов'язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, різним застосування судами норм права, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій за результатами розгляду.
Проте, до повноважень Верховного Суду не належить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто суб'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Отже, касаційна скарга не містить належних обґрунтувань щодо неправильного застосування норм матеріального права судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду щодо норм, за обставин, установлених судами саме у цій справі.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання заявника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
У відсутності обґрунтованих підстав визначених пунктом 1-3 частини 4 статті 328 КАС України суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої пунктом 4 частини 4 статті 328 КАС України, в частині не дослідження доказів.
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону висновується, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до опису обставин справи, незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, цитуванням норм законодавства, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Беручи до уваги наведене вище, у встановлений судом строк та станом на 27 жовтня 2025 року вимоги ухвали про залишення апеляційної скарги без руху скаржником не виконано, а саме не зазначено обґрунтування наявності виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та наявності підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України одним із принципів адміністративного судочинства є рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.
Статтею 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини п'ятої цієї статті).
Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював правову позицію про те, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (зокрема, у рішенні у справі «Каракуця проти України» (Karakutsya v. Ukraine) від 16 лютого 2017 року, заява № 18986/06).
За наслідками невиконання ухвали про залишення касаційної скарги без руху, відповідно до частини другої статті 332 КАС України передбачено, що до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, установлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Виходячи з положень зазначеної вище норми та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України суддя повертає касаційну скаргу заявникові, якщо він не усунув недоліки скарги, яка залишена без руху.
За таких обставин, касаційна скарга не приймається до розгляду і підлягає поверненню скаржнику.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи особисто або через представника.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 169, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року у справі № 200/270/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу - повернути особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач І.В. Желєзний
Судді М.В. Білак Ж.М. Мельник-Томенко