ф
27 жовтня 2025 року
м. Київ
справа №640/2978/22
адміністративне провадження № К/990/37971/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І.В.,
суддів: Білак М.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року у справі № 640/2978/22 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі,
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Державної податкової служби України, в якій просила стягнути з Державної податкової служби України середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду у справі № 826/18679/15 у розмірі 1 235 039,92 грн.
На виконання вимог Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" справу передано до Львівського окружного адміністративного суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року, залишеним без змін поставною Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року, позов задоволено частково. Стягнуто з Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 15 червня 2020 року по 27 грудня 2020 року в розмірі 21 394,16 грн з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із такими рішеннями судів, позивачка звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року у справі № 640/2978/22 залишено без руху. Надано скаржнику десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків, шляхом подання уточненої касаційної скарги із обґрунтуванням наявності підстав передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України та зазначення обґрунтованих посилань на існування обставин передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
08 жовтня 2025 року до Суду надійшла заява про усунення недоліків із обґрунтуванням наявності підстав передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за вказаною касаційною скаргою, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
На підставі статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
За змістом частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Розгляд справи в суді першої інстанції відбувався в порядку спрощеного позовного провадження.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України визначено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Частиною першою статті 257 КАС України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Крім того, згідно із частиною другою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до частини четвертої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскаржуючи судове рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, позивачка не зазначає про наявність виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які є передумовою для перевірки вмотивованості підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду наголошує, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
Водночас, імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу.
Згідно з пунктом четвертим частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, у якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України позивач повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
В обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування статті 235 КЗпП України, викладених у постанові від 13 квітня 2023 року у справі № 540/3994/20.
Щодо підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд зазначає таке.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
При цьому, обов'язковою умовою є подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду та у якій подається касаційна скарга).
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Так, у справі № 540/3994/20 спірні правовідносини стосувалися скасування наказу про звільнення; поновлення на посаді; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Верховний Суд у постанові від 13 квітня 2023 року у справі № 540/3994/20 зазначив, що у площині спірних правовідносин при вирішенні судом питання поновлення працівника йдеться не стільки про назву посади публічної служби і коло повноважень за цією посадою, на якій його належить поновити, скільки про необхідність відновити порушене право позивача працювати на посаді публічної служби шляхом його поновлення саме в тому органі (інституції), з посади у якому його було протиправно звільнено.
У цій справі спірні правовідносини стосуються стягнення з Державної податкової служби України середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду.
Суд зазначає, що формальне посилання на постанови Верховного Суду (цитування окремих абзаців зазначених постанов) не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано подібності правовідносин у справах, на яку він посилається.
Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Також позивачка зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 236 КЗпП у зв'язку з частиною 1 статті 72 КАС у подібних правовідносинах.
Щодо підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд зазначає таке.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Разом з цим, доводи скаржниці щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов'язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій за результатами розгляду.
Проте, до повноважень Верховного Суду не належить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто суб'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Отже, касаційна скарга не містить належних обґрунтувань щодо неправильного застосування норм матеріального права судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду щодо цих норм, за обставин, установлених судами саме у цій справі.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання заявниці на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Беручи до уваги наведене вище, у встановлений судом строк та станом на 27 жовтня 2025 року вимоги ухвали про залишення апеляційної скарги без руху скаржником не виконано, а саме не обґрунтовано наявності виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та наявності підстав передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України одним із принципів адміністративного судочинства є рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.
Статтею 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини п'ятої цієї статті).
Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював правову позицію про те, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (зокрема, у рішенні у справі «Каракуця проти України» (Karakutsya v. Ukraine) від 16 лютого 2017 року, заява № 18986/06).
За наслідками не виконання ухвали про залишення касаційної скарги без руху, відповідно до частини другої статті 332 КАС України передбачено, що до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, установлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Виходячи з положень зазначеної вище норми та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України суддя повертає касаційну скаргу заявникові, якщо він не усунув недоліки скарги, яка залишена без руху.
За таких обставин, касаційна скарга не приймається до розгляду і підлягає поверненню скаржнику.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи особисто або через представника.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 169, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року у справі № 640/2978/22 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі - повернути особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач І.В. Желєзний
Судді М.В. Білак Ж.М. Мельник-Томенко