27 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/6383/24 пров. № А/857/33185/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії,
суддя у І інстанції Плеханова З.Б.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Ужгород,
дата складення повного тексту рішення 03 грудня 2024 року,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - ГУ ПФУ) щодо відмови здійснити розрахунок, нарахувати та виплатити йому на підставі Закону України "Про компенсацію громадян втрати частини доходів у зв'язку з порушення строків виплати" компенсацію за втрату частини пенсії за весь час прострочення у зв'язку із порушенням строку виплати частини основного розміру пенсії:
- по справі №260/3037/20 від 15.10.2020 за період з 01.01.2016 по 30.11.2020, сума заборгованості - 69403,47 грн, інфляційне збільшення у сумі 35956,44 грн;
- по справі 260/3413/21 від 15.12.2021 за період з 01.12.2019 по 28.02.2022, сума заборгованості - 160 647,02 грн, інфляційне збільшення у сумі 29950,46 грн;
- по справі 260/1210/22 від 21.04.2022 за період з 01.12.2019 по 30.06.2022, сума заборгованості - 103 583,72 грн, інфляційне збільшення у сумі 36613,71 грн;
- по справі 260/1621/23 від 16.05.2023 за період з 01.07.2022 по 30.06.2023, сума заборгованості - 24000 грн, інфляційне збільшення у сумі 3064,45 грн (по день з якої розпочалась виплата перерахованої пенсії);
- по справі №260/3037/20 від 15.10.2020 за період з 01.01.2016 по 30.11.2020, сума заборгованості - 69403,47 грн, інфляційне збільшення у сумі 35956,44 грн;
- по справі 260/3413/21 від 15.12.2021 за період з 01.12.2019 по 28.02.2022, сума заборгованості - 160 647,02 грн, інфляційне збільшення у сумі 29950,46 грн;
- по справі 260/1210/22 від 21.04.2022 за період з 01.12.2019 по 30.06.2022, сума заборгованості - 103 583,72 грн, інфляційне збільшення у сумі 36613,71 грн;
- по справі 260/1621/23 від 16.05.2023 за період з 01.07.2022 по 30.06.2023, сума заборгованості - 24000 грн, інфляційне збільшення у сумі 3064,45 грн (по день з якої розпочалась виплата перерахованої пенсії).
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 03.12.2024 у справі №260/6383/24, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, у задоволенні позову було відмовлено.
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що на виконання рішень Закарпатського окружного адміністративного суду №260/3037/20, №260/3413/21, №260/1210/22, №260/1621/23 ГУ ПФУ зроблено розрахунок на доплату (виплату, утримання) пенсії за пенсійною справою 0703000467 за дорученнями №Д0703000467/5, №Д0703000467/7, №Д0703000467/8, №Д0703000467/9, згідно з якими за період з 01.01.2016 по 30.11.2020 визначено суму заборгованості у розмірі 69403,47 грн, за період з 01.12.2019 по 28.02.2022 визначено суму заборгованості у розмірі 160647,02 грн, за період з 01.12.2019 по 30.06.2022 визначено суму заборгованості у розмірі 103583,72 грн, за період з 01.07.2022 по 30.06.2023 визначено суму заборгованості у розмірі 24000 грн.
Таким чином, оскільки остаточна виплата позивачу перерахованої пенсії не здійснена, таке виключає можливість нарахування компенсації за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати пенсії.
У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено позивачем, який у своїй скарзі просив скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник зазначає, що зобов'язання, що виникли у відповідача на підставі судового рішення є грошовими та виражені в національній валюті. У нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Скаржник зазначає, що сума невиплаченої пенсії за спірні періоди складає 357 634.21 грн, а тому він має право на нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних.
Окрім того, позивач вважає, що нарахування та виплата донарахованої пенсії відбулись на виконання судових рішень з порушенням встановлених законом строків, а тому він має право і на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати пенсії.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 у справі №260/3037/20, яке набрало законної сили 16.11.2020, визнано протиправними дії ГУ ПФУ щодо зменшення ОСОБА_1 відсоткового значення розміру пенсії з 90% до 70% сум грошового забезпечення та зобов'язано відповідача здійснити з 01.01.2016 перерахунок позивачу пенсії відповідно до статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служб, та деяких інших осіб", на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 90% сум грошового забезпечення, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
На виконання вказаного рішення суду нарахована заборгованість в розмірі 69403,47 грн за період з 01.01.2016 по 30.11.2020, яку не виплачено та обліковано в реєстрі, що не заперечується сторонами.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 15.12.2021 у справі №260/3413/21, яке набрало законної сили 14.01.2022, визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ щодо відмови у здійсненні обчислення і перерахунку пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки про розмір грошового забезпечення від 29.06.2021 №33/27-842, виданої Державною установою "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Закарпатській області" з 01.12.2019; зобов'язано відповідача здійснити з 01.12.2019 перерахунок основного розміру пенсії позивача на підставі довідки № 33/27-842 від 29.06.2021, виданої Державною установою "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Закарпатській області" про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії станом на 01.11.2019, що підлягає врахуванню для перерахунку пенсії позивача у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб від 09.04.1992 №2262-ХІІ" та положень постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" від 11.11.2015 №988, із врахуванням висновків суду, а також здійснити виплату перерахованої пенсії, із врахуванням раніше виплачених сум.
На виконання вказаного рішення суду нарахована заборгованість в розмірі 160 647,02 грн за період з 01.12.2019 по лютий 2022, яку не виплачено за спірний період та обліковано в реєстрі, що не заперечується сторонами.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 21.04.2022 у справі №260/1210/22, яке набрало законної сили 23.05.2022, визнано протиправними дії ГУ ПФУ щодо зменшення при перерахунку пенсії на підставі довідки №33/27-842 від 29.06.2021, виданої Державною установою "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Закарпатській області" відсоткового значення розміру пенсії ОСОБА_1 із 90 % до 70 % сум грошового забезпечення; зобов'язано відповідача здійснити з 01.12.2019 перерахунок пенсії позивача, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 90 % сум грошового забезпечення, що зазначені в довідці №33/27-842 від 29.06.2021, виданої Державною установою "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Закарпатській області" та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
На виконання вказаного рішення суду нарахована заборгованість в розмірі 103 583,72 грн за період з 01.12.2019 по 30.06.2022, яку не виплачено та обліковано в реєстрі, що не заперечується сторонами.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.05.2023 у справі №260/1621/23, яке набрало законної сили 15.06.2023, визнано протиправними дії ГУ ПФУ щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 доплати до пенсії згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» з 01.07.2022; зобов'язано відповідача провести з 01.07.2022 нарахування та виплату позивачу щомісячної доплати у розмірі 2000,00 грн, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб».
На виконання вказаного рішення суду нарахована заборгованість в розмірі 24000 грн за період з 01.07.2022 по 30.06.2023, яку не виплачено та обліковано в реєстрі, що не заперечується сторонами.
Отже, нарахована відповідно до рішень суду у вказаних справах сума заборгованості включена до реєстру рішень суду, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, що не заперечується сторонами, та що підлягає виплаті на виконання таких рішень.
09.09.2024 позивач звернувся із заявою до відповідача щодо проведення розрахунку та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати частини донарахованої пенсії за спірні періоди.
У відповідь на звернення ГУ ПФУ листом від 24.09.2024 повідомило позивача, що підстави для нарахування компенсації втрати частини доходів відсутні, мотивуючи тим, що відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" підстави для такої виплати відсутні, оскільки суми пенсії за рішенням суду носять разовий характер і не підпадають під визначення "доходів", передбачених вказаним Законом.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду із позовом, що розглядається.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсійні виплати - грошові виплати в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що здійснюються у вигляді пенсії, довічної пенсії або одноразової виплати;
пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом;
пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини 2 статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ).
Відповідно до статей 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне грошове утримання; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Згідно зі статтею 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до статті 4 цього Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пунктами 2, 3 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Згідно із пунктом 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Виходячи з наведеного слід зробити висновок, що основною умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічну правову позицію сформовано Верховним Судом в постанові від 21.08.2023 у справі №460/6767/20, на яку посилається позивач в обґрунтування доводів апеляційної скарги.
При цьому апеляційний суд враховує висновок Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, сформований у пункті 29 постанови від 02.04.2024 у справі №560/8194/20, про те, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). Виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
Зміст зазначених норм права дає підстави для висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Судом встановлено, що основні суми доходу, нараховані на виконання судових рішень, невиплачені позивачеві в повному обсязі, що не заперечується сторонами.
Оскільки суми невиплачені, а компенсація втрати частини доходів відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 здійснюється в день виплати основної суми доходу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у цій частині.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 16.11.2022 у справі №674/22/17, від 24.07.2024 у справі №520/2674/2020 від 31.07.2024 у справі №480/1704/19, від 14.05.2025 у справі №160/672/24, в яких зазначено, що основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Тобто виплата компенсації втрати частини доходів пов'язана з виплатою основної суми доходу.
Вирішуючи питання щодо можливості застосування до спірних правовідносин приписів статті 625 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), апеляційний виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 1 ЦК України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною 3 статті 11 та частини 1 статті 13 ЦК України, цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Частинами першою, другою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як передбачено частиною 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц виснувала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (пункт 45 постанови).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц (пункти 17, 18, 26, 28), від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (пункти 44, 45), від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 09.11.2022 у справі № 420/2411/19 (пункт 77)).
Апеляційний суд наголошує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а цивільне законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Також слід звернути увагу на те, що відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого в постанові від 20.01.2016 у справі №6-2759цс15 (спір стосувався невиконанням рішення суду про зобов'язання Міноборони України перерахувати та виплатити особі одноразову грошову допомогу відповідно до статей 9, 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»), приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство.
Такі висновки щодо застосування статті 625 ЦК України є актуальними та Велика Палата Верховного Суду від таких не відступала.
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зазначила, що за змістом частини другої статті 22, статті 1192 ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди. Натомість відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків), порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.
Підсумовуючи викладене, апеляційний суд зазначає, що спірні правовідносини у справі, а саме компенсація пенсіонерам втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, врегульовані спеціальним законом - Законом України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати». Відтак, норми статті 625 ЦК України в такому випадку не застосовуються.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 29.04.2025 при розгляді справи №580/9536/23, який в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення цього спору.
Таким чином, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року у справі №260/6383/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар