27 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/6234/24 пров. № А/857/2914/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
суддя у І інстанції Дерех Н.В.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Тернопіль,
дата складення повного тексту рішення 19 грудня 2024 року,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області (далі - ГУ ПФУ у Львівській області) за №191950023921 від 19.03.2024 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати ГУ ПФУ у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, періоди роботи за записами трудової книжки від 27.07.1988 серія НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ГУ ПФУ у Львівській області призначити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 21.04.2024.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 19.12.2024 у справі №500/6234/24, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, позов було задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ у Львівській області №191950023921 від 19.03.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно із пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язано ГУ ПФУ у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.03.2024 щодо призначення з 21.04.2024 пенсії на пільгових умовах, прийнявши відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що позивачка, звертаючись до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, досягла 50-річного віку, подала всі необхідні документи, а також підтвердження того, що займана нею посада віднесена до Списку № 2 та дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Тому оскаржуване рішення про відмову у призначенні йому відповідної пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.
Проте, на думку суду, адміністративний суд не може підміняти уповноважений орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань по суті, а тому слід зобов'язати ГУ ПФУ у Львівській області повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено ГУ ПФУ у Львівській області, яке у своїй скарзі просило скасувати його та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що спірний період роботи позивачки неможливо зарахувати до пільгового стажу його роботи, оскільки у наданих довідках зазначено, що ОСОБА_1 працювала з 27.07.1988 по 22.04.2004 на посаді «транспортувальник (підземних галерей)», що не відповідає посаді, зазначені у її трудовій книжці «Транспортувальник сипучих матеріалів» в бетонно-змішувальному цеху (не зазначена - підземна галерея). Таким чином, оскільки пільговий стаж роботи за Списком №2 становить 05 років 05 місяців 26 днів, то у позивачки відсутнє право на призначення спірної пенсії.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 11.03.2024 ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах.
Рішенням ГУ ПФУ у Львівській області №191950023921 від 19.03.2024 позивачці відмовлено у призначенні пенсії на пільгових умовах.
Зокрема, у вказаному рішенні зазначено, що страховий стаж особи становить 36 років 06 місяців 07 днів. Пільговий стаж особи становить 05 років 05 місяців 26 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди роботи. До пільгового стажу не зараховано період роботи з 27.07.1988 по 31.12.1991, згідно довідки від 06.09.2023 № 46/1, з 01.01.1992 по 28.02.1994, згідно довідки від 06.09.2023 № 46/3, з 11.03.1994 по 31.12.2002, згідно довідки від 06.09.2023 № 46/4 та з 01.01.2003 по 22.04.2004, згідно довідки від 06.09.2023 № 46/2, оскільки в довідках зазначено що заявниця працювала з 27.07.1988 по 22.04.2004 на посаді "транспортувальник (підземних галерей), що не відповідає посаді зазначеній в трудовій книжці НОМЕР_2 "транспортувальник сипучих матеріалів" в бетонно-змішувальному цеху (не зазначена - підземна галерея). Для зарахування необхідно надати відповідні документи згідно із зазначеним зауваженням.
Вважаючи таку відмову пенсійного органу протиправною, ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду за захистом своїх прав із позовом, що розглядається.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до пункту "б" частини першої статті 13 Закону №1788-ХІІ (у редакції Закону від 02.03.2015 № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (далі - Закон № 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Апеляційний суд зазначає, що до внесення змін Законом № 213-VIII у статтю 13 Закону № 1788-ХІІ було встановлено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 № 2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017 (далі - Закон №2148-VIII), Закон №1058-IV доповнено розділом XIV-1 "Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян".
Так, пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV (в редакції Закону №2148-VIII) на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом №2148-VIII у новій редакції був викладений пункт 2 розділу XV Закону №1058-IV, де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
У той же час, в силу спеціальної вказівки у Законі №2148-VIII, наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2, почали регламентуватись одночасно двома законодавчими актами, а саме: пунктом "б" частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції Закону № 213-VIII та пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону № 2148-VIII. Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII".
Конституційний Суд України у вказаному рішенні, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону № 1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
За змістом пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У відповідності до пункту 3 резолютивної частини рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б"-«г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах".
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив, що з 23 січня 2020 року правила призначення пенсій за Списком №2 регламентуються одночасно пунктом "б" частини першої статті 13 Закону №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1788-ХІІ у редакції Закону №2148-VIII.
Окрім того, суд першої інстанції вірно звернув увагу, що відносно позивачки правила вказаних нормативних положень містять розбіжність у величині показника вікового цензу, що є однією з умов призначення пенсії жінкам за Списком №2, який складає 50 років за пунктом "б" частини першої статті 13 Закону №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та 55 років за пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1788-ХІІ у редакції Закону №2148-VIII.
Як слідує з оскаржуваного рішення пенсійного органу, на час подання заяви про призначення пенсії вік заявниці 54 роки 10 місяців 21 день. Страховий стаж становить 36 років 06 місяців 07 днів, пільговий стаж - 5 років 5 місяців 26 днів.
При цьому апеляційним судом встановлено, що спір у даній справі стосується щодо незарахування до пільгового стажу періоду роботи позивачки з 27.07.1988 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 28.02.1994, з 11.03.1994 по 31.12.2002, з 01.01.2003 по 22.04.2004, оскільки у наданих довідках зазначено, що ОСОБА_1 працювала з 27.07.1988 по 22.04.2004 на посаді «транспортувальник (підземних галерей)», що не відповідає посаді зазначені у її трудовій книжці «транспортувальник сипучих матеріалів» в бетонно-змішувальному цеху (не зазначена - підземна галерея), що не дає право заявниці на зарахування вказаного періоду до її пільгового стажу.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно із пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі - Порядок №637), трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Як слідує з трудової книжки позивачки, вона з 27.07.1988 прийнята на комбінат транспортувальником пиляючих матеріалів по 2 розряду в бетонозмішувальний цех, з 23.04.2004 професія «транспортувальник сипучих матеріалів» замінена на «транспортувальник (підземна галерея) у відповідність до Класифікатора професій ДК 003-95».
Відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 (далі - Порядок №383), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Списки № 1, 2 затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року №1173 застосовуються до пільгової роботи до 31 грудня 1991 року; якщо пільгова робота продовжується після 01 січня 1992 року (або тільки почалася після цієї дати), але не більше як до 11 березня 1994 року, - застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року № 10; якщо пільгова робота продовжується після 11 березня 1994 року (або тільки почалась після цієї дати), але не більше як до 16 січня 2003 року, - застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року № 162.
При цьому встановлено, що робота, яку виконувала позивачка у спірні періоди, віднесена до переліку робіт, що передбачені Списком № 2, що затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року №1173, Списком № 2, що затверджений постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року №10 та Списком № 2, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року №162.
Порядок ведення трудових книжок працівників регламентовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, що затверджено наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року за № 58 та Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110 (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
При цьому, пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» встановлено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Оскільки трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки чи іншої трудової документації, тому відповідно і працівник не може нести негативних наслідків за порушення порядку заповнення його трудової книжки чи неточностей трудової документації.
Таким чином суд першої інстанції прийшов вірного висновку, що відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала позивач у той чи інший період її роботи на підприємстві, за наявності належним чином оформленої трудової книжки не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає їй право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
При цьому суд першої інстанції доречно звернув увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність необхідного страхового стажу, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Окрім того, апеляційний суд апеляційний суд звертає увагу, що наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
Виходячи з наведеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зарахування спірного періоду до пільгового стажу роботи позивачки та призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Висновки суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог відповідачем під сумнів не ставляться, а позивачем відповідної апеляційної скарги не подано. Отже у зазначеній частині рішення суду першої інстанції апеляційним судом не переглядається.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року у справі №500/6234/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар